Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УКРАЇНО - НІМЕЦЬКА ФАКУЛЬТЕТ ПРОГРАМА

Кафедра: економічної теорії

Комплексне практичне індивідуальне завдання

на тему: «Теорії розвитку і теорії економічного зростання»

Виконала:

студента групи МЕНМФ-21

Ковалок М. Я.

Керівник:

Родіонова Л.А.

Тернопіль 2014

Новітній курс економічної теорії

Величезний новаторський пласт економічних знань запропонували світовому співтовариству економісти-лауреати Нобелівської премії -- економічну нобелелогію як розділ теорії економіки. Нобелелогія є виявом універсальності економічної науки, бо саме на перетинах різнобічних напрямів пошуку, різних галузей економічної науки досягнуто вагомих результатів. Новітня економічна теорія кардинально оновила економічну теорію загалом та збагатила практику. Доробок економістів Заходу заслуговує на глибоке осмислення і творче застосування в умовах сучасної України.

Неокейнсіанський напрям в економічній нобелелогії

Після Другої світової війни послідовники Дж. Кейнса -- неокейнсіанці, -- розвиваючи його погляди, запропонували своє трактування циклічного руху економіки і відповідно його державного регулювання. Вони також розробили теорії економічного зростання, що помітно вплинули як на розвиток економічної думки, так і на формування економічної політики практично всіх розвинутих країн.

Творцями неокейнсіанства є лауреати Нобелівської премії С.-С. Кузнєц, П.-Е. Самуельсон, Дж. Тобін, Р. Солоу, Ф. Модільяні, Л. Клейн та інші відомі вчені.

Теорія економічного зростання

Кількісний підхід до досліджень економічного зростання.

Проблеми економічного зростання завжди привертали увагу економістів. Ще в теоріях меркантилістів важливе місце посідали питання забезпечення тривалого економічного зростання, що відіграє значну роль у процвітанні чи занепаді будь-якої держави. Проте внаслідок маржиналістської революції в економічній теорії поширився статичний рівноважний підхід й інтерес до проблем зростання знизився.

Великі зрушення, якими ознаменувався період між двома світовими війнами в економіці розвинутих країн, змусили економічну думку знову звернутися до проблем зростання. Величезне значення мала " кейнсіанська революція", під час якої виникла цілісна макроекономічна теорія, що оперувала агрегатними показниками і досліджувала умови макроекономічної рівноваги. Головну роль у формуванні теорії економічного зростання відіграли дослідження американського економіста, вихідця з України С.-С. Кузнєца, засновника кількісного підходу до досліджень економічного зростання. Його науковий внесок характеризується повнотою охоплення, глибиною деталізації, відтворенням історичних даних, емпіричними дослідженнями зростання та коливань і розвитком економетричних напрацювань та кількісної економічної історії.

Кузнєц Саймон Сміт (1901--1985) народився в м. Харкові. Навчався на юридичному факультеті Харківського університету. У 1922 р. переїхав у Нью-Йорк. Закінчив Колумбійський університет, здобув ступінь магістра з економіки. З 1927 по 1960 рік був провідним співробітником Національного бюро економічних досліджень США. У 1931 р. призначений професором економіки і статистики Пенсільванського університету. Потім працював (1954--1960) професором політекономії в Університеті Джонса Гопкінса, а з 1960 р. -- професором економіки у Гарвардському університеті. Був президентом Американської статистичної асоціації, президентом Американської економічної асоціації, нагороджений медаллю Ф. Волкера.

С.-С. Кузнєц -- почесний професор Гарвардського університету. Йому присуджені почесні вчені ступені Прінстонським, Колумбійським, Пенсільванським, Гарвардським і Єврейським університетами, лауреат Нобелівської премії (1971).

Аналізу економічного зростання присвячена одна з ранніх праць С.-С. Кузнєца "Столітня динаміка виробництва і цін" (1930), де досліджені тривалі тенденції у динаміці виробництва і цін багатьох категорій товарів за даними шести країн (на основі деяких показників проаналізовано період аж від 1810 р.). Він дійшов висновку, що у зростанні виробництва окремих товарів часто спостерігаються періоди сповільнень, і запропонував своє пояснення цієї закономірності. Сформульовані висновки стали одним із наріжних каменів його майбутніх спостережень щодо зміни структури національного продукту, що супроводжує економічне зростання. У цій праці С.-С. Кузнєц обстоює безсумнівну наявність циклічної складової у динаміці виробництва і цін, період якої перевищує тривалість звичайного економічного циклу, але є коротшим, ніж у довгих хвиль Кондратьєва. Середня тривалість такого періоду становила 22 роки. Вчений назвав ці хвилі "вторинними віковими коливаннями", а пізніше -- "довгими коливаннями". Зараз їх називають "циклом Кузнєца".

Ці спостереження стали основою досліджень, у яких доводилася наявність широко-амплітудних, взаємопов'язаних коливань з періодом приблизно 20 років у багатьох сферах економічного життя Великобританії, США та інших держав (зростання населення, зовнішня та внутрішня міграція, структура внутрішніх інвестицій і міждержавних потоків капіталу, платіжний баланс та зростання грошової маси). Хоч питання про те, чи є хвилі С.-С. Кузнєца самовідтворними досі відкрите, саме їх виявлення мало величезне значення для аналізу довгострокового економічного зростання. Воно засвідчило, що для виокремлення довгочасових трендів необхідно охоплювати суттєво триваліші, ніж звичайний економічний цикл, періоди спостережень. Сам С.-С. Кузнєц пропонував при дослідженні економічного зростання орієнтуватись на період спостережень приблизно у 50 років.

У своїй статті "До теорії економічного зростання" (1955) учений вказував, що загальна теорія економічного зростання повинна пояснювати і механізм розвитку передових промислових держав, і причини, що стримують розвиток відсталих країн; охоплювати держави як з ринковою економікою, так і з плановою, країни великі і малі, розвинуті та ті, що розвиваються; пояснювати вплив на економічне зростання зовнішньоекономічних зв'язків, війн та інтервенцій. На думку С.-С. Кузнєца, необхідність постановки таких амбіційних завдань пояснюється широким різноманіттям пов'язаних з економічним зростанням у різних умовах проблем, а якщо брати глибше, то тим, що обґрунтовані висновки можна робити лише у разі вивчення економічного зростання у найрізноманітніших контекстах та умовах. Виходячи з цього, С.-С. Кузнєц наполягав, що емпіричні дослідження мають бути широкоохоплюючими як з часової, так і з просторової точок зору, об'єктом спостереження повинні стати не географічні регіони чи промислові райони, а країни. Стратегія досліджень передбачає, що деталізовані та конкретні теорії економічного зростання матимуть сенс лише після завершення збору фактичного матеріалу про минулий досвід. Він наполягав на проведенні широких емпіричних досліджень з чотирьох ключових елементів економічного зростання: демографічного зростання, зростання знань, внутрідержавної адаптації до факторів зростання та зовнішні відносини між країнами. У його доробку були "підтеорії" цих процесів, якими можна було оперувати при проведенні необхідних досліджень, і він планував, що надалі ці концепції зіллються в єдину загальну теорію економічного зростання.

Практично його плани (другий і головний елемент програми С.-С. Кузнєца) реалізувалися в історичних та статистичних дослідженнях зростання населення і національного продукту та змін у структурі економіки, що супроводжують це зростання. Вчений почав з відтворення довгих рядів національного продукту та пов'язаних з ним показників для США. Потім були зібрані дані про економічне зростання та структурні зміни у всіх країнах, де можна було отримати достовірну інформацію. За даними С.-С. Кузнєца, темпи зростання середини XX ст. були досягнуті завдяки промисловій революції, що відбулася в Англії між 1780 і 1820 роками, у США -- між 1810 і 1860 та в Німеччині -- між 1820 і 1870 роками. У всіх цих країнах різке підвищення темпів економічного зростання збіглося зі становленням та розвитком капіталізму як провідної економічної системи. На ранніх стадіях економічного розвитку спостерігалося прискорення темпів збільшення сукупного доходу та зростання населення, що супроводжувалося технологічними вдосконаленнями. С.-С. Кузнєц відзначав, що перехід до сучасних темпів економічного зростання був драматичним процесом, який спричинив безліч політичних та соціальних наслідків.

Основними публікаціями другої частини програми були десять знаменитих статей, надрукованих під загальною рубрикою "Кількісні аспекти економічного зростання націй" (1956--1966)1, і підсумкова праця "Сучасне економічне зростання" (1966).

Стрижнем цих емпіричних досліджень було наголошування, що зростання сукупного продукту країни неминуче передбачає глибоке перетворення усієї її економічної структури, яке зачіпає багато аспектів економічного життя -- структуру виробництва, галузеву та професійну структуру зайнятості, розподіл занять на роботу в середині сім'ї та на ринкову діяльність, структуру доходу з точки зору факторів виробництва, кількість, віковий склад і територіальний розподіл населення, міждержавні потоки товарів, капіталу, робочої сили та знань, організацію промисловості та державне регулювання. Подібні зміни, на його думку, є необхідною умовою сукупного зростання і, почавшись, формують, стримують чи підтримують подальший економічний розвиток країни. У цьому (переважно описовому) розділі своєї програми С.-С. Кузнєц дослідив і класифікував форми та елементи деякого життєвого порядку на властиві йому види і підвиди. Результати цієї роботи визначили теоретичні завдання.

Третім елементом програми С.-С. Кузнєца були теоретичні дослідження, виражені передусім у теоретичних гіпотезах. Статистичні дані засвідчили закономірності у змінах певних показників, що призвело до пошуку причин цих явищ. З'ясування того, що у довготривалому періоді питома вага нагромаджень у національному продукті зростає неоднаково зі зростанням національного доходу, було визначним і несподіваним емпіричним результатом. Доробок С.-С. Кузнєца у багатьох аспектах випереджав теорію життєвого циклу заощаджень. Постійні коливання в галузевій структурі зайнятості від видобувної промисловості до переробної, а потім у напрямі сфери послуг учений пояснює в термінах еластичності кінцевого попиту за доходами, закономірностями технологічного прогресу (при якому затрати праці безпосередньо у Виробництві, "у цеху ", скорочуються, але зростає потреба у трудових витратах для виконання проміжних чи допоміжних функцій, особливо у сфері ділових та державних послуг), а також неоднаковими темпами зростання продуктивності у цих трьох сферах. Це його пояснення і натепер загальноприйняте, як і десятки подібних теоретичних гіпотез, що пояснюють нові емпіричні результати.

Окрім цих "підтеорій" раціональними були його спроби об'єднати уявлення про найзагальніші властивості та причини економічного зростання на основі історичного досвіду (праці "Загальні принципи сучасного економічного зростання" (1966), "Рушійні сили економічного зростання: що показує історія?" (1981)). Ці статті С.-С. Кузнєца розкривають природу економічного зростання. їх основою є його початкові уявлення, збагачені великим досвідом роботи у галузі кількісних та історичних досліджень. Йдеться про тлумачення початкових імпульсів та адаптивних реакцій у процесі зростання, що згодом стали основою багатьох сучасних досліджень у цій галузі.

С.-С. Кузнєц вважав, що сучасне економічне зростання започатковане науково-технічним прогресом. "Епохальна інновація, яка характеризує нинішню економічну епоху, полягає у розширеному застосуванні науки для розв'язання проблем економічного виробництва"1. Цю фразу можна розуміти таким чином, що С.-С. Кузнєц вважав технологічний розвиток екзогенним відносно економіки фактором, але це правильно тільки частково. Адже технологія є лише потенціалом. "Головне полягає саме у застосуванні (науки), причому це відноситься не тільки до результуючого економічного зростання, але майже в такій самій мірі -- до ефекту зворотного зв'язку стосовно розвитку самої науки; виходить щось ніби самостимуляції економічного зростання". У цьому круговороті можна виокремити дві частини. Імпульс до зростання, можливо, і виникає у зв'язку з новим потенціалом, який відкриває технологічний прогрес, однак, якщо суспільство хоче цим потенціалом скористатися, воно має спершу змінити свою інституційну структуру. А наступне використання науки у виробництві "у певному смислі еквівалентне створенню багатьох експериментальних лабораторій, які забезпечують нові дані для подальшого стимулювання наукового прогресу"2.

З 50-х років XX ст. активізується інтерес до проблем економічного зростання. У цей час загострилося суперництво Сполучених Штатів з Радянським Союзом, з Японією. Поступово вичерпувався потенціал зростання, що виник у повоєнний період, посилилася увага до проблем розвитку країн "третього світу". Економісти стали уточнювати і конкретизувати проблеми економічного зростання, підвищився інтерес до його моделювання. Моделі економічного зростання створювалися для того, щоб знайти оптимальне співвідношення між факторами зростання, визначити умови, які забезпечуватимуть бажані темпи та стабільність розвитку, досліджувати найважливіші пропорції, в тому числі між споживанням і нагромадженням.

Англійський економіст Рой Харрод і американський економіст Овсій Домар розробили одну з найпростіших моделей визначення темпів зростання, яка дуже перебільшувала нестійкість західної економіки і недооцінювала сили, що приводять до її зростання. З середини 50-х років почався новий етап розвитку теорії з метою з'ясування та обґрунтування механізму постійних темпів економічного зростання. Ключову роль у цей період відіграла модель зростання визначного представника американської економічної думки Р.-М. Солоу.

Солоу Роберт-Мертон (нар. 1924) у м. Нью-Йорк. Навчався у Вищій школі Дж. Медісона, а потім у Гарвардському університеті. Здобув ступінь магістра гуманітарних наук, захистив докторську дисертацію з економіки. З 1949 р. викладацька і науково-дослідницька діяльність Р.-М. Солоу пов'язана з Массачусетським технологічним інститутом. Протягом 1975--1980 років вчений працював директором Бостонського федерального резервного банку.

У 1979 р. обирався президентом Американської економічної асоціації, був провідним спеціалістом у Раді економічних консультантів, членом Ради економічних консультантів при президенті США.

Лауреат Нобелівської премії (1987), член Національної академії наук США, Американської академії мистецтв і наук. Нагороджений Американською економічною асоціацією медаллю Дж.-В. Кларка. Почесний доктор Чиказького університету.

Економічне зростання і розвиток

Економічне зростання - це найважливіша макроекономічна категорія, яка є показником не лише абсолютного збільшення обсягів суспільного виробництва, але і здатності економічної системи задовольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Саме тому економічне зростання включається до числа основних цілей суспільства поряд з економічною свободою, економічною ефективністю тощо.

Сутність, цілі, фактори та основні показники економічного зростання

Проблема економічного зростання є найважливішою проблемою економічної теорії XX-XXI ст. І хоча поняття економічного зростання сягає до праць економістів XVIII-XIX ст. (Ж. Б. Сея, І. фон Тюнена та ін.), лише в кінці 30-х років XX ст. вивчення цієї проблеми стало окремим напрямком економічної теорії.

Основоположниками теорії зростання вважаються американський економіст Е. Домар і англієць Р. Xаррод, які стояли на неокейнсіанських позиціях. У сучасній економічній теорії можна виділити три провідних напрями у вивченні цього процесу.

Перший напрям - це неокласичні теорії зростання, що засновуються на положеннях про ринкову саморегуляцію, розроблених А. Маршаллом і Л. Вальрасом. Провідним ідеологом даного напряму в даний час вважають М. Фрідмена. Другий напрям представлений неокейнсіанськими теоріями, які поєднують декілька течій (Д. Тобін, О. Сімомура, С. Фудзіно). Третій напрям ще лише формується, являє собою трактування економічного розвитку, заснованого на працях К. Маркса, И. Шумпетера, Дж. Ст. Мілля. Всі названі напрями схожі відсутністю чітких розмежувань між теоріями зростання і теоріями рівноваги циклів і криз, проблем відтворення, теорії і практики державного регулювання. Більшість вчених займалися дослідженнями сукупності проблем, що відображає зв'язок економічного зростання з багатьма іншими процесами економічного розвитку.

В економічній літературі суть економічного зростання визначається по-різному. З одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, а з іншого - як ситуація, за якої разом із зростанням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного доходу. Інші економісти ототожнюють економічне зростання з розвитком економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо). Однак більшість вчених під економічним зростанням розуміють такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво, яке перебуває в постійному русі, в динаміці.

Відомий американський економіст, фахівець з питань національного доходу, проблем циклів і коливань в економіці, а також теорії економічного зростання Саймон Кузнец (1901-1985), лауреат Нобелівської премії (1971), автор дослідження з історії економічного зростання розвинутих країн вважав економічне зростання "довготривалим збільшенням здатності господарства забезпечити все більше різноманітні потреби населення за допомогою все більш ефективних тех1нологій і відповідних їм інституціональних та ідеологічних змін"1.

У зв'язку з цим він виділив шість характеристик (показників) економічного зростання, властивих майже усім розвинутим країнам:

1) високі темпи зростання доходу на душу населення і кількості населення. У розвинутих країнах середні темпи зростання доходу на душу населення в останні 200 років склали 2 % на рік при зростанні населення 1 % на рік;

2) високі темпи зростання продуктивності факторів виробництва. За різними оцінками від 50 до 75 % зростання доходу на душу населення у розвинутих країнах в індустріальну епоху були результатом зростання продуктивності факторів. Основна частина приросту ВНП на душу населення була досягнута за рахунок технічного прогресу;

3) високі темпи структурної трансформації економіки. Вона включала в себе переміщення робочої сили і сільського господарства у промисловість, а в останній час - з індустрії у сферу послуг;

4) високі темпи соціальної, політичної та ідеологічної трансформації. Серйозна структурна перебудова завжди супроводжується змінами в суспільних інститутах, поведінці людей та ідеології;

5) міжнародні масштаби економічного зростання зумовлені здатністю розвинутих країн у минулому і сьогодні знаходити за кордоном ринки збуту, джерела сировини і дешевої робочої сили, що призводить до політичного і економічного поневолення бідних країн;

6) обмеження розповсюдження результатів економічного зростання. Незважаючи на величезне зростання виробництва у світі за останні 20 років, лише чверть населення планети прийняло участь у цьому процесі. На цю меншість припадає 80 % світового доходу.

Економічне зростання створює можливості забезпечувати постійно зростаючі потреби людей в товарах і послугах, вирішувати фундаментальні проблеми соціально-економічного розвитку, проблеми обмеженості економічних (виробничих) ресурсів.

Економічне зростання має свою систему показників, за допомогою яких характеризується його кількісний чи якісний стан. Основні показники такі: річні темпи зростання ВНП (ВВП) або національного доходу у відсотках; абсолютний приріст національного доходу або ВНП (ВВП) за рік; приріст національного доходу на душу населення за відповідний період.

Основними чинниками економічного зростання за будь-яких умов є фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

До факторів пропозиції відносять такі чинники, які роблять економічне зростання фізично можливим. Це:

- кількість і якість природних ресурсів;

- кількість і якість трудових ресурсів;

- обсяг основного капіталу (основних виробничих фондів), зайнятого у суспільному виробництві;

- технологія і організація суспільного виробництва.

При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання. Так, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння і введення наявних природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використовувати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої сили, загального стану здоров'я і тривалості життя людей тощо. Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду нагромадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ (товарів і послуг, машин і устаткування тощо). Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність виробництва, а рівень організації виробництва показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.

Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка країни повинна задовольняти попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит в суспільстві (це попит населення в умовах ринкової економіки, межа існуючих суспільних потреб ринкового господарства, які зумовлюються і обмежуються наявними грошима). Сукупний попит - це коли є наявні гроші, а не просто бажання, потреба, тобто це той стан, коли потреба (бажання) перетворюється в платоспроможну потребу.

На темпи і розміри економічного зростання значний вплив мають фактори розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси. їх необхідно правильно розподіляти. Зміни в структурі попиту - це зміни у структурі потреб - виникнення потреб у нових товарах, що вимагає, у свою чергу, переорієнтації виробництва, тобто перерозподілу ресурсів. Зміни в структурі попиту вимагають переміщення капіталів і трудових ресурсів в галузі із більшим попитом на них. Якщо переміщення капіталу не встигає за зміною структури попиту, то частина виробничих потужностей залишиться незавантаженою, зросте безробіття, зменшиться обсяг виробництва і, відповідно, обсяг національного доходу (ВНП) ВВП (див. статтю до графіка "Крива виробничих можливостей або крива трансформації"). економічний виробничий ресурс неокейнсіанський

Отже, економічне зростання має місце тоді, коли цьому сприяють як фактори пропозиції, так і фактори попиту та розподілу, взаємозв'язок між самими факторами є складним і суперечливим. Зміни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів і навпаки. Залежно від того, за рахунок яких факторів збільшується чи зменшується національний дохід (ВНП чи ВВП), залежить якість економічного зростання.

Як окремі показники, використовують коефіцієнти зростання продуктивності праці, капіталовіддачі і матеріаловіддачі, загального зростання ефективності виробництва. Через ці параметри виявляється динаміка розвитку виробництва, кількісні і якісні зміни в економіці. Характеристика якісної сторони економічного зростання доповнюється співставленням темпів економічного зростання із темпами зростання населення.

Список використаних джерел

1. Новітній курс економічної теорії - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.com/ekonomika/novitniy_kurs_ekonomichnoyi_teoriyi

2. Неокейнсіанство і посткейнсіанство - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.com/12980108/politekonomiya/neokeynsianstvo_postkeynsianstvo

3. Економічне зростання - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%B7%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

4. Кількісний підхід до досліджень економічного зростання. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://westudents.com.ua/glavy/17316-klksniy-pdhd-do-dosldjen-ekonomchnogo-zrostannya-.html

5. Теорія економічного зростання - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=25205

Размещено на Аllbеst.ru