Історичні особливості меркантилізму в країнах Західної Європи та Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ ”Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана”

Кафедра історії та теорії господарства

Реферат з історії економіки та економічної думки

Історичні особливості меркантилізму в країнах Західної Європи та Україні

Виконав: студент ІІ курсу,

спеціальності 6509, групи 2

заочної форми

Чабан Аліна

Перевірив:

доц. Воробйова Л.В

2014-Київ



Зміст

Вступ

1. Загальні принципи та історичні умови виникнення меркантилізму

1.1 Економічні теорії раннього меркантилізму

1.2 Ідеї пізніх меркантилістів. Теорія торгового балансу

2. Економічні ідеї в Росії і в Україні у XVII--XVIII ст

Висновки

Список використаних джерел

Презентація



Вступ

Актуальність теми. Меркантилістські погляди, звичайно, розвивалися у країнах із зрілими економічними відносинами, але вони не могли бути територіально окреслені. Ідеї меркантилізму проникали в усі куточки Європи, мали своїх прихильників у Німеччині, Польщі та інших країнах, зокрема, південно-словґянських, міста яких були втягнуті в загальноєвропейські торговельно-купецькі звґязки.

Намагання перенести природно-історичні закони, соціал-дарвінізм у сферу міжнародних відносин, насамперед зовнішньої торгівлі, призвели до формування нового напряму економічної думки. Внаслідок Великих географічних відкриттів, в умовах формування світового ринку, загострення конкуренції таі посилення боротьби за переділ сфер впливу потрібна була концепція, що обґрунтовує необхідність економічної експансії національних держав.

Такою концепцією, заснованою на принципах географічного детермінізму, став меркантилізм, що являє собою систему економічної політики періоду становлення буржуазної держави.

У XIV столітті феодалізм у країнах Західної Європи вступає в стадію розпаду. Натуральне господарство поступово витісняється товарно-грошовими відносинами. Товарний обмін стає основною умовою господарського життя. Внаслідок цього нормальний перебіг і розвиток господарського життя суспільства безпосередньо залежить від стійкого грошового обігу. Сила держави в цей час вимірюється наявністю грошей.

Найбільш характерним явищем стає так звана "нестача грошей". Різке зростання товарообігу, зовнішньої та внутрішньої торгівлі наштовхувало на реальну перешкоду: обмеженість наявних запасів золота і срібла у вигляді монет. У такій ситуації країни, що володіли власними родовищами золота і срібла, опинилися в більш вигідному становищі, ніж країни, які переважали їх за своїм продуктивними силами, але не мали власних родовищ благородних металів. Брак грошей не стимулював виробництво і гальмував його розвиток.

Гонитва європейців за індійськими прянощами, особливо за золотом і сріблом сприяла відкриттю невідомих раніше земель і народів. Так почалася епоха Великих географічних відкриттів. Найсильнішими державами в XVI столітті стають Іспанія і Португалія. Ввезення великої кількості золота і срібла дозволило цим країнам суттєво оживити сільське господарство, ремесло і торгівлю. Ці події переконували людей у тому, що наявність грошей в країні - "ключ" до вирішення проблеми національного багатства.

Примітивне ототожнення багатства з грошима лягло в основу економічної політики Іспанії. Уряд прагнув всіма засобами "утримати багатство" в країні. Заборонялося вивезення грошей з країни, окрім вивезення іспанських товарів в обмін на іноземну монету. Іноземним купцям заборонялося вивозити з країни свою виручку з продажу, вони повинні були витратити її на місці. Усі ці "драконівські" заходи не сприяли розвитку торговельних зв'язків між країнами.

Пізніше - у XVII і XVIII століттях - європейські держави перейшли до більш гнучкої, конструктивної політики. Правителі і їхні радники зрозуміли, що найнадійніший спосіб для залучення грошей до країни полягає у досягненні принципу перевищення вивезених товарів з країни над ввезеними товарами, тобто перевищення експорту над імпортом.

На основі узагальнення вищевикладених економічних процесів у країнах Західної Європи в XV-XVIII століттях склалося економічне вчення меркантилізм (у перекладі з лат. - торговець, торгівля, торгувати).



1. Загальні принципи та історичні умови виникнення меркантилізму

Меркантилізм виник у Західній Європі у XV ст., але почав розвиватися у XVII ст. Головною передумовою генези меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Це був період, який Маркс назвав "початком нагромадження капіталу", пов'язаний з такими негативними явищами у суспільстві як работоргівля, колоніальні загарбання, розорення дрібних виробників.Значну роль у виникненні капіталістичного способу виробництва відіграв торговий капітал, а формування світового ринку, що розпочалось з великих географічних відкриттів XV-XVII ст., пожвавлення зовнішньої торгівлі призвело до зростання багатств у окремих осіб, перед усім у окремих купців і торговельних компаній. Торговий капітал підпорядкував собі дрібних виробників і водночас сам проникав у сферу виробництва.

Предметом дослідження меркантилістів була виключно сфера обігу.Економічними передумовами виникнення меркантилізму були:

· зростання рівня розвитку продуктивних сил,

· поглиблення суспільного поділу праці,

· перехід від натуральних відносин до товарно-грошових.

Великі географічні відкриття характерні для XV-XVII ст. сприяли розвитку світового ринку та міжнародної торгівлі, тобто:

- збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка набрала міжконтинентального характеру;

- розширились ринки збуту продукції, яку виробляли європейські країни;

- європейські ринки забезпечувалися дешевою продукцією та сировиною завдяки створенню промислових та сільськогосподарських мануфактур у колоніях;

- великі поклади дорогоцінних металів на американському континенті стали надбанням європейських держав.

У Європейських державах зросла роль торгівлі, грошей, лихварства, капіталу і тощо.Характерним виразом меркантилістської доктрини може слугувати маніфест австрійського камериста Ф.В.Хорніка "Австрія над усім, якщо вона того побажає"(1684). В документі виділено дев'ять принципів меркантилізму :

1. Кожний клаптик землі має використовуватись для сільського господарства, добування корисних копалин і їх переробки.

2. Всі добуті в країні сирі матеріали використовуються для власної переробки, оскільки вартість кінцевих товарів вища, ніж сировини.

3. Необхідно стимулювати зростання робочого населення.

4. Заборона вивозу золота і срібла, а гроші мають бути в обігу.

5. Обмеження імпорту.

6. Імпортні товари необхідно обмінювати, перш за все, на вітчизняні товари, а не на золото та срібло.

7. Коло імпортних товарів обмежується сировиною, яка буде перероблятися в країні.

8. Надлишок продукту необхідно реалізовувати іноземцям за золото та срібло.

9. Імпорт не допускається по відношенню до товарів вітчизняного виробництва, яких виготовлено в достатній кількості.

Головною ознакою меркантилізму є торгівля - як основне джерело багатства країни.

Основні риси теорії меркантилізму:

v предметом дослідження є виключно сфера обігу;

v гроші розглядаються як найвища і абсолютна форма багатства;

v нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;

v вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

v ідеологія активного державного втручання в економічне життя. Меркантилізм виник спершу як економічна політика держави, яка характеризувалась наступними основними рисами:

1. Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників;.

2. Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції.

3. Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.

4. Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей;

5. Виправдання колоніальної експансії.

6. Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі.

1.1 Економічні теорії раннього меркантилізму

Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему.

Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге -- зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення. Адекватною була й економічна політика того часу, головною метою якої вважалося утримування грошей у країні, тобто максимальне зменшення імпорту. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути безпосереднім регулюванням руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виторгу привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи -- заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового процента -- неодноразово впроваджувалися, наприклад в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно безплідним, на ньому надто сильно позначалися вплив іще напівнатурального господарства, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтована на самодостатність економіки кожного міста. меркантилізм економічний торговий баланс

Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, що брала за мету втримування грошей у країні.

У другій половині XVI ст. система монетарного меркантиліз-му змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що до-сягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Анто-ніо Сєрра в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів: увезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переробити в середині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизняних товарів.

Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині -- основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть активного балансу.

Ранні меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж -- збільшує. Пізні ж меркантилісти підходять до грошей уже як капіталісти, розуміючи, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.

Звідси походить і різне трактування спільної для всіх меркантилістів формули: менше купувати й більше продавати. Ранні меркантилісти наголошують на першій частині формули, розуміючи її цілком однозначно: треба будь-що утримуватися від покупок. Пізні розуміють цю саму формулу досить широко: можна купувати багато, але сума продажу має завжди перевищувати суму купівлі.

Очевидною істиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необхідність впливу державної влади і навіть її опікування господарським життям. Відмінність полягала лише в різному розумінні конкретних форм цього втручання, у тім, як зробити його найбільш доцільним. Принцип грошового балансу на чільне місце ставить саме діяльність уряду, а принцип торгового балансу -- приватну ініціативу купців і купецьких компаній, держава тут, як і раніше, відіграє роль покровителя й регулятора торгівлі.

Меркантилізм виник в Англії, потім поширився у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості.

Найбільш розвинутим і типовим був англійський меркантилізм. Ще у XV--XVI ст. видавалися «закони про витрачання», які зобов'язували іноземних купців витрачати виторг за свої товари на купівлю англійських. Пояснювалося це тим, що Англія у XVI--XVII ст. значно просунулася вперед в економічному розвиткові і два сторіччя (1651--1849) меркантилізм був офіційною політикою держави (діяв «Навігаційний акт» Кромвеля).

Із представників раннього меркантилізму в Англії ми вже називали В. Стаффорда (1554--1612), який 1581 р. надрукував під ініціалами «W.S.» твір «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників». Твір був написаний у формі розмови між лицарем, фермером, ремісником, купцем та доктором богослов'я, який робить остаточні висновки.

Стаффорд виявляє досить правильне як на ті часи розуміння зв'язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме у появі неповноцінної монети, у псуванні монети королями (що практикувалося у зв'язку зі зростаючою потребою в коштах) він убачає причину подорожчання товарів. Псування монети, на думку Стаффорда, має подвійні наслідки: 1) дорожнечу; 2) втечу (відплив) з країни повноцінної монети.

Стаффорд доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу. Усе залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, уважає Стаффорд, має видати закон, щоб жоден із сировинних продуктів не вивозився за кордон необробленим, оскільки вивезення сировини спричиняє зворотне завезення її в обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним. «Усе, що купують у нас іноземці, іде від нас назавжди. Навпаки, те, що ми купуємо один у одного, залишається вдома». Звідси, уважає Стаффорд, необхідність державного опікування вітчизняною торгівлею. Він пропонує заборонити ввезення предметів розкошів та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивезення монети, розширити виробництво сукна -- найпопулярнішого тоді англійського експортного продукту.

У силу економічної відсталості та політичної роздробленості у Німеччині заходи раннього меркантилізму поєднувались з протекціонізмом дрібних князівств. У країні розвивалась камералістика - сукупність суспільних наук, зорієнтованих на теорію та практику державного управління. Значна увага приділялась фіскальним засобам поповнення доходів та питанням регулювання торгівлі. Представник німецького меркантилізму Іоганн Веккер зазначав у своєму творі "Політичні міркування" (1688), що "завжди краще продавати товари іншим, ніж купувати їх у них".

Меркантилізм - напрямок економічної думки, прихильники якої вбачали джерело багатства в зовнішній торгівлі. Концепція меркантилізму виражала інтереси великих торговельних монополій

Таблиця 1.1 ХАРАКТЕРНІ РИСИ МЕРКАНТИЛІЗМУ.

Ранній меркантилізм (монетаризм)	Пізній меркантилізм (мануфактурний)
Обмеження імпорту товарів; заборона вивозу золота і срібла за кордон; встановлення високих цін на експортні товари; використання системи біметалізму (фіксованого співвідношення між золотими та срібними монетами); теорія грошового балансу, за якою політика країни направлена на збільшення грошового багатства шляхом заборону вивозу грошей за кордон	Знімалися жорсткі обмеження з імпорту товарів і вивозу грошей; проводиться протекціоністська економічна політика держави; основною функцією грошей є засіб обігу; визначилась система монометалізму; система активного торгового балансу, який забезпечується шляхом вивозу готових виробів, політика базувалась на принципі: купівля дешевше в одній країні, продажу дорожче в іншій



1.2 Ідеї пізніх меркантилістів. Теорія торгового балансу

Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала недоцільною політика утримання грошей у країні. Система монетарного меркантилізму змінюється системою мануфактурного меркантилізму (пізнього). Пізній меркантилізм охоплює період з другої половини XVI ст. до другої половини XVIII ст. До представників зрілого меркантилізму відносять Томаса Мена (1571 - 1641), який у своїй праці "Багатство Англії у зовнішній торгівлі" (1630) сформулював теорію торгового балансу та висунув обгрунтування політики протекціонізму.

За теорією торгового балансу:

- торгівля є основою процвітання держави;

- збільшення грошових ресурсів можливе шляхом активного зовнішньоторгового балансу;

- необхідність стимулювання розвитку галузей, особливо тих, які виробляють продукцію на експорт;

- обмеження імпорту.

Критикуючи позицію ранніх меркантилістів Т. Мен визначає шкідливість жорсткої регламентації грошового обігу. Він виступав проти заборони вивезення золота і срібла з країни. Вважаючи правомірним вивезення грошей для торговельних цілей, Т. Мен відстоював думку про те, що "золото породжує торгівлю, а торгівля збільшує гроші".

Т. Мен, так само як і Стаффорд, засуджував псування монет, наголошуючи на необхідності повноцінних грошей для обігу. Виступаючи за скорочення споживання іноземних товарів, Т. Мен вказував на необхідність розвитку вітчизняної промисловості, розширення її промислової бази і заміни експорту сировини експортом готової продукції. Водночас розвиток виробництва Т. Мен визнавав лише як засіб розширення міжнародної торгівлі.

Доктрину торгового балансу підтримували сучасники Т. Мена Л. Робертс, Ч. Девантанта, Е. Міселден.

Представники теорії торгового балансу допускали вивіз грошей (золота) з країни тому, що це стимулює торгівлю, а зовнішня торгівля сприяє збільшенню грошей у країні. Щоб досягти активного торгового балансу висувались наступні рекомендації:

ь завоювання зовнішніх ринків завдяки відносно дешевим товарам, а також перепродажем товарів одних країн в інших країнах;

ь дозволяти імпорт товарів при збереженні в країні активного торгового балансу;

ь вивіз золота і срібла для проведення вигідних торговельних угод, посередництва з метою збільшення їх маси в країні.

За визначенням пізніх меркантилістів, цінність грошей знаходиться в оберненій залежності від їх кількості, а рівень цін на товари прямо пропорційний кількості грошей, тому збільшення пропозиції грошей, підвищуючи попит на них, стимулює торгівлю.

Зростання прибутків меркантилісти пов'язували зі зниження витрат виробництва експортоспроможних галузей. Основним методом зниження витрат визнавалось обмеження заробітної плати найманих робітників. У працях голландських меркантилістів П. дела Корта і Ж. де Віт-та (середина XVII ст.) пропонувалось законодавчо обмежувати заробітки.

До представників зрілого (мануфактурного) меркантилізму відносять також: Д. Стюарта (1712-1781) в Англії, А. Серра (точні дати життя не встановлені) в Італії, Ж.Б. Кольбера (1619-1683), А. де Монкретьєна (1575-1621), який написав "Трактат політичної економії" (1615) у Франції. Джерелом нагромадження капіталу представники пізнього меркантилізму вважали торговий прибуток. Вперше в економічну науку ввели таку економічну категорію, як "національне багатство", досліджували економічну роль держави.

У передових країнах Європи - Англії й Голландії - торговий капітал, що об'єднувався в монопольні компанії, був досить сильний і не потребував урядової підтримки. У Франції, навпаки, державна влада була змушена впродовж XVII ст. розробити цілу систему протекціоністських заходів для забезпечення активного торгового балансу. Впровадження ідей державного втручання в економіку припало на епоху правління міністра фінансів Жана Батіста Кольбера (1619-1683), тому французький меркантилізм часто називають кольбертизмом. Система протекціоністських заходів уряду Кольбера була спрямована на мінімізацію імпорту товарів, активне державне сприяння розвитку вітчизняної промисловості. Він запропонував протекціоністський митний тариф, здійснив заходи з уніфікації тарифів та укрупнення внутрішніх митних областей, що сприяло розвитку внутрішньої торгівлі.

Французький меркантиліст Антуан де Монкретьєн (1575-1621) в своїх працях наголошував, що в області економіки держава повинна здійснювати активну політичну діяльність. У своєму "Трактаті з політичної економії" (1615) виокремив три найважливіші джерела зростання багатства нації: впорядкування мануфактурного виробництва, утримання у доброму стані флоту, розвиток торгівлі. Монкретьєн виступав за активне втручання держави в економіку, ставлячи на чільне місце розвиток промисловості. Для цього необхідно розвивати мануфактури, створювати громадські майстерні, які сприятимуть залученню до праці злиденних верств населення, відкривати ремісничі школи, підвищувати якість продукції національного виробництва.

Одним із видатних представників меркантилізму був шотландець Джон Ло (1671-1729). Будучи прихильником ідеї, що гроші є вирішальним фактором економічного розвитку, він пропонує шлях вирішення проблеми їх дефіциту в державі. Свої надії Ло пов'язує з розвитком банківської справи та грошової системи, що базується на банківському обігу. В своїй праці "Аналіз грошей і торгівлі" (1705) Дж. Ло аргументував положення, що незначне підвищення ціни призводить до суттєвого зростання пропозиції, тобто еластичність товарів дуже висока. Він виходив з того, що зростання пропозиції грошей шляхом зниження процентної ставки сприятиме розширенню виробництва і зростанню доходів, що, в свою чергу, стимулюватиме споживчий попит. Водночас, на відміну від класичних меркантилістів, Дж. Ло вважав, що гроші мають бути не металевими, а кредитними і створюватись банками для потреб народного господарства. Система Дж. Ло передбачала два принципи: кредитну експансію для банків (надання позик, які набагато перевищують запас металевих грошей, що зберігаються у банку); створення державного банку, діяльність якого була б підпорядкована завданням економічної політики уряду. Запропонована система Дж. Ло передбачала заснування державного банку, зайнятого випуском паперових грошей з метою поповнення скарбниці (за рахунок вивільнення з обігу металевих грошей), зниження рівня процента (внаслідок збільшення грошової маси) і підвищення прибутку.

Економічні ідеї зрілого меркантилізму розвивав італієць Антоніо Серра (XVI-XVII ст.), автор "Стислого трактату про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень". Пропагуючи доктрину активного торговельного балансу Серра виступав проти концепції монетаризму, засуджував заборону вивезення грошей та регламентацію їх обігу державою. Добробут нації, на думку автора трактату, залежить від родючості землі, яка дає хліб для вивезення, від вигідного у торговельному відношенні географічного положення країни, від промисловості, що працює на експорт.

Прихильником зрілого меркантилізму був також італієць Антоніо Джевонезі (1712-1769), який виступав на захист протекціонізму наголошуючи, що не гроші самі по собі, а правильно організована зовнішня торгівля сприяє збагаченню країни. Він обгрунтував тезу про необхідність відповідності кількості грошей у обігу потребам обслуговування торгівлі.



Розділ 2. Економічні ідеї в Україні і в Росії у XVII--XVIII ст

Меркантилізм в Україні започаткував видатний державний діяч та гетьман Богдан Хмельницький (1595-1657). Він звільнив від кріпосницької залежності селян, стимулював розвиток мануфактури та міських ремесел. За часів державного правління Богданом Хмельницьким зміцнювалося торговельні зв'язки, зокрема з Росією та з іншими країнами, іноземні купці звільнялися від сплати ввізних і вивізних мит. Укладались довгострокові торговельні договори. Така політика сприяла всебічному розвитку торгівлі, відокремленню її в окрему галузь, формуванню внутрішнього ринку. При цьому високими митами обкладався вивіз дорогоцінних металів і коштовних каменів.

Економічні погляди та економічна політика Богдана Хмельницького знайшли своє відображення в численних універсалах, в яких висвітлювалась і турбота про збереження світських та церковних маєтностей, а також про розвиток козацького й селянського господарства фермерського типу. Б.Хмельницький визнав спадкове володіння землею селян та право їх вступу до козацтва. При правління Б.Хмельницького відбулося реформування та вдосконалення рентних відносин. Він вимагав заміни відробіткової ренти натуральною та грошовою, що сприяло розвитку продуктивних сил.

У Росії представником меркантилістичних поглядів був Іван Тихонович Посошков (1652-1726) - російський економіст та публіцист. Свої погляди він висвітлив у праці "Книга о скудности и богатстве" (1724). Клас купців вважався основним класом держави. Підтримував концепцію торговельного балансу західноєвропейських меркантилістів. Певною мірою подолавши односторонність меркантилістичної теорії торгівельного балансу, І.Т. Посошков створив оригінальне учення про багатство й обгрунтував економічну програму цілісного реформування державного господарства. Причини убогості країни він вбачав у жорсткій експлуатації селян, надто високих податках, стримуванні "прагнення до майстерності", надмірностях та марнотратстві дворянства, повільному зростанні промисловості, нерозвиненості торгівлі та фінансів, засиллі іноземних купців.

Серед оригінальних ідей мислителя - поділ багатства на речове та не речове. Під речовим багатством І.Т. Посошков розумів багатство держави і народу, конкретні матеріальні блага та гроші. До не речового багатства він відносив вміле управління державою, справедливі закони та праведний суд, від яких великою мірою залежить зростання речового багатства.

На відміну від західноєвропейських меркантилістів, які джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю та пов'язували прибуток з нееквівалентним обміном, І.Т. Посошков встановлював чіткий зв'язок між зростанням багатства та продуктивністю праці, вбачаючи в останній джерело збагачення нації. Він виступав за активну протекціоністську політику держави, був прихильником меркантилістської концепції створення сприятливих умов для розвитку національної промисловості, з метою зниження витрат на купівлю іноземних товарів, задоволення внутрішнього попиту та нарощування експорту готової продукції.

Практичним відображенням ідей меркантилізму стали економічні реформи Петра І.

Одним із найпослідовніших прихильників реформ Петра I в галузі економіки, освіти, державного управління став Феофан Прокопович (1681-1736) - історик, філософ, письменник, політичний діяч, професор Києво-Могилянської академії, а згодом її ректор. Він проповідував політику активного господарського і торгового балансу, якого можна досягти шляхом розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, вдосконалення системи державних органів управління і економічного протекціонізму. Ф.Прокопович захищав "природність" та "божественність" принципів та практики абсолютизму. Турботу про розвиток економіки та культури країни, налагодження економічних взаємовідносин та торгівлі з іншими країнами (за умови забезпечення національних інтересів) він вважав найвищим обов'язком уряду. Розвинуту економіку вчений розглядав як найкращу запоруку забезпечення "загального добробуту".

Вагомий внесок у розвиток меркантилізму в Україні зробив виходець із українського селянства Кирило Розумовський (1728-1803). Він отримав титул графа імперії, пізніше був призначений гетьманом України (останнім), тодішньої "Малоросії". Розумовського можна віднести до просвітників, оскільки він відзначився розбудовою церков і освітніх закладів, літератури і мистецтва. Велику увагу приділяв гуманізації податків, впорядкування торгівлі, розподілу ресурсів. Отже, велика увага приділялась ролі виробництва, торгівлі та просвіти.

Соціально-економічні ідеї Пилипа Орлика (1672-1742). Одним із важливих документів, який відображав політику меркантилізму козацької доби була Конституція Пилипа Орлика, яка стояла на захисті приватної власності, так стаття 10 Конституції забороняла старшині (полковникам, сотникам, отаманам) забирати у рядових козаків землю або силою змушувати до її продажу.

У Конституції відображались і питання торгівлі, що свідчило про розвиток товарно-грошових відносин у козацькій державі, визначались деякі напрями вдосконалення оподаткування населення. Приділялась велика увага соціальному захисту населення. Це була перша Конституція України, яка хоч і не була втілена у життя, все ж залишилась однією з найвидатніших пам'яток політичної та економічної думки.

Яскравою політичною фігурою був гетьман Данило Апостол (1659-1734), який робив усе можливе для консолідації внутрішніх сил і боротьби як з російськими, так і іншими поневолювачами. Він домігся відновлення української адміністрації, вживав рішучі заходи щодо розвитку торгівлі, підтримував українське купецтво. Д.Апостол дбав про урегулювання справ землеволодіння козаків, обґрунтовував потребу перевірки маєтностей, призначених для утримання гетьмана. Отже, значення меркантилізму полягає в наступному:

- концепція меркантилізм була цілком повернута до практики господарського життя, хоча в основному у сфері обігу;

- меркантилізм обумовив специфіку формування ринкових економічних відносин та особливості розвитку класичної політичної економії;

- політика меркантилізму започаткувала первісне нагромадження капіталу у країнах Західної Європи і сприяла розвитку капіталізму.

Але з розвитком промисловості ідеї меркантилізму втрачали свою актуальність.



Висновок

З точки зору сучасної економічної науки значення меркантилізму полягає:

· в обґрунтуванні активної державної економічної політики, сутність якої полягає в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції (принагідно зазначимо, що Дж. М. Кейнс саме меркантилістів називав своїми ідейними попередниками);

· у формулюванні доктрини активного торгового балансу (позитивного сальдо зовнішньої торгівлі), яка залишається фундаментальним принципом сучасних зовнішньоторговельних відносин.

Меркантилізм як перша спроба наукової систематизації економічної діяльності залишив помітний слід у розвитку економічної думки:

з меркантилізмом пов'язані перші спроби осмислення загальноекономічних проблем на рівні національної економіки в цілому, початок виокремлення економічної науки у самостійну галузь людського знання та започаткування спеціальної літератури економічного характеру;Економічна думка середньовіччя. Меркантилізм винайдений А. Монкретьєном термін "політична економія" дав назву економічній науці, залишаючись незаперечним аж до початку XX ст.;

Збагативши економічну думку концепцією загальної комерціалізації господарського життя, меркантилісти ввели у науковий обіг ряд важливих економічних категорій (торговельний баланс, національне багатство та ін.);

Меркантилісти поставили проблему економічної ролі держави, виявили суттєві закономірності в області товарно-грошового обігу, кредитних відносин, які у подальшому набули широкого обґрунтування;

Суттєве значення мало подолання релігійних догм середньовіччя, уявлення про торгівлю як різновид паразитизму, натурально-господарських поглядів та нормативізму. Перехід до прагматичної оцінки господарських рішень сприяв розвитку мистецтва економічних досліджень;

Важливим кроком вперед стало використання емпіричного методу дослідження, який хоч і був одностороннім та неповним, все ж сприяв започаткуванню фактологічної основи економічного аналізу;

Меркантилісти близько підійшли до усвідомлення ринкового механізму кругообігу доходів як важливого фактора стимулювання внутрішнього попиту та економічного зростання. У подальшому ця ідея стала предметом гострих дискусій, посівши значне місце у теоретичній системі Дж. М. Кейнса;

Меркантилісти започаткували теорію міжнародної торгівлі, показали прямий зв'язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни тощо.

Незважаючи на те, що концепція меркантилізму була спрямована на практичну економічну діяльність, її представники зуміли ввести до наукового обігу деякі економічні категорії, зрозуміти кількісну теорію грошей і принципи ведення зовнішньої торгівлі.

Меркантилісти правомірно розглядали гроші як найважливіший засіб для розвитку вітчизняної промисловості, але не надавали особливого значення залученню до економіки іноземних інвестицій.

Меркантилізм сприяв розвитку капіталістичних мануфактур, формуванню буржуазних (капіталістичних) відносин.

Меркантилізм дав поштовх для розвитку класичної політекономії у Франції та Англії. У Франції політику протекціонізму у XVII столітті реалізував міністр фінансів Жан-Батист Кольбер. Під його керівництвом було створено потужну мережу промислових мануфактур. Але водночас через заборону вивезення хліба і вільного його ввезення стримувався розвиток фермерства, і звужувався внутрішній ринок Франції у порівнянні з її давньою суперницею Англією. Згодом таку політику стали називати кольбертізмом.

В Англії меркантилізм виявився більш "плідним", ніж у Франції. Основні успіхи протекціоністської політики зазвичай пов'язують із ім'ям Томаса Мена, одного з лідерів Ост-Індської компанії. Англія, будучи протягом XIX століття найбільш розвиненою країною світу, заявила про свою прихильність політиці фритредерства, тобто повній свободі у внутрішній і зовнішній торгівлі.

Видавши 1615 року "Трактат політичної економії", французький меркантиліст Антуан де Монкретьєн увів до наукового обігу не тільки термін "політекономія", але і, як підтвердила подальша історія економічної науки, її першу назву.

Розцінюючи меркантилізм як "епоху зародження політекономії", потрібно наголосити, що він становить не стільки науковий напрям, скільки практичну політику і містить лише "зародки" науки.



Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). -- К. : Знання, 2004. -- 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. -- К. : КНЕУ, 2002. -- 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. -- Х., 2004. -- 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

Размещено на Allbest.ru