Цілі та прибуток фірми

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Основні наукові теорії про цілі фірми і відповідні їм пріоритети діяльності фірми

1.1 Неокласична економічна теорія

1.2 Управлінська теорія

1.3 Теорія агентських угод про цілі фірми

Розділ 2. Суть і види витрат виробництва

2.1 Економічні та бухгалтерські витрати

2.2 Короткострокові витрати фірми

2.3Довгострокові витрати фірми

Розділ 3. Суть і види виторгу фірми.

3.1 Середній виторг

3.2 Загальний і граничний виторг

3.3 Криві виторгу фірми

Розділ 4. Прибуток: суть і види. Парадокс прибутку

4.1 Класифікація видів прибутку

4.2 Шляхи максимізації прибутку і мінімізації витрат

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Для визначення цілей фірми не існує простого методу. Безперечним є тільки одне: цілі фірми визначає сама фірма. Різні фірми можуть ставити різні цілі. Наприклад, власник невеликої фірми може прагнути максимізувати свій вільний час для культурних цілей за мінімального рівня доходів. Менеджер великої компанії може домогтися збільшення обсягу продажу, щоб збільшити спої доходи, якщо вони тісно ув'язані з продажем. Інший підприємець намагатиметься максимізувати обсяг обороту, щоб зберегти конкурентоспроможність фірми, її престиж. Отже, конкретні цілі -- це справа конкретної фірми.

Можна виділити три основні наукові теорії про цілі фірми: неокласичну економічну теорію, управлінську теорію і теорію агентських угод.

У цій роботі ми з'ясуємо основні наукові теорії про цілі фірми, висвітлимо суть та види витрат, виторгу і прибутку фірми, розглянемо взаємозв'язки між загальним, середнім і граничним виторгом, дізнаємося про парадокс економічного прибутку та про методи максимізації прибутку фірми. З витратами і прибутками фірми пов'язане вирішення важливих соціальних, економічних, політичних та етичних проблем суспільства. Все це надає роботі підвищеної актуальності та значущості.

РОзділ 1. Основні наукові теорії про цілі фірми і відповідні їм пріоритети діяльності фірми

1.1 Неокласична економічна теорія

Максимізація прибутку: Неокласичні економісти вважають, що основною метою фірми є максимізація прибутку. Згідно з цією теорією поведінка фірми нагадує «чорний ящик»:

* відсутній поділ між володінням і управлінням фірмою, менеджер є одночасно власником фірми;

відомі доходи і витрати фірми;

фірма виробляє тільки один продукт;

фірма діє раціонально, тобто максимізує прибутки за рахунок інших завдань. Проти даної теорії економісти наводять такі аргументи:

В сучасних корпораціях на організаційному рівні володіння відділено від управління.

Менеджери володіють дуже малим і пакетом акцій і тому менше всього схильні вибирати максимізацію прибутку за основну мету своєї діяльності.

В даний час багато дослідників погоджуються з тим, що неприбуткові цілі є більш важливими для фірм. Це привело до розвитку управлінських теорій фірми. Згідно з цими теоріями вважається, що менеджери можуть бути більше заінтересовані у вирішенні завдань, які максимізують їхні власні цілі.

Максимізація надходжень від реалізації: До основних неприбуткових цілей фірми належать: максимізація надходжень від реалізації, максимізація зростання і максимізація управлінської корисності.

Менеджери більшою мірою орієнтуються на зростання оборотів, ніж на прибутки. Причина цього полягає в тому, що їхня винагорода часто залежить більше від обсягів реалізації, ніж від прибутків фірми. Емпіричні дослідження взаємозв'язку між платнею керівництва компанії і рівнем її діяльності показують, що:

Зростання заробітків вищого керівного складу компаній прямо залежить від зростання реалізації, але слабо пов'язано із загальними доходами акціонерів і взагалі не пов'язано з поточними прибутками компаній.

Зростання винагороди менеджерам вищого рівня більше у тих компаніях, які розширювалися за рахунок поглинань, а не внутрішнього зростання.

Зростання реалізації після поглинань було істотно вище, ніж доходи акціонерів. Звідси випливає, що менеджери, які хочуть зміцнити свій фінансовий стан, більше заінтересовані у злиттях і поглинаннях, ніж рядові акціонери. Це означає, що акціонерам треба контролювати процес установлення величини винагороди вищому керівництву компанії.

Максимізація зростання активів фірми: Прихильники теорії максимізації зростання фірми вважають, що первинна мета фірми полягає у зростанні її розмірів.

Як правило, зростання фірми вимірюється зростанням активів, які контролюються менеджерами вищої ланки. Емпіричні дослідження показують, що платня менеджерів, перспективи їхньої кар'єри та особистий рейтинг зміцнюються, якщо на них покладені обов'язки управляти великою і зростаючою компанією.

Коли зростання активів компанії незначне, то вважається, що прибутки мають бути малими. Однак із зростанням фірми зростають і прибутки. Це пояснюється тим, що фірма може отримати низку переваг за рахунок ефектів масштабу і синергізму.

За певного рівня зростання отримає максимальний прибуток. Однак далі з причин власної вигоди менеджери більше заінтересовані у додатковому зростанні компанії, ніж у зменшенні прибутку.

Отже, для менеджерів є стимул шукати можливості для збільшення розміру фірми. Вони можуть прагнути додаткових злитті в і поглинань, направляти більші обсяги прибутків на фінансування розширення компанії, створювати зарубіжні фірми тощо.

Всі ці ініціативи можуть підвищити витрати фірми і зменшити прибутки. Тому менеджери можуть прагнути до реалізації цілі зростання фірми тільки в тому випадку, якщо забезпечать прибутки, якими будуть задоволені акціонери.

Коли ж акціонери будуть незадоволені рівнем прибутку від діяльності компанії та потребуватимуть більшого, ніж мінімальний прибуток, виникне обмеження, і менеджери повинні будуть перенести свої зусилля з нарощування активів компанії на збільшення прибутків.

1.2 Управлінська теорія

Максимізація управлінської корисності. Згідно з управлінськими теоріями фірми, менеджери схильні сприяти досягненню своїх особистих цілей за умови задовільного для акціонерів рівня прибутку. Задоволеність менеджера буде визначатися його повноваженнями, статусом і впливом у компанії. Це в свою чергу залежатиме від трьох проблем..

1. Чисельність службовців, які перебувають у підпорядкуванні менеджера. Менеджер (за всіх інших рівних умов) отримає більше задоволення від керівництва більшим числом службовців, ніж меншим. Однак ступінь задоволеності для нього буде тим нижча, чим більше персоналу перебуває під його контролем.

Для чисельності службовців, яка більша певного рівня, додаткове управлінське задоволення буде від'ємним. Стреси і тиск, які будуть діяти на того, хто управляє більшим числом службовців, можуть привести до меншого рівня задоволення.

2. Величина бюджету, яким розпоряджається менеджер. Статус менеджера визначає величина бюджету, який він має у своєму розпорядженні. Часто менеджери вищого складу володіють значними бюджетними сумами і користуються великою свободою дій. Однак управлінська гранична корисність буде тим меншою, чим більшою величиною бюджету або інвестицій розпоряджається менеджер.

За величини бюджету, яка більша за В гранична корисність для менеджера буде від'ємною. Це пояснюється додатковою відповідальністю і тиском на менеджера величини бюджету. Для менеджера, який розпоряджається величезними бюджетами, ціна помилки істотно зростає і є життєво важливою для фірми. З цієї причини менеджери можуть уникати розпорядження бюджетами, розмір яких перевищує рівень В.

3. Розмір «чайових», на які може розраховувати менеджер. «Чайові» можуть бути важливим елементом матеріального і соціального становища менеджера. В це поняття входять: службовий автомобіль, медичне страхування, звільнені від податків витрати, зарубіжні поїздки, участь у суспільно важливих подіях тощо.

Чим більше «чайових» отримує менеджер, тим більшою буде загальна управлінська корисність. Однак управлінська гранична корисність від отримання «чайових» зменшується із збільшенням величини «чайових».

Інколи за величини «чайових», більшої за Р граничне задоволення менеджера стає від'ємним. Причинами цього можуть бути ускладнення стосунків з податківцями, акціонерами, журналістами, заздрість колег тощо.

Отже, за межами ОР загальне задоволення менеджера знижується.

1.3 Теорія агентських угод про цілі фірми

Теорія агентських угод розглядає цілі фірми через призму взаємовідносин між власниками фірми і менеджерами, між менеджерами та їхніми підлеглими.

Суть теорії така: принципал (власник або акціонер фірми) делегує агентові (менеджеру) певні повноваження; агент отримує від власника винагороду, а те, що залишається після різних виплат, належить власнику.

Основна проблема полягає в тому, щоб власник і менеджер змогли домовитися про винагороду, оскільки інтереси цих сторін можуть не збігатися.

Так, угода, яка гарантує агентові платню незалежно від результатів його діяльності, означає, що стимул брати на себе ризики у менеджера відсутній.

З іншого боку, угода, на основі якої агентові виплачують винагороду тільки відповідно до отриманого фірмою прибутку, означає, що створилися умови для збігу інтересів агента і власника.

Однак агент може й не підписати таку угоду через надто великий ризик. Для подолання очевидної відмінності у цілях між власником і менеджером підготовлюється контракт, який забезпечить зближення і навіть збіг цілей обох сторін.

У контракті передбачається програма наділення менеджера акціями його компанії у певній пропорції та за пільговою ціною. Це робиться для підвищення заінтересованості менеджерів і є своєрідною подякою за відданість компанії. Отже, такий контракт є важливим методом контролю і стимулювання менеджера до самовідданої роботи на благо фірми.

Другим методом контролю і підвищення заінтересованості вищих менеджерів до високоефективної роботи на фірмі є постійна загроза злиття або поглинання.

Великі менеджери дорожать своїм контрактом з акціонерами даної компанії, бо у випадку злиття чи поглинання вони можуть утратити свою роботу.

Третім методом контролю за діяльністю агента є загроза банкрутства. Непрофесійні дії менеджера на ринку створюють загрозу його робочому місцю. Особливу роль у справі контролю можуть відігравати банки та інші фінансові інституції, що співпрацюють з менеджером даної фірми.

І нарешті, існує ринок управлінських талантів. Якщо менеджер не виконує як слід своїх обов'язків, то власник може його звільнити.

Отже, поведінка менеджера визначається не тільки акціонерами, а й конкурентами, фінансовими інституціями та ринком управлінської праці (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Взаємовідносини „власник-агент”

РОзділ 2. Суть і види витрат виробництва

Фірма -- незалежно від її правової форми -- працює для того, щоб отримати прибуток. Для виготовлення кінцевої продукції, яку продадуть на ринку, вона купує різні фактори виробництва, або ресурси. Витрати виробництва є вартістю ресурсів, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. В економічній науці розрізняють економічні та бухгалтерські витрати. Першим видом витрат більше оперують економісти-теоретики, другим -- бухгалтери.

2.1 Економічні та бухгалтерські витрати

Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси є обмеженими та можуть використовуватися за різним призначенням. Застосування певних ресурсів для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для виробництва іншого блага. Іншими словами, витрати передбачають відмову від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу у виробництві певного блага є вартістю його найкращого альтернативного застосування.

Економічні витрати на навчання в університеті містять не лише плату за навчання, книги, олівці тощо, а й втрату доходу, який міг заробити студент, якби він не навчався в університеті.

Економічні витрати -- це платежі, які має робити фірма для отримання і використання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.

Явні витрати називають ще бухгалтерськими, або розрахунковими. Це -- платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє цими ресурсами. До них належать платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Вони є прямими грошовими виплатами фірми власникам ресурсів. Тому явні витрати нерідко називають грошовими витратами.

Бухгалтерські витрати групують за економічними елементами із. калькуляційними статтями.

Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські витрати класифікують таким чином:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) амортизація основних засобів;

4) відрахування на соціальні заходи;

5) інші витрати.

Групування витрат за економічними елементами використовують для складання кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат -- це плановий розрахунок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді Ресурсів (сировині, матеріалах, паливі, фонді заробітної плати тощо). Співвідношення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяють на матеріаломісткі, фондомісткі, трудомісткі.

До матеріаломістких належать галузі виробництва, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат. Так, у харчовій та легкій промисловості на Матеріальні витрати припадає 90% загальних витрат, у чорній металургії -- понад 8%, хімічній промисловості -- 75%, машинобудуванні -- 70%.

Трудомісткими є галузі видобувної промисловості. В них питома вага витрат на заробітну плату становить майже 50%.

Капіталомісткі -- це галузі, у структурі цитрат яких висока питома вага амортизації" (електроенергетика, нафтодобувна промисловість}.

Для визначення витрат використовують їх класифікацію за калькуляційними статтями. Така класифікація відображає склад витрат залежно від місця їх виникнення і виробничого призначення. Аналіз калькуляційних статей дає змогу виявити, за рахунок яких джерел можна реально скоротити витрати на одиницю продукції.

Фірма може володіти деякими ресурсами, які вона використовує у виробничому процесі. Це. наприклад, капітальні блага, управлінські навички власника (власників) фірми, частина або всі фінансові ресурси тощо.

Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання мають неявний характер, їх прямо не оплачують.

Такі витрати називають неявними, або неоплачуваними. Для визначення своїх економічних витрат фірма повинна обчислити у грошовому вираженні неявні витрати і додати їх цо бухгалтерських витрат.

Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто витрати, що здійснюються відповідно в короткостроковий га довгостроковий періоди.

Короткостроковий період - це проміжок часу, надто короткий для заміни виробничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наявного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні Проте обсяг продукції, який виробляють, можна змінити, використовуючи більші або менші кількості праці, металів та інших ресурсів. Виробничі потужності у короткостроковому періоді можна також застосовувати менш або більш інтенсивно.

Довгостроковий період - це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб фірма могла змінити обсяг усіх використовуваних ресурсів у тому числі виробничих потужностей.

Наприклад, якби заводу „Електрон” потрібно було найняти ще 50 робітників або навіть цілу робочу зміну, то це було б короткостроковим коригуванням Проте якби виникла потреба добудувати ше одне крило до заводського цеху і встановити там додаткове устаткування, не було б уже довгостроковим коригуванням.

Короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного концептуально, а не за тривалістю, У галузях легкої промисловості зміна виробничих потужностей може відбуватися і за одну добу. Малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за кілька днів. Проте у важкій промисловості для цього потрібні роки.

2.2 Короткострокові витрати фірми

У короткостроковому періоді зі зміною обсягу продукції одні витрати виробництва залишаються сталими, тоді як інші змінюються. Разом вони становлять загальні витрати фірми.

Загальні витрати (ТС) -- цє сума витрат на всі ресурси, які використовують для виробництва продукції. Для короткострокового періоду загальні витрати поділяють на постійні витрати (ТFС) і змінні витрати (ТVС):

ТС = ТFС + ТVС.

У випадках, коли необхідно підкреслити про який саме період ідеться, то до скорочених позначень короткострокових витрат додаються дві літери -- SR

SRTC = SRTFC + SRTVC.

Короткострокові загальні постійні витрати -- це та частина загальних витрат, яка не змінюється зі зміною обсягу продукції. Ці витрати не залежать вія цього обсягу. У короткостроковому періоді фірма не може уникнути постійних витрат.

Припустімо, що якась фірма орендує приміщення за 20 000 гривень на рік протягом 10 років. Ця величина становить частину загальних постійних витрат фірми.

Остання має сплачувати 20 000 гривень орендної плати щорічно протягом 10 років незалежно від кількості виробленої продукції. До загальних постійних витрат фірми належать також зарплата її вищого керівництва та податки на майно фірми. Загальні постійні витрати нерідко називають накладними витратами.

Короткострокові загальні змінні витрати -- це та частина загальних витрат, яка змінюється разом зі зміною обсягу продукції. До змінних належать витрати на оплату праці, сировини, матеріалів тощо. Зі збільшенням обсягу виробництва залучають більше одиниць змінних ресурсів: отже, загальні змінні витрати зростають. Дані стовпчика 3 у таблиці ІІ.1 показують, що постійні витрати фірми становлять 50 гривень.

Загальні витрати -- це сума постійних і змінних витрат. На їхній основі можна визначити середні та граничні витрати, які є різновидами короткострокових витрат.

Короткострокові середні витрати. Середні витрати (АС) -- це витрати на одиницю продукції. Розрізняють три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні загальні витрати. Середні постійні витрати (АFС) -- це постійні витрати, поділені на обсяг продукції (ТFС : Q).

Наприклад, у таблиці I.2 середні постійні витрати для п'яти одиниць продукції дорівнюють 10 гривням (50 : 5). У міру збільшення обсягу продукції АFС зменшуються, що випливає з формули їх обчислення.

Середні змінні витрати (АVС) -- це змінні витрати, поділені на обсяг продукції (ТVС : Q). Наприклад, у таблиці I.2 середні змінні витрати на виробництво шести одиниць продукції дорівнюють 25 гривням (150 : 6).

Середні загальні витрати (АТС) -- це загальні витрати, поділені на обсяг продукції (ТС : Q). Наприклад, у таблиці I.2 середні загальні витрати на виробництво пяти одиниць становлять 36 гривень (180 : 6). Менеджери часто називають середні загальні витрати вартістю одиниці продукції.

Короткострокові граничні витрати. Граничні витрати (МС) -- це додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Оскільки у разі збільшення обсягу виробництва у короткостроковому періоді змінюється тільки змінна частина загальних витрат, то:

МС=?АТС/?Q=?ТVС/АQ,

де ТС і ТVС -- зміна відповідно загальних та загальних змінних витрат, а Q -- зміна обсягу продукції.

2.3Довгострокові витрати

У довгостроковому періоді можна розширити або скоротити виробництво в межах окремої фірми, змінюючи затрати усіх ресурсів. У будь-який момент часу розміри фірми мають певну величину. В межах цих розмірів витрати змінюються за схемою, описаною для короткострокового періоду. Довгострокова крива витрат виробництва показує їхнє мінімальне значення для якогось обсягу виробництва фірми, коли всі фактори виробництва є змінними. У довгостроковому періоді постійних витрат немає, бо всі фактори -- змінні.

Основною відмінністю між аналізом у короткому і довгому періодах є еластичність факторів виробництва. В довгому періоді, на відміну від короткого, можна контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність використання змінних факторів виробництва, а й самі розміри і кількість підприємств. -- Для довгого періоду розрізняють три види витрат: довгострокові загальні, середні та граничні витрати.

Розділ 3. Суть і види виторгу фірми

Виторг - це сума грошей, яка надходить від продажу фірмою певної кількості товарів і послуг. Мікроекономіка виділяє три види виторгу: середній (AR), граничний (MR), загальний (TR). Розглянемо кожен із них окремо.

3.1 Середній виторг

Нам уже відомо: 1) кількість продукту, яку хоче придбати споживач, залежить від його ціни;

2) крива попиту показує, скільки може заплатити споживач за різні кількості продукту;

3) ціна на кривій попиту показує, скільки споживач може заплатити за кожну одиницю виробленого продукту.

Ціна покупця фактично представляє той дохід, який продавець сподівається отримати за кожну продану одиницю продукції.

Середній виторг -- це сума грошей, яку отримує продавець за продану одиницю продукції. Крива попиту показує виробникові суму, яку він може отримати за продану одиницю із загального обсягу продукції.

Крива попиту на продукцію фірми є водночас кривою середнього виторгу. Те, що є ціною за одиницю продукції для покупця, є виторгом за одиницю продукції, або середнім виторгом, для продавця. Якщо покупець має заплатити дві гривні за одиницю продукції, то виторг від цієї одиниці, або середній виторг, який отримає продавець, становить дві гривні.

Ціна і середній виторг збігаються; це явище доцільно розглядати з двох позицій -- продавця і покупця (табл. ІІІ.1). Відтак випливає, що AR = P, де Р -- ціна продукту, AR -- середній виторг.

3.2 Загальний і граничний виторг

Загальний виторг -- це добуток ціни та кількості проданого продукту:

TR=ARхQ.

Оскільки AR = Р, то ТR = РхQ (табл. III.1).

Граничний виторг -- це зміна загального виторгу фірми, що походить із продажу однієї додаткової одиниці її продукту. МR -- це додатковий виторг, отриманий виробником внаслідок зниження ціни і продажу додаткової одиниці продукції (табл. 2.1).

Tаблиця 2.1

Розрахунок загального, середнього і граничного виторгу (дані умовні, грн)

Ціна одиниці продукції, Р	Кількість продaного продукту, од., Q	Загальний виторг, TR	Граничний виторг, МR	Середній виторг, AR
6	0	0	--	--
5	1	5	5	5
4	2	8	3	4
3	3	9	1	3
2	4	8	-1	2
1	5	5	-3	1

Граничний виторг обчислюють за формулою:

МR=?ТR/?Q,

де ?ТR -- зміна загального виторгу;

?Q -- зміна кількості проданої продукції.

З таблиці ІІІ.1 видно, що загальний виторг є нульовим, якщо продано нуль одиниць продукту. Перша продана одиниця збільшує загальний виторг від О до 5. економічний прибуток еластичність управління

Граничний виторг -- приріст загального виторгу від продажу першої одиниці продукції -- становить 5.

Третя продана одиниця збільшує ТR з 8 до 9, тобто граничний виторг становить 1. Четверту одиницю продано за ціною дві гривні, що зменшує загальний виторг; тому МR -- - 1.

Зауважимо, що загальний виторг найбільший у разі продажу трьох одиниць продукту, а оптимальною є ціна три гривні за одиницю.

3.3 Криві виторгу фірми

Середній і граничний виторг. Якщо крива AR, або крива попи ту, є лінійною і спадною, тоді крива МR буде також лінійною і спадною. З таблиці 2.1 видно, що фірма має справу саме з такою кривою попиту. Вона описується рівнянням:

Q = 6 - Р або Р = 6 - Q,

тоді AR = ТR : Q або МR = 6 - 2Q.

Обидві криві (AR і MR) виходять з однієї точки на вертикальній осі (осі ціни). Але нахил кривої МR вдвічі більший, ніж нахил кривої AR. Це можна підтвердити геометрично (рис. 3.1).

Отже, якщо крива AR є лінійною і спадною, тоді можна зобразити і відповідну криву MR. Починаємо криву MR з точки на осі ціни, яка вдвічі менша, ніж та, що лежить на перетині з кривою AR (0Q* = 2 Q₁).



Рис. 3.1. Розташування кривих середнього і граничного виторгу

З функцій AR = 6 - Q і MR = 6-2Q видно, що вони відрізняються значенням кутового коефіцієнта. Якщо у рівнянні кривої AR вільний член позначимо літерою а, кутовий коефіцієнт -- b, то AR = а - b*Q, MR = а - 2b*Q.

З рисунка 3.1 видно також, що ціна товару AR більша за MR для будь-якого рівня випуску продукції, тому що всі одиниці продаються по одній ціні. Щоб збільшити збут на одну одиницю товару, ціна повинна впасти, і вся продана продукція приноситиме менше виторгу.

Якщо випуск продукції збільшиться з однієї до двох одиниць, то ціна знижується до чотирьох гривень, а граничний виторг -- до трьох гривень.

Крива загального виторгу. Зобразимо на рисунку 3.2 криву ТR відповідно до даних продажу продукції, наведених у таблиці 2.1.

Якщо ТR=0, то AR = 0, бо AR = ТR : Q. Якщо ТR -- максимальний (ТRтах), то МR = 0 і AR є в серединній точці кривої попиту (відрізки аb i bc рівні). ТR зростає, досягає вершини і спадає.



Рис. 3.2. Крива загального виторгу

Крива загального виторгу і точкова еластичність попиту. Hам відомо, як обчислюються коефіцієнти дугової та точкової еластичності. Тепер розглянемо, як змінюється загальний виторг виробника (продавця) залежно від типу еластичності попиту. Як ми вже знаємо, на кривій попиту, яка є лінійною і спадною, завжди представлені усі п'ять можливих типів точкової еластичності попиту.

рис. 3.3. Залежність ТR від еластичності попиту

Загальний виторг може збільшуватися або зменшуватися залежно від еластичності попиту. ТR є максимальним на тому рівні Q, який відповідає серединній точці кривої AR (точка А на рис. 3.3). Еластичність попиту Ed на цьому рівні становить 1. Отже, там, де Ed = 1, TR досягає максимуму.

Якщо Ed < 1, тобто попит нееластичний, то ТR спадає, якщо ціна зменшується, МR < 0, а AR знаходиться нижче серединної точки, наприклад, у точці С. Якщо Ed > 1 (попит є еластичним), то ТR зростає при зниженні ціни, МR>0, а АR знаходиться вище серединної точки, наприклад, у точці В.

За сумою виторгу (обсягу продажу) фірми можна судити про масштаби її комерційної діяльності.

Розділ 4. Прибуток: суть і види. Парадокс прибутку

Термін «прибуток» використовують для позначення різниці між виторгом фірми та її витратами. В економічній науці та господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

4.1 Класифікація видів прибутку

Основні види прибутку - економічний, бухгалтерський і нормальний прибуток

Економічний прибуток -- це різниця між загальним виторгом і загальними витратами фірми -- явними і неявними.

EP=TR - ТС,

де ЕР-- економічний прибуток; TR -- загальний виторг;

ТС = ЕС + ІС,

де EC -- явні витрати;

ІС -- неявні витрати.

Бухгалтерський прибуток -- це різниця між загальним виторгом і явними витратами фірми. Такий прибуток називають ще розрахунковим, бо під час його обчислення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.

AсР = TR - EC,

де AсР -- бухгалтерський прибуток;

TR -- загальний виторг;

EC-- явні витрати.

Нормальний прибуток -- це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі. Це плата за виконання підприємницьких функцій. Можна також сказати, що це дохід, який власник фірми міг би отримувати, вкладаючи свої ресурси в інше діло, використовуючи власні ресурси поза своєю фірмою.

За нульового економічного прибутку фірма покриває усі свої витрати -- явні і неявні. Фірма із ЕР = 0 є такою, що отримала нормальний прибуток (NP), який покриває частину неявних витрат фірми. Коли фірма не може повністю покрити економічні витрати, її власники прагнутимуть кращого альтернативного використання ресурсів поза межами фірми.

Нормальний прибуток має бути достатньо високим, щоб наявні фірми залишились у цій галузі, і достатньо низьким, щоб нові фірми не могли увійти в цю галузь. Нормальний прибуток відображає неявну статтю витрат.

Нормальний прибуток є частиною загальних економічних витрат фірми; це плата виробнику чи менеджеру за те, щоб не допустити відпливу ресурсів із даної галузі в іншу. Будь-який надлишок над загальними економічними витратами є економічним прибутком. Економічний прибуток не входить у витрати, бо це дохід, отриманий понад загальні витрати фірми (рис. 4.1).

рис. 4.1. Економічні витрати і загальний виторг

Прибуток - це основний показник ефективності роботи підприємства Проте абсолютні розміри прибутку не є достатньою підставою для характеристики якості цієї роботи.

Величина прибутку, що отримує підприємство, залежить (за інших рівних умов) від обсягу виробництва, на який впливає чимало чинників.

Тому якість роботи підприємства визначають за відносним показником, який відображає ступінь прибутковості стосовно того чи іншого фактора виробництва. Таким показником є рентабельність.

Рентабельність підприємства обчислюють як відношення прибутку до вартості основних виробничих та оборотних засобів, виражене у відсотках.

Рівень рентабельності часто називають нормою прибутку. Цей відносний показник дає змогу порівнювати ефективність роботи різних підприємств.

Крім рентабельності підприємства, для виявлення ефективності виробництва окремих речей обчислюють рентабельність продукції. Рівень рентабельності продукції визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на її виробництво.

У конкурентних галузях фірми можуть отримувати економічний прибуток лише протягом певного часу. Прибуток працює, як сигнал. Якби всі галузі були конкурентні, фірми могли б постійно вступати в нову для себе галузь або залишати її у відповідь на зміну прибутковості. У довгостроковому періоді жодна фірма в конкурентній галузі не змогла б отримати більше, ніж нормальний прибуток.

Економічний прибуток у такій галузі неминуче прямує до нуля, щойно до неї входять нові виробники. Це явище називають парадоксом прибутку: економічний прибуток індукує міжгалузеву конкуренцію, яка зводить його до нуля.

Так само збитки у конкурентній галузі є тимчасовими. Якщо фірма зазнає збитків у конкурентній галузі, то врешті-решт вона шукатиме інші сфери для вкладення капіталу. Коли фірма залишить галузь, ціни зростуть і збитки в галузі зникнуть. У довгостроковому періоді жодна фірма не може сподіватися на прибуток, більший за нормальний.

4.2 Шляхи максимізації прибутку і мінімізації витрат

Щоб максимізувати економічний прибуток фірми, її керівництво може використовувати дані про виторг і витрати. Максимізує прибуток такий обсяг виробництва, за якого : ТС є найбільшим, a MR : МС = 1.

Отже, існують два підходи до максимізації прибутку фірми. Розглянемо їх.

Метод порівняння загального виторгу і загальних витрат. Ми вже знаємо, що економічний прибуток фірми є різницею між загальним виторгом і загальними витратами:

ЕР = TR - ТС.

Економічний прибуток фірми може мати додатне значення, від'ємне і дорівнювати нулеві.

Якщо TR > ТС, то фірма привласнює економічний прибуток (ЕР > 0).

Якщо TR -- ТС, то економічного прибутку фірма не має (ЕР -- 0).

Якщо TR < ТС, то фірма зазнає збитків (від'ємний економічний прибуток; ЕР < 0).

Розглянемо фірму, яка виробляє цукор. Для цієї фірми побудуємо криві ТС і TR та розмістимо їх на одному графіку (рис. 4.2), оскільки і ТС i TR виражені у гривнях.

Проаналізуємо співвідношення ТС і TR. На проміжку між 0 і Q₁ внаслідок того, що ТC > TR, економічний прибуток є від'ємним (-ЕР).

У точці А маємо нульовий економічний прибуток (EР= 0). Нульовий EP досягається за обсягу виробництва Q₁.

На проміжку від Q₁ до Q₃ EP > 0.

рис. 4.2. Максимізація ЕP методом порівняння TR i TC

У точці В (рівень виробництва Q₃) ЕР знову дорівнює нулеві внаслідок того, що TR = ТС.

Рівень Q₃ є граничним. Поза ним фірма має ЕР< 0, тобто збитки на всіх рівнях виробництва вище Q₃. Геометрично ЕР є відстанню по вертикалі на будь-якому рівні Q між TR і ТС.

Оскільки від Q₁ до Q₃ TR є більший за ТС і ЕР є додатним, то фірма буде діяти в межах рівня випуску продукції від Q₁ до Q₃.

Коли обсяг виробництва становить Q*, прибуток ЕР максимальний, бо відстань між TR і ТС (довжина відрізка DC) є найбільшою. Зауважимо, що нахили обох кривих -- ТС і TR -- відповідно у точках D і C однакові (дотичні до цих точок паралельні між собою).

Отже, порівнявши TR і ТС, робимо висновок: найбільш прибутковим для фірми буде рівень випуску продукції Q*, це той рівень, за якого ЕР буде максимальним.

Метод порівняння граничного виторгу і граничних витрат. Побудуємо для фірми, яка володіє цукроварнею, криві MR і МС. Розмістимо їх на одному рисунку (рис. 4.3).

З геометричної точки зору МС = ТС: Q -- нахил кривої ТС, a MR = TR : Q-- нахил кривої TR.. Зауважимо, що нахили кривих визначають точно за умови, що зміни в обсягу виробництва є нескінченно малими.

рис. 4.3. Максимізація ЕР методом порівняння MR i MC

Загальним правилом для максимізації прибутку є те, що фірма отримує максимальний економічний прибуток тоді, коли вона виробляє той рівень виробництва (Q*), за якого MR = МС. Це правило є обов'язковим для всіх фірм, незалежно від того, досконало вони конкурентні, чи ні.

Геометрично для будь-якого обсягу виробництва МЕР є нахилом кривої ЕР. Отже, можна зробити такі висновки:

1.Якщо MR - МС, то МЕР = 0. Це означає, що ніякого додаткового прибутку, який долучиться до ЕР у результаті виробництва ще однієї додаткової одиниці продукції, не буде отримано. EP за даного рівня виробництва Q* є максимальним. Будь-який випуск нижче цього рівня означає, що фірма може нарощувати випуск для збільшення прибутку, і навпаки.

Зверніть увагу, що

МЕР = MR - МС або МЕР = ЕР : Q.

2. Якщо MR > МС, то існує можливість отримати додатковий прибуток в результаті виробництва додаткових одиниць продукції. Отже, збільшення обсягу продукції є прибутковим.

3. Якщо МС > MR і обсяг продукції зростає, то фірма зазнає збитків: ЕР зменшується, розширювати виробництво неприбутково.

Що стосується нашої фірми, то ми бачимо: на проміжку від 0 до Q* MR > МС. Це означає, що кожна додаткова одиниця додає більше до TR, ніж до ТС. ЕР зростає, МЕР > 0.

В точці Q* MR = МС, кожна додаткова одиниця продукції додає щось як до TR, так і до ТС порівну. МЕР= 0.

Поза рівнем виробництва Q* МС > MR і при виробленні додаткової одиниці більше додається до TС, ніж до TR. МЕР < 0, ЕР падає.

Отже, максимальний прибуток (ЕРтах) досягається тоді, коли додаткова одиниця випуску продукції не спричинятиме ні зростання, ні зменшення ЕР: це можливе, коли обсяг виробництва становить Q*.

Висновок

1. Цілі фірми визначає сама фірма залежно від обставин і потреб. Максимізація прибутку є тією метою, яка формує поведінку фірми як в довгостроковому, так і в короткостроковому періодах часу. Між тим різні наукові теорії (неокласична, управлінська і агентських угод) пояснюють цілі фірми неоднаково.

2. Витрати виробництва є вартістю факторів виробництва, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. Витрати поділяють на економічні та бухгалтерські. Економічні витрати -- це сукупність явних і неявних витрат. Явні, або бухгалтерські, витрати -- це платежі за ресурси, куплені на ринках. Неявні витрати -- це платежі за використання власних ресурсів.

3. Розрізняють витрати короткострокові та довгострокові. У короткостроковому періоді зі зміною обсягу продукції одні витрати виробництва залишаються постійними, а інші змінюються. Загальні витрати на будь-який обсяг продукції є сумою постійних та змінних витрат. Граничні витрати -- це додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

4. Виторг -- це сума грошей, яку отримує фірма від продажу певної кількості товарів і послуг. Економісти виділяють три види виторгу: загальний, середній та граничний. За розмірами виторгу фірми можна судити про масштаби її комерційної діяльності.

5.Загальний виторг -- це добуток ціни та обсягу проданого продукту. Середній виторг -- це загальний виторг у розрахунку на одиницю проданої продукції. Граничний виторг -- це зміна загального виторгу, пов'язана з продажем додаткової одиниці продукції.

6. У мікроекономіці розрізняють економічний, бухгалтерський та нормальний прибуток. Економічний прибуток -- це різниця між загальним виторгом фірми та ЇЇ загальними витратами -- явними і неявними. Бухгалтерський прибуток є різницею між загальним виторгом фірми та її явними витратами. Нормальний прибуток -- це плата виробникові за те, щоб не допустити відпливу його капіталу з даної галузі в іншу.

7. У короткостроковому періоді конкурентна фірма може отримувати економічний прибуток. У довгостроковому періоді економічний прибуток під впливом міжгалузевої конкуренції неминуче прямує до нуля. У цьому періоді жодна конкурентна фірма не може сподіватися на прибуток, що перевищує нормальний. В економічній науці це явище називають парадоксом прибутку.

8. Для максимізації прибутку фірми можна використовувати дані про її виторг і витрати. Відомі два методи максимізації прибутку фірми: зіставлення TR і ТС та порівняння MR і МС. Фірма досягає максимального прибутку тоді, коли TR/TC буде найбільшим або MR/MC = 1.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойчик І.М., Харів П.С. Економіка підприємства. - К.: Каравела, Львів: Новий світ - 2001.

2. Покропивний С.Ф. Економіка підприємництва. - К.:КНЕУ, 2000.

3. Гаврилюк Л.І. Економіка підприємства. - Житомир, 2000.

4. Горфинкель В.Я. Экономика предприятия. - М. ЮНИТИ, 2000.

Размещено на Allbest.ru