Економічні цикли. Особливості економічної кризи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ІНСТИТУТ СУСПІЛЬСТВА

КАФЕДРА ФІНАНСІВ, МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Економічні цикли. Особливості економічної кризи в Україні

з дисципліни: Економічна теорія

КИЇВ - 2015

Зміст

Вступ

1. Економічні цикли

2. Особливості економічної кризи в Україні, її причини та наслідки

3. Шляхи виходу економіки України з кризи та створення умов для забезпечення економічного зростання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що розгляд економічних циклів є одним з найважливіших завдань сучасної економіки. Дослідження структури економічних циклів дасть можливість передбачати наслідки тої чи іншої зміни, своєчасно спрогнозувати зростання або спад економічної активності.

Україна - єдина серед європейських країн застрягла в міжкризовому просторі. Після глобальної кризи 2008-2009рр. більшості країнам вдалося відновити позитивну економічну динаміку, Україна ж сьогодні знову потерпає від кризових проявів.

Нинішня вкрай слабка економічна динаміка - в умовах триваючої військової агресії, поглиблення і розширення негативних тенденцій в економіці, низького рівня довіри до системи державного управління, високої корупції, слабкої фінансової дисципліни, незадовільної інвестиційної привабливості та надмірного боргового навантаження - вказує на збереження “переддефолтних” ризиків і втрату країною гідного місця у світовій економіці.

Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази.

Тема економічної кризи на сьогодні є дуже актуальною, тому що не знаючи причин кризи в Україні, неможливо знайти шляхи до її подолання.

Мета: розкриття змісту економічного циклу, розгляд особливостей економічної кризи та знаходження шляхів подолання кризи.

Обєкт дослідження: економічні цикли та економічна криза.

Предметом дослідження виступають причини та наслідки економічної кризи в Україні.

Завдання дослідження:

- розкрити об'єктивні причини циклів, їх природу, показати вплив циклічних коливань на національне виробництво і зайнятість.

- розглянути основні фази ділового циклу;

- порівняти економічний стан України за попередні роки та на сьогоднішній день;

- розглянути причини та наслідки економічної кризи;

- знайти шляхи подолання кризи та умови для забезпечення економічного зростання.

Методи дослідження: пошук та обробка даних, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, індукція та дедукція.

1. Економічні цикли

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність -- це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна.

З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів:

· короткі (2--3 роки);

· середні (близько 10 років);

· довгі (40--60 років).

Оскільки характерна риса циклічності -- це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічний цикл - це чередування підйомів і спадів рівнів економічної активності, яке відбувається періодично на протязі ряду років.



Рисунок 1.1. Фази економічного циклу

Фази циклу:

1 - пік ( Це найвища точка серед фаз економічного циклу. Економіка працює на повну потужність, всі наявні в країні трудові та капітальні ресурси максимально зайняті у виробництві, ціни на товари і ресурси високі, перевиробництво. Інфляційний тиск у такі періоди, як правило, посилюється.)

2 - спад ( Це період, в якому скорочується обсяг виробництва і падає ділова активність. Вивільнення ресурсів, безробіття. Фінансові проблеми у банківському секторі, ціни спочатку високі, а пізніше ціни починають знижуватися, виробництво ще більше скорочується, безробіття зростає, відбуваються банкрутства фірм. Спадом можна вважати період, в якому спостерігається падіння ділової активності протягом шести останніх місяців.)

3 - дисперсія ( Дисперсія - «нижча точка», до якої падають виробництво та зайнятість. Поступово реалізуються товарні запаси; поступово зростає сукупний попит; скорочується попит на кредитні ресурси. Дисперсія вважається провісником закінчення спаду, оскільки дана фаза триває не досить довго. Однак бували й винятки з цього правила. Наприклад, економічна криза 30-х років тривала майже десять років, незважаючи на постійні коливання ділової активності.)

4 - зростання або піднесення ( Обсяги виробництва збільшуються до нового максимального рівня, що перевершує передкризовий. , безробіття скорочується, пізніше починають зростати ціни)

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо.

Обсяги виробництва і зайнятості найбільш сильно реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, що виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування. У галузях, що виробляють споживчі товари короткочасного користування, коливання зайнятості і випуску менше значні. Причини цього пов'язані з двома обставинами.

По-перше, відновлення устаткування і придбання нових товарів тривалого користування можна відкласти на певний строк. Тому в періоди спадів ділової активності попит на ці товари скорочується особливо значно - фірми і домашні господарства не поспішають одержувати щось нове, а обходяться накопиченим запасом виробничих потужностей і споживчих благ. Тому зайнятість у цих галузях швидко знижується, випуск падає, а безробіття зростає.

По-друге, саме в цих галузях виробництво, як правило, є висококонцентрованим і на ринку панує невеличке число фірм. Олігополістична структура ринку дозволяє фірмам швидко знижувати рівні зайнятості і випуску в період спаду ділової активності, щоб стабілізувати рівень цін. У галузях, які виробляють товари короткочасного користування, ринки більш конкурентні і тому фірми не можуть протидіяти тенденції до зниження цін за допомогою скорочення зайнятості і випуску. Відповідно, у цих галузях ціни коливаються більш значно, ніж зайнятість і випуск.

В макроекономіці відсутня єдина теорія економічного циклу, дослідники звертають увагу на різні причини циклічності. Але більшість економістів пропонують вивчати це явище через аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку прояву окремих фаз.

До зовнішніх факторів відносять:

1. Відкриття великих родовищ ресурсів;

2. Освоєння нових територій і пов*язане з цим коливання чисельності населення;

3. Великі винаходи, нововведення, зміни в технологіях, що впливають на структуру суспільного виробництва.

До внутрішніх факторів відносять:

1. Фізичний термін служби основного капіталу;

2. Зміна в особистих споживчих витратах, що впливає на обсяги випуску та зайнятості;

3. Процес інвестування;

4. Макроекономічна політика держави (Використання інструментів прямого і непрямого впливу на пропозицію, попит)

Слід зазначити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською системою (тобто розширенням або скороченням інвестиційних витрат).

Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

Всі макроекономічні показники, що характеризують різні фази ділового циклу поділяються на такі:

ь що випереджають, тобто змінюються до настання фази;

ь запізнілі, тобто змінюються після фази;

ь збіжні, тобто зміна відбувається відповідно до фази;

ь проциклічні, тобто ті, що збільшуються при піднесенні і знижуються при спаді: обсяг виробництва; рівень цін; швидкість обертання грошей;

ь антициклічні, тобто ті, які збільшуються при спаді і знижуються при піднесенні: рівень безробіття, товарно-матеріальні запаси;

ь ациклічні, що не залежать від підйомів і спадів, - обсяг експорту.

До початку XX сторіччя ринкова економіка переживала, в основному, кризи надвиробництва, що виникали при порушенні рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Циклічність розвитку економіки виступала як механізм саморегуляції ринку. При перенасиченні ринку виникав спад виробництва, що продовжувався доти, поки товарні запаси, що накопичилися, не виснажувалися. Далі виникало піднесення виробництва до передкризового стану і вище, поки економіка не “перегрівалася”. Важливим наслідком криз надвиробництва було відновлення основного капіталу.

Науково-технічна революція сильно вплинула на цикли, породивши структурні кризи і наукомісткі галузі, що менш чутливі до циклічності. Прискорення зміни основного капіталу зменшило тривалість циклів до 5-6 років, наслідком чого стало збільшення частоти криз.

Сучасній економічній теорії відомі такі концепції економічних циклів:

§ теорія нагромадження капіталу М. І. Туган-Барановського. Причина циклічних коливань знаходиться в динаміці нагромадження основного капіталу;

§ теорія диспропорційності між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу основних фондів А. Афталіона;

§ теорія Й. Шумпетера. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу. Це явище він пов'язав з науково-технічним прогресом;

§ теорія циклу Дж. Кейнса. Цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання й інвестицій;

§ монетарна теорія циклу М. Фрідмена. Вона виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої “закладає” економічна політика самої держави.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

· цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок-шістдесят років. Їхня головна рушійна сила -радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

· цикли Кузнєца - їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

· цикли Джаглера з періодичністю сім-одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

· цикли Китчина з тривалістю три-п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

· приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до двох років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Циклічний характер розвитку притаманний усім відносинам: економічним, соціальним, політичним і т.д.

Економічний цикл є більшою реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій. В умовах вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економічного ринку[3, c. 211-213].

Так ж ми приходимо до висновку, що для економіки характерні коливання обсягу національного продукту і рівня цін. Економічні цикли завжди мають одні і ті ж фази: пік, спад, підйом і пожвавлення, але цикли відрізняються один від одного по інтенсивності і тривалості.

Назвати єдину причину циклічного ходу руху ринкової економіки виявляється вельми важкою справою. Тому багато сучасні економісти обмежуються загальним вказівкою на те, що причина циклічного руху закладена в складному і суперечливому характері різноманітних сил і факторів, що роблять вплив на рух ринкової економіки.

2. Особливості економічної кризи в Україні та її причини

Економічна криза - це фаза циклу, для якої характерне різке відновлення порушених пропорцій процесу відтворення за допомогою спаду виробництва, недозавантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це періодичне явище, що повторюється, і проявляється в надвиробництві капіталів і товарів, що не знаходять сфер застосування і збуту. При цьому надвиробництво означає не абсолютний стан економіки, який припускає, що товару вироблено більше, ніж може спожити суспільство, а відносне перевищення по відношенню до наявного рівня платоспроможного попиту. Тому класичною економічною кризою є відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, обумовлена зростаючим зубожінням населення.

Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності, тому вони багатогранні і специфічні в залежності від сфери і тривалості. Кризи поділяються на певні види, що відображають різноманітні сторони одного і того же кризового процесу.

Циклічна, або криза надвиробництва, характерна тим, що охоплює всі сфери господарювання, володіє більшою глибиною і тривалістю, відображає всю сукупність протиріч і відтворених диспропорцій. Тут виробництво виступає більше в якості соціального явища, а не кількісного співвідношення виробничих матеріальних благ.

Ринкова економіка стикається і з відносними кризами недовиробництва. Значно більшою мірою кризи недовиробництва властиві адміністративно-командній економіці. Хронічні дефіцити багатьох видів товарів є не лише свідченням затамованої інфляції, недосконалості планування, але й адміністративного, вольового втручання в економіку без усвідомлення і врахування економічних законів і процесів [ див. 7, c. 354-357].

Промислова криза виявляється у вигляді невідповідності між масою вкладених в галузь продуктивних сил і можливістю прибуткового їхнього застосування. Удар кризи для промисловців означає початок періоду низьких прибутків і збитків. Перевиробництво засобів виробництва є характерною рисою промислових криз і причиною їхнього затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується число і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата, росте безробіття.

Товарна криза (криза платежів) виявляється в невідповідності між товаром і ціною. Ціни на товар часто підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту. При цьому зростання цін, заохочуючи подальше виробництво і ввезення товарів, загострює невідповідність між цінами і попитом. Слідом за надмірним зростанням цін настає скорочення споживання, що і приводить до переоцінки товарів і послуг. В умовах товарної кризи спекуляція виявляє сильний вплив на формування цін і торговельну діяльність. Цей вид діяльності охоплює все більшу частину населення і стає фактором, що відволікає людей від суспільно-корисної діяльності.

Завдання спекуляції - пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних потреб економічного життя. Виникненню і бурхливому розвитку спекулятивної діяльності всіх суб'єктів ринку сприяють: різке підвищення цін на товари, скорочення виробництва за наявності хронічного товарного дефіциту, знецінєння грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій в умовах товарної кризи є необхідною умовою їхньої конкурентоздатності, пожвавлення бізнесу. Небезпека спекуляції полягає в її змісті, в залежності оцінки майбутньої кон'юнктури від диктату державного апарату і верхівки ділового світу. Різка модифікація цін, не відповідні реальним умовам життя, їхнє спекулятивне підвищення в ході кризи недовиробництва або надвиробництва ведуть до штучного скорочення споживання матеріальних благ.

Спекулятивні кризи є наслідком перебільшеного спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, хронічного спаду виробництва і зубожіння трудящих. Вони не можуть довго тривати, бо: породжують штучне надвиробництво товарів і послуг, ускладнюють їхню реалізацію, викликають падіння рівня цін і поступове пожвавлення попиту.

Товарна криза супроводжується також кризою неплатежу: підприємства не мають засобів оплатити товару та послуг постачальників, сплатити заробітну плату своїм робітникам через спад виробництва, зростання цін і скорочення обсягів реалізації.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, усього аграрно-промислового комплексу, при якому значна частина сільського населення зазнає майнових втрат, відбувається зниження життєвого рівня, проходить розорення підприємств, знижується обсяг виробництва сільськогосподарської продукції. Специфіка аграрних криз в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство і не мають циклічного характеру, є більш тривалими, ніж промислові.

В системі економічних криз надто помітне місце належить структурним кризам, що є наслідком одностороннього розвитку одних галузей на шкоду іншим. Відбувається спад виробництва в старих галузях - вугільній, нафтовій, і газовій промисловостях, металургії та ін.

Структурні кризи проявляються в формі енергетичнї, сировинної, продовольчої, екологічної і валютно-фінансової криз. Вони відрізняються від періодичних циклічних криз наступними рисами:

ь охоплюють не все народне господарство, а лише частину його;

ь відносно більш тривалі в будь-якій галузі;

ь породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізму зв'язків, що склалися між постачальниками продукції і її споживачами;

ь породжуються модифікаціями цінових пропорцій;

ь можуть бути кризою як надвиробництва, так і недовиробництва;

ь диспропорційність при таких кризах не може бути врівноважена тільки зростанням цін.

Економічні кризи в другій половині ХХ ст. стали менш глибокими і тривалими, для фаз циклу характерна асинхранність, або різночасність фаз. Серед видів криз переважають структурні кризи, криза валют, наростання інфляційних процесів. У світовій економіці посткризове економічне відновлення (після фінансової кризи 2008-2009рр.) відбувається повільніше, ніж очікувалося за оптимістич- ними сценаріями. Після відносно успішних 2010-2011рр. світова економіка не змогла утримати новий тренд зростання, а показники світового розвитку у 2012-2013рр. виявилися, хоч і переважно позитивними, проте помітно гіршими, ніж у попередні два роки (Таблиця 2.1 Показники глобального зростання ).

Таблиця 2.1 Показники глобального зростання, % до попереднього року

	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
ВВП	1,4	-2,1	4,0	2,7	2,3	2,4	3,1
Торгівля	3,0	-10,4	12,6	5,8	3,2	4,5	5,8
Валові інвестиції	2,3	-5,6	5,3	4,8	4,6	5,3	6,0
Зайнятість	1,1	0,4	1,4	1,5	1,3	1,3	1,3
ПІІ	-9,5	-33,0	14,1	16,2	-18,7	7,7	17,1

Рисунок 2.1 Індекс економічної динаміки світової економіки

Рисунок 2.2 Місце України у світовій економіці

За третій квартал 2015 року український ВВП впав на 7% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, зате порівняно з другим кварталом цього року зріс на 0,7%.

З початку 2000-х років економіка України характеризувалася стійкою позитивною динамікою, середньорічні темпи економічного зростання упродовж 2001-2007рр. перевищували 7% (Рисунок 2.1 Індекс економічної динаміки), а відтак країна певний час належала до складу високо динамічних висхідних країн, і, хоча й помалу, проте ставала дедалі помітнішою в системі світової економіки (Рисунок 2.2 Місце України у світовій економіці).

Криза ж 2008-2009рр. відкинула українську економіку на кілька років назад, а кризові процеси 2013-2015рр. дедалі більше погіршують позиції України у світовій економіці в середньостроковій перспективі. Слід визнати, що в посткризовий період 2010-2013рр., коли світовій економіці вдалося відновити відносно стійке зростання, а висхідні економіки навіть прискорили темпи економічного відновлення, українська економіка занурилась у довгострокову рецесію (бурхливі події 2014р. лише акцентували кризовий стан). Відтак, нинішня динаміка української економіки дедалі більше відстає від світових тенденцій і того прискорення, яке демонструють успішні висхідні економіки (Рисунок 2.1 Індекс економічної динаміки світової економіки).

Макроекономічна стійкість країн до зовнішніх шоків значною мірою залежить від їх спроможності не допустити інвестиційного обвалу, втрати інвестиційної привабливості, скорочення інвестиційних ресурсів. Україні не вдалося запобігти інвестиційним втратам, а з тим - значимість країни для світової економіки помітно зменшилася.

Хоча впродовж 2010-2011рр. спостерігалася позитивна динаміка реаль- ного ВВП, проте динаміку тих років не можна класифікувати як “стійке зростання”, оскільки фактично відбувалася лише часткова “компенсація” втрат (падіння) кризового 2009р. (Рисунок 2.3 Зростання реального ВВП). Тому радше слід говорити, що позитивна динаміка ВВП 2010-2011рр. у багатьох аспектах була зумовлена переважно “ефектом низької бази”, а не структурним оздоровленням чи посиленням конкурентоспроможності. Фактично нульове зростання 2012-2013рр. означало, що в країні не створюється базис стійкого економічного відновлення і, по суті, відбувається консервація як виробничого сектору, так і рівня добробуту населення, що, своєю чергою, обмежуюче впливало на сукупний попит, а відтак і підприємницьке середовище. Тому черговий економічний обвал варто було прогнозувати, особливо в умовах посилення зовнішніх негативних впливів.

Рисунок 2.3 Зростання реального ВВП

Неодмінним наслідком посилення кризових процесів є обвал в інвестиціях. Так, якщо в докризовий період відбулося певне “накопичення” інвестицій, що закладало потенціал довгострокового зростання, то криза 2008-2009рр. фактично зруйнувала інвестиційну спроможність України. Недолуга ж інвестиційна політика 2010-2013рр. по суті відвернула (вітчизняних і міжнародних) інвесторів від України, наслідком чого стало подальше вимивання інвестиційного потенціалу (частка інвестицій у структурі ВВП так і залишилась на рівні 18-19%, що вкрай замало для реалізації прискореного економічного відновлення). З тим, у кризу 2013-2015рр. Україна ввійшла у вкрай послабленому стані без видимих перспектив інвестиційного зміцнення. Тобто, найближчими роками найкраще, чого слід очікувати, - лише слабке відновлення інвестиційних процесів, що може й надалі стримувати економічне відновлення країни загалом.

У 2015р. спостерігалося дві значні інфляційні хвилі: перша - зумовлена девальваційним шоком (обвал курсу з 12 грн./$1 до 22 грн./$1), друга - внаслідок суттєвого підвищення житлово-комунальних тарифів.

Зазначу, що сьогодні спроможність влади впоратися з інфляцією зали- шається низькою. Фактично, єдиним стримуючим чинником (для продовження зростання споживчих цін і цін виробників) є вкрай низька купівельна спроможність населення, а також незадовільний фінансовий стан підприємств, які потерпають як від погіршення ситуації на національних ринках, так і практичної закритості для них зовнішніх ринків. Основні інвестиційні ресурси підприємства отримують з власних джерел, власних нагромаджень. Тому слабка економічна динаміка та високі фінансові і валютні ризики призводять до погіршення фінансових результатів діяльності підприємств, а з тим - своєю чергою - до подальшого зниження економічної загалом та інвестиційної активності. В таких умовах підприємства не можуть очікувати ані державної підтримки чи полегшення доступу до банківських вітчизняних ресурсів, ані іноземних інвестиційних ресурсів (насамперед, внаслідок продовження російської агресії).

В обидва кризові періоди (2008-2009рр. і 2013-2015рр.) фінансові результати демонстрували стрімкий обвал, у т.ч. у промисловості. Поряд з цим, сільське господарство з року в рік покращувало фінансові результати, а у 2014р., стало тією економічною основою, яка не допустилаь повного обвалу економіки.

Кожна людина бачить ситуацію у країні по-власному, у кожного свій погляд, своє враження, свої ідеї та думки, з приводу того, як усе закінчиться і що ж буде далі. Цікаво, як же вони вважають?

Восени 2015 року було проведено соціологічне опитування, яке Ви можете побачити далі.

Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 22 по 27 травня 2015 року. Було опитано 2007 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України, за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками.

Вибірка опитування будувалася як багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі. Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки. Звідси випливає висновок про те, що антициклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване.

Нинішнє економічне падіння є не стільки наслідком короткострокового політико-економічного шоку та російської агресії, скільки результатом слабкої економічної політики влади попередніми роками. Більше того, в Україні кризові процеси 2013-2015рр. можуть інтерпретуватись як поновлення і подовження кризових процесів 2008-2009рр. Тому неналежна увага до чинників розгортання та поглиблення кризових впливів формує високі ризики поновлення кризових шоків.

3. Шляхи виходу економіки України з кризи та створення умов для забезпечення економічного зростання

За останні шість років Україна вдруге намагається подолати кризовий шок. Кожен із шоків мав свої особливості, і основу кожного формували свої чинники і складові. Водночас, спільність розгортання кризових процесів в Україні у 2008-2009рр. і 2013-2015рр. вказує на те, що результати та наслідки двох кризових процесів, імовірно, також можуть виявитися близькими.

У такому випадку сьогодні Україна, щоб не допустити чергового кризового шоку, вірогідно, може використати антикризові заходи і заходи з економічного відновлення, які належним чином не були враховані та задіяні в посткризовий період 2010-1012рр. Найвагоміше в нинішній ситуації - це прискорена інтеграція українських виробництв у світові виробничі, торговельні, фінансові мережі, що дозволило б країні подолати відставання від світових тенденцій.

Хоча криза 2008-2009рр. вкотре засвідчила хиби української економіки, а відтак - повинна була б стимулювати трансформаційні процеси для створення більш сучасної конкурентної економіки, проте характерним для української економіки, принаймні впродовж останнього десятиріччя, залишається:

* низькопродуктивність та енергозатратність;

* слабкодиверсифікованість і неконкурентоспроможність;

* залежність від монопольних зовнішніх джерел сировини та енергії.

Донині кризові хвилі не спонукали різноманітні українські Уряди до необхідних структурних зрушень у вітчизняній економіці. Навіть 2010-2012рр., впродовж яких мали відбутися головні зміни, радше стали роками подальшого консервування структури національної економіки, посилення адміністрування і корупції, поглиблення втручання держави в економічну діяльність - наслідком чого стало, з одного боку, розчарування суспільства у правильності обраного країною шляху розвитку, з іншого - відновлення депресивних тенденцій в економічному середовищі. Тому й не було вироблено належних механізмів недопущення та протидії загрозам наступних кризових шоків.

Стримування інвестиційного розширення фактично означає і неможливість економічного прискорення, оскільки позитивна довгострокова динаміка ВВП необхідною складовою має зміцнення інвестиційного потенціалу (Рисунок 3.1 Зростання ВВП і частка інвестицій у структурі ВВП України). Проте сьогодні не видно чинників, за рахунок яких вдасться помітно покращити інвестиційні позиції країни (“корупційний податок”, який в Україні вимушено асоціюється з інвестиціями, не може бути ліквідований у короткостроковій перспективі). Крім того, невпевненість у стійкості споживчого попиту та постійні девальваційні очікування стримують економічних агентів від ризиків інвестування в нові виробництва.



Рисунок 3.1 Зростання ВВП і частка інвестицій у структурі ВВП України

Також зазначу, що українська модель зростання докризового періоду, базована на експортній експансії товарів з низькою доданою вартістю, вже не буде дієвою ані в середньо-, ані в довгостроковій перспективі, зважаючи на зміну структури і чинників зростання глобальної економіки. Вірогідно, лише інвестиційне розширення надасть Україні шанс на економічне відновлення. Тому в сьогоднішніх реаліях України посилення інвестиційного сприяння є одним з найактуальніших завдань економічної політики держави.

Зовнішньоекономічні складнощі посилюються тим, що в Україні остан- німи роками стрімко зростав зовнішній борг - як державний, так і приватний - структура якого дедалі більше ставала ризиковою. Так, сьогодні короткостроковий борг у 3-4 рази перевищує рівень валютних резервів країни, а відтак, є чинником стійкого зростаючого попиту на іноземну валюту, що додатково посилює девальваційний тиск на національну валюту. Крім того, в борговій структурі значна частка сформована як великими державними (або за державною участю) підприємствами (в т.ч. “системного” монополь- ного характеру), так і підприємствами, які мають державні пільги та/або гарантії (а відтак, держава несе фінансову відповідальність). Діяльність таких підприємств й донині залишається непрозорою та низькорезультативною, що, крім іншого, спричиняє не контроль.

Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва.

Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи.

По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту.

По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм -- мінімальний строк подолання кризи виробництва.

Головним чинником мотиваційного механізму має бути вдосконалена система оподаткування з активною стимулюючою та регулюючою функціями. Порівняно з існуючою вона повинна бути спрощеною і включати меншу кількість податків, особливо непрямих. Враховуючи бажану націленість її на зниження цін, об'єктом оподаткування треба зробити ту частку ціни, яка формується продавцем. Це може бути додана вартість, але без амортизаційних відрахувань (як фактора відновлення основного капіталу). Цей податок пропонується зробити основним, замінивши ним два податки -- на прибуток і на додану вартість.

Перший податок в умовах нестабільності економіки, збитковості значної частки підприємств та неопрацьованої ще системи моніторингу діяльності суб'єктів підприємництва поки ще не виконує достатньою мірою свою регулюючу функцію, як це є в країнах з розвинутою ринковою економікою. Усунення ПДВ зменшить ціну реалізації товару і збільшить купівельну спроможність покупця, що сприятиме зростанню обсягу продажу та виробництва продукції. При цьому, безумовно, потрібно буде переглянути перелік підакцизних товарів та ставки акцизу.

Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію (третій комплекс заходів) має домінуюче значення. До цього комплексу включається широкий спектр заходів.

По-перше, треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі, насамперед, перегляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристських засад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримування сукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Це стосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримування зростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП.

По-друге, це підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення.

По-третє, -- це зниження небезпеки активізації інфляції витрат та інфляції попиту. Для зниження вірогідності першої з них підвищення заробітної плати має здійснюватися переважно неінфляційними методами, які забезпечують незмінність собівартості продукції. Це можна реалізувати, наприклад, за рахунок відповідного зниження частки відрахувань на соціальне страхування та інших платежів від заробітної плати з наступною їх компенсацією на основі перерозподілу доходної частини держбюджету. З відновленням виробництва необхідність в останньому відпаде. Запобігання активізації інфляції попиту при зростанні грошових доходів споживчого сектора визначатиметься насамперед ефективністю державної політики стримування зростання цін економічними методами. З одного боку, це може забезпечуватися частково оподаткуванням, спрямованість якого в зазначеному напрямі описана вище. З другого боку, слід взагалі піднести рівень наукового та прикладного (методичного) забезпечення процесів ціноутворення, визначення в “ціновому просторі” зон вільного та регульованого ціноутворення. Тобто, де це можливо, має бути реалізована повна лібералізація ціноутворення (оптимальна динаміка цін, спрямована в сторону їх зниження), а там, де ці процеси того потребують, здійснити певне регулювання (оптимальна динаміка цін спрямована в сторону їх підвищення).

Суттєве значення має також підвищення дієвості системи існуючих засобів регулювання ціноутворення. Це особливо стосується реалізації затверджених заходів, таких як “антидоларизація” ціноутворення, тобто зменшення прив'язки внутрішніх цін до так званих умовних одиниць.

По-четверте, до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції.

По-п'яте, до зазначеного комплексу належить система заходів щодо оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць. Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критерієм ефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності для всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць. Причому треба оцінювати так зване їх сальдо, враховуючи, що нерідко збільшення кількості робочих місць на одному підприємстві призводить до їх зменшення -- на другому.

Це наочно підтвердила практика у харчовій та легкій промисловості, коли при недостатньому обґрунтуванні створення спільних підприємств, впровадження роботи на давальницькій сировині, здобутті іноземних товарних кредитів, неефективному імпорті кількість робочих місць у цілому зменшувалася у кілька разів більше, ніж їх приріст на підприємстві, де запроваджувалося перелічене.

По-шосте, було б доцільним розглянути можливість та форми термінового запровадження, поряд з існуючою, так званої “твердої” валюти для кредитування сукупного попиту з прив'язкою її курсу до найбільш стабільної іноземної валюти і забезпеченням за рахунок валютних резервів НБУ кредитів та гарантій міжнародних фінансових організацій. “Тверда” валюта має використовуватися лише в безготівковій формі для довгострокових кредитів під прийнятний процент у виробничій сфері для створення нових робочих місць. У міру нормалізації економічної ситуації ця валюта витіснятиметься. Реалізація таких підходів дала позитивні результати у країнах Балтії при трансформації пострадянської економіки.

Подолання системної кризи в Україні передбачає такі етапи:

- стабілізаційний (короткостроковий), який передбачає відновлення ліквідності банківських установ і підприємств реального сектору економіки, запобігання їх масового банкрутства, стабілізацію державної фінансової системи та зовнішньоекономічних відносин з іншими країнами світу;

- відновлювальний (середньостроковий), який передбачає зростання вітчизняного виробництва товарів, в першу чергу народного споживання, енергозбереження у всіх галузях економіки;

- якісного зростання (довгостроковий), який передбачає підвищення якості державного управління та побудову його цілісної системи, розвиток високотехнологічного сектору економіки на основі прискорення впровадження інновацій.

В Україні донині не створено базис стійкого економічного відновлення, а відтак - відбувається консервація як виробничого сектору, так і рівня добробуту населення, що, своєю чергою, обмежуюче впливає на сукупний попит, пригнічує підприємницьке середовище. Тому черговий економічний обвал 2014р. не став чимось надзвичайно несподіваним і навіть навпаки - був значною мірою прогнозований, особливо в умовах посилення зовнішніх негативних впливів.

Світове посткризове відновлення вкотре висвітлило вагомість інвестицій для забезпечення економічної міцності країни. Ті країни, яким вдалося під- тримати інвестиційну привабливість і не допустити інвестиційного обвалу в період глобальної кризи, досягли значно кращих результатів посткризо- вого відновлення. Чим меншими були втрати країн в інвестиційних обсягах, тим меншими були втрати як в економічній динаміці загалом, так і в доступі приватного сектору до фінансових ресурсів.

Вихід з такої кризи вимагає цілеспрямованої державної політики по соціалізації ринкової економіки, зростанню доходів всіх верств населення до рівня пропозиції якісно створюваних товарів і послуг, що забезпечує рівновагу між ринковим попитом і пропозицією товарів і послуг.

Висновки

Сутність теорії циклічного розвитку економіки пов'язано з тим, що економіка, як відкрита система, перебуває в стані перманентного відхилення від стану рівноваги. Усі відхилення призводять до того, що циклічність в економічному розвитку має свою специфіку. Циклічність - система циклів з жорсткими причинно-наслідковими зв'язками.

Є 4 фази економічного циклу:

1)пік

2)спад

3)дисперсія

4)зростання

Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу.

Наша економічна криза демонструє свою глибину та неочікувано високі темпи погіршення стану національного господарства.

Ніхто не міг передбачити, що у 2015 році, у першому кварталі, темпи падіння виробництва прискоряться до 17,6% - і це за винятком захоплених територій. На цьому фоні добре видно неадекватність дій української влади.

Це змушує бити у дзвони, бо за такої некваліфікованої влади ми можемо повторити економічний крах економіки 1991-1999 років.

Тривогу викликають також матеріальні обставини занепаду, пов'язані, перш за все, з досягненням критичного рівня старіння виробничого капіталу. Подолання цього стану є вкрай складним і важким. До цього додаються руйнівна дія тотальної корупції в органах влади та гібридної, затяжної війни на нашій території.

У висновку повторимо основні внутрішні складові кризи, без викоренення яких ситуацію не змінити.

1. Моральна застарілість традиційних галузей промисловості, яка проявляється у неконкурентоспроможності підприємств.

Наслідком є масова збитковість останніх і втрата ринків, що виражається у прискоренні і поглибленні падіння внутрішнього виробництва, скороченні робочих місць, вкрай поганому фінансовому стані суб'єктів господарювання.

2. Такий стан виробництва обумовлений інституційними причинами, передусім - домінуванням олігархічної форми власності на виробничі об'єкти, державним протекціонізмом монополій і монополістичною поведінкою корпорацій.

3. Розвалений стан грошово-кредитної системи внаслідок стрімкої девальвації гривні та інфляції цін, що зруйнувало процес заощадження, обороту й інвестування національного капіталу та спричинило вилучення іноземних інвестиційних і кредитних ресурсів з економіки.

4. Деградація банківського сектора, який перестав надавати позички виробничим об'єктам, бути концентратором грошових заощаджень громадян, виступати суб'єктом міжбанківського кредитування і перейшов на паразитуюче утримання засобами НБУ. За такого його стану не відбудеться й відновлення виробництва.

Рівень проблем, що спричинили кризу падіння виробництва, змушують зробити висновок про її довгострокове протікання. Стадія паралічу економіки триватиме від одного року до трьох-чотирьох років, період відновлення - до п'яти років. Тривалість паралічу залежить від спроможності системи державного управління зупинити тенденції втрати конкурентоспроможності, декапіталізації та деградації.

Сподіватися на короткостроковість кризи - значить хворіти короткозорістю. Поки що нема певності, що уряд, утворений після Революції гідності, правильно бачить ситуацію і володіє спеціальними методами подолання економічного паралічу.

економічний цикл динаміка криза

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка : Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -442 с.

2. Геєць В. Макроекономічна оцінка грошово-кредитної та валютно-курсової політики України до і під час фінансової кризи[Текст] / Геєць В. // Економіка України. - 2009. - № 2. - С. 5-23.

3. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.

4. Харкянен Л. Макроекономіка : Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. -К.: Каравела, 2006. -174 с.

5. Мельник В. М. Вплив бюджетно-податкового регулювання на розвиток промислового виробництва в Україні [Текст]/ В. М. Мельник, Г. С. Мельничук // Фінанси України. - 2008. - № 12. - С. 44-52.

6. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 651 с.

7. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

8. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . - К.: МАУП, 2005. - 323 с.

9. Злупко С. Формування, розвиток і сучасний стан економічної системології в Україні //Економіка України. - 2005. - № 3. - C. 77-84

10. Кузнєцова А. Оцінка впливу іноземного капіталу на функціонування банківської системи [Текст]/ А. Кузнєцова, О. Другов, В. Рисін // Вісник НБУ. - 2007. - № 1. - С. 24-27.

11. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

12. Перепьолкіна О. О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 2005. - № 5. - С.110-121.

13. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

14. Косодій Р. П. Глобальне середовище та фінансово-економічна нестабільність [Текст] / Р. П. Косодій, Є. В. Мішенін, А. О. Бондаренко. - Суми: Видавництво «МакДен», 2010. - 252 с.

15. Іваноньків О.О. Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні та перспективи прямого іноземного інвестування//Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 11. - C. 12- 17.

16. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Атіка, 2001. -343 с.

17. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник. -- К.: НІОС, 2002. -- 608 с.

18. Єгорова Т. Економічна криза в Україні та її тенденції //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 2. - C. 119-124

19. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. - К.: Інститут аграрної економіки, 1999. - 466 с.

20. Савченко А. Макроекономіка : Підручник/ Анатолій Савчен-ко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.

21. http://www.niss.gov.ua/ - Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України

Размещено на Allbest.ru