Удосконалення цінової політики Державного підприємства Лутугінський науково-виробничій валковий комбінат на зовнішньому ринку

Рисунок 2.2-. Аналіз собівартості по структурі на ДП «ЛДНВВК за 2013 рік

2.5 Аналіз ЗЕД

Основним ринком збуту продукції ДП «ЛДНВВК» є підприємства металургійної, гумової та паперової галузей. Продаж продукції проводиться круглий рік та і реалізуються, загалом, теж впродовж всього року.

Підприємство реалізує на експорт близько 27% продукції, а на внутрішньому ринку - 73%.

Розглянемо спочатку середовище прямого впливу, що становлять такі фактори, як постачальники, споживачі, конкуренти.

Постачальники - це ділові фірми, що забезпечують підприємство, її конкурентів матеріальними ресурсами, необхідними для виробництва конкретних товарів або послуг. Лутугинскому державному науково-виробничому валковому комбінату для здійснення своєї діяльності потрібні різноманітні ресурси: чавун, ферросиліций, феррофосфор, нікель, мазут, електроди, електроенергія, а також робоча сила, устаткування, меблі, комп'ютери, спецодяг, канцелярські товари й інші ресурси. Постачальники ресурсів для ЛГНПВК відбиті в табл. 2.16.

Поставку всіх видів ресурсів підприємство здійснює шляхом формування прямих договорів з постачальниками. Критерії вибору постачальників різні. Наприклад, Штеровська ГРЕС обрана постачальником електроенергії, тому що ближче всього розташована до об'єднання. Постачальники чавуну й феросплавів обрані за критерієм якості й низкою ціни на ресурсы, що поставляються. Всі постачальники досить довго співробітничають із ДП «ЛДНВВК», їхньої умови поставки й форми розрахунків є прийнятними для об'єднання.

Таблиця 2.16-Постачальники ресурсів Лутугинского державного науково-виробничого валкового комбінату

№ п/п	Найменування ресурсу	Постачальники
1	Чавун	Липецький металургійний комбінат Алчевський металургійний комбінат Новотроїцький металургійний комбінат
2	Ферросилицій	Запорізький комбінат “Феросплави”
3	Феррофосфор	Запорізький комбінат “Феросплави”
4	Нікель	Мурманський гірничий комбінат
5	Мазут	Лисичанський нафтопереробний комбінат
6	Електроди	Новочеркаський завод електродів
7	Електроенергія	Штеровськая ГРЕС
8	Лом валків	Всі підприємства-замовники ЛГНПВК
9	Пісок	Вольногорсбкий кар'єр, Годин-Яровський кар'єр, Гусарівський кар'єр, Милеровський кар'єр
10	Спецодяг	НП “ Стройінвест”

На Україні ДП «ЛДНВВК» є монополістом по виробництву валків. Його продукцію купують найбільші металургійні комбінати України: “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”, Маріупольський, Алчевський, Донецькі, Макіївські, Єнакіївський металургійні комбінати.

Міжнародний ринок - це покупці за рубежем. Підприємство успішно конкурує із закордонними фірмами на світовому ринку, експортуючи свою продукцію в країни як ближнього, так і далекого зарубіжжя. Із країн ближнього зарубіжжя найбільше активно ЛГНПВК торгує з Росією, поставляючи свою продукцію таким підприємствам, як Череповецький, Новолипецький, Магнітогорський комбінати, АТ “Северсталь”. Основні замовники об'єднання з далекого зарубіжжя до 2008 року: “Дунаферр” (Угорщина), “Пакстил” (Пакистан), “Бкилай Стил Плант” (Індія), “Искендарун Стил Малз” (Туреччина), “Джордан Айрон Энд Стил Индастри” (Йорданія), “Айрон Энд Стил” (Єгипет), “Метзавод ім'я Кім Чака” (Корея), АТ “Копейсто” (Фінляндія), “Южифос” (Франція), “Пьомбино”, “Италсидер”, “Тернии”, “Ситно” (Італія), “Котице” (Словаччина), меткомбинат “Галац” (Румунія), Креминовский меткомбинатт, меткомбинат “Бургас” (Болгарія).

Конкуренти - це суперники підприємства на ринку. Лутугинский державний науково-виробничий валковий комбінат є спеціалізованим підприємством, що обумовило його монополістичне положення на ринку України. Обсяги виробництва об'єднання дозволяють задовольнити потреба у валках не тільки України, але й експортувати їх за рубіж. На Російському ринку основними конкурентами об'єднання є такі підприємства як Кушвинський завод прокатних валків (КЗПВ), чехословацька фірма “Зелезиафа”.

Детальна ситуація на ринку експорту у 2013 році представлена на діаграмі розподілу продукції (рис. 2.3). Продукція виробляється за старою технологією, але за допомогою нового обладнання, що дозволяє істотно збільшити обсяги виробництва.

Обсяги експорту товарів та послуг доцільно розглядати у динаміці, у розрізі відповідних груп (товарних чи послуг) та у розрізі країн, в які товари (послуги) експортуються.

Однією з важливих проблем підприємства ДП «ЛДНВВК», яке працює в ринкових умовах, - є проблема виживання і забезпечення безупинного розвитку.

В цілому, економічні показники реалізації продукції на експорт ДП «ЛДНВВК» мають позитивну динаміку, що дає можливість для подальшого розвитку підприємства та збільшення обсягу продукції.

Проведемо оцінку конкурентоспроможності продукції. При визначенні набору для порівняння параметрів конкурентоспроможності товару виходять із того, що одна частина основних параметрів характеризує споживчі властивості товару (технічні параметри), а інша - економічні властивості (вартість).

Рисунок 2.3 - Розподіл експортованої продукції по ринках у 2013 році

Динаміка показників реалізації продукції представлена на рисунку 2.4.

Рисунок 2.4 - Динаміка реалізації на експорт продукції у 2012 - 2013 рр. (тис. грн., тон)

При аналізі якості й ціни споживання товару проводиться розрахунок одиничних і групових показників, на базі яких визначається інтегральний показник конкурентоспроможності продукції.

Одиничний показник (параметричний індекс) (q) визначається як процентне відношення величини якого-небудь технічного або економічного параметра оцінюваного товару до величини відповідного параметра базового зразка. Параметричні індекси можна представити у вигляді наступних формул:

qi =В_і/Вiб, (i = 1…n),

де Вi - значення i-го показника оцінюваного товару;

Вiб - базове значення i-го показника;

n - кількість показників.

Груповий показник (Q) розраховується на основі одиничних показників, як зведений параметричний індекс (тобто об'єднуючий одиничний показники по однорідній групі параметрів - технічних, економічних), методом середньозваженого:

де qi - параметричний індекс i-го параметра;

аi - вага i-го параметра;

n - число параметрів.

Інтегральний показник (К) визначається як відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації або споживання продукції до сумарних витрат на придбання й використання цієї продукції, тобто фактично це - відношення групового показника по технічним (Qтех) до групового показника по економічним (Qэк) параметрах:

При К > 1 оцінювана продукція конкурентоспроможна на конкретному ринку, а при К < 1 - ні.

В таблиці 2.17 проведений аналіз конкурентоспроможності валків виробництва ДП «ЛДНВВК». В якості базового варіанта взяті валки Чешської фірми “Зелезиафа”

За результатами таблиці 2.17 (К=1.27>1)можна зробити висновок, що продукція ДП «ЛДНВВК» конкурентоспроможна.

Організаційна структура управління ЗЕД на підприємстві. Організаційна структура управління ДП «ЛДНВВК» відноситься до ієрархічного лінійно-функціонального типу. В основі побудови даної структури лежить «шахтний» принцип побудови й спеціалізації управлінського процесу по функціональних підсистемах організацій.

Таблиця 2.17-Аналіз конкурентоспроможності продукції ДП «ЛДНВВК»

Показник	Валки ДП «ЛДНВВК»	Валки фірма “Зелезиафа”	q1	a	Q1
Технічні параметри
Термін придатності	5	6	0,83	0,2	0,17
Зручність монтажу	7	5	1,4	0,3	0,42
Надійність	5	5	1	0,5	0,5
Всього					1,09
Економічні показники
Ціна, грн	3000	3500	0,85		0,86
Інтегральний показник конкурентоспроможності	1,27

Організацією та управлінням зовнішньоекономічної діяльності у ДП «ЛДНВВК» займається Відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ). Структура управління ЗЕД представлена на рис. 2.5.

Відділ ЗЕД є самостійним структурним підрозділом ДП «ЛДНВВК», входить у склад комерційної служби та підпорядкований Заступнику комерційного директора з маркетингу та збуту.

Основною задачею відділу є організація правильного оформлення документації на експортно-імпортні операції, які здійснює ДП «ЛДНВВК», контроль поставок, прийомка сировини для експортної продукції, розрішення процедур по рекламаціям та комерційним актам.

Генеральний директор ДП «ЛДНВВК»
Комерційний директор
Відділ зовнішньоекономічних зв'язків	Відділ маркетингу
Начальник відділу Заступник начальника Декларант Інженер	Начальник відділу Заступник начальника Ведучий спеціаліст Спеціаліст з реклами Інженер

Рисунок 2.5 - Організаційна схема управління ДП «ЛДНВВК»

В процесі своєї діяльності відділ (ВЗЗ) виконує наступні функції:

1. Виробляє цілі та завдання в області якості експортної продукції.

2. Управляє документацією.

3. Оформлення і реєстрація вхідної та вихідної документації.

4. Управління зовнішніми зв'язками.

5. Оформлення документації, необхідної для митної очистки продукції.

6. Перевірка правильності складання зовнішньоекономічних договорів згідно «Положенню про форму зовнішньоекономічних договорів».

7. Складання документів, необхідних для оформлення сертифіката походження товару.

8. Взаємодія з митними органами України.

9. Митне оформлення експортно-імпортної продукції.

10. Забезпечення охорони праці та техніки безпеки на виробництві.

2.6 Аналіз цінової політики на підприємстві

В сучасних умовах господарювання зростання ролі цінової політики багато в чому зумовлене двома чинниками. По-перше, підприємство залежно від кон'юнктури ринку та характеру впливу маркетингового середовища має можливість формувати такий рівень цін на продукцію, при якому зможе одержувати запланований обсяг прибутку та вирішувати інші стратегічні та тактичні завдання. По-друге, як один із ефективних засобів завоювання споживача в конкурентній боротьбі, правильна або помилкова цінова політика справляє відповідно позитивний і негативний вплив на весь процес реалізації продукції на ринку.

В результаті досліджень, проведених на базі ДП «ЛДНВВК», було визначено, що основним методом ціноутворення, що використовується на даному підприємстві є метод повних витрат. До повної суми витрат (постійних і змінних) додають певну суму, відповідну нормі прибутку. Якщо за основу береться виробнича собівартість, то надбавка повинна покрити витрати з реалізації та забезпечити прибуток. Така цінова політика застосовується на підприємствах з чітко вираженою товарної диференціацією для розрахунку цін за традиційними товарами. Метод повних витрат повніше всього враховує ціну виробництва, він заснований на визначенні собівартості як суми всіх прямих і непрямих витрат у розрахунку на одиницю продукції. Недолік цього методу полягає в тому, що не приймається до уваги чинник попиту на товар, тому він може бути не проданий через занадто високі ціни.

Перш за все визначимо фактори які суттєво впливають на ціну. Для цього використовується регресійний аналіз факторів. Дані для аналізу представлені в таблиці 2.18.

Для установлення вагових факторів використовуються методи багатофакторного регресивного аналізу. Аналіз проводився на основі додатка «Регресія»Microsoft Excel (табл. 2.19).

Таблиця 2.18-Дані для аналізу факторів впливу на цінову політику підприємства ДП «ЛДНВВК»

Ціна, грн.	Х1-попит, %	Х2-пропозиції, %	Х3-витрати на формування якості продукції, грн.	Х4-собівартість, грн.	Х5-продуктивність, %
3 091,3	100	100	463,6	2 318,5	87
3 254,0	100	100	488,1	2 440,5	92
3 615,6	100	100	542,3	2 711,7	95
3 805,9	95	100	570,9	2 854,4	88
4 228,8	80	100	634,2	3 171,6	76
2 847,8	100	100	427,2	2 135,9	88
3 164,2	100	100	474,6	2 373,1	90
3 330,7	100	100	499,6	2 498,0	91
3 700,8	90	100	555,1	2 775,6	86
4 626,0	75	100	693,9	3 469,5	74

На основі отриманих даних (стовбець коефіцієнти) про змінні (Х), можна записати аналітичну залежність факторів, що впливають на цінову політику продукції підприємства (у). Ця залежність має вид:

Найбільш вагомими показниками ціни є: попит, пропозиція, собівартість.

Виходячи з аналітичного виразу також можна визначити, що найбільшу вагу в ціні має показник у змінної (Х 4) - це собівартість продукції (див. таблицю 2.19). Тобто при зміні собівартості на одиницю ціна збільшується на 1.3 одиниці.

Факторний аналіз прибутку підприємства. Для факторного аналізу узагальнений показник ЗЕД має бути записаний у вигляді моделі. Прибуток від продажів - найважливіша складова частина прибутку до оподатковування.

Прибуток від продажів залежить від трьох основних факторів:

1) від кількості реалізованої продукції;

Таблиця 2.19- Підсумки дослідження факторів, що впливають на цінову політику ДП «ЛДНВВК»

	Коефіцієнти	Стандартна помилка	t-статистика	P- Значення	Нижні 95%	Верхні 95%	Нижні 95,0%	Верхні 95,0%
Y- перетин	-0,8255	0,696023204	-1,186	0,28886	-2,614746276	0,963622	-2,61474	0,96362
Змінна X 1	0,00667	0,011068915	0,603	0,57279	-0,021778679	0,035128	-0,02177	0,03512
Змінна X 2	0	0	0	0	0	0	0	0
Змінна X 3	0,07379	0,311568405	0,236	0,82218	-0,727121527	0,874702	-0,72712	0,87470
Змінна X 4	1,31871	0,062293635	21,1692	4,3E-06	1,158580608	1,47884	1,15858	1,4788
Змінна X 5	-0,00185	0,009689779	-0,191	0,8554	-0,026766893	0,023049	-0,02676	0,02304

2) від рівня собівартості одиниці продукції.

В умовах інфляції собівартість протягом звітного періоду неодноразово міняється, тому при плануванні й економічному аналізі необхідно використовувати середні показники собівартості одиниці продукції;

3) від рівня цін, по яких реалізуються конкретні види продукції. При плануванні й економічному аналізі необхідно використовувати середні ціни на одиницю продукції. Виторг (нетто) від продажів:

базовий варіант: ?q0*p0 ;

звітний варіант: ?q1*p1.

Повна собівартість реалізованої продукції:

базовий варіант: ?q0* s0 ;

звітний варіант: ?q1* s1 ..

Прибуток від продажів:

базовий варіант: ?q0*p0 - ?q0* s0 = ?q0 * (p0 - s0) ;

звітний варіант: ?q1*p1 - ?q1* s1 = ?q1 * (p1 - s1) ;

де q0; q1 - кількість проданої продукції в базовому й звітному варіантах, тон.;

p0; p1 - ціна одиниці продукції в базовому й звітному варіантах, грн.;

s0; s1 - повна собівартість одиниці продукції в базовому й звітному варіантах, грн.;

П0; П1 - прибуток від продажів у базовому й звітному варіантах.

Прибуток від продажів у звітному періоді більше прибутку попереднього періоду на 6735258 грн ( 18136366-11401108).

Методика розрахунку показників, наведених у таблиці 2.20

Таблиця 2.20-Розрахунок основних показників для факторного аналізу прибутку

Квартали	Ціна одиниці продукції у виробника, грн	Повна собівартість одиниці продукції, грн	Кількість реалізованної продукції, т	Виручка від продаж, т.грн.	Повна собівартість продажів, .грн.	Прибуток від продажів, .грн	Рентабельность,%
За попередній період
1	19848,81	17680,13	2401,00	47657000	42450000	5207000	12,2662
2	19145,79	16873,92	2435,00	46620000	41088000	5532000	13,46379
3	19275,60	16910,56	2471,00	47630000	41786000	5844000	13,98555
4	18040,51	16261,93	2493,00	44975000	40541000	4434000	10,93708
Всього		9800	186882000	165865000	21017000
За звітний період
1	19240,06	17356,73	3597	69211000	62436237	6774763	10,85069
2	19307,87	17011,79	3647	70415810,31	62042000	8373810,31	13,497
3	18858,05	16480,13	3702	69814590,58	61011243	8803347,58	14,42906
4	18888,42	16761,53	3735	70549599,12	62605520	7944079,12	12,6891
Всього		14681	279991000	248095000	31896000

.Для аналізу впливу на прибуток факторів використовуємо спосіб абсолютних відхилень - модифікований варіант ланцюгових підстановок.

Розрахуємо вплив трьох основних факторів:

1. Вплив на прибуток зміни кількості реалізованої продукції. Вплив кількісного (первинного) фактору розраховується при базових значеннях двох якісних факторів (ціни й собівартості).

ДП (q) = (q1 - q0) * (p0 - s0):

2. Вплив на прибуток зміни повної собівартості одиниці продукції.

Це якісний (вторинний) фактор, його вплив по методу ланцюгових підстановок розраховується при звітному значенні кількісного фактору так:

ДП (s) = - (s1 - s0) * q1.

3. Вплив на прибуток зміни ціни одиниці продукції.

Це якісний (вторинний) фактор, його вплив підраховується по методу ланцюгових підстановок при звітному значенні кількісного фактору.

ДП (p) = (p 1 - p0) * q1:

Перевірка правильності розрахунків: алгебраїчна сума впливу факторів повинна бути дорівнює зміні результативного показника.

Отриману при аналізі інформацію можна згрупувати як по кварталах, так і по факторах (табл. 2.21).

За результатами таблиці 2.21 можна зробити висновок, що прибуток зріс в основному за рахунок збільшення обсягів продажів і зменшенню собівартості продукції в другому та четвертому кварталах. Зростання попиту відбулося тому , що на АМК м. Алчевськ і металургійному підприємстві в м. Дунайвараш у2013 році проводилися капітальні ремонти прокатних станів, які потребують заміни валків.

Таблиця 2.21-Узагальнення результатів факторного аналізу прибутку від продажів по видах продукції

Квартали	Перший фактор (зміна кількості реалізованної продукції)	Другий фактор (зміна повної собівартості продукції)	Третій фактор (зміна ціниодиниці продукції	Всього	Відносні відхилення	Прибуток базовий
1	2594250	1163350	-2189836,2	1567763	0,23	6774763
2	2753505	-502807	591112,15	2841810,3	0,33	8373810,31
3	2911618	1593523	-1545793,6	2959347,5	0,33	8803347,58
4	2209123	-1866042	3166998,2	3510079,1	0,44	7944079,12
Всього	10468495	388024,3	22480,38	10879000	0,34	31896000

Також можна відзначити, що собівартість зросла в порівнянні з 2012 роком на підприємстві на 388024,3грн. і це можна розглядати як негативний фактор, який зменшив прибутку.

Ціна на продукцію в 2013 році знизилася у першому та третьому кварталах, що привело до зменшення прибутку на --2189836,2та --1545793,6 грн. Останній фактор можна розглядати як негативне явище, тому що на підприємстві стратегія стимулювання покупця проводилась без урахування еластичності попиту. Знижки перевищували 2.5-3.5% від ціни. Крім того, треба було контролювати процес підвищення попиту, тому що саме цей параметр є основним індикатором позитивності стимулювання покупців.

Звідси можна зробити висновок, що політика ціноутворення на підприємстві не враховувала вплив цього фактору при формуванні прибутку, що привело до збільшенню рентабельності продукції у 2013 році всього на 0.2 % (рис 2.6).

Рисунок 2.6 - Тренди рентабельності продукції

Тому при правильній політиці управління ціновою політикою підприємство зможе підвищити прибутковість підприємства.

Висновок за розділом 2.Згідно цього розділу, майно ДП «ЛДНВВК» за звітний період збільшилося на 44351 тис. грн. Подібне збільшення відбулося в основному за рахунок зростання оборотних коштів. Такі зміни є позитивними в короткій перспективі, але надалі це може привести до застою запасів і не можливою віддачею дебіторської заборгованості.

Частка статутного капіталу знизилася на 0,05 процентних пункту. В той же час збільшилася частка нерозподіленого прибутку. Такі зміни свідчать про ефективну роботу підприємства. І навпроти, скорочення резервів, фондів і нерозподіленого прибутку, може свідчити про падіння ділової активності ДП «ЛДНВВК». Збільшення частки нерозподіленого прибутку свідчить також про розширеного типа відтворення.

Протягом року ліквідність балансу підприємства трохи зменшилася. Це, по-перше, в короткостроковій перспективі може спричинити погіршення фінансового стану підприємства, а по-друге, свідчить про нераціональне використання засобів і оптимізації структури балансу. Коефіцієнт абсолютної ліквідності, як на початок, так і на кінець року, нижче за оптимальне значення, яке свідчить про нераціональність використання засобів. В той же час підприємству потрібно зробити так, щоб його значення збільшилося за мінімально замовлене.

Спостерігається збільшення показника валової рентабельності виробництва і чистої рентабельності виробництва на 0,15% і 1,83% відповідно. Це свідчить про те, що темпи зростання валового і чистого доходу, відповідно, перевищують темпи зростання собівартості продукції. Що, у свою чергу, може свідчити про те, що підприємством отримані прибутки від фінансового і інвестиційного прибутку або ж зменшення частки податку на прибуток в структурі виторгу.

За рахунок зниження коефіцієнта чистої рентабельності продажів показник рентабельності власного капіталу збільшився на 0,0749 пункту. Зміна показника ресурсовіддачи призвела до збільшення коефіцієнта рентабельності власного капіталу на 0,0080 пункту, а коефіцієнта фінансової залежності до збільшення коефіцієнта рентабельності власного капіталу на 0,123.

Ціна на продукцію в 2013 році (перший та третій квартали) знизилася, що привело до зменшення прибутку на 155084 грн. Останній фактор можна розглядати як негативне явище, тому що на підприємстві стратегія стимулювання покупця проводилась без урахування еластичності попиту.

Звідси можна зробити висновок, що політика ціноутворення на підприємстві не враховувала вплив цього фактору при формуванні прибутку, що привело до зниженню рентабельності продукції 1 та 3 квартали у 2013 році .

Розділ 3. Удосконалення цінової політики на експортну продукцію

3.1 Впровадження заходів по удосконаленню цінової політики на експортну продукцію

Найбільш перспективною системою управління ціновою політикою на підприємстві на сучасному етапі розвитку менеджменту є бізнес - процеси матричного управління.

Пропонований бізнес-процес керування ціновою політикою на підприємстві ДП «ЛДНВВК» включає кілька фаз (рис.3.1).

Рисунок 3.1-Бізнес-процес управління ціновою політикою на підприємстві

Перша фаза «Вибір методу ціноутворення» спрямована на визначення метода ціноутворення залежно від маркетингових стратегій на підприємстві.

Маркетингові стратеги підприємства формуються відділом маркетингу й для ДП «ЛДНВВК» мають наступне втримування:

- продаж неконкурентоспроможної продукції на міжнародному ринку;

- максимізація прибутку підприємства;

- інвестиційна привабливість;

- продаж нового виду товарів;

- стабілізація частки певного конкурентного ринку;

Залежно від маркетингової стратеги підприємства вибирається метод ціноутворення. Розглянемо процедури вибору розрахункової формули ціни на продукцію ЗЕД.

При збуті неконкурентоспроможної продукції підприємство використовує для визначення ціни на продукцію формулу 1.2. Норма рентабельності продукції при цьому встановлюється фіксованої.

Використанню маржинального методу передує ознаки монопольності ринку й бажання за получити запропонований прибуток. Для цих цілей використовується формула 1.3.

Формула 1.4 для розрахунку ціни використовується в тому випадку, якщо підприємство хоче показати інвесторам, що мінімальна ціна забезпечує виплату відсотків за користування кредитом.

Для нового виду продукції (індивідуальне замовлення) підприємство використовує метод лідерства при встановленні ціни, що укладається в підвищенні ціни конкурентів на величину підвищення якості продукції (формула 1.5).

Нарешті, для стабілізації ринкових цін підприємство, наприклад методом складання конкурентного аркуша, установлює мінімальну й максимальну ціну продукції й дотримується цінового коридору.

Результатом фази 2 є розрахунок ціни на продукцію.

Третя фаза бізнес-процесу спрямована на надання знижок на ціну продукції, за умови збільшення обсягів продажів.

Система знижок установлюється підприємствами залежно від кількісних характеристик покупки (розміру товарної партії, кількості одиничних екземплярів товарів), часу продажу (сезонний розпродаж), стабільності придбання товарів (знижки для постійних покупців) та інших критеріїв.

Для організації процесу необхідно залучити менеджера ЗЕД, який збиратиме інформацію щомісяця за обсягами продажів і цінами реалізації, з метою оцінки цінової еластичності, яка розраховується за формулою:

Найчастіше гнучка система знижок, що зменшують закупівельну ціну залежно від розміру товарної партії, забезпечує конкурентоспроможність товару, а також масовість його продажу.

На четвертій фазі контролюється процес надання знижок. Результатом контролю є корекція величини знижок, якщо величина попиту не зростає до оптимального рівня.

П'ята фаза бізнес-процесу оцінює можливість надання товарного кредиту покупцеві у тому випадку коли високоліквідних засобів достатньо для формування запасів та інших витрат на підприємстві. Ціна формується з урахуванням надання кредиту по ставці національного банку і терміну кредиту.

Відповідальним за організацію бізнес-процесу управління ціновою політикою є менеджер ЗЕД. В його функції входить: формування ціни та знижок на неї, оцінка платоспроможності клієнтів, які претендують на товарний кредит, також контроль попиту на продукцію та розрахунок еластичності попиту на продукцію.

Відділ фінансів формує фінансові обмеження на товарний кредит.

Учасниками бізнес процесу є бухгалтерія підприємств, яка формує інформаційну підтримку у вигляді: постійних та змінних витрат на продукцію, собівартості, предписанної рентабельності,

Служба маркетингу визначає стратегії підприємства взагалі та по кожному виду продукції. Стратегії є основою формування метода ціноутворення.

Бізнес процес регламентується наказами підприємства та по визначенню конкретних осіб учасників бізнес-процесу. Крім того інформація повинна бути сформована відповідно стандартам бухгалтерського обліку.

3.2 Формування знижок на продукцію ДП «ЛДНВВК»

У сучасній теорії ціноутворення центральне місце посідає теорія ціни, яка комплексно вивчає дію різних ціноутворюючих чинників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту та пропозиції. Рух цін у сучасному виробництві являє собою результат дії складного комплексу таких чинників, як зміни в продуктивності праці та ефективності виробництва, циклічний характер відтворення, стан грошового обігу й платіжного балансу, характер державного регулювання тощо. Тому вважається доцільнішим давати визначення ціни як економічної категорії не в трактуванні К. Маркса, а як суми коштів, яку покупець згоден заплатити за відповідний товар.

У ринковій економіці механізм формування цін значною мірою залежить від співвідношення попиту і пропозиції.

Попит показує кількість продукту, яку споживач готовий і здатний купити за певною ціною протягом певного часу. Попит та ціна перебувають, як правило, у зворотній залежності між собою.

Пропозиція -- це кількість продукту, яку продавець бажає і здатний запропонувати до продажу на ринку за конкретною ціною протягом певного періоду. Пропозиція показує прямий зв'язок між ціною і кількістю запропонованого продукту. Ціна, за якою кількість виробленого і запропонованого до ринку продукту дорівнює тій його кількості, яку споживач бажає і в змозі купити, називається ціною ринкового клірингу, або ціною рівноваги. При ціні вищій за рівноважну величина пропозиції стане більшою від величини попиту. Цей надлишок спричинить конкурентне зменшення ціни продавцями, які прагнутимуть звільнитися від нього. Зниження ціни скоротить пропозицію продукції та одночасно спонукатиме покупців купувати її в більшій кількості. Балансування ціною - є основним методом управління ціновою політикою на підприємстві.

Перш ніж перейти до безпосереднього опису видів знижок на ціну і до їх економічній оцінці, слід зупинитися на принципах їх застосування, виконання яких має забезпечувати ефективність всієї системи знижок. По-перше, застосування системи знижок має призвести до позитивного економічного ефекту. Тобто знижки не повинні сприйматися як неминуче зло, з яким доводиться миритися компанії. Навпаки, вони повинні служити, принаймні, збереженню рівня прибутковості, а краще - його підвищення. По-друге, що надається знижка повинна викликати у покупця реальний інтерес і прагнення до виконання обговорених умов. По-третє, система знижок повинна бути проста і зрозуміла клієнтам і співробітникам компанії. Наявність в одній системі одночасно великої кількості різних видів знижок може створити плутанину і нерозуміння у покупця і значно ускладнити роботу відділу продажів.

Основні види знижок - прогресивні знижки при великих обсягах закупівлі. Це найбільш поширений вид знижок. Компанія встановлює їх прогресивну шкалу в залежності від обсягу партії товару або обсягу закупівель за певний період. Однак у більшості випадків такі системи складаються інтуїтивно і дуже часто є недостатньо ефективними. Для розрахунку шкали знижок може служити принципу не зменшення рівня прибутку - прибуток при ціні зі знижкою і новим об'ємом продажів повинна бути не менше, ніж при початкових значеннях ціни і рівня продажів.

Оскільки ціна на продукцію є одним з основних показників конкурентоспроможності, найбільш важливе значення набуває питання допустимих знижок на ціну продукції підприємства.

Можна з точністю стверджувати, для того щоб вибрати адаптовані до реальних умов знижки на продукцію, необхідно оцінити реальний попит на продукцію або його еквівалент-еластичність. Приріст обсягу продукції (ДV) від величини еластичності попиту (Е) і мінливої величини знижки можна оцінити за формулою:

ДV = | E | * C * V,

де: C - величина знижок;

V - об'єм продукції, що продається.

Тоді, обчислений на основі маржинального методу прибуток (П), визначається за алгоритмом:

П = V (1 + | E | * C%) * Ц (1-C)-V (1 + | E | * C%) * Пер-П,

де: Пер - змінні витрати на виробництво продукції;

П - постійні витрати;

| E | - модуль еластичності.

Максимальне значення прибутку можна визначити в залежності від величини знижок, взявши першу похідну від прибутку і прирівнявши її нуль. Тоді, оптимальна залежність від величини знижок визначається за виразом:

C_опт = (| E | * (Ц-П_ер)-Ц) / (2 * | E | * Ц)

Ступінь реакції споживачів на зміну ціни може значно варіюватися від продукту до продукту. Більше того, реакція споживачів відносно однієї й тієї самої продукції суттєво змінюється при зміні цін у різних межах. Ступінь чутливості споживачів до зміни ціни продукції називається ціновою еластичністю.

Попиту на деякі продукти притаманна відносно висока чутливість споживачів до зміни цін, тобто невеликі зміни в ціні приводять до значних змін у кількості продукції, що купується. Попит на такі продукти прийнято називати «еластичним». Стосовно зміни цін на інші продукти споживачі відносно нечутливі, тобто навіть значна зміна в ціні приведе лише до невеликої зміни в кількості придбаної продукції. У таких випадках попит називають «нееластичним».

Ступінь цінової еластичності або нееластичності вимірюється за допомогою коефіцієнта еластичності. Цінова еластичність показує реакцію попиту у відповідь на зміну ціни і визначає, на скільки відсотків зміниться величина попиту при зміні ціни на 1 %. Якщо абсолютна величина цінової еластичності > 1, то попит вважається еластичним, а якщо < 1, -- то нееластичним.

На цінову еластичність впливає чимало чинників. По-перше, еластичність залежить від наявності товарів-замінників (аналогів). Чим більше таких товарів існує на ринку, чим ближчі їхні основні властивості, тим еластичніший попит на них.

По-друге, еластичність залежить від питомої ваги товару в доході споживача. Чим більша питома вага витрат на придбання товару в бюджеті споживача, тим вищою буде еластичність попиту на нього.

На еластичність попиту впливає також чинник часу. Попит на товар буде тим еластичнішим, чим більше часу для прийняття рішення має споживач.

До чинників, які впливають на цінову еластичність, можна віднести ототожнення споживачами високої ціни товару з його високою якістю, а також небажання покупців змінювати свої звички й шукати дешевші товари.

Концепція цінової еластичності також може бути застосована щодо пропозиції. Якщо виробники чутливі до зміни цін, то пропозиція еластична, і навпаки. Еластичність пропозиції залежить від таких чинників: вартості виробничих ресурсів, рівня технології виробництва, змін у системі оподаткування тощо.

Визначення еластичності попиту та пропозиції має велике значення для вироблення цінової стратегії підприємства. Так, якщо попит на товар еластичний, то виробник (продавець) повинен у своїх діях ураховувати ефект зниження ціни. Зменшена ціна може принести йому більший прибуток за рахунок збільшення обсягів продажу.

Прогресивні знижки при великих обсягах закупівлі - це найбільш поширений вид знижок. Компанія встановлює їх прогресивну шкалу в залежності від обсягу партії товару або обсягу закупівель за певний період. Однак у більшості випадків такі системи складаються інтуїтивно і дуже часто є недостатньо ефективними.

Для розрахунку шкали знижок може служити принцип не зменшення рівня прибутку - прибуток при ціні зі знижкою і новим обсягів продажів повинна бути не менше, ніж при початкових значеннях ціни і рівня продажів.

Враховуючи цей принцип, можна вивести формулу для розрахунку знижок.

де V_з - необхідний обсяг продажів зі знижкою;

М_п - поточна маржа ( це виручка за вирахуванням змінних витрат для виробничого підприємства або вартість закупівлі для торгових компаній);

М_б - бажаний приріст маржі.

Якщо у підприємства велика величина власних змінних витрат, то їх так само слід додавати до вартості закупівлі; бажаний приріст маржі - це показник бажаного приросту маржі по відношенню до поточного рівня. Як видно з формули, для розрахунку шкали знижок використовуються укрупнені дані (маржа ) за товарної категорії. При цьому в самій товарній категорії може міститися велика кількість товарних позицій з різними цінами, одиницями вимірювання та обсягами продажів. Використання вихідних даних по категорії продуктів робить формулу не оптимальною.

Можливі два варіанти застосування формули: 1) якщо клієнт просить додаткову знижку, то підприємство повинно вирішити, які зустрічні умови запропонувати, для того щоб як мінімум зберегти рівень прибутку; 2) розробка загальної шкали знижок для всіх клієнтів по певній товарній категорії. Виходячи з графіка на рис. 3.2 маємо, що оптимальна знижка складає 0,15 при еластичності попиту від 3 до 6.

3.3 Економічний ефект від удосконалення цінової політики на підприємстві ДП «ЛДНВВК»

Для оцінки економічного ефекту від впровадження бізнес - процесу управління ціновою політикою на підприємстві необхідно проаналізувати витрати на управління ціновою політикою та прибуток від впровадження запропонованих заходів. В першому та в третьому кварталах на підприємстві були використані знижки на ціну продукції в розмірі 2.5%., що призвело до зниженню доходу і, як слідство, до зниженню прибутку.

Рисунок 3.2 - Прибуток в залежності від знижок на ціну на ДП «ЛДНВВК»

Ціну на продукцію підприємства можна визначити за формулою:

де Ц_32.5%--ціна зі знижкою у 2.5%,

Ціна зі знижкою в 1.5% (оптимальна) розраховується по формулі:

_.

Розрахункові дані зведені у таблицю 3.1

Додаткові витрати на управління ціновою політикою за 2013 рік на ДП «ЛДНВВК» зведемо у таблицю 3.2.

Розраховуємо ефект удосконалення управління ціновою політикою.

Таблиця 3.2-Витрати на управління ціновою політикою за 2013 рік на ДП «ЛДНВВК»

Операція	Витрати в годинах
Збір інформації по стимулювання покупців та управління ціновою політикою	4
Обробка результатів, визначення методу ціноутворення	0,5
Підготовка пропозицій про знижки ціни та видачі товарного кредиту	1,5
Корекція цінової політики	1
Усього:	7
Витрати в гривнях
Статті витрат	Витрати в грн..
Оклад менеджера ЗЕД за місяць	3200
Соціальні нарахування (37,5%)	1200
Фонд оплати праці(Ф)	4400
Витрати на управління ціновою політикою на підприємстві (Ву)	Ву=Ф*7/8=3850
Матеріальні витрати (оплата послуг Інтернету, витрати на платні ресурси)	250
Річні витрати (РВ)	49200

В результаті вибору відповідної формули для розрахунку ціни та оптимальної знижки (табл.. 3.1) на продукцію підприємства з належною еластичністю, зростання прибутку (?П) у 2013 році складе:

?П = П_о -П₂₀₁₃=33321903-31896000=1425903,49. грн..

Таблиця 3.1-Розрахунок прибутковості підприємства з оптимальними знижками

Квартали	Ціна одиниці продукції у виробника, грн	Повна собівартість одиниці продукції, грн	Кількість реалізованої продукції, т	Виручка від продаж, т. грн.	Повна собівартість продажів, .грн.	Прибуток від продажів, .грн	Рентабельність, %	Ціна одиниці продукції за оптимальними знижками, грн.	Виручка за оптимальними знижками, т.грн.	Прибуток за оптимальними знижками, т.грн.	Рентабельність за оптимальними знижками,%
Дані 2013 р. зі знижою 2, 5% в 1 та 3 кварталах	Дані 2013 р.зі знижкою 1,5%
1	19240,1	17356,7	3597,23	69211000	62436237	6774763	10,85	19437,39	69920856
2	19307,9	17011,8	3647	70415810,31	62042000	8373810,3	13,49	19307,87	70415810
3	18858,1	16480,1	3702,11	69814590,58	61011243	8803347,6	14,42	19051,47	70530638
4	18888,4	16761,5	3735,07	70549599,12	62605520	7944079,1	12,68	18888,42	70549599
Всього		14681,4	279991000	248095000	31896000	12,854		2,81E+08	33321903	13,43

де П_о-прибуток від впровадження цінової політики на підприємстві;

П₂₀₁₃- прибуток фактичний у 2013 році від використання не оптимальної знижки на продукцію.

Додатковий валовий прибуток(ДП) складе:

ДП =?П-РВ = 1425903,49-49200 =1376703 грн . (3.1)

Зростання рентабельності (Р_%) від впровадження бізнес-процесу управління ціновою політикою підприємства складе (табл. 3.3) -0,57%.

Удосконалення управління ціновою політикою підприємства ставить за мету сприяти удосконаленню організації експорту, оптимізації зовнішньоекономічної діяльності і забезпеченню на цій підставі високоприбуткової роботи підприємства.

Висновки за розділом 3. Бізнес-процес підвищення ефективності управління ціновою політикою підприємства ДП «ЛДНВВК» включає пять фаз, які вирішують, по-перше оперативне управління стимулюванням покупців підприємства, а по друге , виконання стратегічної програми маркетингової діяльності. Запропонована система знижок на ціну продукції ураховує еластичність попиту та збільшення обсягів продаж.

Прибуток підвищився на 1376703 грн, це свідчить про те, що управління ціновою політикою на підприємстві при експорті продукції може принести підприємству додаткові вигоди.

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб прибуток підприємства зростав, цінова політика на підприємстві: повинна сприяти:

- оптимальному формуванні знижок на ціну експортної продукції;

- розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;

- впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

- зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

- зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

- грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;

- вміти раціонально використовувати товарний кредит для одержання додаткового доходу.

Розділ 4. Охорона праці на ДП «ЛДНВВК»

4.1 Система управління охороною праці на підприємстві (СУОПП)

Система управління охороною праці (СУОП) - це сукупність управлінських дій, що направлені на підвищення ефективності діяльності з метою забезпечення безпечних і нешкідливих для здоров'я умов праці. При створенні СУОП повинні бути чітко визначені:

- мета і об'єкт управління,

- завдання і заходи щодо охорони праці,

- функції і методи управління охороною праці,

- організаційна структура управління охороною праці,

- склад нормативно-методичної документації.

Головною метою управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, попередження травматизму і профзахворювань. В спрощеному вигляді СУОП представляє собою сукупність суб'єкта та об'єкта управління.

Суб'єктом управління в СУОП на підприємстві в цілому є керівник, а в цехах, на виробничих дільницях і в службах - керівники відповідних структурних підрозділів. Об'єктом управління в СУОП є діяльність підрозділів та служб підприємства по забезпеченню безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях. Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (головному інженеру). Суб'єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праці в структурних підрозділах підприємства та приймає рішення спрямовані на приведення фактичних показників охорони праці у відповідність з нормативними. Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці. До основних функцій управління охороною праці належать:

- прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

- організація та координація робіт;

- облік показників стану умов і безпеки праці;

- аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

- контроль за функціонуванням СУОП;

- стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці:

* навчання працівників безпечним методам праці та

пропаганда питань охорони праці;

* забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;

* нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

* забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

* забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

* організація лікувально-профілактичного обслуговування;

* професійний добір працівників з окремих професій;

* удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

Загальна структурна схема СУОП підприємства представлена на рис.4.1. Підприємство ДП «ЛДНВВК» спеціалізується на чавуних валків, яка широко використовується для прокатки металу та бумаги. За даними підприємства у 2013 році на заводі працювало 2102 працівників різноманітних професій, від керівників, інженерів, бухгалтерів і економістів, до робочих спеціальностей - ливарників, механіків, електриків, зварювачів, і т. д.

Перебуваючи на роботі, людина витрачає комплекс життєвих сил і енергії не лише на досягнення певних результатів праці, але і на реакцію організму, пов'язану з умовами праці. Умови праці -- це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці.

Рисунок 4.1 - загальна структурна схема СУОП підприємства

4.2 Виробниче середовище та умови безпеки праці

Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних.

Виробничі фактори обумовлені особливостями техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, якістю оснащення робочих місць, режимами праці і відпочинку. Від них залежать фізичні зусилля і нервова напруга, робоче положення працівника, темп і монотонність роботи.

Санітарно-гігієнічні фактори -- це температура, вологість, забрудненість повітря, шум, вібрація, освітленість на робочому місці.

Фактори безпеки передбачають захист працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.

Інженерно-психологічні фактори визначають комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів.

Естетичні фактори визначають красу виробничого середовища, приємність форм, кольорів і звуків на робочому місці, заспокійливе оформлення зон відпочинку тощо.

Соціальні фактори визначаються взаємовідносинами в трудовому колективі, стилем керівництва, місією і цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами працівника. Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат в колективі.

У відповідності з рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють десять основних груп факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини і викликають у неї втому:

фізичне зусилля (пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмет праці тощо). Розрізняють чотири рівні фізичного зусилля: незначне, середнє, важке і дуже важке;

нервова напруга (складність розрахунків, висока відповідальність, інтелектуальне навантаження, особливі вимоги до якості або точності, небезпека для життя і здоров'я тощо). Виділяють три рівні нервової напруги: незначна, середня, підвищена;

темп роботи (кількість трудових рухів за одиницю часу). Розрізняють три рівні: помірний, середній, високий;

робоче положення (положення тіла людини щодо засобів виробництва). Розрізняють чотири види робочого положення: обмежене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне;

монотонність роботи (багаторазовість повторення одноманітних короткочасних операцій, дій, циклів). Розрізняють три рівні: незначна, середня, підвищена;

температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Розрізняють п'ять стадій впливу зазначених факторів: незначний, підвищений (знижений), середній, високий, дуже високий;

забрудненість повітря (вміст домішок в 1 куб. м або t літрі повітря і вплив їх на організм людини). Розрізняють п'ять ступенів забрудненості повітря: незначна, середня, підвищена, сильна, дуже сильна;

виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в Децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці. Розрізняють три рівні значень цих факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

освітленість у робочій зоні (в люксах). Розрізняють два рівні значень цього фактора: недостатня і погана або осліплююча.

Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться для того, щоб, по-перше, виявити напрямки і шляхи їх покращання, і по-друге, щоб компенсувати працівникам шкідливий вплив умов праці на їхнє здоров'я у грошовій або іншій формі (вища заробітна плата, пільги у пенсійної му забезпеченні, спеціальне харчування, скорочена тривалість робочого часу тощо). Основним завданням вивчення умов праці залишається пошук можливостей створення на робочих місцях нормальних умов для роботи за такими напрямками:

технічний (створення пової техніки, що забезпечує збереження здоров'я і мінімізацію витрат праці);

технологічний (впровадження нових технологічних режимів, що дозволяють виводити людей із безпосередньо робочих зон);

організаційний, психофізіологічний і соціальний напрямки полягають в оздоровленні виробничого середовища, y підвищенні інтересу до роботи та її результатів;

естетичний (зміна кольорів, звуків, світла, форм, які застосовуються у виробництві, і впровадження у них художніх елементів, що позитивно впливає на самопочуття людини на роботі і сприяє підвищенню результативності праці).

Відповідальність за стан охорони праці покладено на головного інженера. На підприємстві забезпечується дотримання законів, норм, правил та інструкцій з охорони праці. У відділі охорони праці працюють інженери з техніки безпеки та пожежної безпеки, крім того, на підприємстві є санітарна лабораторія, яка здійснює постійний контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм. На підприємстві діє адміністративно-громадський контроль охорони праці. У кожному цеху на кожній ділянці виробництва є журнали контролю, в яких постійно ведуться записи та відмітки про виконання робіт по створенню безпечних умов праці. Умови праці визначаються технологією виробництва, його організацією і трудовим процесом з одного боку, і навколишнього робочого санітарно-гігієнічної обстановкою, з іншого. До санітарно-гігієнічним умовам праці належать метеорологічні умови і фактори, ступінь забруднення повітря парами, пилом, газами, а також шуми і вібрації. У 2003 році був прийнятий колективний договір, де в розділі «Умови та охорона праці» адміністрація зобов'язується:

1. Виконувати 33 заходи щодо поліпшення умов праці, передбачених угодою до договору на суму 508тис. грн.

2. Забезпечити суворе дотримання посадовими особами законодавства про охорону праці.

3. Організувати контроль за дотриманням повітря робочої зони відповідно до вимог ГОСТу 121005 - 88.

4. Утримувати промислові та допоміжні будівлі і споруди, територію та агрегати у відповідності з вимогами «Правил охорони праці» та санітарних норм СН і ПП - 92.76 і забезпечити культуру виробництва.

5. Забезпечити організацію та проведення навчання, стажування робітників і фахівців, з подальшою перевіркою знань правил інструкцій з охорони праці.

6. Забезпечити безпечні умови ведення робіт на всіх фазах виробництва, не допускати до експлуатації машини, механізми та обладнання, що не відповідають вимогам охорони праці, забезпечити суворе дотримання посадовими особами технологічної дисципліни та графіків планово-попереджувальних ремонтів.

7. Систематично оновлювати і поповнювати навчальні посібники, засоби агітації і пропаганди для кабінету охорони праці.

8.Своєчасно видавати працівникам спецодяг, спецвзуття та захисні пристосування належної якості, кількості та розмірів відповідно до норм.

9. Контролювати справність і обов'язкове носіння спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту.

10.Мати у всіх підрозділах і цехах аптечки з необхідною кількістю медикаментів та перев'язувальних засобів за встановленою нормою на одного працюючого.

12. Дотримуватися трудового зобов'язання в частині умов праці жінок і підлітків.

13. Забезпечити під час вступу на роботу проведення попередніх, а так само, періодичних медичних оглядів працівників відповідно до наказу МОЗ України від 21.05.2007г. № 246.

14. Виробляти відшкодування праці відповідно до «Правил відшкодування роботодавцями шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням, іншими пошкоджень здоров'я, пов'язаними з виконанням трудових обов'язків», затвердженими постановою КМУ від 30.10.2011г. № 1232

15. Адміністрація щоквартально проводить аналіз захворюваності, медичного обслуговування, виробничого травматизму та умов праці.

4.3 Аналіз, прогнозування та профілактика травматизму і професійних захворювань на виробництві ДП «ЛДНВВК»

З метою аналізу стану охорони праці, прогнозування рівня травматизму, профзахворювань і їхньої профілактики застосовують різні методи. Вони базуються на статистичній звітності, актах розслідування нещасних випадків і профзахворювань та на матеріалах комплексних обстежень стану охорони праці. Найбільш часто використовують статистичний метод досліджень, який базується на вивченні причин нещасних випадків, що вже сталися. Цей метод дає змогу визначити динаміку травматизму в окремих підрозділах, на підприємствах і в галузі в цілому. При поглибленому статистичному аналізі травматизму аналізують також нещасні випадки за видами робіт, порівнюють дані про потерпілих (професія, стаж, стать, вік), вивчають такі допоміжні характеристики, як час, коли стався нещасний випадок (рік, місяць, день тижня, час робочого дня). Динаміку травматизму протягом певного часу можна визначити за даними звітів 7-ТНВ (звіт про травматизм на виробництві - річний) шляхом підрахунку таких показників:

1) Кч - коефіцієнт частоти нещасних випадків за звітний рік, що приходяться на 1000 працюючих:

Кч = Т/П ·1000, (4.1)

де Т - кількість нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, що мали місце за звітний рік; П - середньостатистична кількість працюючих за звітний рік.

Кч2012 = 4/2102*1000=1,9;

Кч2013 = 3/1919*1000=1,5.

2) Кт - коефіцієнт важкості травматизму, який вказує кількість днів непрацездатності, що в середньому приходиться на один нещасний випадок за звітний рік: