Платіжний баланс України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

платіжний девальвація валютний

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи побудови платіжного балансу

1.1 Сутність платіжного балансу країни

1.2 Структура платіжного балансу

1.3 Інструменти державного регулювання платіжного балансу

Розділ 2. Основні тенденції динаміки стану платіжного балансу України

Розділ 3. Шляхи удосконалення платіжного балансу України

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

З макроекономічного погляду головним критерієм ефективності міжнародної економічної діяльності є її вплив на динаміку реального зростання ВВП як у коротко- так і в довгостроковій перспективі. Цей вплив виявляється через комплексну та динамічну оцінку усіх складових зазначеної діяльності, які в термінах офіційної статистики виступають як складові та фактори формування статей платіжного балансу України.

Платіжний баланс - це результуюча сума усіх міжнародних грошових угод та платежів, які здійснюються між резидентами певної країни, у тому числі між усіма верствами населення, комерційними структурами та державними установами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резидентами інших країн.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики держави, яка безпосередньо впливає на стан економіки. Він дає можливість проаналізувати стан зовнішнього сектора країни, оцінити збалансованість руху реальних і фінансових ресурсів між країнами.

Платіжний баланс може використовуватися господарюючими суб'єктами в якості важливого джерела інформації. Він допомагає передбачити та оцінити ефективність державної економічної політики (наприклад, інтервенцій на валютних ринках), привабливість країн для здійснення іноземних інвестицій, прогнозувати динаміку валютного курсу в середньо- і довгостроковій перспективі.

Тому, з огляду на все це, актуальною проблемою є дослідження та оцінка стану платіжного балансу України, впливу чинників на зміну його складових.

До відомих науковців, які в своїх працях розглядали складові частини балансу та досліджували стан і фактори впливу на платіжний баланс, можна віднести Т. Алєксєеву, А. Барсєгяна, С. Боринця, В. Будкіна, О. Василика, С. Гасіма, В. Гейця, В. Гондюла, В. Засадко, Є. Корнієнко, Ю. Козака, О. Рогача, В. Сідорова, А. Філіпенка, В. Шевчука, С. Якубовського та ін.

Об'єктом дослідження є платіжний баланс.

Предмет дослідження - місце платіжного балансу у валютній сфері економічних відносин.

Метою курсової роботи є дослідити й узагальнити теоретичні основи побудови та аналізу платіжного балансу, його структури та факторів, що мають безпосередній вплив на баланс.

Згідно поставленої мети було сформовано ряд завдань:

- дослідити сутність платіжного балансу країни, його структуру;

- розглянути методи державного регулювання платіжного балансу;

- проаналізувати стан платіжного балансу України на сучасному етапі;

- виявити шляхи покращення платіжного балансу країни.

Методологічним підґрунтям дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання. У процесі здійснення цього дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: формально-логічний; функціональний; системно-структурний; порівняльний.

Інформаційною базою дослідження є праці провідних українських і зарубіжних вчених, нормативні акти Верховної Ради України, Національного банку України, офіційні статистичні матеріали та інші джерела.

Робота написана на 28 сторінках, складається з 3 розділів, 3 підрозділів. Робота містить 8 рисунків. Список літератури складається з 16 джерел.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

1.1 Сутність платіжного балансу країни

Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Мета такої моделі: розроблення та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, а також аналіз і прогноз стану товарного та фінансового ринків.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у механізмі валютного регулювання. Як модель зовнішньоекономічних відносин країни він забезпечує ґрунтовну інформаційну базу для оцінювання стану й перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення кон'юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу.

На підставі фактичних даних щодо стану платіжного балансу міжнародні фінансові установи приймають рішення стосовно надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту.

Розроблення й складання платіжного балансу є обов'язковою умовою для всіх країн-членів МВФ і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.

Платіжний баланс - це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та сумою всіх надходжень, отриманих нею за той же період від інших країн (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць) [10; C. 295].

За формою платіжний баланс - це статистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн. За економічним змістом - це макроекономічна модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни із зовнішнім світом [4; C. 157].

Основним джерелом системи інформаційного забезпечення для складання платіжного балансу є інформація, що надається банками (система ITRS). Для складання платіжного балансу використовують також інформацію Державного комітету статистики України, Державної митної служби України та інших міністерств і відомств, дані міжнародних організацій, оцінки експертів Національного банку України тощо.

Отже, підґрунтям системи інформаційного забезпечення платіжного балансу України є банки: вони декларують здійснені впродовж кожного місяця операції з нерезидентами, які проведені за дорученням клієнтів та від власного імені. З метою систематизації даних банківських звітів Національним банком України розроблено й затверджено форми щомісячної звітності комерційних банків, а також звітність підприємств і організацій, які мають рахунки в іноземних банках. За цими формами щомісячно збирається й узагальнюється інформація про фінансові операції з нерезидентами України у валюті та доларах США. Це дає підстави для складання квартальних і річних платіжних балансів за розгорненою стандартною класифікацією.

Система збирання інформації замкнута: крім дебетових і кредитових обігів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надають в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком («Ностро» та «Лоро»). Операції надають в агрегованому та закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації керівництва МВФ.

Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Повноваження Національного банку передбачають також безпосереднє складання балансу, розроблення методологічної й методичної бази для аналізу і прогнозування платіжного балансу, проведення відповідних розроблень.

У платіжному балансі систематизують сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період.

В основу складання платіжного балансу покладено два принципи:

1) охоплення всіх зовнішньоекономічних операцій країни за певний період (місяць, квартал, рік);

2) подвійний бухгалтерський запис операцій (кредит у кінцевому рахунку повинен збігатися з дебетом), тому дисбаланс за одними статтями має балансуватися іншими статтями.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис - за кредитом однієї статті та за дебетом іншої.

Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У зв'язку з тим, що кожна угода реєструється два рази, підсумковий результат має бути взаємно врівноважений, а чисте сальдо всіх угод - дорівнювати нулю [2; C. 34].

Єдина методика складання платіжного балансу розробляється та публікується МВФ. Остання редакція Керівництва з платіжного балансу опублікована в 1993 р. Розробка та складання платіжного балансу є обов'язковою умовою для всіх країн-членів МВФ.

Між резидентами певної країни та резидентами інших країн здійснюються п'ять основних видів економічних операцій:

- обмін товарами або послугами з використанням фінансових інструментів;

- обмін товарами або послугами на бартерній основі;

- обмін одних фінансових інструментів на інші;

- трансферт - передавання товарів або послуг без еквівалентного зворотного руху коштів;

- трансферт фінансових активів без еквівалентного зворотного руху коштів [12; C. 19].

1.2 Структура платіжного балансу

Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансовими інструментами [13; C. 144].

Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов'язанні з безоплатними наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання.

У структурі поточного рахунка виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.

1. Під товарами маються на увазі група статей платіжного балансу, яка підсумовує за ринковими цінами експорт і імпорт звичайних товарів, товарів для подальшого оброблення (товари, що перетинають кордон з метою подальшого оброблення, після чого вони повертаються до країни - власника товару), ремонт товарів (вартість ремонту пересувного устаткування), придбання товарів у портах транспортними організаціями (паливо, продовольство, матеріальні запаси, допоміжні матеріали).

2. Послуги, які надають резиденти нерезидентам:

- транспортні послуги (вантажні та пасажирські перевезення всіма видами транспорту, супутні послуги, допоміжні послуги, до яких відносяться оренда транспортних засобів разом з екіпажем, складування, навантажування, розвантажування, технічне обслуговування транспортних засобів, лоцманські послуги, комісійні виплати, агентські послуги, пов'язані з пасажирськими й вантажними перевезеннями);

- поїздки (вартість усіх видів товарів та послуг, придбаних приїжджими: платежі за туристичні путівки, за проживання в готелі, придбання товарів особистого користування, приватні перекази з-за кордону на користь нерезидентів, готівкова валюта, продана на відрядження та ін.);

- послуги зв'язку (телекомунікаційні, телефонні, радіомовлення, електронна пошта, супутниковий, телексний, телевізійний зв'язок, поштові послуги);

- будівельні послуги (будівництво об'єктів, монтаж устаткування, ремонт будівель і споруд);

- страхові послуги (види страхування, котрі здійснюються резидентами для нерезидентів);

- фінансові послуги (послуги фінансових посередників, отримання або виплати комісійних за операції з акредитивами, банківськими акцептами, цінними паперами, за управління активами, фінансовий лізинг, обслуговування кореспондентських рахунків тощо);

- інші послуги (комп'ютерні, інформаційні, роялті та ліцензійні послуги, послуги приватним особам, послуги в сфері культури і відпочинку, урядові послуги, тобто зовнішньоторговельні операції посольств, консульств, військових представництв, а також різноманітні види ділових, професійних, технічних і пов'язаних з науково-дослідницькою діяльністю послуг).

3. Доходи - це група статей, яка включає платежі між резидентами і нерезидентами, пов'язані з оплатою праці нерезидентів і операції, пов'язані із замовленнями на інвестиції.

4. Поточні трансферти. Ця стаття відображає операції міждержавного передання матеріальних ресурсів, коли в обмін країна не отримує ніякого вартісного еквівалента. Залежно від напряму трансферти відображаються лише за кредитами або дебетами.

Торговий баланс - це співвідношення вартості експорту та імпорту товарів.

Сальдо торгового балансу дорівнює: товарний експорт мінус товарний імпорт.

Додатне сальдо поточного рахунку (активний баланс) засвідчує те, що країна заробляє на зовнішніх ринках більше, ніж сама витрачає, а від'ємне сальдо - країна витрачає більше, ніж заробляє сама на зовнішніх ринках. З точки зору врівноваження платіжного балансу, результат поточних операцій має бути фінансований рухом капіталу.

Баланс послуг та некомерційних платежів включає:

- послуги, які мають якості нетоварного походження;

- транспортні перевезення, експорт та імпорт ліцензій і патентів;

- торгівлю технологіями, зовнішньоторгові страхові операції тощо.

- структура балансу послуг складається зі статей, які відбивають надходження за:

- транспортними перевезеннями;

- страхуванням;

- електронним, телекосмічним, телеграфним, телефонним, поштовим та іншими видами зв'язку;

- міжнародним туризмом;

- обміном науково-дослідницьким та виробничим досвідом;

- експертними послугами;

- утриманням дипломатичних та торгових представництв за кордоном;

- науково-культурним обміном інформацією;

- рекламою тощо.

Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами фіксує рух капіталу, за допомогою якого фінансується експорт та імпорт товарів і послуг, і поділяється на рахунок операцій з капіталу та фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом відображає капітальні трансферти і придбання/продаж нематеріальних нефінансових активів.

1. Капітальні трансферти - це трансферти, які передбачають передавання права власності на основний капітал. До них відносяться інвестиційні трансферти (кошти, що передаються однією країною іншій з метою оплати купівлі основного капіталу: будинків, споруд, аеродромів, аеропортів, мережі зв'язку, лікарень тощо); трансферти, що пов'язані з міграцією (перекази мігрантів, вартісна оцінка майна мігрантів, яке перевозиться з країни в країну), акумулювання боргу кредитором (списання всієї або частини суми боргу корпорацій банком); приватні пожертвування на інвестиційні цілі(наприклад, переказ спадку, заповіданого на фінансування будівництва лікарень).

2. Стаття «Придбання/продаж нематеріальних нефінансових активів» охоплює операції з активами, котрі не є результатом виробництва (земля, її надра), а також нематеріальні, невідчутні активи (придбання патентів, торговельних знаків, авторських прав).

У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, тобто виникнення та погашення фінансових зобов'язань між резидентами та нерезидентами.

Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов'язаннями (пасиви).

Обидві групи в свою чергу поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи.

Прямі інвестиції - це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці - резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність іншої країни.

Капітал у формі прямих інвестицій - це:

- капітал, який вкладено прямим інвестором у зарубіжне підприємство;

- капітал, отриманий прямим інвестором від участі у такому підприємстві.

Облік прямих інвестицій здійснюється за принципом їх спрямованості, а саме - окремим рядком показуються інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку.

До портфельних інвестицій належать цінні папери, які дають право на участь у капіталі та боргові цінні папери, за винятком зареєстрованих у прямих інвестиціях та резервних активах.

Розрізняють такі операції з портфельного інвестування:

- операції з цінними паперами, які не дають права участі у капіталі;

- операції з борговими цінними паперами (з облігаціями та іншими довгостроковими або безстроковими борговими зобов'язаннями; інструментами грошового ринку);

- з похідними фінансовими інструментами.

Інші інвестиції включають усі операції, що не відносяться до прямих і портфельних інвестицій та резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за активами і пасивами, а також за чотирма типами інструментів: комерційні кредити, кредити, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви.

Баланс руху капіталів включає операції, які в наступні періоди впливають на платіжний баланс внаслідок надходження прибутку або повернення інвестицій, здійснених у попередні періоди.

Найважливішою частиною фінансового рахунку є резервні активи, які включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти.

Резервні активи включають:

- монетарне золото, яке знаходиться в розпорядженні центрального банку або уряду країни і може бути реалізоване на світових ринках золота або міжнародним організаціям за іноземну валюту;

- спеціальні права запозичення (СДР) - резервний актив, що випускається МВФ, котрий розподіляється між країнами-членами відповідно до їх квот. Він використовується для придбання іноземної валюти, надання кредитів і здійснення платежів;

- резервну позицію в МВФ, тобто суму резервної частки країни в капіталі МВФ (становить 25% квоти країни в капіталі фонду);

- валютні активи, які складаються з іноземної валюти, банківських депозитів, урядових цінних паперів, акцій підприємств, фінансових деривативів. Валютні активи в структурі резервних активів мають найбільшу частку;

- інші вимоги, які включають решту вимог в іноземній валюті.

Рахунок поточних операцій та рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами, за винятком короткострокового капіталу і резервних активів, складають базовий баланс, а операції з резервними активами - баланс офіційних розрахунків.

Сальдо базового балансу - це сумарний результат поточного балансу й балансу руху довгострокового капіталу. Значення сальдо базового балансу показує, якою мірою сальдо поточних операцій фінансується довгостроковим капіталом.

Для аналізу платіжного балансу особливе значення мають три баланси: баланс поточного рахунку, базовий баланс та баланс офіційних резервів.

На платіжний баланс країни впливають чотири економічні сили: темп інфляції, реальний рівень зростання ВВП, відсоткові ставки та валютний курс «спот» [11; C. 244].



1.3 Інструменти державного регулювання платіжного балансу

В умовах глобалізації світової економіки зростають міжнародні обороти товарів і послуг, прискорюється рух капіталів і фінансових ресурсів, загострюється проблема рівноважного стану національних економік. Інформаційною базою для розробки стратегії і тактики зрівноваження міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин слугує платіжний баланс, порушення рівноваги якого є одним з визначальних чинників дестабілізації економіки країни. Регулювання рівноваги платіжного балансу є важливим стратегічним завданням держави та уряду, набагато важливішим по своїй суті, ніж його фінансування . Для реалізації такого завдання виникає потреба у першочерговому визначенні чинників впливу на рівновагу балансу та його оптимізації.

Платіжний баланс здавна є одним з об`єктів державного регулювання. Це обумовлено наступними причинами.

По-перше, платіжним балансам властива неврівноваженість, що виявляється в тривалому і великому дефіциті в одних країн і надмірному активному сальдо в інших. Нестабільність балансу міжнародних розрахунків впливає на динаміку валютного курсу, міграцію капіталів, стан економіки. Наприклад, покриваючи дефіцит поточних операцій платіжного балансу національною валютою, США сприяли експорту інфляції в інші країни, створенню надлишку доларів в міжнародному обороті, що підірвало Бреттон-Вудську систему в середині 70-х років.

По-друге, після скасування золотого стандарту в 30-х роках XX ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє вкрай слабо. Тому вирівнювання платіжного балансу вимагає цілеспрямованих державних заходів.

По-третє, в умовах глобалізації господарських зв`язків підвищилося значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Завдання його врівноважування входить у коло основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного зростання, стримуванням інфляції та безробіття.

Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать:

- офіційні золотовалютні резерви держави;

- ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет;

- участь держави в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника;

- регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю.

При регулюванні платіжного балансу виникає проблема: які країни (що мають активне сальдо чи дефіцит) повинні вживати заходи щодо його вирівнювання. Міркування теоретиків і вимоги практиків з цього питання різні. Зазвичай під тиском внутрішніх і зовнішніх чинників проблема вирівнювання платіжного балансу найбільш гостро постає перед країнами, що мають дефіцит.

Країни з активним балансом міжнародних розрахунків закликають їх до наступних кроків: обмежити інфляцію, проводити дефляційну політику, стимулювати експорт, стримувати імпорт тощо.

Подібні вимоги після другої світової війни США висували країнам Західної Європи, які мали хронічний дефіцит платіжного балансу. У 60, 70-х та першій половині 80-х років 20 століття становище змінилося: країни Західної Європи, передусім ЄС, виступали з аналогічними закликами до США. Країни з дефіцитом платіжного балансу зазвичай наполягають на тому, щоб їх партнери з активним балансом послабили митні та інші обмеження імпорту, розширили вивезення капіталу.

Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних, зокрема валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів держави, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу, а також покриття сформованого негативного сальдо [15; C. 7].

Існує різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, спрямованих або на стимулювання, або на обмеження зовнішньоекономічних операцій залежно від валютно-економічного становища і стану міжнародних розрахунків країни.

Країни з дефіцитом платіжного балансу звичайно вживають наступні заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталів.

1. Дефляційна політика. Така політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних соціальних витрат, заморожування цін і заробітної плати. Її інструментами виступають фінансові та грошово-кредитні заходи: зменшення бюджетного дефіциту, зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика), кредитні обмеження, встановлення меж зростання грошової маси. В умовах економічного спаду при наявності великої армії безробітних і резервів невикористаних виробничих потужностей політика дефляції призводить до подальшого падіння виробництва й зайнятості.

2. Девальвація. Падіння обмінного курсу національної валюти спрямовується на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Однак роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення, а також загальної економічної та фінансової політики держави. Девальвація стимулює експорт товарів лише при наявності експортного потенціалу конкурентоздатних товарів і послуг, а також сприятливої ситуації на світовому ринку. Щодо стримуючого впливу девальвації на імпорт, то в умовах інтернаціоналізації процесу відтворення і розвитку міжнародної спеціалізації країна часто не може різко скоротити ввезення товарів. До того ж не всі країни проводять успішну політику імпортозаміщення.

Здорожуючи імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, підвищенню цін у країні та наступній втраті отриманих за її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Отже, хоча вона може дати країні тимчасові переваги, але в багатьох випадках не усуває причини дефіциту платіжного балансу. Для отримання бажаного ефекту девальвація повинна бути достатньою за розміром. Інакше вона лише посилює спекуляцію на валютних ринках, оскільки зберігається можливість повторного перегляду валютного курсу. Для забезпечення ефективності девальвації багато країн, особливо тих, що розвиваються, вводять диференційовані мита та субсидії на експорт і імпорт.

3. Валютні обмеження. Блокування або обов`язковий продаж валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, зосередження валютних операцій в уповноважених банках спрямовані, передусім, на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів. Так, наприкінці 70-х - початку 80-х років 20 століття, незважаючи на лібералізацію поточних операцій, приблизно 90% країн з конвертованою валютою застосовували обмеження щодо міжнародного руху капіталів. Країни ЄС скасували їх лише на початку 90-х років.

4. Фінансова та грошово-кредитна політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються бюджетні субсидії експортерам, протекціоністське підвищення імпортних мит, скасування податку на дивіденди для нерезидентів, дисконтна політика і таргетування грошової маси (встановлення цільових орієнтирів її щорічного росту).

5. Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс в ході формування його основних статей: торговельного балансу, «невидимих» операцій, руху капіталу.

Важливим об`єктом регулювання є торговельний баланс. В сучасних умовах державне регулювання охоплює не лише сферу обігу, але й виробництва експортних товарів. Стимулювання експорту на стадії реалізації товарів здійснюється шляхом впливу на ціни (надання експортерам податкових, кредитних пільг, зміна валютного курсу тощо). Для створення довгострокових преференцій експортерам держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, запроваджує пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов`язання виконувати певну експортну програму.

В умовах загострення конкуренції на світових товарних ринках особливу увагу приділяють регулюванню експортного виробництва шляхом поглиблення внутрішньогалузевої спеціалізації та кооперування національних фірм з іноземними. З метою поглиблення міжнародної спеціалізації стимулюється експортна діяльність дрібних і середніх підприємств. Методи стимулювання експорту застосовуються комплексно: вони включають валютні, кредитні, фінансові, організаційні форми підтримки експортерів, у тому числі рекламу, інформацію, підготовку кадрів.

При пасивному платіжному балансі регулювання імпорту здійснюється шляхом його скорочення і розвитку національного виробництва товарів з метою заміщення імпорту. Практикуються нетарифні обмеження, а також угоди з контрагентами про добровільне обмеження їх експорту (наприклад, США з Японією, Іспанією, Мексикою, Бразилією у 80-х роках 20 століття).

З метою регулювання платежів і надходжень за «невидимими» операціями платіжного балансу вживаються наступні заходи:

- обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;

- пряма або непряма участь держави у створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;

- розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі нематеріальними активами: ноу-хау, ліцензіями, патентами тощо;

- регулювання міграції робочої сили, зокрема обмеження в`їзду трудових мігрантів тощо.

Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого - на врівноважування платіжного балансу шляхом стимулювання припливу іноземних і репатріації національних капіталів. Держава також вживає заходів щодо стримування «втечі» капіталу, а саме: економічна і політична стабілізація в країні, підвищення довіри до уряду і національної валюти, зміцнення державності, забезпечення національної безпеки, боротьба з корупцією та «тіньовою» економікою. Важливим методом припинення «втечі» капіталу є ефективний державний контроль за міжнародним рухом капіталу, в тому числі обмеження розміру його вивезення та вимога своєчасної репатріації дивідендів і відсотків.

У світовій практиці стримування «втечі» капіталу застосовується поєднанням законодавчих норм з заходами адміністративного та фінансового контролю за операціями з грошовим капіталом і за інвестиціями за кордоном. Банки здійснюють контроль та інформують державні органи про підозрілі перекази готівкових грошей на банківські рахунки за кордоном, за авансовими платежами за фіктивними зовнішньоекономічними контрактами. Створення єдиної ланцюжка суб`єктів експортної угоди (експортер - митниця - банк), контрольно-облікового механізму, уніфікація форм звітності (зокрема про перевірку експортних вантажів і їх прибуття) сприяє обмеженню масштабів «втечі» капіталу. Одним з засобів стримування відпливу капіталу є ефективний валютний контроль, при цьому запорукою успіху є міжвідомче розмежування функцій, повноважень і відповідальності контролюючих органів. Важливий фактор стримування «втечі» капіталу - міжнародне співробітництво, міждержавні угоди про спільні заходи у сфері валютного та експортного контролю. Іноді застосовується вибіркова амністія для виведеного з країни капіталу в цілях стимулювання його репатріації.

При активному платіжному балансі державне регулювання спрямоване, передусім, на усунення небажаного надмірного активного сальдо. З цієї метою розглянуті вище методи регулювання: фінансові, кредитні, валютні й інші використовуються для розширення імпорту та стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталу (у тому числі кредитів і допомоги країнам, що розвиваються) і обмеження імпорту капіталу.

Як правило, застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на поєднанні двох протилежних комплексів заходів: рестрикційних (кредитні обмеження, у тому числі підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси, імпорту товарів, «втечі» капіталу тощо) і експансіоністських (стимулювання експорту товарів, послуг, руху капіталів, девальвація тощо) [3; C. 87].



РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ДИНАМІКИ СТАНУ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ

Платіжний баланс виступає найважливішим орієнтиром при розробці макроекономічної політики. Стан платіжного балансу, а особливо торгового балансу, впливає на зміну валютного курсу, що особливо актуально зараз для України, у зв'язку з швидкою девальвацією гривні на початку 2014 року. Оскільки обмін валют обслуговує операції, що відображаються платіжним балансом, через експорт та імпорт товарів, послуг і капіталу платіжний баланс формує розмір припливу і відтоку валюти. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних дебіторів, пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти внаслідок того, що вітчизняні боржники намагаються продати її за іноземну валюту для погашення своїх зобов'язань. Оцінка платіжного балансу допоможе виявити та оцінити фактори, які здатні впливати на валютний курс, та своєчасно скорегувати їх. Розмір впливу платіжного балансу на валютний курс визначається ступенем відкритості економіки країни. Чим вище частка експорту у валовому національному продукті, тим буде вище еластичність валютного курсу на зміни платіжного балансу. У зв'язку з лібералізацією та значною відкритістю економіки України, стан платіжного балансу значно впливає на курс гривні [5; C. 101].

Дефіцит поточного рахунку в 20141 році скоротився до 5.3 млрд. дол. США, або до 4.0% від ВВП (порівняно з 16.5 млрд. дол. США, або з 8.6% від ВВП у 2013 році). Низька економічна активність та зменшення купівельної спроможності домогосподарств зумовили значно вищі темпи падіння імпорту порівняно з експортом (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Поточний і фінансовий рахунки платіжного балансу, млрд. дол. США [8]

Скорочення експорту товарів на 15.0% у 2014 році - до 55.3 млрд. дол. США зумовлено призупиненням виробничих потужностей та руйнуванням транспортної інфраструктури на сході держави, зниженням цін на світових товарних ринках та погіршенням торговельних відносин із Росією (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Рахунок поточних операцій, млрд. дол. США [8]

Експорт товарів до Росії знизився на 35.0% (її частка зменшилась з 23.2% до 17.7% у 2013 році), водночас поставки до країн ЄС збільшилися на 1.5%, а їхня частка зросла з 25.8% до 30.8%.

Експорт скоротився за всіма товарними групами, зокрема:

- продукції машинобудування - на 30.6%, більше половини такого зниження припадало на скорочення поставок залізничних локомотивів (майже в три рази) переважно до Росії;

- металургійної продукції - на 13.3% як через зниження експортних цін на чорні метали (в середньому на 2.8%), так і через зменшення обсягів виробництва в зоні воєнного конфлікту;

- хімічної продукції - на 26.9% через скорочення поставок добрив (на 40.7%) та продукції неорганічної хімії (на 32.5%), що спричинено зупинкою виробництва на заводах у зоні конфлікту й обмеженням постачання газу для підприємств галузі;

- продукції АПК - на 2.2%. З одного боку, експорт харчової промисловості скоротився на 13.3% насамперед до Росії (майже удвічі) через запровадження санкцій до українських виробників. З іншого боку, завдяки лібералізації доступу українських товарів на ринки ЄС та рекордному врожаю експорт зернових зріс на 2.7% (фізичні обсяги - на 20.2%), а олії та жирів - на 9.0% (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Скорочення експорту товарів у 2014 році порівняно з 2013 роком, % [8]

Імпорт товарів зменшився на 27.8% - до 61.3 млрд. дол. США, що було зумовлено послабленням РЕОКу гривні та скороченням внутрішнього попиту. Найбільше скоротилися поставки товарів із Росії (на 45.5%), зокрема через зниження імпорту газу (на 63.1%). Частка імпорту з Росії зменшилася до 20.7% (з 27.4% у 2013 році), водночас частка імпорту з країн ЄС зросла до 32.6% (з 30.2% у 2013 році) (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Скорочення імпорту товарів у 2014 році порівняно з 2013 роком, % [8]

Енергетичний імпорт скоротився на 28.8%, що було зумовлено:

- зниженням поставок природного газу як російського, так і з Європи майже в два рази (середня ціна імпортного газу зменшилася на 29.1%);

- зменшенням імпорту нафти в 4.3 раза через зупинку всіх нафтопереробних заводів [14; C. 35].

Неенергетичний імпорт скоротився на 27.5%, зниження відбулося за всіма товарними групами:

- машинобудування - на 38.2%, насамперед легкових автомобілів (у 2.5 раза);

- продукції хімічної промисловості - на 20.3%, особливо фармацевтичної продукції (на 20.3%), пластмас (на 17.8%) та гумових виробів (на 31.6%);

- продовольчих товарів - на 26.1%, особливо м'яса (в 2.6 раза), цитрусових (на 31.3%) та морепродуктів (на 31.3%).

Додатне сальдо торгівлі послугами в 2014 році скоротилося до 0.8 млрд. дол. США з 4.4 млрд. дол. США в 2013 році. Це зумовлено зниженням надходжень від:

- туристичних послуг - у 3.2 раза у зв'язку зі зменшенням чисельності відвідувачів, особливо з Росії;

- транспортних перевезень - на 27.7% через руйнування інфраструктури на сході країни, зменшення транзиту газу та зниження економічної активності (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Баланс послуг, млрд. дол. США [8]

Від'ємне сальдо за доходами скоротилося в два рази - до 1.5 млрд. дол. США (порівняно з 3.0 млрд. дол. США в 2013 році) через зниження виплат доходів від прямих іноземних інвестицій (у 2.7 раза), що пов'язано з погіршенням фінансових результатів роботи підприємств та тимчасовою забороною виплат дивідендів.

Додатне сальдо трансфертів скоротилося з 2.1 млрд. дол. США до 1.5 млрд. дол. США внаслідок зменшення приватних трансфертів в Україну (на 24.7%).

Дефіцит рахунку капіталу та фінансових операцій у 2014 році становив 8.0 млрд. дол. США (у попередньому році додатне сальдо становило 18.5 млрд. дол. США). Формування дефіциту насамперед було зумовлено погіршенням інвестиційного клімату внаслідок ведення бойових дій на сході країни та накопичення низки макроекономічних дисбалансів. Це обмежувало залучення приватним сектором як інвестиційних, так і кредитних ресурсів для рефінансування поточних виплат за попередніми позиками (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій, млрд. дол. США [8]

Дефіцит за кредитами та облігаціями приватного сектору становив 5.52 млрд. дол. США (в 2 Разом з погашенням єврооблігацій, емітованих НАК «Нафтогаз України». 2013 році сальдо було додатним - 2.6 млрд. дол. США), що зумовлено низькими обсягами залучень за довгостроковими кредитами (рис. 2.7).

Рис. 2.7. Кредити та облігації за секторами, млрд. дол. США [8]

Водночас державний сектор залучив кредити та макрофінансову допомогу від ЄС (1.6 млрд. євро), Світового банку (1.3 млрд. дол. США), Канади (0.2 млрд. дол. США), Японії (0.1 млрд. дол. США) і розмістив єврооблігації під гарантії Уряду США на 1 млрд. дол. США. Обсяг чистих надходжень за прямими іноземними інвестиціями становив 299 млн. дол. США. В січні - травні спостерігався чистий відплив інвестицій, але в червні - грудні чисті надходження становили 1.5 млрд. дол. США переважно в реальний сектор (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Прямі іноземні інвестиції, млрд. дол. США [8]

Приріст готівкової валюти поза банками майже не змінився порівняно з попереднім роком і становив 2.7 млрд. дол. США. Практично весь відплив валюти поза банки відбувся в І кварталі (2.7 млрд. дол. США) внаслідок високих девальваційних очікувань.

Чисте погашення заборгованості за торговими кредитами становило 7.2 млрд. дол. США; з них 3.1 млрд. дол. США - виплати боргу НАК «Нафтогаз України» за раніше поставлений газ.

Дефіцит зведеного платіжного балансу в розмірі 13.3 млрд. дол. США фінансувався переважно за рахунок резервних активів (12.4 млрд. дол. США). В 2014 році було отримано два транші від МВФ на загальну суму 4.6 млрд. дол. США, водночас протягом року було погашено 3.7 млрд. дол. США за залученими раніше кредитами. Станом на кінець 2014 року міжнародні резерви скоротилися до 7.5 млрд. дол. США, що забезпечує фінансування імпорту майбутнього періоду протягом 1.5 місяця.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ

Платіжний баланс суттєво впливає на визначення характеру та структури зовнішньоекономічних зв'язків і ролі країни у світовому господарстві. Для України проблема дисбалансу платіжного балансу особливо гостро постала в останні роки, що пов'язано з низькою ефективністю використання кредитів МВФ і погіршенням експортного потенціалу вітчизняної продукції. Тому на сьогоднішній день важливим є визначення концепції удосконалення платіжного балансу в умовах розвитку економіки.

Оптимізація платіжного балансу є довгостроковим завданням. Країнам необхідні сильні й послідовні кроки для подолання дефіциту платіжного балансу. Існують важливі методи контролю за дисбалансами й оптимізації платіжного балансу. Обмінний курс валюти, регулювання цін у країні - це детермінанти, які є найбільш визначальними при виборі методу оптимізації [6; C. 115].

Однією з проблем платіжного балансу є його неврівноваженість. Існує різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, направлених або на стимулювання експорту, або на обмеження зовнішньоекономічних операцій залежно від валютно-економічного стану держави і стану міжнародних розрахунків країни [9; C. 98].

Сьогоднішня ситуація з економічною кризою в світі відображається негативно і на нашій економіці. Нестабільність світової валютної системи погіршує умови міжнародної торгівлі і взаємних розрахунків. В очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув термінів платежів по експорту й імпорту: імпортери прагнуть прискорити платежі, а експортери, навпаки, затримують отримання вирученої іноземної валюти.

Зовнішньоекономічна діяльність не була і поки що не стала ефективним джерелом забезпечення України валютою. Поглиблює гостроту ситуації і відплив капіталу за кордон. Основною причиною гостроти проблеми виконання зовнішніх боргових зобов'язань для України є брак валютних коштів. Нестача валютних коштів є причиною ускладнень не тільки щодо розрахунків по зовнішніх державних боргових зобов'язаннях, вона також є причиною виникнення і зовнішніх поточних неплатежів України - за енергоресурси, кредиторської заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності перед зарубіжними партнерами та інших. Якраз через нестачу валютних коштів Україна змушена постійно реструктурувати різні свої боргові зобов'язання, в тому числі поточні заборгованості за енергоресурси та інші сировинні та торгові поставки в довгострокові державні борги, причому всі реструктуризації здійснені на невигідних для України умовах, збільшуючи при цьому обсяги зобов'язань за рахунок відсоткових платежів [16; C. 282].

Нині суттєво збільшився відтік коштів з України, тому що у зведеному платіжному балансі з'явився подвійний дефіцит поточного і фінансового рахунків. Це викликано величезними обсягами запозичень, які здійснили приватні структури (фінансові установи, банки, корпорації), а також тим, що населення виводить все більше вільноконвертованої валюти з української фінансової системи.

Дефіцит платіжного балансу України викликають і величезні, нічим не підкріплені соціальні виплати (які мають популістський характер з боку Уряду), а також дефіцит Державного бюджету і необхідність обслуговування зовнішнього боргу держави, що потребує додаткових мільярдів валютних коштів.

Отже, очевидно, що наразі необхідно переглянути базові елементи фінансової та економічної політики нашої держави, підтримати стратегічно виправдану монетарну політику Національного банку України. Пріоритетами політики повинні стати наступні заходи.

Лібералізація торгівлі є одним з найважливіших пріоритетів покращення руху товарів, послуг і капіталу. Це допоможе збільшити конкуренцію на вітчизняному ринку, що потребуватиме інтенсифікації виробництва для покращення якості продукції. Лібералізація може бути здійснена за допомогою зменшення втручання держави у розвиток зовнішньоторговельної політики, зокрема уникнення протекціоністських заходів, підвищення якості й асортименту продукції вітчизняних товаровиробників, збільшення доходів населення, зниження податкового тиску на підприємства, посилення інтеграції у міжнародний ринок товарів і послуг тощо. Лібералізація призведе до змін на ціни на товари й послуги, зростання зарплати та скорочення безробіття (збільшення вкладу інвестицій і нових інвестиційних проектів, для реалізації яких потрібні нові працівники), покращення інноваційного клімату, підвищення ризику кризових явищ.

Підвищення інноваційного потенціалу та науково-технічного співробітництва, що може бути здійснено шляхом забезпечення пріоритетності інноваційної політики. Даний пріоритетний напрямок є базовим для покращення експортного потенціалу України та платіжного балансу, проте він потребує значного забезпечення державних коштів та інвестиційних ресурсів, стимулювання технологічного розвитку економіки, підвищення ефективності науки й освіти.

Підвищення конкурентоспроможності пріоритетних галузей, якості продукції та зменшення дисбалансів у розвитку регіонів. Ці пріоритетні напрями пов'язані з модернізацією пріоритетних галузей, зокрема сільського господарства (покращення просування на зовнішні ринки), металургії (інтенсифікація виробництва та покращення якості, уникнення антидемпінгових розслідувань), хімічної промисловості тощо. Здійснення необхідних заходів, зокрема маркетингових, страхування ризиків, для підвищення інвестиційної привабливості.

Інтеграційні процеси з міжнародними організаціями, країнами та економічними союзами для покрашення співпраці, що сприятиме руху товарів і послуг за кордон і пошуку нових ринків збуту.

Для покращення соціально-економічного розвитку України потрібно здійснити реформи усіх сфер економічного життя, які повинні базуватися на науці, освіті й технологіях. Такі перебудови позитивно вплинуть і на платіжний баланс, зменшивши його дефіцит, оскільки короткострокові заходи вичерпали свій позитивний вплив [7; C. 84].



ВИСНОВКИ

Платіжний баланс використовується в якості інструменту оцінки ефективності економічної політики держави і дозволяє не тільки виявляти приховані тенденції, що відбуваються в економіці, а й прогнозувати розвиток економічної ситуації в країні. Аналіз платіжного балансу в кризовій фазі економічного циклу дозволяє своєчасно оцінювати ефективність заходів, що вживаються урядом України для послаблення негативного впливу фінансово-економічної кризи на національну економіку, що особливо актуально на сучасному етапі розвиту. Платіжний баланс дає уявлення про участь країни у міжнародних економічних відносинах, на основі його аналізу можна скласти висновок про масштаби, структуру та характер зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Існує прямий зв'язок між станом платіжного балансу і розвитком економіки. В сучасному глобалізованому світі змінюються пріоритети та механізми державного втручання в економіку. Так, якщо раніше вибір цілей, методів і підходів відновлення рівноваги платіжного балансу визначався національними інтересами країни, то зараз він все більше залежить і підпорядковується глобальному економічному розвитку, міжнародним економічним відносинам та зв'язкам між країнами. Все це вимагає більшої різноманітності та узгодженості у використанні інструментів і методів державного регулювання на основі аналізу платіжного балансу, врахування більшості факторів. Оцінка показників платіжного балансу дозволяє розробити стратегічні напрямки розвитку економіки та використовувати різноманітний арсенал методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності у поточному та середньостроковому періоді. Тому доцільно своєчасно реагувати на зміни фінансових показників та прогнозувати показники соціально-економічного розвитку країни на довгострокову перспективу. На сучасному етапі на основі показників платіжного балансу повинні розроблятись антикризові заходи макроекономічної політики з врахуванням сучасних тенденцій та прогнозів.

Своєчасний аналіз та правильна інтерпретація показників платіжного балансу допоможе прийняти виважені та необхідні дії з боку уряду. В Україні існує значний дефіцит поточного балансу, що може негативно вплинути на діяльність багатьох підприємств, які використовують іноземну сировину та матеріали (хімічні компанії, фармацевтичні, машинобудівні та ін.). У зв'язку з девальвацією гривні збільшились ризики багатьох виробників. Усе це вимагає від уряду активних дій щодо захисту та підтримки виробників та недопущення значної інфляції.

Доцільне позиціонування платіжного балансу як документа, що характеризує не тільки підсумок зовнішньоекономічної діяльності країни, а й реальний стан її економіки. У сучасний період для збереження фінансової безпеки країни в середньо- і довгостроковій перспективах необхідно інвестування частини міжнародних резервів в імпорт високопродуктивних машин і обладнання; нематеріальних активів; ефективні інфраструктурні проекти; розвиток сучасних технологій; транспортне та енергетичне машинобудування для забезпечення активного сальдо за поточними операціями та збільшення конкурентоспроможності нашої країни в світі. Параметри платіжного балансу можуть бути поліпшені за рахунок підвищення ефективності українського експорту в короткостроковому періоді за наступними напрямками: більш глибока переробка сировини, модернізація і технічна реконструкція експортних галузей, більша географічна диверсифікація експорту. Також необхідні дії для залучення реальних інвестицій та створення державно-приватних партнерств та міждержавної взаємодії.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Боришкевич О. В. Валютне регулювання та контроль: навч. посіб. / О. В. Боришкевич. - К.: КНЕУ, 2008. - 400 с.

2. Бурковська А. В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції в сучасних умовах: навч. Посіб. / А. В. Бурковська. - К.: «Центр учбової літератури», 2014. - 208 с.

3. Журавка Ф. О. Інструменти державного регулювання платіжного балансу // Банковская система: устойчивость и перспективы развития: сборник научных статей VI международной научно-практической конференции по вопросам банковской экономики / Ф. О. Журавка. - Пинск: ПолесГУ, 2015. - С. 85-88.

4. Лихограй Д. В. Сучасний стан та структура платіжного балансу України / Д. В. Лихограй // Актуальні питання економічних наук. - 2015. - №95. - С. 156-159.

5. Матвієнко Г. А. Виявлення пріоритетів державного регулювання економіки на основі аналізу платіжного балансу / Г. А. Матвієнко // Науковий вісник Академії муніципального управління. - 2014. - №1. - С. 99-109.

6. Мулякова-Бочі А. К. Теоретичне визначення основних методів оптимізації платіжного балансу країни / А. К. Мулякова-Бочі // Актуальні проблеми економіки. - 2012. - № 5. - С. 115-123.

7. Мулякова-Бочі А. К. Концепція удосконалення платіжного балансу в умовах економічного розвитку / А. К. Мулякова-Бочі // Актуальні проблеми економіки. - 2012. - № 7. - С. 80-85.

8. Платіжний баланс і зовнішній борг України 2014 р. - К.: Національний банк України, 2015. - 157 с.

9. Резнікова О. О. Місце платіжного балансу в системі валютного регулювання / О. О. Резнікова // Наукові праці НДФІ. - 2006. - №10-11. - С.96-101.

10. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

11. Соскін О. І. Міжнародні фінанси: навчально-методичний посібник / О. І. Соскін. - К.: Національна академія управління, 2011. - 300 с.

12. Софіщенко І. Я. Міжнародні фінанси: Навч. Посіб. / І. Я. Софіщенко. - К.: МАУП, 2005. - 200 с.

13. Шаповаленко Н. В. Сутність платіжного балансу у контексті макроекономічної рівноваги / Н. В. Шаповаленко // Международные конференции: Стратегії інноваційного розвитку економіки України проблеми, перспективи, ефективність. - НТУ " ХПИ", 2014. - С. 144-146.

14. Шаров О. М. Тенденції формування зовнішніх платіжних дисбалансів: глобальні чинники та ризики для України / О. М. Шаров. - К.: НІСД, 2013. - 62 с.

15. Шевчук В. О. Вплив сальдо бюджету на макроекономічні показники / В.О. Шевчук // Фінанси України. - 2009. - №3. - С. 3-12.