Власність: сутність, економічна роль, типи, види та форми

До інших цивільно-правових підстав набуття права приватної власності на землю можна віднести, зокрема, перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду (ст. 120 ЗК України) .

Безоплатна передача громадянам земельних ділянок у приватну власність із земель державної і комунальної власності може здійснюватися, наприклад, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ст. 25 ЗК України) або у разі розподілу несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств. Приватизація земельних ділянок, наданих раніше громадянам у користування, як підстава набуття права приватної власності на землю згідно з ЗК України може здійснюватися при одержанні земельних ділянок членами фермерських господарств.

Особливістю права приватної власності на землю є те, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок лише для визначених законодавством конкретних цілей, а саме:

- ведення селянського (фермерського) господарства;

- ведення особистого підсобного господарства;

- будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);

- садівництва;

- дачного і гаражного будівництва;

- здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Цей перелік видів приватного землеволодіння не є вичерпним, оскільки використання земельних ресурсів на підставі права приватної власності передбачено, по суті, для всіх категорій земель.

Передача земель у приватну власність безоплатно здійснюється в порядку і в процесі приватизації місцевими радами, на території яких розташовані ці земельні ділянки. При цьому власники земельних ділянок, переданих для ведення селянського (фермерського) господарства, не мають права протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або місцевій раді на тих самих умовах, на яких її було їм передано.

Земельні ділянки можуть набуватися у приватну власність:

- за плату у місцевих рад для ведення фермерського господарства понад площу, що передається безоплатно. Таку передачу землі у власність проводять за ціною, що визначається на основі грошової оцінки ділянки. Рішення відповідної ради з цього питання є підставою для укладання договору купівлі-продажу ділянки з посвідченням у нотаріальному порядку;

- за договором купівлі-продажу земельних ділянок, що перебувають у приватній власності. Договір купівлі-продажу посвідчується у нотаріальному порядку.

Право приватної власності на земельну ділянку або її частину припиняється з таких підстав:

- добровільної відмови від земельної ділянки;

- відчуження земельної ділянки місцевій раді;

- викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб;

- систематичного невнесення земельного податку у строки, встановлені законодавством України;

- використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їхніх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

- використання землі не за цільовим призначенням;

- невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

- у разі визнання недійсними угод, укладених власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок.

Акціонерна власність в Україні:

Акціонерна власність - найбільш розвинена організаційна форма групової власності, сутність якої становить асоційована (спільна) приватна власність. Основними рисами акціонерної власності є: приналежність капіталу акціонерного товариства (АТ) усім його акціонерам, що обумовлює асоційований, спільний характер акціонерної власності; приналежність кожному акціонеру певної кількості акцій АТ, що обумовлює приватний характер акціонерної власності; акція свідчить, що той, хто купив акцію АТ, вніс до його капіталу певну суму грошей і як акціонер має право на управління (володіння, розпоряджання та використання) капіталом АТ та отримання доходу від прибутку АТ у формі дивіденду. Акціонерна власність - це така форма власності, яка заперечує та скасовує капітал як приватну власність в рамках самого капіталістичного способу виробництва і тому є перехідною формою до суспільної власності.

Така двоїстість акціонерної власності як асоційованої (спільної) приватної власності зумовлює право кожного акціонера брати участь в управлінні (володінні, розпоряджанні та використанні) реальним капіталом AT та" присвоювати прибуток у формі дивіденду відповідно до кількості належних йому акцій. Як асоційована приватна власність, акціонерна власність є перехідною формою від приватної до спільної власності, формою, що заперечує та скасовує приватну власність у межах капіталістичного способу виробництва. На основі акціонерної власності утворюються відкриті акціонерні товариства (ВАТ) та закриті акціонерні товариства (ЗAT).

Створення акціонерного товариства покладається на засновників, які мають у зв'язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію. Засновниками можуть бути фізичні та (або) юридичні особи. Враховуючи договірний характер створення акціонерного товариства, засновників має бути щонайменше двоє, якщо спеціальним законодавством не передбачено інше.

Акціонерні товариства можуть створюватися шляхом заснування і шляхом реорганізації. Процес створення акціонерного товариства - це ряд послідовних стадій, передбачених законом. Розглянемо процес створення ВАТ шляхом заснування.

Акціонерна форма організації підприємства - порівняно нова для нашої країни. Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

Загальновідомо, якої великої ваги в нашій економіці набув корпоративний сектор. В процесі приватизації вже створено понад десятків тисяч акціонерних товариств, а ще тисячі товариств створені на основі приватного капіталу.

Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства - одне з направлень роздержавлення власності, передбачене в Законі про власність в СРСР. Разом з тим в акціонерні товариства можуть з'єднуватись різноманітні форми базової власності в залежності від володарів акцій - підприємств, держави, окремих громадян.

Акціонерні товариства мають ряд переваг по відношенню до інших видів господарських товариств, які роблять його найбільш вдалою формою для бізнесу в силу цілого ряду причин. Акціонерні товариства завдяки випуску акцій отримують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у відношенні з непропорційним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх легше перетворити на гроші при виході з акціонерного товариства ніж отримати назад долю в статутному капіталі інших товариств.

Формування та широке розповсюдження акціонерного капіталу є одним з основних принципів, на якому базується проведення ринкових реформ. Акціонування займає важливе місце в створенні нормальних умов функціонування підприємств, є зручною формою для проведення їх роздержавлення.

Акціонерні товариства являються юридичними особами, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Вони мають повну господарську самостійність в питаннях вибору форми управління, реалізації продукції, встановлені цін і оплати праці, використання чистого прибутку, несуть відповідальність по своїм зобов'язанням всіма активами. Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Дана форма організації передбачає випуск і продаж акцій (цінних паперів), які свідчать про вкладення певної суми грошей у капітал AT і дає право акціонерам на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів). Існують AT закритого типу, акції яких розподіляються серед засновників, і AT відкритого типу, акції яких відкрито продаються й купуються.

AT -- юридична особа, що має свій статут, в якому визначається мета даного товариства, розмір його капіталу, порядок управління. Вищим органом AT є загальні збори акціонерів. На загальних зборах акціонерів кожний володіє кількістю голосів, прямо пропорційною сумі наявних у нього акцій, які дають право голосу.

Після здобуття незалежності в Україні почався процес роздержавлення підприємств. В процесі приватизації значна їх частина була перетворена на акціонерні товариства. Цей процес перетворення державних підприємств на акціонерні товариства має деякі відмінності поряд із створенням нових акціонерних товариств.

До корпоративних акціонерних товариств належать товариства, які створені на основі приватизаційного права, тобто Законів України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”, які регулюють порядок перетворення державних підприємств в акціонерні товариства.

Законодавство України встановлює ряд особливостей, які стосуються створення корпоратизованих акціонерних товариств. Наприклад, продаж акцій корпоратизованих акціонерних товариств здійснює, акції повинні випускатись лише прості, акції повинні продаватись винятково на конкурсній основі, корпоратизовані акціонерні товариства не можуть засновуватися як акціонерні товариства закритого типу.

Відповідно до приватизаційного законодавства, засновником корпоратизованого акціонерного товариства може бути державний орган приватизації або державний орган, уповноважений керувати майном підприємства, яке перетворюється на акціонерне товариство.

Особливість акціонерного товариства полягає в тому, що акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Саме тому і виникає необхідність у постійному контролі виконавчих органів підприємства. Законом України ”Про господарське товариства” в якості контролюючих органів акціонерного товариства визначаються рада акціонерного товариства (або спостережна рада) та ревізійна комісія. основною метою діяльності спостережної ради є представлення інтересів акціонерів у період між проведенням загальних зборів (найвищого органу товариства), контроль за діяльністю виконавчого органу товариства. Створюється спостережна рада з числа акціонерів товариства. Членами спостережної ради не можуть бути особи, які входять до складу виконавчого органу або ревізійної комісії, оскільки діяльність самої спостережної ради спрямована на контролювання діяльності керівних органів.

У роботі ради товариства (спостережної ради) можуть брати участь з правом дорадчого голосу представники профспілкового органу або будь-якого іншого органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. В акціонерних товариствах, де кількість акціонерів перевищує 50 осіб, створення спостережної ради є обов'язковою умовою. Оскільки спостережна рада є контролюючим органом, то питання, які відносяться до її виключної компетенції, не можуть передаватися на вирішення виконавчим органам товариства. Однією з найважливіших функцій спостережної ради, згідно зі статтями деяких товариств, є регулювання діяльності правління компанії. Цю функцію реалізують шляхом внесення на розгляд спостережної ради звітів правління про основні результати фінансово-господарської діяльності та затверджених нею планів компанії. Засідання спостережної ради найчастіше проходять по закінченні звітного періоду.

Деякі статути підприємств надають значно ширші повноваження спостережної раді, а саме планування розвитку компанії, співробітництво з іншими органами підприємства та скликання загальних зборів. Отже, за деякими статутами акціонерних товариств спостережна рада поступово переростає з контролюючого органу в керуючий.

Однак, до складу акціонерів можуть входити не тільки приватні особи. Ц деяких акціонерних товариствах певна частка акцій належить державі. В цьому випадку спостережна рада формується не тільки з представників засновника підприємства та інших акціонерів, але й з уповноважених представників банківської установи, яка обслуговує товариство, трудового колективу та органу приватизації. Крім того, до її складу можуть входити у підприємствах-монополістах і представники Антимонопольного комітету та представники інших органів і організацій. Для затвердження персонального складу таких спостережних рад Міністерство економіки, Міністерство фінансів і Фонд державного майна створюють спеціальну спільну постійно діючу комісію. Засновник повинен у тижневий термін з початку корпоратизації повідомити про формування спостережної ради органи та організації, представники яких повинні увійти до її складу. Подавати пропозиції щодо персонального складу спостережної ради на затвердження комісії має право засновник товариства. Персональний склад та голову спостережної ради товариства комісія повинна затвердити у двотижневий термін. Спостережна рада акціонерного товариства, в якому 75 % статутного фонду знаходяться у державній власності, може виступати, в разі необхідності, ініціатором позачергових ревізій та аудиторських перевірок, розробляти та подавати засновнику проект плану розміщення акцій. Спостережна рада також може залучати експертів до аналізу окремих питань діяльності товариства та припиняти повноваження членів правління, яких було затверджено. Незважаючи на те, зо рада має таку широку компетенцію, в будь-якому випадку вона не може втручатися в оперативну діяльність товариства.

Засідання спостережної ради акціонерного товариства, в статутному фонді якого 75 % належить державі, проходять, як правило, не рідше одного разу на квартал і вважаються правомочними, якщо присутні 2/3 її членів. Позачергові засідання скликаються на вимогу голови спостережної ради, правління товариства або 1/3 частини членів ради. Спостережна рада приймає рішення більшістю голосів, а у разі виникнення розбіжностей при голосуванні голос голови є вирішальним.

Члени такої спостережної ради є посадовими особами товариства, за виконання обов'язків яких передбачено винагороду. Зокрема, голові спостережної ради виплачується 6 мінімальних заробітних плат кожного місяця, а іншим членам -- 4 мінімальні зарплати. При цьому передбачено також виплату одноразової винагороди у розмірі 10% від винагороди, яку отримує голова правління товариства. За членами спостережної ради зберігаються місце роботи та середньомісячний заробіток. В межах своїх повноважень члени спостережної ради несуть відповідальність за дотримання інтересів держави та акціонерів.

Діяльність спостережної ради як головного контролюючого органу акціонерного товариства повинна бути спрямована на належне регулювання та контроль за діяльністю виконавчого органу акціонерного товариства.

Контролюючим органом товариства є також ревізійна комісія, яка безпосередньо здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Ревізійна комісія обирається з числа акціонерів.

Загальні збори або рада акціонерів (спостережна рада) можуть доручити ревізійній комісії здійснити перевірку фінансово-господарської діяльності виконавчого органу товариства. Такі перевірки також можуть бути проведені за власною ініціативою комісії або ж на вимогу акціонерів, які володіють в сукупності більш ніж 10% голосів. Для здійснення таких перевірок ревізійній комісії повинні бути надані необхідні матеріали, бухгалтерські та інші документи і особисті пояснення посадових осіб.

Крім перевірок фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства ревізійна комісія має також і інші зобов'язання. Зокрема, комісія повинна доповідати про результати проведених нею перевірок загальним зборам АТ або спостережній раді та зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам АТ або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.

Склад комісії та порядок її діяльності затверджується загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.

Отже, в акціонерному товаристві крім виконавчого органу можуть створюватись і контролюючі органи. При цьому спостережна рада і ревізійна комісія контролюють виконавчий орган акціонерного товариства. Однак, спостережна рада контролює всю діяльність виконавчого органу товариства, а ревізійна комісія здійснює контроль тільки за фінансово-господарською діяльністю правління. При цьому спостережна рада може мати й окремі повноваження для виконання відповідних функцій, які відносяться до компетенції загальних зборів.

Акціонерне товариство є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Його власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частика розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга-- це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які згідно зі статтею 2 Закону ”Про підприємництво” та іншими законодавчими актами можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності.

За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні надзвичайно актуальними для акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та ба жалючих залучати інвестиційні ресурси та підвищити свою конкурентоспроможність, стають питання вмілого та грамотного управління підприємством. Саме компетентність у справах корпоративного управління та глибоке розуміння його найважливіших принципів є одним із головних питань для вітчизняних акціонерних товариств та економіки в цілому[1, c. 6-9].

8. Державна форма власності та роль державного сектора в Україні

В Україні з початку 90-х років ХХ ст. і до сьогодні відбуваються специфічні трансформації, пов'язані з переходом від планово-командної економіки до економіки ринкового типу. На перших етапах перехідного періоду існувала концепція майже повної відмови від державного регулювання і втручання держави в економічні процеси, але вже з другої половини 90-х років відзначається поступове визнання доцільності такого втручання, принаймні в підприємницьку діяльність, інвестиційно-інноваційну політику, соціальну сферу.

Якщо виходити із прийнятої класифікації країн за ступенем їх економічного розвитку (розвинені, середнього рівня розвитку та слабко розвинені), то слід визнати, що в кожній з груп тим чи іншим чином в економічній структурі певне місце посідає держава, тобто існує державний сектор. За соціалістичних умов господарювання суспільна власність вимагала майже повного одержавлення економіки. Відносно капіталістичної економіки діяли і діють інші фактори: досить швидкі науково-технологічні зміни та процес інформатизації сприяють суттєвому підвищенню ступеня усуспільнення виробництва і капіталу, їх певної демократизації і соціалізації за участю держави. З останньої третини минулого століття спостерігається посилення ролі держави в країнах капіталістичної економіки. Частка державних витрат у ВВП розвинених країн світу (США, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, інші країни ЄС, Японія, Південна Корея та інші) складає від 30% до 40%, хоча різниця по країнах є суттєвою. Тому нове століття позначилося поширенням державної сфери діяльності майже повсюдно.

В Україні протягом 90-х років ХХ і на початок ХХІ ст. за результатами процесу роздержавлення і приватизації спостерігався зворотній процес. За умов реформування у приватну власність перейшло понад 108 тис. підприємств, внаслідок чого на початок 2006 року 88,6 % підприємств України одержали статус недержавних. Проте ефективного власника цей процес не дав, бо серйозних змін в економіці не відбувається, а стійкий розвиток її "є поки що декларацією про наміри". Негативно впливає на економіку і постійне зменшення частки державних витрат у ВВП: з 26,7 % у 1995 році до 20,6 % у 2005 році. Очевидною виявилася необхідність певних змін. Однією з них є необхідність функціонування національного державного сектора як засобу регулювання економіки у руках суспільства з метою надання йому належного значення за умов трансформаційних перетворень.

В Україні з початку 90-х років ХХ ст. і до сьогодні відбуваються специфічні трансформації, пов'язані з переходом від планово-командної економіки до економіки ринкового типу. На перших етапах перехідного періоду існувала концепція майже повної відмови від державного регулювання і втручання держави в економічні процеси, але вже з другої половини 90-х років відзначається поступове визнання доцільності такого втручання, принаймні в підприємницьку діяльність, інвестиційно-інноваційну політику, соціальну сферу.

Суттєвий внесок у розвиток і обґрунтування різних, нерідко протилежних точок зору на роль держави і державного сектора у ринковій економіці внесли такі зарубіжні учені, як Дж. Бьюкенен, Дж. К. Гелбрейт, Дж. М. Кейнс, А. Маршалл, В. Ойкен, П. Самуельсон, Дж. Стіглиць, Ф. Хайєк, Е. Хансен та ін. Методологічну основу ролі держави в економіці заклали К. Маркс і Ф. Енгельс.

Доцільність наукового дослідження проблем функціонування державного сектора сучасної економіки України диктується тим, що він є не тільки її значною складовою, а і специфічною структурною системою макроекономічного регулювання. Не зважаючи на існуючі наукові розробки різних аспектів державного сектора економіки, залишаються такі з них, які потребують подальших досліджень. А саме: питання визначення економічних функцій держави, процес їх розвитку, проблеми державної власності та процес її демократизації, державний сектор як повноправна складова сучасної національної економіки, його тенденції.

Размещено на Allbest.ru