Інвестиційний потенціал України. Агропромисловий комплекс України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Структурна політика як фактор реструктуризації економіки

Структурна перебудова є багатогранним складним процесом. її здійснення передбачає сукупність заходів держави, що визначають параметри структурних змін в економіці і забезпечують організаційно-фінансові заходи їх реалізації. Вони і становлять структурну політику держави, яка реалізується через прямі й непрямі методи впливу, різноманітні інструменти, в тому числі і політичні. Для окремих сфер діяльності держава може запроваджувати особливі режими, що створюють сприятливі умови зайнятим тут підприємцям. Держава може стимулювати чи стримувати розвиток певної галузі, виробництва чи регіону через податки, пільгове кредитування, субвенції та інші економічні й адміністративні важелі.

Структурна політика в постсоціалістичних країнах має свої особливості. Вони зумовлені тим, що структурні зрушення пов'язані з ринковою трансформацією економіки, розвиваються в інших умовах, ніж у розвинених країнах. Структурні перетворення в економіці постсоціалістичних країн повинні відбуватись одночасно з ринковими трансформаціями, що й вимагає врахування у структурній політиці принципово нових чинників, що впливають на них. Це надає структурній політиці суперечливого характеру. її головною метою є допомога розвитку ринкового сектора економіки, який здійснюється шляхом сприяння встановленню ринкової інфраструктури, насамперед недержавних центрів інвестиційної активності. Саме через інвестиції чиниться вплив на формування галузевих і міжгалузевих пропорцій національної економіки.

Надійний потенціал інвестиційних ресурсів є фундаментом структурної перебудови. Головна перешкода для інвестиційного процесу в Україні на сучасному етапі економічних перетворень полягає у вкрай обмежених можливостях внутрішніх нагромаджень та нездатності приватних інвесторів подолати проблеми нестачі інвестицій для забезпечення економічного зростання. Скоротились державні капіталовкладення та бюджетні кредити. Суттєво зменшились приватні інвестиції через падіння обсягів виробництва і жорстку фіскальну політику держави. Обмежені також довгострокові кредити комерційних банків.

Водночас не можна недооцінювати інвестиційний потенціал країни. Він значний, і завдання структурної перебудови - трансформувати його в реальні інвестиції. Практика показує, що джерела інвестиційного потенціалу такі (див. схему 1).

Схема 1. Джерела інвестиційного потенціалу України

Основним джерелом інвестування будуть кошти підприємств, насамперед амортизаційні відрахування та прибуток. їх мобілізація повинна бути підтримана політикою державного впливу. Для цього необхідні такі заходи, як податкове стимулювання інвестиційних процесів, надання пільгових кредитів, підвищення норми амортизації, зокрема використання прискореної амортизації, широке застосування інвестиційних зобов'язань у процесі приватизації державних підприємств з жорстким контролем за їх дотриманням, концентрація фінансових ресурсів шляхом створення фінансово-промислових груп і подальшого використання ресурсів на інвестиційні проекти, стимулювання реструктуризації підприємств, що забезпечить впровадження ефективного фінансового менеджменту і відновлення мотивів до довгострокової інвестиційної діяльності.

Суттєвою часткою інвестиційних ресурсів можуть стати кошти населення за умов підвищення рівня їх реальних доходів, стимулювання заощаджень та акумуляції тимчасово вільних грошових ресурсів населення на потреби інвестування. Розмір цих коштів суттєвий. Уже на кінець 1990-х років вони, за оцінками НБУ, майже зрівнялись з обсягом освоєних за рік капітальних вкладень. Залучення цих коштів під інвестиційні проекти потребує певних заходів. Це розвиток фондів медичного і соціального страхування, обов'язкове страхування приватного житла і транспортних засобів, компенсація втрат грошових заощаджень населення, здійснення емісії цінних паперів для продажу їх населенню, кошти від яких спрямовуватимуться на цільове фінансування інвестиційних проектів із швидким терміном окупності. Здійснення цих заходів пов'язане з підвищенням довіри населення до кредитної системи країни, зокрема через удосконалення механізму гарантій збереження внесків населення у фінансово-кредитні установи. Засобом мобілізації коштів населення як інвестиційного ресурсу є також надання довгострокових пільгових кредитів при інвестуванні коштів населення у житлове будівництво.

Важливим джерелом коштів для структурної перебудови є державні інвестиційні ресурси. Це кошти, передбачені на інвестиційні цілі державним бюджетом. Із зростанням останніх збільшуються також інвестиційні витрати. Пріоритет у використанні цих коштів надається галузям, які необхідні для забезпечення життєздатності економіки і є мало привабливими для приватних інвесторів, а також галузям, що утворюють інфраструктуру для ділової та виробничої діяльності. Перевага надається інвестиційним проектам із змішаним фінансуванням, з використанням державної частки інвестицій як гарантії цільового спрямування інвестиційних ресурсів та можливістю її подальшої приватизації. Важливо здійснити перехід від безповоротного бюджетного фінансування до переважно цільового кредитування інвестиційних проектів на пільгових умовах та майновими гарантіями їх цільового використання. Необхідно забезпечувати і конкурентний порядок відбору інвестиційних проектів для державного фінансування та тендерні принципи їх обслуговування.

Зміцнення інвестиційного потенціалу пов'язано і з мобілізацією ресурсів фінансово-кредитної сфери. їх здійснення зумовлено принципом пріоритетності завдань інвестиційної і структурної стратегії при проведенні заходів монетарної, валютної та фінансово-кредитної політики. Використання цього джерела передбачає такі заходи, як зниження номінальних і реальних відсоткових ставок при підвищенні рівня монетизації економіки, розширення цільового банківського кредитування галузей, визначених як пріоритетні, надання пільгових кредитів підприємствам, які мають перспективи швидкого обороту капіталу та гарантованого збуту продукції, а також зміцнення і розвиток ринку капіталів, забезпечення його спроможності до перерозподілу інвестиційних потоків, акумулювання капіталів та інвестиційного кредитування.

Джерелом розширення інвестиційних ресурсів є також залучення іноземних інвестицій. Його використання пов'язано, насамперед, із створенням сприятливих умов для діяльності іноземних інвесторів, у тому числі і надання преференцій довгостроковим інвестиційним проектам іноземних інвесторів, які розраховані на подальше реінвестування частини одержаного прибутку і спрямовуються у сфери економіки, що визначені як пріоритетні. Залученню іноземних інвестицій сприяє також поширення об'єктивної інформації про інвестиційні перспективи економіки України, умови діяльності іноземних капіталів на території країни, надання правової та консультативної підтримки іноземним інвесторам. Важливою умовою є суттєве зниження рівня корумпованої як чиновників, так і вітчизняного бізнесу.

У формуванні інвестиційних ресурсів для здійснення структурної перебудови, особливо на її першому етапі, важливу роль повинна відігравати приватизація майна державних підприємств. Вплив приватизації на інвестиційну діяльність здійснюється за декількома напрямами. По-перше, приватизація сприяє нагромадженню інвестиційного потенціалу за рахунок коштів, виручених під час продажу державного майна. Ці кошти згідно з чинним законодавством можуть бути використані для кредитування технічного переозброєння приватизованих підприємств, розвиток підприємництва та створення нових робочих місць.

По-друге, через приватизацію майна державних підприємств можна залучити іноземні інвестиції. Доцільність залучення іноземних інвесторів у процес приватизації доведено світовим досвідом. З одного боку, залучена іноземна валюта може бути використана державою на інвестиційні цілі в процесі структурної перебудови. З іншого боку, залучення іноземних інвесторів створює сприятливі умови для зміцнення ринкових методів господарювання, впровадження сучасних технологій, техніки та менеджменту. До того ж після придбання того чи іншого об'єкта іноземний інвестор, як показує практика, вносить додатковий капітал, здійснюючи реструктуризацію придбаного об'єкта і пристосовуючи його до потреб ринку.

По-третє, приватизація створює сприятливі умови для інтенсифікації інвестиційної діяльності нових власників у післяприватизаційний період. Законодавством України про приватизацію передбачені зобов'язання покупця державного майна щодо подальшого використання придбаного об'єкта, зокрема, стосовно інвестування його розвитку, насамперед, для заміни фізично зношеного та морально застарілого устаткування, закупівлі нових технологій, розробки принципово нових продуктів.

Активізація інвестиційного потенціалу пов'язана передусім зі сприятливим інвестиційним кліматом у країні. Його формування зумовлено рядом факторів. Це і розвиток фондового ринку, і створення сприятливого макроекономічного середовища (зростання обсягів ВВП, а також і розширення джерела інвестиційних ресурсів), і розробка спеціальних податкових стимулів інвестиційної діяльності, і формування нової амортизаційної системи, спрямованої на стимулювання виробництва, і розширення можливостей залучення іноземних інвесторів за рахунок стабілізації чинного законодавства і посилення захисту іноземних інвестицій.

Структурна перебудова економіки України здійснюється в період завершення епохи індустріального розвитку і переходу до постіндустріального суспільства, в якому провідною рушійною силою є науково-технічний прогрес, основною формою реалізації якого є інновації. Мобілізація інноваційного потенціалу - це найважливіший чинник формування економіки, адекватної постіндустріальному суспільству. Для цього необхідна система заходів держави, що спрямована на формування національної системи інноваційного розвитку, основними складовими якої є розвиток на випередження, технологічне лідерство на основі власних зусиль та раціонального вдосконалення ліцензійних запозичень.

Здійснення структурної політики потребує чіткої координації дій органів законодавчої та виконавчої влади. Перші повинні визначати соціально-економічні цілі та завдання структурної перебудови економіки України і формувати її законодавче та нормативно-правове забезпечення. А другі мають здійснювати безпосереднє управління структурною перебудовою, забезпечуючи досягнення її стратегічних цілей.

2. Реформування агропромислового комплексу України

Важливе місце в економіці України відведено агропромисловому комплексу (АПК). Його розвиток значною мірою впливає на нормальне функціонування всього народного господарства та життя в країні, оскільки він гарантує продовольчу безпеку. Цей сектор економіки у перші роки після здобуття незалежності України мав певні особливості. Тут функціонували як державні, так і недержавні підприємства, основний засіб виробництва (земля) перебував у державній власності, а матеріально-технічні ресурси - як у державній, так і в кооперативній та приватній власності. Така ситуація зумовила і специфіку здійснення ринкового реформування в цьому процесі.

3. Сучасний стан АПК України і необхідність його реформування

Агропромисловий комплекс - один із найважливіших секторів економіки України. Тут зосереджено понад половину виробничих фондів, виробляється майже 50% ВВП, зокрема третина товарів народного споживання, прямо або опосередковано формується до 70% відсотків зведеного бюджету, зайнято майже 2/5 населення. Тому не є перебільшенням висновок про те, що в нинішніх умовах доля реформ і майбутнього України багато в чому залежить від АПК.

Основною ланкою промислового комплексу є сільське господарство. У світовому співтоваристві Україну визнають як потенційного лідера з виробництва найважливіших продуктів харчування: зерна, олії, м'яса, цукру, продуктів переробки молока, овочів і фруктів. Сприятливі умови для сільського господарства України зумовлені її географічним положенням та рельєфом. Основна територія знаходиться між 44* та 52° північної широти на південному заході Східноєвропейської низини. Сприятливими є і кліматичні умови, бо Україна розташована у помірному поясі. Основними культурами є озима пшениця, кукурудза, соняшник, цукрові буряки, картопля, овочі, плодові культури. У тваринництві переважає м'ясомолочна продукція, провідне місце належить скотарству і свинарству. Про місце сільського господарства в АПК свідчать такі дані. В ньому зосереджено 1/5 основних виробничих фондів країни, зайнято близько 20% самодіяльного населення. За рахунок продукції сільського господарства на момент одержання незалежності України формувалось 2/3 роздрібного товарообороту.

У складі СРСР сільське господарство України досягло певного рівня. На початок 1990-х років в Україні вироблялась майже така кількість сільськогосподарської продукції на душу населення, як і в більшості країн Європи. Однак уже в кінці 1980-х років почали проявлятись кризові явища. У 1990 р. обсяг валової продукції сільського господарства зменшився порівняно з попереднім роком майже на 4%. Однак із здобуттям незалежності кризові процеси у сільському господарстві суттєво прискорились. У 2000 р. обсяг валової продукції сільського господарства становив 59% від рівня 1990 р., у тому числі продукція тваринництва - 44%, продукція рослинництва - 73%. Виробництво валової продукції на душу населення за цей період зменшилось на 38%. Поголів'я великої рогатої худоби скоротилось з 24,6 млн голів до 9,4 млн, свиней - з 19,4 млн до 8,4 млн, птиці - з 146 млн до 134 млн. У результаті річне виробництво м'яса на душу населення зменшилося з 84 до 30 кг, молока - з 472 кг до 273 кг, яєць - з 314 до 197 штук. Відповідно до оцінки деяких економістів за обсягами виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції Україна повернулася до показників сорокарічної давнини. В результаті обсяг споживання основних харчових продуктів власного виробництва зменшився у понад два рази.

Це свідчить про глибоку кризу, що охопила аграрний сектор економіки. Вона характеризувалася тим, що починаючи з 1991 р. кризові явища стали багатовекторними. Одночасно з падінням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції відбувалось зниження ефективності виробництва, збільшення збитковості сільськогосподарських підприємств, зростання їх заборгованості. Як наслідок, майже призупинились інвестиційні процеси на селі, зменшилась чисельність зайнятих у господарствах громадського сектора, знизилась заробітна плата працівників сільського господарства, занепадала соціальна інфраструктура села, загострились демографічні проблеми, скоротився експортний потенціал аграрного сектора.

Такий стан сільського господарства зумовлений різними причинами. До політичних причин належить нестабільність, наявність гострих політичних протистоянь різних сил щодо вибору майбутньої системи аграрного сектора. Негативну роль відіграла також недосконалість організаційного забезпечення тих трансформаційних заходів, що здійснювалися в країні. Вони реалізовувалися повільно, суперечливо, що породило недовіру селян до здійснюваних перетворень. Однак головним чинником поглиблення аграрної кризи стали економічні причини (схему 2).

Схема 2 Економічні причини аграрної кризи

економіка інвестиційний агропромисловий криза

По-перше, розлад системи грошового обігу, високі темпи інфляції призвели до зниження платоспроможності населення, що зумовило істотний спад обсягів виробництва сільськогосподарської продукції через неможливість реалізації її на внутрішньому ринку, а збут на зовнішньому ринку гальмувався низькою якістю продукції та її високою собівартістю. До того ж високі темпи інфляції знецінювали доходи сільськогосподарських виробників, що суттєво обмежувало їх інвестиційні можливості. По-друге, негативний вплив на аграрне виробництво зумовив диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. За роки економічної кризи він зріс у шість разів. Це означало, що ціни на продукцію, яку купували суб'єкти аграрного сектора, зростали у шість разів швидше, ніж ціни на сільськогосподарську продукцію. Так, наприклад, у 1990 р. щоб купити зернозбиральний комбайн СК-4 "Дон", потрібно було продати 34 т зерна, а наприкінці 1990-х років - уже більше 500 т. У результаті такого диспаритету сільське господарство протягом 1991-1998 років зазнало збитків на суму 95 млрд грн.

По-третє, поглиблення кризових явищ в аграрному секторі спричинене і високим фіскальним навантаженням на сільськогосподарське виробництво, зумовленим податковою системою 1990-х років Прямі податки і податкові платежі (без ПДВ і акцизів) щодо виручки від реалізації сільськогосподарської продукції зросли з 13,6% у 1992 р. до 32,8% у 1998 р. Це привело до збитковості більшості сільськогосподарських підприємств.

По-четверте, причиною аграрної кризи стало і різке погіршення матеріально-технічного забезпечення сільського господарства. Протягом 1990-х років кількість тракторів зменшилась із 497 тис. до 319 тис. одиниць, зернозбиральних комбайнів - із 105 тис. до 65 тис. Електроозброєність праці зменшилась з 4017 кіловат-годин до 2054. На початок XXI ст. в аграрному секторі було вдвічі менше тракторів від технологічної потреби, що привело до навантаження одного трактора до 200 га ріллі проти 66 га в 1990 р. Це веде до порушення технологічних процесів і суттєво знижує врожайність сільськогосподарських культур.

По-п'яте, негативно вплинули на розвиток аграрного сектора прорахунки економічної політики держави. З перших років незалежності держава позбавила сільськогосподарських виробників захисту від іноземної конкуренції. Відкриттям внутрішнього ринку держава спровокувала приплив великого обсягу дешевих імпортних товарів, що практично витіснили з українського ринку вітчизняну сільськогосподарську продукцію, яка не могла протистояти іноземній. Це було важливим фактором згортання аграрного виробництва.

Не сприяло розвитку сільськогосподарського виробництва і згортання його державної підтримки. Державне фінансування, що здійснювалось у СРСР, через дефіцитність бюджету було практично припинене. Не було і пільгового кредитування, без чого аграрний сектор не може нормально розвиватись. За продану державі за контрактами продукцію сільськогосподарські виробники одержували гроші з великим запізненням, що в умовах інфляції суттєво знецінювало їх доходи. Негативну роль відіграла і політика державного регулювання цін на аграрну продукцію, що стримувала їх підвищення відповідно до темпів інфляції і породила ціновий диспаритет.

Отже, у 1990-ті роки аграрний сектор охопила економічна криза, в результаті якої потенціал сільського господарства і агропромислового комплексу в цілому використовувався лише на третину. Для подолання кризової ситуації необхідний комплекс здійснюваних державою заходів, що і становлять зміст аграрної реформи. її складовими є перетворення у сфері землеволодіння і землекористування, реформування відносин власності у несільськогосподарському секторі АПК, зміна організаційно-правових форм підприємництва в аграрному секторі, перебудова системи відносин держави із підприємствами АПК та реформування соціальної сфери села. Основними завданнями є забезпечення фінансового оздоровлення сільськогосподарських підприємств, формування системи аграрного ринку, підвищення рівня зайнятості сільського населення і рівня життя, нарощування платоспроможності населення, що буде стимулом розвитку аграрного виробництва, розширення і вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності агропромислового комплексу. Однією з провідних ланок ринкової трансформації аграрного сектора є земельна реформа.

Размещено на Allbest.ru