Конкурентоспроможність продукції. Життєвий цикл товару

Переробка нафти, коксівного вугілля

Прямий

Характеризується виходом одного виду продукції з одного виду сировини

Видобуток корисних копалин, виробництво будівельних блоків з однорідного матеріалу (туфу, мармуру, граніту)

3. У свою чергу, особливість виробленої продукції та її затребуваність ринком дозволяють об'єднати виробничі процеси в чотири категорії (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Види виробничих процесів (РП) в залежності від особливостей вироблюваної продукції і затребуваності її ринком

Перша категорія - це, як правило, аналітичне виробництво з безперервною технологією. Воно використовується для виготовлення матеріалів великими партіями або в масовому масштабі відповідно до потреб ринку (бензин, синтетичні мастила, хімічні добрива, засоби захисту рослин та інші продукти). Великі обсяги виробництва і обмежений асортимент дозволяють оптимізувати витрати і встановити конкурентоспроможну ціну на продукцію.

Друга категорія виробничих процесів застосовується для виготовлення товарів масового попиту з великим ступенем стандартизації із застосуванням дискретних технологій і переважно механічним способом впливу на предмет праці. До нього відноситься виробництво побутової техніки, аудіо - і відеоапаратури, легкових автомобілів. Застосовується спеціалізоване устаткування, об'єднане в потокові лінії, це веде до використання прогресивних високопродуктивних технологій, зниженню витрат, відповідно встановлення більш низьких цін.

Третя категорія виробничих процесів забезпечує випуск продукції, що користується незначним попитом на ринку. Товар характеризується низьким рівнем стандартизації та уніфікації складових елементів. До нього відноситься виробництво спеціалізованого обладнання, товари пасивного попиту. Після випуску чергової партії товару виробниче обладнання потребує значної переналагодження. Це веде до підвищення виробничих витрат. Вимоги ринку до розширення асортименту викликають зниження масовості виробництва і збільшення частки продукції, що виробляється з допомогою виробничих процесів даної категорії.

Четверта категорія належить до унікальних товарів, що мають ексклюзивний попит на ринку, як засобів виробництва, так і предметів споживання (устаткування для атомних електростанцій, меблі з масиву дерева, легкові автомобілі ручної збірки і т. д.). Це найбільш затратна категорія виробничих процесів. Пріоритетом у них виступає, передусім, якість продукції, а вже потім - витрати.

4. Крім вищезазначених категорій виробничих процесів є кілька змішаних, які поєднують в собі елементи масового виробництва та виробництва невеликими партіями. До них відносяться: (1) групове виробництво і (2) гнучкі автоматизовані системи.

Групове виробництво - це форма організації дискретних (переривчастих) виробничих процесів на основі уніфікованої групової форми організації технологічних процесів. Групові технологічні процеси розробляються для групи деталей, що характеризуються при обробці спільністю обладнання, оснащення та наладки. Групові технології дозволяють у виробництві дрібними партіями і навіть одиничному застосовувати форми організації масового виробництва.

Гнучкі автоматизовані виробництва являють собою сукупність обладнання з числовим програмним управлінням, роботизованих технологічних комплексів, гнучких виробничих модулів, що володіють властивістю автоматизованої переналагодження при виробництві виробів довільної номенклатури в установлених межах значень їхніх характеристик. Гнучкі автоматизовані виробництва дозволяють використовувати переваги масового виробництва при виготовленні широкого асортименту продукції, забезпечують можливість переходу до малолюдною, а в перспективі - безлюдної технології. У гнучких автоматизованих виробництвах знаходить широке застосування групова технологія. Таким чином, гнучке автоматизоване виробництво сприяє усунення суперечності між вимогами ринку до розширення асортименту і ефективністю для виробника масового виробництва обмеженого асортименту продукції.

5. За ступенем автоматизації виробничі процеси діляться на:

(1) ручні - здійснюються з мінімальною участю механізованого інструменту. Практично вони витіснені з сучасного виробництва і використовуються для виготовлення ексклюзивних предметів споживання;

(2) машинно-ручні - передбачають використання машин і механізмів при безпосередній участі працівника, наприклад перевезення вантажів;

(3) механізовані - здійснюються машинами і механізмами при обмеженій участі працівника, яке полягає в установленні-зніманні деталей і контроль за проходженням операції;

(4) автоматизовані - здійснюються шляхом використання робототехніки в часто повторюваних видах діяльності.

9. Технологічна підготовка. Цілі,зміст і логіка технологічної підготовки. Системи технологічної підготовки виробництва

Технологічна підготовка виробництва(ТПВ) становить сукупність заходів, що забезпечують технологічну готовність виробництва, тобто наявність па підприємстві повних комплектів конструкторської і технологічної документації та засобів технологічного оснащення, необхідних для випуску заданого обсягу продукції з установленими техніко-економічними показниками. Це одна з найважливіших стадій системи СОНТ, досить значна за обсягом і складністю. Так, трудомісткість технологічної підготовки стосовно загальної трудомісткості технічного проекту виробу в одиничному виробництві становить 20--25 %, у серійному -- 50--55, а у великосерійному і масовому -- 60--70 %. Це пов'язано з тим, що якщо рухатися від одиничного виробництва до серійного і далі до масового, то ступінь технологічної оснащеності зростає, а отже, збільшується й обсяг робіт з ТПВ.

ПВ на підприємстві виконується відділами головного технолога, головного металурга, а також технологічними бюро основних цехів, яким підпорядковуються ливарні, ковальські, механічні і складальні цехи. Матеріальною базою для них е інструментальний і модельний цехи, технологічні лабораторії, дослідне виробництво.

Основними етапами ТПВ е:

-- розробка технологічних процесів;

-- проектування технологічного оснащення і нестандартного устаткування;

-- виготовлення засобів технологічного оснащення (оснащення і нестандартне устаткування);

-- вивірка і налагодження запроектованої технології і виготовленого технологічного оснащення.

На першому етапі здійснюють вибір раціональних способів виготовлення деталей і складальних одиниць, розробку нових технологічних процесів. Переважно виконуються такі роботи з проектування технологічних процесів:

-- вибір виду заготовок;

-- розробка міжцехових маршрутів;

-- визначення послідовності і змісту технологічних операцій;

-- визначення, вибір і замовлення засобів технологічного оснащення;

-- установлення порядку, методів і засобів технічного контролю якості;

-- призначення і розрахунок режимів різання;

-- технічне нормування операцій виробничого процесу;

-- визначення професій і кваліфікації виконавців;

-- організація виробничих ділянок (потокових ліній);

-- формування робочої документації на технологічні процеси відповідно до ЄСТП.

На другому етапі ТПВ проектують конструкції моделей, штампів, пристосувань, спеціального інструмента і нестандартного устаткування, а також розробляють технологічний процес виготовлення технологічного оснащення, що повинне бути досить універсальним, але водночас прогресивним, досконалим і таким, що забезпечує високу якість виготовлених деталей.

На третьому етапі ТПВ виготовляють все оснащення і нестандартне устаткування. Це найбільш трудомістка частина технологічної підготовки (60-- 80 % праці і засобів від загального обсягу ТПВ). Тому, як правило, ці роботи проводять поступово, обмежуючись спочатку мінімальною кількістю оснащення першої необхідності, а потім підвищуючи ступінь оснащеності і механізації виробничого процесу до максимальних економічно виправданих меж. На цьому етапі здійснюють перепланування (якщо це необхідно) діючого устаткування, монтаж і випробування нового та нестандартного устаткування й оснащення, потокових ліній і ділянок обробки та складання виробів.

На четвертому етапі ТПВ вивіряють і налагоджують запроектовану технологію; остаточно відпрацьовують деталі та вузли (блоки) на технологічність: перевіряють придатність і раціональність спроектованого оснащення та нестандартного устаткування, зручність розбирання і складання виробу; установлюють правильну послідовність виконання цих робіт; проводять хронометраж механообробних і складальних операцій та остаточно оформляють усю технологічну документацію.

Технологічна документація для різних типів виробництва (одиничного, серійного і масового) відрізняється глибиною розробки технологічних процесів і ступенем їх деталізації. Спочатку розробляються маршрутні міжцехові карти на технологічні процеси виготовлення деталей і складальних одиниць. Маршрутні карти вказують послідовність проходження заготовок, деталей або складальних одиниць за цехами і виробничими ділянками підприємства. Для виготовлення деталей і складання виробу в одиничному або дрібносерійному виробництвах досить мати конструкторську документацію, маршрутний або маршрутно-операційний опис технологічного процесу чи перелік повного складу технологічних операцій без указівки переходів і технологічних режимів. Для серійного і масового виробництв, крім маршрутної технології, досліджується технологічний процес з операційним описом формоутворення, обробки і складання. Під час цього для одиничних технологічних процесів розробляється операційна технологічна карта, для типових (групових) технологічних процесів -- карта типової (групової) операції. У них зазначаються всі переходи за певною конкретною операцією і способи виконання кожного, технологічні режими, дані про засоби технологічного оснащення, матеріали і витрати праці. Звичайно в операційних картах вміщують ескізні креслення, що зображують деталі або частини деталей із вказівками на розміри і обробку, необхідними для виконання певної операції (спосіб закріплення деталей на верстаті, розташування інструмента, пристосування та ін.).

10. Виробничий і технологічний процеси. Сутність, зміст і структури виробничого процесу

Структура виробничого процесу. Виробничий процес - це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці (рис. 1).

Рис. 1. Схема елементів виробничого процесу.

Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певних витрат коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси, які здійснюються під впливом сил природи (біологічні, хімічні процеси у аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, остуджування деталей після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а витрат ресурсів -- тільки у випадку їх штучної інтенсифікації.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес -- сукупність дій по зміні та значенню стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси. Їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, автоматизації.

За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі.

Основні процеси -- це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції) підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.) Всі процеси у ряді виробництв поділяються на стадії: обробну, випускну (складальну).

Разом вони створюють основне виробництво. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення правильного протікання основних процесів.

Допоміжні процеси групуються за їх призначенням, утворюючи такі. Допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів. До них належать складські, транспортні процеси.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (перервні) та безперервні. Дискретним Процесам притаманна циклічність, пов'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг-тощо). Безперервні - продуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць.

Принципи організації виробничого процесу. Виробничий процес і окремі його операції повинні бути раціонально організовані у просторі і часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

Принцип пропорційності вимагає, щоб у всіх частинах виробничого процесу, у всій взаємопов'язаній системі підрозділів і машин була узгоджена пропускна спроможність, тобто однакова здатність виконання робіт і випуску продукції.

Недотримання цього принципу призводить до виникнення "вузьких місць" або неповного завантаження окремих підрозділів. На підприємствах із складною структурою виробництва важко досягти повної пропорційності потужностей окремих підрозділів (бригад, дільниць, цехів, виробництв).

Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їх трудомісткості у різних підрозділах тощо.

Виникнення диспропорцій -- закономірний результат розвитку виробництва, проте їх потрібно передбачати і планомірно усувати.

11. Принципи раціональної організації виробничого процесу

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу особливо важливе при виготовленні складних виробів, що компонуються із багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво яких зайняло б багато часу. Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові частини, суміщенням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечується багато-інструментальною обробкою заготівок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця, наскільки це можливо, розташовують за ходом технологічного процесу., ^Допоміжні виробництва, служби, склади у свою чергу розміщують по можливості ближче до тих підрозділів, які вони обслуговують.

Принцип безперервності вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні або зовсім ліквідовані. Найбільшою мірою цей принцип реалізується у безперервних виробництвах -- хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологічний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з технологічних, так і організаційних причин. В цих умовах важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу шляхом синхронізації операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом. Безперервність виробничого процесу повинна доповнюватись безперервністю роботи устаткування і робітників.

Принцип ритмічності полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції повинні здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. При додержанні принципу ритмічності у рівні проміжки часу виготовляється однакова або рівномірно зростаюча кількість продукції, забезпечується рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дозволяє найповніше використовувати виробничу потужність підприємства і його підрозділів.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальна реалізація цього принципу у виробництвах з важкими і шкідливими умовами пращі. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, в тому числі управління.

Принцип гнучкості означає, що виробничий процес повинен оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції або її модифікацією. Гнучкість виробничого процесу дозволяє освоювати нову продукцію у короткий термін з меншими.

12. Освоєння нового продукту(технології). Порівняльна характеристика показників нового виробу і рівня виробництва

Освоєння нового продукту (технології). У результаті розроблення конструкторсько-технологічної документації, випробувань дослідних зразків, виготовлення технологічного оснащення та нестандартного обладнання, перепланувань виробничих дільниць створюються передумови для організації стабільного випуску нового виробу. У системі комплексної підготовки виробництва освоєння нової продукції є завершальною стадією.

Стадія освоєння нової продукції -- це сукупність різноманітних процесів та робіт з перевірки і вдосконалення конструкцій та технології до встановлених технічних вимог, а також опанування нових форм організації виробництва.

Стадія освоєння виробництва є початковим етапом промислового виробництва нової продукції. У процесі освоєння досягаються заплановані обсяги виробництва, намічені економічні показники і проектні техніко-економічні параметри продукції, що випускається. Період освоєння нової продукції починається з виготовлення дослідного зразка і завершується серійним виробництвом продукції.

Стадія освоєння виробництвом нової продукції притаманна тільки для масового та серійного виробництва. Це пов'язане з необхідністю конструкторсько-технологічного доопрацювання нового виробу та пристосування самого виробництва до випуску нової продукції. На тривалість періоду освоєння впливають послідовно-системні зміни проектних та організаційних рішень: уточнення конструкції виробу -- зміни в конструкторській документації -- перегляд технологічних процесів -- перепроектування і виготовлення оснащення -- перегляд матеріальних і трудових норм -- перепланування розташування устаткування -- навчання робітників новим процесам -- уточнення оперативно-виробничих планів. Зарубіжний досвід свідчить, що зміни допускаються тільки до початку серійного або масового виробництва.

Для процесу освоєння характерні тривалість та витрати, які залежать від типу виробництва (стабільного серійного або масового) та ступеня ресурсної готовності певного виробництва (спеціального обладнання, оснащення, наявності резервних площ, устаткування, робітників).

Для промислового виробництва характерне різноманіття методів та етапів освоєння нових видів продукції для різних виробничих і організаційно-економічних умов. Серед основних етапів: технічне, виробниче та економічне освоєння.

На етапі технічного освоєння проводиться вивчення дослідного зразка, перевірка, налагодження і доведення нової конструкції виробу та технології її виготовлення з внесенням необхідних уточнень та змін з метою досягнення вимог, зафіксованих у технічній документації на виріб і відповідності стандартам або технічним умовам.

Етап виробничого освоєння передбачає комплекс робіт з переходу від дослідного до налагодження серійного (масового) виробництва (упровадження запроектованих технологічних процесів, форм організації виробництва і праці, системи якості виготовлення деталей і складальних одиниць та забезпечення досягнення його проектних параметрів). На цьому етапі усуваються «вузькі» місця, робітники кваліфіковано виконують трудові операції, стабілізується завантаження устаткування і робочої сили.

На етапі економічного освоєння виробництва нової продукції забезпечується досягнення проектних економічних показників: здійснюються заходи з доведення норм витрати матеріальних, трудових, фінансових ресурсів та інших економічних показників до проектного рівня за рахунок зростання кваліфікації робітників, підвищення рівня оснащеності, організації виробництва, скорочення втрат від браку завдяки дії системи якості та ін.

Характер нарощування витрат, пов'язаних з технічною підготовкою виробництва, віднесених до одного виробу (відрізок 0--Г), а також характер зниження собівартості на стадії освоєння (відрізок Г--Д) показані на рис 13.10. Витрати на конструкторську підготовку виробництва Вк.п.в до точки А зростають поступово, а потім різке нарощування, пов'язане з великими обсягами робіт на стадії технологічної підготовки. Сумарні витрати на конструкторську і технологічну підготовку виробництва Вк-т.п.в на один виріб показані в точці Б.

Організаційна підготовка потребує збільшення витрат на матеріальне забезпечення нового виробництва, пов'язане з закупівлею спеціального устаткування, створенням запасу, переплануванням цехів, створенням транспортних систем і т. д. Завершення етапу (точка Г характеризується сумарними витратами на підготовку виробництва Вт.п.в).

Чинниками, що визначають час освоєння, є новизна і складність виробу, ступінь обробки технічної документації, рівень оснащення, соціально-психологічний рівень колективу тощо. Завдання полягає в тому, щоб урахувати вплив цих чинників на тривалість періоду освоєння і забезпечити створення необхідних умов для його скорочення.

Ефективність процесу оновлення продукції на машинобудівних підприємствах здебільшого визначається методом, який вибраний для переходу на виробництво нового виробу. На вибір методу переходу впливають такі чинники: технічний рівень продукції, яка освоюється, її відмінність від тієї, що знімається з виробництва; організаційно-технічні умови виробництва: наявність резервних виробничих потужностей і площ; використання стандартних рішень у проектних роботах; організація і планування технічної підготовки виробництва.

У виробничій практиці існують дві основні форми переходу на випуск виробів: з зупинкою і без зупинки виробництва. При цьому в кожній з цих форм виділяються послідовний, паралельний і паралельно-послідовний методи.

Послідовний метод переходу характеризується тим, що виробництво нової продукції починається після повного припинення випуску продукції, що знімається з виробництва.

Виділяють перервно-послідовний і безперервно-послідовний варіанти цього методу.

За безперервно-послідовним методом після припинення випуску старого виробу С на тих самим виробничих площах виконуються роботи з перепланування і монтажу технологічного устаткування та транспортних засобів, а після їх завершення починається освоєння виробництва нового виробу:

а). Тривалість цих робіт і визначає величину часу зупинки виробництва -- DТ, протягом якого відсутній випуск як нових, так і старих виробів. Це найефективніший варіант переходу, тому що втрати в сумарному випуску продукції тут найвищі. Їх довго не вдається компенсувати, що не дає змоги використовувати перервно-послідовний метод у практиці освоєння нових виробів.

Безперервно-послідовний варіант послідовного методу характеризується тим, що випуск виробу, який освоюється, починається відразу ж після припинення випуску виробу, що знімається з виробництва, тобто DТ = О

б). Хоча при цьому варіанті виникають утрати в сумарному випуску виробів, але вони можуть бути зведені до мінімуму за рахунок високих темпів наростання випуску освоюваного виробу. Тут потрібен високий ступінь закінченості робіт з технологічної підготовки виробництва нового виробу до початку його освоєння.

Паралельний метод переходу характеризується тим, що одночасно з скороченням обсягів виробництва старої продукції відбувається наростання випуску нової. Тривалість часу сполучення випуску продукції, що знімається з виробництва, і знову освоюваної може бути різною. Цей метод найчастіше застосовується в машинобудуванні як у масовому, так і в серійному виробництві.

Паралельно-послідовний метод широко застосовується в умовах масового виробництва при освоєнні нової продукції, що істотно відрізняється за конструкцією від тієї, що знімається. Недоліком цього методу є очевидні втрати в сумарному випуску продукції за час зупинки виробництва і на початку наступного періоду освоєння нового виробу в цехах. Крім того, потрібні додаткові площі для організації тимчасових дільниць. Однак проведення початкового етапу освоєння на додаткових ділянках дає змогу пізніше забезпечити високі темпи наростання випуску нового виробу.

Размещено на Allbest.ru