Сутність та структура економічної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії

Курсова робота

на тему: «Сутність та структура економічної системи»

Виконав: студент І курсу,

1-ої групи, спеціальності 6504/1

факультету АПК

Серьогін Дмитро Вікторович

Науковий керівник: доц. Руженський М.М.

Київ - 2016



План

Вступ

Сутність і основні структурні елементи економічної системи

Класифікація видів економічної системи

Галузева структура економіки України за 2010-2015 роки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

економічний закон галузевий україна

Актуальність теми. Економічна система - це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем. Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною. У сучасному глобалізованому світі функціонують і розвиваються різні моделі економічних систем. Економісти дотримуються різноманітних поглядів щодо критеріїв їх класифікації, а отже, щодо їх типів та моделей. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що проблема економічних систем суспільства, їх генезису, внутрішніх чинників та логіки становлення і розгортання є однією з найактуальніших у сучасній економічній теорії. Це зумовлено як теоретичними, так і практичними аспектами дослідження, а також особливою важливістю глибокого розуміння закономірностей трансформації економічних систем суспільства для відповідного конструювання економічної політики держави. Проблематика економічних систем займає важливе місце в дослідженнях зарубіжних вчених - Грегорі Н. Манків. Теоретичні витоки сучасних уявлень про природу і функції економічних систем у працях: Базилевича В., Базілінської О., Добродумова П., Диби М., Панчишина С. та ін.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси економічної системи та її структурні елементи, обґрунтувати критерії класифікації економічних систем і виокремлення на цій основі найважливіших типів і моделей сучасних економічних систем, з'ясування їх сутнісних ознак і властивостей у процесі розвитку. Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

охарактеризувати структурні елементи економічної системи;

дослідити класифікацію економічних систем та її критерії;

проаналізувати галузеву структуру економіки України.

Цікавий підхід до типологізації економічних систем суспільства спробували обґрунтувати П.Семюелсон, У.Нордгауз та Дж. МакКоллум. Серед вітчизняних економістів цю проблему досить широко проаналізував класик теорії економічних систем суспільства Б.Гаврилишин, а згодом І.Грабинський зробив спробу творчо розвинути його ідеї у своїх працях. Найбільша увага до методологічної проблеми типологізації економічних систем суспільства приділена у працях Г.Башнянина.

Сутність і основні структурні елементи економічної системи

Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету. Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? [1, с.59]

Рис. 1.1 - Ознаки економічної системи

Як і будь - яка інша система, економічна характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Єдність обумовлює взаємодію, взаємопроникнення і взаємозамінність елементів системи, забезпечує стійкість зв'язків між господарюючими суб'єктами. Керованість економічної системи - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, що забезпечують її рівновагу. Цілеспрямованість економічної системи має на увазі чітке усвідомлення цілей, що ставить перед собою суспільство. Кінцева мета - вільний всебічний розвиток особистості.[2, с. 19]

Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо. Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, нечужинність її елементів.

Структурні елементи економічної системи:

* економічні відносини

* продуктивні сили суспільства

* механізм господарювання

Рис.1.2 - Структурні елементи економічної системи

Структурні елементи економічної системи є водночас її підсистемами. Основною, найважливішою ланкою економічної системи є економічні відносини, які визначають глибинний пласт кожного способу виробництва.

Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ. Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.



Рис. 1.3 - Система економічних відносин

Техніко-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини - насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади. Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є певна форма власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.[1,c.67] Розглянемо, наприклад, рабовласницький і феодальний способи виробництва. Щонайперше, чим вони відрізняються одне від одного, -- це форма власності на засоби виробництва і на людину: рабовласник був повним володарем засобів виробництва і раба, якого він міг продати або навіть убити; за феодалізму поміщик, залишаючись власником землі та інших засобів виробництва, вже не мав права вбити свого кріпака, а в окремих країнах Західної Європи -- навіть продати. Економічні відносини, ядром яких є відносини власності (вони не тотожні, як вважають окремі автори, оскільки до економічних відносин, крім відносин власності, належать відносини розподілу, планомірність тощо; так само, як Сонячна система складається не лише із Сонця, а й із дев'яти великих планет, їх супутників, великої кількості малих планет та ін.), виступають суспільною формою продуктивних сил. Економічні відносини і продуктивні сили -- це форма і зміст способу виробництва, а разом із надбудовою -- формації.

Продуктивні сили - це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. [1, c.66-67]

Рис. 1.4 - Продуктивні сили суспільства

Центральне місце в продуктивних силах належить людині з її здатністю працювати і створювати блага. Знання і виробничий досвід людей, їх працездатність, активність і працелюбність визначають можливості і могутність суспільного виробництва. Провідна роль людей у продуктивних силах, з одного боку, проявляється у тому, що лише жива праця здатна створювати блага. Без неї, як зазначив один із класиків політичної економії, об'єктивні фактори виробництва є мертвою грудою речей. З іншого боку, матеріально-речові фактори виробництва є породженням розуму, досвіду та праці людей. Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди виступає у виробництві безпосереднім продовженням природних сил людей, їх енергетичних здібностей. Розвиток продуктивних сил відбувається під впливом ряду факторів.[3,c.31] Це, по-перше, рівень матеріально-речових елементів продуктивних сил. Чим потужніші технічні засоби виробництва, чим досконаліші технології, тим більший обсяг створюваних з їх допомогою благ. Еволюційний розвиток людського суспільства зумовлений насамперед змінами в засобах та методах виробництва. Перехід від ручного до машинного виробництва, науково-технічний прогрес - ось основні передумови розвитку продуктивних сил та їх піднесення до нинішнього рівня. Саме застарілість технічних засобів та технологічних процесів в Україні є одним із чинників, що стримують розвиток продуктивних сил. Важливим фактором розвитку продуктивних сил є рівень прогресування людини як головної продуктивної сили. Як уже зазначалось, від рівня знань людини, її працездатності, виробничого досвіду значною мірою залежить як використання об'єктивних факторів виробництва, так і його результативність. Особливого значення набуває людський фактор у сучасних умовах, коли різко підвищується рівень технічної оснащеності виробництва в результаті науково-технічної революції. Новації в технологічному базисі виробництва під впливом НТР приводять і до зміни ролі людини у виробництві, зокрема, посилюється роль розумової праці. Підтвердженням інтелектуальної насиченості праці, що дедалі зростає, є суттєве підвищення загальноосвітнього та професійного рівня працівників.

Ще одним фактором розвитку продуктивних сил є рівень організації виробництва. Остання виступає організаційно-економічною формою, через яку реалізується суспільна продуктивна сила людини. Вона виникла в результаті проявів усуспільнення виробництва на основі поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. На сучасному етапі розвитку людського суспільства роль цього фактора суттєво збільшується. Це проявляється насамперед у щоразу більшій ролі управління виробництвом, підтвердженням чого є широкий розвиток і розповсюдження таких наук управління виробництвом, як менеджмент і маркетинг. Серед організаційних факторів розвитку продуктивних сил важливе місце посідає суспільний поділ праці. Це процес диференціації трудової діяльності, що приводить до відособлення і співіснування різних її видів. Поділ праці виступає такою формою організації суспільної праці, за якої окремі групи виробників закріплюються на тривалий період часу за певними видами виробничої діяльності. За економічним критерієм виділяють загальний, частковий та одиничний поділ праці. Загальний поділ праці - це розмежування суспільного виробництва на такі його сфери, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, сфера послуг. Поділ праці між підприємствами - це частковий поділ, всередині підприємства між його структурними підрозділами - одиничний, або технологічний поділ праці. За територіальною ознакою виділяють такі рівні поділу праці: у межах підприємства, між різними підприємствами, між різними регіонами країни і між різними країнами (міжнародний поділ праці). Формами поділу праці виступають спеціалізація та кооперування виробництва. Під спеціалізацією виробництва розуміють відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Вона полягає в уніфікації створюваної продукції і посиленні технічної однорідності виробництва. Розглядають три види спеціалізації: предметну, подетальну (агрегатну) та технологічну (стадійну). При предметній спеціалізації виробництво окремих видів продукції зосереджується на окремих підприємствах чи галузях. Подетальна спеціалізація передбачає зосередження на виготовленні окремих деталей та вузлів (наприклад виробництво шин). А виконання окремих технологічних процесів (наприклад, виготовлення поковок), є технологічною спеціалізацією. Другою формою суспільного поділу праці є кооперування виробництва. Це встановлення постійних економічних зв'язків між спеціалізованими виробниками, які спільно виробляють певну продукцію, але зберігають економічну самостійність. Відповідно до видів спеціалізації розглядають предметне, подетальне та технологічне кооперування виробництва. Слід зазначити, що на основі кооперування в сучасних умовах виробляється більшість продукції. Значення поділу праці як фактора розвитку продуктивних сил полягає в тому, що такий поділ дає змогу ефективніше, раціональніше використовувати ресурси, бо суттєво підвищує продуктивність праці. З одного боку, поділ праці дає змогу людині зосередитись на якомусь виді праці і в ньому удосконалюватись, що сприяє підвищенню результативності її діяльності. З іншого - поділ праці дає змогу використовувати переваги, що створюються природно-кліматичними умовами. Слід зазначити, що одним із перших в економічній теорії роль поділу праці як фактора розвитку продуктивних сил обгрунтував Адам Сміт.[3,с.31-33] В процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і перебувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній функціональній залежності. Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці. Ступінь розвитку продуктивних сил суспільства -- кваліфікаційний рівень виробників і розвиток техніки -- визначає ефективність, результативність економічної системи, рівень продуктивності праці, зрештою, матеріальний добробут населення. Сучасні продуктивні сили потребують не лише збалансованості між галузями й підгалузями народного господарства країни, а часто й синхронності їх дій. Якщо, наприклад, з вовни чи бавовни виробили певну кількість прядива, а ткацькі фабрики країни не в змозі переробити його в тканину, то це означатиме порушення балансу між галузями, що неминуче призведе до матеріальних втрат. Продуктивні сили не лише визначають рівень продуктивності суспільної праці, а й змінюють навколишнє середовище, причому як у бік поліпшення, наприклад, у результаті побудови дамб, гребель для запобігання повеням, насадження лісів тощо, так і деколи у бік погіршення екологічного стану у разі виникнення небезпеки техногенних катастроф.

Третій структурний елемент економічної системи -- механізм господарювання -- це функціональний бік виробничих відносин, який відображає взаємодію останніх з продуктивними силами і надбудовою. До нього належать глибинні, докорінні, сутнісні відносини -- відносини власності і поверхневі -- організаційні структури та конкретні форми господарювання. Отже, господарський механізм -- це сукупність організаційних структур, конкретних форм господарювання і методів управління, які базуються на певних відносинах власності. Господарський механізм, на відміну від виробничих відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його значення і ролі у функціонуванні економічних систем, адже йдеться про механізм господарювання кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої власності на засоби виробництва, про виявлення і поєднання економічних інтересів суспільства. Крім організаційних структур продуктивних сил, що виступають у конкретних формах суспільного поділу праці, господарський механізм включає методи управління, значення яких дедалі більше зростає, надбудовні відносини -- правові, політичні, соціальні і відповідні їм організаційні структури. Також механізм господарювання -- це механізм дії та використання економічних законів.[4,с.37-38] Свою цілісність механізм господарювання набуває за сучасних умов формування змішаної економіки, якій притаманні певні особливості. Принципу цілісності відповідає перетворення всіх структуроутворюючих елементів механізму господарювання на частини єдиної і взаємопов'язаної системи. При цьому механізм господарювання набуває тієї історично визначеної форми, яка адекватно виражає будову, функціонування і розвиток виробничих відносин.

Властивості механізму господарювання як системи в його взаємодії з іншими явищами і процесами виявляються через його функції. Отже, характеристика механізму господарювання як цілісної системи зі своєю структуроутворюючою основою вказує на наявність у нього єдиної, інтегративної функції, яку не можна звести до простої суми функцій, що виконуються кожним з його елементів.

Головною функцією механізму господарювання виступає узгодження інтересів усіх ланок економічного життя з метою забезпечення розв'язання суперечностей. Дана функція є загальною, оскільки вона характерна для механізму господарювання в цілому і кожного з елементів його структури зокрема. Особливістю її є те, що вона, випливаючи з сутності економічних відносин, формується свідомо на загальнодержавному рівні і визначає одну із закономірностей системи управління. Проте реалізується вона безпосередньо за рахунок функціонування механізму господарювання як основного його елемента. Отже, сутність господарського механізму проявляється через його функції. До основних з них у політико-економічному аспекті належать:

реалізація відносин пануючого типу власності;

поєднання і взаємодія продуктивних сил і економічних відносин;

узгодження й забезпечення руху економічних інтересів;

створення умов для розв'язання суперечностей;

формування «поля» взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на базі таких основних принципів формування і функціонування господарського механізму, як системність, збалансованість, ефективність, соціальна спрямованість. [4, с.238]

Класифікація видів економічної системи

Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку, їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

- за формою власності на засоби виробництва;

- за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну, змішану.

Рис. 2.1 - Типи економічних систем

Традиційна економіка -- нерозвинена економіка, в якій економічні суб'єкти зосереджені переважно на виробництві товарів для власного споживання, а економічні відносини та рішення регулюються традицією. Традиційна економічна система -- це ситуація в країні, яка характеризується високою потребою в ручній праці. При цьому в країнах, в яких вона використовується, досить слабко розвинені різні технології. Велика роль тут відводиться такій галузі, як добування корисних копалин і первинна їх обробка. У цих країнах існує таке явище, як багатоукладність економіки. Це означає, що збережені різні господарські форми, що характеризуються колективним веденням усіх видів виробництв. Тобто в країнах, в яких існує традиційна економічна система, багато дрібних господарств, які займаються виробництвом, а потім продажем власних продуктів. Подібну економіку можна також відрізнити по наявності величезної кількості ремісничих і селянських господарств. Для того щоб відбулося перевтілення даної економічної системи в більш досконалу, необхідно вливання іноземних капіталів. Це пов'язано з тим, що рівень підприємництва в країнах третього світу досить низький. У більш відсталих країнах традиційна економічна система виражається в спрощеній формі. Різні проблеми тут вирішуються відповідно до звичаїв, кастова чи племінними традиціями. У таких країнах велика роль відводиться релігії. Представниками влади в цьому випадку є духовні діячі. Економічним життям країни також можуть управляти феодали, вожді, ради старійшин. Країни, в яких існує традиційна система, звичайно, поступово розвиваються. Але темпи зміни економіки в них настільки низькі, що на введення, наприклад, нових технологій, піде не один десяток років. І те, дані перетворення будуть викликані зовнішнім впливом. Наприклад, пропозицією підвищити продуктивність за допомогою спеціальних машин. Таким чином, усередині племені може і не відбутися в діяльності ніяких змін взагалі, якщо на нього не впливатимуть ззовні. Прикладом такої ситуації можуть бути народи Крайньої Півночі в Росії. Вони і по цей момент живуть в традиційній системі -- полюють плем'ям. Зараз традиційна економічна система поширена в деяких країнах Африки та Азії. Є ще її ознаки в країнах, що розвиваються.

Ринкова економіка -- економічна система, заснована на принципах вільного підприємництва, у якій роль основного регулятора економічних відносин відіграє ринок. Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. У такій системі поведінка кожного економічного суб'єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж товарів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною силою розвитку економіки. Ринкова економічна система функціонує лише за умови дотримання певних принципів у взаємовідносинах економічних суб'єктів:

1. Економічна свобода

Цей принцип означає, що кожен економічний суб'єкт керується власними інтересами і несе відповідальність за свої дії. Умовою реалізації цього принципу є приватна власність, яка поширюється на майно, доходи і виробничі ресурси. Для підприємця економічна свобода означає можливість почати свою діяльність в будь-якій області і досягати мети максимізації свого доходу від проекту всіма законними способами. Для споживача економічна свобода передбачає широкий вибір товарів і послуг, досягнення оптимального використання своїх доходів з метою отримання найвищої користі для себе.

2. Конкуренція

Цей принцип означає змагання за кращу реалізацію свого економічного інтересу. Конкуренція не може існувати без економічної свободи, а без неї ринкова економічна система неможлива. Розрізняють конкуренцію досконалу і недосконалу. Перша передбачає кілька умов:

- велика кількість покупців і виробників, щоб ніхто не міг диктувати і визначати ціну на ринку;

- кожен покупець і продавець має можливість вільно входити в ринок (брати участь у виробництві, купівлі або продажу) та вільно виходити з нього (припиняти свою участь), оскільки не існує правових та організаційних перешкод цьому;

- товари певного ринку приблизно однакові за якістю або однорідні, тобто не пропонують покупцям переваг один перед одним (всі покупці при цьому однакові для продавців);

- покупці і продавці однаково повно поінформовані про ринкові ціни і знають ситуацію на ринку;

- покупці і продавці не мають можливості вступати в змову з метою отримання вигод.

Недосконала конкуренція починається тоді, коли порушується одне або більше перерахованих вище умов. Ринкова система найчастіше існує в умовах недосконалої конкуренції, оскільки дотриматися всіх вимог досконалої практично неможливо.

3. Саморегулювання

Цей принцип означає, що, незважаючи на велику кількість виробників і споживачів, істотні відмінності в інтересах, їх діяльність узгоджується автоматично, завдяки конкуренції та вільному формуванню цін. Ринкова економічна система передбачає, що ціни формуються за взаємною згодою споживачів і виробників. Даний принцип ринкового саморегулювання був вперше сформульований видатним економістом Адамом Смітом, який жив в Англії в 18 столітті. У своїй книзі «Багатство народів» він висловив думку про те, що саме економічний егоїзм, тобто бажання здійснити свої інтереси, примушує виробника створювати саме те, що потрібно покупцям, дотримуючись при цьому мінімальну ціну товару.

“Невидима рука ринку” направляє виробника до таких цілей, які зовсім не належать до його початкових намірів. Саме це ми зараз і спостерігаємо: ринкова економіка як не можна краще сприяє розвитку благодійності, соціальної сфери, розвитку технологій та поліпшення загального рівня життя. Таким чином, ринкова економічна система припускає, що кожна людина, під впливом власної вигоди, неминуче вважатиме за краще виконати дії, які найкраще послужать інтересам суспільства.

Командна, або централізована, тоталітарна економіка -- це економічна система, у якій держава є власником більшості економічних ресурсів і організовує виробництво за єдиним планом. Ця економічна система працює за принципом: купується тільки те, що виробляється.

Характерні риси командної економіки:

* монополія державної власності, яка забезпечує державному апарату абсолютну владу в економіці й суспільстві. Власність громадян обмежена зазвичай особистим майном та невеликим підсобним господарством;

* жорстка централізація у розподілі ресурсів і результатів виробництва. Держава самочинно вирішує, що, як і для кого виробляти, встановлюючи тотальний регламент і контроль;

* вирішальне значення адміністративних методів управління, головна мета підприємств -- виконання плану "ціною" будь-яких витрат;

* відсутність стимулів до сумлінної праці і дбайливого господарювання;

* істотне обмеження або недопущення взагалі вільного підприємництва;

* неефективність, а отже, і нежиттєздатність такої економіки. [5]

Змішана економіка -- економічна система, функціонування якої залежить як і від приватних компаній та господарств, так і від уряду країни. Для змішаної економіки сучасних розвинених країн характерне поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні національним виробництвом. Це стосується не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації економічної діяльності самих корпорацій. Термін описує сучасну економіку багатьох розвинутих демократичних країн, адже нині немає «чистої» ринкової економіки: більша частина господарства знаходиться у приватних руках. Проте важливі її сфери: залізниця, паливно-енергетичний комплекс, освіта, охорона природи, соціальний захист -- належать державі та уряд впливає на економічні та соціальні процеси. При цьому піклування деяких держав про розвиток соціальної сфери настільки сильне, що їхню економіку називають соціально-ринковою.

Моделі змішаної економіки

Для кожної економічної системи макро- чи міжнародного рівня характерні свої національні моделі змішаної економіки, так як країни відрізняються поміж собою особливостями історичного процесу, рівнем економічного розвитку, соціальними та національними факторами. Реально в різних країнах і регіонах складаються різні моделі організації господарства. Вони відрізняються один від одного своїм специфічним поєднанням форм власності, ринку та державного регулювання, капіталу та соціальності, економічної і постекономічної складових. Ця особливість залежить від багатьох факторів: рівня і характеру матеріально-технічної бази, історичних та геополітичних умов формування суспільного устрою, національних та соціокультурних особливостей країни, впливу тих чи інших соціально-політичних сил і т.п. Більш того, в змішаній економіці, як правило, може домінувати та чи інша сторона параметрів.

Загалом, економісти виокремлюють два типи національних моделей змішаної економіки, яким властиві стійкі внутрішні характеристики і принципи організації, зокрема англосаксонську (сучасну американську, притаманну США) і німецько-японську, на основі яких розбудовуються інші, специфічні, національні моделі змішаної економіки. Англосаксонська модель вважається більш прагматичною, порівняно з європейською чи японською і спрямованою на максимально швидке отримання найбільшого фінансового прибутку. Вона представляє собою ліберальний некоординований варіант організації економічної системи суспільства. Натомість, німецько-японська модель, на відміну від англосаксонської, більшою мірою схильна до вирішення соціальних аспектів розвитку. За своїми ознаками вона є неліберальною і координованою державою. Інколи перша модель ще називається “поганим капіталізмом”, а друга - “хорошим”.



Таблиця 1

Сфера господарських відносин	Англосаксонська модель	Німецько-японська модель
Корпоративне управління	Управління в інтересах окремих акціонерів в умовах роздрібненої власності	Управління в інтересах великих акціонерів і зацікавлених груп (наймані працівники, ділові партнери, держава, місцеві спільноти тощо) в умовах концентрації власності
Фінансова система	Провідна роль фондового ринку при фінансуванні підприємств Залежність фінансування від ринкової кон'юнктури	Провідна роль банків при фінансування підприємств Довгостроковий і стабільний характер фінансування
Міжфірмові відносини і конкурентне середовище	Автономність фірми, орієнтація на разові угоди Підтримання інтенсивної конкуренції, антимонопольні заходи	Інтегрування фірми у ділові мережі. Довгострокові відносини, високий рівень між фірмової кооперації. Важлива роль бізнес-асоціацій і ділових мереж у визначенні характеру конкурентного середовища.
Зайнятість і трудові відносини	Гнучкі ринки праці, децентралізація трудових відносин, короткостроковий найм	Розвинуті інститути регулювання (колективні переговори з профспілками, системи участі працівників в управлінні), довгостроковий найм
Професійна підготовка	Загальні навики, отримані в рамках формальної освіти. Особисті інвестиції індивідів в освітню підготовку	Спеціалізація навиків в рамках системи профпідготовки, організованої фірмами, бізнес-асоціаціями чи державою. Інвестиції фірм в освіту співробітників
Соціальна політика	Мінімальна роль держави в соціальному захисті	Розвинуті системи соціального захисту, високий рівень перерозподілу доходів
Інновації	Радикальні (переважно)	Поліпшуючі (переважно)
Країни-представники моделі	США, Великобританія, Австралія, Канада, Нова Зеландія	Німеччина, Японія, Швеція, Швейцарія, Нідерланди, Бельгія, Норвегія, Данія, Фінляндія, Австрія

Іншим варіантом типологізації змішаної економіки, за своїми ідеологічними ознаками і вихідними принципами організації, є виділення консервативної, ліберальної і соціал-реформістської моделей змішаної економіки. Консервативну модель змішаної економіки відстоюють американські економісти Л.Мізес, Ф.Хайєк, М.Фрідмен та інші. Вони вважають, що втручання держави в економіку повинне обмежуватися лише створенням сприятливих умов для розвитку приватного сектора і активізації ринкових важелів, тобто забезпеченням правил гри на ринку і проведенням відповідної бюджетної та податкової політики. Цим вимогам в якійсь мірі відповідає економічна система США. Ліберальну модель змішаної економіки розробляють знову ж таки американські економісти Дж. Гелбрейт, Д.Белл, А.Тофлер, та інші. На їх думку, в сучасному суспільстві забезпечується раціональна взаємодія державного і приватного секторів економіки, впроваджуються системи макроекономічного планування, програмування і прогнозування, відбувається переорієнтація приватного сектора економіки на вирішення соціальних проблем. Згідно з цими ознаками до ліберальної або змішаної економіки можна віднести економічну систему, що має це сьогодні в Японії, Німеччині та інших країнах. Соціал-реформістський варіант змішаної економіки обстоює необхідність оптимального поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в систему демократичного соціалізму.[10, c.149-151]

Галузева структура економіки України за 2010-2015 роки

Галузі економіки - сукупність підприємств, які виробляють однорідну або специфічну продукцію по однотипним технологіям. У галузі матеріального виробництва входять промисловість та сільське господарство. До галузей соціально-культурної орієнтації, сфери послуг відносять: культуру, освіта, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, будівництво, транспорт (перевезення), зв'язок, послуги транспорту, громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення (логістика), науку, управління, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення.[13]

Україна -- потенційно багата країна яка усвідомлює себе і сприймається ззовні як політична і економічна держава рівня Польщі і Туреччини. Головною ознакою української економіки є її трансформаційний характер, рух від одного якісного стану до іншого як результат глибоких системних змін в економічній й політичній сферах. У ході трансформації повинні бути вирішені такі основні завдання: перебудова відносин власності шляхом роздержавлення і розвитку підприємництва, формування ринкової інфраструктури; становлення переважно ринкового ціноутворення; фінансова стабілізація; формування середнього класу як соціальної бази ринкової економіки; створення реальної системи адресної соціальної підтримки населення. Серед колишніх республік СРСР Україна отримала в спадок один з найкращих наборів вихідних ресурсів. Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафто-газової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії. В Україні налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником військової техніки -- танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

В структурі промисловості найвищу питому вагу займають чорна металургія, машинобудування, електроенергетика, хімічна та харчова промисловості. Починаючи з 2012 року промисловість економіки України починала втрачати свої позиції і складала вже 36% від загального обсягу ВВП, порівнюючи з 2010 та 2011 роками - 44% та 43% відповідно. На думку експертів, зниження промислового виробництва в Україні у серпні 2012 року проти серпня 2011 року на 4,7% здебільшого викликано зменшенням глобального попиту на сталь. Кардинальних змін вона зазнала у 2014 році. В той рік промисловість України складала вже лише 23%. Насамперед це пов'язано з втратою контролю над великою кількістю вугільних родовищ (з 150 шахт, які знаходяться на території України, 83 шахти опинилися на тимчасово окупованій бойовиками території в Луганській і Донецькій області) через військову агресію з боку Росії. Але не лише війна на Сході України є вирішальним чинником у падінні частки промисловості в економіці України. На жаль, економіка України орієнтована на експорт. Як завжди головними галузями лишаються металургія, хімія, машинобудування. Але ці галузі втрачають свої позиції на міжнародних ринках і через певну кількість причин. По-перше, це, крім військової агресії, і торгова війна Росії з Україною. По-друге, нескінченні проблеми з поверненням ПДВ для експортерів і, взагалі, посилення фіскального тиску на бізнес після Майдану. По-третє, це падіння світових цін на метал, бо падіння цін на нафту і веде до падіння цін на інші світові товари. Протягом чотирьох місяців виробництво металу в України зменшилось на 26%, чавуну - 28%, сталі - 12%, прокату - 20%. З січня по квітень 2015 р. виробництво продукції машинобудування впало на 26%, порівнюючи з 2014 р. Виробництво хімічної продукції впало на 23%, фармацевтики - на 15%. У період січень-квітень 2015 р. виробництво і використання енергетичних ресурсів впало на 15%.

Але зі спадом частки промисловості в економіці Україні, сільське господарство відчутно почало свій зріст. Сільськогосподарське виробництво України формує 16-22% національного доходу країни. У структурі сільського господарства виділяють дві основні області -- рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов і рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими областями в обсягах його продукції змінюються. Так, останніми роками в структурі продукції сільського господарства переважає продукція рослинництва. Серед областей рослинництва найважливішим є зернове господарство. Зернове господарство формує продовольчий фонд і поставляє фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт. Індекс зростання с/г виробництва бізнес-структур за 2014 року склав 3,9%. У 2014 році було зібрано 63,8 млн. тонн зерна, а це на 2,4% більше, ніж минулого року. Таке зростання було пов'язано з збільшенням збору пшениці і ячменю. Також виросло на 44% у 2014 р. виробництво цукрового буряка. На 2,6% виріс збір урожаю всіх овочів. Виробництво яєць в 2014 році виросло на 4,3% в порівнянні з 2013 роком. [9]

У більшості країнах світу сфера послуг займає переважну позицію в економіці і Україна не є винятком. У зв'язку з переходом економіки України до ринкових методів господарювання сфера послуг стає, мабуть, єдиним сектором економіки, що в умовах структурної кризи нарощує обсяги виробництва. Це пояснюється тим, що багато послуг, які раніше надавалися споживачам безкоштовно або за символічну плату (тобто фінансувалися з бюджету), переважно стали платними. Це освіта, охорона здоров'я, спортивні послуги, послуги радіо, телебачення тощо. Крім скорочення державного фінансування, сама трансформація економіки викликала до життя появу багатьох нових видів послуг (фінансово-кредитних і консалтингових, аудиторських, брокерських, трастових та інших). У результаті цього посилилася конкуренція між підприємствами сфери послуг. Ринок послуг став привабливим для підприємців тому, що деякі види послуг практично не потребують значного стартового капіталу. Це, з одного боку, дозволяє сподіватися на швидке відтворення вкладень, що важливо в умовах інфляції. З іншого боку, розвиток сервісних підприємств створює необхідні умови для використання праці висококваліфікованих працівників, які опинилися під загрозою безробіття. Для сучасної структури ВВП України по галузях також характерна швидко зростаюча частка сфери послуг, що нині перевищує 40% і забезпечує робочі місця 55% зайнятих в господарстві країни людей. Найбільшими секторами сфери послуг в Україні є торгівля й ремонт автомобілів, транспорт та зв'язок, фінанси і кредит.[12] Швидкими темпами розвиваються туристичний сектор (у т.ч. готельне господарство), побутові послуги, послуги швидкого харчування, ремонтно-будівельні послуги та сектор послуг, пов'язаний з розважальними і видовищними заходами. Внаслідок економічної кризи в Україні найбільше потерпають такі сфери послуг, як пральні та хімчистки, ремонтні майстерні, трохи краще становище має ресторанний ринок, ринок салонів краси й ринок корпоративного страхування, зберігають стабільність із найменшими втратами ринок телефонії, готельний ринок, ринок реклами та маркетингових послуг, а в стані процвітання перебуває ринок послуг автозаправок. Щодо перспективи розвитку сфери послуг України, то очевидним і закономірним є її залежність від своєчасного подолання загальноекономічної кризи. Також розвиток сфери послуг в Україні потребує залучення додаткових інвестицій, у т. ч. іноземних. Залучення іноземного капіталу забезпечить не тільки надходження необхідних фінансових ресурсів, а й передових, технічно ефективних методів реалізації послуг, що сприятиме підвищенню їх якості, доступності, культури обслуговування та, у підсумку - підвищить конкурентоспроможність вітчизняних виробників послуг і значно зміцнить позиції України в міжнародному обміні послугами. Динаміка кількості сервісних підприємств за 2010-2014 рр. за групами послуг згідно з КВЕД-2010 є неоднозначною. Збільшення кількості відбулося серед підприємств, що здійснюють операції з нерухомості (9,5%); транспортних, складського господарства, пошти та кур'єрських служб (9,3%). Зменшення спостерігається за більшістю груп послуг, найбільші втрати у кількості понесли фінансові та страхові установи (-22,5%) та підприємства тимчасового розміщення й організації харчування (-18,7%); заклади освіти (-15%), інші групи послуг втратили від 5 до 15% своїх підприємств. Структура сервісних підприємств у 2014 р. розподілилася таким чином: найбільшу частку займають підприємства оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів (42,36%); операції з нерухомим майном (13,61%); професійна, наукова та технічна діяльність (13,56%), інші групи сервісних підприємств розподілилися частками менше 7%, найменшу з яких займають заклади освіти (0,94%) та підприємства, що надають послуги щодо мистецтва, спорту, розваг та відпочинку (0,88%). Динаміка у структурі сервісних підприємств за останні п'ять років майже не змінилася, незначне збільшення частки мають підприємства, що здійснюють операції з нерухомим майном (+2,2 в.п.) та підприємства транспортного, складського господарства, пошти та кур'єрської служби (+1,07 в.п.), їм поступилися місцем у структурі здебільшого торгівельні підприємства (-3,1 в.п.). Інші зміни у структурі відбулися у межах до 1%.. Аналіз даних за останні п'ять років показав, що серед господарюючих суб'єктів ринку 65% - це сервісні підприємства, на яких зайнято 47% трудових ресурсів країни. Найбільше суб'єктів підприємницької діяльності функціонує в оптовій та роздрібній торгівлі та ремонті автотранспортних засобів (45%). Обсяг реалізованих послуг складає 55% у структурі реалізованої продукції, основну частку яких становить торгівля і ремонт автотранспортних засобів (72%). Натомість транспортні послуги становлять основну частку експорту послуг за кордон (53%).[7] Фінансові результати діяльності сервісних підприємств є негативними, а отже діяльність сфери послуг України в цілому є збитковою, що спричинено об'єктивними причинами, а саме політичною та фінансовою загальнодержавною кризою.[11]

Нині першочергове завдання - подолати несприятливі тенденції, глибоку структурну кризу економіки України, надати економіці належного динамізму. Насамперед йдеться про глибокі структурні зміни та нову інвестиційну політику. Інвестиційну політику відносно окремих галузей слід здійснювати так, щоб масштаби капітального будівництва відповідали потужностям, матеріальним і трудовим ресурсам. Суть нових змін - у перенесенні центра ваги з кількісних показників на якість і ефективність, з проміжних - на кінцеві результати, з розширення виробничих фондів - на оновлення їх, нарощування паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення використання їх, прискорений розвиток наукоємних галузей, виробничої та соціальної інфраструктури. На стратегічних напрямах розвитку економіки слід розробляти і здійснювати комплексні програми, більш динамічно розвивати галузі, що визначають науково-технічний прогрес, забезпечують широкий економічний ефект і розв`язання соціальних завдань. Все це сприятиме великим структурним змінам в економіці України, значному збільшенню наукоємних виробництв, машинобудування і хімії, зниженню частки видобувних і сировинних галузей, однак при цьому збільшиться значущість глибокої комплексної переробки сировини. Галузева структура народного господарства матиме динамічніший, стійкіший характер, повніше задовольнятиме потреби суспільства.

Діаграма 3.1 - Галузева структура економіки України 2010 р. [6]



Діаграма 3.2 - Галузева структура економіки України 2011 р. [6]

Діаграма 3.3 - Галузева структура економіки України 2012 р. [6]



Діаграма 3.4 - Галузева структура економіки України 2013 р. [6]

Діаграма 3.5 - Галузева структура економіки України 2014 р. [6]



Діаграма 3.6 - Галузева структура економіки України 2015 р. [6]



Висновки

Економічна система -- це об'єктивна єдність закономірно пов'язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об'єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Традиційна система властива раннім етапам розвитку суспільства, доіндустріальній епосі, коли панувала аграрна ручна праця, люди значною мірою залежали від природних чинників, керувалися звичаями та традиціями, які підтримувалися релігійною вірою. В економічній структурі традиційної системи домінувало натуральне господарство, ринкові відносини мали нерегулярний характер, ще не стали загальними.

Командно-адміністративна система характеризується монополією державної власності, розпорядником якої виступає державний апарат, відсутністю вільних товарно-грошових відносин, концентрацією в руках єдиного політичного й економічного центру усіх важелів впливу на господарську діяльність підприємств, значної частини додаткового продукту.

В основі ринкової економіки -- свобода вибору, різноманітність форм власності і господарювання, розвинені відносини.

Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання. Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують у чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.

На сучасному етапі розвитку економіки більшості розвинутих країн властива змішана економіка. У кожній з таких країн є певна своя національна модель, яка залежить від особливостей історичного процесу, рівня економічного розвитку, соціальних та національних факторів.

Головною ознакою української економіки є її трансформаційний характер, рух від одного якісного стану до іншого як результат глибоких системних змін в економічній й політичній сферах.

На основі аналізу галузевої структури економіки України 2010-2015 рр. можна сказати, що до 2014 р. у сфері матеріального виробництва завжди панувала промисловість і лише невелику частку складало сільське господарство. Але починаючи з 2014 року сільське господарство почало нарощувати обсяги виробництва і наближатися до обсягів виробництва промисловості. Тому можна зробити висновок, що до 2014 року матеріальне виробництво України у більшості залежало від обсягів виробництва промисловості, а вже після 2014 року починає здебільшого залежати від випуску продукції сільського господарства.

Галузева структура економіки України є застаріла, неефективна, не відповідає сучасним ринковим стандартам. Така структура нездатна забезпечити економічну стабільність в державі, нездатна створити умови для подальшого розвитку економіки та економічного зростання.

Запропоновано заходи щодо удосконалення галузевої структури України, а саме: подолання економічної кризи України, нова інвестиційна політика, перехід з кількості продукції до якості, розвиток перспективних галузей.



Список використаної літератури

1. В.Д. Базилевич, В.М.Попов, К.С.Базилевич, Н.І.Гражевська. Економічна теорія: Політекономія підручник. Знанння -Прес , 2007. -719с.

2. Мельникова В. І., Мельникова О. П., Сідлярук Т. В., Тур І. Ю., Шведова Г. М. Національна економіка. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 248 с.

3. Чепінога В.Г. Основи економічної теорії. Підручник. - К.: Київський університет права НАН України, 2008. - 198с.

4. Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін. Політична економія: Навч. посіб. /.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. -- К.:МАУП, 2003. -- 520 с.

5. Сірко А.В. Економічна теорія. Політекономія Навч. посібник. -- К.: Центр учбової літератури, 2014. -- 416 с. -- ІSBN 978-617-673-308-9.

6. Статистична інформація про валовий внутрішній продукт виробничим методом за 2010-2015 роки. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://www.ukrstat.gov.ua/.

7. Статистична інформація про економічну діяльність підприємств за 2010-2014 роки. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

8. НОВИЙ КУРС: РЕФОРМИ В УКРАЇНІ 2010-2015. Національна доповідь

9. Економіка України -- аналітика, статистика, факти // zet.іn.ua

10. Савчук В.С., Бєляєв О.О. (ред.) Основи економічної науки. Курс лекцій - К.: КНЕУ, 2010 - 372 с.

11. Моргулець О.Б ДИНАМІКА РОЗВИТКУ СФЕРИ ПОСЛУГ УКРАЇНИ/ Моргулець О.Б.// Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. - 2015. - №11. - с.194-197

12. Моргулець О. Б. Менеджмент у сфері послуг. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури. - 2012. - 384 с.

13. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. -- 5-е изд., перераб. и доп.. -- М.: Инфра-М, 2007. -- 495 с.