Стратегія економічної розвідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

РЕФЕРАТ

на тему: «Стратегія економічної розвідки»

Виконав:

Зотєєв В.

Перевірив:

Мац Т.П.

Полтава 2016

Зміст

Вступ

1. Економічна розвідка

2. Підрозділи економічної розвідки

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Зародком комерційної розвідки, що набирала силу з розвитком ремесел і торгівлі, був приватний шпигунство. Ще на зорі цивілізації єгипетські торгові доми, афінські торговці і родосские купці здійснювали збір таємної інформації, наявність якої могло б сприяти комерційному успіху. Але така розвідка носила епізодичний характер і здійснювалася самими торговцями або їх посередниками. Купці намагалися дізнатися, який товар, якої якості, в якій кількості привезли на даний ринок конкуренти, за якою ціною будуть продавати. Зрозуміло, по можливості вони не пропускали випадку зіпсувати товар конкурентів, пустити слух про їх неохайності, про їх мнимих і дійсних вадах, оббрехати, а також відзначити непомірно високі ціни при неприйнятний якості товарів. Пізніше всі ці прийоми отримали понад наукоподібні та благозвучні назви - дифамація, імідж, кон'юнктурний аналіз, реклама і т.д.

У пізніше середньовіччі поряд з державною економічною розвідкою в торгових містах Середземномор'я зародилася і приватна розвідка північноіталійських торгових компаній. Венеція і Генуя стали центрами економічної розвідки, де комерційні таємниці цінувалися вище, ніж політичні. Починаючи з XI століття все багатство і міць, а значить, і життєвий рівень італійських міст-держав, все в більшою і більшою мірою залежали від торгівлі з арабським Сходом і, природно, від усіх випадковостей та небезпек, пов'язаних з цим видом діяльності. Всі купці і дипломати, що відправлялися в зарубіжні країни, ставали агентами розвідки Ясновельможного (титул правителя Венеції) як по комерційним, так і з політичних питань. Завдяки цьому маленької республіці вдалося зайняти провідні позиції і зберегти їх, незважаючи на відкриття нових океанських шляхів і поява великих державних утворень і великих держав.

1. Економічна розвідка

Розвідка - це цілеспрямована діяльність будь-яких суб'єктів по проведенню заходів для збору відомостей про дії противника (конкурента) з метою оцінки обстановки і прийняття рішень.

Комерційна розвідка з'явилася в ХІ столітті, коли італійські міста прокладали шлях на Схід. Всі купці і дипломати Венеції, які відправлялися в закордонні країни, в обов'язковому порядку ставали агентами правителя Венеції, як в комерційних, так і в політичних питаннях, завдяки чому маленька республіка одержала ведучі позиції і зберегла їх, незважаючи на відкриття нових океанських шляхів та утворення великих держав.

На сьогодні ні будь-яка стратегія, ні будь-яка виробнича чи комерційна політика, ні капіталовкладення чи науково-дослідна робота не будуть мати успіху без глибокого вивчення сил, що керують світом: технологія, економіка, політика. І той, хто сьогодні найкраще володіє інформацією, може забезпечити собі вирішальну перевагу у сучасній світовій економічній війні.

Основною рисою економічної війни є розумна хитрість і невтомна діяльність, а вирішальне значення в досягненні успіху має економічна розвідка.[1]

Економічна розвідка - сфера таємної діяльності по збору, аналізу і використанню особливо цінної інформації, що охоплює всі сфери ринкової економіки.

Економічна розвідка включає стратегічні і тактичні плани, які визначають характер та проведення окремих її видів, як наприклад:

- складна міжнародна гра під назвою "співробітництво-конкуренція", якою активно займаються близько 500 найбільших у світі промислових груп;

- перемежовуюча переговорами конфронтація між основними економічними блоками;

- національні інтереси різних країн, практично без найменших намагань до діалогу між собою;

- міжрегіональна стратегія держав, більш-менш вільна від опіки центрального правління;

- області мовного впливу та етнічні діаспори.

Основні принципи та складові економічної розвідки

До основних принципів економічної розвідки належать:

- підпорядкованість задач і цілей економічної розвідки ключовим національним економічним інтересам;

- незалежність вибору об'єктів економічної розвідки від політичних, воєнних та інших відносин між державами;

- постійність в її веденні;

- дестабілізуючий та інший деструктивний вплив на об'єкти економіки та економічну структуру розвідувальних держав;

- стимулювання діяльності економічної розвідки компаніями та фінансово-промисловими групами і фірмами, що зацікавлені в одержанні розвідувальної інформації.[2]

Найбільший інтерес для економічної розвідки становлять:

- науково-дослідні і конструкторські праці;

- фінансові операції компаній, з них фінансування проектів, інвестиційна політика;

- особливості технологічного процесу, результати досліджень;

- маркетинг, зокрема: режим поставок, список замовників, кон'юнктура ринку, відомості про укладені угоди, звіти про реалізацію продукції;

- організація виробництва;

- комерційна філософія керівників фірм-конкурентів, стратегія їх бізнесу та ін.

Головна мета економічної розвідки - забезпечення конкурентної переваги, що є найважливішою умовою досягнення успіху в ринковій економіці.

Існує дві форми конкуренції: добросовісна і недобросовісна.

Добросовісна конкуренція передбачає одержання максимальних прибутків шляхом створення кращих товарів і надання більш якісних послуг - тобто це оправдана боротьба цін і якостей.

Недобросовісна конкуренція включає економічний шпіонаж, корупцію, неправдиву рекламу, демпінг, які використовуються з метою підриву економічних здобутків конкурента або витіснення його з ринку тощо.

Як показала практика, багато фірм поєднують в своїй діяльності добросовісну конкуренцію з недобросовісною, і на сьогодні це стає нормою сучасного бізнесу. співробітництво конкуренція економічний розвідка

Способи одержання конфіденційної інформації про діяльність конкурентів умовно можна поділити на законні і незаконні.[3]

Законні методи:

- збір і аналіз інформації з офіційно опублікованих джерел;

- відвідання виставок та ярмарок, влаштованих конкурентами;

- придбання і дослідження виробів конкурентів (так звана зворотна інженерія).

Незаконні та непорядні методи:

- вивідування потрібної інформації у спеціалістів конкурента;

- переманювання ведучих спеціалістів для одержання потрібної інформації;

- підкуп співробітників із ключових відділів конкурента;

- засилка агентів на фірму чи в близьке оточення ведучих спеціалістів;

- викрадення креслень, документів, зразків виробів;

- негласний контроль за кореспонденцією;

- незаконне одержання інформації у державних чиновників шляхом підкупу;

- одержання інформації з використанням технічних засобів (контроль телефонних розмов, встановлення підслухуваль-ної апаратури та ін.);

- обманні переговори про укладення договору чи угоди і, після одержання інформації, відмова від них;

- обманне пропонування роботи спеціалістам із фірм суперників з метою заволодіння конфіденційною інформацією.

2. Підрозділи економічної розвідки

Економічна розвідка підрозділяється на три складові: макроекономічна розвідка, економічна контррозвідка, мікроекономічна розвідка

Макроекономічна розвідка - це збір інформації про:

- тенденцію економічного розвитку іноземних держав;

- енергетичні і сировинні ресурси;

- розроблені за кордоном технології;

- стан галузевих і регіональних ринків;

- діяльність значних корпорацій світу;

- функціонування фінансових систем та ін.

Головною особливістю макроекономічної розвідки є несподіваний факт - значна її частина здійснюється цілком легально, і за своїм змістом вона подібна до науково-дослідної роботи.

Економічна контррозвідка забезпечує припинення намагань іноземних фірм і спецслужб добування торгово-економічних і технологічних таємниць, які мають значну цінність.

Мікроекономічна розвідка, яка ведеться державними службами в інтересах промислових корпорацій у боротьбі з іноземними конкурентами, є найбільш делікатним напрямом в діяльності розвідувальних служб. Це сфера глобального бізнесу, тому для такої діяльності потрібні співробітники з досвідом роботи в галузі бізнесу та фінансів. Для них створюють так звані глибокі прикриття в транснаціональних корпораціях, фірмах і компаніях, їх представництвах за кордоном.

Крім традиційних методів розвідки застосовуються і різноманітні дестабілізаційні методи:

- компрометація фірм

- проникнення та дезінформація;

- торпедування крупних контрактів;

- доктрина "наведення мостів".

Компрометація фірм. Частіше всього приватні розвідувальні структури готують компрометуюче досьє на промислові групи чи окремі фірми з метою його продажі конкурентам.

Проникнення і дезінформація. Даний метод характеризується намаганням вкоренитися в державні чи приватні структури з наміром одержати надійне прикриття для своєї незаконної діяльності.

Для проникнення в стратегічні галузі промисловості використовується метод участі акціонерів зацікавленої країни у загальній долі капіталу на той чи інший проект стратегічного призначення. Може також практикуватися збір даних консультаційними фірмами, для чого розсилаються анкети, в котрі включаються пункти, відповіді на які можуть відкрити секрет виробництва продукції.

Для дезінформації може також використовуватися міжнародна мережа Internet, куди спеціально, з певною метою, можуть заносити неправдиві технологічні дані.

Торпедування крупних контрактів. Цим методом користуються великі корпорації при участі уряду для укладення вигідних контрактів з іншою країною (чи перехоплення потрібного контракту, що його мали укласти певні країни), знаходячи для цього слабкі безвихідні сторони, такі наприклад, як вимога негайно погасити заборгованість тощо.

Доктрина "наведення мостів" - це ефективний інструмент ведення "агресивної економічної політики" по відношенню до конкретної країни. За цим методом передбачається надання гуманітарної та іншої допомоги з метою широкомасштабного проникнення в країну. При цьому основний упор робиться на підключення до програм допомоги науковим інститутам, які займаються опитуванням суспільної думки, економічними та соціальними дослідженнями. Це допомагає дістати більш чітке уявлення про політичні та економічні процеси в країні; її інтелектуальні, виробничі та сировинні ресурси; ємності ринків збуту; налагодити потрібні контакти та проявляти вплив на осіб, які володіють важливою інформацією.

Даний метод передбачає:

- відвідування підприємств (фірм) з метою обміну досвідом та закупки продукції, під час яких встановлюються неформальні контакти із керівниками даних підприємств;

- спеціальна зміна повістки ділових переговорів з постановкою питань, що виходять за рамки раніше узгодженої програми;

- включення, іноді в останній момент до складу делегації нових осіб, про яких раніше не зазначалося та інше.

Особливий інтерес виявляють іноземні спецслужби до торгових делегацій, які ведуть переговори на міждержавному рівні. Використовують вони і консультаційні фірми, маючи можливість таким чином отримувати поштою чи по телефаксу потрібну оглядову інформацію.

Широкі потенційні можливості для ведення економічної розвідки відкриває практика створення сумісних підприємств. Це надає можливість іноземним співпрацівникам мати доступ до важливої інформації. А розвиток електронних інформаційних технологій значно розширює можливість одержання цінної інформації через: прослухування телефонних розмов; знімання інформації з факсів і портативних комп'ютерів тощо.[4]

Економічна розвідка, як сфера таємної діяльності по збору, аналізу, зберіганню та використанню особливо цінної конфіденційної інформації, охоплює всі сфери ринкової економіки. Збитки від економічної розвідки, наприклад, в банківській сфері складають в світі 30 відсотків від всіх втрат, які несуть банки.

Висновок

Найбільшу небезпеку для підприємств становлять зовнішні загрози, потенційними носіями яких найчастіше є ділові партнери та конкуренти. Тому питанню відслідковування загроз, що йдуть від них, варто надава¬ти великої уваги. Для цього необхідно постійно збирати інформацію про конкурентів та ділових партнерів.

Завданням осіб, що займаються збиранням та аналізом інформації, є виявлення джерел зовнішньої загрози безпеці, щоб максимально знизити невизначеність стратегічного ризику. Така інформація повинна розкри¬вати наміри потенційних та дійсних партнерів щодо підприємства; харак¬теризувати сильні та слабкі сторони конкурентів; попереджати про мож¬ливе виникнення загроз та кр

изових ситуацій; полегшувати контроль за дотриманням партнерами досягнутих раніше домовленостей; сприяти ви¬явленню несанкціонованих каналів витікання конфіденційної інформації про підприємство; допомагати в процесі прийняття рішень та вироблення власної політики підприємства щодо окремих суб'єктів господарювання.

Список використаних джерел

1. Єгоров В. З історії розвитку промислового шпигунства // Дзеркало тижня. -- 1994. -- 31 грудня-- 14 с.

2. Демидов Б., Величко А., Волощук И. Тайный фронт // Національна безпека України. -- 2005. -- № 7-8. -- 17-23 с.

3. Івченко О. Промислове (економічне) шпигунство: конкурентна розвідка й контррозвідка // Юридичний журнал. -- 2003. -- 13 с.

4. Березин І. Промислове шпигунство, конкурентна розвідка, бенчмаркинг й етика цивілізованого бізнесу // Практичний Маркетинг. -- 2005. -- 22 липня. -- 8-9 с.

Размещено на Allbest.ru