Сучасне ринкове господарство: зміст, проблеми, перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет будівництва та архітектури

Факультет Будівельно-технологічний

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Основи економічної теорії

На тему: «Сучасне ринкове господарство: зміст, проблеми, перспективи розвитку»

Виконала: студентка групи ТКД-21

Лукашова М. М.

Науковий керівник Скиценко В.Д.

Київ 2014



Вступ

ринковий товарний господарство

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки в Україні науковці та економісти все більше уваги приділяють розвитку та проблемам функціонування риноковою інфракструктурою, яка є одним з головних чинників, що забезпечує збалансованість попиту і пропозиції, ефективне і повне задоволення як споживачів, так і товаровиробників. Адже лише за умов ефективного функціонування товарного ринку можна досягти підвищення прибутковості системи збуту і реалізації продукції, що є практично для всіх комерційних підприємств кінцевою метою їх діяльності.

У даній роботі ми комплексно розглянемо розвиток в Україні однієї складової ринковї економіки, ринкової інфраструктури, умови і чинники, що впливають на розвиток, а також проблеми і перспективи її подальшого розвитку. Інфраструктура ринку включає в себе різні засоби та організації, за допомогою яких здійснюється рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів та робочої сили. Інфраструктура ринку включає банки, біржі, фінансові установи - інвестиційні фонди так компанії, страхові компанії, інноваційні фонди, різного роду торговельно-посередницькі підприємства, організації та установи.

Метою дослідження є оцінка стану, проблем та перспектив розвитку ринкової інфраструктури з метою подальшого розвитку високоефективних ринкових відносин. Для досягнення мети необхідно було вирішити такі питання:

- проаналізувати існуючі в науковій літературі погляди щодо сутності ринкового господарства;

- дослідити історико-правові та наукові засади створення в Україні ринкового господарства;

- визначити вплив соціально-економічних, національних та інших суспільних відносин на ринкове господарство;

- охарактеризувати функції ринкового господарства;

Обрана мною тема нині дуже актуальна в нашій країні, оскільки формування сучасної ринкової економіки в умовах взаємно переплетених и взаємно обтяжуючих криз, що затягує перехід до зрілої ринкової системи господарювання. Щоб сформувати стійкості соціально-ринковою системи господарства необхідно вивчення ринкового господарства і принципів його функціонування, використання досвіду закордонних країн.

Звичайно, Україна розглядається, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не мож повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.



1. Ринкове господарство та його функціонування

1.1 Сутність ринку

Основою всієї ринкової системи господарювання є ринок. Є різноманітні визначення суті ринку. Так, ринок розглядають як сукупність товарного обміну чи сьогодні як обмін, організований за законами товарного виробництва та звернення. У нашій книзі Ф. Котлера ринок характеризується як сукупність існують і потенційних покупців товара. У книзі «Економікс» вказується, що є механізм, який зводить разом покупців і продавців будь-якого продукту чи послуги.

Ринок є фундаментом розуміння ключових шляхів економічного розвитку та шляхів підвищення ефективності на мікро- і макрорівні. Його сутність відбиває сукупність відносин товарного обміну всіх суб'єктів господарювання, покупців, безліч суспільства загалом. Цілком обгрунтовані затвердження економістів про те, що є певна система економічних відносин між продавцями і покупцями у сфері обміну. Вплив ринку на економічні відносини продавців і покупців забезпечується через використання таких атрибутів, як ціна, попит, конкуренція, прибуток і збитки, тобто те, що входить у поняття «ринковий механізм».

Поглиблене розуміння категорії «ринок» потребує врахування його у господарської (економічної) діяльності. Можна виділити чотири сфери економічної діяльності:

1. Виробництво.

2. Розподіл.

3. Обмін.

4. Споживання.

Становлення ринку - це наслідок тривалого історичного поступу. Основними умовами її виникнення є розподіл праці, економічна відособленість і самостійність підприємств, свобода підприємництва і вибору. Залежно від об'єктів купівлі-продажу ринок ділиться деякі взаємозалежні елементи, такі як ринок робочої сили, фінансовий ринок (ринок позичкових капіталів - ринок цінних паперів, валюти, коштів та інші), ринок факторів виробництва (ринок земельних і природних ресурсів, ринок капіталів чи ринок коштів виробництва), споживчий ринок, ринок технологій, ринок послуг. Всі ці елементи ринку однакові за своїм значенням. Ринок починається з можливості придбати робочої сили і засоби виробництва (інвестицій). Ці елементи продуктивних сил з'єднуються з допомогою капіталу і є основою виробництва.

Фінансовий ринок забезпечує рух капіталів, їх перелив у найбільш ефективні галузі виробництва. Він ділиться на грошовий ринок (векселів, цінних паперів тощо) і ринок капіталів (акцій, облігацій тощо). Ринок послуг починає розвиватися з впровадження і щодо оплати різні послуги.

Усі ринки є комплексними.. Вони різняться за багатьма ознаками:

1. По економічному призначенню об'єктів ринкових відносин (товарів та послуг, коштів виробництва, праці та таке інше).

2. По територіальному ознакою (місцевий, регіональний, національний, світової).

3. По категоріям населення (сільський, міській молоді і інші).

За рівнем обмеження конкуренції суб'єктів господарювання розрізняють ринки: монополістичний, олігополітичний , вільний, змішаний, конкурентний і неконкурентний.

1.2 Умови виникнення ринку

Перше умова - громадський розподіл праці, який виник у давнину. Історія знає кілька великих щаблів громадського поділу праці. Перша їх - відділення скотарства від землеробства, друга - виділення ремесла як самостійної галузі, третя - виникнення купецтва. Потім почали дробитися галузі, поглиблювалася спеціалізація окремих виробництв. Цей процес відбувається як нескінченний, він об'єктивно пов'язаний з зростанням продуктивність праці.

Поділ праці неминуче вимагає обміну. Навіть далекі предки скотарі потребували в продуктах землеробства, а хлібороби зовсім не були вегетаріанцями. Обмін дедалі більше розширювався. Спочатку він пішов лише всередині громади, потім виник міжобщинний обмін. Спочатку він мав примітивні форми. За спостереженнями етнографів, на острові Калімантан й у районах нинішньої Малайзії це діялося так. «продавці», поклавши свою продукцію обмінюватись, віддалялися, щоб дати можливість «покупцям» підійти і подивитися їх. Якщо «покупці» хотіли придбати запропоновані ним предмети, вони залишали свої погляди і віддалялися. Тоді поверталися «продавці» у разі згоди забирали залишені предмети, замість залишивши свої.

Тут маємо зародок бартеру - одній з найпростіших форм обміну. Звісно, йому далеко до справжнього ринку. Адже інтереси «покупця» і «продавця» годі було й збігатися. Тоді доводилося здійснювати чимало, щоб на власний продукт отримати те, що потрібно.

Розвиток обміну призвело до появи грошей, яке розширило стимули до виробництва тих чи інших товарів спеціально на продаж. Тільки тоді навіть змогло з'явитися товарне виробництво в повному розумінні слова, тобто виробництво цих матеріалів, які потрібні, їх виробнику задля власного вжитку, а ролі носія вартості, що дозволяє одержати замість і десятки інших потрібних йому предметів. Інакше кажучи, з'явилося виробництво ринку, задоволення потреб іншим людям.

Друга умова - економічна відособленість виробників. Товарний обмін передбачає обов'язкове прагнення еквівалентності. Ніхто гребує програти, тобто хоче замість свого товару еквівалентну кількість іншого. Таке прагнення виникає з урахуванням економічної обмеженості, відособленості інтересів. Ця відособленість історично виникає з урахуванням приватної власності. Надалі вона до початку спирається на колективну власність, але обмежену якимось локальним колом інтересів (кооперативи, товариства, акціонерні товариства, державні підприємства, змішані підприємства, тобто із державним участю, тощо).

Для ефективного функціонування ринкового господарства необхідне й третя умова - самостійність виробника, свобода підприємництва. Позаринкові регулювання господарства неминуче у будь-якій системі, проте що менше скований товаровиробник, тим більше коштів простору у розвиток ринкових відносин.

1.3 Функції ринку

Рис. 1

Таблиця № 1

1.Інформаційна	Постійно міняються ціни, відсоткові ставки кредиту, ринок дає учасникам виробництва об'єктивну інформацію про суспільно достатній кількості, асортименті та якість тих товарів та послуг, що поставляються ринку. Стихійно, які відбуваються операції перетворюють ринок у гігантський комп'ютер, збираючи і переробляючи колосальні обсяги точкової інформації та видає великі цифри з усього тому господарському простору, що він охоплює. Це дозволяє кожному підприємству постійно звіряти власне виробництво із змінюваними умовами ринку.
2. Посередницька	Економічно відособлені виробники за умов глибокого громадського поділу праці мають знайти одне одного й обмінятися результатами своєї діяльності. Без ринку практично неможливо визначити, наскільки взаємовигідим є технологічний чи економічний зв'язок між конкретними учасниками громадського виробництва. У нормальної ринкової економіки з досить розвиненою конкуренцією споживач має можливість вибору оптимального постачальника (з погляду якості продукції, її ціни, термінів поставки, після збутового обслуговування та інших параметрів). У той самий час продавцю дають можливість вибрати найбільш гідного покупця.
3. Ціноуворююча	Продукти, що зазвичай поступають і житлово-комунальні послуги одного призначення містять неоднакову кількість матеріальних й трудових витрат. Але ринок визнає лише суспільно необхідні витрати, але їх згоден оплатити покупець. Отже, тут формується відбиток громадської вартості. Завдяки цьому встановлюється рухливий зв'язок між вартістю і ціною, чуйно реагуюча змін у виробництві, потребах, кон'юнктурі.
4. Регулююча	Вона пов'язана з впливом ринку попри всі сфери економіки, і виробництва. Ринок немислимий без конкуренції. Внутрішньогалузева конкуренція стимулює зниження витрат за одиницю продукції, заохочує зростання продуктивність праці, технічний прогрес, підвищення якості продукції. Міжгалузева конкуренція шляхом переливу капіталів зі сфери у галузь формує оптимальну структуру економіки, стимулює розширення найперспективніших галузей. Збереження та підтримка конкурентного середовища - одна з найважливіших завдань державного регулювання країни з розвиненою ринковою системою.
5. Сануюча	Ринковий механізм - це благодійна система. Вона ж жорстка.. З допомогою конкуренції ринок очищає громадське виробництво від економічно нестійких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, дає зеленого світла більш підприємливим і ефективнішим. Внаслідок цього безупинно підвищується середній рівень стійкості всього господарства за цілому

Важливу роль в ринковому регулюванні має співвідношення попиту й пропозиції, істотно впливають ціни. Зростає ціна - це сигнал до розширення виробництва, падає ціна - сигнал для її скорочення. Через війну стихійні дії підприємців призводять до встановленню більш-менш оптимальних економічних пропорцій. Діє регулююча «невидима рука», яку писав ще ж Адам Сміт: «Підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує власну вигоду, причому у цьому випадку невидимою рукою іде до мети, яка не входило у її наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто дійовішим способом служить інтересам суспільства, чому тоді, коли свідомо прагне служити їм».

За сучасних умов економіка управляється як «невидимою рукою», а й державними важелями, проте регулююча роль ринку далі, багато в чому визначаючи збалансованість народного господарства.

За свідченням П. Самуельсона, США від однієї третини майже половину всіх роздрібних магазинів припиняють свою діяльності протягом трьох років після відкриття. Середній цикл бізнесу вбирається у віці. Нерідко гинуть в конкурентній боротьбі й потужні фірми. Зрозуміло, за умов концентрації виробництва й капіталу монополізація деформує сануючий механізм ринку. І все-таки в капіталістичний світ монополізація ніде не придушує конкуренцію настільки, що «природний відбір».



2. Ринкове господарство як невід'ємний компонент товарного виробництва

Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і за допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Саме вони і є тією "робочим одягом", в якій діють економічні закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства.

З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Таким чином, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи обумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

Ринкове господарство в країнах, в економіці яких панувала адміністративно-командна система, практично не застосовувалося. Це призвело до некоректного заперечення товарного виробництва, а отже, і до відторгнення відпрацьованих віками регуляторів і структур господарського життя. Аналіз відносин, що характеризуються категорією "ринкове господарство", слід здійснювати як мінімум в трьох аспектах: історико-цивілізаційному, об'єктно-суб'єктному та за фазами суспільного виробництва. Існує розмежування поняття "ринкове господарство "також за політико-адміністративним ознаками, які мають двоїстий характер. У сучасній науковій літературі, в політичних і законодавчих документах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюється з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка "," ринкова організація виробництва ". Ці поняття загалом можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких грунтується на конкуренції. В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відображають збалансування попиту та пропозиції, рівновагу вигоди для суб'єктів господарювання, з іншого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність. Виходячи з останнього, ринок є складовою частиною, компонентом ринкового господарства.

Ринкова економіка - це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини перманентно виявляються у господарському житті. Формуючи конкурентну середу, ринок є ефективним організатором товарного виробництва.

Ринкова економіка передбачає необхідність чітких відповідей на такі питання: Що і в якому обсязі виробляти? Як виробляти товар (технологія, ресурси)? Якими будуть витрати виробництва? Для кого призначена вироблена продукція? Який життєвий цикл виробленого товару?

Суть кожного ринкового господарства - додатковий продукт як конкретне вираження підтвердження суспільно корисної праці.

Ринкова економіка ґрунтується на могутньому фундаменті матеріальних інтересів. Вона не визнає стандартно-усереднених ставок і тарифів, зрівнялівку в оплаті праці.

Конкурентно-ринкова середа визначає найбільш життєздатні структури. Ринок спонукає до раціонального господарювання, вмінню розраховувати витрати і прибутки. В умовах ринкової економіки життєздатною зв'язком є еквівалентний обмін, оплачена послуга. Крім того, ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно з кінцевими результатами господарської діяльності.

Загальнолюдська практика господарювання виробила два фактори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сумлінно і високоефективно. Це, з одного боку, реальна можливість значної економічної вигоди, відчутного виграшу на основі підприємливих управлінських задумів і гнучких багатоваріантних маневрів, а з іншого - цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за прийняті рішення.

Товарне виробництво, а в наш час ринкова економіка є матеріалізацією товарно-грошових відносин, які виступають суспільною формою розвитку продуктивних сил. У цьому зв'язку важливо враховувати два принципових моменти.

1. Економічні виробничі відносини зароджуються в продуктивних силах, а не в системі управління. Інакше економічні виробничі відносини можна було б "творити" за бажанням політиків. Насправді ж право в кращому випадку відображає економічну дійсність.

2.Економічне середовище не створюється голосуваннями і референдумами. Те, що можливо в політиці, неможливо в економіці, , хоча перша і впливає на другу, і навпаки.

Перехід до ринкової економіці - це тривалий і багатогранний процес. Він обумовлюється такими факторами, як приватна власність і форми господарювання, що відповідають їй.

Приватна власність у умовах соціально орієнтованого ринкового господарства - це спосіб творення суспільних продуктивних сил на основі економічної свободи людини, реалізації його матеріального інтересу і господарської підприємливості. Вона грунтується на принципах: досягати успіху завдяки своїм здібностям і розумного ризику, господарювати з прибутком.

Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його метою - діловий успіх у вигляді прибутку, особистий дохід. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність, організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання ресурсів.



3. Сучасні економічні моделі ринкової економіки та їх проблеми

Будь-яка реальна ринкова економіка незалежно від окремої країни або асоціації, країн вимагає наявності і чіткого функціонування економічного механізму, який гарантує їй надійність, ефективність та відносну стабільність.

Першою глобальною умовою даного механізму є забезпечення адміністративної незалежності товаровиробника. Вона гарантується приватною власністю на ті засоби виробництва, які є результатом праці людини (засоби механізації та автоматизації, передавальні пристрої тощо), і на ту продукцію, яку він виробляє.

Виконання першої умови ринкової економіки зумовлює такі економічні наслідки:

· створення конкурентного середовища між товаровиробниками. Незалежний товаровиробник, бажаючи одержати максимум прибутку, перш ніж розпочати процес виробництва, вивчає кон'юнктуру ринку (попит і пропозицію) на товари, розмір цін на них, визначає ринки збуту, можливий обсяг одержання кінцевого результату (прибутку);

· насичення ринку високоякісними товарами із заданими параметрами індивідуальної вартості виробництва та якості продукції, які гарантують товаровиробникові одержання максимального прибутку;

· зміцнення національної валюти шляхом забезпечення відповідності в обороті товарної і грошової мас в країні, що блокує розвиток у господарській системі інфляційних процесів;

· забезпечення інвестування аграрного виробництва за рахунок власних заощаджень товаровиробників і ліквідація необхідності в залученні зовнішніх кредитів;

· підвищення загального добробуту народу. Насичення ринку високоякісними конкурентоспроможними товарами сприяє зростанню валового внутрішнього продукту та національного доходу як матеріальної основи бюджетних надходжень, вирішенню комплексу соціальних програм.

Друга глобальна об'єктивна умова функціонування ринкової економіки полягає у забезпеченні незалежності фінансово-кредитної та банківської систем. Поняття їх незалежності передбачає наявність у банківсько-фінансовій системі Національного банку, основним завданням якбго є грошова емісія та стеження за відповідністю в обороті товарної і грошової мас. Решта банків повинні мати комерційний характер і працювати в конкурентному середовищі. Основними економічними джерелами існування комерційних банків повинні бути банківський процент за кредит, який надається різним його споживачам, та плата за різні банківські послуги. За цих умов кредитування комерційних банків Національним банком не допускається. Дотримання виконання зазначеної умови має суттєві економічні наслідки, а саме:

· створення конкурентного середовища між комерційними банками в боротьбі за споживача кредиту та банківських послуг;

· запобігання монопольно високому банківському проценту за кредит та банківські послуги (залучити клієнта до комерційного банку для одержання кредиту можна лише зниженням річної кредитної ставки);

· створення сприятливої кредитної ситуації для вітчизняних товаровиробників. Відносно низька кредитна ставка не матиме розорного для товаровиробника характеру;

· пожвавлення та стабілізація економіки країни, зростання обсягів виробництва високоякісної продукції, валового продукту та національного доходу, зміцнення бюджету та запобігання інфляційним процесам за рахунок випуску в оборот Національним банком такої кількості грошової маси наскільки зріс обсяг валового внутрішнього продукту.

Третьою глобальною об'єктивною умовою функціювання ринкової економіки є ліберизація системи ціноутворення в усіх сферах матеріального виробництва та його інфраструктурі.

Розмір цін на товари повинен формувати ринок. Попит і пропозиція на ринку -- це саме той економічний механізм, який дозволяє повною мірою проявлятися законові вартості.

Вся товарна маса, яка виробляється в країні, повинна надходити в Інфраструктуру ринку (товарні біржі), вартісно оцінюватись шляхом порівняння попиту та пропозиції на неї і на основі "зважування вартості" змінювати власників. Держава, забезпечуючи суспільний захист своїх громадян, визначає лише верхню межу цін на товари і послуги.

Виконання третьої умови матиме суттєві економічні наслідки:

· наближення цін товарів і послуг до їх реальної вартості (адже при цьому на повний простір діє закон вартості);

· ліквідація монополізму в ціноутворенні на окремі види товарів, оскільки для цього зникають економічні передумови;

· ліквідація цінового диспаритету і створення рівних економічних умов для розширеного відтворення в усіх галузях народного господарства та вирішення системи соціальних проблем.

Всі три умови разом формують ефективний ринковий механізм, при якому стає можливою організація підприємництва, малого, середнього і великого бізнесу тощо.

Ринкова економіка та її механізм являють собою дійовий засіб підвищення ефективності виробництва, прискорення темпів його розширеного відтворення. Основним її мотиваційним рушієм є особистий інтерес та зацікавленість у найкращих кінцевих результатах системи в цілому і кожного її учасника зокрема.

Безумовно, наведені три основні умови ринкової економіки та їх найважливіші економічні наслідки можуть проявитися в комплексі з розвинутою і цілеспрямованою державною політикою тієї чи іншої країни, характером державного протекціонізму. Останнє формує відповідні економічні моделі ринкової економіки. В зв'язку з цим розрізняють виробничу, монетарисько-посередницьку та соціально орієнтовану моделі ринкової економіки.

Виробнича модель передбачає спрямування дії ринкових механізмів на розвиток вітчизняного виробництва. Вона ставить у центрі вітчизняного товаровиробника. Маркетингова служба, банківсько-кредитна та фінансова системи країн, де вона прийнята, виконують функції сприяння діяльності вітчизняного товаровиробника, забезпечуючи нормальні параметри своєї прибутковості (5-7%) від наданого кредиту. Така економічна модель прийнята в розвинутих країнах Заходу та в США. Вона забезпечує щорічне зростання валового внутрішнього продукту та добробуту народу, є фундаментом створення в країнах середнього класу.

Монетарисько-посередницька економічна модель шокової терапії поширена переважно в країнах, які утворились після розпаду соціалістичної системи. її основним рушієм є одержання "швидких грошей". Банківсько-кредитна система побудована так, що Національний банк є кредитором комерційних. Річні кредитні ставки Національного банку надзвичайно високі (до 60%). Комерційні банки, прагнучи одержати прибуток, нарощують розмір річної кредитної ставки на 15-20%. Разом її величина досягає 75-80%.

Між комерційними банками відсутнє конкурентне середовище, перестають діяти ринкові механізми, залишається монопольно високою кредитна ставка. В результаті відбувається нагромадження фінансових ресурсів у комерційних банках, створених у виробничій сфері, банківський кредит перестає бути рушієм виробництва вітчизняної продукції, а стає ефективним інструментом "відкачування" фінансових ресурсів, створених за межами фінансово-кредитної системи. Внаслідок цього відбувається занепад виробництва товарної маси як основного фактора підтримання національної валюти на світовому ринку, розвиток інфляційних процесів, що зумовлює призупинення вітчизняного виробництва. За таких умов єдиним шляхом підтримання національної валюти на певному рівні є одержання кредиту в світових фінансових структурах. Проте дана економічна модель тупікова, оскільки суспільство не може безмежно існувати на позичках. Ця модель є основною причиною зубожіння основної маси населення, поглиблення економічної поляризації та криміналізації суспільства, назрівання революційної ситуації

В умовах економічного занепаду посилюється податковий тиск на товаровиробника і на суспільство в цілому, адже державі необхідно утримувати армію, міліцію та інші державні структури. Монетарисько-посередницька економічна модель -- добре підґрунтя функціонування структур номенклатурно-кримінального характеру. Нагромадженні фінансові засоби вимагають матеріалізації, основним спрямуванням також є створені суспільством виробничі об'єкти, земля тощо. Отже, монетарисько- посередницька економічна модель -- антинародна і тимчасова. Вона не має майбутнього і має бути заміненою.

Соціально орієнтована ринкова економічна модель використовує ринкові механізми для вирішення соціальних потреб суспільства. Вона ставить у центр людину, її потреби. Найвпливовіші на виробничу сферу системи (ціноутворення, банківська та фінансово-кредитна) покликані стимулювати вітчизняне виробництво. Тут основною мотиваційною силою є конкуренція в усіх сферах -- виробничій, фінансово-кредитній та банківській, а система ціноутворення регулюється попитом і пропозицією на ринках збуту товару та перебуває під патронатом держави. Національні банки країн із соціально орієнтованою ринковою економікою не кредитують комерційних банків, що запобігає запровадженню монопольно високих кредитних ставок. Вони коливаються в межах 5-6% річних і є важливим стимулом розвитку вітчизняного виробництва. Податкова система прогресивно зростаюча. Вона не призводить до глибокої поляризації суспільства за доходами, а є добрим підґрунтям формування середнього класу. Найважливіші природні ресурси в країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою (земля, надра, водні ресурси) є або державною або муніципальною власністю (Швеція, Ізраїль тощо).



4. Стан і перспективи розвитку ринкового господарства в Україні

Невід'ємною складовою частиною сучасного ринкового господарства є підприємництво, яке надає економіці певну гнучкість, мобілізує крупні фінансові і виробничі ресурси населення, акумулює в собі потужний антимонопольний потенціал, служить серйозним фактором розв'язання соціальних завдань. Але, на розвиток підприємництва в Україні негативно впливають проблеми недосконалості й обтяжливості системи оподаткування, адміністративні перешкоди у сфері підприємництва, неврегульованість питань фінансування і кредитування, практична відсутність державної фінансової допомоги, нерозвиненість інфраструктури підтримки підприємництва.

Вітчизняне підприємництво як самостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовах трансформаційної економіки. Невід'ємними складовими сучасного підприємництва є малий та середній бізнес, на який покладаються функції прискорення структурної перебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використання національних ресурсів. На зниження життєздатності суб'єктів малого та середнього бізнесу впливають значний податковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар'єрів, обмеження фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва.

Окреслені проблеми є надзвичайно важливими, необхідне їх системне та комплексне вивчення.

Аналіз стану підприємництва за роки незалежності, свідчить, що в його внутрішньому середовищі домінують чинники, що відтворюють сталі негативні процеси: розлад і порушення порядку системи та неможливість саморозвитку. Серед головних з них слід визначити наступні:

1. Технологічний стан сучасної української економіки знаходиться в межах другого та четвертого технологічних укладів, граничні технологічні можливості яких для росту економіки вже вичерпані. Країни-лідери світової економіки конкурують у межах п'ятого технологічного укладу та формують базу переходу до наступного шостого укладу. Це дає підстави зробити перший висновок: наявні сплетіння минулих, морально та фізично застарілих технологічних укладів, що домінують у сучасній економіці України, роблять безперспективними будь-які спроби держави вийти на рівень суспільного розвитку (індекс фізичного обсягу ВВП), що був досягнутий Україною у 1990 році (цей індекс у 2008 році становив 74,2 % від рівня 1990р.) На такому технологічному підґрунті неможливо акцентувати сучасну економіку України на інноваційному аспекті її розвиту.

2. Становлення ринкових відносин у транзитивній економіці Україні відбувається за умов формування нового інституту приватної власності та виникнення на цій базі класу підприємців-власників, які є провідниками розповсюдження та утвердження ринкових відносин. Проте сучасна історія становлення в Україні інституту приватної власності та ринкових відносин, формування системи підприємництва слабо кореспондується із закономірностями світової історії підприємництва. Несправедливий, за відсутності необхідної законодавчої бази, шлях формування інституту приватної власності викривив основні засади ринкового конкурентного суспільства. Це дає підстави зробити другий висновок: несправедливий характер формування відносин власності в транзитивній економіці України, провідником яких одноосібно є великі підприємства, об'єктивно сформував необхідні та достатні умови входження останніх у центральні гілки влади, що привело до необмеженої монополізації економіки не тільки на ринках природних монополій, але й, що особливо уражає економіку, на традиційно конкурентних ринках. Державна економічна політика сучасної України підпорядкована інтересам великого підприємництва.

3. В умовах транзитивної економіки невід'ємною складовою процесу формування ринково орієнтованої економіки є політика інституційної розбудови держави, адекватної вимогам ринкового господарства. Одним з головних державних інститутів перехідної економіки є інститут законодавства. Ефективність цієї інституції та її вплив на формування ринкового підприємницького середовища має пряму залежність від наявної програми стратегічних пріоритетів економічного розвитку, визначених державою. Це дає підстави зробити третій висновок: інституціональна структура України має бути приведена у відповідність до пріоритетів стратегічного розвитку країни, а її ефективність має вимірюватися ефектом всіх її складових консолідовано спрямованих на забезпечення реалізації стратегії розвитку.



5. Система ринкових принципів

Сучасна ринкова економіка вимагає визнання системи особливих соціальних, економічних і політичних принципів, без реалізації яких він неможлива. До цих принципам заведено відносити такі:

1. Економічне самовизначення особистості в якості основи особистої свободи людини, умова розкриття її творчого потенціалу. Це - базис ринкової організації громадського виробництва, що означає декларація про самостійне поліпшення свого життя (а чи не принизливу приреченість на вічну залежність від «щедрот» держави), можливість самостійного заробітку в досяжних даним індивідом розмірах. Тільки визнання принцип економічний самовизначення особистості створює наразі і постійно забезпечує (і відтворює) рівні шанси на ринкову активність всім учасникм ринкової економіки. Економічне самовизначення особистості - є право громадянина на економічну самодіяльність у всіх її формах, зокрема і підприємницьку. З цього принципу і розпочинається становлення «громадянського суспільства».

2. Право бути власником всіх видів рухомого та нерухомого майна, включаючи землю. Наявність максимальної кількості власників є умовою соціальної стабільності суспільства.

Власність за умов ринкової економіки - це гарантія безтурботного існування, а тягар майнової відповідальності за результати комерційного використання своєї власності, це необхідність її постійного ринкового відтворення. Право бути власником можливо, за гарантії суспільством захисту, підтримки і рівноправності всіх видів тварин і форм власності, декларація про комерційне застосування об'єктів власності і доходів від такого застосування. Ринкова економіка долає ідеологізований розподіл власності на «капіталістичну» чи «соціалістичну», оцінюючи типи господарювання лише з їх до реальної економічної та соціальній ефективності, справедливо вважаючи, що економічне змагання між всіма формами власності є необхідний елемент механізму саморуху ринкової економіки.

3. Найважливіший принцип - рівність економічних прав будь-яких юридичних і фізичних осіб ведення в господарську діяльність. Лише така рівність здатна постійно відтворювати необхідну умову ринкової організації виробництва - його відкритість, багаосекторність і зумовлену цим конкуренцію.

4. Економічна свобода товаровиробника, що у її праві на самостійне визначення обсягу й структури свого виробництва, асортименту продукції і на обсягу його реалізації, встановлення неї і вибору партнерів. Будь-яка спроба позаекономічного обмеження економічної свободи товаровиробників суперечить природі ринкової економіки.

5. Поширення комерційних принципів по «вертикалі» і з «горизонталі». Це означає, що це сфери, і всіх рівнів економіки мали бути зацікавленими «пронизані» ринковими відносинами. Тільки це може поставити всі економічні суб'єкти в однакове «ринкове» становище, примушуючи взаємодіяти за єдиними ринковими правилами.

6. Вільне ціноутворення, у якому адміністративне призначення цін допускається лише у неринкових секторах економіки (наука, освіту, охорону здоров'я, оборона, екологія й те).

Одночасний вплив на ціну безлічі ціноутворюючих чинників (передусім динаміки витрат праці, витрат виробництва та звернення, попиту й пропозиції, доходів населення і обсягу інвестицій) надає цінами ту непередбачуваність, що й перетворює ринок у повсякденний іспит і нескінченне змагання поміж усіма учасниками виробництва. Саме ця непередбачуваність змушує товаровиробників до постійного вдосконалення організації виробництва, мінімізації його витрат та підвищення якості результатів.

7. Державне регулювання ринкової економіки, у тому числі такі головних напрямків:

ь стабілізацію виробництва («податкова і інвестиційна політика»);

ь фінансування науково-технічного прогресу («політика научно-целевых програм»);

ь дотацію соціально значущих галузей («інвестиційна політика»);

ь вирівнювання рівнів економічного розвитку різних регіонів («регіональна економічна політика»);

ь державну підтримку конкуренції («політика демонополізації»);

ь оздоровлення грошової системи («фінансова і антиінфляційна політика»);

ь подолання надмірної майнової диференціації населення («політика доходів»).

8. Система соціального захисту - головний засіб ослаблення неминучих негативних соціальних наслідків ринкової організації виробництва. Наявність і цьогорічні масштаби системи соціального захисту населення служать критерієм і мірою цивілізованості ринкової економіки країні.

Система соціального захисту включає три головні напрями:

1) регулювання доходів підприємців у вигляді їх податкового перерозподілу;

2) гарантію зарплати найманих працівників з допомогою законодавчого затвердження мінімальної зарплати як обов'язкової бази оплати праці;

3) захист життя населення шляхом індексації заробітної плати інших фіксованих доходів.



6. Суб'єкти ринкового господарства

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, яке не обмежене законом в правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Що стосується останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які одночасно є господарюючими суб'єктами.

Зокрема, мова йде про таких організаційно-господарських формах, як індивідуально-трудова діяльність, державні підприємства, кооперативи, орендні підприємства, фермерські господарства, колективні господарства, народні підприємства, акціонерні суспільства, малі підприємства, корпорації, об'єднання, господарські товариства, асоціації, консорціуми, спільні (змішані) підприємства.

Найбільш поширеними є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібні володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, т. тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.

Першочерговою умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й своєю майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не забороненої законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів, встановлювати ціни виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків та внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми і розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком по ринковому господарству є максимально швидке зростання самостійних товаровиробників - власників індивідуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження і подальший розвиток шару господарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюючому і цілеспрямовано підтримує участю держави.



Висновки

Ринкове господарство - це структура (середовище), у межах якого відтворюються й панують відносини та зв'язки товарного виробництва.

З одного боку ринкове господарство ототожнюється з процесом товарного виробництва, з другого - товарне виробництво, в свою чергу, є такою організацією господарства, коли продукти виробляються для обміну, куплі-продажу.

Поняття ринкового господарства є багатомірним. Воно містить багатоскладових

- сферу товарного виробництва;

- сферу обміну;

- сукупність актівкуплі - продажу і збалансування попиту і пропозиції у процесі

- розширеного відтворення.

Виходячи з цього, можна вважати, що ринок є складовою частиною ринкового господарства, через механізм якого перетворюються на реальність товарно - грошові відносини. Формуючи конкурентне середовище, ринок виступає ефективним організатором товарного виробництва.

Крім виробництва і споживання економічного продукту потрібна сукупність дій, які забезпечують просування продукту від виробника до споживача.

Сферу діяльності, пов'язану з розподілом, обміном економічного продукту, його рух від виробників до споживачів, називають сферою обігу.

Це сфера - шлях продукту від „воріт” підприємства (фірми), що його виробило, до „столу” споживача. При цьому мається на увазі не тільки транспортування, а й перехід власності на продукт з одних рук до інших, продаж його однією особою і купівля іншою.

Товарний обіг - це обмін продуктів праці за посередництвом грошей у формі куплі-продажу.

Товарний обіг складається з куплі-продажу засобів виробництва, предметів споживання, а також матеріальних послуг. Природно, що купівля-продаж товарів (або обмін) передбачає ринок.

На ринку, як правило, виступають дві головні діючі особи: продавці та покупці. Між ними і встановлюються відносини купівлі-продажу. Розглянемо як продав і покупців трьох головних суб'єктів економіки - державу, підприємства (фірми) і населення у вигляді домашніх господарств. Їхні товарно-грошові відносини через ринок, на якому вони виступають і в ролі продавця, і в ролі покупця.

Отже, ринкова економіка за своїм економічним змістом є потужним носієм мотиваційних важелів прискорення розвитку науково-технічного прогресу і економіки будь-якої країни. Завданням держави полягає у раціональному їх використанні на користь усього народу.

Стимулювання завдяки ринковим механізмам вітчизняного товаровиробника сприяє швидкому зростанню валового внутрішнього продукту і національного доходу, а прогресивно зростаюча податкова система стає потужним джерелом наповнення бюджету. Міцний бюджет дозволяє вирішувати комплекс виробничих і соціальних проблем у країнах із соціально орієнтованою ринковою моделлю. Вона стимулює розвиток підприємництва, бізнесових структур виробничого характеру, сприяє формуванню середнього класу.

На сучасному етапі в Україні є усі економічні передумови переходу на виробничу економічну модель. Банківські структури комерційного характеру внаслідок експлуатації монетарисько-посередницької економічної моделі уже нагромадили необхідні фінансові ресурси. Слід поставити їх у конкурентне середовище, яке дозволить запобігати встановленню ними монопольно високих банківських процентних ставок. Це зробить кредит таким, який виконуватиме стимулюючу функцію і пожвавить виробництво і в свою чергу допоможе вирішити весь комплекс соціальних проблем.



Літературні джерела

1. Бодров В.Г., Кредісов А.І., Леоненко П.М. Соціальне ринкове господарство. - К.: Либідь, 1995. - 128 с

2. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учеб. - М.: Юрист, 1997. - 568

3. Варга В. Роль государства в рыночном хозяйстве // Мировая экономика и междунар. отношения. - 1992. - № 11. - С. 131-140.

4. Енгстлер Петра. Ринкова економіка для бізнесменів-початківців / Пер. з нім. О. Логвиненка. - К.: Вік, 1992. - 223 с

5. Єременко В. Про науку і курс соціальної економіки // Економіка України. - 1996. -№ 5. - С.55-61.

6. Лукинов Я. Рыночные реформы в преодолении кризиса // Экономика Украины. - 1996. - № 1. - С.4-19.

7. Нестеренко А. Социальная рыночная экономика: уроки для России, концептуальные основы, исторический опыт // Вопр. экономики. - 1998. - № 8. - С. 71-84.

8. Петруня Ю.Є. Непрофесійні суб'єкти ринку акцій України. - К.: Т-во "Знання" України, КОО, 1999. - 262 с.

9. Рокоча В.В. Економічна активність держави в соціальному ринковому господарстві (на матеріалах Німеччини): Автореф. дис. ... д-ра екон. наук. - К., 1995. - 50 с

10. Романова Л.В. Формування підприємництва в аграрному секторі в умовах реформування відносин власності // Економіка АПК. - 1996. - № 1. - С. 18-23.

11. Социальное рыночное хозяйство и его применение // Культурный центр "Світовид". - 1992. - 58 с.

12. Тарасевич В.М. Економічні парадигми та парадигмальні теорії. - Д.: Січ, 1995. - 159 с.

13. Ринкова економіка [Електронний ресурс] - Режим доступу : www.kniga.ukru.net

14. Основи економічної теорії.// Рудавка С. І. - Вінниця: Тезис, 2003. - 340 с. 23.Cутність інфраструктури товарного ринку //Електронний ресурс// www.refine.org.ua

15. Сучасна економіка. Єщенко И. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.. Вища шк., 2005. - 327 с.

Размещено на Allbest.ru