Ринок праці та сучасні тенденції його розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ринок праці та сучасні тенденції його розвитку

ВСТУП

Функціонування ринку праці підпорядковуються законам товарного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається у виконанні ним певних функцій, а саме:

1) суспільного поділу праці - він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

2) інформаційної функції - ринок дає учасникам процесу купівлі продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

3) посередницької - встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару «робоча сила»;

4) ціноутворюючої - встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару «робоча сила» та його суспільної корисності;

5) стимулюючої - ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;

6) регулюючої - впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші;

7) оздоровчої - в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість;

8) соціальної - сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів [5, c.38].

Крім того, Билков В. Г. виділяє такі функції ринку праці:

1. Функція розміщення, що визначає міста та розміщує робочу силу у відповідності до попиту. Ця функція передбачає, що організація та функціонування ринка праці має слугувати раціональному розміщенню робочої сили по окремим підприємствам, галузям та регіонам. Формування такої сітки розміщення є основою регулювання ринка праці на всіх рівнях управління. Чим досконаліша система ринку праці, тим ефективніші методи досягнення основних цілей управління, тим помітнішою є поява функції розміщення. Це означає, що ефективність економіки залежить від того, наскільки оптимальним є процес функціонування системи ринку праці. В основному, дана функція проявляється на регіональному та макроекономічному рівнях.

2. Селективна функція полягає у виборі робочої сили у відповідності до попиту та пропозиції, враховуючи професійно-кваліфікаційні характеристики робочої сили. Найбільш суттєво проявляється ця функція на мікроекономічному рівні.

3. Розподільча функція пов'язана з розподілом доходів робітників виходячи із співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці [2, с. 10].

Петрова І. Л. виділяє такі функції ринку праці:

– алокативна - розміщення робочої сили на принципах найбільш доцільного її використання;

– координаційна - координація праці з метою досягнення найвищих кінцевих результатів. Ринок праці створює конкуренцію за робочі місця, сприяє оптимізації використання робочої сили, поширенню різноманітних форм зайнятості, забезпечує відповідність між наявними робочими місцями і чисельністю зайнятих, спонукає до досягнення продуктивної зайнятості;

– селективна - безпосередній відбір працівників: частина збільшує свою присутність на ринку, частина - зменшує, частина залишається незмінною;

– дистрибутивна - формування ціни праці з позицій її конкретного внеску в кінцеві результати роботи підприємства [24, с. 26].

Серед основних функцій ринку праці транзитивного періоду виділяють: визначення та підтримку оптимальних співвідношень між попитом (споживанням) та пропозицією робочої сили на ринку праці; стимулювання ефективного функціонування ресурсів праці шляхом встановлення суспільно-нормальної її вартості на ринку праці і розробці конкретних державних заходів щодо стимулювання її використання на макро- та мікрорівнях; розвиток загальноосвітнього та професійного рівня працівників; узгодження інтересів працівників і роботодавців шляхом заключення та чіткого виконання відповідних угод на основі розвитку соціального партнерства; регулювання конкурентних відносин і формування економічно обгрунтованої структури зайнятості згідно з загальнодержавними та регіональними потребами в робочій силі [30, с. 11].

Водночас є такі функції, якої ринок не може виконувати, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління. До цих функцій належать матеріальна та соціальна підтримка соціально вразливих верств населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих (пільгових) умов для розвитку соціальної інфраструктури, дрібного підприємництва, фермерства, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо.

РОЗДІЛ 2. Аналіз тенденцій розвитку РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Аналіз неформальної зайнятості у розрізі вікових груп свідчить, що найвищий її рівень характерний для осіб у віці 15-24 роки (34,6%) та у віці 60-70 років (36,6%).

Зазначені категорії населення вразливіші та соціально незахищені в сучасних умовах господарювання. Поширення неформальної зайнятості серед осіб пенсійного віку насамперед спричинене низьким рівнем пенсійного забезпечення, що спонукає їх до пошуку додаткових засобів існування.

2.2 Проблема безробіття на ринку праці в Україні

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років у І півріччі 2016р., порівняно з відповідним періодом 2015р., збільшилася на 24,2 тис. осіб, або 1,5% та становила 1,7 млн. осіб. Серед безробітних дві третини складали мешканці міських поселень (1,1 млн. осіб), решту - сільські жителі.

Із загальної кількості безробітних 1,3 млн. осіб, або 79,7%, раніше працювали, а інші 0,3 млн. осіб шукали роботу вперше та не мали досвіду роботи. Серед останніх переважала молодь, яка була непрацевлаштована після закінчення навчальних закладів. Зокрема, серед таких безробітних у І півріччі 2016р. частка осіб віком 15-24 роки складала 83,2%, у віці 25-29 років - 13,7%.

Більшість безробітних шукали роботу самостійно (71,6%), а решта зверталася за допомогою до державної служби зайнятості. Розподіл безробітного населення за способами пошуку роботи наведено в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 Безробітне населення за статтю, місцем проживання та способами пошуку роботи в І півріччі 2016 року [7, c.7]

Рівень безробіття населення (за методологією МОП) віком 15-70 років у цілому по Україні порівняно з І півріччям 2015р. збільшився на 0,2 в.п. та становив 9,4% економічно активного населення зазначеного віку, а серед населення працездатного віку - 9,8%. Цей показник був вищим серед населення сільської місцевості (10,4%) порівняно з мешканцями міських поселень (9,0%), (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у І півріччі 2015-2016рр., у % до економічно активного населення [7, c.7]

На рівень безробіття населення (за методологією МОП) значною мірою впливає сезонність. Зокрема, спостерігалось суттєве зменшення цього показника у II кварталі п.р. порівняно з І кварталом (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у 2015-2016рр.,у % до економічно активного населення відповідного віку [7, c.7]

Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15-24 роки, а найнижчий - серед осіб віком 40-59 років (табл. 2.6).

Таблиця 2.6 Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, місцем проживання та віковими групами, % до кількості економічно активного населення відповідної вікової групи [7, c.8]

Слід зазначити, що рівень безробіття населення віком 15-70 років у мешканців сільської місцевості на 1,4 в.п. перевищував відповідний показник серед городян, а у чоловіків - на 3,6 в.п. від рівня безробіття жінок.

Зростання рівня безробіття спостерігалося в 16 регіонах країни, а у решти цей показник скоротився. Дані щодо безробіття населення (за методологією МОП) у регіональному розрізі наведені у табл. 2.7.

Таблиця 2.7 Безробітне населення (за методологією МОП) за регіонами [7, c.9]

Рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) у 3,6 раза перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок - у 2,4 раза, чоловіків - у 5,2 раза, міських поселеннях - у 4 рази, сільській місцевості - у 3 рази).

Розділ 3. Напрями удосконалення ринку праці в Україні

Концепція державної політики зайнятості залежить від того, яку модель ринку праці обрано країною. З цим тісно пов'язано і співвідношення витрат на активну та пасивну політику, систему соціального захисту і, головне, ступінь втручання держави у процеси, які відбуваються на національному ринку праці. Кожна країна має власну соціально-економічну стратегію, що враховує характеристику свого населення, яка проявляється в притаманній лише їй ментальності, рівні освіти, культурному середовищі та традиціях. Відповідно до цього й обирається модель ринку праці. Виділяються три основні моделі. Їх узагальнення дано професором Е. М. Лібановою [18, c. 323-325].

Патерналістська модель. Її головною ознакою є опікування праценосія працедавцем. Найбільш цілісно така модель реалізована в Японії. Система трудових відносин у цій країні базується на так званому принципі «довічного найму», «довічної зайнятості», який передбачає гарантії зайнятості працівників на весь період трудової діяльності. Підприємець надає працівнику можливість довічної роботи за умов дотримання норм поведінки до настання граничного віку, зазвичай до 55-60 років. Робітник є вільним і може покинути господаря, але він цього не робить унаслідок психологічного тиску та власних економічних інтересів. Системі «довічного найму» відповідає особлива система заробітної плати, коли розмір грошової винагороди залежить від стажу роботи на даному підприємстві та заслуг перед ним, тобто у підсумку заробітна плата залежить від віку працівника. Таким чином, щорічно відбувається автоматичне підвищення заробітку працівника протягом усієї його трудової діяльності. Так забезпечується найбільш висока стабільність кадрів в Японії порівняно з іншими країнами. Для Японії характерний низький рівень безробіття (2-3 %) та плинності персоналу (2 %).

Така система передбачає підготовку і перепідготовку кадрів у самій організації. Організація, розраховуючи на тривале використання найманих працівників (за 10 років 3-4 планові переміщення в межах фірми), прагне розв'язувати проблеми надлишкової робочої сили не за рахунок звільнень, а скорочення робочого часу, переводу за взаємною згодою на дочірні фірми тощо. Тривалість робочого часу в Японії найбільша серед розвинутих країн. Це - своєрідна «платня» працівників роботодавцеві за переваги «довічного» найму.

Така модель трудових відносин обумовлена національними культурно-психологічними особливостями японців: сумлінність, працьовитість, вірність духу фірми, прагнення бути як всі, готовність жертвувати власними інтересами. У результаті формується творче ставлення до праці, забезпечується висока якість роботи.

У цьому разі держава займається регулюванням зайнятості й соціального захисту населення переважно на макрорівні, забезпечуючи фірми і підприємства законами та державними нормативами, які відповідають патерналістській концепції..

Соціал-демократична модель. Спирається на проведення активної політики на ринку праці. Її еталоном є ринок праці Швеції. Саме тут у 40-50-х роках минулого століття Р. Мейзнером і Г. Реном було сформовано цю концепцію. Основні елементи шведської моделі такі:

– непрямі податки на товари і послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств. Збільшення прибутків стримується з метою уникнення інфляційної конкуренції між високоприбутковими підприємствами;

– рівність оплати рівної праці поза залежністю від фінансового стану підприємства. Це примушує менш прибуткові підприємства скорочувати чисельність працівників або взагалі припиняти свою діяльність, а більш прибуткові - платити нижче можливого для них рівня;

– поєднання низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємства на утримання неконкурентоспроможних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі;

– селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально-необхідні послуги.

Шведська модель ефективно працювала 25 років - до середини 70-х років, коли різко зросла інфляція і збільшився національний борг. У 1991 р. стався новий спад, що свідчить про необхідність вносити корективи в цю модель.

До соціал-демократичної моделі можна також віднести ринки праці Німеччини, Франції, Австрії, Фінляндії.

Ліберальна модель. Притаманна США, Канаді, Австралії. Для неї характерні яскраво виражена децентралізація, пов'язана з федеральним устроєм країни і відповідним існуванням у кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості і безробіття. Робоча сила в цих країнах відрізняється високим рівнем мобільності. Ліберальна модель є найдинамічнішою, тому що її основу становить субсидарний тип соціально-трудових відносин, у якому все спрямовано на збереження у людини намагання до самовідповідальності і самореалізації. Професійна кар'єра пов'язана зі зміною місця роботи, а при скороченні потреб у робочій силі роботодавці вдаються до звільнень, а не до переводу на режим неповної зайнятості. За оцінками, близько 10 % працюючих у США, в тому числі від 20 до 40 % молоді, щорічно змінюють професію [3, c.35].

Узагальнюючи світовий досвід, західні дослідники дійшли висновку, що оптимальна модель ринку праці - це гармонійна комбінація із стимулюванням індивідуальних досягнень у праці та соціальних гарантій з боку держави. Така модель забезпечує рівною мірою економічний добробут та соціальний консенсус.

3.2 Рекомендації щодо реформування українського ринку праці

Оскільки основною проблемою на ринку праці України є безробіття, що виступає наслідком незбалансованості пропонованої робочої сили із попитом на неї, то виникає необхідність як розроблення державних програм щодо захисту працездатного населення, так і пошук самими працівниками шляхів зниження рівня безробіття.

Економічна та політична криза зумовила значний рівень безробіття, подальші прогнози щодо якого є песимістичними. Це тягне за собою серйозні соціальні наслідки: зубожіння населення, підвищення криміногенної ситуації.

В таких умовах особливо ретельно необхідно розглядати заходи щодо захисту працездатного населення як на макрорівні, так і на рівні окремих регіонів і підприємств. Прерогативу має бути віддано активній політиці зайнятості, тобто недопущенню зростання безробіття.

Якщо ж неможливо уникнути скорочення, то необхідно врахувати різні критерії відбору працівників, за можливості сприяти їх подальшому працевлаштуванню, надати матеріальну допомогу.

Сьогодні альтернативними варіантами скорочення працівників можуть бути лізинг персоналу, аутстафінг та аутсорсинг. Це нові форми роботи з персоналом, які дають змогу підвищити зайнятість населення, оптимізувати кількість працівників на підприємстві та знизити витрати працедавця на персонал і виконання окремих бізнес-процесів [23, c.26].

Необхідним є вдосконалення законодавчо-нормативної бази функціонування ринку праці з метою розширення використання нових операцій з персоналом. Уряду варто було б стимулювати створення нових робочих місць і відкриття нових фірм на проблемних територіях за допомогою пільгових кредитів і податкових пільг, навчання керівних кадрів і консультацій з питань ведення бізнесу, субсидій на дослідження і розробки, надання доступу до нових технологій, субсидій на підвищення кваліфікації чи перепідготовку постійних працівників, у яких є великий ризик втрати цієї роботи, підтримки в пошуках клієнтів і організації збуту і т. д.

Більшість фахівців вважає, що для подолання проблеми нелегальної міграції необхідна реалізація державної політики з питань міграції та національної безпеки, спрямованої на активізацію протидії нелегальній міграції. З метою скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни та посилення соціального захисту українських працівників за кордоном, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України потрібно приєднатися до конвенцій МОП щодо захисту прав працівників-мігрантів, інтенсифікувати зусилля щодо підписання угод про працевлаштування з країнами-реципієнтами української робочої сили, запровадити спеціальні посади у дипломатичних та консульських представництвах за кордоном у країнах призначення мігрантів, розробити програму стимулювання самозайнятості та мікропідприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном.

Основним пріоритетом державної політики щодо ринку праці має стати створення правових, економічних та інституційних умов для підвищення ефективності зайнятості населення. Рішення, що приймаються у сферах структурної політики, формування та реалізації інвестиційних програм, політики доходів, розвитку системи освіти тощо мають прийматися з урахуванням їх очікуваного впливу на стан зайнятості в Україні [21, c.59].

Для подолання тенденції одночасного браку кваліфікованих фахівців та безробіття необхідним напрямом превентивної політики пом'якшення обмежень пропозиції праці є вирішення проблеми структурного безробіття. Для структурного безробіття характерне більш тривале перебування у стані незайнятості. Тому структурне безробіття вимагає спеціальних заходів державної політики зайнятості. За її відсутності в економіці зберігається «маргінальний» контингент безробітних. Вирішення проблем структурного безробіття можливе шляхами поєднання активної та пасивної політики зайнятості.

Саме активна політика може принести результат у регіонах з низьким рівнем безробіття. При цьому одним із факторів реалізації активної політики зайнятості є модель гнучкої зайнятості, механізмом реалізації котрої може бути гнучкий робочий час і робоче місце, а також об'єднання політики ринку праці та робочого часу. Активною політикою можна досягти попередження виникнення безробіття, подолання структурного перелому, установлення нових відносин зайнятості [26, c.48].

Усунення структурних проблем ринку праці пов'язано також із питанням ефективності взаємозв'язку сфер зайнятості та професійної освіти. При цьому в короткостроковій перспективі може спостерігатися деяке зростання частки учнів у загальній чисельності зайнятих. Проте інерційність розвитку системи професійної освіти може у середньостроковій перспективі слугувати додатковим фактором, що стримує зростання зайнятості. Для приведення сфери професійної освіти у відповідність до потреб ринку праці необхідно:

– переглянути напрями та рівні професійної підготовки з урахуванням прогнозу попиту та пропозиції на ринку праці;

– органам виконавчої влади, що зобов'язані сприяти зайнятості населення, приділити особливу увагу підготовці фахівців за загальногалузевими професіями, потреба в яких не може бути задоволена за рахунок наявних трудових ресурсів. На вирішення цього завдання необхідно орієнтувати систему початкової професійної освіти та програм перепідготовки безробітних;

– розробити професійні стандарти з метою підвищення якості професійної освіти, враховуючи запити роботодавців на підготовку кадрів;

– створити умови рівного доступу громадян до галузевих і професій них ринків праці та сформувати основу для сертифікації персоналу;

– з метою формування структури попиту населення на послуги професійної освіти відповідно до потреб ринку розвивати програми професійної орієнтації молоді та організувати професійно-пропагандистські кампанії;

– стимулювати участь роботодавців у підготовці та працевлаштуванні фахівців;

– внести зміни у класифікатор професій, забезпечити розробку нових професійних стандартів та зростання їх ролі;

– утворити на підприємствах цільові фонди зайнятості для фінансування процесів вивільнення, перерозподілу та перекваліфікації кадрів;

– стимулювати розвиток приватно-державного партнерства в галузі зайнятості та інтеграцію в бізнес-стратегії компаній галузевих і міжгалузевих програм підготовки фахівців;

– здійснювати фінансування системи перенавчання за рахунок залучення коштів зацікавлених підприємств; сприяти розширенню кваліфікації працівників шляхом освоєння ними суміжних професій;

– налагодити проведення добровільної сертифікації підприємств за результатами їх діяльності з розвитку персоналу [26, c.52].

Пріоритетними напрямами реформування українського ринку праці є: вдосконалення системи оплати праці; розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів; соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування; впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

ВИСНОВКИ

ринок праця безробіття

На основі проведеного дослідження зробимо наступні висновки.

1. Підводячи підсумок проведеному аналізу існуючих трактувань поняття «ринок праці», враховуючи різноманіття існуючих форм праці і специфічність робочої сили, що виступає як одна із сторін і бере участь в обміні на ринку праці, доцільно ринок праці розглядати як систему трудових відносин, що відображають рівень соціального розвитку і досягнутий баланс інтересів між суб'єктами: працедавцями, працівниками, державою, профспілками і посередниками.

2. До елементів, за допомогою яких функціонує ринок праці відносять: товар - він виступає у формі робочої сили; ціна, яка виступає у формі заробітної плати; попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочої силі; пропозиція, тобто чисельність і структура наявних трудових ресурсів.

3. Головним завданням ринку праці є забезпечення оптимальної мобільності працездатного населення і задоволення попиту та пропозиції на робочу силу. Досягнення цього завдання здійснюється через виконання ринком праці таких функцій: забезпечення конкурентного середовища серед суб'єктів ринку праці; встановлення рівноважних ставок заробітної плати; сприяння зайнятості населення; задоволення інтересів суб'єктів ринку праці.

4. Аналіз стану та динаміки зайнятості на ринку праці України показав, що кількість зайнятого населення віком 15-70 років у І півріччі 2016р., порівняно з І півріччям 2015р., зменшилась на 168,2 тис. осіб, або на 1,0%, та становила 16,2 млн. осіб, з нього у працездатному віці - 15,6 млн., або 96,0%. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років за означений період також зменшився з 56,5% до 56,2%, а у населення працездатного віку - 64,6% до 64,0%. Найвищий рівень цього показника спостерігався серед осіб віком 35-49 років, а найнижчий - у молоді віком 15-24 років та осіб віком 60-70 років. У І півріччі 2016р. у десяти регіонах країни рівень зайнятості населення віком 15-70 років перевищував середній показник по Україні (м.Київ, Харківська, Дніпропетровська, Київська, Миколаївська, Рівненська, Одеська, Вінницька, Запорізька, Чернівецька області).

5. Дослідження безробіття на ринку праці в Україні показало, що кількість безробітних у віці 15-70 років у І півріччі 2016р., порівняно з відповідним періодом 2015р., збільшилася на 24,2 тис. осіб, або 1,5% та становила 1,7 млн. осіб. Серед безробітних дві третини складали мешканці міських поселень (1,1 млн. осіб), решту - сільські жителі. Слід зазначити, що рівень безробіття населення віком 15-70 років у мешканців сільської місцевості на 1,4 в.п. перевищував відповідний показник серед городян, а у чоловіків - на 3,6 в.п. від рівня безробіття жінок. У 2016 році зростання рівня безробіття спостерігалося в 16 регіонах країни, а у решти цей показник скоротився.

6. Модель вітчизняного ринку праці може і повинна будуватись з урахуванням закордонного досвіду. Однак його застосування потребує коректності та здорового глузду. Крім того, досвід зарубіжних країн показує, що ще жодній країні не вдалося цілком розв'язати всі наявні проблеми сфери ринку праці лише одним методом. Тому, при формуванні вітчизняної моделі ринку праці необхідно враховувати особливості моделей ринку праці, що існують у світовій практиці, соціально-трудові традиції та психологічні національні особливості вітчизняних працівників, початкові соціально-економічні умови формування ринку праці.

7. Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці мають бути вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили, запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Беззубко Л. В. Вопросы трудовых отношений в условиях рынка: Учеб. пособие / Л. В. Беззубко, В. М. Лобас, А. В. Чернобай. - Макеевка, 2000. - 206 c.

2. Былков В.Г. Маркетинговая стратегия регулирования регионального рынка труда / В.Г. Былков. - Иркутск: ИГЭА, 2009.- 117 с.

3. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник / В. С. Васильченко. - К.: КНЕУ, 2003. - 252 с.

4. Васильченко В. С. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика / В. С. Васильченко, П. М. Василенко. - К.: Лібра, 2006. - 560 с.