Теоретичні аспекти інвестиційних можливостей аграрного сектора

Постановка проблеми. Виробництво сільськогосподарської продукції є одним з найбільш капітало- і трудомістких серед галузей економіки країни. Інвестиційні вливання у аграрний сектор не тільки поліпшують стан і результативність виробництва, а й сприяють впровадженню інноваційних технологій та оптимізації конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, зростанню ресурсів, що призводить до насиченості внутрішнього ринку якісною продукцією, нарощуванню експортного потенціалу і налагодженню міжгалузевих зв'язків.

Але специфічність і ризикованість сільськогосподарського виробництва через суттєву залежність від територіальних особливостей, природно - кліматичних і погодних умов, зберігання продукції і умов транспортування, низьку дохідність та тривалий час окупності, негативно впливає на їх інвестиційну привабливість.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості діяльності щодо залучення інвестиційних ресурсів в аграрний сектор розглядались у наукових публікаціях таких вітчизняних вчених: В. Андрійчук, Т. Антонець [1], А. Балян [2]. Я. Білоусько. О. Карінцева, О. Кубатко, А. Лавриненко [3], М. Кісіль [4], В. Лаврук [6], П. Саблук, В. Чеботарьов та іншими науковцями.

Проте, питання інвестиційних можливостей сільськогосподарських підприємств та їх економічної ефективністю потребують детального вивчення теорії і практики їх застосування.

Метою нашого дослідження є обґрунтування теоретичних аспектів інвестиційних можливостей аграрного сектора, що формується з врахуванням специфіки виробництва, організаційно-економічних умов діяльності та потреб споживачів.

Виклад основного матеріалу. Аналізуючи теоретичні аспекти інвестиційних можливостей аграрного сектора можемо погодитися з формулюванням В. Лаврука, що інвестування є безперервний процес, який відбувається протягом життєвого циклу підприємства і має регулярний характер. Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально- виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень. Основною метою формування фінансово-інвестиційних ресурсів підприємства повинно бути задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізація їх структури для забезпечення ефективної виробничої діяльності підприємств аграрного сектора [6].

Згідно Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестиціями для сільськогосподарського виробництва, є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [7].

Сучасний стан сільськогосподарського виробництва можна характеризувати як депресивний. В країні є достатні можливості для того, щоб досягти достатньо високих значень інвестиційного індикатора (у постійних цінах), який у 2010 р. дорівнював 48, а у 2011 р. - 63%. Для цього, потрібно підвищити середньорічні темпи приросту інвестицій в основний капітал до 1012% проти 5,5% у середньому за 2006-2010 рр. За розрахунками, на 1 грн інвестицій в основний капітал сільського господарства у 2011 -2015 рр. і 20162020 рр. можна отримати, відповідно, 1,71 і 1,51 грн приросту валової продукції галузі [5].

Тобто налагодження діяльності у галузі вимагає значної кількості фінансово-інвестиційних ресурсів як бази реалізації ефективного механізму виробничих відносин. Зазначимо, що як об'єм, так і склад фінансово - інвестиційних ресурсів напряму впливають на потенціал підприємства, тобто за їх рахунок здійснюються всі напрями і форми інвестиційної діяльності підприємств. Таким чином, без формування фінансово-інвестиційних ресурсів організаційно-економічна діяльність підприємств, у тому числі і сільськогосподарських, неможлива.

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” у вигляді інвестицій можуть виступати такі цінності: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків й виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва ; запатентованих (“ноу-хау”); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності [7].

Т. Антонець, досліджуючи особливості формування інвестиційних ресурсів у сільському господарстві, вважає, що формування інвестицій у виробничому процесі - є початковою умовою організації виробництва будь- якого підприємства, у тому числі і сільськогосподарського. Регулярне вливання капіталу протягом виробничого циклу також вимагає регулярного інвестування для відтворення виробничого циклу. У наслідок чого механізм формування інвестиційних ресурсів у ході економічної діяльності підприємств, з досягненням максимальної ефективності від їх використання, є базовою умовою організації діяльності фірм [1].

Цілком очевидно, що сезонність виробництва впливає як на об'єм, так і на структуру фінансово-інвестиційних ресурсів. Тобто надходження інвестицій у сільськогосподарській галузі є нерівномірним. Таким чином, обсяги інвестиційної діяльності напряму формують масштаби і ефективність функціонування підприємств аграрного сектора.

Вираховування можливих втрат від природних процесів, як витрат майбутніх періодів, у поєднанні з розрахунками обсягів реального та фінансового інвестування, впливає на визначення потреби у фінансово- інвестиційних ресурсах сільськогосподарських підприємств.

Досліджуючи питання низької конкурентоспроможності продукції та її невідповідності міжнародним стандартам якості й безпеки, дослідники О. Карінцева, О. Кубатко та А. Лавриненко зазначають, що основною причиною відставання галузі є низька інвестиційна привабливість. Серед основних причин є непередбачуваність адміністративного регулювання цін і обмежень експорту, також неефективні механізми державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, які охоплюють захист внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної продукції, систему стандартизації, а також санітарних і фітосанітарних заходів, систему субсидування та інших фінансових інструментів підтримки, відсутність ринку землі сільськогосподарського призначення [4].

Т. Ратошнюк і М. Мартинюк звертають увагу на те, що на інвестиції в сільському господарстві в ринкових умовах роблять вплив ряд факторів - на одні з них товаровиробники мають вплив, а інші обумовлені зовнішніми умовами і не залежать від підприємців [8].

Факторами, які мають залежність від товаровиробника, вважають наступними: урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби; вибір об'єкта першочергових інвестицій; спеціалізація і концентрація виробництва; технологія виробництва основних видів продукції сільського господарства; характер інвестицій: довгострокові, короткострокові; рівень продуктивності праці і собівартість виробництва. На ці фактори підприємець може впливати протягом виробничого процесу або планувати виробництво продукції та інвестицій на найближчу перспективу.

До факторів, які не залежать від виробників сільськогосподарської продукції, відносяться ціни на сільськогосподарську продукцію і продукцію промислового виробництва; відсоткова ставка на кредит; податкові ставки на прибуток; інфляційні процеси; сезонність виробництва сільськогосподарської продукції; попит на продукцію з врахуванням співвідношення цін; обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції (квотування виробництва); світові ціни на продукцію [8].

А. Балян, аналізуючи регіональні особливості інвестування сільського господарства України дійшов висновку, що основними інвесторами у галузі є недержавні сільськогосподарські підприємства, насамперед, господарські товариства і приватні підприємства, в яких зосереджено майже 90% площі сільськогосподарських угідь і які у 2013 р. отримали 94% сукупного прибутку від реалізації продукції рослинництва і тваринництва [2].

Досліджуючи структуру джерела інвестування сільськогосподарської галузі науковці О. Гринчак, Г. Мазур і М. Кислиця зазначають, що дві третини інвестицій складають власні кошти товаровиробників і понад 25% - кредити комерційних банків та інших фінансових інвесторів [3].

Зауважимо, цих ресурсів не вистачає для виведення сільського господарства на рівень, достатній для того, щоб країна могла повністю забезпечити свою продовольчу безпеку, наповнити власний внутрішній ринок сільськогосподарськими продуктами необхідного обсягу, асортименту та якості, а також забезпечити належний експортний потенціал для виходу на зовнішні ринки. інвестиційний привабливість капіталовкладення аграрний

Найбільш привабливою формою залучення інвестицій для сільськогосподарських формувань є створення спільних підприємств і стратегічних альянсів. Також, одним із джерел залучення інвестицій є отримання кредитів за двосторонніми домовленостями з іноземними фінансовими інвесторами [3].

Більшість як теоретиків, так і практиків схильні вважати, що залучення інвестицій у сільське господарство реалізується такими механізмами, які підвищують інвестиційну привабливість аграрного сектора. З досвіду більшості країн ЄС, це, наприклад, гарантування прибутковості агротоваровиробників, що полягає у системі заходів для підтримки гарантованої прибутковості виробництва, а саме податкову політику, страхування від неврожаю, контроль оптово-роздрібної політики тощо.

Дані механізми необхідно провадити на державному рівні, у першу чергу, законодавчо-нормативного характеру, тобто:

- гнучкої податкової політики, котра заохочує розвиток як великих підприємств, так і малих форм підприємницької діяльності (приватні, фермерські тощо);

- формування страхових фондів для компенсування втрат від неврожаю та стихійного лиха;

- налагодження механізмів кредитування, що спрямовані на розвиток й підтримку агротоваровиробників, які займаються ризиковими видами виробництва;

- контролю оптово-роздрібної торгівлі.

О. Гринчак, Г. Мазур і М. Кислиця виокремлюють ще одну групу заходів залучення прямих інвестицій у сільськогосподарське виробництво:

- виділення безкоштовно або за мінімальну плату землі сільськогосподарським підприємствам;

- надання регіонам більшої свободи при вирішенні питань розвитку сільського господарства;

- гнучка податкова політика, включаючи податкові “канікули”;

- створення спеціальних аграрних інвестиційних фондів;

- співучасть держави в інвестиційних проектах, у першу чергу, страхування інвестицій [3].

Інвестиційні вливання у аграрний сектор характеризуються спрямуванням переважної частки коштів на придбання технічних засобів і обладнання. Щорічно на ці цілі використовується більше 70% сукупних інвестицій, а в останні роки темпи зростання коштів на технічне оснащення агротоваровиробників прискорилися - їх частка в регіонах країни коливається від 46 до 93% [5]. Це сприяє підвищенню рівня технічної оснащеності виробництва, зростанню продуктивності праці, однак стримує розвиток інших сфер аграрного виробництва.

Висновки. Підсумовуючи результати дослідження теоретичних аспектів інвестиційних можливостей вітчизняних сільськогосподарських підприємств і аграрного сектора загалом, можемо зазначити, що інвестиційна діяльність є складним процесом, особливості якого формуються внаслідок специфіки сільськогоспоадрського товаровиробництва. Виходячи з цього формування інвестиційних можливостей аграрних підприємств та використання їх у господарській діяльності вимагає врахування специфіки виробництва, повної відповідності до організаційно-економічних умов діяльності суб'єктів господарювання, рівня конкурентоспроможності і, найголовніше, потреб споживачів продукції (висока якість, доступна ціна тощо).

У цьому аспекті державна підтримка інвестиційного механізму у сільському господарстві вимагає постійного доопрацювання та розробки нових механізмів, при яких кошти будуть ефективно використовуватись не лише в виробництві, але і у наукових дослідженнях, дорадчій діяльності, аграрній освіті, розвитку соціальної сфери села та сільських територій тощо.

Список використаних джерел

1. Антонець Т. В. Особливості формування інвестиційних ресурсів у сільському господарстві / Т. В. Антонець // Вісник Житомирського національного агроекологічного університету. - 2013. - № 1-2(2). - С. 216-226.

2. Балян А. В. Регіональні особливості інвестиційної діяльності в сільському господарстві / А. В. Балян // Збірник наукових праць Уманського національного університету садівництва. - 2014. - Вип. 84. - С. 207-213.

3. Гринчак О. В. Проблеми формування інвестиційної привабливості сільського господарства / О. В. Гринчак. Г. Ф. Мазур, М. А. Кислиця // Вісник Житоміирського національного аграрного університету. - 2013. - № 1-2(2). - С. 199-206.

4. Карінцева О. І. Інвестиційне забезпечення підприємств сільського господарства в умовах економічних та екологічних флуктуацій / О. І. Карінцева, О. В. Кубатко, А. С. Лавриненко // Mechanism of Economic Regulation. - 2013. - № 1. - С. 143-148.

5. Кісіль М. І. Стратегічні напрями інвестиційного забезпечення розвитку сільського господарства / М. І. Кісіль // Економіка АПК. - 2012. - № 9. - C. 36-39.

6. Лаврук В. В. Розвиток та інвестування сільськогосподарського виробництва України / В. В. Лаврук // Економіка АПК. - 2010. - № 2. - С. 88.

7. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991, № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47. - ст. 646.

8. Ратошнюк Т. М. Інвестиційна діяльність в сільському господарстві / Т. М. Ратошнюк, М. А. Мартинюк // Наука й економіка. - 2014. - Вип. 3. - С. 139-144.

Анотація

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ АГРАРНОГО СЕКТОРА

Науковий керівник - к.е.н., асистент Бобровська Н. В.,

Миколаївський національний аграрний університет

Розкрито суть та основні підходи до визначення інвестиційних можливостей підприємств аграрного сектора. На основі дослідження визначено основні підходи до формування інвестицій для аграрних товаровиробників. Узагальнено специфіку інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств у сучасних умовах. Визначено оптимальні джерела вливання інвестицій в аграрний сектор.

Ключові слова: інвестиції, інвестиційні ресурси, джерела формування, агротоваровиробники, економічна ефективність, конкурентоспроможність, сільськогосподарська продукція.