Функції ціни в економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Ціни і ціноутворення є одним з ключових елементів ринкової економіки. Важлива роль цін в економічному житті визначається тим, що вони є основою всіх економічних вимірів, роблять значний вплив на витрати і результати діяльності всіх господарюючих суб'єктів: і підприємницьких структур, і домашніхгосподарств, і народного господарства в цілому. Ціни визначають ефективність зовнішньоекономічної діяльності.

Особливо велика їх роль в ринковій економіці, де вільні ціни виступають основним регулятором пропорцій суспільного відтворення, господарських відносин. Ціни є також важливим об'єктом державного регулювання, завдяки якому держава здійснює свою політику і в умовах ринку.

В умовах ринкової економіки успіх будь-якого підприємства або підприємця багато в чому залежить від того, як правильно вони будуть встановлювати ціни на свої товари і послуги. Але це не так то просто зробити, тому що на ціни впливає комплекс політичних, економічних, психологічних і соціальних факторів. Сьогодні ціна може визначатися кількістю витрат на виробництво товару, а завтра її рівень може залежати від психології поведінки покупців. Отже, підприємець при встановленні ціни на товар повинен ураховувати всі фактори, що впливають на її рівень, і встановити ціну таким чином, щоб отриматиприбуток.

Ціна - один із критеріїв, що визначають купівельні сприйняття. Вона впливає на рішення про покупку товарів, впливає на прибуток торговельного підприємства і знаходиться в тісній взаємодії з факторами ринку. Ціна в умовах ринку виступає як дійсне засіб в конкурентній боротьбі за покупців, зумовлює обсяги виробництва та продажу товарів, впливає на поведінку покупців і їх платоспроможності.

У ціновому механізмі варто розрізняти й виділяти дві взаємодіючі складові. З одного боку це самі ціни, їх структура, величина, динаміка зміни, а з іншого - ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ціноутворення виступає активною, що задає частиною цінового механізму. Воно, власне, і визначає величину ціни.

Розробка теорії ціни відноситься до ранньої стадії розвитку капіталізму. Яскравими представниками, які внесли великий внесок у її розвиток, є В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, К. Менгер, О. Бем-Баверк, Ф. Візер, А. Маршалл.

Таким чином, метою даної курсової роботи є вивчення ціни і ціноутворення в ринковій економіці.

Завдання курсової роботи:

1) вивчення ціни як економічної категорії з точки зору різних теоретичних підходів;

2) вивчення функцій і видів цін в економіці, а також розгляд основних етапів ціноутворення;

3) виявлення відмінностей в ціноутворенні в умовах досконалої та недосконалої конкуренції;



1. Поняття, сутність та функції ціни

Ціни і ціноутворення є одним з ключових елементів ринкової економіки. Ціна - складна економічна категорія. У ній перетинаються практично всі основні проблеми розвитку економіки, суспільства в цілому. У першу чергу це відноситься до виробництва і реалізації товарів, формування їх вартості, до створення, розподілу та використання ВВП і національного доходу.

Існують дві основні теорії ціни. На думку прихильників однієї теорії, ціна товару виражає його вартість. Прихильники іншої теорії вважають, що ціна товару являє собою суму грошей, яку покупець готовий заплатити за товар певної корисності. Звідси ціна - грошовий вираз вартості товару.

На основі цін здійснюється обіг суспільного продукту між сферами виробництва і споживання, галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери, окремими підприємствами з різними формами власності, а також проводиться перерозподіл національного доходу шляхом формування системиоподаткування та одночасно вводяться більш низькі ціни на окремі види дитячих та інших товарів.

Чим же визначається розмір ціни товару? Це найскладніше питання економічної теорії, який до цих пір викликає запеклі суперечки двох діаметрально протилежних шкіл.

Розробка теорії ціни відноситься до ранньої стадії розвитку капіталізму. Для цієї стадії була характерна витратна теорія ціни, яскравими представниками якої були Вільям Петті, Адам Сміт і Давид Рікардо. Саме вони заклали основи вартісної теорії ціни, згідно з якою вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва.

Найбільш послідовним прихильником вартісної теорії ціни є К. Маркс із його вченням про абстрактне працю як об'єктивної субстанції вартості [1].

Зміст трудової теорії вартості можна стисло викласти в наступних основних положеннях:

1) Різномасштабні продукти ринкового обміну мають однакове внутрішній зміст - вартість. Тому на ринку вони прирівнюються один до одного в певній мінової пропорції.

2) Вартість товарів створюється суспільною працею виробників. Стало бути, вартість - втілений у товарі суспільна праця. А рівність продуктів за їх вартості означає, що в них укладено однакову кількість праці.

3) Праця, утворює вартість, різниться за його складності або якості. Можна виділити простий (не вимагає будь-якої підготовки) і складний (кваліфікований) працю. На останній попередньо затрачуються час, зусилля людини, щоб придбати потрібні знання та трудові навички. Тому в ринковому обміні товарів одну годину складної праці може бути прирівняний до кількох годинах простої праці.

4) Сам працю вимірюється за допомогою робочого часу. Якщо праця є однаковим за якістю (припустимо, проста праця), то він кількісно вимірюється в годинах роботи.

5) На виготовлення одного й того ж виду продукту працівники зазвичай витрачають неоднакове по величині індивідуальне робочий час. Бо вони мають різні умови виробництва, відрізняються за рівнем кваліфікації, за ступенем інтенсивності трудових зусиль. Тому товари одного і того ж виду і якості, зазвичай мають різну за величиною індивідуальну вартість.

Але на ринку товари не можуть продаватися за індивідуальною вартості кожного їх власника. Адже в такому випадку більше інших вигадав б людина, якийвитратив на однаковий продукт найбільше за величиною робочий час (але це міг бути самий невмілі і лінивий). На ринку на вироби одного виду і якості встановлюється громадська (ринкова) вартість. Стало бути, трудова теорія вартості розкрила економічні зв'язки, які можна схематично відобразити у формулі «товаровиробник - суспільна праця - товар - суспільна вартість - ринкова ціна». Помітно, що тут представлено погляд на товарно-ринкові відносини лише з одного боку - з позиції товаровиробника і продавця продукту [2].

Отже, вартість - це втілені в товарі суспільно корисні витрати праці, але не всякі, а тільки відповідні середнім (для даного періоду) умовам, вмілості й інтенсивності праці. А оскільки будь-який товар є результат праці, то це робить всі товари якісно однорідними, а отже, порівнянними і порівнянними. При такому підході працю, втілений в товарах, також стає якісно однорідним, працею «взагалі», позбавленим конкретики. В економічній теорії такий працю прийнято називати абстрактним.

Таким чином, ставлення вартостей різних товарів відбиває відношення представлених у них величин абстрактної праці. Ці величини і визначають об'єктивні пропорції обміну товарами (або купівлі-продажу). Що ж стосується ціни товару, то вона є грошове вираження його вартості. Ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадкових ринкових факторів.

Таким чином, теорія Маркса вбачає у вартості об'єктивну основу ціни, тим самим, розрізняючи вартість і ціну [1].

Австрійська школа граничної корисності (її засновники К. Менгер, О. Бем-Баверк, Ф. Візер) дала пояснення вартості (цінності) і ціни благ та послуг з позиції економічної психології покупця, споживача корисних речей. Основні положення їхньої теорії такі:

1) Корисність не можна ототожнювати з об'єктивними властивостями блага.

2) Сам покупець дає свою суб'єктивну оцінку ролі. певного блага у задоволенні його особистих потреб.

3) Цінність блага зводилася до розуміння людиною значення споживаної речі для його життя та добробуту.

У цьому твердженні є певна частка істини. Навіть в одній сім'ї люди надають тому чи іншому благу різну цінність для їх життя та добробуту. Адже не випадково склалися приказки: «Про смаки не сперечаються», «На смак і колір товариша немає».

Корисні блага поділяються на два види:

1) наявні у безмежній кількості (вода, повітря і т. п.). Ці речі люди не вважають корисними для себе, оскільки вони є в такому надлишку, який не потрібен для задоволення людських потреб;

2) які є відносно рідкісними і недостатніми для насичення сформованих потреб у них. Саме цих благ господарюючі особи приписують цінність.

На практиці, мабуть, важливо, що порівняльна рідкість благ повинна прийматися в розрахунок при встановленні цін. Саме так це відбувається, наприклад, при ціноутворенні на продукцію землеробства, де є порівняно мало хороших за якістю земельних ділянок. Ще більшою мірою унікальність деяких благ впливає на ціни, коли на аукціонах продаються раритети.

У процесі особистого споживання діє закон спадної корисності. Згідно з цим законом ступінь задоволення потреби одним і тим же продуктом, якщо ми безперервно продовжуємо їм користуватися, поступово зменшується, так що нарешті настає насичення. Відомо, що зголоднілий людина з великим апетитом з'їдає перший кусень хліба. Потім з кожним новим шматком втрачається корисність хліба до тих пір, поки пропадає бажання є цей продукт. Всі з'їдене кількість хліба утворює величину насичення.

Цінність благ визначає гранична корисність, тобто суб'єктивна корисність «граничного екземпляра», який задовольняє найменш нагальну потребу в продукті даного роду.

Гранична корисність, а отже, і цінність блага, залежить від «запасу» (наявної кількості) даного продукту і потреби в ньому. Якщо при незмінній величині потреби збільшується «запас», то гранична корисність речі знижується. Коли «запас» зменшується, то гранична корисність та цінність зростають. Все це позначається на величині ринкової ціни продукту, яка прямо залежить від його граничної корисності. Схоже, що ринкова практика підтверджує цю залежність. Так, в умовах відносної недостатності якогось продукту (зменшення його «запасу») ціна встановлюється на більш високому рівні, що, по суті, виправдовує покупку «граничного продукту».

Як видно, основні положення теорії граничної корисності відображають економічні зв'язки, які можна представити у формулі «споживач - потреба - корисність блага - його цінність - ціна». Так, мабуть, можна оцінювати товар і ринкові відносини з боку покупця, споживача.

Таким чином, ця концепція пояснює ціну товару сумою грошових витрат у найкращому варіанті використання виробничих ресурсів. У цьому випадкуринкова ціна товару залежить не стільки від витрат виробника, скільки від оцінки корисності таких витрат покупцем. При цьому ціна є самостійною внестоімостной величиною, для визначення якої оцінка покупця більш значима, ніж витрати виробника. Ціна «звільняється» від вартості, для пояснення ціни в ній немає необхідності.

Альфред Маршалл висуває тезу, що людина не може створювати матеріальні предмети як такі - він створює корисності. Неважко припустити, що в основі теоретичних побудов Маршалла лежить закон насичуємо потреб або закон спадної граничної корисності. Він формулює його наступним чином: "Загальна корисність для людини (сукупність принесеного задоволення чи іншої вигоди) зростає з кожним збільшенням блага, але не з такою швидкістю, з якою збільшується цей запас". Це закон ліг в основу його концепції ціноутворення, мабуть, самої знаменитої частини економічного вчення Маршалла. Але положення, що ціна товару визначається виключно його граничною корисністю вже було сформульовано представниками "австрійської школи". Новизна підходу полягала в тому, що Маршалл розробив теорію ціни, в якій спробував примирити концепцію ціноутворення класичної та австрійської школи. Так, в класичній політичній економії мало місце положення про природну і ринкову ціну товару, де остання пояснювалася тимчасовим відхиленням від природної ціни товару під впливом різних випадкових обставин. Природна ж ціна визначалася витратами виробництва і змінювалась разом з природною нормою кожної з її складових частин. На думку представників класичної політичної економії, природна ціна як би представляла собою центральну ціну, до якої постійно тяжіють ціни всіх товарів, і ця ціна в довгостроковому періоді визначалася витратами виробництва.

Маршалл же розробив теорію ціни, яка представляла собою симбіоз витрат виробництва, граничної корисності, попиту і пропозиції. Саме Маршалл ввів векономічну теорію поняття "ціна попиту" і "ціна пропозиції". "Ціна попиту", по Маршаллу, визначається корисністю товару, при цьому саму корисність він розглядає як максимальну ціну, яку готовий сплатити за товар покупець. Іншими словами, функція попиту на товар залежить від граничної корисності, а ціна попиту ні що інше, як грошова оцінка бажання [3].

Якщо кожному кількості товару відповідає певна ціна, що влаштовує сукупного споживача (ціна попиту), тоді цьому ж кількості товару відповідає теж певна ціна, що влаштовує сукупного виробника (ціна пропозиції). Але чим вища ціна пропозиції, тим більше кількість товару. Тому крива пропозиції піде так, як лінія SS на малюнку 1. Точка перетину обох кривих означає ту ціну р, при якій буде продано кількість товару q. Це та ціна, при якій готовність виробників виготовити певну кількість товару збігається з готовністю споживачів купити це ж саме кількість. Це точка ринкової рівноваги - точка рівноваги попиту і пропозиції [4].

У результаті суперечка між викладеними концепціями зводиться до наступного: що ж визначає ціну товару - «пропозиція» (вартість) або «попит» (корисність)? Чи є корисність товару «функцією» його вартості або, навпаки, вартість є «функція» корисності товару? Сучасна економічна теорія не залишає надії синтезувати обидва підходи до ціноутворення, поєднавши в ціні «об'єктивність» (вартість) та «суб'єктивність» (корисність) товару. Проте беззаперечним є положення про те, що кількісне визначення витрат на виробництво і реалізацію товарів і послуг було і залишається об'єктивною потребою і реальністю в будь-якій суспільно-економічної формації. Адже очевидно, що об'єктивний процес формування витрат в умовах ринкових відносин відбувається на базі ринкових цін і вимагає відшкодування всіх витрат, пов'язаних із здійсненням процесів виробництва і реалізації товарів за рахунок доходів, отриманих від їх продажу [1].

2. Функції ціни в економіці

Функція є зовнішнім проявом властивостей будь-якого об'єкта в даній системі відносин. Функція є спосіб реалізації в реальній дійсності внутрішньої глибинної суті економічної категорії.

Функція ціни є зовнішнім проявом її внутрішнього змісту. До функцій ціни може бути віднесено тільки те, що характерно для кожної конкретної ціни без винятку. Можна виділити п'ять функцій ціни.

1) Облікова функція ціни, або функція обліку і вимірювання витрат суспільної праці, визначається самою сутністю ціни, тобто, будучи грошовим вираженням вартості, ціни показують, у що обходиться суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції. Ціна вимірює, скільки витрачене праці, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і т.д. на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця. У кінцевому підсумку ціна показує не тільки величину сукупних витрат виробництва і обігу товарів, а й розмір прибутку.

Однак в умовах ринкових відносин цю функцію ціни не можна зводити лише до виміру витрат або ціни, яка пропонується виробником товару при виході останнього на ринок. Справа в тому, що ринкова ціна може під впливом ринкових чинників значно відхилятися від витрат. Визнання правильності зроблених витрат, їх суспільної значущості відбувається тільки на ринку, при безпосередньому контакті виробника та покупця товару в результаті зіткнення їх інтересів. Інтерес виробника полягає в тому, щоб отримати більшу виручку від продажу свого товару, а покупець зацікавлений у мінімальній ціні покупки. Тому остаточна ціна може істотно відрізнятися від ціни, яку хотів би отримати виробник товару.

В умовах же монополізованої економіки, деформованого ринку, слабкої конкуренції виробник диктує ціни, стримати зростання яких може лише адміністративне регулювання.

Щоб витримати конкуренцію, виготовлювач товару постійно контролює свої витрати, зіставляє їх з витратами конкурентів і за рахунок зниження своїх витрат, а також поліпшення якості товару прагне обігнати конкурентів.

У цій функції ціна виступає одним з головних показників ефективності виробництва, а також служить засобом обчислення всіх вартісних показників, які можна розділити на кількісні і якісні. Кількісні показники - величина валового внутрішнього продукту (ВВП), національний дохід, обсяг капітальних вкладень, обсяг товарообігу, обсяг продукції фірм, підприємств і галузей та ін Якісні показники - рентабельність, продуктивність праці, фондовіддача та ін

2) Стимулююча функція ціни. Сутність її виявляється у заохочувальну і стримуючий вплив ціни на виробництво і споживання різних видів товарів. Ціна має стимулюючу дію на виробника (і це принципово важливо) через величину укладеної в ній прибутку. У господарському житті ціни можуть сприяти або перешкоджати збільшенню або скорочення випуску і споживання тих чи інших товарів. Для виробників особливо важливі ціни, за якими вони самі безпосередньо продають свою продукцію.

За допомогою ціни можна стимулювати або дестімуліровать:

- Науково-технічний прогрес;

- Економію витрат ресурсів;

- Зміна якості продукції;

- Зміна структури виробництва і споживання.

Стимулювання здійснюється шляхом підвищеного рівня прибутку в ціні, надбавок і знижок до основної ціною.

Стимулююча функція характерна для ринкової ціни, яка дозволяє виробнику вигідно реалізувати свою продукцію. У такій функції найбільш ефективні ціни, які забезпечують високий прибуток у порівнянні з іншими товарами. Можливості стимулювання процесів відтворення за допомогою чинного в механізму ціноутворення досить ефективні.

3) Розподільна функція ціни пов'язана з можливістю відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових чинників. Суть її полягає в тому, що за допомогою цін здійснюється розподіл і перерозподіл національного (чистого) доходу між:

- Галузями економіки;

- Різними формами власності;

- Регіонами країни;

- Фондом нагромадження і фондом споживання;

- Різними соціальними групами населення.

Розподільна функція ціни передбачає також врахування в ціні акцизу на окремі групи товарів, податку на додану вартість (ПДВ) та інших форм централізованого чистого доходу, який надходить до бюджетів різних рівнів на загальнодержавні потреби. Завдяки цій функції ціни вирішуються й інші соціальні завдання суспільства.

Як засіб перерозподілу найчастіше використовуються регульовані ціни. Проте вони - не єдиний інструмент розподілу і перерозподілу. Особливу роль тут відіграють фінанси і кредитна система. Так, при вирішенні задачі підвищення життєвого рівня певної категорії населення найефективніше використовуватифінанси, оперуючи грошовими доходами населення (заробітна плата, пенсії, допомоги), або ставки податкових платежів. Використання цін у даному випадку дає менший ефект, оскільки від зниження цін зазвичай виграє все населення.

4) Функція збалансування попиту і пропозиції виражається в тому, що через ціни здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом.

Ціна сигналізує про появу диспропорцій у сферах виробництва та обігу і вимагає прийняття необхідних заходів щодо їх подолання. Ціна служить гнучким інструментом для досягнення відповідності між попитом і пропозицією. З появою диспропорцій у розвитку господарства, невідповідність між пропозицією і попитом рівновагу між ними досягається або збільшенням / скороченням виробництва товарів, або шляхом зростання / зниження ціни, або і тим, і іншим методами одночасно.

В умовах ринкових відносин ціна в цій функції як би грає роль стихійного регулятора суспільного виробництва: скорочується виробництво товарів, що не користуються попитом, а матеріальні і грошові ресурси спрямовуються на збільшення випуску товарів, необхідних для ринку і користуються попитом.

Таким чином, ціна, стимулююча збільшення пропозиції при нестачі товарів і знижує попит при надлишку товарів виконує врівноважуючу функцію між попитом і пропозицією.

5) Функція ціни як критерію раціонального розміщення виробництва. Проявляється вона в тому, що за допомогою механізму цін для одержання більш високого прибутку здійснюється перелив капіталів з одного сектора економіки в інший і всередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока.Такий перетік капіталів виготовляється фірмами самостійно під впливом законів конкуренції і попиту. Тільки підприємство вирішує, в яку сферу діяльності, в яку галузь або сферу економіки йому вкладати свій капітал. Цьому передують глибокі маркетингові дослідження, тобто вивчення всіх ринкових чинників, у тому числі й цін.

Усі названі функції ціни взаємопов'язані і взаємодіють один з одним, а в ряді випадків і вступають у протиріччя. Так, стимулююча функція ціни посилює функцію збалансування попиту і пропозиції, сприяючи збільшенню виробництва товарів, що користуються попитом. Проте ціна може грати і дестимулюючу роль (при її зниженні), що призводить до скорочення пропозиції товарів. Це, у свою чергу, веде до необхідності узгодження попиту та пропозиції в тому випадку, коли пропозиція перевищує попит.

Розподільна функція ціни тісно взаємодіє з функцією ціни як критерію раціонального розміщення виробництва, сприяючи переливу капіталів у ті галузі і сектори економіки, де ставиться підвищений попит на певні товари та де складається відносно висока норма прибутку.

Облікова функція ціни нерідко вступає в протиріччя практично з усіма іншими функціями, особливо із стимулюючою і розподільчою функціями, а також з функцією збалансування попиту і пропозиції, так як в ринкових умовах під впливом безлічі факторів ціна досить часто істотно відхиляється від витрат виробництва і реалізації [1 ].

3. Види цін

По ряду ознак ціни підрозділяються на окремі види. Розглянемо основні, широко розповсюджені види цін.

1) Види цін залежно від сфер торгівлі

На ціни накладає відбиток вид торгівлі товарами і послугами, за допомогою якого реалізуються товари, масштаби торговельних операція й характерреалізованого товару. По цих ознаках ціни діляться на оптові, роздрібні, закупівельні і тарифи.

Оптовими називаються ціни, за якими продукція реалізується великими партіями, в умовах так називаної оптової торгівлі. Система оптових цін застосовується в торговельно-збутових операціях між підприємствами, а також при реалізації продукції через спеціалізовані магазини і збутові контори оптової торгівлі, на торговельних біржах і в будь-яких інших торгових організаціях, що продає товари оптом, у значній кількості.

Роздрібними прийнято називати ціни, за якими товари продаються в так називаній роздрібній торговельній мережі, тобто в умовах їх продажу індивідуальним покупцям, при відносно невеликому обсязі кожного продажу. За роздрібними цінами звичайно реалізуються товари народного споживання населенню й у меншій мері - підприємствам, організаціям, підприємцям.

Роздрібна ціна звичайно вище оптової на величину торговельної надбавки, за рахунок якої компенсуються витрати обігу в роздрібній торгівлі й створюється прибуток організацій й установ роздрібної торгівлі.

Закупівельні ціни - це ціни державних закупівель продукції в підприємств, організацій, населення.

Певною специфікою володіють ціни на послуги, що представляють види діяльності, при яких не створюється продукт у його матеріально-речовинній формі, але змінюється якість наявного продукту. Найчастіше виробництво послуги збігається з початком її споживання. Специфічність послуг як виду діяльності накладає відбиток на формування цін на послуги, іменованих тарифами (розцінками). При встановленні тарифів на послуги враховується не тільки обсяг робіт, але й часовий фактор, істотну роль грає якість. Типовими прикладами тарифів є рівень оплати комунальних і побутових послуг, плата за телефон, за користування радіо і телебаченням.

2) Види цін, що розрізняються ступенем і способами регулювання

По ступені й способу регулювання ціни розділяються на групи:

- Жорсткофіксовані (призначаються);

- Регульовані (змінювані);

- Договірні (контрактні);

- Вільні (ринкові).

Жорсткофіксовані, тверді ціни призначаються органами ціноутворення або інших державних органів, їхній рівень фіксується документально. Ні виробники, ні продавці товару не мають право змінити величину такої ціни в яку-небудь сторону, така зміна переслідується за законом. У централізовано керованій економіці призначувані ціни мають широке поширення, вони відомі за назвою державних. Державні органи ціноутворення мають монопольне право призначати й змінювати державні ціни, підвищувати або знижувати їх. В основі такого ціноутворення звичайно лежить витратний принцип, тобто ціна розраховується як сума витрат на виробництво й обіг одиниці продукції, до яких додається нормативний прибуток або з яких віднімається державна цінова дотація.

Регульовані ціни називаються так тому, що їхня величина регулюється державними органами. При регулюванні вплив з боку держави на ціни носить обмежений, непрямий характер, здійснюється за допомогою впливу на зміну попиту і пропозиції товару. Наприклад, при необхідності встановлення більш високої ціни на товар з метою стимулювання розвитку даного виду виробництва держава може зменшити податки, сплачують покупцями, споживачами цієї групи товарів, що призведе до розширення попиту на товар і відповідно до підвищення цін на нього. Таким же чином можна сприяти зниженню цін.

Регулювання цін по величині може також проводитися шляхом затвердження державними органами граничного рівня рентабельності (прибутковості).. Обмеження за рівнем рентабельності звичайно вводяться для підприємств-монополістів.

Договірні ціни - це ціни, величина яких визначена предваряющим акт купівлі-продажу угодою, документально зафіксованим контрактом між продавцями і покупцями. У сучасній практиці ділового співробітництва прийнято виділяти в договорах спеціальний розділ, в якому обмовляється рівень цін. У ряді випадків у договорі фіксується не абсолютна величина цін, а діапазон цін (у межах від і до), верхній або нижній рівень (не вище або не нижче) або зв'язок з державними, ринковими, світовими цінами. Обмовляється також допустимість зміни закріплених контрактом цін внаслідок, наприклад, інфляції, виникнення форс-мажорних обставин, прийняття нових законів.

Вільні ринкові ціни звільнені від безпосереднього цінового втручання державних органів, формуються за впливом кон'юнктури ринку, законів попиту та пропозиції й звуться рівноважних цін, тобто таких цін, при яких обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції товарів на ринку [1].

3) Види цін за способом встановлення

Тверді (постійні) ціни встановлюють договори і не міняються протягом усього терміну постачання продукції за цією угодою або контрактом.

Поточні ціни - за ним здійснюється поставка продукції в даний період часу. Вони можуть змінюватися в рамках одного контракту і відображають стан ринку.

Рухома ціна - ціна, зафіксована в договорі з застереженням про те, що вона може бути переглянута надалі, якщо до моменту виконання договору ринкова ціна зміниться (підвищиться чи понизиться).

Змінна ціна встановлюється на вироби, які потребують тривалого терміну виготовлення. Обчислюється в момент виконання договору шляхом переглядупервісної договірної ціни з урахуванням змін у витратах виробництва за період часу, необхідний для виготовлення продукції.

4) Види цін з урахуванням фактору часу

Постійна ціна - ціна, термін дії якої заздалегідь не визначений.

Сезонна ціна - вид закупівельних або роздрібних цін на товари, що носять сезонний характер, визначається шляхом застосування знижок з первісної продажної ціни, діє протягом певного періоду часу.

Ступенева ціна - ряд послідовно зниження цін на продукцію в заздалегідь обумовлені моменти часу по попередньо визначеною шкалою.

5) Види цін за способом отримання інформації про рівень ціни

Довідкові ціни публікуються в каталогах, прейскурантах, економічних журналах, довідниках і в спеціальних економічних оглядах; використовуються в якості орієнтовною інформації при встановленні цін на аналогічну продукцію або при аналізі рівнів та співвідношень цін.

Прейскурантні ціни - вид довідкової ціни, що публікується в прейскурантах фірм-продавців.

Розрахункова ціна застосовується в договорах, контрактах на нестандартне устаткування, вироблене за індивідуальними замовленнями; розраховується і обгрунтовується постачальником для кожного конкретного замовлення з урахуванням технічних і комерційних умов даного замовлення.

6) Види залежно від виду ринку

Аукціонні ціни - ціни публічного продажу за максимально запропонованого рівня на попередньо оглянуту покупцем партію товарів (лот); встановлюються в результаті зміни співвідношення між попитом і пропозицією.

Біржові котирування - ціни стандартизованого однорідного товару (у тому числі цінні папери), що реалізується через біржу.

Ціни торгів - ціни особливої форми спеціалізованої торгівлі, заснованої на видачі замовлень на поставку товарів або отримання підрядів на виробництво певних робіт за заздалегідь оголошеним у спеціальному документі (тендері) умовам.

7) Види цін за умовами постачання і продажу

Ціна-нетто - ціна на місці купівлі-продажу.

Ціна-брутто (фактурна ціна) визначається з урахуванням умов купівлі-продажу (виду і розміру потоварний податків, наявності і рівня знижок, виду "франко" і умов страховки).

"Франко" - цей термін означає, до якого пункту на шляху просування товару від продавця до покупця постачальник відшкодовує транспортні витрати [5].

4. Етапи процесу ціноутворення

Ціноутворення на фірмі - складний і багатоетапний процес. Оскільки в процесі ціноутворення доводиться враховувати безліч взаємозалежних змінних, дуже велике значення набуває правильна організація цього процесу. При цьому необхідно враховувати кілька істотних принципів:

- Цінова політика несе в собі досить високі ризики для фірми;

- Цінова політика не може дати однозначних, єдино правильних рецептів і формул на всі випадки життя;

- Цінова політика повинна мати як довгострокову, так і короткострокову орієнтацію.

З урахуванням названих принципів необхідно структурувати процес ціноутворення, виділити в ньому основні етапи роботи і потім правильно організувати цей процес [6].

Розглянемо етапи процесу ціноутворення.

1) Вибір мети. Будь-яка фірма повинна насамперед визначити, яку мету вона переслідує, випускаючи конкретний товар. Якщо чітко визначені цілі і положення товару на ринку, то простіше і легше встановити ціну. Існують три основні цілі цінової політики: забезпечення виживаності фірми, максимізація прибутку і утримання ринку.

Забезпечення виживаності - головна мета фірми, що здійснює свою діяльність в умовах жорсткої конкуренції, коли на ринку багато виробників з аналогічними товарами. Цю мету фірма вибирає у наступних випадках:

- Ціновий попит споживачів еластичний (Е d> 1);

- Фірма бажає домогтися максимального росту збуту і збільшення сукупного прибутку шляхом деякого зниження доходів з кожної одиниці товару;

- Фірма припускає, що збільшення обсягу реалізації скоротить відносні витрати виробництва і збуту;

- Низькі ціни відлякують конкурентів;

- Існує великий ринок споживання.

Для захоплення більшої частки ринку і збільшення обсягу збуту використовуються занижені ціни - ціни проникнення.

Ціль, заснована на максимізації прибутку, має кілька різновидів:

- Встановлення фірмою на ряд років стабільного доходу, що відповідає розміру середнього прибутку;

- Розрахунок зростання ціни, а отже, і прибутку у зв'язку зі зростанням вартості капіталовкладень;

- Прагнення до швидкого отримання початкової прибутку, оскільки компанія не впевнена в сприятливому розвитку бізнесу або їй не вистачає грошових коштів.

Прибуток, до отримання якої прагне фірма, може обчислюватися у відносному чи абсолютному вираженні.

Абсолютна прибуток - це дохід, який отримує продавець від реалізації всіх товарів за вирахуванням витрат.

Відносна прибуток - це дохід, який отримує продавець від реалізації одного виробу.

Таким чином, абсолютний прибуток можна отримати і як добуток відносної прибутку на кількість одиниць реалізованого товару. Різний товар має різну відносну прибуток. Так, товари першої необхідності (хліб, молоко, житло) мають низьку відносну прибуток, а престижні предмети, що володіють високою якістю, забезпечують високі відносні прибутки. Такі прибутки, як правило, спираються на престижні цілі. Однак слід зауважити, що загальний високий доход одержують компанії, що використовують ціни проникнення.

Вибираючи мету, засновану на максимізації прибутку, фірма оцінює попит і витрати стосовно різних рівнів цін і зупиняється на таких цінах, які забезпечать їй у майбутньому максимальний прибуток [1].

Метою фірми може бути максимізація виручки, що є важливим показником результативності діяльності фірми. Націленість керівництва фірм на валові показники - нерідке явище, оскільки часто саме з цим показником пов'язано винагороду керівництва.

Інший часто проявляє себе метою фірм є економічне зростання. Будучи показником ділового успіху і для власників, і для інвесторів, він не тільки сприяє розширенню потужностей фірми для маневру і захисту від ринкової невизначеності (за рахунок розширення частки ринку), але і виступає в якості засобу для досягнення більш віддалених цілей.

Фундаментальним мотивом діяльності фірми може бути виживання в довгостроковій перспективі, чого фірма може домогтися за допомогою досягнення проміжних цілей, таких як технологічне вдосконалення та інноваційна діяльність. Нарешті, в умовах складних корпоративних утворень, що мають кілька центрів влади (акціонери, менеджери, кредитори, постачальники), метою може стати прагнення до задоволеності, обумовлене необхідністю пошуку балансу інтересів сторін. Прагнення до задоволеності є ознака раціональності поведінки, так як фірма практично завжди стикається з конфліктністю цілей і головний для неї питання - забезпечення едінонаправленності цілей у довгостроковій перспективі.

Сказане не означає, що прибуток втрачає роль цільового орієнтиру фірми. Прибуток є не тільки винагородою підприємця і показником ефективності функціонування фірми, але і джерелом її розвитку. Вже в силу того, що формування прибутку пов'язане з ефективністю функціонування фірми, вона змушена орієнтуватися на отримання прибутку, інакше буде витіснена з ринку в процесі конкуренції як неефективна структура. Тому, навіть при наявності чітко сформульованих альтернативних цілей, націленість фірми на отримання задовольняє її рівня прибутку присутній завжди [7].

Ціль, заснована на утриманні ринку, складається в збереженні фірмою існуючого положення на ринку або сприятливих умов для своєї діяльності. Фірма робить всі можливі заходи для запобігання спаду збуту і загострення конкурентної боротьби.

Працюючи в таких умовах, компанії ретельно стежать за ситуацією на ринку: динамікою цін, появою нових товарів, діями конкурентів. Вони не допускають надмірного завищення або заниження цін на свою продукцію і прагнуть знижувати витрати виробництва і збуту.

2) Визначення попиту - наступний важливий етап встановлення ціни. Його не можна усунути або відкласти, тому що зовсім неможливо розрахувати ціну, не вивчивши попит на даний товар. Проте слід мати на увазі, що висока чи низька ціна, призначена фірмою відразу, не відіб'ється на

Жодна фірма не може ігнорувати зміну попиту. Визначаючи величину попиту на свою продукцію, фірма повинна провести його оцінку при різних цінах і спробувати з'ясувати причини його зміни.

На величину попиту впливають різні фактори, серед яких виділяються потребу в товарі, відсутність заміни або конкурентів, платоспроможність потенційних покупців, купівельні звички і переваги і т.п..

3) Аналіз витрат. Попит на товар визначає верхній рівень ціни, що встановлюється фірмою. Валові витрати виробництва (сума постійних і змінних витрат) визначають мінімальну величину ціни. Це важливо враховувати при зниженні ціни, коли з'являється реальна загроза збитків через встановлення рівня цін нижче витрат. Таку політику фірма може проводити тільки в короткий період при проникненні на ринок.

Не свідчать про добре продуману політику цін часті їх перегляди, викликані коливаннями витрат і попиту. Доцільно враховувати витрати по нормативах. ціна економічний капітал

4) Аналіз цін конкурентів. Істотний вплив на ціну роблять поводження конкурентів і ціни на їхню продукцію. Кожна фірма повинна знати ціни на продукцію конкурентів і відмітні риси їхніх товарів. З цією метою робляться покупки товарів фірм-конкурентів. Потім проводиться порівняльний аналіз цін, товарів та їх якості в конкурентів і даної фірми. Фірма може використовувати отриману інформацію як вихідну для ціноутворення і визначення свого місця серед конкурентів.

5) Вибір методу ціноутворення і встановлення остаточної ціни. Пройшовши всі зазначені етапи, фірма може приступити до визначення ціни на товар.Вибір цінової стратегії і, відповідно, види цін потрібно засновувати не стільки на тимчасових інтересах постачальника, скільки на зручностях і перевагах споживача.

Часом, хоча й нечасто, конкуренція встановлює на відповідному ринку своєрідний цінової стандарт (вид цін), з яким споживач звик, але який не забезпечує йому значних вигод. У таких випадках будь-яка компанія, що працює на принципах маркетингу, досліджує через свої і / або залучаються спеціалізовані організації особливості місцевих умов і характер сформованих переваг і пропонує більш зручну для споживача цінову схему, буде мати серйозні переваги перед іншими учасниками ринку в боротьбі за обсяги продажів і розмір ринкової частки.

Якщо кожен товар має свою ціну, то аж ніяк не будь-яка компанія здатна самостійно встановити ціну, за якою вона бажає торгувати своїм товаром. Якщо товари компанії не диференційовані, її конкуренти численні, компанія не володіє реальною ринковою силою, то вона відповідно до правил ринкової гри повинна прийняти ціну, що задається ринком.

Тут переваги компанії, що реалізує на ринку ту чи іншу маркетингову стратегію, очевидні, оскільки встановлення ціни - це рішення, яке включене елементом у стратегію і має ключове значення для успіху обраної стратегії саме в силу комплексності прийнятих рішень [8].

Оптимально можлива ціна повинна цілком відшкодовувати всі витрати на виробництво, розподіл і збут товару, а також забезпечувати одержання визначеної норми прибутку. Можливі три варіанти встановлення рівня ціни:

- Мінімальний рівень, що визначається витратами;

- Максимальний рівень, сформований попитом;

- Оптимально можливий рівень ціни.

Найбільш поширеними методами встановлення цін є наступні:

1) Метод встановлення ціни товару на основі витрат виробництва.

2) Метод доходу на капітал.

3) Визначення цін з орієнтацією на попит.

4) Встановлення ціни на рівні поточних цін.

Постійною турботою керівництва фірми є керування цінами на свою продукцію. Воно здійснюється внесенням відповідних змін до прейскуранти, застережень до договорів, компенсацій.

Прейскуранти - це систематизований перелік цін на продукцію фірми, запропонований покупцю. Зазвичай компанія-продавець заздалегідь фіксує ціни в бланках-замовленнях.

У тих випадках, коли зміни у витратах виробництва і ринковій кон'юнктурі не дозволяють оперативно внести їх у прейскуранти, використовуютьзастереження про зростання цін.

Підприємство не завжди може оперативно коригувати діючі прейскуранти. Це пов'язано насамперед з частими змінами витрат виробництва і кон'юнктури ринку. Тому фірмі-виробнику доцільно в договорі поставки передбачити правові можливості підвищення цін без відповідного прейскуранта. Для цього і використовуються спеціальні застереження про зростання цін, за допомогою яких виробник отримує можливість перенести ризик на своїх покупців [1].

Размещено на Allbest.ru