Економічна криза в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Характеристика кризових явищ

2. Економічна ситуація в Україні у 1990-х роках

3. Причини економічної кризи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

економічний криза державний борг

Рівновага і стабільність це основна властивість середовища, в якому функціонує економічна теорія. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи. Історично склалося так, що розвиток людства був повязаний з постійною боротьбою з незгодами - епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що асоціюються з кризою. Існувала точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки "труднощі росту". Багато років у нашій країні саме це поняття було швидше ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою проблем на соціалістичних підприємствах труднощі, що виникали, "гасилися" вищими органами. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як "банкрутство". Криза, при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін. Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей. Без боротьби - немає розвитку.

1. Характеристика кризових явищ

Поняття "криза" найтісніше пов'язане із поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Якщо виключити чекання кризи, то і пропаде гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, а й цілком звичайні помилки. Можна на проблему кризи глянути й в іншому ракурсі. Соціально-економічна система в будь-якому вигляді і будь-якій формі, чи то суспільна формація, чи то фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток. Функціонування - це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність системи, якісну визначеність, сутнісні характеристики. Розвиток - це придбання нової якості, що зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється. Функціонування і розвиток найтіснішим чином пов'язані між собою. Вони відбивають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, а й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами їх використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.) Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі.

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі-з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою. небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати і прогнозувати. У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтісніше пов'язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку. Наслідки кризи можуть призвести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку економіці бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої економіки, так і для навколишніх.

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, локальні -- тільки частину її. Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою можна виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікрокризою, як ланцюгова реакція може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо. За структурою відносин у соціально-економічній системі і диференціацією проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх видах їх прояву. У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємин людини з природою -- екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини-виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, нехтування вимогами законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними і несподіваними. Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язаними з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу. Несподівані кризи часто бувають результатом чи грубих помилок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічної залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз.

Існують також кризи явні і латентні (приховані). Перші протікають помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок. Легкі, м'які кризи протікають більш послідовно і безболісно. їх можна передбачати, ними легше управляти. Уся сукупність можливих криз поділяється також на групи криз затяжних і короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно і складно. Вони часто с наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.

2. Економічна ситуація в Україні у 1990-х роках

Фінансова криза в Україні пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією національної системи грошового й кредитного обігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1440%, у 1993 році -- 6288%, у 1994 році -- 850%. Після грошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомоги і пенсій, а також у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році -- 27,4 відсотка, в 1994 році -- 24,0 відсотка, в 1995 році -- 23,2 відсотка, в 1996 році -- 16,8 відсотка, в 1997 році -- 27,3 відсотка, в 1998 році -- 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причин бюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також незважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету.. Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки. Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів.

Питання держборгу було найболючішим:

1991 р.- І половина 1994 р.

Безсистемне утворення і нагромадження боргу. Залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній -- 75 %).

ІІ половина 1994 р. -- І половина 1997.

Поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56 %.Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

З ІІ половини 1997На 1 січня 2000 загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній -- 12,4 млрд. дол. і внутрішній -- 2,8 млрд. дол.

На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (у гривневому еквіваленті -- 256,05 млрд. грн)

З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на 8,663 млрд. дол. Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на 7,03 млрд.

Динаміка державного боргу України

Розмір державного боргу, млн. грн

Показники рівня безробіття за результатами вибіркових опитувань із застосуванням методології МОП у 1995--2003 рр. у середньому в 2--3 рази перевищували дані офіційної статистики.

Пік інфляційного зростання цін в Україні припав на 1993 р., коли річний темп інфляції перевищив 10 000 %. Інфляція тоді була одночасно інфляцією попиту та інфляцією витрат. Причиною її був надмірний попит, оскільки у 1992 р. дефіцит бюджету становив 12,2 % ВВП, а в 1993 р. -- 6,5 %. Як відомо, граничним є дефіцит в обсязі 3 % ВВП. Інфляція витрат виявлялася у тому, що обсяг реального ВВП лише за 1993 р. скоротився майже на 18 %.

У 1992--1994 рр. спостерігався глибокий економічний спад, який проявився майже у дворазовому скороченні обсягів реального ВВП. У 1999 р. він сягнув найнижчої точки, а в 2000 р. розпочався перехід до позитивних приростів ВВП.

3. Причини економічної кризи

Причини економічної кризи в Україні успадковані від колишнього СРСР. Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні у 90-х роках були:

1) різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства;

2) різке зниження життєвого рівня населення;

3) зростаюча армія безробітних;

4) різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас клановономенклатурної еліти, а з іншого --катастрофічне знижується життєвий рівень більшості населення. Щомісячні й річні доходи перших у тисячу і більше разів перевищують доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання;

5) реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому.

На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи.

До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР,

До другої --ті, що постали з часу проголошення незалежності України;

До третьої -- причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ. Ці три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою.

Головні причини першої групи:

1. Майже повне, або тотальне, одержавлення економіки, власності. В цих умовах 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма була значною мірою також одержавлена) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише до 12% продукції промисловості вважалися конкурентоспроможними), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%),існування затратної (самоїдської) економіки.

2. Наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А»(галузей, в яких виробляються засоби виробництва) становила в 1990 р. 72,4%, групи «Б» (галузей, в яких виробляються предмети споживання) --27,6%, а в розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення. Це означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами. Тобто панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умов слабкого використання економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів, надмірна централізація перших у руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4. Зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на території нашої держави створювали «гнилі» моря, будували атомні станції поблизу великих міст, зосереджували надмірну кількість «брудних» виробництв тощо. Власність загальносоюзних міністерств і відомств колишнього СРСР переважно перейшла у власність Української держави, крім частки України в золотому, алмазному фондах, у власності представницьких органів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). Отже, на перший погляд, цей фактор перестав бути в Україні руйнівним. Але насправді це не так, оскільки лише Чорнобильська катастрофа лежить важким тягарем на плечах України, а її негативні наслідки позначаться на житті багатьох поколінь.

5. Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці. Тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження від нічийної власності виявлялося в масовому її розкраданні. Відчуження працівників від власності на засоби виробництва, результатів праці тощо -- визначальна риса економічної системи в Україні на сучасному етапі, оскільки засоби виробництва узурповані новою клановономенклатурною елітою. Таке відчуження частково долається лише на підприємствах, викуплених трудовими колективами. Частково через те, що вони також значною мірою мають кредиторську заборгованість іншим підприємствам і банкам, існує надмірний податковий тягар, тож за таких умов бути повною мірою власниками результатів своєї праці неможливо.

6. Значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. на рік. В Україні після розпаду колишнього Союзу залишилося до 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузей машинобудування були залучені до виробництва зброї, вироблялося до 17% всієї оборонної продукції, майже 60% промисловості України було зорієнтовано на потреби ВПК. Загальна кількість робочої сили, зайнятої на підприємствах ВПК, становила майже 40% працездатного населення країни.

7. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. Так, з республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР. З часу проголошення державної незалежності надмірний централізм у перерозподілі національного доходу з боку Москви змінився централізмом, але вже щодо областей з боку Києва.

8. Політика пограбування села. Вона виявлялася в «перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм «ножиць цін» і низький рівень продуктивності праці. Така політика продовжує існувати.

9. Значна монополізація економіки

10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування промисловості становить майже 60%, моральне -- до 90%. З часом деякі з названих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися. Так, зокрема, тривала ще жорсткіша політика пограбування села, ще більше зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, енерговитрати за значного скорочення обсягів виробництва (витрати енергії, матеріалів в 1999 р. зросли втричі внаслідок передусім погіршення якості основних фондів), поглибилися диспропорції, посилилося відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін. Названі вище причини (у колишньому СРСР) призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану «перебудову» Але це в жодному разі не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи спричинене суверенітетом України, здобуттям нею державної незалежності. Прагнення до незалежності й здобуття її -- закон розвитку світової цивілізації.

Головні причини другої групи:

1. Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Порушення цих зв'язків, насамперед з Росією, призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Адже лише 20% промислового виробництва в Україні мали завершений технологічний цикл. Слід зауважити при цьому, що далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо). Але їх треба було замінювати ефективнішими поступово.

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему. Тобто невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціальне орієнтованої ринкової та змішаної економіки).

3. Руйнування державного управління економікою і запровадження недосконалих ринкових важелів.

4. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних за своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакета економічних реформ.

5. Непродумане впровадження купона (без відповідної наукової концепції). Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, не мали надійного захисту. Це стало однією з причин катастрофічного знецінення купона.

6. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

7. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку.

8. Відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів.

9. Доларизація української економіки. Тобто вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни.

10. Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника. Наприклад, непомірний податковий тягар.

11. Відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків. В діяльності банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю.

12. Тіньовий характер роздержавлення й приватизації. Масове оволодіння державною власністю клановими угрупованнями, частиною директорського корпусу та ін., відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

13. Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол.

14. Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років посідала 135-те місце у світі).

15. Значне зростання управлінського апарату.

16. Майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства. Занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризи, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

17. Стрімке подорожчання енергоносіїв.

18. Відсутність науково обґрунтованих наукової, промислової політики, політики ціноутворення.

19. Отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.). Внаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил.

20. Надмірний податковий тягар. Вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету разом з іншими факторами унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

21. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. За період 1991--1999 рр. вони оцінюються в 5 млрд. дол.

22. Незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва.

Висновок

До числа економічних чинників, що зумовлюють кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва у країні. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення.\

Отже, причини економічної кризи в Україні успадковані від колишнього СРСР.

Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні у 90-х роках були:

1) різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства;

2) різке зниження життєвого рівня населення;

3) зростаюча армія безробітних;

4) різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас клановономенклатурної еліти, а з іншого --катастрофічне знижується життєвий рівень більшості населення. Щомісячні й річні доходи перших у тисячу і більше разів перевищують доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання;

5) реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому.

Список використаної літератури

1. Воробйов. Є.М. Економічна теорія - Київ-Харків, 2001.

2. Економічна енциклопедія: У 3-х томах (ред.. кол.:. С.В. Мочерний (відп. ред..) та ін. ) - К: Видавничий центр „Академія", 2000.

3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.Базилевича. К.: Знання, 2006.

4. Воробйов. Є.М. Економічна теорія - Київ-Харків, 2001.

5. Башнянин Г.І., Шевчук Є.С. та ін. Політична економія. Навч посібник. Львів „Новий світ - 2000", 2004.

6. Політична економія: Навч. посібник/За ред.. К.Т.Кривенка. К.: КНБУ, 2001

7. Старостенко Г.Г. Економічна теорія: навч. посібник для дистанційного навчання. К.: Університет „Україна", 2004.

8. Збірник. Перехідна економіка./За ред.. В.М.Гейця. К.: Вища школа. 2003.

Размещено на Allbest.ru