Проблеми становлення цивілізованого підприємництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

«Проблеми становлення цивілізованого підприємництва в Україні»

Зміст

тінізація підприємницький державний економіка

Вступ

1. Проблема фінансування cуб'єктів підприємництва України

2. Тінізація підприємницької діяльності

3. Механізм державного регулювання підприємницької діяльності

Вступ

Актуальність роботи. Не викликає сумніву, що головною рушійною силою на шляху до цивілізованих ринкових відносин є розвиток підприємництва. Ставши на шлях реформ, перед Україною постало питання необхідності створення умов для активізації усіх форм підприємницької діяльності. Кожен із секторів підприємництва (суб'єкти малого бізнесу, середні підприємства та великий бізнес) має свої особливості, свої переваги,своє значення, а найголовніше, значний потенціал для відродження економіки країни і її продуктивних сил.

Створення умов становлення та розвитку національного підприємництва, у першу чергу дрібного, малого та середнього бізнесу, є головним напрямом політики ринкової трансформації економіки України. Не дивлячись на те, що за кількісними показниками розвитку підприємницької діяльності Україна відповідає рівню країн ЄС, загальний стан підприємництва в країні характеризується значною кількістю системних проблем. На сьогодні можна стверджувати, що в Україні вже завершено етап трансформації й має розпочатися новий етап, який повинен сприяти зростанню конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу і забезпечити більшу віддачу від підприємництва у внутрішньому валовому продукті. Найбільш актуальними проблемами для бізнесу на стадії розвитку є: високі відсотки за банківськими кредитами, нестача обігових коштів та складність доступу до фінансів, високі податкові ставки, відсутність чіткої програми підтримки, недостатня поінформованість щодо існуючих програм розвитку та грантів, брак знань для розвитку бізнесу, нестача кваліфікованих робочих кадрів.

Усе вищезазначене підтверджує надзвичайну теоретичну та практичну актуальність дослідження проблем становлення і розвитку підприємництва в перехідній економіці України, необхідності його державного регулювання.

Істотне значення ролі та місця підприємницької діяльності взагалі, зумовило постійну увагу дослідників до різних її аспектів. Перші спроби теоретичного осмислення цього явища почалися з ХVІІ століття. Вагомий внесок у дослідження підприємництва протягом ХVIIІ-ХІХ століття зробили відомі західні вчені Р. Кантільйон, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Д. Сей, К. Маркс, А. Маршалл, а на початку ХХ століття - М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, Ф. Хайєк та інші.

Окремі аспекти теоретичних досліджень з питань становлення, розвитку і підтримки підприємництва, в тому числі і малого, знайшли відображення у роботах українських вчених О. Барановського, З. Варналія, Л. Воротіної, П. Єщенка, А. Кисельова, Ю. Клочка, Т. Ковальчука, Л. Мельника, С. Мочерного, Ю. Ніколенка, Є. Панченка, В. Рибалкіна, С. Реверчука, В. Сизоненка, С. Соболя, О. Турчинова, А. Чухна та інших. Слід зазначити, що процес розвитку підприємництва надто складний і багатоаспектний, сама система перехідної економіки є дуже мінливою, а вплив багатьох факторів на суб'єктів підприємницької діяльності неоднозначний, тому проблеми становлення і розвитку підприємництва та оптимізації його державного регулювання потребують подальшого комплексного аналізу.

Предмет дослідження - система економічних відносин щодо формування і функціонування системи підприємництва,

Об'єкт дослідження - соціально-економічні процеси, що відбуваються у зв'язку з функціонуванням,розвитком та регулюванням підприємництва в перехідній економіці Україні.

Мета роботи - дослідити теоретичні основи підприємництва, процес становлення та розвиту підприємництва в Україні, а також розкрити шляхи забезпечення його ефективності через державне регулювання.

Відповідно до поставленої мети, нами було поставлено такі завдання:

1. Проблема фінансування суб'єктів підприємництва України

Головною проблемою вітчизняних підприємницьких структур є недолік фінансових ресурсів для підтримки і розвитку власного бізнесу. В структурі джерел фінансування питома вага власних фінансових ресурсів в середньому становить 35-40%. Тобто, ні прибуток, ні амортизаційні відрахування як джерела фінансових ресурсів не є суттєвим, і малі підприємства потребують значної мобілізації залучених фінансових ресурсів. У структурі зовнішніх джерел фінансування найбільшу питому вагу становить кредиторська заборгованість (49-54%), довгострокові і короткострокові кредити банків (5-7%). Така структура зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів не є оптимальною, якщо брати до уваги, що в країнах з розвинутою ринковою економікою кредиторська заборгованість малих підприємств становить 15-20%, а кредити банків і інші позикові кошти - 45-55%.

Для поліпшення вітчизняного підприємницького середовища, і в тому числі для створення сприятливих умов для ведення бізнесу органами державної влади в Україні постійно пропонуються безліч концепцій, програм, механізмів і ін. На сьогоднішній день в Україні фінансова підтримка підприємництва на рівні держави здійснюється через програму «Мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва», на виконання якої у Державному бюджеті України на 2014 рік було виділено 10,3 млн грн. У рамках цієї програми суб'єкти малого підприємництва мали змогу отримати кредит, середній розмір якого складав 250 тис. грн. Цільовим методом використання їх було відкриття власної справи або для виробництва і збуту виробленої продукції, придбання техніки, обладнання, нових технологій, будівництва і реконструкції виробничих приміщень.

Мікрокредити надавалися через Український фонд підтримки підприємництва шляхом проведення конкурсу серед бізнес-планів. У 2014 році Українським фондом підтримки підприємництва було видано 37 мікрокредитів на загальну суму 9,0 млн грн, з них: 20 мікрокредитів видано фізичним особам-підприємцям на загальну суму 4,9 млн грн, 17 мікрокредитів видано юридичним особам на загальну суму 4,1 млн грн.

Основними інститутами, що орієнтовані на надання фінансових послуг суб'єктам малого підприємництва в Україні є комерційні банки, інститути державної фінансової підтримки малого підприємництва, інститути спільного інвестування, лізингові й факторингові компанії та мікрофінансові інститути такі як кредитні спілки, ломбарди та ін.

Результати опитування банків, які проводив Центр соціально-економічних досліджень «CASE Україна» у травні-червні 2013 pоку, показав, що обсяг портфеля кредитів малому та середньому бізнесу в 2012 році у більшості банків був знижений на 30% і більше, порівняно з передкризовним 2008 роком. Банки підтверджують, що їх вимоги до фінансового стану та застави від малих і середніх підприємствпозичальників стали більш жорсткішими, вони значно частіше відмовляють таким клієнтам у наданні кредитів порівняно з докризовим періодом, при цьому частка кредитів на розвиток бізнесу зменшилася.

У 2012 році 276 існуючих в Україні небанківських фінансових компаній надали фінансових кредитів за рахунок власних коштів на суму 919,4 млн грн, послуг з фінансового лізингу -на 1,6 млн грн. На кінець 2012 року в Україні 617 кредитних спілок володіли кредитним портфелем у розмірі 2 531 млн грн, 466 ломбардів надали 8 331,6 тис. фінансових кредитів на суму 6 504,2 млн грн.[2]

В Україні існують такі види комерційних кредитів: експрес-кредити підприємцям-початківцям, готівкою, до 3 років, без застави; кредит готівкою під заставу і без застави; мікрокредити приватним підприємцям для розвитку бізнесу під заставу, при цьому сума кредиту залежить від оціночної вартості майна, що під заставою; кредити на придбання нового або вживаного автотранспорту для суб'єктів підприємницької діяльності, під заставу цього ж автотранспорту; кредити для підприємств агропромислового комплексу; кредити на придбання обладнання.

Варто зазначити, що з 25-ти лідерів ринку фінансових послуг для підприємців лише 3 фінансові установи працюють на ринку кредитування обладнання і лише 8 банків мають окремі програми бізнес-позик на обладнання.

Кредитні ставки в Україні по різних видах кредитів коливаються від 16 до 30%. Більш дешеве фінансування за ставками, нижчими за ринкові, українське мале і середнє підприємство може одержати від європейських структур за рахунок відкриття так званих міжнародних кредитних ліній.

Національним банком України та Кабінетом Міністрів України лише за 2011-2012 pоки надано кредитів 523 малим і середнім підприємствам на загальну суму 42,7 млн євро та 30 млн грн відповідно за ставками 11,9-12,3%.

Наприкінці 2013 року було погоджено надання ще 10 млн. євро для кредитування малих і середніх підприємств. Програма кредитування малого та середнього підприємництва, що фінансується Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), передбачає надання 100 млн. євро на їх кредитування. Дані програми реалізуються шляхом надання ресурсів банкам-партнерам, котрі в свою чергу видають позики під більш нижчі за ринкові відсотки підприємствам малого та середнього підприємництва [10].

Проте обсяг кредитних ресурсів міжнародних інститутів і фондів як правило обмежений через досить високі валютні ризики і тому до ведення бізнесу потенційних позичальників більш жорсткі умови і оцінка його кредитоспроможності й застави. Досить вузьке коло банків беруть участь у таких проектах, а види діяльності підприємств, які могли б розраховувати на отримання таких кредитів, дуже обмежені.

Загалом, розвиток системи кредитування підприємництва з боку комерційних банків у нашій країні стикається з багатьма проблемами, до яких належать: зависокі відсоткові ставки по кредитах; короткі строки погашення кредиту; недостатність стартового капіталу у підприємців; відсутність необхідного заставного забезпечення у малих підприємств; недостатня прозорість фінансових звітів, а саме невідповідність фінансової звітності підприємців, які працювали за спрощеною системою оподаткування, вимогам банків; низька фінансова грамотність керівників малих підприємств; відсутність якісних бізнес-планів; відсутність фінансової та бухгалтерської звітності; низька частка у підприємців власного капіталу; неплатоспроможність деяких підприємців; законодавча неврегульованість на ринку мікрофінансування.

На сьогоднішній день, мікрокредитування підприємницьких структур в Україні здійснюється комерційними банками. Отримати кредит у розмірі декількох тисяч доларів чи дойчмарок приватний підприємець або підприємство може в банках - учасниках програм мікрокредитування ЄБРР і Німецько-українського фонду: «Аваль», Приватбанк, «Форум», «Мегабанк», Прокредитбанк. Також передбачається розширити число відділень банків-партнерів, які надають послуги з мікрокредитування.[3]

Основні умови надання мікрокредитів в Україні передбачають:

- видачу мікрокредитів на розвиток бізнесу, але не на його запуск;

- наявність застави (нерухомість, автомобілі, домашні електропобутові прилади, товарна продукція на складі, обладнання);

- необов'язковість складання бізнес-плану.

Розмір кредиту, в першу чергу, залежить від фінансово-економічних можливостей підприємства і від застави та може становити від 100 до 125 тис. ол. Термін кредиту - від 3-х місяців до 2-х років. Процентна ставка коливається від 11,75-12,5% річних до 18-24% річних у валюті і 30-36% річних у гривні (залежно від банку, розміру кредиту та специфіки бізнесу позичальника). Ухвалення рішення і оперативність видачі кредиту залежить від розміру кредиту і складності структури підприємства позичальника і може займати від декількох годин до 2-х тижнів. [6]

Основними споживачами послуг з програм мікрокредитування є торгові підприємства з швидким обігом грошей (від 56% до 90% кредитного портфеля в різних банках).

Конкуренція на ринку мікрокредитування дуже низька (практично відсутня) і здебільшого банкам доводиться конкурувати не між собою, а з приватними кредиторами, які не вимагають застави і розкриття фінансової інформації.

До чинників, які стримують розвиток банківського мікрокредитування в Україні відносяться:

- неактивність банків у наданні послуг мікрокредитування (в структурі кредитування банків малий бізнес займає близько 2% );

- низький рівень попиту на ці послуги з боку дрібних підприємців;

- невисока рентабельність цього виду бізнесу для банків. Так, за кредитними лініями ЄБРР і НУФ українські банки-партнери одержують ресурси за ставками в діапазоні від Libor +1,5% до Libor +3% (тобто 5-8%). Кредити малому бізнесу за цією програмою надаються в середньому за ціною 15-18% у валюті і 20-25% в гривні. Таким чином, маржа вітчизняних банків близько 7%. За оцінками банкірів, мікрокредитування на сьогодні має „сумнівну прибутковість”, і займаються ним банки тільки з метою „забити” за собою частку цього перспективного ринку. Зокрема, на сьогодні на місяць видається в середньому близько 6-ти мікрокредитів і середній розмір такого кредиту становить 5 тис. дол. Таким чином, один кредитний експерт (при роботі з іноземними кредитними ресурсами) заробляє для банку близько 1500 дол. на місяць. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату послуг самого експерта й інші операційні та невигідні витрати. В той же час, за оцінками банкірів, рентабельними цей бізнес стане тоді, коли один фахівець видаватиме 10-15 мікрокредитів на місяць. [13]

Враховуючи чинники, які стримують зростання масштабів мікрокредитування в Україні, на нашу думку активізація і розвиток такого сегменту українського кредитного ринку можлива при підвищенні рівня пропозиції мікрокредитних послуг. Формування пропозиції послуг мікрокредитування для суб'єктів бізнесу може здійснюватися не тільки комерційними банками, а й небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО), основна функція яких - посередництво між споживачами мікрокредитних послуг і джерелами фінансування. [10]

2. Тінізація підприємницької діяльності

Тіньова економіка існує в усіх країнах світу. Основними відмінностями її в тій чи іншій країні є обсяги, чинники, форми, стан соціально-правового контролю за нею та рівень його реалізації.

Встановлено, що розміри тіньової економіки в країнах з найбільш розвиненою економікою знаходяться в діапазоні від 8 до 15% ВВП, а в країнах, що розвиваються - від 32 до 35% ВВП.

Для України, актуальність проблеми тіньової економіки значно вища. До світової фінансово-економічної кризи додалося правове свавілля та корупція, непрозорість економічних відносин, розбалансована й деградована система державного управління і технологічна відсталість, які гальмують темпи розвитку. За оцінками Ф. Шнайдера, обсяги тіньового сектору економіки України оцінюються в 45%, що є критично високим показником. Наведені оцінки дозволяють зробити висновок: через високий рівень тінізації економіки український бюджет недоотримує мільярди гривень, які необхідні в даному економічному становищі[11].

На початку 2015 року в умовах поширення цінових та девальваційних шоків, ескалації військового конфлікту спостерігалось подальше суттєве зростання тіньової економіки, започатковане у 2013 році. За попередніми розрахунками Мінекономрозвитку у І кварталі 2015 року рівень тіньової економіки порівняно з відповідним періодом 2014 року збільшився ще на 5 в.п. до 47% від обсягу офіційного ВВП.

В Україні у 2014 р. найбільша питома вага тіньової діяльності була зафіксована у таких сферах, як добувна промисловість - 52 %, операції з нерухомим майном - 49 %, переробна промисловість - 46 %, транспорт - 42 % і торгівля - 41 %. Причому всі інші види діяльності в Україні, за винятком фінансової та страхової діяльності, а також сільського господарства, продемонстрували зростання рівня тіньових операцій за підсумками 2014 р. Так, частка тіньового сектора у торгівлі та переробній промисловості зросла на 12 %, у сфері операцій з нерухомим майном - на 10 %, у добувній промисловості - на 6 %, на транспорті - на 4 %, у будівництві - на 2 %. І лише у сільському господарстві рівень «тіні» зменшився на 3 %, у сфері фінансової та страхової діяльності - на 2 % [8].

Визнання неплатоспроможними низки українських банків (таких, як Дельта-банк, банк «Надра», Імексбанк та інших) у 2014 р. посіяло паніку серед громадян і зумовило відплив депозитів з банківської системи. А високі темпи інфляції та девальвації національної грошової одиниці зумовили значний попит на іноземну валюту. Однак він не міг бути задоволений внаслідок запровадження Національним банком України (НБУ) адміністративних обмежувальних заходів на продаж іноземної валюти, що обумовило суттєве зростання тіньових валютних операцій.

Крім того, суттєве погіршення фінансового стану імпортерів (у тому числі через значну девальвацію гривні) створило високі ризики зростання обсягів тіньових операцій, пов'язаних з імпортом товарів, що, у свою чергу, підвищило попит на іноземну валюту на тіньовому ринку. А темпи зростання загального обсягу готівкових коштів в економіці (на 19 % порівняно з 2013 р.), які перевищили темпи зростання загального обсягу скорегованих грошових витрат населення, є тим чинником, що говорить про збільшення рівня тіньової економіки, розрахованого за монетарним методом.

Хоча, слід зауважити, що боротьба НБУ з конвертаційними центрами мала певний ефект у 2014 р. в частині детінізації економіки України, оскільки саме конвертаційні центри є кровоносною системою тіньового бізнесу.[12]

Серед факторів, які сприяють розвитку тіньового бізнесу варто виділити:

Неефективне управління державними фінансами.

Однією з основних причин відтоку бюджетних коштів у тіньову економіку є неефективне управління державними фінансами. В сфері державних фінансів є умови, що сприяють тінізації економіки України за наступними напрямами: державна система планування бюджету, розподіл коштів через державні закупівлі, бухгалтерський облік витрат та система державного фінансового контролю.

Виведення державних коштів в тіньову економіку на етапі планування державних витрат здійснюється шляхом включення завищених і необґрунтованих витрат (штучне подорожчання проектів). Відсутність єдиної інформаційно-аналітичної бази з цінами в регіонах, а також норм, нормативів на послуги, стислість термінів розгляду бюджетних заявок при плануванні державних витрат дають можливість для включення завищених і необґрунтованих витрат та встановлення системи «відкатів».

Недосконалість фіскального адміністрування.

Недостатньо ефективна робота фіскальних органів підвищує можливість ухилення від сплати податкових та митних платежів шляхом застосування різних махінацій, створення підставних фірм для переведення в готівку тіньових доходів, контрабанди та ін.

Високі витрати ведення легального бізнесу.

На сьогоднішній день в Україні одним з найбільш складних і малоефективних регуляторів економічної діяльності є процес надання суб'єктам підприємницької діяльності різного роду дозволів. При цьому, через дозвільну систему регулюється практично весь спектр видів економічної діяльності.

Недосконалість законодавства в сфері економічних злочинів, корупція в державних органах та низький рівень правової культури.[8]

Недосконалість законодавства та слабкий контроль за виконанням нормативно-правових актів створюють умови для виникнення адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу та ґрунт для протиправних дій, як з боку державних службовців, так і представників бізнесу. В загальному вигляді, основними причинами, які гальмують процес виходу економіки України з тіні, є:

- системні вади податкової політики (чинна податкова система фактично зосереджена на максимальному залученні надходжень до бюджету, без урахування можливих негативних наслідків надмірного фіскального тиску на суб'єктів господарювання та громадян);

- відсутність повноцінного ринкового середовища (уповільнення інституційних, структурних та економічних змін, недосконалість ринкових механізмів призводять до неузгодженості державної економічної політики з інтересами суб'єктів господарювання, які змушені самостійно розробляти неформальні механізми взаємної співпраці);

- високий рівень корупції та некомпетентність державних службовців (корупція є одним з головних чинників, який впливає на розвиток України та залишається одним з найбільших перепон на шляху її інтеграції до світового співтовариства);

- нестабільність інвестиційного та підприємницького клімату;

- недостатній захист інвесторів;

- нестабільне політичне середовище та ін. [3].

3. Механізм державного регулювання підприємницької діяльності

Державне регулювання підприємництва - це система правових, організаційних, адміністративних та регулятивно-контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливих умов для становлення та розвитку підприємництва (сприятливого підприємницького середовища) і на його підтримку, а також управління державним сектором економіки для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки.

Суб'єктами державного регулювання підприємництва в Україні: Міністерство економіки (як координуючий макроекономічний орган стратегічного характеру дії); ДК з питань регуляторної політики та підприємництва (як розробник оперативних питань); Ліцензійна палата, галузеві міністерства і відомства (здійснюють ліцензування видів діяльності); а також Міністерство фінансів, ДПА, ДК стандартизації, метрології та сертифікації, Антимонопольний комітет, ФДМ та їх територіальні представництва, місцеві органи виконавчої влади (держадміністрації, виконавчі органи рад, органи місцевого самоврядування), кожен в межах своєї компетенції і повноважень, наданих їм законом.[14]

Суб'єктами впливу на підприємництво є також різноманітні об'єднання підприємців: торгово-промислові палати як добровільні об'єднання підприємців та організацій, які формуються з метою сприяння розвитку національної економіки, її інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих умов для підприємницької діяльності в Україні.

Організації роботодавців можуть об'єднуватися у спілки та інші статутні об'єднання роботодавців (Український союз промисловців та підприємців; Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва; Спілка орендарів та підприємців України; Спілка малих підприємств України; Міжнародна спілка українських підприємців та інші організації).

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Законом «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 №2157-III і передбачає напрями активізації фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, зокрема такі:

- формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва і кредитно-гарантійних установ;

- розробка і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;

- створення і підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.

З практичного ж погляду:

- з одного боку, більшість намірів так і залишається деклараціями. Наприклад, питання про формування і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва так і не отримало подальшого розвитку;

- з другого боку, навіть за умови, що всі пропозиції були б втілені в життя, навряд чи вони дали б очікуваний позитивний ефект, оскільки перевага віддається адміністративним інструментам регулювання. Натомість, задіювання ринкових механізмів і інститутів розширило б можливості підприємців самостійно вирішувати власні фінансові проблеми, що у свою чергу дало б стабільний позитивний ефект для економіки на довгострокову перспективу.

На сьогоднішньому етапі розвитку державного регулювання підприємництва в Україні існує ряд проблем. Вітчизняна економічна політика багато в чому відрізняється від тієї, яку здійснюють держави світу. В Україні переважно використовується пряме субсидіювання, тоді як непряме поширюється на підприємства, не визнані пріоритетами промислової політики. Найбільша кількість коштів спрямовується на застарілі й неперспективні галузі господарювання. Кошти державної підтримки використовуються неефективно. Малий та середній бізнес потребує більшої уваги з боку держави. Законодавство України є непослідовним і суперечним в питаннях, пов'язаних з практичною реалізацією методів державного регулювання підприємницької діяльності [10].

Найбільш значними перешкодами на шляху становлення цивілізованого підприємництва в Україні є висока корупція в органах державної влади і місцевого самоврядування та надмірне податкове навантаження.

Регуляторна політика органів державного управління у більшості регіонів та на субрегіональному рівні є недостатньо ефективною через її неповну відповідність принципам. прозорості, підзвітності, громадської активності, саморегульованість системи, достатність інституційної бази для публічного діалогу і т.ін. [1]

Законодавча база (нормативно-правове регулювання підприємництва) України є недостатньою правовою основою як для розвитку підприємництва, так і зміцнення його економічної безпеки; правові засади та механізми забезпечення економічної безпеки підприємництва не передбачені у жодному з державних, регіональних чи місцевих стратегічних програмних документів; вітчизняне законодавство не гарантує належного фізичного захисту підприємництва; існує чимало недоопрацювань нормативно-правового поля.

Список використаних джерел

1. Васильків Т.Г. Удосконалення державного регулювання підприємницької діяльності в Україні // Стратегічні пріоритети. -2009. -№1. -С. 46-51.

2. Галета О. Розвиток підприємництва в Україні: проблеми і перспективи / Оксана Галета // Студентська молодь і науковий поступ : матеріали VI Міжвузівської щорічної наукової студентської конференції / Львівський університет бізнесу і права ; за редакцією доктора економічних наук, професора Л. А. Янковської. - Львів, 2009. - C. 15-18.

3. Жирко С. О. Проблеми розвитку малого та середнього підприємництва в Україні / С. О. Жирко. // Державне будівництво. - 2007. - № 1(2). - [Електронний Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2007_1(2)__40

4. Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» із змінами, внесеними згідно із Законами № 794-VII від 27.02.2014, ВВР, 2014, № 13, ст.222; № 1314-VII від 05.06.2014, ВВР, 2014, № 30, ст.1008.- [Електронний ресурс]. ? Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4731-17

5. Панасюк О. В. Особливості оподаткування суб'єктів малого підприємництва в Україні [Текст] : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.08 / Панасюк Ольга Вікторівна ; Нац. ун-т держ. податк. служби України. - Ірпінь, 2014. - 22 с.

6. Папп В. В. Сучасний стан і тенденції розвитку малого підприємництва в Україні // Бізнес Інформ. - 2013. - №6. - C. 160-164.

7. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 508 с.

8. Попова Л. М. Дослідження процесів тінізації в економіці України / Л. М. Попова // Право і Безпека. - 2015. - № 1. - С. 76-80.

9. Проект Закону про Загальнодержавну програму розвитку малого і середнього підприємництва на 2014 - 2024 роки. - № 4003 від 21.01.2014. - [Електронний ресурс]. ? Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=49543

10. Ромусік Я. В. Особливості розвитку малого та середнього бізнесу в Україні: swot-аналіз / Я.В. Ромусік // Ефективна економіка. - 2015. - № 9. - [Електронний ресурс]. ? Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4319

11. Савич О.В., Савич І.В. Основні чинники та шляхи протидії тінізації економіки України. - 2015, № 2. - Ефективна економіка. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3827

12. Тенденції тіньової економіки в Україні в I кварталі 2015 року - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. - www.me.gov.ua/Documents/

13. Тимченко О.І. Проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва в регіонах України / О.І. Тимченко // Ефективна економіка. - 2015. - № 6. - [Електронний ресурс]. ? Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4135

14. Федоренко В. Г. Політична економія: Підручник.- 2-ге вид. - К.: Алерта, 2015. - 487 с.

Размещено на Allbest.ru