Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальні засади соціально-економічного розвитку суспільства

1. Виникнення економічної теорії, основні етапи розвитку та наукові течії

Економічна теорія як наука має багату, цікаву і дискусійну історію розвитку. Її народження вкрите тінню віків, як і народження самої економіки. На ранніх етапах розвитку суспільства примітивне господарство не потребувало особливих наукових знань. Наука з'являється там і тоді, коли в її існуванні виникає необхідність. Але зародок цієї науки, її елементарні первісні клітинки виникли значно раніше. Закони Ману, кодекс царя Вавилонії Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), діяльність і твори Гесіода, Солона, Катона, ідеологія Конфуція, видатні праці Ксенофонта (430-354 рр. до н.е.) і Арістотеля (384-322 рр. до н.е.) мають чимало корисних аспектів і порад, які стосуються окремого приватного господарства.

Подолання феодальної роздробленості і утворення централізованих держав потягло за собою наміри осмислити і зрозуміти принципи організації вже не окремого, а загальнонаціонального державного устрою. У зв'язку з цим поряд з давно відомим поняттям "економія", яке вперше ввели в обіг великі мислителі Старого світу Арістотель і Ксенофонт, в літературі з'являється нове поняття - політична економія. Автором цього терміна в 1615 р. став французький вчений А. Монкретєн.

Термін "політична економія" як назва економічної науки походить від давньогрецьких слів politicos - державний, суспільний, oicos - дім, домашнє господарство та логіка - закон. Синтез цих слів репрезентує сутність економічної теорії як науки, що вивчає закони суспільного господарства, тобто економіки, в межах певного суспільства. Проте А. Монкретєн, як видатний представник пізнього меркантилізму - першої економічної школи ХУІ-ХУП ст., викладаючи свої поради в праці "Трактат політичної економії" королю Людовіку XIII щодо ведення державного господарства, останнє ототожнював з накопиченням грошей, а його джерелом здебільшого вважав сферу обігу, торгівлю.

А. Монкретєн , як і більшість меркантилістів:

- відображав інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі;

- розглядав гроші як товар, але не зміг пояснити, чому товар перетворюється в гроші;

- виступав за досягнення активного торговельного балансу шляхом розвитку національного виробництва за посиленням ролі держави.

З розвитком капіталістичних відносин проникнення їх зі сфери обігу у сферу виробництва конкуренція, яка віддзеркалює інтереси торговельної буржуазії, вже не відповідала інтересам промислової буржуазії і мануфактурному періоду розвитку капіталізму. Поступово, наприкінці XVI - на початку XVII ст., на зміну меркантилізму приходять теоретичні погляди фізіократів. економічний теорія наука закон

Її представники Ф. Кене (1694-1771), А. Тюрго (1728-1781), П. Буагільбер (1646-1714) та інші пов'язували походження багатства уже не зі сферою обігу, а зі сферою виробництва. Але джерелом багатства на відміну від меркантилістів, вважали тільки працю в сільському господарстві.

- Фізіократи визнавали, що об'єктивні закони діють не лише в природі, а й у суспільстві. Ф.Кене, Ф. Тюрго, П. Буагільбер обґрунтовували розвиток економіки на основі вільної конкуренції, стихійної гри ринкових цін. Фізіократи започаткували і теорію трудової вартості.

З подальшим розвитком капіталізму виникає класична політична економія, її становлення пов'язано з ім'ям відомого англійського економіста В. Петті (16231682), А. Сміта (1723-1790), Д. Рікардо (1772-1823).

- Представники цієї школи уперше підвели підсумки економічної думки.

- Класична політекономія аналізувала економічні явища і процеси розвитку всіх сфер суспільного виробництва.

- Класична школа ґрунтувалася на теорії трудової вартості, вважала джерелом доходів експлуатацію найманих працівників.

- Її представники досліджували механізм відтворення суспільного продукту.

- В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо активно виступали за обмеження втручання держави в економіку.

- Класична політекономія намагалася пояснити закони, які керують економічними процесами, а найважливішою умовою зростання багатства вважала свободу господарської діяльності.

Незважаючи на ці наукові досягнення вона мала і певні недоліки:

- капіталістичний спосіб виробництва вона називала вічним ладом, тобто її представники не враховували принципу історизму;

- вона ігнорувала роль держави в господарській діяльності;

- Д. Рікардо визнавав вартість виключно через механізм попиту і пропозиції;

- підійшовши впритул до розуміння товар - "робоча сила", вона не змогла науково обґрунтувати цю категорію.

Вслід за класичною політичною економією виникає вульгарна буржуазна політекономія. Її представники (Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Д. Маккуллох та ін.), досліджуючи сутність капіталістичного способу виробництва, в основному обмежувалися описуванням не внутрішніх глибинних явищ і процесів, а зовнішніми, поверховими формами і взаємозв'язками.

В епоху становлення капіталізму виникають соціалістичні теорії. Вони представлені західноєвропейськими соціалістами-утопістами Сен-Сімоном (1760-1825), Л. Фур'є (1762-1837), Р. Оуеном (1771-1858). Їхні ідеї хоч багато в чому й привабливі (відсутність приватної власності, загальність і колективність праці, планомірна організація виробництва, розподіл деяких матеріальних благ через суспільні фонди), але не досить обґрунтовані економічно, на той час не витримували серйозної критики.

Більш фундаментальне обґрунтовування соціалістичної ідеї пов'язане з марксизмом - філософською та економічною школою, яка виникла в 40-х роках ХІХ ст., в часи, коли світ пережив три економічні кризи (1825, 1836, 1847). Засновники цієї школи К. Маркс і Ф. Енгельс, опираючись на класичну філософію Г. Гегеля, французький утопічний соціалізм і англійську класичну політичну економію:

- теоретично дослідили систему законів капіталістичного суспільства з позиції робітничого класу;

- розробили і обґрунтували концепцію про базис і надбудову;

- зробили глибокий науковий аналіз розвитку форм вартості;

- запропонували концепцію додаткової вартості, виникнення грошей, циклічного характеру виробництва, теорію простого і розширеного відтворення;

- дослідили закономірності генезису, розвитку і відмирання економічних систем, зокрема вільної ринкової економіки.

Багато з цих ключових положень були викладені у праці К. Маркса "Капітал", перший том якої світ побачив у 1867р.

З другої половини XVIII ст. активно почала розвиватися російська і українська економічна наука (А. Радіщев, М. Г. Чернишевський, Я. П. Козельський, Г. Сковорода). А в першій половині XIX ст., в умовах кризи феодально-кріпосницької системи і формування капіталізму, економічна думка в Україні почала формуватись уже як самостійна сфера наукових знань. Спочатку вона була представлена дворянсько-ліберальним, а потім і дворянсько-революційним напрямом. Основні економічні погляди були відображені в програмах декабристів "Південного товариства" і "Товариства об'єднаних слов'ян". У 50-60-х роках XIX ст. оформлюється революційно-демократична течія економічної думки, видатним діячем якої був Т. Г. Шевченко. Він різко виступав проти ідеалізації суспільного устрою в Україні в часи гетьманщини і був прихильником революційного розв'язання селянських питань. Його безпосередня діяльність була тісно пов'язана з діяльністю представників революційного крила Кирило-Мефодіївського братства.

У другій половині XIX ст. в Україні відбулося характерне розмежування класових позицій в економічній науці, виникли нові економічні напрямки. Це було пов'язано з проникненням в Україну марксистської (пролетарської) політичної економії, окремі положення якої активно використовувалися для обґрунтування становлення і розвитку капіталізму в Україні. Найвідомішими людьми, які вже тоді широко використовували методологію та інструментарій марксистської політичної економії, які зберігають своє значення і в сучасних умовах і назавжди увійшли в скарбницю економічної думки, були Д. Піхто, М. Туган-Барановський, В. Железков та ін.

Наприкінці ХІХ ст. зовнішньо привабливі ідеї марксизму завойовують усе більше прихильників наукового світу. Це був новий етап у розвитку соціально-економічної думки, який мав прогресивний характер і в основному йшов у ногу зі своїм часом. Але пізніше, в дожовтневий період, періоди громадянської війни, "воєнного комунізму", НЕПу, зміст і висновки економічної науки характеризуються надзвичайною непослідовністю, шараханням, схоластичним виправдовуванням беззаконня і насильства в загальній соціалізації суспільства та економіки. Користуючись економічною неосвіченістю народу, його абсолютним зубожінням, офіційна влада, а разом з тим і державна економічна наука перейшли до політичної ліквідації товарно-грошових відносин, неприхованого грабежу, експропріації, названої націоналізацією, колективізацією та індустріалізацією. Суто марксистська наука значною мірою була підмінена ленінськими вибірковими статтями, цитатами, догматичними положеннями та постановами ЦК КПРС і Уряду. Проте розвиток економічної теорії не зупинився і не відійшов від об'єктивного розгляду актуальних суспільно значимих проблем.

Передова економічна думка через голод, розруху і репресії робила правильні кроки і висновки. У передвоєнні та післявоєнні роки в Росії і Україні успішно розроблялися проблеми методології планування (Г. Гринько, Я. Дудник, К. Сухомлин), розвитку і розміщення продуктивних сил України (Л. Яснопольський), політичної економії (А. Румянцев, А. Покритан, Ю. Палкін, С. Мочерний та ін.). Шкода, що останніми роками намітився формальний відхід від терміна "політична економія", а в деяких навчальних закладах і сам предмет "Політична економія" був поспішно замінений на курс "Економікс". Цей перехід до вивчення нового і популярного на Заході навчального предмета більшість прихильників "Економікс" звично пов'язують, з процесом тотального переходу суспільства до соціально орієнтованої ринкової економіки і необхідністю вирішення практичних завдань розвитку виробництва на ґрунті нових економічних положень.

Чи потрібні знання "Економікс" у нашій державі, де ринкові відносини тільки складаються? Безумовно, відповідь на це питання може бути тільки позитивною. Наукові працівники, викладачі, спеціалісти народного господарства, молоді підприємці і бізнесмени прагнуть оволодіти основами і новими напрацюваннями світової економічної науки, використати досягнення західних економічних шкіл для успішної практичної діяльності. Квінтесенцією такої науки і є "Економікс", або теорія мікро- і ма-кроекономіки. Тут висвітлюються загальні економічні поняття, проблеми економічної організації тощо. Особлива увага приділяється механізму змішаної економіки, теорії попиту і пропозиції. Основою аналізу цих проблем є економіко-математичні методи.

По-друге, прибічники "Економікс" стверджують, що з переходом навчальних закладів до вивчення теорії А. Маршалла, Нордхауса і Самуельсона вітчизняні науковці-економісти вперше отримали змогу вивчати таку науку, яка не скована ідеологічними догмами, міфами і стереотипами.

В принципі так воно і є. Проте вони не врахували іншого - традиційний загальносвітовий класичний курс "Політична економія" давно пройшов перевірку часом, він теж має більш як двохсотрічну історію розвитку і викладається в більшості вищих навчальних закладів Європи і Сполучених Штатів Америки. Політична економія як наука і основна складова економічної теорії створювалась працею декількох поколінь видатних економістів - вчених світу, представлена багатьма школами і напрямами, не зводиться лише до марксистсько-ленінського етапу її еволюції і має повне право на існування. Завдання цієї науки - виявити закономірності та мотиви поведінки в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ та послуг. Заради справедливості слід сказати, що навіть наші ідеологічні противники, як ми їх ще недавно називали, відносять К. Маркса до інтелектуальних гігантів, а в Україні окремі "гарячі голови", які ще недавно активно пропагували марксизм і вклонялися перед ним, нині сповнені рішучості звалити його з п'єдесталу історії. Вважаємо, що потрібен більш урівноважений підхід до оцінювання економічного вчення Маркса. На наш погляд, такий підхід включає і оцінювання "Політичної економії", зміст якої побудований в основному на "Капіталі" - історичному творі, в якому дається економічний аналіз капіталістичного способу виробництва XIX ст. Крім того, щоб бути до кінця об'єктивним, слід розрізняти, по-перше, політекономічний аналіз, його методи і інструментарій; по-друге, соціально-політичні гіпотези, сформульовані К. Марксом.

Перший значною мірою зберігає своє значення і в сучасних умовах і назавжди увійшов у скарбницю світової економічної думки. К. Маркс одержав результати, які дуже часто коментуються, використовуються і на які посилаються західноєвропейські і заокеанські економісти П. Самуельсон, В. Леонтьєв, М. Фрідмен, Ф. Хайєк, Д. Хікс, Дж. К. Гелбрейт та ін. Що ж стосується соціально-політичних гіпотез К. Маркса, тут звичайно треба визнати: вони поки що не підтвердилися ходом історичного розвитку. "Радянська політична економія" допомогла використати помилкові Марксові гіпотези, вивчала той капіталізм, якого вже немає, і той соціалізм, передбачення якого так і лишились нереалізованими. Тому окремі висновки, в основному догматично-ідеологічного плану, переглядаються і піддаються справедливій науковій критиці різноманітними економічними школами: неокласичною, кейнсіанською і неокейнсі-анською, інституціональною, школою неокласичного синтезу.

Отже, політична економія, а відповідно - і економічна теорія як наука, вивчаючи реальні економічні процеси, перебуває в постійному пошуку і розвитку, а предмет дослідження весь час змінюється і уточнюється.

2. Місце економічної теорії в системі економічних наук. Предмет і метод економічної теорії

Політична економія, а відповідно і економічна теорія, є суспільною, провідною методологічною наукою в системі економічних наук . За словами М. Твена, "знання політекономії - першооснова вмілого керівництва державою".

Така висока оцінка ролі економічної теорії викликана об'єктом і предметом дослідження.

Об'єктом дослідження економічної теорії, а разом з тим і інших економічних дисциплін (історичних, міжгалузевих і спеціальних) є економіка - складна різноманітна структурована система. Однак, якщо об'єкт вивчення для економічних наук є загальним, то предмет вивчення у них різний.

Предметом вивчення економічної теорії є економічні відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ, притаманні їм економічні закони і закономірності, що зумовлюють соціальне становище людини в суспільстві. Логіка визначення предмета даної науки є така: для того щоб жити, люди повинні мати життєві блага і послуги. Останні виробляються людьми не поодинці, а спільно. Отже, виробництво має колективний, суспільний характер. Тому в процесі праці, або дії людей на предмети і сили природи, вони вступають між собою у певні зв'язки і відносини з приводу кооперації, спеціалізації і диверсифікації виробництва. Люди не тільки виробляють продукти праці, а й обмінюють, розподіляють і споживають їх. Усі ці відносини між людьми в економічній теорії називають виробничими відносинами. З'ясовуючи їхню структуру і внутрішній зміст, економічна теорія розкриває:

- кому належать засоби виробництва;

- на кого працює людина: на себе чи на власника;

- як відбувається розподіл, обмін і споживання благ, хто і як присвоює вироблений продукт.

Найважливіша особливість виробничих відносин полягає в тому, що вони:

- є матеріальними і об'єктивними;

- є первинними, вихідними стосовно інших суспільних відносин;

- утворюють суспільну сферу продуктивних сил, процесу виробництва, визначають його соціальний характер.

З'ясовуючи свій предмет, економічна теорія передбачає певні методи дослідження, тобто певні теоретичні підходи, способи, засоби, прийоми і операції, за допомогою яких пізнають виробничі відносини та економічні закони. Серед основних методів економічної теорії виокремлюються:

- діалектико-матеріалістичний метод;

- системний метод;

- метод сходження від абстрактного до конкретного;

- метод єдності історичного і логічного;

- метод наукової абстракції;

- синергетичний метод.

3. Економічні закони і категорії

Пізнання сутності виробничих відносин здійснюється через економічні закони і категорії.

Економічні закони - це суттєві, стійкі, причинно-наслідкові зв'язки як середині виробничих відносин економічних процесів і явищ, так і між ними. Кожен закон має процес-причину і процес-наслідок.

Процес-наслідок економічного закону виникає в результаті подолання економічної суперечності між процесом-причиною та економічним процесом, який є чинником, що протидіє процесу-причині. Інакше кажучи, це наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва. Наприклад, зростання рівня потреб суспільства - це не випадкове явище, воно народжується дією закону підвищення потреб і є процесом-наслідком цього закону. Це явище вступає в суперечність з недостатньою величиною суспільного багатства для задоволення потреб, що постійно зростають. Суперечність, що виникла, долається на основі збільшення суспільного багатства. В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку є особливою формою руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом для цього є об'єктивні економічні суперечності.

Суперечності економічного закону розв'язуються не автоматично, а внаслідок суспільних дій людей. Цей процес за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах. Таким чином, форми вияву економічного закону - це наслідок реалізації його причинно-наслідкового зв'язку. Вони впливають на економічні процеси, розвиток економіки в цілому. Це спричинює різні соціально-економічні наслідки залежно від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування економіки зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Якщо економічний закон реалізується в умовах, що відрізняється від нормальних, то форма його вияву призводить до соціально-негативних наслідків. Сутність економічного закону можна відобразити через його кількісне вираження, або математичну модель закону. Економічні закони, як правило, виражають через формули функціональної залежності, проте кількісне вираження деяких законів (законів сфери обігу товарів) можливе лише на основі визначення певних співвідношень. Це зумовлено дією декількох суб'єктивних чинників.

Визначення кількісного вираження економічного закону дає можливість зрозуміти напрям розвитку економічних процесів, своєчасно виявити недоліки і знайти відповідні заходи щодо їх усунення.

Отже, економічні закони мають певну структуру, яка містить чотири основні складові: причинно-наслідковий зв'язок, суперечність, кількісне вираження, форма вияву закону.

Економічні закони, як і закони природи, об'єктивні, тобто існують і діють незалежно від свідомості, волі та бажань людей.

Об'єктивний характер економічних законів означає, що - люди не можуть створювати, відміняти чи замінювати одні економічні закони на інші, як це буває із законами юридичними: "Вони діють не тому, що люди знають про них, а навпаки, люди знають про них тому, що вони діють". Проте держава може створювати передумови для розвитку економічних законів шляхом зміни умов. Отже, економічні закони незалежні від свідомості, але залежать від свідомої діяльності людей.

Проте закони природи і закони економічні різняться між собою:

- закони природи є дією сил природи незалежно від людини та поза її діяльністю. Економічні закони виникають, функціонують і розвиваються у сфері економічної діяльності людей;

- закони природи вічні, оскільки вічна матерія та її рух. Економічні закони, навпаки, історичні, минущі;

- економічні закони реалізуються не так чітко, як закони природи, а виступають як основний напрям економічного розвитку.

Пізнання економічного закону полягає в розкритті сутності закону, виявленні механізму її дії.

Існує два способи пізнання економічних законів:

1) через виявлення нових законів.

2) через поглиблення дослідження сутності, механізму дії та взаємодії відомих законів.

Науковий шлях вивчення економічних законів передбачає існування кількох рівнів пізнання.

На першому рівні відбувається пізнання економічних законів як законів об'єктивно існуючого життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч зв'язків виявляють істотні, що мають сталий характер.

Другий рівень пізнання ґрунтується на результатах, отриманих на першому рівні і реалізується у процесі наукової діяльності. Пізнання відбувається через теоретичне відображення реально існуючих об'єктивних законів.

Третій рівень пізнання полягає в апробації законів на практиці. На основі результатів господарської діяльності робляться певні висновки та узагальнення, вносяться необхідні доповнення та зміни до наукових визначень і описів економічних законів, удосконалюють механізм їхнього використання.

Механізм використання економічних законів передбачає реалізацію комплексу заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розвиток форм, принципів і методів застосування цих законів для ефективного ведення господарства, зокрема дій державних органів, які на основі економічних законів регламентують діяльність різних ринкових структур, підприємців, фірм як основних ланок господарства. Він невіддільний від поняття "економічна політика", яка є найбільш загальною формою використання економічних законів на практиці в інтересах розвитку суспільства.

В економічній літературі розглядають три рівні економічних законів:

- політико-економічний (економіко-теоретичний) рівень - це функція політичної економії (економічної теорії);

- безпосередньо-управлінський рівень є компетенцією органів державної влади;

- практичний рівень - пов'язаний з прийняттям економічних рішень, використання економічних важелів фірмами, підприємствами, іншими організаціями.

Усі рівні використання економічних законів у широкому розумінні належать до системи управління національною економікою.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів. Якісна визначеність цієї системи (класифікації законів) залежить від підходу, на базі якого та чи інша школа вивчає закономірності розвитку суспільства. Ті науковці, котрі як основу використовують формаційний підхід, виділяють та аналізують такі види законів:

1) загальні економічні закони - вони діють в усіх без винятку способах виробництва (Закон економії часу, Закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, Закон усуспільнення виробництва й праці, Закон зростаючих потреб);

2) специфічні економічні закони - вони діють лише в межах одного способу виробництва та виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва (Закон додаткової вартості, який діє при капіталізмі);

3) особливі економічні закони - вони діють за певних умов і можуть охоплювати кілька формацій. Так, з появою товарно-грошових відносин починають діяти закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон грошового обігу тощо.

Вчені, які при вивченні економічних відносин відштовхуються від цивілізаційного підходу, виділяють у процесі аналізу тільки дві групи законів:

1) загальні економічні закони, що діють на всіх етапах розвитку суспільства та 2) особливі економічні закони, які діють за певних умов. Запропонована авторська концепція класифікації законів. Завершуючи аналіз економічних законів та їх класифікацію, відзначимо одну важливу в цьому зв'язку обставину: кожний економічний закон, до якого б класу він не належав, групує навколо себе відповідне коло економічних категорій.

Економічні категорії - це теоретичний вираз, мисленні форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують. Будь-яка економічна категорія є поняттям, проте не кожне поняття є економічною категорією. В економічній науці часто застосовується поняття, пов'язане з економічною політикою, надбудовними явищами, проте вони не є економічними категоріями за своєю сутністю.

Економічні категорії мають такі ознаки:

- відображають не природні властивості речей і предметів, а суспільні виробничі відносини як свій головний предмет;

- мають об'єктивний характер, оскільки відображають об'єктивну дійсність;

- більшість з них має історичний характер. Це означає, що вони відповідають певним історичним умовам і відображають рівень економічного життя суспільства.

За типами економічні категорії класифікують на провідні, які відображають основні риси формації, усі стадії відтворення, і категорії, що стосуються лише однієї стадії руху суспільного продукту: безпосередньо виробництва, обміну, розподілу чи споживання. Система економічних категорій не хаотична, а субординована - у ній кожна наступна категорія підпорядкована попередній, виводиться з останньої, а вся система загалом визначається вихідною категорією історично конкретного суспільного способу виробництва.

Размещено на Allbest.ru