Державно-приватне партнерство: зарубіжний досвід та перспективи реалізації в Україні
Державно-приватне партнерство як одним з найбільш перспективних та ефективних інструментів регіонального економічного та соціального розвитку. Зарубіжний досвід впровадження й реалізації ДПП, його правові та економічні аспекти, концесійні механізми.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.05.2017 |
| Размер файла | 87,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Державно-приватне партнерство: зарубіжний досвід та перспективи реалізації в Україні
І.В. Калінько, к.т.н., доцент, Н.В. Гончаренко, магістр
Анотація. У статті досліджено зарубіжний досвід формування і впровадження державно-приватного партнерства в різні сфери економіки. Визначено ряд заходів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні.
Ключові слова: державно-приватне партнерство, зарубіжний досвід, проекти, механізми розвитку.
Постановка проблеми. Для успішного соціально-економічного розвитку Україні необхідно базуватися на досвіді інших країн, враховувати прийняті світові тенденції та запозичувати закордонні механізми, інструменти і технології для досягнення цілей державної політики.
Одним з таких інструментів є взаємодія між органами державної влади та бізнесом у формі державно-приватного партнерства. Державно-приватне партнерство розглядається як необхідна умова розвитку ефективної ринкової економіки, тому проведення аналізу світового досвіду державно-приватного партнерства й визначення шляхів розвитку державно-приватного партнерства в Україні є актуальною проблемою.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми державно-приватного партнерства досліджували такі зарубіжні автори, як Е. Сава, Е. Кляйн, Г. Тейсман, М. Геррард, А. Акинтоє, Т. Веблен, Дж. Коммонс, Р. Коуз, Д. Норт, Дж. Ходжсон та багато інших, серед російських і вітчизняних дослідників потрібно відзначити роботи В. Г. Варнавського, С. Н. Сильвестрова, Е. А. Махортова, А. С. Семенкова, О. Амоші, В. Дементьєва, А. Гриценка, В. Сікори, А Чухна та ін. Проблеми взаємодії держави і бізнесу аналізувалися у працях таких учених, як Т. Барнеков, Р. Бойл, В. Варнавський, Т. Єфименко, Я. Кузьмінов, М. Мейер, Д. Річ, М. Ролль, Л. Фабіус, А. Фербеке та ін.
Метою статті є визначення перспектив реалізації державно-приватного партнерства в Україні шляхом вивчення та аналізу світового досвіду.
Виклад основного матеріалу. Одним із сучасних і поширених у світі механізмів розвитку інфраструктури національної економіки, підвищення стандартів життя населення за рахунок більш якісних суспільних послуг, поліпшення бізнес-клімату та інвестиційного середовища, визначених в якості пріоритетних завдань соціально-економічного розвитку України Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» і Державною програмою активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки, є державно-приватне партнерство (ДПП).
Державно-приватне партнерство являє собою рівноправне та взаємовигідне співробітництво між державою, територіальними громадами (в особі відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування) та приватними інвесторами у межах реалізації проектів, спрямованих на вирішення важливих для території соціально-економічних проблем. Зростання зацікавленості держави у розвитку ДПП пов'язане з його перевагами щодо залучення ресурсів (у першу чергу фінансових та інвестиційних). Поява приватного інвестора забезпечує більш ефективне використання фінансового ресурсу на стадії реалізації проекту та здатна підвищити дохідність об'єктів у ході їхньої подальшої експлуатації [7].
Державно-приватне управління (як невід'ємна складова механізму ДПП) є поширеним явищем у світовій практиці господарювання та вважається більш ефективним, ніж суто державне, приклади чого можна знайти у багатьох країнах.
Державно-приватне фінансування проектів суспільної інфраструктури не є новою економічною концепцією. У XVIII та на початку ХІХ ст. в Англії була відновлена система по залученню приватного фінансування, в основі якої були доходи від реалізації проектів, для прикладу: залізниця, водо- та газопостачання, електрифікація, телефонний зв'язок отримали свій розвиток насамперед завдяки інвестиціям приватного сектору. Однак у першій половині XX ст. у багатьох країнах держава взяла на себе керівництво такими підприємствами, у тому числі шляхом їхньої націоналізації, і тільки в останні роки ситуація кардинально змінилася. Дедалі частіше держава починає залучати приватний сектор до одвічно державних монополій.
Фахівці виділяють декілька етапів розвитку проектного фінансування, які стали основою державно-приватного партнерства:
механізми фінансування проектів видобутку корисних копалин (нафта, газ, вугілля тощо) вперше були застосовані в Техасі у 30-х роках Хх ст. у нафтодобуванні, а також під час підготовки проектів розробки нафтових покладів в Північному морі в 70-х роках XX ст. та проектах, пов'язаних з видобутком газу та інших корисних копалин в Австралії та інших країнах;
фінансування незалежних енергетичних проектів у секторі енергопостачання, вперше застосоване в США в 1978 p., сприяло розвитку комбінованих підприємств, відомих сьогодні як спільна діяльність;
фінансування громадської інфраструктури (дороги, транспорт, громадські будівлі) розвинулося у Великобританії завдяки закону про приватне фінансування Private Finance Initiative (PFI) на початку 90-х років XX ст., і зараз такі проекти відомі як класичні проекти ДПП [8].
В Україні 1 липня 2010 року був прийнятий Закон України «Про державно-приватне партнерство» № 2404-VI (далі - Закон), який набрав чинності 31.10.2010 р. та визначив організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі.
Відповідно до Закону під ДПП розуміється співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами - підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими актами [9].
Як бачимо, на стороні державного партнера виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування. На стороні приватного партнера виступають юридичні та фізичні особи, а також можуть виступати декілька осіб, які несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями.
До ознак ДПП, відповідно до Закону, належать: забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності; довготривалість відносин (від 5 до 50 років); передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення ДПП; внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства з джерел, не заборонених законодавством.
Проте в переважній більшості країн, які мають позитивний досвід реалізації проектів на умовах ДПП, однією з визначальних ознак державно-приватного партнерства є те, що зазначений механізм застосовується з метою реалізації масштабних, національних або міжнародних, суспільно значущих проектів. Світовий досвід переконує, що взаємодія між державою та приватним бізнесом має найбільший ефект передусім в інфраструктурних галузях, де історично склалися передумови, потреба та можливості для такої співпраці при реалізації масштабних соціально-економічних завдань.
Аналізуючи міжнародний досвід, можна стверджувати, що найпоширенішими об'єктами державно-приватного партнерства є: житлово-комунальна сфера (виробництво і транспортування електроенергії, водопостачання, експлуатація та благоустрій); телекомунікації; будівництво та утримання автошляхів; енергозбереження.
У таблиці 1 та на рис.1 представлені обсяги інвестицій у проекти державно-приватного партнерства у період 1990-2013 років.
Таблиця 1. Обсяги інвестицій у проекти ДПП за період 1990-2013 рр.
|
Сфера економіки |
Регіон |
Обсяг інвестицій млн дол. США |
|
|
Енергетика |
Східна Азія та Тихоокеанський регіон |
117,475 |
|
|
Європа та Центральна Азія |
79,575 |
||
|
Латинська Америка та Карибський басейн |
185,582 |
||
|
Близький Схід та Північна Африка |
19,633 |
||
|
Південна Азія |
83,875 |
||
|
Африка та південь від Сахари |
11,656 |
||
|
Разом |
497,696 |
||
|
Телекомунікації |
Східна Азія та Тихоокеанський регіон |
89,436 |
|
|
Європа та Центральна Азія |
165,789 |
||
|
Латинська Америка та Карибський басейн |
268,876 |
||
|
Близький Схід та Північна Африка |
48,388 |
||
|
Південна Азія |
89,101 |
||
|
Африка та південь від Сахари |
74,068 |
||
|
Разом |
736,647 |
||
|
Водопостачання та водовідведення |
Східна Азія та Тихоокеанський регіон |
31,482 |
|
|
Європа та Центральна Азія |
6,652 |
||
|
Латинська Америка та Карибський басейн |
24,322 |
||
|
Близький Схід та Північна Африка |
5,702 |
||
|
Африка та південь від Сахари |
2,466 |
||
|
Разом |
76,279 |
||
|
Транспорт |
Східна Азія та Тихоокеанський регіон |
80,514 |
|
|
Європа та Центральна Азія |
19,107 |
||
|
Латинська Америка та Карибський басейн |
113,782 |
||
|
Близький Схід та Північна Африка |
8,728 |
||
|
Південна Азія |
33,256 |
||
|
Африка та південь від Сахари |
13,811 |
||
|
Разом |
269,198 |
На рисунку 1 зображено розподіл інвестицій за цими сферами.
Рис. 1. Розподіл інвестицій у проекти державно-приватного партнерства (період 1990-2013 рр.)
партнерство економічний приватний регіональний
Для прикладу, сьогодні програму Великої Британії у сфері ДПП можна вважати зрілою: підписано понад 900 проектів, багато з яких реалізуються у сфері соціальної інфраструктури. Це відображає пріоритети уряду, який намагається розв'язати дуже серйозну проблему завантаження банків, зокрема в галузі медицини та освіти, а також у транспортному секторі, в установах виконання покарань, у сфері обробки відходів, у військовому секторі та в секторі житлово- соціального найму. Більшість цих проектів здійснюється органами місцевої влади. У результаті зі 100 проектів, що функціонують, у 80-90% випадків рівень їхнього виконання є задовільним. Аналіз показав, що ДПП є результативним у середовищі зі стабільною політикою [4].
Важливим для української практики реалізації потенційних можливостей України є досвід розвитку ДПП у Франції. Остання має значні напрацювання державно-приватної взаємодії у сфері інфраструктури, але в основному у формі концесій. Правова база тут була стабільною, але слабкою. Державний сектор ініціював розвиток ДПП. Були прийняті нові форми партнерських контрактів, у результаті реалізації яких, зокрема, побудовані медичні заклади, поліцейські дільниці та інші установи. У 2004 р. у Франції був прийнятий закон про державно-приватне партнерство.
На сьогодні у Франції впроваджується 73 проекти на суму 8,5 млрд євро. Однією з особливостей партнерства у Франції є утримання балансу між державними великими і малими проектами, які впроваджує місцева влада [4]. Основною сферою впровадження державно-приватного партнерства в країні є концесії на спорудження автомагістралей та на водопостачання.
Досвід Італії у сфері ДПП демонструє значні переваги цієї форми правління. У країні активно застосовуються механізми впровадження й реалізації ДПП, його правові та економічні аспекти, концесійні механізми. Державно-приватне партнерство є одним з найбільш перспективних та ефективних інструментів міського і регіонального економічного та соціального розвитку. Концесії - досить універсальний засіб розв'язання економічних проблем в Італії [12]. Вони є найбільш розвиненою прогресивною формою партнерства держави, органів місцевої влади та приватного сектору на сучасному етапі. Основними сферами застосування ДПП в Італії є лікарні, транспорт, житлово-комунальна галузь. Ця форма управління державною власністю поширена в понад 120- ти країнах Європейського Союзу, Центральної і Латинської Америки, в Азії, Океанії, а також у Східній Європі та СНД.
Нещодавно польський уряд затвердив закон, який спрощує реалізацію капіталовкладень. Це закон “Про публічно-приватне партнерство”, який дасть змогу розширити участь приватних інвесторів в інфраструктурних проектах Польщі. Законодавчий акт визначає поняття “публічний партнер” (бюджетні організації), порядок фінансово-економічного аналізу пропозицій приватних партнерів, систему оцінки ризиків та їхнього розподілу між партнерами, критерій відбору приватного партнера, чіткість у визначенні прав та зобов'язань кожної сторони, систему захисту інвесторів. Польські економісти прогнозують, що введення нових положень дасть можливість підписувати договори на суму 4-5 млрд злотих на рік та зекономити понад 400 млн злотих з державної скарбниці. Тільки в 2013 р. органи місцевого самоврядування в Польщі одержали інвестиції в обсязі 60 млрд злотих, у тому числі за формою ДПП [12].
У Російській Федерації дПп розглядається як важливий інструмент для залучення вітчизняного й іноземного приватного капіталу, необхідного для задоволення потреб інфраструктури. Відповідальність за розвиток інфраструктури транспорту, міського господарства, соціальної сфери несуть органи державного і муніципального управління. Розвиток об'єктів, що є складовими цієї інфраструктури, завжди пов'язаний з високими витратами. Розміри фінансування виходять за межі можливостей регіональних та міських бюджетів. Ці проблеми потребують розв'язання, адже розвиток інфраструктури безпосередньо забезпечує економічне зростання. Важливим також є питання якості надання державних послуг. Тому для вирішення своїх завдань влада залучає приватний бізнес і вступає з ним у партнерські відносини. Для підприємців партнерство з владою означає зниження довгострокових ризиків ведення бізнесу [6, с. 35].
До визначальних ознак ДПП прийнято відносити виключно конкурентний спосіб вибору приватного партнера. Більше того, успіх реалізації проекту у формі державно-приватного партнерства напряму залежить від прозорості проведеного конкурсу, оскільки тільки такий спосіб забезпечує вибір найбільш економічно-вигідного проекту та надійного партнера. До основних принципів здійснення державно-приватного партнерства належать:
рівність перед законом державного та приватного партнера;
заборона будь-якої дискримінації прав державних чи приватних партнерів;
узгодження інтересів державних та приватних партнерів з метою отримання взаємної вигоди;
незмінність протягом усього строку дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, цільового призначення та форми власності об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності, переданих приватному партнеру;
знання державними та приватними партнерами прав та обов'язків, передбачених законодавством України та визначених умовами договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства;
справедливий розподіл між державним та приватним партнерами ризиків, пов'язаних з виконанням договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства.
Законом передбачено, що державно-приватне партнерство здійснюється на основі договору. В рамках державно-приватного партнерства можуть укладатися договори про концесію, спільну діяльність, розподіл продукції, інші договори. Істотні умови договорів, що укладаються в рамках здійснення державно-приватного партнерства, мають відповідати вимогам, встановленим законами України .
Проте, незважаючи на доволі позитивну картину на практиці, на жаль, прийнятий Закон та підзаконні нормативні акти не є достатньо функціональними, у переважній більшості є декларативними, містять внутрішні протиріччя й неузгодженості та потребують системного доопрацювання. Тому досвід реалізації проектів на умовах ДПП на сьогодні в Україні невеликий, і наразі може йтися лише про підготовку пілотних проектів. Хоча при цьому в Україні наявний величезний потенціал державно-приватного партнерства в капіталомістких галузях економіки, у регіональному та міському господарстві.
Висновки. У результаті вивчення зарубіжного досвіду було з'ясовано, що для країн, які активно використовують ДПП як форму ефективного співробітництва, характерні наступні риси: довготривалість відносин; збереження державної та комунальної форми власності на об'єкти з одночасним упровадженням механізмів управління інфраструктурою приватними партнерами; відкритість і прозорість діяльності органів державної та місцевої влади щодо визначення приватних партнерів; забезпечення надання якісних і здешевлених послуг як показник результативності й ефективності ДПП.
На підставі аналізу практики застосування та підтримки ДПП в економічно розвинених країнах можна стверджувати, що кожна країна використовує свої інструменти сприяння розвитку ДПП.
Для розвитку ДПП в Україні необхідно: закріплення принципів ДПП у державних і регіональних стратегіях соціально-економічного розвитку держави та регіонів; створення сприятливого інституційного середовища ДПП; розробка й удосконалення його нормативно-правової бази; забезпечення державної підтримки та гарантій держави партнерам з приватного сектору; створення державного органу з питань ДПП, а також інститутів громадянського суспільства, необхідних для його діяльності: об'єднань, асоціацій, союзів, експертних і консультативних комітетів; запровадження публічного контролю за виконанням договірних зобов'язань всіма учасниками-партнерами.
Література
1. Варнавский В. Г. Государственно-частное партнерство: теория и практика / [В. Г. Варнавский, А. В. Клименко, В. А. Королев и др.]. - М. : Изд. дом Гос. ун-та; Высш. шк. экон., 2010. - 287 с.
2. Бондаренко Е. Ю. Оптимизация рисков частно-государственного партнерства с участием международных финансовых институтов / Е. Ю. Бондаренко // Экономические науки. - 2008. - № 5. - С. 34-39.
3. Вдовенко Ю. С. Економіко-правова сутність концесії: методологічний аспект / Ю. С. Вдовенко // Збірник наукових праць Київського університету економіки і технологій транспорту. Серія: Економіка і управління. - 2004. - Вип. 6. - С. 62-69.
4. Про державно-приватне партнерство : Закон України від 01.07.2010 р. № 2404-УІ / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 40. - Ст. 524.
5. Нейкова І. С. Державно-приватне партнерство як складова інвестиційного механізму інноваційного розвитку / І. С. Нейкова // Науковий вісник Національного університету ДПС України (Економіка, право). - 2010. № 1(48). - С. 152-160.
6. Павлюк К. В. Сутність і роль державно-приватного партнерства в соціально-економічному розвитку держави [Електронний ресурс] / К. В. Павлюк, С. М. Павлюк // Наукові праці КНТУ. Економічні науки 2010 № 17.
7. Про затвердження Порядку надання державної підтримки здійсненню державно-приватного партнерства : Постанова від 17.03.2011 р. № 279
8. Про затвердження Порядку надання приватним партнером державному партнеру інформації про виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства : Постанова від 09.02.2011 р. № 81
Размещено на Allbest.ur
Подобные документы
Поняття кластеру як інструменту регіонального розвитку. Методологічна основа, сутність та будова кластерних утворень. Зарубіжний досвід і результати використання кластерної моделі в економіці. Кластерна організація розвитку агропромислового виробництва.
курсовая работа [90,6 K], добавлен 30.04.2019Дослідження досвіду європейських країн щодо механізмів забезпечення державно-приватного партнерства на регіональному і місцевому рівнях. Особливості міжнародного досвіду використання проектів приватного партнерства, його активність у різних країнах.
статья [394,7 K], добавлен 05.10.2017Ринок праці та відтворення робочої сили. Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних. Регулювання ринку праці в Україні, та шляхи підвищення ефективності державної політики зайнятості. Зарубіжний досвід реалізації політики зайнятості.
курсовая работа [853,2 K], добавлен 05.10.2013Мале підприємництво, сутність та еволюція розвитку. Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки. Механізм оподаткування, проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва в Україні. Зарубіжний досвід функціонування малого підприємництва.
курсовая работа [107,5 K], добавлен 20.03.2011Поняття ринкової економіки та місце малого бізнесу в ній. Аналіз малого бізнесу в Україні. Значення діяльності малого підприємства в ринкових умовах на прикладі діючого підприємства ТОВ "Лекс Консалтінг". Зарубіжний досвід підтримки малого бізнесу.
курсовая работа [3,1 M], добавлен 17.12.2012Економічне районування США: історія і сучасний стан. Основні напрями регіональної політики США: податкова, бюджетна, цінова, кредитна, інвестиційна, структурна, соціальна. Інституційні механізми регіонального розвитку країни, перспективи розвитку.
курсовая работа [4,5 M], добавлен 30.11.2014Спільне підприємство як суб’єкт господарської діяльності в Україні й форма інвестування в її економіку. Зарубіжний досвід формування та функціонування спільних підприємств. Перспективи подальшого створення та функціонування спільних підприємств в Україні.
курсовая работа [715,7 K], добавлен 07.11.2014Аналіз соціально-економічних наслідків інфляції в Україні. Антиінфляційна політика держави. Обгрунтування необхідності регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності. Зарубіжний досвід долання інфляції та можливості адаптації його в нашій державі.
дипломная работа [1010,0 K], добавлен 07.01.2015Політика стабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складових політики економічного зростання. Досвід зарубіжних країн відносно стабілізаційної політики. Основні напрями та етапи реалізації стабілізаційної програми в Україні.
контрольная работа [32,9 K], добавлен 20.03.2009Суть, роль та функції малих підприємництв у різних моделях змішаної економіки. Особливості встановлення сектору малого підприємництва у Азії. Економічний розвиток країн Америки. Малі приватні підприємства в економіці держав Європи.
курсовая работа [159,1 K], добавлен 27.07.2003
