Економічна наука після війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Розвиток соціально-інституціонального напрямку економічної науки в післявоєнний період

економічний післявоєнний рікардо маршалл

Інституціоналізм - напрям економічної думки, який сформувався наприкінці XIX на початку XX ст. у США, який бере в основу аналізу не тільки економічні проблеми, але й пов'язує їх з проблемами соціальними, психологічними, політичними, етичними, правовими.

Основоположником інституціоналізму є американський економіст, соціолог Торстейн Веблен (1857-1929). Його послідовниками були Дж. Коммонс, У.К. Мітчелл, Дж. Гобсон, Д.М Кларк, Дж. Гелбрейт та ін. У питаннях філософії Т. Веблен був ідеалістом, рішуче виступав проти матеріалізму і марксистського філософського матеріалізму. У центр дослідження він ставить ідею розвитку динаміки і людську діяльність у всіх її проявах і ставить завдання - розширити сферу дослідження за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей. Тим самим він заклав основи нового напряму в історії економічної думки і, зокрема, її соціально-психологічного відгалуження - інституціоналізму.

Інституціоналізм виступає з критикою неокласичних теорій, які займаються дослідженням виключно економічних проблем. Згідно з позиціями цієї школи, всі суспільні явища взаємозалежать одне від одного і треба вивчати економічні проблеми в тісному зв'язку з політикою та мораллю держави. Інституціоналісти виступають проти ідеалізації ринкової економічної системи, підкреслюють її недоліки і займаються пошуком шляхів їх подолання, а також вони проти теорії «економічної людини» А. Сміта і вважають, що в своїх діях та рішеннях люди керуються не лише егоїстичними, грошовими інтересами, але й факторами морального, психологічного та етичного порядку.

У своєму розвитку теорія інституціоналізму проходить три етапи:

Перший етап - 20-30-ті роки XX ст. - характеризується формуванням основних положень інституціоналізму, родоначальниками цього етапу є

Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.

Другий етап - середина XX ст. - досліджуються демографічні проблеми, соціально-економічні суперечності капіталізму, була розроблена теорія профспілкового руху, почав зароджуватися неоінституціоналізм, типовими представниками є Дж.М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.

Третій етап - 60-70-ті роки XX ст. - цей етап називають неоінституціоналізмом. Тут економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства, видатними ідеологами цього етапу є Дж. Гелбрейт, Р. Коуз.

А також в інституціоналізму виділяються три основні напрямки, позначились ще наприкінці XIX ст.:соціально - психологічний, соціально-правової та емпіричний (кон'юнктурно - статистичний). Всі вони, незважаючи на спільність фундаментальних положень, значно відрізняються один від одного в підходах, в методиціт аналізу та трактуванні причин і наслідків економічних явищ, ролі і значення окремих інститутів в житті суспільства. Після другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економічному житті, інформації, влади, політики та ін. з'являються безліч течій, теорій і шкіл всередині цього напряму. З'явилась нова течія: соціальний або індустріально-технологічний інституціоналізм (досліджує зв'язок взаємовідносини між державою та суспільством). Відомим представником цього напряму є Джон Кеннет Гелбрейт (1909 р.). У своїх працях він розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропогував «суспільство добробуту». Дж. Гелбрейт розробив теорію зрівноважуючих сил в ціноутворенні. Він показав, що механізм вільного ринкового ціноутворення в сучасних умовах вже не діє. Ціни зрівноважуються в результаті дії двох протилежних тенденцій:

- монополії та олігополії, які домінують в економіці країни, намагаються завищувати ціни з одного боку;

- антимонопольна політика держави спрямована на зменшення цін з іншого боку. В цьому ж напрямі діють профспілки і союзи споживачів, які слідкують за динамікою цін. Як «врівноважуючу силу» Гелбрейт розглядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднання, профспілки, різні торговельні об'єднання. Дж. Гелбрейт висунув також теорію «конвергенції» двох систем, і показав, що на певному етапі історичного розвитку капіталізм і соціалізм з'єднаються в єдину соціально-економічну систему. При цьому Дж. Гелбрейт вбачав елементи соціалізму в уже існуючій капіталістичній системі: соціальний захист населення, існування безкоштовного медичного обслуговування, безкоштовної освіти. Змінюється і психологія людей: вони стають більш духовними і уважними до проблем інших людей, зростає їх соціальна активність. У своїй книзі «Нове індустріальне суспільство» Дж. Гелбрейт описав теорію «індустріального суспільства». Він намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку зв'язує з технічним прогресом. Він також виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підприємств великі корпорації і дрібне виробництво. Дрібне виробництво не відіграє значної ролі в сучасній економіці, її основу становлять великі корпорації, породжені передовою технікою. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт називає «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства». «…Індустріальна система, писав він, - це визначальна риса «нового індустріального суспільства». Індустріальна система, за Гелбрейтом, визначається високорозвиненою технікою, яка зумовлює всі інші її ознаки: планування корпорацій у вирішальних сферах економіки, необхідність великих капіталовкладень, ускладнення умов і зростання витрат часу на виконання завдань, що постають перед виробництвом у зв'язку зі збільшенням ролі наукових досліджень і необхідності належних лабораторних випробувань, підвищення вимог до кваліфікації робітників і керуючих корпораціями і, нарешті, потреба у ліквідації ризику для великих корпорацій, котра потребує планування.

Другим важливим представник соціального інституціоналізму є американський економіст Рональд Коуз (1910). Він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат - «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про них заговорили, як зокрема статтю «Проблеми соціальних витрат» визнано найбільшим досягненням економічної думки після другої світової війни. Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку теорію, як трансакційні витрати. Витрати економічної діяльності щодо укладання угод: пошуку партнерів, проведення переговорів, укладання контрактів, дослідження виконання контрактів. Вартість трансакційних витрат становить значну частину загальних ресурсів економіки. З метою зменшення й мінімізації цих витрат одиниця господарювання створює фірму - організацію, що забезпечує зменшення трансакційних витрат, стабілізацію трансакційних відносин, перетворення їх у стійкі регулярні зв'язки. Фірми виникають добровільно, оскільки є найефективнішим методом організації виробництва. В середині фірми ринкові трансакції не діють, а трансакції обміну виконує підприємець-координатор, який спрямовує виробництво, виконуючи роль механізму цін. У мінімізації трансакційних витрат державі теж надається певна роль: прийняття відповідних законів і забезпечення їх дотримання, виробництво суспільних благ, оборона, державний апарат, інфраструктура, соціальні потреби.

Теорія суспільного вибору. Ця теорія сформувалась у 60-х pp. Її автором визнають видатного американського економіста Джеймса М. Б'юкенена (1919 р. нар.) В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б'юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини може бути застосований у дослідженні будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибір, у тім числі і в дослідженні політичних процесів. Прихильники теорії суспільного вибору роблять висновок про існування політичної нерівності, що зумовлена економічними причинами. Це - нерівність в одержанні інформації, її перекручення, прийняття чиновниками, рішень, які допомогли б їм бути переобраними, або рішень, які є неефективними для суспільства в цілому. Ураховуючи ці суперечності, прихильники теорії суспільного вибору пропонують реформування політичної системи.

Усе викладене ще раз підтверджує думку про те, що інституціоналізм не має загальної теоретичної основи. Але водночас його напрямки мають чимало спільних рис. Основні характерні ознаки інституціоналізму:

1. критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробці альтернативних програм;

2. спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками - соціологією, психологією, антропологією, юриспруденцією тощо;

3. намагання вивчати не стільки функціонування системи, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);

4. аналіз економічних відносин не з позицій так званої економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;

5. намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, визнання необхідності втручання держави в економіку.

2. Економічне вчення Д. Рікардо

Давид Рікардо (1772-1823) - англійський економіст класик політичної економії, послідовник і одночасно опонент Адама Сміта, виявив закономірність в умовах вільної конкуренції тенденцію норми прибутку до пониження, розробив теорію про форми земельної ренти. Стверджував, що цінність продуктів визначається кількістю праці, необхідної для їх виробництва, і розробив теорію розподілу, що пояснює, як ця цінність розділяється між різними класами суспільства. Його перші економічні праці були присвячені проблемам грошового обігу. 1817 р. було опубліковано його головну працю «Основи політичної економії та оподаткування». У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він не тільки розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками. Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо фактором зростання вважає розподіл. У передмові до першого видання своєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту й заробітну плату.) - головне завдання політичної економії»

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну й мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел - рідкісності і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їхньою унікальністю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не обмежується кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства і смаків споживача. Проте їхня кількість у загальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної більшості товарів визначається тільки працею. На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він вважає, що зміни в заробітній платі не спричиняють відповідних змін цінності товару. «Цінність товару, - писав він, - або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працю». Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо не погоджується із твердженням Сміта, що зростання ціни праці призводить до зростання цін товарів. Рікардо також розрізняє «природну» й «ринкову» ціну. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою - ціну. Ринкові ціни зазнають випадкових і тимчасових коливань. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних справляють попит і пропозиція. Проте за умов вільної конкуренції та переливання капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.

Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.

Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії Рікардо називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти. Ці категорії він розглядає з погляду їхньої величини і співвідношень.

Заробітна плата у Рікардо це - дохід робітника, плата за працю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух заробітної плати від руху народонаселення. За умов швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде бракувати робочих рук - заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з природною.

Прибуток у Рікардо - це перевищення цінності над заробітньою платою. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо, - це проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою. Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Велику увагу приділяє Рікардо і проблемі зниження норми прибутку. Це зумовлено тим що продуктивність праці в сільському господарстві зменшується, а це призводить до зростання цін на продукти харчування, отже, до зростання заробітної плати й відповідного зниження прибутку.

Земельна рента. Ренту Рікардо визначає як «частку продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і такими, що не руйнуються силами грунту». Аналізуючи ренту, Рікардо ставить завдання дослідити її природу й виявити закономірності її динаміки. Виникнення ренти Рікардо зв'язує з утвердженням приватної власності на землю. Основна теза Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. Зі зростанням населення починають обробляти менш родючі та гірше розміщені земельні ділянки. У такому разі ліпші землі створюватимуть ренту, а її величина залежатиме від різниці в якості цих ділянок. Мінова цінність усіх товарів (у тім числі й промислових) у Рікардо регулюється найбільшими витратами праці, необхідними для їх виробництва. За цих умов на ліпших землях, де затрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий дохід. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додатковий дохід привласнюють власники землі як ренту. Отже, рента в розумінні Рікардо - це перевищення цінності над середній прибуток. На відміну від Сміта, Рікардо твердить, що рента не впливає на рівень цін на хліб. Ціна не залежить від ренти, а навпаки, рента залежить від ціни. «Не тому хліб дорогий, - пише Рікардо, - що сплачується рента, а рента сплачується тому, що хліб дорогий». Абсолютної ренти Рікардо не визнавав. Він стверджував, що на гірших ділянках фермер одержує лише середній прибуток, а надлишку тут не виникає. Отже, з гірших ділянок землі рента не виплачується.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що в підтримуванні високих цін на хліб заінтересовані лише землевласники, тому що це забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо для обгрунтування вимог щодо скасування хлібних законів.

3. Економічна теорія А. Маршалла

Альфред Маршалл - (1842-1924) - видатний англійський економіст, фундатор неокласичної теорії, один із найвидатніших учених в історії економічної науки. А. Маршалл був визнаним лідером економічної науки кінця XIX - початку XX ст., засновником кембриджської школи маржиналізму, яка обґєднала багатьох його учнів та послідовників. За 50 років своєї творчої діяльності написав 82 праці. Основний твір вченого - «Принципи економіки» (1890), над яким він працював більше 20 років, вважається, що саме цією працею вчений започаткував неокласичний напрям в економічній науці. А. Маршалл вважав себе спадкоємцем класичної традиції, започаткованої Д. Рікардо та продовженої Дж.С. Міллем. Піддаючи належне класичній школі, Маршалл розпочав дослідження з виявлення сутності таких категорій, як багатство, капітал, гроші, економічна свобода та економічна конкуренція тощо. Стверджуючи, що всяке багатство «складається із речей, які прямо чи опосередковано задовольняють потреби людини», А. Маршалл запропонував власну класифікацію благ. До економічних благ дослідник відносив: матеріальні блага, якими людина володіє на правах приватної власності, ділові і професійні зв'язки та організацію підприємства. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об'єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності. Маршалл переосмислив, переробив теорію трудової вартості (дія об'єктивних факторів) і теорію граничної корисності (дія суб'єктивних факторів), поєднавши їх у власній теорії взаємних зв'язків попиту і пропозиції. Ключова ідея А. Маршалла полягала у відмові від теоретичних дискусій навколо вартості («цінності») на користь вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції як сил, що визначають процеси, котрі відбуваються на ринку. Він ґрунтовно проаналізував, як формуються і взаємодіють попит і пропозиція, увів поняття еластичності попиту, запропонував власну компромісну теорію ціни.

Ціну продукту він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок - як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. Маршалл уважав, що його теорія ціни спрямована на пошук усіх факторів, що визначають ціну. Його теорія синтезує й досліджує дві групи факторів, що впливають на ринкові ціни. Оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції, то їх дослідження потребує виділення суми факторів, від яких залежать їхні зміни та взаємозв'язок на ринку. З одного боку, є ціна попиту. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. Це група факторів ринкового походження. З другого - існує ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва, тобто має виробниче походження і визначається факторами виробництва: землею, працею, капіталом і організаторськими здібностями підприємця. У визначенні ціни Маршалл виділяв її залежність від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту. Витрати на виробництво граничної одиниці товару і виручка від його продажу будуть однакові. Середня або рівноважна ціна товару тлумачилася ним як результат ціноутворення, коли на ринку перетинаються ціни попиту і пропозиції. Маршалл одним з перших економістів пов'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. У теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією ціни належить теорії розподілу. Згідно з цією теорією кожний із факторів виробництва (земля, праця, капітал, підприємницька діяльність) також підлягають дії попиту і пропозиції. Виходячи з цього, кожен з цих факторів, як щойно було сказано, має ціну попиту, яка визначається його граничною продуктивністю, і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами. Величина зарплати, процента, ренти є рівноважною ціною цих факторів (праці, капіталу, землі). Прибуток, на відміну від цих доходів, не є гарантованим доходом підприємця, а змінюється зі зміною цін, і його розмір визначається багатьма причинами, серед яких не останнє місце належить «природним якостям» бізнесмена. Загальний національний дохід є результатом дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозиції факторів. Досліджуючи підприємницький дохід, вчений багато уваги приділив проблемі підприємництва. Він поділив підприємців на дві категорії: тих, хто йде уторованим шляхом і отримує нормальний прибуток, і тих, хто відкриває нові, поліпшені методи господарювання і отримує, крім нормального прибутку, тимчасовий додатковий дохід. Цей надлишок над нормальним прибутком А. Маршалл розглядає як квазіренту - рентоподібний дохід. Вчений вважав, що квазіренту створюють у короткому періоді (коротшому від часу, необхідного для введення і повноти запровадження в практику нових удосконалень і речового капіталу) усі види ресурсів, які задіяні у виробничому процесі. На думку А. Маршалла, величина квазіренти у короткому періоді залежить від ціни і попиту на товар. Це пов'язано з браком часу для пристосування різних факторів виробництва до попиту.

Заробітна плата розглядалася як винагорода найманих робітників за працю. На думку А. Маршалла, заробітна плата кожної категорії робітників має тенденцію дорівнювати чистому продукту, виробленому додатковою працею граничного робітника, заробітна плата якого дорівнює виробленому ним чистому продукту. Прибуток складається із двох самостійних видів винагороди: підприємницького доходу та процента. Процент на капітал - винагорода за втрати, з якими пов'язане очікування майбутнього задоволення від матеріальних ресурсів. Рента від землі - винагорода землевласникам за реалізацію власності на землю. Аналізуючи категорію «капітал», А. Маршалл виокремив дві складові: «здатність виробляти» і «здатність нагромаджувати», звернув увагу на здібності людини як на засоби виробництва (що розвивається у теорії людського капіталу).

Вклад Маршалла у розвиток економічної теорії безумовно великий. Книга Маршалла «Принципи політичної економії» є одним з найвеличніших творів з економічної теорії за останні 100 років і заслужила своє місце серед класики.

Список використаної літератури

1. Корнійчук Л.Я. Татаренко Н.О. Історія економічної думки, навчальний посібник 2001.

2. Ковальчук В.М., Сарай М. І. Історія світової та української економічної думки. Підручник з історії економічних вчень. - Тернопіль: «Астон», 2004.

3. Нестеренко. Історія економічних вчень. Київ, 1994.

4. Кушнір В.С. Історія економічних вчень: Навчальний посібник. - Харків: Еспада, 2004.

5. Проскурін П.В. Історія економіки і індустріальної цивілізації: навч. посіб, 2008.

6. Юхименко П. Історія економічних учень. 2005.

Размещено на Allbest.ru