Основні складові фіскальної політики держави, економічне зростання і макроекономічна нестабільність

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Серед складових сукупного попиту значне місце відведено витратам держави та податкам. Маніпулювання цими елементами дає можливість державі впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію, а також регулювати макроекономічну рівновагу. Система заходів регулювання державою цих процесів з допомогою податків та різного роду державних витрат і називається фіскальною, або бюджетною, політикою, в рамках якої держава приймає рішення щодо своїх витрат та податків. До державних витрат належать витрати держави на утримання своїх органів, а також на закупку товарів та послуг. Останні включають найрізноманітніші види закупівель: військової техніки, сільськогосподарської продукції, товарів та послуг для державного будівництва, утримання державних закладів тощо. Суттєве місце серед таких закупок посідає державне замовлення, особливо на військову та сільськогосподарську продукцію. За підрахунками західних економістів держава через систему закупок забезпечує в ряді розвинутих країн ринкової економіки реалізацію до 20% валового національного продукту. Як правило, державні закупки поділяють на закупки для власного споживання держави і для регулювання ринку. Останні державою використовуються для впливу на циклічний характер розвитку економіки: в періоди кризи та депресій держава зазвичай розширяє свої закупки, збільшуючи попит і стимулюючи розширення виробництва, а в періоди піднесення скорочує закупки, щоб запобігти перенапруженню економіки. У практиці розвинутої ринкової економіки таке регулювання отримало назву "стоп - вперед" (stop - go), тобто гальмувати при піднесенні і підштовхувати вгору при падінні.

Для цього регулювання найбільше підходять такі компоненти витратної частини, які можна оперативно скорочувати або збільшувати без негативного впливу на діяльність держави. До того ж це повинні бути такі видатки, що справляють найбільший мультиплікаційний вплив на зміну ВВП. До таких товарів насамперед належать воєнна продукція, а також машини, устаткування, будівельні матеріали.

У практиці економічно розвинутих країн макроекономічне регулювання через державні закупки найчастіше здійснюються через воєнні замовлення та будівельні контракти. В США, наприклад, із загального обсягу федеральних закупок 75% спрямовуються на потреби воєнного відомства. Останнім часом вважається, що найефективнішим методом бюджетного регулювання є вкладення держави у розвиток виробничої інфраструктури.

Регулюючу роль у періоди криз відіграє також організація за рахунок видатків державного бюджету громадських робіт. Це дозволяє залучити до їх здійснення безробітних і цим, з одного боку, зменшити витрати на виплату допомоги по безробіттю, а з іншого - збільшити споживання за рахунок одержаних за ці роботи доходи. Цей захід використовується і в Україні в умовах сучасної кризи. Стимулюючу роль відіграють і трансфертні платежі держави, такі як пенсії, допомога, стипендії. Вони сприяють збільшенню сукупного попиту і тим самим поліпшують економічну кон'юнктуру.

Другим елементом фіскальної політики є податки. Вони виконують суперечливі функції. Оскільки податки є основним джерелом доходів держави, то остання зацікавлена в тому, щоб збирати їх якомога більше. В той же час податки суттєво впливають на підприємницьку діяльність, оскільки для підприємців вони є, по суті, витратами. Чим вищий рівень податків, тим активність підприємницької діяльності нижча. Одночасно податки є важливим інструментом соціальної політики, і держава застосовує їх для перерозподілу доходів на користь бідних прошарків. Тому держава і використовує податки як інструмент своєї фіскальної політики, надаючи перевагу, залежно від ситуації, тим чи іншим функціям податків.

Одним із важелів використання податків державою є рівень податкової ставки. її підвищення за інших рівних умов приводить до збільшення податкових надходжень до бюджету. Водночас за певною межею їх зростання пригнічує підприємницьку діяльність, бо знижує її доходність. Це приводить до згортання такої діяльності або перехід її до тіньової економіки. Тому при використанні податкових ставок потрібно враховувати так звану криву Лаффера.

Стимулювання економіки через зміну податкових ставок визначається представниками як кейнсіанства, так і монетаризму. Відмінність полягає в тому, що кейнсіанці пов'язують вплив ставок на економіку із сукупним попитом, а монетаристи - із сукупною пропозицією. Концепція останніх іменується економікою пропозиції.

Отже, фіскальна політика - це система заходів держави у сфері державних витрат та податків, пов'язаних з регулюванням становища в економіці. Як така вона виконує декілька функцій.

Рис. 1. Функції фіскальної політики

По-перше, системою названих заходів держава впливає на кон'юнктуру економічного розвитку країни, здійснює антициклічне регулювання економіки. По-друге, з використанням заходів фіскальної політики держава здійснює перерозподіл внутрішнього продукту, бо через податки та інші фіскальні канали зменшує або збільшує доходи власників факторів виробництва. І, по-третє, фіскальна політика виконує функцію нагромадження грошових ресурсів у розпорядженні держави для реалізації соціальних програм. Розрізняють два види фіскальної політики.

Дискреційна фіскальна політика - це свідоме маніпулювання податками та урядовими видатками з метою зміни обсягу ВВП та зайнятості і контролю над інфляцією. Вона передбачає зміни в оподаткуванні або програмах державних видатків, що пов'язано із прийняттям нових законів, якими можна змінювати структуру фіскальної політики. Основними знаряддями дискреційної фіскальної політики є громадська робота і зміни ставок податків.

Дискреційна політика не може бути однаковою у різних фазах економічного циклу. В періоди спадів виробництва, коли зменшується сукупний попит, потрібні заходи, що гальмують це зменшення. Ними і стає дискреційна політика, що передбачає збільшення видатків з державного бюджету і зниження податкового тиску. В умовах інфляції за рахунок скорочення державних видатків і збільшення податків зменшується сукупний попит, що і уповільнює інфляцію. Однак використання дискреційної фіскальної політики потребує детального обґрунтування, оскільки функціонування економіки відбувається під впливом різновекторних факторів.

Рис. 2. Види фіскальної політики

Недискреційна фіскальна політика - це вплив на обсяги виробництва через так звані автоматичні, або вбудовані, стабілізатори. Останні є механізмами, дія яких постійно спрямована на пом'якшення циклічних коливань. До них належать податкові ставки і розміри допомоги по безробіттю. Так, визначенням податкових ставок автоматично встановлюється залежність між ВВП і розміром податкових надходжень, оскільки останні при сталості податкової ставки змінюються залежно від ВВП. Таким є взаємозв'язок між обсягом виплат по безробіттю і кількістю безробітних, що мають право на одержання цього виду допомоги.

При спаді виробництва, як правило, збільшується кількість безробітних, а отже, при незмінних нормах витрат допомоги по безробіттю її розмір зростає, що протидіє зменшенню сукупного попиту і певним чином гальмує спад виробництва. Тому автоматичні стабілізатори можуть пом'якшувати циклічність економічного розвитку, впливати на ділову активність.

Економічне зростання і макроекономічна нестабільність.

Економічне зростання то його типи.

Проблемі економічного зростання у кожній країні надається першорядне значення. Воно само по собі розглядається як важлива мета країни. По-перше, збільшення ВВП у розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя, бо зростання реального продукту веде до збільшення числа товарів та послуг, що є основою матеріального достатку населення країни. Зростаюча економіка має більшу здатність задовольнити нові потреби людей. По-друге, економічне зростання створює сприятливі умови для розв'язання соціальних проблем суспільства, таких як освіта, охорона здоров'я, соціальний захист населення, житло. По-третє, розширення виробничих можливостей створює основу для розв'язання проблеми зайнятості, збільшення кількості робочих місць і удосконалення умов праці. По-четверте, економічне зростання дає змогу розробляти і здійснювати програми охорони навколишнього середовища, створює можливості для розв'язання проблеми обмеженості природних ресурсів. По-п'яте, економічне зростання, збільшуючи економічну могутність, створює базис для зміцнення ролі країни на світовій арені. Тому кожна країна прагне забезпечити економічне зростання. Не є винятком і Україна. Одним із головних завдань нашої держави після здобуття незалежності стало забезпечення умов для сталого економічного розвитку. Розглянемо фактори економічного зростання. Вони багатоманітні - економічні, природні, політичні, соціальні, зовнішні. Економічне зростання завжди виступає як результат їх взаємодії. До природноекономічних факторів насамперед належать ті, що визначають можливості збільшення обсягів виробництва товарів та послуг.

Природноекономічні фактори економічного зростання - це кількість і якість природних ресурсів, трудового потенціалу країни, обсяг та якісний стан основного капіталу, що проявляється у рівні його технічної оснащеності та зношуваності, а також рівень технології або науково-технічного прогресу. Саме цими факторами визначаються можливості суспільства збільшувати обсяги виробництва. їх ще називають факторами пропозиції. Вони формують матеріальний базис, що робить можливим економічне зростання.

Рис. 3. Природноекономічні фактори економічного зростання

А реальне зростання значною мірою залежить від такого фактора, як попит, бо для реалізації можливостей виробничого потенціалу економіка повинна забезпечити повне використання зростаючого обсягу ресурсів. Для цього потрібне збільшення рівня сукупних видатків. Отже, платоспроможність суб'єктів економіки є важливим фактором економічного зростання. Саме цей фактор в Україні перебуває на такому рівні, що не забезпечує реалізацію наявних можливостей для збільшення обсягів виробництва.

На економічне зростання впливає і фактор розподілу. Для ефективного використання виробничого потенціалу потрібно забезпечити не тільки повне залучення ресурсів в економічний оборот, а й їх найефективнішу реалізацію. Обсяг ресурсів, що зростає, необхідно розподілити так, щоб отримати максимальний обсяг продукції.

Названі фактори взаємопов'язані. Так, безробіття уповільнює темпи збільшення капіталу і зростання витрат на дослідження. А низькі темпи впровадження нововведень і здійснення інвестицій збільшують безробіття. Здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал обмежується факторами попиту та розподілу. Його приріст реалізується тоді, коли сукупні витрати (попит) збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, а додаткові ресурси використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції. Але при всій важливості попиту та розподілу першорядними є фактори пропозиції.

Збільшення реального обсягу національного продукту може здійснюватись двома шляхами (способами):

1) залученням більшого обсягу ресурсів;

2) продуктивнішим використанням наявних ресурсів. Залежно від цього розрізняють два тили економічного зростання (див. рис. 4).

Екстенсивним є таке економічне зростання, коли збільшення обсягу реального продукту досягається шляхом збільшення використовуваних факторів виробництва при збереженні відносно сталих їх техніко-економічних параметрів. Це означає, що для збільшення обсягів виробництва використовуються додаткові сировинні ресурси, зростає обсяг основного капіталу, чисельність працівників, тоді як рівень технічної і технологічної оснащеності виробництва залишається відносно незмінним. При інтенсивному економічному зростанні збільшення обсягів виробництва товарів і послуг досягається за рахунок ефективнішого застосування наявних факторів виробництва на основі використання науково-технічного прогресу. Це означає, що зростання реального продукту забезпечується шляхом підвищення кваліфікації працівників, їх досвіду і професіоналізму, застосування принципово нових технологій і технічних засобів, більш раціональної організації виробництва. Врешті-решт, інтенсивне економічне зростання проявляється у збільшенні обсягів створюваних благ за рахунок підвищення продуктивності праці.

фіскальний державний економічний податок

Рис. 4. Типи економічного зростання

Тому всі фактори останньої є факторами інтенсивного економічного зростання. До них належать:

1) науково-технічний прогрес (нова техніка, прогресивні технології, раціональна організація і управління виробництвом);

2) збільшення інвестицій, що приводить до зростання капіталоозброєності праці;

3) освіта і професійна підготовка кадрів;

4) вигоди від економії, обумовленої ефектом масштабу виробництва;

5) ефективне розміщення ресурсів, особливо переміщення робочої сили із низькопродуктивних галузей у високопродуктивні.

На практиці жоден тип економічного зростання не проявляється у чистому вигляді. Залежно від того, який із типів відіграє провідну роль, розрізняють переважно екстенсивний і переважно інтенсивний типи економічного зростання. Світова практика свідчить, що у розвинутих країнах економічне зростання здійснюється здебільшого за рахунок продуктивної праці. Так, за результатами досліджень американських економістів протягом 1928-1982 років у США за рахунок підвищення продуктивності праці одержано 68% приросту валового національного продукту.

Економічне зростання є бажаним і позитивним явищем для кожної країни. Однак воно супроводжується і негативними наслідками. Насамперед, збільшує шкідливий вплив людини на навколишнє середовище. Це проявляється у погіршенні якості повітря, води і землі, завданні шкоди ландшафту, здоров'ю людей, флорі та фауні, зменшенні запасів корисних копалин. Члени так званого Римського клубу присвятили цій темі свої доповіді "Межі зростання" (1972 р.) і "Global 2000" (1980 p.), в яких розкрито наслідки негативного впливу економічного зростання для всього населення Землі. За розрахунками, наведеними в цих доповідях, уже на кінець XXI ст. населення Землі досягне ЗО млрд, і можливості його прогодування будуть вичерпані. Водночас високі темпи економічного розвитку приводять до скорочення запасів сировинних ресурсів. За розрахунками Римського клубу протягом найближчих ЗО років будуть повністю вичерпані розвідані запаси алюмінію, міді, золота, свинцю, нафти, срібла, олова і цинку. При теперішніх обсягах видобутку нафти у світі її вистачить у середньому на 40 років. Найбільше запасів має Іран - на 89 років, Казахстан - на 83 роки, Росія - на 21 рік. Досягає межі і забруднення навколишнього середовища, що може призвести до порушення екологічної рівноваги. З огляду на ці негативні наслідки прибічники Римського клубу настійно рекомендують обмежити економічне зростання. Це знайшло відображення в так званій концепції "нульового зростання".

Слід зазначити, що висновки Римського клубу є дискусійними. Багато вчених вважають їх занадто песимістичними. Однак це не виключає існування проблеми негативних наслідків економічного зростання. До останніх належить і посилення диференціації в рівнях життя між розвинутими країнами і переважною більшістю інших країн, посилення невпевненості людей у своєму майбутньому, поглиблення процесу нівелювання людини, що зумовлюється індустріалізацією виробництва і побуту.

Таким чином, економічне зростання є суперечливим процесом. Однак для більшості країн, де головним завданням є звільнення від матеріальних злиднів, забезпечення економічного зростання є не лише бажаним, а й необхідним. Щодо розвинутих країн, то там набуває все більшого поширення концепція економічного розвитку без зростання. Якщо економічне зростання означає збільшення обсягу національного продукту, що дозволяє підвищити розмір доходу на душу населення, то економічний розвиток - це таке удосконалення виробництва, що приводить до підвищення якісних соціально-економічних показників. Останнє проявляється у збереженні економічної рівноваги, поліпшенні умов праці, кількісному та якісному удосконаленні системи потреб і рівні їх задоволення. Саме такий підхід дає змогу забезпечити так званий сталий або збалансований розвиток, суть якого полягає в тому, щоб, як зазначено в договорі "Наше спільне майбутнє", розробленому Комісією ООН, "на довгостроковій основі забезпечити стабільне економічне зростання, яке не спричинить деградаційних змін навколишнього середовища, вихід на рівень сталого розвитку розрахований на задоволення потреб як сучасного, так і прийдешніх поколінь".

Размещено на Allbest.ru