Порядок то особливості утворення сільськогосподарського акціонерного товариства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порядок то особливості утворення сільськогосподарського акціонерного товариства

Сільськогосподарське акціонерне товариство може бути створене юридичними та фізичними особами. Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства. Договір про створення CAT укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Особи, що створюють сільськогосподарське акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства. Акціонерне товариство відповідає за зобов'язаннями учасників, пов'язаними з його, створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню.

Сільськогосподарське акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Установчим документом CAT є його статут, який повинен містити відомості про: повне та скорочене найменування товариства українською мовою; тип товариства; розмір статутного капіталу; розмір резервного капіталу; номінальну вартість і загальну кількість акцій, кількість кожного типу розміщених товариством акцій, у тому числі кількість кожного класу привілейованих акцій, а також наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій; умови та порядок конвертації привілейованих акцій певного класу в прості акції товариства чи у привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством передбачений випуск привілейованих акцій; права акціонерів-власників привілейованих акцій кожного класу; наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його реалізації; порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів; порядок скликання та проведення загальних зборів; компетенцію загальних зборів; спосіб повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному загальних зборів; склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції; порядок внесення змін до статуту; порядок припинення товариства.

Створення сільськогосподарського акціонерного товариства покладається на засновників. Засновники роблять повідомлення в засобах масової інформації про намір створення акціонерного товариства, де вказується: найменування акціонерного товариства, мета створення і діяльності, розмір статутного фонду, кількість, номінальна вартість і види акцій, що випускаються, склад засновників та інші відомості.

Стаття 9 Закону України "Про акціонерні товариства" та Положення "Про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств", затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15 березня 2007 р. за № 487 визначають вимоги щодо реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств. Дії, що порушують встановлену процедуру створення акціонерного товариства, є підставою для прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

Створення СТОВ має більш спрощену процедуру, ніж акціонерного товариства. Якщо СТОВ засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку в статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування СТОВ не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Статутний капітал СТОВ складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим за розмір, встановлений законом. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою за визначений законом мінімальний розмір статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Сільськогосподарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р. № 755 державною реєстрацією є засвідчення факту створення або припинення юридичної особи а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Сільськогосподарське товариство може відкривати рахунки в банках, а також укладати договори та інші угоди лише після державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами. Сільськогосподарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді від свого імені. Зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими самими правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

В Україні облік сільськогосподарських товариств здійснюється в декількох реєстрах: Єдиному державному реєстрі, що створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації і Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який ведеться Державним комітетом статистики України.

Правовий режим майна та землі сільськогосподарських товариств

Стаття 133 ГК України регламентує, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Як і будь-яка організація, господарське товариство є суб'єктом права власності. Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господарського товариства складається з: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Закріплене за господарським товариством майно створює необхідну базу для його нормальної діяльності.

Учасники сільськогосподарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Учасники сільськогосподарського товариства зобов'язані: додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники сільськогосподарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства.

Вкладами учасників та засновників сільськогосподарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах сільськогосподарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, крім випадків, передбачених Законом України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 31 жовтня 2008 р. № 639 протягом строку його дії - до 1 січня 2011 року.

Стаття 87 ГК України визначає, що сума вкладів засновників та учасників господарського товариства складає статутний фонд товариства. Господарське товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

У сільськогосподарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як п'ятнадцять відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства.

Прибуток сільськогосподарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки за кредитами банків і за облігаціями. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства. Товариство веде бухгалтерський облік, складає і подає статистичну інформацію та дані у порядку, встановленому законодавством.

Сільськогосподарські товариства є власниками основних та оборотних фондів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесене законодавством до основних фондів.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесене законодавством до оборотних засобів. Коштами у складі майна сільськогосподарських товариств є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна сільськогосподарських товариств визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги, при цьому особливим видом майна господарських товариств є цінні папери.

Сільськогосподарське акціонерне товариство як суб'єкт права власності характеризується складною майновою та фінансовою структурою. Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить врегульовані правом відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції. Майно товариства юридично відособлене від майна власників товариства, тобто акціонерів. Це майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності.

Формою, яка відображає майновий стан CAT, є його самостійний бухгалтерський баланс. Грошові кошти товариства відображені на його поточному та інших рахунках в установах банків. Сільськогосподарське акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники та учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Таке майно називається вкладами засновників та учасників, якими є фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю акцій, на які поділено статутний фонд.

Засновники визначають в установчих документах види вкладів до статутного фонду. В акціонерному товаристві це може бути майно в прямому розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні цінності), грошові кошти в національній та іноземній валюті. Вклади у статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та нематеріальній формах підлягають оцінці в гривнях. За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених у натуральній формі, затверджують установчі збори товариства.

Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, зокрема шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду не більше ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.

Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Зменшення статутного фонду неможливе за наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому самому порядку, як і про збільшення.

Рішення товариства про зміну статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов'язане відшкодувати власнику акцій збитки у зв'язку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків повинні визначати загальні збори.

Обов'язковим фондом у товаристві є також фонд сплати дивідендів. Це майновий фонд, який теж формується з чистого прибутку товариства. Інші фонди створюються, якщо це передбачено статутом товариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд, страховий фонд тощо).

Право участі в сільськогосподарському акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До нього входять як майнові права та обов'язки акціонера, так і членські (управлінські) права та обов'язки. До майнових прав акціонера належать: брати участь у розподілі прибутків товариства; отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів; отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації; розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства; придбавати додатково випущені акції товариства.

Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства і зобов'язаний оплачувати основні та додаткові акції у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами товариства. Акціонер зобов'язаний сплатити повну вартість акцій у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства. У разі несплати в установлений строк, акціонер сплачує за час прострочення 10% річних від суми простроченого платежу, якщо статут товариства не передбачає іншої санкції. При несплаті платежів за акціями протягом трьох місяців після встановленого строку платежу товариство має право реалізувати ці акції в порядку, передбаченому статутом. Акціонери несуть ризик відповідальності за зобов'язаннями товариства в межах належних їм акцій.

Сільськогосподарські товариства відповідно до ст. 80 ЗК України є суб'єктами права приватної власності на землю. Господарські товариства (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності. Сільськогосподарські товариства як власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, своєчасно сплачувати земельний податок, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі тощо.

Чинним земельним законодавством визначено, що сільськогосподарські товариства можуть користуватися земельними ділянками для господарських потреб за умов укладання відповідних договорів оренди землі, у тому числі й використовувати землі сільськогосподарського призначення. Також сільськогосподарські товариства мають право на встановлення земельних сервітутів та здійснення приватизації земельних ділянок. Товариство, здійснюючи господарську діяльність, має право: експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів; використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій йому земельній ділянці; одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів, вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.

Виходячи зі змісту ст. 153 ГК України сільськогосподарські товариства як суб'єкти господарювання мають такі обов'язки щодо використання природних ресурсів; використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності; ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів; здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів; відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.

Поняття, ознаки і загальні юридичні засади виникнення приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

Приватні та приватно-орендні сільськогосподарські підприємства займають досить велику нішу серед загальної кількості суб'єктів господарювання в аграрному секторі економіки України. Так, за даними Держкомстату України станом на 1 січня 2009 р. їх налічувалося 4326, що складає 7,3% від кількості усіх сільськогосподарських підприємств. Поряд з цим існує дуже велика кількість проблем, що полягають у неврегульованостях їх господарської діяльності та невідповідностях останньої чинному законодавству. З метою спрощення використання при дослідженні уявляється необхідним об'єднати названі підприємства під однією спільною назвою приватно-орендних сільськогосподарських підприємств (ПОСП), бо нинішні приватні підприємства в абсолютній більшості базуються на оренді майнових та земельних часток (паїв), тобто є за своєю природою також орендними.

Зазначені підприємства утворились у середині 90-х років минулого століття. Держава взяла курс на надання пріоритету приватним формам господарювання у економіці країни, зокрема у сільському господарстві. У цей час у аграрній сфері домінуюче становище посідали КСП, які прийшли на зміну колгоспам. Поряд з цим, колективні сільськогосподарські підприємства, будучи видозміненою формою колгоспів, все ж не відповідали вимогам проголошеної аграрної реформи щодо приватних підприємств. Тому науковцями Інституту аграрної економіки УААН була розроблена модель приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства, впровадженню якої у практику аграрних відносин приділялася значна увага. Найбільшої масовості цей процес досягнув на початку 2000-го року під час реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Засновниками ПОСП стали колишні керівники (понад 70%) та спеціалісти реформованих КСП.

На час створення перших приватно-орендних сільськогосподарських підприємств загальноправовою основою їх функціонування була ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (втратив чинність з 1 січня 2004 р.), яка серед переліку видів підприємств, що могли створюватись в Україні, назвала приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи. Залежно від обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно могло бути віднесене до категорії малих підприємств. Дозволялося створювати й інші види та категорії підприємств, зокрема орендні.

Іншою правовою підставою існування такої форми господарювання, як ПОСП, стали укази Президента України. Так, відповідно до Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. перед органами державної влади було поставлено завдання здійснити організаційні заходи щодо реформування до кінця квітня 2000 р. колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом утворення інших суб'єктів господарювання, які засновуються на приватній власності, зокрема приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств. Проте зазначений нормативно-правовий акт лише фіксує факт існування цієї форми господарювання, не розкриваючи її сутності та змісту.

У зв'язку з введенням в дію з 1 січня 2004 р. Цивільного та Господарського кодексів України постало питання приведення діяльності суб'єктів господарювання до нових вимог чинного законодавства, зокрема організаційно-правових форм підприємств. Так, у ч. 4 ст. 62 ГК України визначено, що підприємство є завжди юридичною особою. Відповідно до ст. 83 ЦК України створення юридичних осіб можливе лише у формах, встановлених законом. Між тим, окремого закону щодо приватно-орендних сільськогосподарських підприємств не існує й дотепер.

Як організаційно-правову форму приватно-орендне підприємство характеризує лексична конструкція "приватно-орендне". Слід зазначити, що віднесення до приватних, колективних, комунальних та державних відбиває лише форму власності створюваних підприємств, але жодним чином не їх організаційно-правову форму. Нормативне закріплення поняття приватного підприємства здійснено у статтях 63 і 113 ГК України. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання-юридичної особи. Під поняття приватного підприємства підпадають сільськогосподарські виробничі й обслуговуючі кооперативи, фермерські господарства, сільськогосподарські товариства, правове становище яких визначаються окремими законами. На жаль, ПОСП характеризується як приватне підприємство лише за формою власності.

Іншу складову назви ПОСП становить поняття "орендне". Виходячи зі змісту ст. 115 ГК У країни, орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. При цьому орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди. Орендодавцями виступають органи Фонду державного майна України та місцевого самоврядування.

За наведеними ознаками приватно-орендне сільськогосподарське підприємство не підпадає під визначення орендного. Для порівняння, ПОСП має такі ознаки: 1) це унітарне підприємство, тобто його створює один засновник за рахунок свого власного майна; 2) засновником виступає фізична особа, яка може не бути колишнім членом реформованого КСП, майно якого є об'єктом оренди; 3) орендоване майно є приватним, а не державним чи комунальним; 4) орендодавцем виступає об'єднання співвласників майна розпайованого КСП. Таким чином, поняття "орендне" також не визначає ПОСП як форму господарювання. Як наслідок, приватно-орендні сільськогосподарські підприємства належать до підприємств з невизначеним правовим статусом, які існують лише на засадах загального принципу приватного права: "дозволено все, що прямо не заборонено законом".

Таким чином, приватно-орендне сільськогосподарське підприємство - це унітарна приватна форма господарювання, створена на загальноправових засадах з метою виробництва сільськогосподарської продукції на основі оренди майнових і земельних паїв.

Правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

Однією з кваліфікаційних ознак підприємства як юридичної особи виступає майнова самостійність. Вона передбачає стійке існування підприємства, яке забезпечується наявністю власного майна, достатнього для ведення розширеного або, як мінімум, простого відтворення. У нинішніх приватно-орендних сільськогосподарських підприємствах названа ознака відсутня. Якщо уявити ситуацію, коли майнові і земельні паї не будуть здані в оренду, підприємство фактично припинить своє існування.

Так, згідно з п. 4 ст. 62 ГК підприємство повинно мати відокремлене майно, правовий режим якого встановлюється ст. 66 ГК. Майно підприємства складають виробничі й невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Практика свідчить, що майже абсолютну кількість засновників приватно-орендних сільськогосподарських підприємств складають особи, майновим внеском яких до статутного фонду, як зазначалося вище, є майновий пай, не виділений із загального майна реформованих КСП, який являє частку в кожному виді майна колишнього цілісного майнового комплексу КСП, пропорційну трудовому внеску в його створення. Це колишні керівники і спеціалісти, майновий пай яких не виділений в натурі, як і у інших співвласників. Таким чином, про наявність відокремленого майна не йдеться, що прямо суперечить вимогам закону.

Тому правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств відрізняється крайнім ступенем невизначеності Господарське законодавство до засновника приватно-орендного сільськогосподарського підприємства як унітарного утворення встановлює вимогу тільки щодо створення статутного фонду, не поділеного на частки (п. 4 ст. 63 ГК). Щодо інших фондів (як у кооперативів, господарських товариств тощо) цієї вимоги не передбачається. Такий порядок значно звужує перелік джерел формування масиву відокремленого майна підприємства. Зазвичай законодавство поряд з визначенням загального складу фондів певної організаційно-правової форми встановлює необхідність їх періодичного поповнення, як правило за рахунок одержаних доходів після сплати всіх обов'язкових платежів. Відсутність законодавчої вимоги до спрямування перерозподілу прибутків на поповнення фондів підприємства суттєво погіршує режим внутрішнього інвестування виробництва цих підприємств. Як наслідок, власник ПОСП може вільно використати кошти прибутку на особисті потреби, не пов'язані з виробничо-господарською діяльністю. Це значно утруднює можливість ведення відтворювального виробництва, призводячи до надмірного виснаження існуючих матеріальних ресурсів і в недалекому майбутньому - до падіння рівня виробництва і різкого зниження доходності від виробничо-господарської діяльності підприємства.

Наприклад, до державних комерційних підприємств, які також мають статус унітарних, п. 8 ст. 75 ГК висувається обов'язкова вимога утворювати за рахунок прибутку (доходу) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю. До таких фондів належать амортизаційний, фонд розвитку виробництва, фонд споживання (оплати праці), резервний та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Абсолютної аналогії щодо формування подібних фондів приватно-орендним сільськогосподарським підприємством не може і не повинно бути через різницю інвестиційних можливостей держави і окремого засновника. Проте формування резервного і фонду розвитку виробництва доцільно передбачити законодавством із закріпленням обов'язкового щорічного відрахування до них певного відсотка від прибутку підприємства.

Формування резервного фонду надаватиме приватно-орендному сільськогосподарському підприємству необхідний запас міцності для усунення негативного впливу фінансових ризиків. У випадку одержання збитків чи шкоди від несприятливих погодних умов з'являється можливість гарантування безперебійної діяльності підприємства через пом'якшення впливу наведених факторів за рахунок використання коштів резервного фонду.

Створення фонду розвитку виробництва завдяки вузькоцільовому спрямуванню дозволяє здійснювати розширене виробництво. У практиці здійснення орендних відносин сьогодні спостерігається надмірна експлуатація орендованих основних засобів, що призводить до їх надмірної виснаженості. Особливо це стосується приватно-орендних сільськогосподарських підприємств, власники яких не приділяють належної уваги інноваційному розвитку виробництва, що дозволяє створювати наукоємну конкурентоспроможну продукцію із використанням фундаментальних надбань науки. Це стосується не тільки впровадження нової техніки, індустріальних технологій, а й запровадження у виробництво нових сортів рослин чи порід тварин тощо. Фонд розвитку виробництва незалежно від його величини завжди гарантуватиме відтворення майнової складової ресурсного потенціалу підприємства.

Слід зазначити, що відсутність законодавчої вимоги до визначення мінімального розміру статутного фонду, а також щодо формування резервного фонду та фонду розвитку виробництва не стимулює виробничого розвитку приватно-орендних сільськогосподарських підприємств.

Виходячи з функцій, які повинен виконувати статутний фонд, не-встановлення законодавчої вимоги до формування статутного фонду приватно-орендними сільськогосподарськими підприємствами ставить під сумнів можливість формування єдиного майнового комплексу підприємства з майна, належного їх власникам. З тих майнових і земельних паїв, що належать власнику приватно-орендного сільськогосподарського підприємства, досить складно утворити технологічно поєднаний майновий комплекс із виробництва, переробки та реалізації власновиробленої продукції. Вся діяльність таких підприємств базується виключно на оренді майнових комплексів колишніх КСП. При цьому страждають майнові інтереси власників майнових і земельних паїв, зданих у оренду. Крім того, що орендна плата має достатньо символічний характер, навіть ці суми вчасно не сплачуються. Все це свідчить про слабку ефективність моделі приватно-орендних підприємств при застосуванні її у сільськогосподарському виробництві.

У силу виключного монопольного становища єдиного засновника і власника приватно-орендного сільськогосподарського підприємства внутрішні майнові правовідносини в останньому зводяться до щорічного перерозподілу прибутків або покриття збитків, одержаних від здійснення виробничої діяльності. Зовнішні майнові правовідносини виникатимуть у разі настання майнової відповідальності, припинення підприємства, сплати орендної плати, а також виконання аграрно-правових договорів.

Особливості юридичної відповідальності приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

Проблема формування достатнього розміру статутного фонду приватно-орендних сільськогосподарських підприємств тісно пов'язана з проблемою відповідальності за господарськими зобов'язаннями. Відповідальність за зобов'язаннями приватно-орендного підприємства здійснюється за рахунок майна підприємства. Засновник підприємства і орендодавці відповідальності за результати роботи підприємства не несуть. При настанні випадку відповідальності за зобов'язаннями підприємство здійснює відновлення порушеного ним певного права інших суб'єктів виключно за рахунок власного майна. Тому негативним фактором є невстановлення законодавством виду відповідальності, яку повинне нести приватно-орендне сільськогосподарське підприємство.

Отже, виникають питання щодо можливого виду майнової відповідальності, яку доцільно покласти на приватно-орендне сільськогосподарське підприємство чи його засновника. Теорії відомі три основні види майнової відповідальності юридичних осіб: повна, обмежена та субсидіарна (додаткова). Всі інші види відповідальності утворюються на стику основних видів, вбираючи їх ознаки, наприклад, обмежена субсидіарна відповідальність членів сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Майнова відповідальність у ПОСП є обмеженою відповідальністю за зобов'язаннями підприємства. Виходячи з реалій сьогодення, слід констатувати, що власного майна в приватно-орендних сільськогосподарських підприємствах явно не вистачає. Це призводить до неможливості кредитування підприємств і укладання досить крупних угод, тобто здійснення операцій, пов'язаних із нормальним господарським ризиком. Тому в дуже багатьох випадках в якості застави чи при розрахунках за зобов'язаннями використовується орендоване майно, що є порушенням законодавства. Подібна діяльність наносить шкоду загальному іміджу приватно-орендних сільськогосподарських підприємств.

Поряд з цим необхідно зазначити, що обмежена відповідальність ПОСП у нинішніх умовах не виконує належні їй функції. Насамперед, режим обмеженої відповідальності для даного виду підприємств не виконує функцію додаткового гарантування інтересів кредиторів, а також стимулювання заінтересованості підприємств у виконанні власних зобов'язань. Це неминуче тягне за собою зниження економічної ефективності здійснюваної виробничо-господарської діяльності та численні правопорушення, зумовлені існуючим режимом фактичної майнової "безвідповідальності" ПОСП. Наведене свідчить, що за відсутності спеціального закону, який легітимував би приватно-орендне сільськогосподарське підприємство як організаційно-правову форму, правовий режим обмеженої відповідальності для даного підприємства не відповідає вимогам сучасного майнового обороту.

Правове регулювання ведення особистого селянського господарства. Поняття та ознаки особистого селянського господарства

Правовою основою створення та діяльності особистих селянських господарств в Україні є Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р., відповідно до якого особисте селянське господарство (далі - ОСГ) - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

За даними Держкомстату України, за станом на 1 січня 2009 р. у сільських населених пунктах на території сільських, селищних та міських рад, зареєстровано 4666,0 тисяч особистих селянських господарств, членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки загальною площею 6585,2 тис. га. Саме ці господарства є основними виробниками тваринницької продукції, оскільки в 2008 р. у них утримувалося: 66,1 % поголів'я великої рогатої худоби, в т. ч. корів -78,1%; свиней - 58,2%; овець та кіз - 82,6%; коней - 88,2%; кролів - 98,0%; птиці - 50,5%; бджіл - 96,1% від загальної чисельності зазначених видів тварин в Україні.

Незважаючи на підсобний характер ведення особистого селянського господарства, виробництво валової сільськогосподарської продукції у зазначених господарствах за 2008 р. складало 54,0% валової продукції сільського господарства у загальному обсязі виробництва, зокрема: картоплі - 97,8%; овочів - 86,1%; плодів та ягід - 84,6%; зернових та зернобобових - 21,0%; соняшнику - 19,0%; цукрових буряків - 12,2%; молока - 82,2%; м'яса - 48,6%; яєць - 43,4%; вовни - 78,5%; меду -97,5%.

Таким чином, діяльність особистих селянських господарств має на меті забезпечення власних потреб мешканців сіл та селищ у продуктах харчування та праці на землі без створення юридичної особи.

Кваліфікаційні ознаки ОСГ стосуються можливості членства та видів здійснення виробничо-господарської діяльності. Членами особистих селянських господарств можуть бути громадяни України, що мешкають на селі і досягли 18-річного віку або з моменту укладання шлюбу. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на власний розсуд. Вони є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною. сільськогосподарський товариство орендний акціонерний

Зазначимо, що особисті селянські господарства не є суб'єктами аграрної підприємницької діяльності, а відповідна форма діяльності є способом організації праці на селі з обов'язковим використанням земельної ділянки, наданої у власність або переданої в оренду. Водночас, як свідчать вищенаведені статистичні показники, основними виробниками овочів, плодів та картоплі в Україні є саме особисті селянські господарства. Особисті селянські господарства не підлягають державній реєстрації, але відповідно до ст. 4 Закону України "Про особисте селянське господарство" вони підлягають обліку в сільських, селищних радах за місцем розташування земельної ділянки.

Слід також підкреслити, що продаж виробленої в особистому селянському господарстві продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій" птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної обробки), продукції власного бджільництва не декларується та не оподатковується, що є позитивом у розвитку ОСГ.

Ще одним напрямом діяльності, який набуває подальшого поширення, є надання мешканцями сіл та селищ послуг у сфері зеленого сільського туризму. На жаль, в Україні досі не існує окремого спеціального законодавчого акта щодо регулювання організації зеленого сільського туризму. Існує лише постанова Верховної Ради України "Про прийняття за основу проекту Закону України про сільський та сільський зелений туризм" від 16 листопада 2004 р. № 2179, а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 р. № 373-р, яким затверджено План заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки. Заходи державної підтримки розвитку сільського туризму спрямовані на покращення економічних умов його розвитку, розвиток інфраструктури, маркетингу та формування кадрового потенціалу забезпечення розвитку сільського туризму.

Виходячи зі світової практики діяльності зеленого сільського туризму існує три типи: агротуризм, відпочинковий туризм, екотуризм. Агротуризм - вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов'язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень у навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку.

Другий тип - відпочинковий туризм (відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові й інші надбання тієї чи іншої місцевості. Нарешті, екотуризмом є науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерного для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку.

Головною фігурою в забезпеченні функціонування зазначених видів туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Сільський зелений туризм являє собою специфічну форму відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону.

Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій-сфері, айв сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших.

Важливим результатом розвитку сільського зеленого туризму є розширення можливостей реалізації продукції ОСГ, причому реалізації її на місці і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих, удосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство. Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, у цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму в підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Виходячи із викладеного необхідним та своєчасним є прискорення прийняття законопроекту "Про сільський та сільський зелений туризм" з метою встановлення правових основ здійснення зеленого туризму в Україні.

Размещено на Allbest.ru