Дослідження поведінки підприємства на різних типах ринків

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Мікроекономіка

Київ 2015

План

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1.1 Концепція Х-ефективності (Х - неефективності) Херві Лейбенестана та її головні компоненти

1.2 Які заходи державного регулювання необхідно застосовувати в умовах рівноваги Курно? Рівноваги Бертрана? Рівноваги Штакельберга

Розділ 2. Практична частина. Діяльність підприємства на ринках монопольної конкуренції та досконалої конкуренції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Метою кожного підприємця є отримання прибутку, тобто його максимізація. Проте динаміка доходу, як одного з вирішальних факторів прибутку, багато у чому залежить від ринкової ситуації, насамперед від переважного типу конкуренції. Як відомо, залежно від конкурентного середовища ринки поділяють на чотири групи: чистої (досконалої) конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії. Найважливішими ознаками, за якими виділяють різні моделі ринку, є: кількість фірм-продавців на ринку; тип продукту, що виробляється; можливості контролю за цінами з боку продавців та умови вступу в галузь.

Предметом дослідження даної курсової роботи є монополістична конкуренція та дуополія як ринкові структури. Досконала конкуренція і монополія - це протилежні крайні моделі ринкових структур. Проте можуть існувати і проміжні моделі, які не є повністю конкурентними, не контролюються єдиним продавцем і які зустрічаються набагато частіше. Дана робота присвячена розгляду моделей саме таких проміжних типів ринкової структури.

Монополістична конкуренція здійснюється тоді, коли відносно велика кількість фірм конкурують між собою за продаж диференційованого товару на ринку, де можлива поява нових продавців. Така ситуація є найпоширенішою моделлю сучасного ринку. Особливо це стосується товарів народного споживання. Кожен з нас як покупець найчастіше зустрічається з виробником чи продавцем, який у своїй поведінці орієнтується на монополістичну конкуренцію.

Монополістична конкуренція має ознаки як монополії, так і досконалої конкуренції, а вірніше буде сказати, що вона містить у собі дуже значний обсяг конкуренції, змішаної з невеликою дозою монопольної влади. Ринок сегментується, кожна фірма формує свій мікроринок, і на кожному з сегментів продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.

Наявність великого числа конкурентів в галузі не дає можливості використання ефекту масштабу, на якому заснована олігополія, а також взаємозалежної поведінки фірм в галузі. Це ослабляє бар'єри вступу до галузі і підсилює конкуренцію, істотно ослабляючи монополістичну владу над ціною. На відміну від монополістичної конкуренції олігополія означає поєднання більшої монопольної влади учасників ринку і більш слабкої конкуренції. В галузі олігополії зазвичай домінує декілька фірм, а вступ до ринку інших виробників обмежений. Але головна риса олігополістичного ринку - загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при визначенні лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної універсальної теорії олігополії. Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні. Отже в цій роботі буде представлено найбільш поширені моделі олігополії на прикладі дуополістичної структури ринку. Дуополія - тип ринкової структури, при якій є тільки два постачальники певного товару і між ними повністю відсутній монополістичні угоди про ціни, ринки збуту, квоти виробництва. Дуополія - найбільш простий випадок олігополії. Мета курсової роботи - дослідження поведінки підприємства на різних типах ринків: монополістична конкуренція та дуополія, а також визначення доходів, витрат та прибутку підприємства на цьому типу ринку.

Відповідно до мети поставлені наступні завдання :

1. Розкрити концепцію Х-ефективності (Х - неефективності) Херві Лейбенестана та її головних компонентів.

2. Надати характеристику методам державного регулювання в умовах рівноваги Курно, Бертрана, Штакельберга.

3. Виконати практичну частину роботи, яка полягає у дослідженні діяльності підприємства на ринку монопольної конкуренції та ринку дуополії.

Розділ 1. Теоретична частина

1.1 Концепція Х-ефективності (Х - неефективності) Херві Лейбенестана та її головні компоненти

Мікроекономічна теорія виробництва виходить із того, що обсяг випуску визначається кількістю і структурою застосовуваних факторів. З багатьох доступних методів виробництва підприємство прагне вибрати такий, що мінімізує альтернативну вартість використовуваних у процесі виробництва ресурсів. У термінах мікроекономіки це означає, що підприємство завжди прагне досягти найнижчої ізокости, залишаючись на заданій ізокванті (див. рис. 1.1.а), або ж найвищої ізокванти, залишаючись на заданій ізокості (див. рис. 1.1.б). Така стратегія виводить підприємство на оптимальний шлях зростання (рис. 1.2).

Рисунок 1.1. Оптимальна комбінація ресурсів

а - мінімізація витрат за заданого випуску

б - максимізація випуску за заданих витрат

Це положення спростував відомий американський економіст, уродженець Росії Х. Лейбенстайн у своїй основній статті, опублікованій майже 40 років тому. Зібравши дані і результати численних емпіричних досліджень, проведених різними вченими та організаціями, і переосмисливши їх, Х. Лейбенстайн дійшов висновку, що багато підприємств можуть працювати ефективніше без будь-яких змін у факторах виробництва. Наприклад, узагальнення результатів діяльності місій МОП (Міжнародна організація праці) з підвищення продуктивності праці в країнах, що розвиваються (на той період -- Індія, Бірма, Пакістан, Індонезія та ін.), виявило, що тільки за рахунок удосконалення організації виробництва без додаткових інвестицій можна досягти зменшення витрат більш як на 25 %. Далі в статті показано, що збільшення випуску або зменшення витрат можуть бути дуже значними, якщо виконуватимуться рекомендації консультантів з управління; за порівняння продуктивності праці в США та Великобританії у разі застосовування тієї самої технології більший випуск продукції спостерігається у США. Х. Лейбенстайн висуває концепцію, відому в економічній науці як концепція Х-фактора, або Х-ефективності Лейбенстайна, яка пояснює причини невідповідностей у віддачі тієї самої кількості ресурсів у разі застосовування тієї самої технології.

Рисунок 1.2. Оптимальна комбінація ресурсів для різних обсягів випуску

Лейбенстайн виокремлює такі головні компоненти так званого Х-фактора: внутрішня мотивація, зовнішня мотивація, особливості використання ресурсів, що не надходять у ринковий оборот. Втрати й виграші, обумовлені дією Х-фактора, Лейбенстайн назвав Х-неефективністю та Х-ефективністю відповідно.

Аналізуючи внутрішню мотивацію, Х. Лейбенстайн показав, що трудові контракти є неповними, вони не охоплюють багатьох деталей трудового процесу, звідси -- залежність ефективності праці від мотивації зусиль індивідуального працівника у рамках підприємства. Щоб побудувати модель цього явища, Лейбенстайн висуває низку ідей, використовує складний набір поведінково-психологічних постулатів, які пояснюють дії окремого працівника, вводить поняття «область інерції», застосовуючи його як до окремого працівника, так і до системи внутрішньофірмового управління в цілому. Х-неефективність цього виду може бути наслідком неповноти трудових договорів, низької трудової моралі, неефективної системи оплати праці, недостатньої зацікавленості керівників, які виявляють «поведінку, яка не максимізує» кінцевих результатів виробництва, та низки інших причин.

Друга складова аргументації Лейбенстайна стосується зовнішніх мотивацій і недостатньо ефективного використання ресурсів, що не надходять у ринковий оборот. Один з її аспектів полягає в тому, що недостатність конкуренції на ринку призводить до витратного «розслаблення» всередині фірми, тоді як конкуренція спонукає до пошуку шляхів зменшення витрат. Х-неефективність цього роду є наслідком неконкурентного оточення підприємства, непередбаченого втручання держави в діяльність підприємств і функціонування ринкового механізму, особливостей національного характеру, моральних цінностей і традицій народу.

Графічне подання неоптимального шляху зростання. На рис. 1.3. наведено ізокостно-ізоквантну діаграму, на якій промінь ОА, що проходить через точки рівноваги виробника (Е1 = E4), характеризує оптимальний шлях зростання випуску. Наслідком Х-неефективності буде те, що підприємство, перебуваючи у точці Е1 і намагаючись досягти вищої ізокванти Q2, не може «потрапити» у точку Е2. Воно може досягти випуску Q2 тільки компенсуючи неефективність своєї діяльності використанням додаткових ресурсів, тобто перейшовши з точки Е1 у точки В2 або D2. Приріст витрат на ресурси за збільшення випуску може дорівнювати ТС2 - ТС1, а дорівнює ТС3 - TC1, що істотно більше. Отже, Х-неефективність діяльності перекривається нарощуванням додаткових обсягів ресурсів.

Рисунок 1.3. Оптимальний (Е1Е4) та неоптимальні (D1D4 і В1В4) шляхи зростання

Типовий приклад такої поведінки -- діяльність багатьох підприємств у СРСР. Результатом її була висока енергоємність і матеріаломісткість продукції, втрати робочого часу, хижацьке ставлення до природних ресурсів, витратний характер економіки в цілому. Особливо це виявлялося в сільському господарстві, організованому за колгоспно-радгоспним принципом.

І хоча концепцію Х-фактора Лейбенстайна було піддано жорсткій критиці такими відомими вченими, як Дж. Стіглер, О. Вільямсон та ін., її значення виходить за межі теорії виробництва. Вона послужилася базою для становлення так званої нової мікроекономіки, що, на відміну від традиційної неокласичної мікроекономіки, яка досліджує економічні процеси на молекулярному рівні домогосподарств, підприємств, фірм, виходить із постулату атомарної структури товариства і вважає єдиним суб'єктом прийняття рішень окрему людину. При цьому людина Х. Лейбенстайна, на відміну від людини А. Сміта, яка керується принципом економічної раціональності, гнучкіша, пластичніша, відкритіша для зовнішнього світу. Це людина, яка високо цінує свої внутрішні спонуки, яка виявляє, залежно від обставин і власних мотивів, різні типи поведінки, яка нерідко приймає обмежено раціональні або навіть ірраціональні рішення.

Ключові положення. Товаровиробник, приступаючи до організації випуску якогось блага, повинен виявити технічно ефективні способи виробництва і вибрати з них один -- економічно ефективний, який забезпечує заданий обсяг випуску за мінімуму витрат або максимізує випуск за заданого бюджету.

Роль бюджетної лінії в теорії виробництва виконує лінія рівних витрат, або ізокоста -- геометричне місце точок у просторі факторів виробництва, кожна з яких характеризує комбінацію факторів, що може бути придбана на обмежений бюджет за сформованих ринкових цін на ресурси.

Ізокоста являє собою пряму лінію, яка може бути побудована шляхом відсікання на осях координат відрізків, що показують максимально можливе споживання одного з факторів за нульового споживання іншого за умов повного використання бюджету.

Карта ізокост -- множина ізокост, що характеризує доступні виробникові комбінації факторів за різних бюджетів і незмінних цін на ресурси.

Властивості ізокост: негативний нахил, що визначається співвідношенням цін ресурсів; рівнобіжність, оскільки ціни на ресурси та їх співвідношення передбачаються незмінними; чим далі ізокоста знаходиться від початку координат, тим більший бюджет вона відбиває; зміна ціни одного з ресурсів спричинює поворот ізокости навколо точки, що характеризує максимально можливу кількість іншого ресурсу, ліворуч -- якщо ціна ресурсу збільшується, і праворуч якщо знижується; зміна співвідношення цін ресурсів так само змінює нахил ізокости.

Технічно ефективні способи одержання заданого випуску подаються ізоквантою (картою ізоквант), економічні можливості товаровиробника задаються ізокостою (картою ізокост). Оптимальна комбінація факторів, що мінімізує витрати, -- точка дотику заданої ізокванти та нижчої з можливих ізокост, а, що максимізує випуск, -- точка дотику заданої ізокости та найвищої з можливих ізокост.

Оптимум виробника -- стан, коли виробник обрав і реалізує оптимальну комбінацію факторів виробництва. Досягнувши оптимального становища, виробник не залишатиме його, допоки не зміняться ціни на ресурси, або ж рухливість ринкового попиту не стане вимагати зміни обсягів випуску продукції, або ж з якихось причин не зміниться бюджет на придбання ресурсів. Саме тому таке становище іноді називають внутрішньою рівновагою виробника. Іншими словами, товаровиробник перебуває у стані внутрішньої рівноваги, якщо співвідношення «витрати--випуск» поліпшити неможливо.

Оптимум, або внутрішню рівновагу товаровиробника, характеризують дві рівнозначні умови: 1) співвідношення граничних продуктивностей ресурсів дорівнює співвідношенню їхніх цін; 2) зважені за цінами граничні продукти факторів виробництва мають бути однакові.

Якщо ж ціна на якийсь ресурс знижується і, отже, його гранична продуктивність на грошову одиницю зростає, підприємству варто перерозподіляти витрати на користь ефективнішого ресурсу, допоки зважені за цінами граничні продуктивності всіх факторів виробництва не вирівняються.

Якщо розмір попиту перевищує виробничі можливості підприємства і ця тенденція має стійкий характер, підприємству варто змінити обсяги застосування факторів і перейти на вищу ізокванту. Для будь-якого обсягу випуску існує своя найефективніша комбінація факторів, яка мінімізує витрати. Лінію, що з'єднує точки дотику ізокост та ізоквант (точки оптимуму, або рівноваги виробника), називають оптимальним шляхом зростання, або лінією зростання, лінією експансії, траєкторією розвитку і т. п.

Лінія експансії може мати різну конфігурацію. Це залежить від співвідношення цін на ресурси, соціально-економічної та технічної орієнтації підприємства й низки інших причин. Якщо підприємство віддає перевагу капіталомістким технологіям, то лінія експансії буде нахилена до осі K; якщо ж ставиться завдання створення якомога більшої кількості робочих місць, можливо навіть на шкоду їхній механооснащеності (праця споживається в більшому ступені, ніж капітал), то лінія експансії буде нахилена до осі L. Зміна цін ресурсів змінює нахил ізокости і відповідно форму лінії експансії.

Зміна ціни фактора впливає на положення оптимуму виробника. Лінія «ціна--споживання фактора» -- геометричне місце точок оптимуму виробника, що відповідають різним рівням ціни фактора.

Загальний результат зміни ціни фактора виробництва може бути розбитий на дві складові -- ефект заміни та ефект випуску.

Ефект заміни -- це та частина зміни обсягу споживання ресурсу, що є результатом зміни його ціни.

Ефект випуску -- це та частина зміни обсягу споживання ресурсу, що обумовлена зміною обсягу випуску в результаті зміни ціни одного з ресурсів, які формують комбінацію факторів, що мінімізує витрати виробництва.

Ефект заміни завжди негативний: підвищення ціни ресурсу веде до зменшення, а її зниження -- до збільшення обсягу споживання даного ресурсу.

Ефект випуску для «нормальних ресурсів» (нормальних переваг виробника) також негативний, його дію посилює вплив ефекту заміни.

Для «неякісних ресурсів» (менш вагомих для виробника) вплив ефектів заміни і випуску різноспрямований; загальний результат (вплив на обсяг споживання ресурсу) не передбачуваний: він може бути і позитивним, і негативним.

Результати численних емпіричних досліджень показують, що найчастіше за випуску тієї самої продукції різними товаровиробниками (як у рамках національної економіки, так і по країнах) спостерігається різна віддача тієї самої кількості ресурсів за такої самої технології.

Американський економіст Х. Лейбенстайн висунув концепцію Х-фактора, головні компоненти якого -- внутрішня мотивація, зовнішня мотивація, особливості використання ресурсів, що не надійшли в ринковий оборот. Втрати й виграші, обумовлені дією Х-фактора, Х. Лейбенстайн назвав відповідно Х-неефективністю та Х-ефективністю.

Негативна дія Х-фактора призводить до того, що підприємство не в змозі вийти на оптимальний шлях зростання і компенсує неефективність власної діяльності нарощуванням додаткових обсягів ресурсів. Типовий приклад такої поведінки -- витратна економіка СРСР.

Розробки Х. Лейбенстайна послужилися базою для становлення так званої нової мікроекономіки, що виходить із постулату атомарної структури суспільства і вважає єдиним суб'єктом прийняття рішень окрему людину.

За створення нового виробництва і вибору шляху зростання підприємству варто враховувати різноманітні фактори: ціни на ресурси та їх динаміку; усталеність попиту на продукцію; можливість появи товарів-субститутів і нових конкурентів; спрямованість соціальної, економічної і технічної політики тощо. Проте економічно ефективним способом виробництва якогось заданого обсягу випуску був, є і буде такий, що мінімізує альтернативну вартість використовуваних у процесі виробництва ресурсів.

1.2 Які заходи державного регулювання необхідно застосовувати в умовах рівноваги Курно? Рівноваги Бертрана? Рівноваги Штакельберга

У моделі Бертрана розглядається проблема олігополістичного взаємозв'язку - необхідність кожній фірмі взяти до уваги поведінку конкурентів при визначенні своєї ринкової стратегії . Щоб зрозуміти поведінку конкуруючих фірм, потрібно зробити просте припущення щодо реакції кожної фірми на діі конкурентів.

Згідно «цінової» варіації моделі Бертрана, кожна фірма встановлює ціну так, начебто вона очікує, що інші фірми галузі залишать свої ціни незмінними. На мал. 2.1 зображено, як цінова теорія Бертрана може працювати в галузі, що складається тільки з двох фірм. Кожна фірма визначає ціну, яка максимізує прибуток при будь-якій ціні, що може установити конкурент. Ці ціни зображені у вигляді т.зв. кривої реакції.

Мал. 2.1. Теорія олігополії Бертрана.

Де:

R1 - крива реакції 1-й фірми;

R2 - крива реакції 2-й фірми.

Відповідні криві описують найкращі ціни для кожної з двох фірм при заданій ціні іншої фірми. Наприклад, якщо фірма 1 буде монополістом, вона установить ціну 150 гривень. Якщо потім на ринку з'явиться фірма 2, то вона почне цінову війну, пересуваючи галузь крок за кроком у точки А, В, С, D і, нарешті, Е. У точці Е встановлюється стабільна рівновага.

У крайньому випадку, фірма 2 може встановити таку високу ціну, що ця ціна виведе її з ринку, залишивши першій фірмі чисту монополію. У цьому випадку фірма 1 максимізує прибуток, установивши ціну 150 гривень, що показує пунктирна лінія, називається «монопольна ціна фірми 1». Монопольна ціна фірми 2 показана в такий же спосіб. Ці дві криві реакції можуть визначатися кривими витрат двох фірм і кривими попиту.

Теорія Бертрана приводить до стабільної рівноваги. При цінах вищих за точку перетину двох відповідних кривих, кожна фірма має стимул знижувати ціну, встановлену конкурентом. При цінах нижчих за точку перетину, кожна фірма має стимул встановити ціну більшу, ніж її конкурент.

Таким чином, при цьому припущенні існує тільки одна ціна, яку може встановити ринок. Однак, оскільки ця теорія поширюється на ринки не тільки з двома фірмами, можна довести, що рівноважна ціна рухається поступово від монопольної ціни до ціни, рівної граничним витратам. Отже, рівновага Бертрана в галузі, де існує тільки одна фірма, досягається при монопольній ціні; у галузі з великим числом фірм -- при конкурентній ціні; а в олігополії розбіжності розмірів -- коливається в цих межах.

Модель Курно заснована на конкуренції за обсягами випуску. Ціна визначається сукупним обсягом випуску фірм відповідно до лінійної кривої попиту.

Модель Курно заснована на припущенні, що кожна фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи з незмінності обсягів випуску конкурента.

Для цієї моделі можна побудувати криві реагування для двох фірм, що визначають оптимальний обсяг випуску однієї з них при заданому обсязі іншої ( Мал. 2.2 ).

Мал. 2.2. Рівновага Курно.

Якщо на ринок виходить тільки фірма 1, то, як монополіст вона вибирає обсяг випуску Qm=240. Фірма 2, вийшовши на ринок, у своїй стратегії буде виходити з фіксованого обсягу пропозиції 240, і виходячи зі своєї кривої реагування R2 , визначить обсяг Q=120. Тоді фірма 1, виходячи з цього обсягу і своєї кривої реагування R1, визначить обсяг Q=180. Фірма 2 відповідає обсягу Q=150. Цей процес продовжується доти, доки фірми не зійдуться на обсязі Q 1 =Q 2 =160 (точка Е).

Якщо порівняти цей обсяг з обсягом конкурентної рівноваги (QК=480), то ми бачимо, що кожна фірма в стані рівноваги Курно забезпечує тільки третину ефективного конкурентного обсягу , а галузь, при дуополії Курно випускає 2/3 конкурентного обсягу , чиста монополія забезпечує тільки Ѕ цього обсягу. Таким чином, конкуренція за обсягами у моделі Курно не призводить ринок до стану конкурентної рівноваги (на відмінну від моделі Бертрана). випуск олігополістичний рівновага стратегія

Скоротивши власний обсяг виробництва, який між тим є більшим, ніж обсяг виробництва фірми 2, лідер не має можливості примусити фірму 2 залишитись на рівні двох одиниць виробництва. Тому перевага лідера зумовлює єдине оптимальне для нього рішення -- виробництво Qi = 4

У моделі Штакельберга фірма 1 фактично ігнорує свою функцію реакції. Вона обирає обсяг виробництва, який максимізує її прибуток. Якби обидві фірми мали однакову економічну силу, жодна з них не змогла б маніпулювати поведінкою іншої, а рівновага зрештою відповідала б точці рівноваги Курно

Рівновага Штакельберга є також окремим випадком рівноваги Неша, але для домінуючої стратегії.

Розглянуті моделі характеризують варіанти поведінки олігополістів.

Коли в галузі приблизно однакові фірми, для аналізу підходить модель Курно чи Бертрана.

Коли в галузі домінує одна велика фірма, яка є лідером у впровадженні нових товарів або встановленні цін, то підходить модель Штакельберга

У 90-х роках ХІХ ст. Ф. Еджуорт ввів у модель Бертрана фактор невизначеності взаємної реакції, що робить рішення не детермінованим. Пізніше, вже у 20-х роках ХХ ст., в моделі реакції почали включати витрати, кількість продукції та інші змінні.

Якщо припустити, що фірми будуть виявляти реакцію одна до одної, можуть виникати різні ситуації. Фірми можуть рухатися до точки рівноваги Курно у випадку некооперативної рівноваги, коли кожна з них максимізує прибуток, виходячи з певних уявлень про стратегію іншої фірми.

Якщо ж ці фірми виходять з припущення, що конкурент застосовує стратегію максимальної шкоди для іншого, то оберуть реакцію макси- міну.

Може статись, що фірми будуть рухатись до точки кооперативної рівноваги і максимізують свій сукупний прибуток. Тому немає підстав вважати, що один результат буде більш вірогідним, ніж інший

Якщо олігополістичні фірми виготовляють диференційовану продукцію, їм більш логічно в конкурентній боротьбі обирати не обсяг виробництва, а ціни.

Попит на продукцію кожної з двох дуополістичних фірм залежить від їх власної стратегії, а також ціни конкурента. Обидві фірми обирають ціни одночасно, розглядаючи ціну конкурента як дану

Цінова конкуренція в моделі Бертрана може бути проілюстрована за допомогою кривих реакції фірм, побудованих за тим самим принципом, що й криві реакції для моделі Курно, тільки відносно цін

За моделлю Курно кожна фірма в стані рівноваги виготовляє значно менше продукції і за значно вищою ціною, ніж за моделлю Бертрана. У моделі Курно обидві фірми отримують економічний прибуток, у моделі Бертрана -- лише нормальний прибуток, оскільки:

р = р2 = MC.

Цінність моделі Бертрана в тому, що вона показує, наскільки суттєво відрізняється рівноважний результат (Q, P, П) для олігополії, залежно від вибору фірмами стратегічного показника.

Модель Бертрана також має недоліки.

Якщо фірми призначають однакову ціну, то невідомо, яка частка сукупного обсягу продажу припадає на кожну з них. У моделі припускається, що кількість продукції розподіляється порівну, але не доведено, чому має бути саме так. Моделі Курно і Бертрана вважаються класичними

Модель Штакельберга, розроблена в 1934 р., є модифікацією моделі Курно для випадку, коли в умовах дуополії одна з фірм є ініціатором, тобто першою визначає свій обсяг виробництва, на відміну від одночасного визначення рівня виробництва в моделі Курно. Це -- модель лідерства за обсягами.

Розділ 2. Практична частина. Діяльність підприємства на ринках монопольної конкуренції та досконалої конкуренції

Необхідно визначити всі економічні показники діяльності підприємства на вибраних типах ринків (монополістична конкуренція та дуополія), а саме: сукупні витрати, граничні витрати, сукупний дохід, граничний дохід та економічний прибуток підприємства. Наприкінці другої частини необхідно побудувати графік доходів та витрат, а також рівноваги підприємства на цих типах ринків та визначити оптимальну кількість виробництва, ринкову ціну та прибуток підприємства.

Передостання цифра залікової книжки	Показники діяльності підприємства
7	MC = 30Q +300 P= 650 - 20Q

Ринок монополістичної конкуренції складається з безлічі покупців і продавців, що укладають угоди не за єдиною ринковою ціною, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін визначається здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товарів. Реальні вироби можуть відрізнятися один від одного якістю, властивостями, зовнішнім оформленням, сервісом, що супроводжує товар, тобто тут має місце розходження в так званій «товарній пропозиції». Покупці усвідомлюють різницю в товарних пропозиціях і готові платити за товари по-різному. Щоб чимось відрізнитися, крім ціни, продавці прагнуть розробити різні пропозиції для різних споживчих сегментів і широко застосовують практику присвоєння товарам марочних назв, рекламу й методи особистого продажу. Особливу роль у процесі розроблення товарних пропозицій відіграє формування ціни на товар виходячи зі структури попиту, цін конкурентів, витрат виробництва тощо. У зв'язку з наявністю великої кількості конкурентів стратегії їхнього маркетингу чинять на кожну окрему фірму менше впливу, ніж в умовах олігополістичного ринку.

Розглянемо основні риси монополістичної конкуренції.

1. На ринку діє досить велика кількість продавців. Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців має бути:

- не надто великою, щоб попит не перетворився на абсолютно еластичний, що властиво для чистої конкуренції;

- не надто малою, щоб кожна фірма володіла відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль над ціною;

досить значною, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;

- достатньою, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.

2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча й належать до однієї товарної групи, досить диференційовані. Ця диференціація ґрунтується як на реальних, так і на удаваних відмінностях. Реальні відмінності досягаються за рахунок:

а) якості товару. Товари можуть відрізнятися певними функціональними особливостями, матеріалами, з яких вони виготовлені, дизайном, якістю роботи тощо. Товарні ринки України переповнені товарами з однаковою товарною маркою, але виготовленими у різних країнах. При цьому їхня якість може мати досить суттєві відмінності;

б) поглиблення післяпродажного обслуговування. Фірми намагаються виділити свій товар серед інших аналогічних ним, що збільшують термін гарантійного обслуговування, безкоштовно доставляють товар покупцеві, на місці збирають і встановлюють меблі тощо;

в) місця продажу товару. Це особливо стосується товарів, потреба в яких виникає у певному місці. Скажімо, кафе, розташоване у людному місці на березі Дніпра з чудовим краєвидом, чи бензоколонка на трасі з активним рухом автомобілів будуть привабливішими для покупців за інших рівних умов;

г) стимулювання збуту. З метою виділення свого товару серед інших фірма може стимулювати збут, встановлюючи призи для покупців.

Проте диференціація товару часом ґрунтується на удаваних відмінностях. Найчастіше на них спрямована активна рекламна політика фірми. Цьому також підпорядковане використання відомих торгових знаків або торгових марок.

3. Обмежена можливість впливу на ціну. Було б помилковим вважати, що при монополістичній конкуренції фірма взагалі не може вплинути на ціну продукту, який вона реалізовує. Вдале розташування, яскрава упаковка, результативна рекламна кампанія дають фірмі певні переваги над іншими, що зумовлює можливість реалізу-вати свою продукцію дещо дорожче. Однак ця можливість обмеже-на тим, що на ринку монополістичної конкуренції існує багато близь-ких товарів-субститутів, а тому покупець має змогу придбати товар у іншого продавця, якщо його ціна виявиться привабливішою.

4. Легкий вступ у галузь. Оскільки на ринку досить велика кількість конкуруючих фірм, створити якісь бар'єри для вступу у галузь нових виробників практично неможливо. Разом з тим, існує певний виняток з цього правила. Скажімо, кількість місць, найзруч-ніших для встановлення кіосків, обмежена, а тому для додаткових конкурентів з'являються бар'єри. Це особливо важливо для розуміння моделі поведінки фірми на ринку з монополістичною конкуренцією у довготерміновому періоді.

Функція витрат фірми має вигляд: МС = 30Q + 300, тобто постійні витрати становлять 300 грошових одиниць, а змінні - 30Q.

Попит на продукцію монополіста заданий як Р = 650 - 20Q.

1. Для визначення оптимального обсягу виробництва знайдемо середні і граничні витрати, сукупний і граничний дохід:

Середні витрати:

ATC = MC / Q = (30Q + 300) Q = 300 / Q + 30

Граничні витрати:

MC = dMC / dQ = (30Q + 300) '= 30

Сукупні доходи монополіста:

TR = PQ = (650 - 20Q) Q = 650Q - 20Q2

Граничні доходи:

MR = dMR / dQ = (650Q - 20 Q2) = 650 - 20Q

Таблиця 1

Q	Р = 650 - 20Q	MC = 30Q + 300	ATC = 300 / Q + 30	MR=650 - 20Q	TR = 650Q - 20Q2
1	630	330	330	630	630
2	610	360	180	610	1220
3	590	390	130	590	1950
4	570	420	105	570	1770
5	550	450	90	550	2750
6	530	480	80	530	3180
7	510	510	73	510	3570
8	490	540	67,5	490	3920
9	470	570	63,3	470	4230
10	450	600	60	450	4500

Побудуємо графіки отриманих значень



На ринку монополістичної конкуренції умовою рівноваги є MR=MC

Тож в нашому випадку маємо наступне рівняння :

650 - 20Q = 30Q +300

- 20Q-30Q = 300-650

-50 Q = -350

Q = 7

Отже, при обсязі в 7 одиниць прибуток фірми на ринку монополістичної конкуренції максимальна:

Ціна продукції становить:

Р = 650 - 20Q = 650 - 20 * 7 = 510 грошових одиниць.

Отже, P = MR = MC = 510 грошових одиниць.

Отже, обсяг оптимального випуску продукції становить MR = MC = 7 одиниць.

Дуополія (від латів. duo -- два і греч. poles -- продавець) - термін, вживаний в політекономії для позначення ринкової структури галузі господарства в розвинених країнах, при якій існують тільки два постачальники певного товару і між ними немає монополістичних угод про ціни, ринки збуту, квотах виробництва та ін. Поняття дуополія відображає різні форми ринкової організації. Перша форма -- ринок, де панують дві крупні торговельно-промислові компанії, між якими є таємна угода, що забезпечує отримання максимального прибутку за допомогою нееквівалентного обміну. Таке положення типове для початку ХХ ст. Друга форма -- ринок сучасних галузей масового виробництва, на якому також панують дві компанії. Між ними зазвичай існує мовчазна угода про монопольні ціни і ведеться нецінова конкуренція. Третя форма -- ринок, на якому є два постачальники, але між ними повністю відсутні монополістичні угоди. Це можливо в двох ситуаціях: або як тимчасовий стан ринку в початковий період виробництва нового товару і «проби сил» двох постачальників, або як стан запеклої конкуренції при переході від простіших до розвиненіших форм монополії. Ця форма використовується деякими економістами в апологетичних цілях для доказу можливості постійної відсутності монополії в умовах високо концентрованого виробництва.

Першим, хто змоделював поведінку дуополістів, які враховують особливості ринкової позиції конкурента, його ринкову владу, був Г. фон Штакельберг. Власне, якщо в моделі дуополії враховувати економічну силу конкурентів, а вона може бути або однаковою, або ні, то можливі такі чотири ситуації:

· перший продавець є лідером і встановлює ринкову ціну, а другий -- аутсайдером, який підпорядковує свої дії поведінці лідера;

· другий продавець виступає лідером, а перший займає залежну позицію;

· обидва продавці намагаються бути лідерами і проводити незалежну ринкову політику;

· обидва продавці на ринку пасивні й пристосовуються до дій співучасника.

Враховуючи, що умовою максимізації прибутку фірми, що діє в умовах ринку дуополії, є рівність граничного доходу і граничних витрат (MC = MR), отримуємо:

650 - 20Q = 30Q +300

- 20Q-30Q = 300-650

-50 Q = -350

Q = 7

Ціна продукції становить:

Р = 650 - 20Q = 650 - 20 * 7 = 510 грошових одиниць.

Отже, P = MR = MC = 510 грошових одиниць.

Побудуємо графік доходів та витрат:

З рис. 2 видно, що Р> МС, значить виробництво необхідно розширити. Фірма на ринку дуополії буде розширювати своє виробництво до max до тих пір, поки Р = МС (рівновага).

Висновки

Дослідивши поводження фірми в умовах монополістичної конкуренції та дуополії і можна зробити наступні висновки (дуополія - найбільш простий випадок олігополії, тому порівняємо монополістичну конкуренцію та олігополію):

· Основні ознаки монополістичної конкуренції: значна кількість фірм у галузі, які мають невеликий контроль над цінами; взаємозалежність фірм відсутня ,а змова практично неможлива; продукт диференційований; в економічному суперництві використовують цінову й нецінову конкуренцію; входження в ринок є відносно легким.

Щодо галузей олігополії, то вони характеризуються присутністю декількох фірм, кожна з яких володіє значною часткою ринку. Поведінка фірм є взаємозалежною. В основі існування олігополії лежать різноманітні бар'єри для входження у галузь. Продукти олігополістів можуть бути як однорідними, так і диференційованими.

· У короткостроковому періоді фірми за умов монополістичної конкуренції можуть отримати економічні прибутки або зазнавати збитки. Легке входження фірм у галузь і вихід з неї забезпечують нормальний прибуток у довгостроковому періоді.

· За монополістичної конкуренції ціна перевищує граничні витрати, що свідчить про недосяжність розподільної ефективності, ціна перевищує мінімальні середні витрати, що вказує на досяжність соціальної ефективності за монополістичної конкуренції, стан довгострокової рівноваги досягається в точці, в якій фірми мають нульові прибутки, як в умовах досконалої конкуренції, однак ціна перевищує величину граничних витрат.

Порівнюючи монополістичну конкуренцію з дуополією за основними ознаками, що визначають форму ринкової структури, отримаємо таблицю:

Таблиця 1.

Моделі ринку конкуренції	Кількість фірм в галузі	Характер продукції	Вхідні бар'єри	Моделі ринку конкуренції
Дуополія	Дві фірми	Різнорідна продукція або однорідна	Високі	Досконала конкуренція
Монополістична конкуренція	Безліч фірм	Різнорідна продукція або однорідна	Низькі	Чиста монополія

Виробництво -- процес створення матеріальних і суспільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію - виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Аналізуючи внутрішню мотивацію, Х. Лейбенстайн показав, що трудові контракти є неповними, вони не охоплюють багатьох деталей трудового процесу, звідси -- залежність ефективності праці від мотивації зусиль індивідуального працівника у рамках підприємства. Щоб побудувати модель цього явища, Лейбенстайн висуває низку ідей, використовує складний набір поведінково-психологічних постулатів, які пояснюють дії окремого працівника, вводить поняття «область інерції», застосовуючи його як до окремого працівника, так і до системи внутрішньофірмового управління в цілому. Х-неефективність цього виду може бути наслідком неповноти трудових договорів, низької трудової моралі, неефективної системи оплати праці, недостатньої зацікавленості керівників, які виявляють «поведінку, яка не максимізує» кінцевих результатів виробництва, та низки інших причин.

Друга складова аргументації Лейбенстайна стосується зовнішніх мотивацій і недостатньо ефективного використання ресурсів, що не надходять у ринковий оборот. Один з її аспектів полягає в тому, що недостатність конкуренції на ринку призводить до витратного «розслаблення» всередині фірми, тоді як конкуренція спонукає до пошуку шляхів зменшення витрат. Х-неефективність цього роду є наслідком неконкурентного оточення підприємства, непередбаченого втручання держави в діяльність підприємств і функціонування ринкового механізму, особливостей національного характеру, моральних цінностей і традицій народу.

У мікроекономіці не існує єдиної моделі олігополії. Розроблені часткові моделі рівноваги, - моделі Курно, Штакельберґа, Бертрана і ряд їх модифікацій, а також узагальнена модель рівноваги Неша, - з метою визначення рівноважного обсягу випуску і рівноважної ціни олігополістичної фірми.

Список використаної літератури

1. Базидевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 224с.

2. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посіб. - 5-те вид., стер. - К.: «Знання», КОО, 2006р. - 211с.

3. Кара гадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 2008с.

4. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 416 с.

5. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник. К.:ЦУЛ, 2003. - 192 с.

6. Макконелл К.Р., Брю С.Л Економікс: принципи, проблеми та політика: Пер. З 14-ого англ. вид. - М.: ІМФРА - М, 2005, - ХХХІ, 927 с.

Размещено на Allbest.ru