Характеристика економічного потенціалу

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

1.1 Структура економічного потенціалу та його загальна характеристика

Потенціал та економічний потенціал країни. Визначення природно-ресурсного, трудового, виробничого, науково-технічного та експортного потенціалу. Узагальнена характеристика економічних результатів. Цільова та ресурсна ефективність використання економічного потенціалу. Кількісна оцінка ефективності.

Забезпечення сталого економічного зростання на основі найбільш ефективного та збалансованого використання потенціалу національної економіки є одним з головних важелів зміцнення позитивних тенденцій у соціально-економічному розвитку України.

Потенціал у широкому розумінні походить від латинського слова potencia (сила) і означає джерела, запаси, наявні засоби, які можуть бути використані для досягнення певної мети.

Економічний потенціал країни - це здатність економіки здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати продукцію, товари, послуги, задовольняти суспільні потреби, забезпечувати розвиток виробництва і споживання.

Економічний потенціал розрізняють:

· за видами економічних ресурсів - природно-ресурсний, трудовий, виробничий та науково-технічний;

· за сферою діяльності - фінансово-інвестиційний, соціальний, промисловий, аграрний, інших галузей господарського комплексу;

· за напрямком використання - внутрішньо- та зовнішньоекономічний.

В подальшому ми зупинимось на природно-ресурсному, трудовому, виробничому, науково-технічному та зовнішньоекономічному потенціалах як комплексних і визначальних в житті країни.

Природно-ресурсний потенціал - це природні багатства національної економіки, залучені в господарський обіг, а також доступні для освоєння при даних технологіях і соціально-економічних відносинах.

Трудовий потенціал - визначається чисельністю активного працездатного населення та його освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем.

Виробничий потенціал - сукупність засобів виробництва та технологій їх використання в економічній діяльності.

Науково-технічний потенціал - досягнення прикладної та фундаментальної науки, дослідно-експериментальна база, нові технології, науково-технічні кадри високої кваліфікації.

Експортний потенціал - здатність виробляти продукцію, конкурентоспроможну на світових ринках, експортувати її за світовими цінами.

Економічний потенціал конкурентної національної економіки може характеризуватися з точки зору досягнутих результатів від використання наявних економічних ресурсів. Економічні результати відображаються в обсязі, структурі, якості та техніко-технологічному рівні вироблених товарів і послуг. Узагальненими характеристиками економічних результатів є ВВП, національний дохід, їхня структура та динаміка. Крім того, показниками економічних результатів можуть бути обсяги виробництва окремих видів продукції, найбільш важливої на даному етапі, рівень життя населення та інше. Найчастіше динаміку розвитку країн аналізують через співставлення рівнів зростання їхніх валових внутрішніх продуктів. Так, в Україні цей показник у 2012 р. склав 108,0 %.

Однією з основних проблем є ефективність використання економічного потенціалу. Її суть полягає у визначенні шляхів і способів досягнення найбільшого задоволення суспільних потреб в умовах обмеженості ресурсів.

Розрізняють цільову та ресурсну ефективність.

Цільова ефективність - це якісна характеристика суспільного виробництва з позиції рівня розвитку і ступеня задоволення потреб суспільства.

Ресурсна ефективність - раціональність використання наявних ресурсів через ефективну організацію суспільного виробництва та комбінацію його факторів.

Для кількісної оцінки ефективності використання економічного потенціалу суспільства приймається система показників з двох підсистем:

· цільової ефективності - ВВП на душу населення, рівень та якість життя, рівень споживання окремих товарів на душу населення;

· ресурсної ефективності - фондоємність, фондовіддача, продуктивність праці, матеріалоємність.

1.2 Природно-ресурсний потенціал національної економіки

Визначення природних ресурсів. Вплив різних груп природних ресурсів на загальний економічний потенціал. Мінерально-сировинні ресурси. Земельні ресурси. Водні ресурси. Рекреаційні ресурси.

Під природними ресурсами ми розуміємо матеріальні предмети і сили, які в результаті достатньої вивченості і на даному рівні розвитку продуктивних сил країни можуть бути використані для задоволення потреб суспільства та держави через задіяння у матеріальному виробництві.

Природні ресурси мають споживчу вартість і є матеріальною базою виробництва. Тому необхідна постійна робота по їх розвідуванню, видобутку, використанню та відтворенню. Під виробництвом при цьому мається на увазі як матеріальна, так і нематеріальна сфери: промисловість, агропромисловий комплекс, будівництво, туристична та рекреаційна діяльність тощо.

Із загального обсягу природно-ресурсного потенціалу України 48,6 % припадає на земельні ресурси, 28,8 % ? мінеральні, 13,1 % ? водні, 9,5 % ? рекреаційні.

Державним балансом запасів корисних копалин в Україні враховано близько 8 тисяч родовищ з 96 видів корисних копалин. 3350 родовищ освоєно промисловістю, на їх базі функціонує понад 2 тисячі гірничодобувних підприємств. Вартість розвіданих запасів у розрахунку на душу населення становить близько 150 тис. доларів США, а за оцінками західних експертів понад 200 тис. доларів США. Більш як третину експортного виторгу держава отримує від реалізації мінерально-сировинної продукції. У грошовому вираженні розвідані запаси оцінюються у 7 - 7,5 трлн. дол. США. Україна здатна не тільки забезпечувати себе такими важливими видами корисних копалин і продуктами їх переробки як залізо, марганець, титан, цирконій, уран, ртуть, графіт, каолін, самородна сірка, бентонітові та вогнетривкі глини, кухонна сіль, високоякісна флюсова сировина, калійні солі, декоративно-облицювальні матеріали, а й експортувати продукцію.

У значних обсягах ведеться видобування кам'яного вугілля (до 2 % світового), залізних (4 %) та марганцевих (10 %) руд, урану, титану, цирконію, германію, графіту (4 %), каоліну (18 %), брому, охри, нерудної металургійної сировини (кварцитів, флюсових вапняків і доломітів), хімічної сировини (самородної сірки, кам'яних та калійних солей), облицювального каменю (гранітів, габро, лабрадоритів та іншого), скляного піску та інше.

Імпортну залежність Україна відчуває в поставках нафти, природного газу, а також щодо більшості руд кольорових металів, магнезиту, апатитів, фосфоритів, бентонітових глин, деревини тощо.

Охарактеризуємо основні види паливно-енергетичних ресурсів - кам'яне вугілля, нафту і газ.

Основні запаси кам'яного вугілля розміщені у Донецькому та Львівсько-Волинському басейнах. Донецький басейн охоплює Донецьку, Луганську і Дніпропетровську області, має площу 52,3 тис. км2. Вугленосні пласти потужністю 0,5 - 2,0 м знаходяться на глибині 500 - 750 м (75 % всіх запасів), доходять до глибини 1200 м і більше. Тут видобувається основна маса кам'яного вугілля України. Львівсько-Волинський басейн має площу 8,0 тис. км2. Вугільні пласти залягають горизонтально на глибині 300 - 650 м і мають незначну потужність - максимально 0,5 - 1,0 м.

Нафта і природний газ - розвідано 278 родовищ нафти і 336 - природного газу. Поклади цих дуже необхідних для України корисних копалин зосереджені в Дніпровсько-Донецькому, Передкарпатському та Чорноморському регіонах.

Земельні ресурси. До них відносяться землі, які можуть бути використані в різних галузях і напрямках господарського комплексу держави: сільськогосподарського призначення, промисловості, транспорту, зв'язку, населених пунктів, водного і лісового фонду, рекреаційного та історико-культурного призначення, а також землі запасу.

Види ґрунтів в основному залежать від території, на якій вони знаходяться. Так, на Поліссі найбільш розповсюджені дернові, дерново-підзолисті, лучно-болотні та торфові ґрунти. В Лісостепу знаходяться чорноземи, сірі ґрунти, а також лучні і солонцеві. У Степовій зоні - чорноземи, каштанові та солонцювані ґрунти. Гірські масиви Карпат і Криму мають бурі та сіро-бурі лісові ґрунти. Україна володіє унікальними запасами чорнозему, які дорівнюють третині всіх світових запасів і використовуються не зовсім ефективно.

У структурі земель 69,3 % становлять сільськогосподарські угіддя, в тому числі рілля - 55 %. Ліси і лісові площі займають 17 %, водне дзеркало - 4 %, болота і заболочені території - 1,5 %. Під багаторічними насадженнями перебуває 2,5 % земель, пасовищами - 5,3 млн га, сіножатями - 2,2 млн га.

Сприятливий клімат, вигідне геополітичне становище і родючі землі надають певні передумови для вигідного сільськогосподарського виробництва та ефективного розвитку експортоспроможного агропромислового комплексу. Біокліматичний потенціал України здатний забезпечити високу ступінь безризиковості ведення рослинницької і тваринницької галузей. Відмінність природно-кліматичних зон, в яких знаходиться Україна, значною мірою нівелює негативні наслідки посух, штурмових вітрів, паводків та інших катаклізмів.

Водні ресурси України формуються переважно за рахунок стоку річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Тиси. Значна частина річкового стоку є транзитною з територій суміжних держав. Сумарний річковий стік (без врахування стоку р. Дунаю) у середній за водністю рік становить 87,1 млрд м 3, у тому числі транзитний стік з територій Росії і Білорусі 34,7 млрд м 3.

Рекреаційні ресурси України охоплюють територію, яка займає 15,6 % загальної території держави. До ресурсів, що мають практичне відтворювальне та оздоровче значення, відносяться ландшафти, особливі кліматичні умови, мінеральні води, лікувальні грязі, біологічні і гідрологічні ресурси та інше.

1.3 Трудовий потенціал національної економіки

Визначення поняття трудового потенціалу. Кількісна оцінка трудового потенціалу. Розподіл населення України за економічною активністю. Необхідність раціонального використання ресурсів живої праці.

Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості і робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров'я, міграційними процесами та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі і, відповідно, можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях. Якість трудового потенціалу - поняття відносне. Воно характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів або робочої сили.

Розподіл населення в динаміці за останні 7 років за економічною активністю, статтю та місцем проживання (міське і сільське населення) наведено в таблиці 4.1.

У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що зумовить потребу у впровадженні трудозберігаючих технологій. Нерівномірне розміщення трудових ресурсів у країні, зниження їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях матеріального виробництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і практичних заходах щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, але і в цілому у державі.

Таблиця 1 Розподіл населення за економічною активністю (у віці 15 - 70 років, тис. чол.)

Роки Показники	2000	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Економічно активне населення працездатного віку старше працездатного віку	22830,8 21150,7 1680,1	22280,8 20481,7 1799,1	22245,4 20545,9 1699,5	22322,3 20606,2 1716,1	22397,4 20675,7 1721,7	22150,3 20321,6 1828,7	22051,6 20220,7 1830,9	22056,9 20247,9 1809,0	22011,5 20393,5 1618,0
Зайняті працездатного віку старше працездатного віку	20175,0 18520,7 654,3	20680,0 18886,5 1793,5	20730,4 19032,2 1698,2	20904,7 19189,5 1715,2	20972,3 19251,7 1720,6	20191,5 18365,0 1826,5	20266,0 18436,5 1829,5	20324,2 18516,2 1808,0	20354,3 18736,9 1617,4
Безробітні працездатного віку старше працездатного віку	2655,8 2630,0 25,8	1600,8 1595,2 5,6	1515,0 1513,7 1,3	1417,6 1416,7 0,9	1425,1 1424,0 1,1	1958,8 1956,6 2,2	1785,6 1784,2 1,4	1732,7 1731,7 1,0	1657,2 1656,6 0,6
Економічно неактивне населення працездатного віку старше працездатного віку	13318,4 7562,4 5756,0	13559,7 8410,3 5149,4	13542,1 8318,0 5224,1	13312,0 8144,8 5167,2	12971,1 7909,5 5061,6	12823,0 8051,7 4771,3	12575,5 7878,0 4697,5	12265,5 7601,5 4664,0	12055,3 7540,7 4514,6

1.4 Виробничий потенціал національної економіки

економічний потенціал ресурс виробничий

Етапи соціально-економічної трансформації у виробничому секторі. Помилки під час формування макроекономічної політики. Структура української економіки. Переважання сировинних галузей. Регулююча діяльність держави. Необхідність розробки стратегії структурно-інноваційних перетворень.

Україна станом на початок 80-х років ХХ ст. визначалася як розвинута індустріальна складова Радянського Союзу, що мала потужну важку і добувну промисловість, досить розвинене машинобудування та інше. Водночас це була мілітаризована економіка, яка характеризувалася непомірними енерго- та матеріалоємністю, величезними трудовими затратами на одиницю продукції.

Якщо розглядати соціально-економічні трансформації у виробничому секторі в нашій державі через призму макроекономічних показників, можна виділити основні чотири етапи: 1991 - 1994 рр. - повного розбалансування старої адміністративно-командної системи, що характеризувався прискореними темпами падіння ВВП, обсягів промислового виробництва, гіперінфляцією, зубожінням населення; 1995 - 1999 рр. - активного становлення ринкової інфраструктури, який ознаменувався зниженням інтенсивності падіння ВВП та обсягів промислового виробництва, укріпленням національної грошової одиниці, загостренням демографічної кризи; 2000 - 2007 рр. - держава вийшла на траєкторію економічного зростання; 2008 - по даний час, - фінансово-економічна криза.

Під час формування макроекономічної політики було допущено ряд помилок.

Невдало проведена приватизація. Не виправдала себе сертифікатна приватизація, яка не забезпечила структурну перебудову економіки. Не з'явився ефективний власник. Не сформовано середній прошарок, що повинен стати генератором ринкових перетворень, фундаментом економічної і політичної стабільності в суспільстві.

Податкова система не зорієнтована на ринок. Через надмірно високі податки вона руйнує виробництво, а не стимулює його.

Не створена законодавча база, яка регулювала б діяльність природних монополій, що вносить дисбаланс у ціновий паритет між окремими галузями і негативно впливає на розвиток економіки в цілому.

Не вдалося сформувати дієздатний апарат управління ринковими перетвореннями, перебудувати функціональні структури і методи їх роботи. Не вирішене питання переходу від галузевого до функціонального управління просторовим розвитком.

У державі досягнута грошова стабілізація, не підтверджена фінансовою і бюджетною стабільністю, в основі яких має бути реальне зростання ВВП, його достатність для подальшого розвитку.

Необхідно зробити зміни у законодавчій сфері відносно зменшення трансакційних витрат, що визначають умови і межі ринкової діяльності. Маються на увазі витрати, не пов'язані з укладанням господарських договорів - пошук необхідної інформації, дозвіл санепідемстанції на певний вид діяльності тощо.

Внаслідок зазначених та багатьох інших причин економічна стагнація розтягнулася на десять років. І хоча з 2000 року спостерігалося щорічне зростання ВВП, у 2007 році обсяг реального ВВП складав лише 73,9 % від рівня 1990 р. (табл. 4.2). Потім на результати діяльності в країні негативно вплинула фінансово-економічна криза і у 2012 р. рівень ВВП складає 65,4 %.

Таблиця 2 Динаміка ВВП, %

Показники Роки	У фактичних цінах	Індекси фізичного обсягу
	валовий внутрішній продукт	валовий вн. продукт у розрахунку на одну особу	валового внутрішнього продукту	валового внутрішнього продукту у розрахунку на одну особу	валового внутрішнього продукту
	млн грн	грн	у цінах попереднього року, відсотків	відсотків до 1990 року
1990	167№	3І	…	…	100,0
1995	5451642№	105793І	87,8	88,5	47,8
2000	170070	3436	105,9	106,7	43,2
2001	204190	4195	109,2	111,1	47,2
2002	225810	4685	105,2	106,3	49,7
2003	267344	5591	109,6	110,5	54,4
2004	345113	7273	112,1	113,0	61,0
2005	441452	9372	102,7	103,5	62,7
2006	544153	11630	107,3	108,1	67,3
2007	720731	15496	107,9	108,6	72,6
2008	948056	20495	102,3	102,9	74,2
2009	913345	19832	85,2	85,6	63,3
2010	1082569	23600	104,1	104,6	65,8
2011	1302079	28488	105,2	105,6	69,3
2012	1408889	30901	100,2	100,4	69,4

В останній період (2010 - 2012 рр.) у промисловому комплексі відбулися деякі зміни, проте частка сировинних галузей залишається високою. Виробництво здійснюється в межах існуючої структури без радикальних технологічних змін. Так, у 2012 році (індекс промисловості склав 100,2%) у структурі промислового виробництва переважали: виробництво та розподілення електроенергії, газу і води; виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів; металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, хімічна і нафтохімічна промисловість. Значно знизились обсяги машинобудування і легкої промисловості.

Разом з тим реалії трансформаційної економіки обумовлюють необхідність поєднання в середньостроковому періоді механізмів оптимізації наявної індустріальної структури економіки з інструментами, які забезпечують формування складових економіки, заснованої на знаннях. Наприклад, в ЄС промислове виробництво складає 18,7 % ВВП, тоді як на сферу послуг припадає 66,9 %. В Україні частка промисловості у загальному обсязі випуску продукції становила 50,1 %, що свідчить про індустріальний характер національної економіки.

Таким чином, основним завданням у цій сфері є розробка відповідної стратегії структурно-інноваційних перетворень, яка повинна втілитися в адекватній промисловій політиці. Структурні перетворення передбачають наявність інноваційної активності підприємств та значного обсягу інвестиційних ресурсів.

1.5 Науково-технічний потенціал національної економіки

Потужний інтелектуальний потенціал, який дістався нам у спадщину. Скорочення науковців, у тому числі найвищої кваліфікації. Необхідність збільшення обсягів фінансування науки. Тенденції впровадження вітчизняних інновацій. Джерела фінансування технологічних інновацій. Потенціал України в області сучасних технологій. Державна програма імпортозаміщення.

Свого часу в Україні було нагромаджено потужний інтелектуальний потенціал. За кількістю студентів, часткою наукових працівників у загальній чисельності населення Україна посідала одне з перших місць у Європі. З початком переходу економіки країни на ринкові засади розвитку загострилась проблема працевлаштування осіб, які отримали вищу або середню професійну освіту, знизився престиж вищої освіти, внаслідок чого значна кількість вищих навчальних закладів (ВНЗ), зокрема технічного профілю, змушені були зменшити випуск фахівців.

У 1990 р. Україна володіла 6,5% світового науково-технічного потенціалу при чисельності населення близько 0,1% від світового. З кожної 1000 зайнятих 11 осіб працювали у науково-технічній сфері, а в 2012 р. ? тільки п'ять осіб. Відбулося істотне скорочення чисельності науковців найвищої кваліфікації (докторів і кандидатів наук) у науковій сфері.

Питома вага видатків на науку у ВВП України склала 0,96%. Аналогічні витрати складають у Швеції - 3%, Японії - 2,97%, Швейцарії - 2,86%, США - 2,62%, Німеччині - 2,53%. Така ситуація не може вважатися прийнятною.

Аналіз тенденцій розвитку вітчизняних інновацій вказує на переважання поліпшуючих, насамперед продуктових, інновацій, домінування низькотехнологічних, енергоємних та екологічно небезпечних виробництв. Негативною тенденцією є незначна частка промислових підприємств, що займаються інноваційною діяльністю (від 13,7% у 2004 році до 17,4% у 2012 році).

Незважаючи на різні форми підтримки та розвитку інноваційної діяльності, основним джерелом її фінансування є власні кошти підприємств, тоді як обсяги державної фінансової підтримки незначні, таблиця 4.3.

Необхідно визначитись з довгостроковими головними соціально-економічними цілями та пріоритетами розвитку науки і техніки, галузей економіки відповідно до соціально-політичних завдань та реальних фінансово-економічних можливостей держави і в цьому напрямку проводити своєчасне та в достатніх обсягах інвестування.

Таблиця 3 Джерела фінансування технологічних інновацій

Показники Роки	Загальна сума витрат, %	у тому числі за рахунок коштів
		власних, %	державного бюджету, %	іноземних інвесторів, %	інші джерела, %
2000	100,0	79,6	0,4	7,6	12,4
2001	100,0	83,9	2,8	3,0	10,3
2002	100,0	71,1	1,5	8,7	18,7
2003	100,0	70,2	3,0	4,3	22,5
2004	100,0	77,2	1,4	2,5	18,9
2005	100,0	87,7	0,6	2,7	9,0
2006	100,0	84,6	1,9	2,9	10,0
2007	100,0	73,7	1,3	3,0	21,7
2010	100,0	59,4	1,1	30,0	9,0
2011	100,0	52,9	1,0	0,4	45,3
2012	100,0	65,9	2,0	8,7	24,0

Україна володіє серйозним потенціалом в області сучасних технологій. Політика структурної адаптації дасть можливість нашій країні збільшити частку у світовому виробництві високотехнологічної продукції. На рішення цієї задачі спрямована широкомасштабна державна програма імпортозаміщення, якою також передбачається захист потенціалу національної економіки. Державі доводиться резервувати ринок по окремих видах продукції для місцевих підприємств, обмежувати іноземну конкуренцію протекціоністськими бар'єрами, використовуючи привабливість своїх досить потужних ринків. Як показує світова практика, провідною галуззю вважається електронне виробництво, яке стає істотним чинником соціально-економічного розвитку і навіть конкурентоздатності за ступенем розвитку країни.

Інноваційний розвиток держави - це шлях до створення ефективної національної економіки.

1.6 Експортний потенціал національної економіки

Передумови для інтеграції економіки України у світові цивілізаційні процеси. Результати ліквідації державної монополії на здійснення зовнішньоекономічних операцій і надмірної лібералізації зовнішньої торгівлі. Структура зовнішньоекономічних зв'язків України. Участь держави у міжнародному поділі праці. Експортно-імпортні операції. Науково-технічне співробітництво із зарубіжними партнерами. Торгове партнерство із розвиненими країнами ринкової економіки і країнами пострадянського простору.

Україна, як самостійна держава, прагне посилити свою роль та ступінь впливу у господарських зв'язках на світовому і європейському рівнях. Проте підключення економіки країни до глобальних процесів і структур відбувається суперечливо та неоднозначно. Протягом періоду незалежного розвитку сформовано економічні, матеріальні, правові та інституційні передумови для інтеграції її економіки у світові цивілізаційні процеси. Здійснено поступовий перехід від повністю ліберального режиму зовнішньої торгівлі (1992 - 1995 рр.) до підвищення конкурентоспроможності виробництва, захисту вітчизняного товаровиробника, диверсифікації зовнішньоторговельних зв'язків відповідно до геополітичних, національних і регіональних пріоритетів, а також гармонізації законодавства з міжнародними вимогами і нормами.

Ліквідація державної монополії на здійснення зовнішньоекономічних операцій і надмірна лібералізація зовнішньої торгівлі призвели до дисбалансу між загальнодержавними інтересами та цілями окремих суб'єктів господарювання або галузевих “лобі”. Втрата пріоритету інтересів держави як головного суб'єкта міжнародних економічних відносин дозволила процвітання “тіньового” бізнесу, надмірний експорт стратегічної сировини, нееквівалентний обмін, демпінг та інші негативні явища. Внаслідок такої зовнішньоекономічної політики країна зазнала значних фінансових втрат, оскільки валютні кошти від операцій осідали у зарубіжних банках і офшорних зонах. Негативний вплив на українську економіку здійснила практика ввезення та вивезення іноземних товарів під виглядом давальницької сировини, що зумовлювало зменшення надходжень від сплати мита.

Недосконалою є структура зовнішньоекономічних зв'язків України. У ній зовнішня торгівля переважає над такими формами як поглиблення виробничого кооперування, науково-технічне та кредитно-фінансове співробітництво, розвиток зовнішньоекономічної інфраструктури та ін. Водночас ці сучасні види діяльності здатні забезпечити інтегрування у світове співробітництво на паритетних засадах.

У самій структурі зовнішньої торгівлі має місце дисбаланс у співвідношенні товарів і послуг. Торгівля послугами в Україні становить лише 15 % вартості експорту товарів, тобто є меншою у 6,6 разів. У структурі експортних послуг провідна роль належить транспортним і послугам зв'язку. Незначна частка ділових і професійних послуг, послуг міжнародного туризму, інжинірингу та ін. Так, валютні надходження від іноземного туризму в Україні майже у 20 разів нижчі, ніж у Польщі.

Питома вага України у світовій економіці досить помітна. За своїм потенціалом вона входить до першої шістки країн Європи (окрім неї - Великобританія, Італія, Німеччина, Росія, Франція). Об'єктивно це могло визначити істотну роль нашої країни у міжнародному територіальному поділі праці. Проте частка України у світовій торгівлі не надто висока. Недостатньо використовуються можливості для міжнародної кооперації, зовнішніх інвестицій тощо. Незважаючи на це, українська продукція добре відома у багатьох країнах. Для деяких країн та регіонів наша держава є важливим партнером в економічній співпраці.

Основними експортними товарами є залізна та марганцева руди, прокат чорних металів, чавун, кам'яне вугілля, кокс, кальцинована сода, азотні добрива, прокатне та ковальсько-пресове обладнання, обладнання для хімічної промисловості, тепловози, екскаватори, енергетичне обладнання, цемент, віконне скло. У групі товарів широкого вжитку - соняшникова олія, зерно, борошно.

В імпорті переважають нафта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, верстати та обладнання для легкої й харчової промисловості, свердловинні установки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлоза, риба, а також кондитерські та плодоовочеві вироби, алкогольні напої.

Держава бере досить активну участь в економічному співробітництві з промислово розвиненими країнами світу. Понад 20 країн (Австрія, Великобританія, Голландія, Італія, Норвегія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція, США, Японія та ін.) отримують з України промислову продукцію і сировину: залізну й марганцеву руди, кокс, чавун, прокат чорних металів, графіт, металургійне та гірничо-шахтове устаткування, штучні алмази, металообробні верстати, прилади, автонавантажувачі, а також одяг, олію та ін.

В економічних зв'язках із зарубіжними державами використовується науково-технічне співробітництво (торгівля патентами, ліцензіями, технічним досвідом тощо), яке сприяє прискоренню темпів економічного розвитку, раціональному використанню природних ресурсів, автоматизації і механізації технологічних процесів, скороченню строків будівництва підприємств, підвищенню ефективності капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин. Науково-технічне співробітництво здійснюється у наступних формах: матеріальній, тобто через обмін продукцією; нематеріальній - у вигляді креслень, формул, обміну інформацією, літературою тощо; послуг фахівців і технічного персоналу в галузі менеджменту, маркетингу, контролю за якістю.

Важливу роль у розвитку зовнішніх економічних зв'язків відіграють країни колишнього Радянського Союзу. Найбільш потужними торговельними партнерами України є Росія, Туркменістан, Білорусь, Молдова, Казахстан, Литва, Узбекистан, Грузія, Азербайджан та ін. Питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими країнами становить 46 % від загального товарообороту, у тому числі з експорту цей показник дорівнює 31 %, імпорту - майже 58 %.

Основним торговельним партнером залишається Російська Федерація, на яку припадає 36 % загальних обсягів торгівлі. Росія задовольняє майже 90 % потреби у нафті і нафтопродуктах, понад половину - в природному газі, майже 80 % - у лісоматеріалах; постачає годинники, швейні машини та значну частину легкових і вантажних автомобілів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової металургії, риби і рибопродуктів.

Головні чинники економічної інтеграції на регіональному та глобальному рівнях, якими є безпосередньо економіка і тісно пов'язана з нею соціальна сфера, досить слабкі. За роки незалежності Україна мала періоди як спаду, так і зростання. Спостерігається тенденція погіршення статусу України у міжнародних відносинах. Крім того, відбуваються негативні явища у внутрішньому середовищі країни. Так, в середині 90-х років ліберальна валютно-грошова політика, поряд з лібералізацією зовнішньої торгівлі і відсутністю регулюючого законодавства, призвела до катастрофи у виробничій сфері, зниження рівня життя населення та посилення корупції. Останніми роками в глибокій кризі знаходиться вітчизняний агропромисловий комплекс. АПК з донора перетворився в одного з основних споживачів бюджетних коштів. Все це негативно впливає на міжнародну інтеграцію держави.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

1. Надайте і роз'ясніть визначення потенціалу та економічного потенціалу країни.

2. Які складові входять до економічного потенціалу?

3. Охарактеризуйте цільову та ресурсну ефективність використання економічного потенціалу.

4. Доведіть, що матеріальні ресурси є базою виробництва.

5. Роз'ясніть потенціал мінеральних ресурсів України.

6. Надайте інформацію щодо нафтових і газових родовищ.

7. В чому полягає унікальність земельних ресурсів держави.

8. Визначте ситуацію з водними та рекреаційними ресурсами.

9. Які основні складові трудового потенціалу держави Ви знаєте?

10. Надайте ситуацію з народонаселенням у державі.

11. Який вихід Ви бачите в ситуації зменшення трудових ресурсів в Україні?

12. З'ясуйте ситуацію в промисловості України на початок 80-х років XX століття.

13. Назвіть чотири основні етапи у розвитку виробничого сектора нашої держави.

14. Охарактеризуйте помилки під час формування макроекономічної політики в Україні.

15. Проведіть аналіз структури промислового комплексу.

16. Визначте тенденції розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки.

17. З'ясуйте ступінь інноваційності суб'єктів господарської діяльності.

18. Які шляхи інноваційного розвитку держави Ви бачите?

19. Охарактеризуйте проблеми зовнішньоекономічних зв'язків України на сучасному етапі.

20. Назовіть найбільш потужних торговельних партнерів України і напрямки торгівлі.

Тести

1. Найчастіше динаміку розвитку країн аналізують шляхом зіставлення рівнів зростання:

а) валових внутрішніх продуктів;

б) обсягів інвестицій;

в) рівня життя населення;

г) експортних можливостей.

2. Для кількісної оцінки використання економічного потенціалу країни приймається система показників з двох підсистем:

а) кількості ресурсів та ефективності їх використання;

б) порівняння з потенціалами розвинутих і трансформаційних країн;

в) цільової і ресурсної ефективності;

г) наявності ресурсів і ступеня їх освоєння.

3. Імпортну залежність Україна відчуває в поставках:

а) нафти і газу;

б) залізної руди;

в) деяких руд кольорових металів;

г) правильні відповіді у варіантах а) і в).

4. Україна володіє:

а) потужною електронною промисловістю;

б) сучасними інноваційними технологіями;

в) унікальними запасами чорнозему;

г) розробками в галузі біотехнологій.

5. Зменшення приросту трудових ресурсів зумовлює:

а) скорочення обсягів виробництва;

б) впровадження трудозберігаючих технологій;

в) необхідність використання праці людей пенсійного віку;

г) працю в понадурочний час.

6. Україна станом на початок 80-х років ХХ ст. вважалася:

а) індустріально відсталою;

б) аграрною республікою;

в) індустріальною складовою СРСР;

г) продовольчою базою для населення Радянського Союзу.

7. Частка сировинних галузей в економіці:

а) недостатня;

б) залишається високою;

в) значно знизилася;

г) відповідає потребам країни.

8. Частка сфери послуг в Україні:

а) більша ніж в країнах ЄС;

б) недостатня;

в) задовольняє потреби населення;

г) в останні роки значно зросла.

9. Проблема працевлаштування осіб з вищою освітою в останні роки:

а) загострилася;

б) вирішується успішно;

в) особливо гостра для фахівців інженерних спеціальностей;

г) має наслідком зниження наукового потенціалу.

10. В Європі Україна за своїм економічним потенціалом:

а) посідає останні місця;

б) не грає суттєвої ролі;

в) займає визначальне місце;

г) входить до першої шістки.

Размещено на Allbest.ru