Проблеми, принципи й напрямки формування стратегій економічного розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми, принципи й напрямки формування стратегій

економічного розвитку України

З моменту здобуття незалежності Україна увійшла у світове товариство як суверенна держава і перед нею постала мета розробити й здійснити самостійну стратегію економічного розвитку. Стратегія повинна прокласти шлях до перетворення України на економічно розвинену країну постіндустріального типу, здатну забезпечити свою оборонну міць і високий рівень життя населення. З того часу минуло майже два десятиліття; умови розвитку України, - як внутрішні, так і зовнішні, - змінювалися, відповідно змінювалася стратегічна політика, механізм її здійснення. Проте головна стратегічна мета залишилася незмінною.

Кожний етап розвитку держави вимагає постановки адекватних стратегічних цілей, їх конкретизації відповідно окремих сфер і галузей економіки. Ця теза поділяється багатьма українськими економістами. «…Якщо на початкових етапах ринкової трансформації найважливішими її інституціональними передумовами вважались лібералізація, приватизація та корпоратизація, макроекономічна стабілізація», - зазначає Д.Г. Лук'яненко, - «то на сьогодні домінує ідея здатності держави забезпечити середовище, що стимулює внутрішню і міжнародну конкурентоздатність національних підприємств та об'єднань. Таким чином, вирішального значення для економічного розвитку України набуває макро- і мікрозбалансована структурна політика та її інституціональне забезпечення».1

Така політика конкретизується у заходи, до яких належать:

? системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;

? ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована із внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

? спрямована на ліквідацію монопольної чи монопсонної залежності від окремих зарубіжних ринків міжнародна диверсифікація;

? становлення власних транснаціональних економічних структур із глобальним менеджментом;

? забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз.1 Завершення 90-х років стало й часом припинення тривалої кризи в економіці України. Початок нового десятиліття ставить нові завдання, вимагає уточнення й доповнення тих цілей, які визначалися раніше. В 2001 р. були розроблені «Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки».2 Метою стратегії на наступне десятиліття проголошувалося забезпечення підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку. Якщо на попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми лібералізації) державно-адміністративної системи управління, то тепер ставилася нова мета - формування сильної держави, активізація її регулюючої функції і водночас здійснення такої політики, яка б не лише зберегла, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку.

Відповідно до головної мети розвитку «Концептуальні засади» визначали стратегічні пріоритети України. Цими пріоритетами є:

1. Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Передбачалося, що до кінця 2007 р. Україна може претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. - створити реальні внутрішні передумови для вступу України в ЄС.

2. Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього необхідно реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП України у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС.

3. Утвердження інноваційної моделі розвитку. Базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки.

4. Соціальна переорієнтація економічної політики. Головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, обмеження загрозливої диференціації доходів населення, подолання бідності, утвердження сучасних європейських стандартів життя.

Згідно з «Концептуальними засадами» соціально-економічні перетворення в Україні мали здійснитися у два етапи:

Перший етап - 2002-2004 роки. Його основна мета - зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів, істотне розширення внутрішнього попиту й утвердження на цій основі надійної стабілізації та сталого зростання.

Другий етап - 2005-2011 роки. Передбачалася комплексна модернізація підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-іноваційної моделі розвитку та формування базових засад соціально орієнтованого ринкового господарства.

Перший етап, запланований «Концептуальними засадами», вже завершився і йому можна дати оцінку. Певні цілі досягнуто. Зокрема, економіка стабілізувалася, темпи зростання ВВП навіть перевищили планові. Проте в цілому соціально-економічний розвиток України у цей час не виправдав очікувань. Спостерігалася низька активність іноземного інвестування в економіку, диференціація доходів населення поглибилася, зросла корумпованість, монополізація економіки олігархічними структурами.

В «Концептуальних засадах» конкретизувалися напрямки реформування й шляхи його здійснення. Зокрема, серед пріоритетних були визначені такі сфери: інституційні перетворення; стратегія макроекономічної політики; стратегія розвитку внутрішнього ринку та реального сектора економіки; інвестиційна та структурно-інноваційна політика; соціальна політика; зовнішньоекономічна стратегія; активна державна регіональна політика; економічна та екологічна безпека.

Аналіз виконання завдань Концепції на першому етапі виявив, що вона потребує коригування з огляду на реалії соціально-економічного розвитку України та її зовнішньополітичного оточення. Тому було прийнято новий документ, який отримав назву «Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004-2015 роки). Шляхом європейської інтеграції».

В «Стратегії» визначається, що основою стратегічного курсу України є утвердження України як високотехнологічної держави. Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття нашою державою повноправного членства в Європейському Союзі.

Проте і цей документ недостатньо враховує можливості використання економічного потенціалу України й прискорення процесу реформування економіки країни з метою її вступу до СОТ і Європейського Союзу. Перед урядом нашої держави постає завдання надати більш дієвого поштовху економічному розвитку й забезпечення необхідного динамізму рухові у напрямку до євроінтеграції. Певні досягнення в цьому напрямі вже є. Після гальмування динаміки ВВП у 2005 р. (2,7% приросту) розвиток економіки країни прискорився в 2006 і 2007 роках (відповідно 7,1% і 6,9%). Приріст промислового виробництва в цей період становив понад 6% щороку. Пожвавився приріст ПІІ. Проте зростала інфляція, яка перевищувала 11%.

Рівень 1990 р. за обсягом ВВП не досягнуто. Дуже повільно йде технологічна перебудова економіки. Е

Економічна криза 2008-2009 р. відкинула економіку України назад. В 2009 р. в порівнянні з попереднім роком ВВП скоротився на 15,1%. При цьому індекс промислової продукції в 2009 р. порівняно з 2008 р. становив 78,1% (в тому числі в металургійному виробництві - 73,4%, в машинобудуванні - 54,9%, в хімічній промисловості - 76,8%), індекс будівельної промисловості - 51,8%, транспорту - 78,1%. Обсяг експорту складав 59,3% до попереднього року, імпорту - 53,1%1. Така ситуація вимагає коригування прийнятих планів і щодо строків досягнення цілей і до методів їх досягнення.

Економічна політика українського уряду повинна бути спрямована на розкриття й ефективне використання значного ресурсного, виробничого й інтелектуального потенціалу нашої країни. За визначенням експертів Національного інституту стратегічних досліджень, основними напрямами такої політики мають стати:2

? реформування соціальної політики та формування дієвого ринку праці;

? реформування житлово-комунального господарства;

? створення конкурентного середовища, сприятливого для соціально-економічного розвитку;

? орієнтація фінансової та інвестиційної політики на завдання структурної модернізації національної економіки;

? підвищення енергоефективності української економіки;

? розширення та реструктуризація зовнішньоторговельних відносин;

? поєднання макроекономічної стабільності та динамічного розвитку.

За думкою українських науковців, фахівців з проблем міжнародних економічних стратегій (зокрема, Ю.В. Макогона), інтеграція України в глобальний простір має будуватися на максимальному використання інформаційних, інтелектуальних ресурсів і наявного науково-технічного потенціалу.3

Важливою складовою стратегії розвитку України є зовнішньоекономічна політика. Україна є учасницею організацій глобального типу (ООН та її економічні структури), макрорегіонального (СНД, ОЧЕС, ГУАМ), мезорегіонального (єврорегіони). Ще знаходячись у складі СРСР, Україна стала однією із засновниць ООН у 1945 році на правах самостійного члена. Декілька разів вона обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН. Вона бере активну участь у роботі головного економічного органу ООН - Економічній і соціальній раді (ЕКОСОР), а також в ЮНІДО, ЮНКТАД та інших органах, пов'язаних з економікою. Після здобуття незалежності Україна вступила до МВФ і Світового банку (у 1992 році). Міжнародний валютний фонд серед міжнародних організацій є найбільшим кредитором України; на другому місці - Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), та третьому - Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР).

Кредити МФВ йдуть на підтримку платіжного балансу й на погашення внутрішнього боргу України. Кредити МВФ почали надходити в Україну в той час, коли її економіка знаходилася в критичному стані. Завдяки ним удалося приборкати гіперінфляцію та ввести в обіг нову грошову одиницю - гривню. Стабілізація курсу гривні після 2000 р. відбувалася також не без допомоги МВФ.

Члени МВФ умовно поділяються на країни-донори (це розвинуті країни) та країни - споживачі допомоги, до яких належить Україна. Хоча квота України в МВФ становить лише 0,6%, її членство в цій організації для нас дуже важливе, причому не тільки через можливість безпосередньо одержати від неї кредити. Фонд справляє вплив на ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку, і від його позиції багато в чому залежить політика комерційних банків та інших кредитних закладів. Неврівноваженість української економіки сприймається як істотний ризик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність надати кошти України пом'якшують цей ризик, що створює так званий «демонстраційний ефект».

Кошти, що надходять від Світового банку, спрямовані на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо. У структурі позик Світового банку значне місце посідають позики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної галузі, на впровадження ринкових відносин в агропромисловому комплексі.

Кошти, що надходять від Світового банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямовані також на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо. Позики Світового банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту більш сприятливі. За класифікацією СБ Україна належить до ІІІ-ї категорії країн (рівень доходів нижче від середнього світового), тому термін погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Пріоритетним напрямком співробітництва України зі Світовим банком є залучення коштів на інвестиційні проекти.

Позики ЄБРР безпосередньо йдуть на розвиток виробництва, причому значна їх частина прямується на підтримку приватних малих і середніх підприємств. До співробітництва з ЄБРР підключаються найсолідніші комерційні банки України. В галузевому розрізі ЄБРР інвестує переважно харчову промисловість, видобуток нафти й газу, агробізнес, телекомунікації, портове господарство, а також вкладає кошти у фінансову сферу.

В 2008 році Україна стала членом Світової організації торгівлі (СОТ). Шлях до цієї організації для нашої країни був довгим і непростим через жорсткі умови, які Україна поступово виконувала. Україна подала заяву про вступ до СОТ ще в 1993 р., а з 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів уряду України з країнами-членами СОТ про позитивну рекомендацію нашій країні щодо вступу до цієї організації. Отже, з подачі заяви й до вступу промайнуло 15 років.

Набуття статусу члена СОТ надає Україні перспективи більш глибокого залучення до міжнародного поділу праці, прискорює динаміку її зовнішньоторговельної діяльності. Будуть знижені або ліквідовані обмеження на імпорт українських товарів країнами-членами СОТ; зникнуть мури для нашого експорту на зразок антидемпінгових розслідувань; знизяться ціни на імпортні товари широкого вжитку. З іншого боку, український ринок стане більш відкритим для іноземних товарів, які будуть конкурувати з вітчизняним виробництвом, а це може стати загрозою для деяких галузей. Пільговий період, який надається Україні як країні-новачку необхідно використати максимально ефективно для адаптації до нових умов.

Одним з напрямів економічної політики України є співпраця з іноземними комерційними банками й залучення іноземних інвестицій в економіку країни. На початок 2010 року накопичена сума прямих іноземних інвестицій в Україну становила 47 млрд. дол.1, що зовсім небагато з огляду на значний потенціал нашої країни (для порівняння: ПІІ в Польщі становили на ту ж дату 168 млрд. дол., в маленький Угорщині - 239 млрд. дол., в Чехії - 119 млрд. дол.).2 Іноземний капітал поступово проникає до банківської сфери України. Серед 176 існуючих банків країни 52 містять іноземний капітал. За даними НБУ, частка іноземного капіталу в статутному капіталі банківської системи України складає 36%. Найбільшими за вкладеним капіталом іноземними банками, що діють в Україні, є «Raiffeisen Zentralbank» (Австрія), «BNP Paribas» (Франція), «Unicredit Group» (Італія), «ВТБ» (Росія), «Внешэкономбанк» (Росія), «Альфа - Груп» (Росія).3

Стратегічним напрямком зовнішньоекономічної політики України відносно глобальних економічних організацій є однозначна активізація участі нашої держави в їх функціонуванні. Що ж до макрорегіональних організацій, то тут формування української стратегічної лінії відбувається непросто. Вже говорилося, що першим регіональним угрупованням, у яке увійшла Україна (й стала одним з його співзасновників), була Співдружність Незалежних Держав. В перші роки незалежності стратегічними партнерами України визначалися Росія, США, Польща, Німеччина. Згодом стратегічний вектор України все більш почав повертатися у бік Європейського Союзу.

Сьогодні вже однозначно визнано: стратегічною метою України є вступ до ЄС. Цей імператив був зафіксований ще в «Концептуальних засадах» як основне геополітичне завдання нашої держави.

В 1998 р. набула чинності після ратифікації Верховною Радою Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом,1 яка була підписана ще у 1994 р. Ця угода регулює політичні, економічні та культурні відносини між Україною та ЄС. Одним з головних завдань угоди було передбачено сприяння торгівлі та залученню інвестицій, а також розвиток гармонійних економічних відносин між Україною та ЄС.

Економічно-торговельні положення Угоди спираються на принципи режиму найбільшого сприяння і національного режиму. Окремі розділи присвячено питанням торгівлі сталеливарними виробами, умовами заснування та функціонування компаній, наближенню законодавства і захисту прав інтелектуальної власності, а також визначенню інструментів захисту торгівлі.

В розділі Угоди про економічне співробітництво наголошується, що його метою є сприяння процесу економічних реформ та відродження і сталого розвитку України. Стверджується, що таке співробітництво сприятиме зміцненню й розвитку економічних зв'язків на благо обох сторін. Зосереджується увага, зокрема, на промисловій кооперації, заохоченні та захисті інвестицій, державних поставках, зближенні політики стандартизації в гірничовидобувній та сировинній галузях, науці та техніці, освіті, АПК, енергетиці, цивільній ядерній галузі, галузі охорони довкілля, транспорті, космосі, телекомунікація, фінансових послугах, перешкоді «відмиванню грошей», валютній політиці, регіональному розвитку та в інших галузях.

У 2008 р. дія Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами завершилася. Вона надала певного імпульсу в розвитку економічних відносин між Україною та ЄС. Проте нові реалії у світовій економіці, поглиблення регіональних інтеграційних процесів вимагають розширення й удосконалення взаємовідносин між нашою країною та Європейським Союзом. Ця обставина робить актуальним прийняття нових документів, що сприяли б наближенню України до вступу в ЄС.

У 1998 та 2000 рр. Указами Президента України затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС. У грудні 1999 р. Європейська Рада схвалила Спільну стратегію ЄС щодо України. Спільна стратегія ЄС передбачає підтримку процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті. У вересні 2000 року відбувся Паризький саміт «Україна - ЄС», який засвідчив європейську перспективу України, стратегічний курс на інтеграцію України до ЄС. У 2001 році було прийнято «План дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні». В 2002 р. відбувся у Копенгагені черговий саміт «Україна - ЄС», на якому було визнано прогрес України у виконанні вимог та стандартів ОБСЄ і Ради Європи, у запровадженні економічних реформ, позитивні зрушення в українській економіці. Була підкреслена необхідність розвивати й надалі стратегічне партнерство між Україною та ЄС.

У зв'язку з розширенням у 2004 та 2007 році складу ЄС Україна стала безпосередньо контактувати з ним кордонами, що надало нового аспекту у взаємозв'язках нашої країни з Європейським Союзом. Врахування цієї ситуації знайшло вираження у документі «Європейська політика сусідства», який прийнято в рамках Угоди «План дій Україна - Європейський Союз». Цей план розрахований на три роки. Він передбачав інтенсифікацію політичних, безпекових, економічних та культурних відносин між сторонами. Згідно з Планом, інтеграція України в Європейський Союз в оглядовому періоді буде здійснена у формі Зони вільної торгівлі ЄС - Україна після вступу України до СОТ. Відзначається, що Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір.

Європейська політика суспільства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва:

? підвищується рівень інтеграції, включно участі України у внутрішньому ринку ЄС;

? розширюється політичне співробітництво;

? збільшується фінансова підтримка України з боку ЄС; через Європейський інвестиційний банк надаватиметься підтримка проектам, що потребують інвестиції в інфраструктуру;

? будуть розширені можливості для участі України в певних програмах ЄС, що сприятиме розвитку культурних, освітніх, технічних, наукових зв'язків, а також співробітництву у сфері охорони довкілля;

? буде надана підтримка в адаптації законодавства України до норм і стандартів ЄС;

? поглибляться торговельні та економічні відносини, особливо після вступу України до СОТ.

План дій Україна - Європейський Союз визначав пріоритети діяльності. Серед них виокремлюються такі:1

? зміцнення демократичних основ в Україні, забезпечення свободи засобів масової інформації та свободи слова;

? посилення співробітництва з питань спільної сусідської та регіональної безпеки;

? вступ України до СОТ;

? покращення інвестиційного клімату в Україні шляхом запровадження недискримінаційних, прозорих і передбачуваних умов ведення бізнесу, спрощення адміністративних процедур та боротьби з корупцією;

? зміцнення податкової реформи в Україні;

? спрощення візового режиму між Україною та ЄС;

? поступове наближення законодавства, норм та стандартів України до законодавства, норм та стандартів Європейського Союзу;

? усунення дискримінаційного ставлення до працівників-мігрантів.

План дій конкретизував заходи щодо співробітництва між Україною та

ЄС по окремим напрямкам та галузях. Особливе значення приділяється взаємозв'язкам в економічній сфері.

Умовою інтеграції України до ЄС визначався подальший прогрес у створенні повністю функціонуючої ринкової економіки, включаючи ціноутворення, контроль за державною допомогою, законодавче середовище, яке забезпечує чесну конкуренцію між суб'єктами господарювання.

В галузі макроекономічної політики відзначалася необхідність посилити незалежність Національного банку України, а також зміцнити стабільність фіскальної системи, в тому числі шляхом проведення податкової реформи та реалізації заходів у пенсійній системі. Наголошується на необхідність зменшення участі держави у ціноутворенні з метою запобігання погіршення умов торгівлі та функціонування економіки.

Вважалося за необхідне покращити умови для іноземних інвесторів; зокрема, рекомендується скасувати існуючі обмеження, закріплені Земельним кодексом України, на володіння земельними ділянками несільськогосподарського призначення українськими юридичними особами із часткою іноземного капіталу, включаючи ті, в яких іноземний капітал становить 100%.

В соціальній сфері наголос робиться на зменшення бідності та збільшення зайнятості. Необхідно посилити соціальну інтеграцію, включаючи стабільну систему освіти, охорони здоров'я, інших соціальних послуг.

Важливою метою українського уряду повинна стати розробка державної стратегії сталого розвитку. Значна увага у Плані дій приділялася торгівлі й реформі ринкових відносин. Згідно з Планом, поступово будуть скасовані усі експортні та імпортні обмеження. Буде здійснено поступове скасування експортного мита на брухт чорних металів відповідно до двосторонньої угоди між Україною та ЄС. Необхідно здійснити митну реформу з метою спрощення проходження товарів через митницю й усунення бюрократичних перепон. Поступово будуть усунені кількісні обмеження імпорту, його ліцензування.

План дій передбачає створення сприятливих умов для руху капіталу. При заснуванні компаній необхідно забезпечити повне дотримання режиму найбільшого сприяння та національного режиму. Дискримінаційні заходи, що впливають на діяльність компаній ЄС та України, мають бути скасовані. Дочірні компанії або філії ЄС, а також України, мають діяти в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, в яких діють національні компанії. Поступово скасовуються обмеження щодо заснування компаній.

План дій декларує необхідність забезпечення вільного руху капіталу, пов'язаного з прямими та іншими інвестиціями, гарантування захисту іноземних інвестицій, а також ліквідації або репатріації капіталовкладень або прибутку з них.

У сфері транспорту вважалося за необхідне розробка й впровадження національної транспортної стратегії, яка б включала розвиток національної транспортної інфраструктури. Передбачається продовження участі у спільному розвитку транс'європейських коридорів, а також у програмі ТРАСЕКА. Буде розвиватися співробітництво у сфері супутникової навігації. Учасники Плану дій візьмуть активну участь у сприянні розвитку Дунаю з метою повного використання його потенціалу як однієї з головних складових європейського внутрішнього водного транспорту.

В галузі енергетики передбачалося затвердження спільної енергетичної політики України та ЄС. Розглядається можливість участі України в Європейській енергетичній програмі. Вважається за доцільне диверсифікувати постачання нафти й газу в Україну; в цьому відношенні приділяється увага нафтопроводу Одеса-Броди-Польща. Важливе значення має впровадження реструктуризації українських вугільних шахт, безпеці їх експлуатації.

План дій передбачав також заходи щодо охорони навколишнього середовища. Зокрема, йдеться про впровадження положення Кіотського протоколу та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, а також про активізацію участі України у робочій групі Дунай - Чорне море.

Особливого значення надавалося співробітництву у сфері науки, технологій та освіти. Передусім вважається за необхідне зміцнити людський, матеріальний та інституціональний потенціал України з метою покращення можливостей фізичних та юридичних осіб, задіяних у науково-технічній та інноваційних сферах. Передбачається обмін науковим персоналом в рамках спільних проектів та сприяння участі українських науковців у міжнародних конференціях та форумах.

Реформування освіти в Україні буде здійснюватися у напрямку наближення до європейських стандартів у рамках Болонського процесу. Будуть розширені молодіжні обміни та співробітництво у сфері неформальної освіти молоді, посилиться міжкультурний діалог через програму «Молодь» (YOUTH).

В Плані дій звертається увага на розширення контактів та співробітництва на транскордонному та регіональному рівнях з сусідніми новими державами-членами ЄС. Вважається за необхідне забезпечити підтримку регіонів у підготовці та впровадженні «Програми сусідства» за участю України.

Основна ідея Європейської політики сусідства полягає в тому, що такі держави, як Україна, які поки ще не мають найближчої перспективи членства в ЄС, але мають спільний з ЄС кордон, стануть частиною простору процвітання та «кола друзів», з якими ЄС тісно співпрацює. Україні та іншим сусіднім країнам буде запропоновано перспективу поступової інтеграції у внутрішній ринок ЄС паралельно з подальшою торговельною лібералізацією.1 В грудні 2005 р. Європейський Союз визнав ринковий статус української економіки.

Серед програм, спрямованих на економічну взаємодію Європейського Союзу з Україною, особливо слід відзначити програму TACIS (Technical Assistance to the Commonwealth of Independent States) - Технічна допомога Співдружності Незалежних Держав. Програма TACIS була заснована у 1991 році для надання допомоги незалежним державам, що утворилися після розпаду СРСР.

На початковому етапі пріоритетами програми TACIS було надання країнам СНД європейських ноу-хау, що були спрямовані на інституційну перебудову країн у зв'язку з їх переходом до ринкової економіки. В наступних етапах програма розширювалася й диверсифікувалася в галузевому відношенні.

Україна є одним з найбільших отримувачів допомоги у рамках TACIS. Починаючи з 2000 року програма TACIS для України сконцентрована на інституційній, адміністративній і правовій реформі з наголошенням на зміцнення норм права, підтримку приватного сектора й подолання соціальних наслідків перехідного періоду. Проекти TACIS розвиваються у контексті Угоди про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС.

Розвиток приватного сектора є однією з ключових задач програми. Реалізація цього завдання полягає у допомозі підприємствам у реструктуризації, забезпеченні довгострокового фінансування приватних підприємств, зокрема, через підтримку банківського й фінансового сектора.

Серед окремих об'єктів, які були споруджені або реконструйовані TACIS, слід відзначити пункт перетину кордону в місті Чоп, міст в Ягодині, реконструкцію низки енергетичних об'єктів з метою реалізації програми енергозберігання. Європейська Комісія взяла на себе обов'язок в рамках TACIS частково компенсувати втрати електроенергії в Україні через закриття Чорнобильської АЕС.

Важливим напрямком в реалізації програми TACIS є модернізація інформаційної системи приватизованих підприємств. Починаючи з 2000 року експерти TACIS допомагали впроваджувати сучасні інформаційні системи на цілій низці українських фірм; зокрема, серед них «Київмедпрепарат», «Оболонь», «Бліцінформ», «Одесакабель», «Возко», «Запоріжтрансформатор».

Всього на економічні реформи в Україні TACIS виділила гранти на 32 проекти. Серед них також проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні та інші.

Вступ до Європейського Союзу, як вже зазначалося, найголовнішою метою, визначальним вектором стратегічної політики України. Дата вступу нашої країни до ЄС поки що не визначена; Україна у відносинах з цією організацією має поки що статус «сусідства». Звісно, що такий статус не зовсім відповідає устремлінням України на шляху інтеграції у європейське співтовариство; українська громадськість сподівалася на здобуття статусу асоційованого члена Європейського Союзу. Очевидно, що нашій країні належить ще пройти певний період подальшого реформування економіки, підвищення її макроекономічних показників, щоб увійти до європейської спільноти на рівних. У вересні 2008 р. на саміті «Україна - ЄС» вже була досягнута принципова домовленість про надання Україні статусу асоційованого члена в 2009 році, але, як вже відомо, ця подія відсунута на пізніший строк.

Ще Угодою про партнерство та співробітництво була передбачена можливість створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. В 2005-2006 роках ця перспектива розглядалася сторонами в практичній площині. Було визначено, що для майбутньої угоди слід обрати варіант поглибленої угоди про вільну торгівлю. Така угода може бути підписана після вступу України до СОТ. Тепер, коли Україна є членом СОТ, перешкод для створення зони вільної торгівлі немає.

Після приходу до влади команди Президента України В.Ф. Януковича процес взаємовідносин між нашою країною і ЄС активізувався в напрямку реалізації конкретних домовленостей. На саміті Україна - ЄС в листопаді 2010 р. було прийнято принципове рішення про надання Україні з боку ЄС безвізового режиму в 2011 році. В конкретну площину лягла домовленість про утворення зони вільної торгівлі між нашою країною та Європейським Союзом з перспективою надання Україні статусу асоційованого члена ЄС.

За оцінками експертів1, формування зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом матиме для нашої країни неабиякі позитивні наслідки, хоч виникнуть і деякі проблеми. Позитивний вплив позначиться у таких сферах:

? поліпшення доступу до ринків ЄС стимулюватиме нарощення виробництва української економіки і ВВП України зростатиме;

? уповільниться зростання індексу споживчих цін через посилення конкуренції з боку іноземних товарів;

? курс гривні стане гнучкішим, утворяться умови до режиму вільно конвертованої гривні;

? зниження торговельних бар'єрів стимулюватиме збільшення руху товарів між країнами в обох напрямках.

Проблеми: ризик збанкрутування неконкурентоспроможних вітчизняних фірм з відповідним скороченням робочих місць; ліквідація імпортних тарифів зменшить доходи до бюджету; розробка й впровадження нових стандартів і правил походження товарів потребують підвищення державних витрат.

Торгівля України товарами з країнами ЄС в 2009 р., млн. дол.1

Країна	Експорт	Імпорт	Сальдо	Товарообіг	Питома вага в
	України	України			товарообігу, %
Австрія	328,7	612,2	-283,5	940,9	3,7
Бельгія	279,6	464,0	-184,4	743,6	2,9
Болгарія	395,5	151,8	243,7	547,3	2,2
Греція	100,3	82,8	17,5	183,1	0,7
Данія	122,4	219,4	-97,0	341,8	1,3
Естонія	77,5	135,3	-57,8	212,8	0,8
Ірландія	4,2	102,1	-97,9	106,3	0,4
Іспанія	570,4	372,2	198,2	942,6	3,7
Італія	1227,6	1139,8	87,8	2367,4	9,5
Кіпр	130,8	49,1	81,7	179,9	0,7
Латвія	178,0	110,1	67,9	288,1	1,1
Литва	193,5	410,3	-216,8	603,8	2,4
Люксембург	2,5	18,6	-16,1	21,1	0,08
Мальта	31,4	7,7	23,7	39,1	0,1
Нідерланди	594,9	677,5	-82,6	1272,4	5,1
Німеччина	1248,1	3852,1	-2604,0	5100,2	20,4
Польща	1208,0	2170,3	-962,3	3378,3	13,5
Португалія	63,6	41,9	21,7	105,5	0,4
Румунія	319,5	488,1	-168,6	807,6	3,2
Словаччина	433,7	306,0	127,7	739,7	2,9
Словенія	11,0	185,4	-174,4	196,4	0,7
Велика Британія	346,3	651,1	-304,8	997,4	4,1
Угорщина	730,2	678,3	51,9	1408,5	5,6
Фінляндія	37,5	421,6	-384,1	459,1	1,8
Франція	442,3	971,5	-529,2	1413,8	5,6
Швеція	81,1	451,3	-370,2	532,4	2,1
Чехія	340,7	622,2	-281,5	962,9	3,8
ЄС - 27	9 499,3	15 392,7	-5893,4	24 892	100,00

Як вже говорилося, Україна реально є учасницею таких регіональних об'єднань як СНД, ОЧЕС, ГУАМ. Проблеми, пов'язані з членством нашої країни в Співдружності Незалежних Держав, розглядалися в попередньому розділі. Слід додати, що економічний простір СНД зберігає для України важливе значення. Незважаючи на те, що частка СНД у зовнішній торгівлі нашої країни останнім часом зменшується, вона залишається ще досить високою. З Росією Україна має найбільший товарообіг. Значна кількість товарів, якими ми торгуємо з партнерами із СНД, підпадає під преференційний режим, в тому числі наш імпорт енергоносіїв. Збереглося чимало виробничих зв'язків між підприємствами України і колишніх радянських республік. Більшість країн надає безвізовий режим, що полегшує вільне переміщення робочої сили.

Зовнішня торгівля товарами України з країнами СНД, 2009 р., млн. дол.1

Країна	Експорт України	Імпорт України	Сальдо
Країни СНД	14 959	21 142	-6 183
Азербайджан	497	792	-295
Білорусь	1 476	2 030	-554
Вірменія	154	12	142
Казахстан	1 011	588	423
Киргизстан	57	4	53
Молдова	581	58	523
Російська Федерація	10 760	17 559	-6 799
Таджикистан	66	2	64
Туркменістан	170	26	144
Узбекистан	184	67	117

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється Постановою Кабінету Міністрів України про «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав-учасниць СНД». Це положення регулює поставки продукції (сировини, матеріалів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійснюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та іншими податками.

В межах СНД найважливіше значення мають наші стосунки із Росією. Вона визнана, поряд з ЄС і США, нашим стратегічним партнером. В «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» зазначається, що наші економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з євроінтеграційним курсом нашої держави.

Зауважується, що ці стратегічні стосунки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері «Концептуальні засади» відзначають:

? співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

? науково-технічне та інноваційне співробітництво;

? розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

? інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків, формування спільних промислово-фінансових груп (ПФГ);

? розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

? взаємне розширення ринку трудових ресурсів;

? спільний розвиток регіонів, що становлять інтерес для обох країн; взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій;

? співробітництво в протидії тінізації економіки та нелегальній міграції.

Росія є головним постачальником енергоносіїв в Україну, в першу чергу, нафти й газу. Нинішній український уряд відшукує альтернативні джерела забезпечення країни енергетичними ресурсами, щоб зменшити залежність від Росії, яка є майже монополістом на українському енергетичному ринку.

Проте у найближчому часі роль Росії як головного поставника енергоносіїв в Україну залишиться. Росія також є потенційно великим ринком для українських товарів та послуг (зокрема, транспортних послуг). Через ці обставини економічні зв'язки між нашими країнами ослаблювати було б недоречно.

Що ж до СНД, то очевидно, що ця організація потребує серйозного реформування. Ті цілі, що ставилися в момент її заснування в 1991 році, не у всьому відповідають сьогоднішнім реаліям. Ще більшою мірою це відноситься до механізму функціонування організації. Головна мета реформування - перетворення СНД з переважно політичної організації, якою вона є сьогодні, на організацію, активно працюючу в напрямку поглиблення економічної інтеграції між країнами-членами. В такому разі участь України в СНД була б доцільною і ефективною.

В такому ж контексті слід розглядати й участь України в Єдиному економічному просторі (ЄЕП). Потенційно наша країна може отримати економічні вигоди завдяки режиму вільної торгівлі, що передбачає ця організація. Важливо тільки, щоб угоди, які підписуються в рамках ЄЕП, не суперечили цілям вступу України до ЄС.

З приходом в 2010 р. до влади президента В.Ф. Януковича й нового уряду перспективи співробітництва України з СНД і, особливо, з Росією значно покращилися. Це відзначилося, зокрема, і на зовнішньоторговельних відносинах. Так, за перше півріччя 2010 р. порівняно з відповідним періодом 2009 р. наш експорт в країни СНД збільшився на 40% (увесь експорт - на 33%), а імпорт - на 31%; експорт в Росію виріс на 67%, а імпорт - подвоївся (205%). Разом з тим, Україна не приєдналася до Митного союзу, укладеного Росією, Білоруссю й Казахстаном. Як і раніше, українська влада надає перевагу зоні вільної торгівлі.

Іншим макрорегіональним об'єднанням, до якого входить Україна, є Організація Чорноморського економічного співтовариства (ОЧЕС). Це співтовариство було засноване в 1992 р. Воно складається з 12 держав: Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Сербії, Туреччини та України. Серед цілей ОЧЕС - багатостороннє співробітництво чорноморських держав у різних галузях економіки, в першу чергу, у промисловості, сільському господарстві, транспорті, в торгівлі, в розвитку туризму, телекомунікацій. Однією із сфер співробітництва визначено екологію Чорного моря. Механізм інтеграції в межах ОЧЕС передбачає безподаткову торгівлю, вільний рух капіталів та послуг, створення вільних економічних зон, обмін економічною інформацією.

Чорноморське економічне співробітництво знаходиться поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Зовнішня торгівля країн-учасниць орієнтована переважно на регіони, що знаходяться поза ОЧЕС. Так, у Росії товарообіг з регіонами ОЧЕС складає 15-16% від загального (з цієї частки дві третини припадає на Україну); для України цей показник дорівнює 11-12% (88% за рахунок Росії); для Туреччини - 7%, Греції - 3% в імпорті й 9% у експорті. Тільки для Болгарії та Молдови цей показник вищий (відповідно 32% і 80%).

Незважаючи на це, учасники ОЧЕС вбачають реальні перспективи для плідного співробітництва. Найперспективнішими напрямками інтеграції є: об'єднання електромереж в єдиній системі «Чорноморського кільця»; утворення регіональних транспортних коридорів; прокладення ліній оптиковолоконного зв'язку; програми з охорони Чорного моря.

Багато надій покладається на Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), який розпочав діяльність у 1999 році. Його функціями є кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримка фінансових систем країн-членів. Квоти окремих країн в уставному капіталі ЧБТР складають: Росія, Греція й Туреччина - по 16,5%; Україна, Болгарія й Румунія - по 13,5%; Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія й Молдова - по 2%.1

В рамках ОЧЕС утворені Міжнародний центр чорноморських досліджень, Науковий центр ОЧЕС.

Однією з найважливіших цілей ОЧЕС є утворення зони вільної торгівлі на території країн-учасниць. Прагнення до цього є у всіх країн. Проте ця справа ускладнюється тим, що деякі з членів (Греція, Болгарія, Румунія) входять до ЄС і мають там особливий торговельний режим. Решта ж країн має інший режим торгівлі. До того ж, деякі члени ОЧЕС поки що навіть не увійшли до Світової організації торгівлі, а без цього утворення зони вільної торгівлі в регіоні неможливе.

Серед важливих економічних завдань ОЧЕС є створення високоефективної єдиної транспортної мережі в Чорномор'ї. Окрім дев'яти транспортних коридорів, що проходять територією країн-учасниць, передбачаються також інші проекти. Серед них відкриття Волго-Донського каналу для міжнародних перевезень; активізація вантажопотоків на Іллічівськ; активізація транспортної лінії Поті-Констанца та інші. Важливе значення приділяється транспортуванню енергоносіїв з Закавказзя й Казахстану на захід. В 1992 р. був утворений Каспійський трубопровідний консорціум для вивозу казахської нафти. Багато надій покладається на будівництво нафтопроводів, які надали б можливість експортувати азербайджанську нафту. Серед варіантів - трубопроводи Баку - Новоросійськ, Баку - Джейхан (Туреччина). Для України найвигіднішим варіантом був би трубопровід Баку - Супса, який би подавав нафту до порту Южний і далі по трубопроводу Одеса - Броди.

В рамках ОЧЕС сформовані і діють 17 робочих груп, в тому числі з торгівлі й економічного розвитку, надзвичайних ситуацій, боротьби з організованою злочинністю, статистики, транспорту, зв'язку, енергетики, науки й технологій, екології, сільського господарства, туризму, освіти банківської справи й фінансів, культури.

У вирішенні проблем транспортування нафти й газу із Середньої Азії й Закавказзя через територію України багато сподівань покладається на

Організацію за демократію й економічний розвиток - ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Раніше до цього об'єднання належав і Узбекистан, але, як вже говорилося в попередньому розділі, він припинив співробітництво з країнами-учасницями. Україна в цій організації є державою з найбільшим економічним потенціалом. В певній мірі ГУАМ розглядається як альтернатива СНД, в якій домінуючу роль відіграє Росія.

Згідно зі Статутом основними цілями ГУАМ є: затвердження демократичних цінностей, забезпечення верховенства права й поважання прав людини; забезпечення стійкого розвитку; зміцнення міжнародної й регіональної безпеки й стабільності; поглиблення європейської інтеграції для створення спільного простору безпеки, а також розширення економічного й гуманітарного співробітництва; розвиток соціально-економічного, транспортного, енергетичного, науково-технічного й гуманітарного потенціалу; активізація політичної взаємодії й практичного співробітництва у сферах, що являють взаємний інтерес.1

Однією з головних задач ГУАМ є будівництво потужного транспортного коридору «Схід - Захід», своєрідне відродження «Великого шовкового шляху». Але тут встають певні перешкоди. Транспортування нафти через Босфор у Середземне море практично заборонено Туреччиною. Великі надії, як вже говорилося, покладаються на трубопровід Баку - Супса (грузинський порт). Цей проект, до речі, був би найдешевшим серед усіх варіантів. Проте, як відомо, перевага надана напрямку Баку - Джейхан (найдорожчий варіант). Через цей турецький порт піде переважна частина азербайджанської нафти й значна частина казахської - усього 60 млн. т на рік; через Новоросійськ пройде 30 млн. т, через Супсу - лише 10 млн. т.

Втім, слід мати на увазі, що не тільки нафтою живе економічна співдружність ГУАМ. Перспективи для розширення економічних відносин між країнами регіону не обмежуються транспортуванням енергоносіїв, вони значно ширші. До того ж, ця організація відкрита й для інших країн, які поділяли б її цілі й принципи.

Економічна інтеграція на макрорегіональному рівні - веління часу; вона витікає із закономірностей процесу глобалізації й поширюється, включаючи все нові й нові країни. Тому Україна не повинна залишатися поза процесом регіональної інтеграції, вона має брати участь в інтеграційних об'єднаннях різного типу, якщо це відповідає її інтересам.

економіка україна криза

Література

1. Білорус О.Г., Лук'яненко Д.Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. - К.: КНЕУ - 2001.

2. Гаевская О.Б. Управление международным сотрудничеством. Монография. - К.: МАУП - 1999 - 168 с.

3. Глобалізація і економіка України. - К.: «Логос» - 1999.

4. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ. Монографія./ За ред. Циганкової Т.М. - К.: КНЕУ - 2003 - 660 с.

5. Глобальні трансформації і стратегії розвитку./ За ред. Білоруса О.Г. - К.: ВІПОЛ - 1998.

6. Домінік Мартен, Жан-Люк Мецжер, Філіп П'Єр. Соціологія глобалізації. - К.: КМ Академія. - 2005.

7. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Україна - 1997

8. Економіка зарубіжних стран. Навчальний посібник./ За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., В.М. Осипова - К.: «ЦУЛ» - 2007. - 543 с.

9. Історія економічних вчень. Підручник./ За ред. Корнійчук Л.Я.,

Татаренко Н.О. - К.: КНЕУ - 1999 - 564 с.

10. Кочетов Э.Г. Геоэкономика (освоение мирового экономического пространства). Учебник. - М.: БЕК - 1998 - 480 с.

11. Ломакин В.К. Мировая экономика. Учебник. - М.: «Юнити» - 1999 -

727 с.

12. Лортикян Э.Л. История экономических реформ. Учебное пособие. - Харьков.: «Консум» - 1999 - 289 с.

13. Лук'яненко Д.Г., Поручник А.М., Циганкова Т.М. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ - 1999 - 73 с.

14. Лук'яненко Д.Г. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ - 2005 - 203 с.

15. Львов Д.С. Экономика развития. - М.: «Экзамен» - 2002 16. Мартин Г.-П., Шуман Х. Западня глобализации. Атака на процветание

и демократию. Пер. с нем. - М.: «Альпина» - 2001 - 335 с. 17. Міжнародні стратегії економічного розвитку. Підручник / За ред.

Ю.В. Макогона. -К.: «Освіта України». - 2009.

18. Міжнародна економіка. Підручник./ За ред. Козака Ю.Г., Д.Г. Лук'яненка, Ю.В. Макогона . - К.: «ЦУЛ» - 2009.

19. Міжнародні організації. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник/ За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Логвінової Н.С. -

К.: «ЦУЛ» - 2011.

20. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран./ Под ред. Колесова В.П. и Осьмовой М.Н. - М.: «Флинта» - 2000. - 480 с.

21. Мировая экономика./ Под ред. Николаевой И.П. - М.: «ЮНИТИ» - 2000. - 575 с.

22. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. - К.: КНЕУ - 2003. - 948 с.

23. Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. - К. - 1998.

24. Пахомов Ю.Н., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К.: Україна - 1997.

25. Пахомов Ю.Н., Филипенко А.С., Лукьяненко Д.Г., Макогон Ю.В., Громенкова С.В. Международные стратегии экономического развития. Киев - Донецк - 2001. - 239 с.

26. План дій Україна-Європейський Союз. Європейська політика сусідства. 27. Посельський В. Європейський Союз: Інституційні основи європейської

інтеграції. - К.: «Смолоскип» - 2002. - 168 с.

28. Світова економіка. Навчальний посібник. / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, Н.С. Логвінової. - К.: «ЦУЛ». - 2010.

29. Соколенко С.И. Глобальные рынки XXI столетия: перспективы Украины. - К.: «Логос». - 1998.

30. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: «Логос» - 1999.

- 539 с.

31. Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004-2015 роки). Шляхом європейської інтеграції.

32. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. 33. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя,

перспективи). Інститут економічного прогнозування./ За ред. Гейця В.М. - К.: «Логос». - 1999.

Размещено на Allbest.ru