Методологія індикативної оцінки відтворювальної діяльності регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологія індикативної оцінки відтворювальної діяльності регіону

О.А. Строкань, кандидат економічних наук; О.П. Шулежко

(Черкаський державний технологічний університет)

індикативний оцінка регіон ринковий

Анотація. Мета статті - обгрунтувати методологію індикативного аналізу соціально-економічного розвитку регіону. З позиції конструювання теоретико-методологічної платформи означено зміст відтворювального ровитку на основі якого здійснюється індикативне управління економічними системами. Визначено завдання індикативного аналізу та інструменти індикативної діагностики. Основними покажчиками формування, функціонування та розвитку будь-якої економічної системи є якісні характеристики на макро-, мезо-, міні- та мікрорівні, конкретизовані специфічними сукупностями показників. Їх архітектоніка визначається особливостями різних систем із урахуванням цілей розвитку і взаємозв'язків між ними.

Ключові слова: аналіз, індикатори, відтворювальний розвиток, соціально-економічна система, інноваційно-інвестиційний механізм, інноваційний розвиток регіону.

За останні роки в державі сформувалися істотно відмінні від історичних аналогів територіальні середовища зі специфічним набором проблем, насамперед із позицій міжрегіональних суперечностей і диспропорцій, гіпертрофії багатьох регіонів із відповідним хронічним депресивним станом, що підсилюється нерівномірністю економічного стану. За таких умов обґрунтування і формування регіональної політики, спрямованої на сталий і ефективний соціально-економічний розвиток територій, можливі при відтворювальному, насамперед фінансово-інвестиційному потенціалі, результативності економічної діяльності, рівнем життя населення, які безпосередньо впливають на соціально-економічну обстановку. Тому реалізувати необхідні імперативи та перспективні трансформації регіональної економіки можливо, якщо враховувати цілий комплекс конкретних територіальних особливостей організаційно-економічної та соціальної ситуації.

Проблемі прогнозування та управління соціально-економічним розвитком регіону в контексті ринкової економіки приділено увагу в публікаціях багатьох вітчизняних дослідників, зокрема таких, як А. Бутенко, В. Геєць, М. Долішній, Б. Данилишин, А. Єпіфанов, С. Іщук, Ф. Заставний, С. Злупко, Б. Кваснюк, А. Карлова, Т Клебанова, В. Кравців, В. Куценко, І. Лукінов, В. Мікловда, І. Міхасюк, А. Нікіфорова, Л. Руденко, І. Сало, Д. Сте- ченко, В. Симоненко, В. Тарасенко, В. Тим- чук, А. Федоренко, В. Хобта, М. Чумаченко, О. Шаблій, Л. Шевчук, О. Яременко. Такі дослідження зазначених та інших проблем, що пов'язаних із процесами, які відбуваються в регіонах, формують наукову основу для розробки концепцій перспективного соціально- економічного розвитку в умовах оптимального використання наявних економічних ресурсів, що забезпечить повноцінне, стабільне й життєздатне на глобальному рівні зростання національної економіки загалом.

Суттєвою основою економічного зростання є двоєдиний відтворювальний процес. З одного боку, необхідно формувати і розвивати потенціал, що є як відносно постійним фактором, у вигляді основних фондів і зайнятих в економіці, які в меншій мірі схильні до істотних трансформацій, так і інноваційно-інвестиційною складовою, сутнісні параметри яких піддаються значним і безперервним змінам. З іншого боку, вкрай важливим є ефективне використання наявних об'єктивних можливостей на основі організаційно-економічного механізму функціонування територіальної економіки.

Узагальнення економічної літератури свідчить про те, що сучасна теорія характеризує зміст відтворювального розвитку з різних позицій, в залежності від тих чи тих найбільш важливих явищ і процесів [1-6]:

• як ключовий аспект виокремлюється цілісність і єдність відповідних країн у динаміці результатів, факторів, пропорцій, форм і відносин;

• відтворення характеризується безперервно повторюваним процесом із урахуванням змінних фаз виробництва, обміну, розподілу та споживання в умовах циклічного розвитку економіки;

• найчастіше насамперед ідеться про відновлення використовуваних факторів (насамперед основних і оборотних коштів) у відтво- рювальному процесі;

• виокремлюються такі види відтворення - звужене (регресивне, зменшуване), просте (відновлення в колишньому масштабі) і розширене, передбачає збільшення обсягу виробництва продукту та його споживання;

• джерелом здійснення простого відтворення є сформована в процесі виробничої діяльності амортизація, тоді як розширеного - фонд накопичення;

• мірилом розширеного відтворення є не тільки відтворення витрачених факторів виробництва, але і збільшення результативних характеристик функціонування економічних систем (валового внутрішнього та валового регіонального продукту тощо);

• базисним принципом розширеного відтворення є випереджаюче зростання, по-перше, результатів порівняно зі спожитими засобами виробництва; по-друге, коштів виробництва порівняно з предметами споживання;

• у процесі відтворювального розвитку економічне зростання виявляється не тільки у збільшенні узагальнюючих характеристик функціонування економічних систем, а також у якісних і структурних трансформаціях;

• у системі факторів розширеного відтворення особливо помітне підвищення продуктивності живої праці, а з позицій використання минулої праці вказується на наявність фон- доємного, фондонейтрального або фондозбе- рігаючого етапів економічного розвитку;

* отже, критерієм відтворювального розвитку є зростання продуктивності суспільної праці, тому необхідно розробити та реалізувати методики їх оцінки, насамперед з урахуванням наявності та використання економічно активного населення, основних і оборотних коштів, інвестицій в основний капітал.

У сучасних умовах процес відтворювального розвитку модифікується з урахуванням того факту, що на зміну процесу колонізації, яка здійснювалася в ХУТТТ-ХТХ ст., у XX ст. прийшла епоха взаємопроникнення національних економік і опосередкованого розмивання державних кордонів, пересування величезних масивів ресурсів як традиційних (насамперед капіталу та трудових), так і нових - інформаційних (у вигляді прогресивних технологій і відповідного розширення простору) та інноваційних (інтелектуальних потенціалу, власності та технологій).

Із цих позицій у сучасній економіці спостерігається, по-перше, низьке забезпечення економіки інноваційними розробками, і, подруге, відбувається накопичення відтворю- вальних проблем різного ступеня складності, які в поточній економічній ситуації, та й із погляду перспектив, створюють значні труднощі для стабільного та сталого розвитку [6].

При цьому вони зачіпають не лише якийсь один елемент системи, наприклад виробництво чи фінансову систему, а поступово ніби «підточують» усю систему відтворення, яка, до того ж, має властивості внутрішнього взаємозв'язку її складових та інерційність.

Важливою також є проблема пропорційності, тобто забезпечення відповідності між виробництвом і потребами, між обсягом і структурою виробництва (як у натуральній формі, так і за вартістю), з одного боку, витратами та доходами в суспільстві, з іншого боку. Багато інших проблемних питань відтворювального характеру являють собою різні модифікації розглянутого аспекту в сукупності, що призводять до таких тяжких негативних наслідків, як гіпертрофована структура господарства, моральний і фізичний знос його технічної бази (що посилює ризик техногенних катастроф); інфляційні процеси, скорочення платоспроможного попиту, зростання безробіття та соціальної напруженості в суспільстві, ослаблення економічної безпеки країни тощо.

Враховуючи багатоплановість, складність і взаємозалежність як складових відтворюваль- ної системи, очевидно, що способи розв'язання цих проблем слід визначати індикативним напрямом, підходом через посилення ключової ланки системи, яка зв'язує воєдино всі її елементи. Такою ланкою є інноваційно-інвестиційний механізм. Його особливість полягає в тому, що він не обслуговує лише виробництво або сферу фінансового капіталу, а опосередковує всі відтворення, належить йому і забезпечує його рух.

Наразі інноваційно-інвестиційний механізм розглядається здебільшого як система трансформації ресурсів, а не їх відтворення. Немає належного розуміння того, що саме він значною мірою формує майбутні потреби, пропорції і тенденції економічного розвитку. Щодо національного багатства як найважливішого пункту добробуту країни, що є одночасно результатом і передумовою подальшого економічного зростання, інновації та інвестиції, як частина національного багатства, то воно в більшій мірі і виконує функції передумов, а відповідний механізм реалізує їх [6].

Однак це відбувається лише в тому разі, якщо виконуються вимоги до організації інноваційно-інвестиційного механізму та умови, необхідні для функціонування всієї відтворю- вальної системи: розвиток і посилення інноваційної спрямованості, безперервність інвестиційного процесу, дотримання оптимальності обсягів і структури капітальних вкладень, їх доцільність і обґрунтованість та ін.

На наш погляд, саме з таких позицій необхідно конструювати інноваційно-інвестиційний механізм, який організовує і регулює вробництво та здатний забезпечити адекватну трансформацію макроекономічних пропорцій з безперервністю відтворювального процесу, вивести економічну систему на траєкторію сталого розвитку.

Об'єктивним чинником трансформації економічних систем у конкурентоспроможну форму є кардинальна зміна технологічного укладу. Тільки увпровадження нових розробок і передових технологій, розвиток і зростання науково-технічного потенціалу виробничої бази економіки дозволяють здійснити перехід на більш високий щабель суспільного розвитку, адже саме в цьому і полягають головні переваги процесу інтенсивного росту. Щоб уникнути можливих негативних наслідків і тенденцій у розвитку економіки України і її економічних систем, необхідно перейти до нової техніко-економічної парадигми, в якій ключова роль належить інноваційно-інвестиційній системі, як імперативно-структурного елементу відтворення. Саме ця система рухається із відтворенням, і в його рамках формує якісно нову пропорційність у контексті сталого розвитку й економічної рівноваги [1].

Отже, ефективно функціонуючий інноваційно-інвестиційний механізм здатний не тільки «порушувати процеси виробництва і забезпечувати паритет у макроекономічних пропорціях, але, крім того, здійснюючи свій рух разом із відтворенням, формувати позитивну динаміку сталого розвитку національної і регіональних економічних систем.

Інноваційний розвиток суб'єктів господарювання та регіонів є пріоритетним напрямом формування сучасної економіки, орієнтованої на високотехнологічне виробництво конкурентоспроможних товарів і послуг. Для переходу регіональних економічних систем на від- творювальний шлях розвитку необхідно використати накопичені результати науково-технічного прогресу, припускаючи розроблення інноваційних стратегій із відповідними пріоритетами і цілями, алгоритмом і моніторингом їх реалізації в рамках індикативного підходу.

Індикативне управління економічними системами здійснюється на основі функціональної сукупності направляючого аналізу та оцінки, прогнозування і планування, організації та регулювання, моніторингу та мотивації, але основними вказівниками відтворю- вального розвитку (розмірами, структурою та координації, ресурсів і витрат, результатів і ефективності) з урахуванням інструментарію нормування, контрактації, бюджетування, інжинірингу та інвестиційного проектування з метою підвищення ефективності, стійкості та надійності функціонування господарюючих суб'єктів [2].

Індикаторами, тобто основними покажчиками формування, функціонування та розвитку будь-якої економічної системи, є якісні характеристики на макро-, мезо-, міні- та мі- крорівні, конкретизовані специфічними сукупностями показників. Їх архітектоніка визначається особливостями різних систем з урахуванням цілей розвитку та взаємозв'язків між ними.

Традиційно індикатори соціально-економічного становища та розвитку регіональної економіки відображають основні показники територіального рівня:

• демографічна ситуація;

• ринок праці;

• рівень і якість життя населення;

• національне багатство;

• матеріально-технічна база;

• організаційна і галузева структура економіки (включає виробництво товарів і надання послуг, інвестиції та інновації, ціни і тарифи, фінанси, зовнішньоекономічна діяльність).

У свою чергу, кожен із індикаторів характеризується системою конкретних показників. При цьому індикатори і показники соціально- економічного становища відображають статику цього явища в розрізі окремих суб'єктів господарювання - регіонів - за той чи той рік, тоді як розвиток регіональних економічних систем ілюструється динамічними змінами конкретного набору характеристик, дещо специфічних для того чи того регіону.

По-перше, слід зазначити рекомендаційний характер розроблюваних програм, проектів або планів, у рамках застосування програмно- цільового підходу.

По-друге, обов'язковою умовою індикативного управління є виявлення та обґрунтування основних покажчиків, тобто укрупнених, значущих якісних характеристик, що вказують на умови розвитку, можливі трансформації і залежності.

По-третє, індикативний підхід орієнтує економічні системи на виконання тих або тих завдань, досягнення тих або тих параметрів розвитку [2].

По-четверте, індикативне планування здійснюються найчастіше за пріоритетними напрямами розвитку або виявленими «точками зростання» (підприємств, галузей, регіонів, країн).

По-п'яте, у ході розробки та реалізації макро- і мезоіндикативних програм і проектів необхідно обґрунтувати і застосувати системи заходів державного регулювання, підтримки і стимулювання.

Індикативне управління базується на виборі цілей, виявленні та обґрунтуванні індикаторів розвитку, тобто їх аналізі за допомогою системи різноманітних методів і прийомів. Іншими словами, індикативному плануванню передує індикативний аналіз як обов'язковий елемент системи індикативного управління. На цьому етапі оцінюється виявлена система індикаторів і адекватних приватних показників, обґрунтування лімітуючих факторів і «точок зростання».

На основі індикативного аналізу розробляється і формується сукупність необхідних соціально-економічних нормативів. Усе це дозволяє використовувати інструментарій індикативного управління в сукупності нормування (формування системи обов'язкових і рекомендаційних норм і нормативів для економічних суб'єктів), контрактації (координації інтересів і дій господарюючих суб'єктів і держави на основі мікропланів і держзамовлень), бюджетування (як впливу держбюджету на темпи і пропорції відтворювального розвитку при зміні розмірів і частки держвидатків у ВВП, так і бюджетного бізнес-планування в господарюючих суб'єктах), економічного інжинірингу (проектування економічних інститутів і систем), інвестиційного проектування (розробки планів і програм, укладення проектів, контролю за використанням ресурсів).

У процесі реалізації розробленого плану та відповідної програми дій необхідно за етапами впровадження безперервно зіставляти поставлені цілі та очікувані параметри з фактичними результатами, що здійснюється на основі плаваючого індикативного моніторингу в системі спостереження, обліку та контролю.

Отже, в рамках індикативної системи управління (за пріоритетами розвитку й укрупненими характеристиками) поетапно реалізується стратегія функціонування економічної системи (можливо, починаючи від суб'єктів господарювання до територіального рівня) з простою або складною ітеграцією, тобто повторенням або поверненням до того чи того етапу, при якісно новому змісті як загалом, так і по підсистемах регіональної економіки [2].

Конкретними характеристиками функціонування регіональної економіки, згідно з наявною інформацією [4], є різноманітні показники, починаючи від чисельності населення і закінчуючи оцінками ефективності функціонування, як регіонів, так і їх структурних елементів у вигляді соціально-економічних підсистем: навколишнього середовища, виробничої (в тому числі, виробництва товарів і послуг), інноваційної та інвестиційної, фінансово-бюджетної, інституційної, управлінської та соціальної.

Розробка та реалізація адаптивного інструментарію індикативної діагностики відтворю- вальної діяльності регіонів повинна базуватися на виокремленій системі орієнтовних показників (ресурсів, результатів і ефективності) і відповідній сукупності показників впливу досліджувальних факторіальних характеристик на кінцеві результати функціонування регіональної економіки з позиції валового регіонального продукту.

Размещено на Allbest.ru