У південній частині Балканського півострова і на прилеглих островах на рубежі III-II тис. до н. е. виникла давньогрецька цивілізація. Її ранньому економічному розвитку сприяло удосконалення продуктивних сил (освоєння виробництва міді, потім бронзи), та вигідне географічне положення - торгові шляхи з'єднували цей район із Малою Азією, Сирією, Північною Африкою.

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму. У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою античний (лат. antiquus - давній). В період античності рабовласництво досягло повного розквіту. Переважало боргове рабство, була знищена община, використання рабської праці стало більш різнобічним і продуктивним. Рабство перетворилося на класичне.

В економічній історії Стародавньої Греції можна виділити чотири періоди економічного розвитку:

- крито-мікенський (XXX-XII ст. до н. е.),

- гомерівський (XI-IX),

- архаїчний (VIII-VI),

- класичний (V-IV ст. до н. е.)

У перший період розвитку основою господарського життя було палацове господарство, близьке до аналогічних структур країн Сходу. Палац був водночас адміністративним і релігійним центром, головною житницею, майстернею і торговим чинником. Палаци виникали на рубежі III-II тис. до н. е., одночасно в різних районах о. Крит. Землі були палацові, приватні й общинні. Населення, яке займалося землеробством, обкладали натуральними і трудовими повинностями на користь палацу. Усі надходження худоби, олії, зерна, вина фіксували на глиняних табличках і здавали в палацові комори, де накопичувалися величезні запаси. Палаци залишалися основними центрами, до яких входили також великі ремісничі майстерні з переробки сільгосппродукції. Існували ткацькі, швейні, металургійні та інші майстерні. Характерною рисою була державна монополія та контроль за всіма видами сировини, передусім за металом. Держава на о. Крит найвищого розвитку досягла в XVI - першій половині XV ст. до н. е. У цей період збудовано величні критські палаци, створено шедеври художнього мистецтва і ремесел, по всьому острову прокладено дороги, введено єдину систему мір. Висока результативність землеробської праці, наявність надлишкового продукту призвели до майнового розшарування, до збагачення знаті. У середині XV ст. сильний землетрус зруйнував критську цивілізацію, і лідерство цих грецьких племен перейшло до ахейців.

Найвищого розквіту ахейське суспільство досягло в XV-XIII ст. до н. е. Провідну роль відігравали Мікени. Ранньокласові держави сформувалися і в інших центрах - у Фівах, Іолці, Афінах, Тіринфі, Пілосі. Їхній економічний прогрес полягав у подальшому розвитку сільського господарства і ремесел. Земля поділялася на державну (землі палацу) й общинну (окремих територіальних общин). Державна земля розподілялася на правах умовного держання. Знать могла здавати її в оренду невеликими ділянками. Основну масу населення становили вільні селяни й ремісники. У джерелах значне місце відведено відомостям про рабів, в основному про жінок. Їх було небагато, і всі вони належали палацу. Землі були і в руках окремих держателів - тілестів.

Наприкінці XII ст. до н. е. крито-мікенська палацова цивілізація зійшла з історичної арени.

Другий період економічного розвитку Стародавньої Греції (XI-IX ст. до н. е.) - гомерівський - характеризувався відсталим натуральним господарством. Худоба вважалася мірилом багатства, інших грошей гомерівське суспільство не знало. Для нього характерна неймовірна бідність матеріальної культури. В гомерівський період в суспільстві відбулися істотні зміни:

- у X-IX ст. до н. е. в грецьку економіку широко впроваджували залізо, що використовувалося для виготовлення всіх знарядь праці, якими рубали, кололи, різали;

- на перший план висувалося автономне господарство малої патріархальної сім'ї. Право розпорядження землею поширювалось на спадкоємців, унаслідок чого відбувалося дроблення при передачі в спадщину і, можливо, відчуження.

Спостерігалося майнове розшарування, однак, на відміну від мікенської палацової еліти, характерною ознакою життя навіть найвищих прошарків суспільства була простота. Рабство не набуло значного поширення. В аристократичних господарствах використовували працю найманих поденників - фетів. Численні маленькі острови, розділені гірськими хребтами, прибережні площі родючих земель на материку, численні затоки і гавані визначали відокремленість життям кожної общини, її економічну автономію. Тому антична громада виступала в основному як місто. Вона була окремою державою у якій повноправними були лише землевласники. Центрами політичного й економічного життя ставали поселення, так звані поліси (місто - держава по-грецькі поліс). До міста їх наближували компактна забудова, наявність укріплення. Проте основна маса населення - не ремісники й торгівці, а селяни - землероби і скотарі. Можна говорити про економічну ізоляцію Греції в XI-IX ст. до н. е.: общини вели майже відокремлене існування. Тоді ремеслами й торгівлею греки майже не займалися. Фактично до кінця гомерівського періоду Греція являла собою світ великих полісів-общин, які об'єднували селян-землеробів. Вони не мали зовнішніх зв'язків, верхівка суспільства різко не вирізнялася.

Наступний, третій, період (VIII-VI ст. до н. е. - архаїчний) характерний значними змінами в господарському житті, що привели до створення нової економічної системи. Вдосконалювалось сільськогосподарське виробництво, шляхом його інтенсифікації: селяни перейшли до вирощування більш прибуткових культур - винограду і маслин. Набули значного розвитку також ремесла, що зосереджувались у містах, повністю сформувалися їх галузі: металургія, металообробка, кораблебудування. Гончарне виробництво набуло масового серійного характеру.

Провідною галуззю стала зовнішня торгівля. Почав утверджуватися товарно-грошовий обмін. У VI ст. до н. е. в Греції функціонували дві грошові системи - егінська і евбейська (від назви островів Егіна та Евбея). Основою кожної системи був талант - вагова одиниця, яка на Евбеї становила 26,2 кг, а на Егіні - 37 кг. Із одного таланта карбували 6 тис. драхм - срібних монет. У IV ст. до н. е. з'явились мідні розмінні гроші: обол, халк і лепта.1 срібна драхма дорівнювала 6 мідним оболам, 1 обол - 8 халкам, 1 халк - 2 лептам. В еллінську епоху почали карбувати золоті монети. Угоди купівлі-продажу поширювалися на всі види матеріальних цінностей. Зародилося лихварство, а разом з ним і боргове рабство. Рабів поставляли також із колоній. Однак економічна роль рабів була незначною, основну масу ремісників становили вільні люди.

Саме в цей період (VIII-VI ст. до н. е.) відбувалася Велика грецька колонізація, причинами якої були:

- нестача землі внаслідок збільшення населення і зосередження землі в руках знаті;

- необхідність нових джерел сировини, пошук ринків збуту для продукції сільського господарства та ремесел, потреба в металах, яких не було в самій Греції, намагання греків поставити під контроль торгові шляхи;

- політична боротьба.

Колонізація пригасила внутрішні конфлікти, сприяла розвитку ремесел, торгівлі, поширила досягнення еллінської культури, відкрила простір здібностям людини, звільняючи особистість з-під контролю роду.

В архаїчний період формувалися античні поліси - міста-держави. В основі поліса лежить антична форма власності, що являла собою єдність державної та приватної форм власності.

Поліс як колектив громадян володів правом верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі. Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії (самозабезпечення), що виступала економічною основою свободи. Утвердилась і полісна система цінностей: ідея переваг землеробської праці над усіма іншими, засудження прагнення до прибутку тощо. Вперше у світовій історії місто витіснило і підпорядкувало собі село.

В історії розвитку Стародавньої Греції виокремились два види полісів:

1) аграрний, з абсолютним переважанням сільського господарства, слабким розвитком торгівлі і ремесел, товарно-грошових відносин, з великою часткою праці залежних робітників, як правило, з олігархічним ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії);

2) торгово-ремісничий, з великою часткою ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, запровадження рабської праці у виробництво, з демократичним ладом (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи та ін.). Спочатку полісний устрій виник у південній частині Греції на півострові Пелопоннес (Спарта), пізніше в Аттиці (Афіни).

Велике значення мали реформи і для підриву політичного панування знаті: усіх афінських громадян було поділено на чотири категорії за величиною земельною прибутку. Тепер розмір приватної власності визначав значимість людини. За реформою Солона (595 p. до н. е.) анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, які були продані, викуповували. Певні пільги отримали купціі ремісники, що сприяло розвитку ремесла і торгівлі. Було покладено край безоглядній спекуляції аристократії земельними ділянками, обмежено їхні розміри. А законодавство Клісфена (509 р. до н. е.) завершило ліквідацію родового ладу - всі громадяни, незалежно від майнового становища, наділялися однаковими правами.

Отже, в архаїчний період (VIII-VI ст. до н. е.) відбувся розклад родового ладу і встановились нові форми соціально-економічної організації.

Основною рисою четвертого періоду соціально-економічного розвитку, класичного періоду (V-IV ст. до н. е.), стало панування полісів і поширення в торгово-ремісничих полісах рабства класичного типу, хоча зберігалася залежність на зразок ілотії.

У класичному рабстві раб був позбавлений не лише власності на засоби виробництва, а й сам перетворювався у "знаряддя, що розмовляє", яке повністю належало його хазяїну. Право власності рабовласника на раба нічим не обмежувалось. Завданням класичного рабства було створення додаткового продукту. У V-IV ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особливо у ремеслі. В Афінах налічувалося приблизно 365 тис. рабів і дише 90 тис. вільних.

Джерела постачання рабів такі:

продаж військовополонених і приватних осіб, захоплених під час військових дій;

боргове рабство для осіб, які не мали громадянства;

внутрішнє відтворення рабів;

піратство;

самопродаж, продаж у рабство своїх дітей, злодіїв та інших злочинців.

Звільнення рабів було рідкісним явищем. Становище їх в цілому було надзвичайно тяжким - раби виконували тяжку фізичну роботу. Для вільних людей це вважалось ганьбою., через що у V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку, хоча економіка прогресувала дуже нерівномірно.

Зростання кількості рабів, збільшення виробленої продукції, поділ праці, тісний зв'язок із ринком були характерні для розвитку ремесел. Успішно розвивалися металургія, металообробка, кораблебудування, керамічне і гончарне виробництво. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське господарство, землеробство і тваринництво, греки дещо удосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві, навіть з'явилися наукові трактати з сільського господарства.

Зростання населення, нестача зерна, сировини і надлишок продукції стали каталізатором торгової справи. У товарному обігу перебували також предмети повсякденного попиту, а не тільки предмети розкоші, як це було на Стародавньому Сході. Більш розвинутою була зовнішня торгівля, особливо морська. Удосконалювався механізм розрахунку, почали зароджуватися банківські операції. Їх здійснювали міняйли (трапезити). Оскільки розвивалося товарне виробництво, економіка Греції зміцнювалася. У Греції було стільки видів монет, скільки і міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів. Для зручності у проведенні торговельних операцій купці, особливо пов'язані з заморською торгівлею, створювали об'єднання - фіаси, завданням яких були взаємовиручка позиками, страхування, обмін інформацією, контроль за цінами.

Отже, спочатку експлуатація рабів у Греції сприяла досягненню високого економічного і культурного рівня. Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Раби не хотіли удосконалювати знаряддя праці, які були для них знаряддями тортур, а вільні надавали перевагу заняттям політикою, філософією, фізичними вправами.

Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни - сільське господарство, ремесла, торгівлю. Розпочалася криза давньогрецького класичного поліса. Підривався принцип полісного життя - єдність розуміння громадянина та земельного власника: можна було бути громадянином і не мати землі, і навпаки. Характер власності змінився, антична форма її все більш витіснялася приватною власністю, полісна мораль поступалася місцем індивідуалізму.

Школа економіки пропонування