Сучасні проблеми інноваційної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький національний університет

Сучасні проблеми інноваційної діяльності в Україні

Качуринець Д. В., науковий керівник - к.е.н, доц. Капінос Г.І.

Україна

На сучасному етапі становлення економіки досить актуальним залишається питання трансформування науково-інноваційної сфери, необхідність її адаптації до радикальних змін. Головним суб'єктом інноваційного розвитку національної економіки в цілому та суб'єктів її господарювання зокрема є держава, яка і визначає вибір певної моделі інноваційного розвитку.

Інноваційна політика є важливою частиною державної економічної політики, але разом з тим має самостійний характер і є динамічним інструментом державного господарювання та підприємництва. Управління інноваційною діяльністю буде ефективним тоді коли вирішаться основні проблеми розвитку інноваційних процесів.

Інноваційна політика спрямована на створення сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів; на концентрацію фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах науки, зменшення ризику приватних компаній у процесі розробки нової високотехнологічної продукції; складання комплексних прогнозів національного інноваційного розвитку; формування цільових науково-технічних програм; створення ринку для нововведень, скорочення витрат фірм, що здійснюють НДДКР; на поширення науково-технічних знань як найважливішого економічного ресурсу.

Проблемами розвитку інноваційного процесу в Україні займались багато вітчизняних вчених, серед них: Гончарова Н. П., Степанов О. П., Івченко В., Самойлик К. С., Мунтіян В. І., Орлюк О. П., Шевченко М. М., Галиця І. О. та інші.

До основних причин, які перешкоджають розвитку інновацій у державі, належать такі:

- відсутність цілісної кодифікованої системи законодавства, яке має врегулювати правовідносини у сфері інноваційної діяльності;

- розрив між необхідним обсягом інвестиційних ресурсів для інноваційної реструктуризації економіки та фактичним їх обсягом;

- великий ризик розробки та освоєння інновацій і відсутність механізмів щодо покриття та страхування цих ризиків;

- низький рівень підготовленості керівників та персоналу на мікро- і макрорівнях до здійснення управління інноваційним процесом на всіх стадіях його життєвого циклу;

- недостатність інформації про новітні технології, пропозиції їх трансферту та кон'юнктуру інноваційного ринку [5, 126 с.].

Динаміка світового науково-технологічного прогресу веде до значних змін в економіці всіх країн. Пасивна реакція державних органів влади, сповільнена реакція менеджерів підприємств усіх форм власності на нові вимоги до діяльності та продукції, що виготовляється, запізніла адаптація до нових умов, призводять до негативних економічних наслідків, а також різкого зниження прибутковості власної продукції порівняно з аналогічною конкурентоспроможною. Більшість великих промислових підприємств та організацій України усвідомила необхідність проведення інноваційної політики і, незважаючи на свій важкий економічний стан, недосконалу законодавчу базу держави, гальмування реформ, невизначеність у структурній перебудов: економіки в сучасних умовах, проявляє тенденції до посилення своєї інноваційної активності, особливо в галузях товарних та технологічних інновацій[4] .

Розумна інноваційна політика держави може вивести економіку з кризи, про що свідчить досвід багатьох економічно розвинених країн. Україна має враховувати цей досвід, власні особливості в економіці та стан справ в економічній політиці. Головне - ефективно впливати на інноваційну діяльність усіх суб'єктів господарювання і стимулювати її. Це можна робити через створення економічних умов, що ефективно впливають на інноваційну активність, та через фінансування (пряме або непряме). Великий досвід США, Японії, Ізраїлю, Великобританії, Швеції, Канади свідчить про створення програм субсидіювання інноваційної діяльності приватних підприємств на державному рівні. Для фінансування інновацій прикладного характеру у більшості країн світу використовується прибуток підприємства [2].

Нині в Україні немає чіткої системи у формуванні, розгляді й затвердженні в органах державної влади та управління програм державного рівня. При розробленні та виконанні програм не витримуються типові стадії і процедури, основні принципи програмно-цільового управління: цільова спрямованість, комплексність, альтернативність та керованість програм. Проекти більшості програм соціально-економічного спрямування формуються на безальтернативних засадах, без проведення конкурсів та державної експертизи [1, с. 76].

Шляхами розв'язання та вирішення проблем може стати:

- вдосконалення нормативно-правової бази для забезпечення розвитку інноваційної системи України;

- необхідність системного і послідовного впровадження функціональних принципів державного управління інноваційною діяльністю;

- органічне включення всіх окремих елементів інноваційного розвитку в єдину активно і цілеспрямовано функціонуючу національну інноваційну систему, що можливо лише за умови дії потужних системоутворюючих факторів.

Такими факторами могли б стати загальнодержавні пріоритети інноваційної політики за умови їх усвідомлення на всіх рівнях як основного засобу реалізації загальнонаціональної ідеї, досягнення єдиної і спільної для всіх мети:

- створення високоефективної системи телекомунікацій;

- прискорене використання або впровадження (іноді і на безприбуткових засадах) нововведень;

- сприяння організаційно-фінансової інфраструктури інноваційній діяльності по забезпеченню злагодженої дії ланцюжка: «наука - технологія - виробництво - ринок»;

- створення механізмів державного стимулювання інноваційної активності підприємств;

- цілеспрямована підготовка кадрів високої кваліфікації для високотехнологічних галузей, а також менеджерів інноваційної діяльності;

- модернізація вільних економічних зон;

- створення мережі малих інноваційних впроваджувальних підприємств;

- удосконалення системи управління інноваційними проектами і програмами;

- підвищення інноваційної культури суспільства;

- створення системи організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів [2].

Ставлення державного апарату до питань інноваційного розвитку чи не найбільшою мірою відображає рецидиви адміністративно-бюрократичного мислення серед державних службовців та працівників корпоративних структур. економічний фінансовий інноваційний

Першочерговим завданням формування інноваційної моделі розвитку в Україні має стати подолання хибного уявлення про можливість зробити це шляхом механічного відновлення необхідних рівнів державного фінансування науково-технічної сфери. При цьому йдеться не лише (і навіть не стільки) про практичну неможливість акумулювання потрібного обсягу коштів за сучасного стану державних фінансів. Найголовніше - в безперспективності вкладення коштів у відновлення наукової сфери без становлення адекватних сучасній ринковій економіці ланцюгів взаємозв'язку науки, технологій та виробництва.

Отже, в умовах нерозвиненості ринкового середовища в Україні складається структурна та функціональна неповнота інноваційної інфраструктури. Її повноцінний розвиток можливий лише в загальному контексті стимулювання ринкового середовища, створення сприятливих умов для розвитку ринкових інституцій, впровадження конкурентних засад у вітчизняну економіку.

Література

1. Горбулін В. П. Державне управління науково-технічними та економічними процесами реалізації Україною стратегічного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію / В. П. Горбулін - К. : ДП „«НВЦ» Євроатлантикінформ”, 2010. - 272 с. 4. Інноваційний розвиток в Україні : наявний потенціал)

2. Гриньова В.М. Підтримка розвитку інноваційної діяльності// Інвестування [Текст] : підручник / Гриньова В. М. [и др.]. - К. : Знання, 2008. - 452 с.

3. Жаліло Я. А. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України / Жаліло Я. А., Архієреєв С. І., Базилюк Я. Б. та ін. - К.:, 2006. - C. 45-46

4. Маслак О. Основні проблеми інноваційної діяльності промислових підприємств регіону //Регіональна економіка.-2008.-№2.-с.261-269.)

5. Пічкур О. “Особливості інноваційної діяльності на сучасному етапі” // Інтелектуальна власність. - 2005. - № 1. - 126 с.

Размещено на Allbest.ru