Система національного рахівництва та основні макроекономічні показники

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система національного рахівництва (СНР) та основні макроекономічні показники

Протягом майже сімдесяти років у колишньому Радянському Союзі розвивалась і використовувалася система макроекономічних показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери:

o матеріальне виробництво;

o невиробнича сфера.

Відповідно до цієї концепції, сукупний суспільний продукт (ССП) та національний доход (НД) як основні макроекономічні показники БНГ створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта тощо), в розрахунок не брався. Вилучення послуг із сфери економічного виробництва в радянській статистиці відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва.

Баланс народного господарства за 1923-1924 рр., розроблений в ЦСУ СРСР під керівництвом П.І.Попова і опублікований 1926 р., було визнано одним із перших у світі офіщйних розрахунків макроекономічних показників. Знадобилося ще майже чверть сторіччя, перш ніж аналогічні макроекономічні розробки з'явилися в таких капіталістичних країнах, як США, Англія, Голландія та ін. Проте ці розрахунки були проведені вже у формі Системи національних рахунків (СНР), яка виникла на основі вдосконалення методології розробки БНГ.

Відомо три історичні етапи розвитку систем макроекономічних показників (табл. 15.1).

Таблиця 15.1.

Три етапи розвитку систем макроекономічних показників.

1-й етап	30-і - початок 50-х рр.	У колишньому СРСР склалась і закріпилася система статистичного обліку у формі БНГ
2-й етап	50-60-і роки.	У міжнародній статистиці фактично і офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників: o СНР - в капіталістичних країнах, o БНГ - в соціалістичних країнах
3-й етап	70-і роки. - до ц.ч.	Практично всі країни світу переходять до використання СНР

З травня 1992 р. за Указом Президента в Україні також впроваджується СНР, тобто наші статистика і облік переходять на міжнародні стандарти. Це стало актуальним у зв'язку з проведенням ринкових реформ, внаслідок яких централізовано-планова економіка має бути трансформована у ринкову. Зрозуміло, що для описування та аналізу ринкової економіки потрібно мати систему статистичних показників, яка адекватно моделює економічні процеси. Такою системою показників є СНР.

Отже, Система національних рахунків (СНР) - це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

o всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;

o всі економічні операції, які пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

o всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

Головним показником при розробленні СНР, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни (рис. 15.2;15.3).

Декілька слів потрібно сказати про терміни "внутрішній", "економічна територія", "резидент". Вони взаємопов'язані, тому розглянемо їх разом.

Термін "внутрішній" протистоїть термінові "національний". Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

Під "економічною територією" країни розуміють територію, яка адміністративно керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальних анклавів інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:

o у випадку підприємств (фірм) - центр інтересів міститься на території тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, у відповідності із СНР, вважаються її резидентами, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна компанія;

o щодо фізичних осіб - резидентами при розробленні національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалежно від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів даної країни;

o органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють у них, є резидентами своєї економіки).

Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як компенсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі виробництва (наприклад, у вигляді відсотків за наданий капітал, або у вигляді оплати праці сезонних іноземних робітників та осіб, які працюють за короткостроковим контрактом). З іншого боку, резиденти даної країни, можливо, отримують аналогічні доходи із-за кордону. Отже, щоб мати уявлення про доходи, які отримують резиденти даної країни у зв 'язку з їхньою участю у виробництві ВВП даної країни та частково ВВП інших країн, потрібно ВВП даної країни зменшити на величину доходів, які виплачуються нерезидентам, та додати аналогічні доходи, які отримали резиденти цієї країни із-за кордону.

Коли ми внесемо ці поправки, то отримаємо показник валового національного продукту (ВНП). У переглянутому варіанті СНР 1993 р. ВНП називається валовим національним доходом (ВНД). Проте нова термінологія, не змінює суті.

Взаємозв'язок між ВВП та ВНП (ВНД) показано на схемі 15.1.



Схема 15.1. Взаємозв'язок між ВВП та ВНП (ВНД)

Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв'язку з тим, що вони брали участь у виробництві, звуться первинними доходами. Тому можна сказати, що ВВП відрізняється від

ВНП (ВНД) на сальдо первинних доходів, які виплачені резидентам інших країну. Зрозуміло, що це сальдо може бути як додатним, так і від'ємним. У країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП (ВНД), оскільки цим країнам доводиться сплачувати розвинутим країнам великі відсотки за зовнішні позики. І навпаки, для розвинутих країн характерне протилежне співвідношення: ВНД, як правило, більший від величини ВВП.

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

- При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки:

Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

- При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх суб'єктів макроекономічних відносин: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

де С - кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);

І - валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на:

o будівництво будинків і споруд;

o придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій;

o створення товарно-матеріальних запасів;

o амортизацію;

o а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо). Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (I) зменшити на величину амортизаційних витрат (А), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу. Співвідношення між І та А є добрим індикатором того, в якому стані перебуває економіка країни. Так, для зростаючої економіки справджується нерівність І >А; якщо економіка перебуває у стані спаду (рецесії), то І <А;

О - державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі державні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу;

Хп - чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом:

- При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

o амортизаційні витрати (А);

o чисті непрямі податки на бізнес - непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм (Тн);

o винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо (ЗП);

o рентні платежі - це прибуток, який отримують власники нерухомості, землі включаючи ренту за проживання у власних будинках (Р);

o чисті відсотки - це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати відсотків по державному боргу (%);

o дохід від власності - це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності (Пр);

o прибуток корпорацій - цей компонент містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій:

У більшості країн світу найпоширенішими з наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.

Інші показники СНР та взаємозв'язок між ними

Окрім названих основних (ВВП,ВНП), існують інші взаємопов'язані показники національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу (рис. 15.2; 15.3; 15.4):

- Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, якщо його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

- Національний дохід (НД) - сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) - можна отримати, якщо показник ЧВП зменшити на величину чистих непрямих податків на бізнес:

НД = ЧВП - Чисті непрямі податки на бізнес.

- Показник особистого доходу (ОД) можна отримати, якщо від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Необхідно також додати особисті доходи, отримані у вигляді відсотків:

ОД = НД - Платежі (соц.страх.) - Прибуток - Податки + Трансфери + %.

- Використовуваний дохід (ВД) розраховується шляхом зменшення показника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та деяких неподаткових платежів державі:

ВД = ОД - Прибутковий податок - Неподаткові платежі державі.

Це дохід, який залишається в розпорядженні домогосподарств. Він використовується на споживання і заощадження.

Циклічність та безробіття - закономірність економічного розвитку

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність.

Поняття нестабільності означає, що розвиток економіки супроводжується відхиленням від нормального (стійкого, стабільного) процесу розвитку.

Нестабільність, диспропорції, неадекватність пропозиції попиту - це серйозна проблема для національної економіки. Вона впливає на діяльність усіх економічних суб'єктів, проникає в усі сфери економічного життя суспільства. Нестабільність проявляється як економічні коливання.

Економічні коливання - це зміни обсягу національного продукту, зайнятості й доходів, що спричинюються піднесеннями та спадами в багатьох секторах національної економіки. Вони нерегулярні, їх практично неможливо спрогнозувати з високим ступенем точності. Економічні коливання можуть відбуватися в циклічній та неци-клічній формах.

Нециклічні економічні коливання розглядаються економістами як незначні відхилення від стану рівноваги, які не спричинюють негативних наслідків, зокрема не уповільнюють економічного зростання, не зменшують загального рівня добробуту, не загрожують економічній безпеці країни тощо.

Циклічні економічні коливання (цикл ділової активності) - періодичне зростання та падіння ділової активності, яка проявляється у формі невідповідності попиту і пропозиції.

З часу першої економічної кризи представники різних напрямів і шкіл макроекономіки намагаються з'ясувати причини циклічних економічних коливань і виробити рекомендації для їхнього подолання. Серед численних спроб розкрити причини цих явищ можна виділити поверхневі та наукові.

У першому випадку циклічні коливання пояснювали появою плям на сонці, ритмом рухів Венери, психологічною поведінкою людей тощо. Науковий підхід до з'ясування причин коливань в економіці застосовували представники класичної школи економічної теорії: Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, Т. Мальтус, С. Сісмонді та ін.

Системний науковий аналіз теорії економічних коливань зробив К. Маркс. Досліджуючи економічні кризи ХІХ ст., він дійшов висновку, що головною причиною циклічних коливань капіталістичної (ринкової) економіки є основна суперечність капіталізму - це по-перше. По-друге, періодичність циклічних коливань К. Маркс пов'язував із матеріальною основою криз - періодичністю оновлення основного капіталу. По-третє, в працях Маркса постійно домінує думка, що хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а у формі економічних циклів.

Економічний цикл - це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється (рис. 15.7).

У класичному економічному циклі досить чітко виділяються чотири альтернативних фази, які послідовно повторюються одна за одною: криза, депресія (застій), пожвавлення та піднесення

Криза - головна фаза циклу. Її функція полягає у встановленні порушеної рівноваги між основними пропорціями економіки. Криза завершує попередній цикл і є початком наступного. Негативні процеси, які відбуваються на цій фазі - це реакція об'єктивного ринкового механізму на порушення між попитом та пропозицією, виробництвом та споживанням, інвестиціями та заощадженнями тощо, тобто на порушення макроекономічних пропорцій.

Депресія - фаза циклу, яка проявляється у стагнації виробництва. Проте вже на цій фазі поступово зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення ділової активності суб'єктів підприємницької діяльності.

Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, заміни старої техніки і технології на нові більш прогресивні. Це створює передумови для наростання сукупного попиту на нові інвестиції, тому на цій фазі відбувається масове оновлення основного капіталу, що дає поштовх до зростання виробництва до рівня докризового періоду.

Піднесення - фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього циклу і зростає високими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, що готує підґрунття для наступної кризи.

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю і амплітудою коливань.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли (тривалість 3-5 років) називають циклами Джозефа Китчина. Вони зумовлюються динамікою величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах. Інші економісти (У. Мітчелл) пояснювали причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу, а також коливанням запасів золота в скарбниці держави. Іншими словами, короткі цикли пов'язані з порушенням і встановленням рівноваги на споживчому ринку.

Середні цикли (тривалість 7-11 років) пов'язані з фізичним оновленням основних засобів виробництва (основного капіталу). До середніх циклів відносять і так звані будівельні цикли С. Кузнеца (20 років), рушійними силами яких називають зрушення у відтворювальній структурі виробництва. Економісти середні цикли називають промисловими (економічними) циклами.

Довгі хвилі (великі цикли) (40-60 років) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури. На думку Кондратьєва, в основі теорії "довгих хвиль" лежить ідея існування трьох видів економічної рівноваги.

Рівновага 1-го порядку - рівновага між звичайним попитом та пропозицією. Її порушення породжують короткочасні коливання.

Рівновага 2-го порядку пов'язана з інвестиціями в основний капітал. Порушення цієї рівноваги викликає середні циклічні коливання.

Рівновага 3-го порядку пов'язана із співвідношенням між технічними нововведеннями у виробництво і рештою факторів виробництва, які визначають даний технологічний спосіб виробництва. Тривалість "довгих хвиль", на думку російського вченого, становить 57 років. Характерними закономірностями "великих циклів" М.Д. Кондратьєв називає:

o на початку "хвилі підвищення" відбуваються глибокі якісні зміни в економічному житті суспільства;

o на "підвищувальній хвилі" суспільству загрожує найбільша кількість соціальних потрясінь;

o "знижувальні хвилі" характеризуються застоєм сільського господарства. Пізніше, в кінці 30-х років, теорію "довгих хвиль" Кондратьєва розвинув австрійський економіст Шумпетер. Головною причиною "великих циклічних коливань" Шумпетер вважав хвилеподібну динаміку змін у техніці та технологіях.

Сучасні економічні цикли суттєво відрізняються від циклів, які були характерними для ХІХ ст. У ХХ ст. Економічний цикл модифікується. Характерними рисами сучасного економічного циклу є:

o зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну (рецесія включає кризу і депресію, а піднесення - пожвавлення і бум);

o повні цикли (відстань між піком та дном) суттєво відрізняються між собою за тривалістю;

o починаючи з другої половини ХХ ст., відбувається скорочення фази економічного падіння, тоді як фаза розширення виробництва стала тривалішою;

o повторюваність криз стала частішою, але менш глибокою (відсутні різко виражені провали).

Головними факторами, що зумовили модифікацію циклу, вважають зміни, що відбулися в технологічному способі виробництва, та державне втручання в економіку, яке стримує її "перегрів" шляхом скорочення державних витрат на піках "піднесення" (бум) та їх збільшення у фазі можливого спаду.

Висновок. Циклічність - динамічна характерна риса економіки. Без циклу немає розвитку, немає руху вперед. Економічне зростання є циклічним процесом, обумовлений скачкоподібним характером нововведень.

Наприкінці ХХ ст. проблема економічного зростання ввійшла в число першочергових завдань суспільного розвитку.

Чому економічне зростання розглядається як важлива економічна мета?

Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв'язувати соціально-економічні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Збільшення реальної заробітної плати в ході економічного зростання розширює коло можливостей домогосподарств. Зростання динаміки виробництва і надання послуг підприємствам полегшує розв'язання проблем удосконалення технологічного процесу за рахунок залучення додаткових інвестицій. Для урядових структур позитивна макроекономічна динаміка дає можливість підсилювати соціальні програми, розв'язувати проблеми обмеженості ресурсів, забезпечувати і зміцнювати економічну і національну безпеку (див. підтему 3.3).

Ми розглянули циклічні та нециклічні коливання економіки як прояв макроекономічної нестабільності. Характеризуючи кризу як фазу, з якої починається економічний цикл, ми зазначили, що цій фазі властиве безробіття.

Безробіття як соціально-економічне явище є характерним для ринкової економіки постійно хвилює суспільство, потребує глибокого вивчення причин, що породжують його, уваги з боку урядових структур усіх рівнів і ґрунтовного аналізу економічної науки.

Безробіття - це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а соціальні відносини - напруженими. Крім того, людина, що стала безробітною зазнає надзвичайного психологічного навантаження, втрачає можливість реалізувати свої потенційні творчі здібності працівника, відчуває свою непотрібність, нездатність утримувати себе та свою сім'ю, впадає в депресію і т. ін.

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричинених відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до проблеми безробіття.

Безробіття як економічний феномен пов'язане з перевищенням пропозиції ресурсу праці над попитом на цей ресурс.

Безробіття як соціально-економічний феномен пов'язане з інституціональними чинниками. За концепцією МОП, працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧРС).

Чисельність робочої сили - це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи натуральній формі. Іншими словами, ЧРС називають трудовими ресурсами або економічно активним населенням.

З огляду на це, все населення країни поділяють на дві великі групи:

o інституціональне - особи, що не досягли працездатного віку, та ті, які вже вибули зі складу робочої сили у зв'язку з постійною втратою працездатності (інваліди), виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції тощо;

o неінституціональне, яке становлять працездатні особи, що, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи:

- економічно активне населення, до складу якого входять безробітні та особи, що працюють за наймом, тобто зайняті та безробітні;

- економічно неактивне населення, до складу якого входять особи, що добровільно не працюють за наймом (домогосподарки, студенти, люди вільних професій, підприємці та ін.).

Безробітні - це непрацюючі особи, що входять до складу робочої сили, які активно шукають роботу (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент.

Такими, що вибули зі складу робочої сили, вважають осіб, які не мають роботи за наймом і активно її не шукають. Вони входять до складу економічно неактивного населення. Крім названих вище категорій, до вибулих зі складу робочої сили відносять і тих, хто втратив надію знайти роботу та припинив її шукати.

Існує два види безробіття: вимушене і добровільне.

Добровільне безробіття пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов.

Вимушене безробіття не пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором.

Добровільне та вимушене безробіття проявляються у відповідних формах.

Існує досить багато форм безробіття, але найважливішими з них є три: фрикційне, структурне і циклічне. Саме ці форми важливі для визначення природного рівня безробіття. Кожна з форм безробіття має свої причини. Тому визначення форм пов'язують з причинами, що їх породжують, тривалістю та типом безробіття.

Фрикціційне безробіття виникає у зв'язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю та якістю найманих працівників, з одного боку, і кількістю та якістю робочих місць - з іншого, потребує певного часу.

Ця форма, таким чином, пов'язана з пошуком та очікуванням роботи, що відповідає певній кваліфікації, уподобанням і рівню винагороди.

Фрикційно безробітні вже мають кваліфікацію, навички, досвід, які можна продати на ринку праці. Якщо людина хоче змінити місце роботи (територіально), змінити кваліфікацію чи перейти на аналогічну роботу з вищою заробітною платою, вона вирішує цю проблему добровільно. Тому фрикційне безробіття, як правило, добровільне і короткострокове.

Структурне безробіття зумовлене змінами в структурі попиту на працюючих у зв'язку зі змінами структури економіки. Ця форма безробіття виникає у зв'язку з тим, що певні професії "старішають" і потреба в них значно зменшується або й зовсім зникає. Разом з тим виникають галузі та види виробництв, які потребують нових навичок, кваліфікацій, знань, професій. Далеко не завжди колишній шахтар може стати кваліфікованим перукарем, продавцем чи програмістом. Це означає, що структурне безробіття є вимушеним і значно тривалішим, ніж фрикційне.

Фрикційне та структурне безробіття становлять природне безробіття.

Природним вважають таке безробіття, за якого:

- досягається потенційний обсяг національного виробництва (спостерігається за повного та раціонального використання всіх видів ресурсів);

- немає інфляції;

- спостерігається повна зайнятість, тобто така зайнятість, за якої зберігається конкуренція на ринку праці та забезпечується ефективне використання найманої праці. Повна зайнятість - це зайнятість за природного рівня безробіття, величина якого становить 5-6 %.

Віднесення фрикційного безробіття до природного не викликає сумніву, оскільки воно є вільно обраним (добровільним), а економічна свобода - основа ринкової поведінки суб'єктів. Щодо структурного безробіття, яке є вимушеним, дехто з науковців не визнає його природним. І все ж вагомим аргументом на користь зарахування структурного безробіття до природного є те, що зміна структури виробництва зумовлюється зміною суспільних потреб, що безумовно відповідає економічній природі людини.

Циклічне безробіття - це відхилення фактичного безробіття від природного в той чи інший бік. У період рецесії відбувається падіння обсягів національного виробництва нижче від потенційного рівня, фактичне безробіття перевищує природний рівень. У період буму, коли має місце інфляційне зростання економіки, фактичний обсяг ВВП перевищує потенційний рівень, а фактичний рівень безробіття буде нижчим від природного рівня.

Існують й інші форми безробіття, які не чинять визначального впливу на економіку, але знати про які важливо, оскільки вони зачіпають інтереси певних груп працездатних:

- сезонне безробіття - вимушена форма безробіття, зумовлена специфічними умовами виробництва в певних галузях (сільське господарство (рослинницькі галузі), цукроваріння, лісництво, риболовецькі галузі тощо. Часто в період міжсезоння люди вдаються до самозайнятості або виїздять на роботу в інші регіони, оскільки недостатньо працезабезпечені. Ця форма безробіття тяжіє до фрикційного, хоча має також власну специфіку;

- технологічне безробіття - вимушена форма безробіття, пов'язана з вивільненням працівників у зв'язку з запровадженням нової високопродуктивної техніки та технології. Ця форма безробіття тяжіє до структурного;

- молодіжне безробіття стосується молоді, яка вперше виходить на ринок праці й не може отримати роботу. Ринок виявляється байдужим до пропозиції праці з боку молодих людей, оскільки вони ще не мають досвіду, а подекуди й належної кваліфікації, але потребують, згідно з законодавством, пільгових умов (нешкідливе виробництво, неповний робочий день, більша відпустка тощо).

Окрім розглянутих форм, важливо також виділити два типи безробіття: відкрите і приховане.

Відкрите безробіття - така ситуація на ринку праці, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи, та офіційно реєструється у службі зайнятості (табл. 15.2).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на підприємствах перевищує об'єктивно потрібну, в результаті чого вилучені простої, прогули, тимчасові відпустки.

Безробіття характеризується двома основними показниками: рівнем і тривалістю.

макроекономічний показник національний рахівництво

Таблиця 15.2

Зареєстроване безробіття в Україні у 2009 році

(на кінець звітного періоду)

	Кількість зареєстрованих безробітних	Середній розмір допомоги за місяць, грн
	тис. осіб	% до населення працездатного віку
	Всього	з них отримують допомогу по безробіттю
Січень	900,6	670,9	3,2	604,42
Лютий	906,1	657,2	3,2	610,44
Березень	879,0	627,4	3,1	612,3

Рівень безробіття визначається за формулою

Де U - рівень безробіття; F - чисельність безробітних; R - чисельність робочої сили (економічно активного населення).

Якщо R позначати як (L + F), де L - чисельність зайнятих, то формула матиме такий вигляд:

Крім того, рівень безробіття можна визначити як відношення частки тих, хто щомісяця втрачає роботу, до суми часток тих, хто щомісяця втрачає роботу, та тих, хто щомісяця її знаходить, тобто:

Безробіття, як і кризу перевиробництва, також не можна оцінювати однозначно. Воно виконує як конструктивні, так і деструктивні функції. З одного боку, це "резервна армія праці"; це важіль накопичення і навіть необхідна умова нормального функціонування і розвитку ринкової економіки. З іншого боку, - це неповне використання трудових ресурсів, зниження середнього рівня життя населення, руйнація традиційних цінностей сучасного суспільства.

Таблиця 15.3

Оцінка впливу безробіття на економіку

Конструктивний вплив безробіття на економіку	Деструктивний вплив безробіття на економіку
o Стимулювання ефективної зайнятості та конкуренції на ринку праці. o Пристосування найманих працівників до вимог ринку праці. o Забезпечення мобільності ресурсів у часі та просторі. o Резервування частини трудових ресурсів у різні періоди економічної кон'юнктури в одних сегментах для можливості використання їх в інших. o Вільне волевиявлення найманого працівника щодо перерви в економічній діяльності з метою зміни роботи та ін. o Стихійне регулювання попиту і пропозиції праці в територіальному, галузевому, професійному та кваліфікаційному аспектах	o Кожний відсоток перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшує обсяг ВВП на 2,5%. o Зменшення рівня доходів та добробуту в суспільстві. o Посилення тиску на державний бюджет. o Посилення негативних психологічних тенденцій у суспільстві. o Порушення суспільного спокою тощо

Вплив безробіття на обсяг річного національного виробництва дослідив американський учений Артур Оукен (Окунь). Він виявив математично зв'язок між перевищенням фактичного рівня безробіття над природним і втратами ВВП:

де р - коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття; и - фактичний рівень безробіття; и - природний рівень безробіття; У - потенційний обсяг ВВП; У - фактичний обсяг ВВП.

Отже, економіка, яка працює в умовах природного рівня безробіття, зазнає переважно конструктивного впливу, а рівень безробіття, що перевищує природний, чинить переважно згубний вплив на економіку.

Сутність відтворення

Відтворення - це безперервність, повторюваність виробництва (це не одномоментний акт, а безперервний процес виробництва матеріальних благ з метою задоволення потреб суспільства)



Рис. 15.1. Сутність відтворення

Обчислення сукупного суспільного продукту (національного продукту)

Сукупний суспільний продукт (ССП) - найбільш узагальнюючий показник виробничої діяльності всього працездатного населення країни. Формами ССП є: валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, кінцевий продукт, національний дохід



Рис. 15.2. Обчислення сукупного суспільного продукту

Номінальний і реальний ВВП

Величина валового національного продукту залежить не тільки від кількості виробленої продукції, а й від рівня цін. Інфляція і дефляція ускладнює підрахунки ВНП. Для спрощення останніх використовують коригування за допомогою індексу цін



Рис. 15.3. Номінальний і реальний ВВП

Національний дохід

НД - це вартість тієї частини сукупного суспільного прибутку, яка залишається за відрахуванням спожитих засобів виробництва



Рис. 15.4. Національний дохід

Теорія реалізації сукупного суспільного продукту

Теорія реалізації завжди передбачає пропорційний розподіл виробництва. Це ідеал любого суспільства



Рис. 15.5. Теорія реалізації ССП

Відтворення в сільському господарстві

"Економічний процес відтворення, який не був би його специфічний суспільний характер, завжди переплітається в цій галузі (у хліборобстві) з природним процесом відтворення"

К. Маркс



Рис. 15.6. Відтворення в сільському господарстві

Циклічність - загальна закономірність ринкової економіки

Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, процвітання - кризою і депресією. Циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і в чітко визначених межах



Рис. 15.7. Циклічність - загальна закономірність ринкової економіки

Сутність безробіття

Економічно активне населення в усіх країнах складається із трьох частин: зайняте, незайняте, безробітне. Безробітним, за класифікацією Міжнародної організації праці, є той, хто зареєстрований на біржі праці й активно шукає роботу



Рис. 15.8. Сутність безробіття

Практикум

Основні терміни і поняття

Відтворення

Просте відтворення

Розширене відтворення

Економічні коливання

Економічне зростання

Суспільне виробництво

Нециклічні економічні коливання

Циклічні економічні коливання

Сукупний суспільний продукт

Реалізація

ССП

Економічний цикл

Криза

Економічний "бум"

Депресія

Пожвавлення

Піднесення

Короткі цикли

Середні цикли

Довгі хвилі

Безробіття

Рівень безробіття

Форми безробіття

Види безробіття

Рівень безробіття

Запитання для самоконтролю

макроекономічний показник національний рахівництво

1. Поясніть сутність понять "рецесія", "депресія", "економічний цикл".

2. Які показники характеризують економічне зростання в країні?

3. Антициклічна державна політика, її сутність.

4. Поясніть суперечливість впливу циклічного розвитку на економіку.

5. Основні напрями антициклічного регулювання і на що вони спрямовані.

6. Фази економічного циклу та їхня характеристика.

7. Сутність відтворення.

8. Просте і розширене відтворення.

9. Яку частину населення відносять до економічно активного населення?

10. Довгі, середні і короткі економічні хвилі.

11. Розкрийте причини, зміст і наслідки економічних криз?

12. Циклічний характер відтворення і економічного зростання.

13. Показники динаміки економічного зростання.

14. Дайте визначення безробіття як економічного та соціально-економічного явища.

15. Які ви знаєте основні види безробіття? Охарактеризуйте їх.

16. Наведіть приклади циклічного безробіття.

17. Які показники вимірювання рівня безробіття ви знаєте?

Теми рефератів

1. Циклічний характер розвитку ринкової економіки.

2. Державне регулювання економіки.

3. Сутність відтворення. Умови реалізації при простому і розширеному відтворенні.

Размещено на Allbest.ru