Державне регулювання економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України

"Київський політехнічний інститут"

Факультет менеджменту та маркетингу

Курсова робота

з дисципліни "Мікроекономіка"

Київ - 2013

План

Вступ

Розділ 1. Історія становлення державного економічного регулювання

Розділ 2. "Провали ринку" та інші причини існування державного регулювання ринку

Розділ 3. Справедливість розподілу доходів та макроекономічна стабільність

3.1 Справедливість

3.2 Макроекономічне зростання і стабільність

Розділ 4. Поведінка суб'єктів господарювання (вирішення задач)

4.1 Поведінка суб'єкта в умовах ринкового попиту та пропозиції

4.2 Витрати суб'єкта господарської діяльності в умовах досконалої конкуренції та монопольного ринку

4.3 Поведінка суб'єкта господарювання в умовах монопольного ринку

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Історія нам показує, що держави, протягом 20-го століття, спираючись на різні концепції управління економікою (кейнсіанство, лібералізм, монетаризм тощо), експериментували з часткою державного сектору в національній економіці, намагаючись знайти ідеальне співвідношення. На основі трагічного досвіду ми можемо зазначити, що як і повне саморегулювання ринку (глибока економічна криза в США 29-33 років 20-го століття), так і тотальний контроль держави за ринковими процесами (процеси лібералізації деяких сфер економіки в плановій КНР) не дають бажаної віддачі від економіки. Тільки при вмілому, частковому державному регулюванню ринку економіка країни може функціонувати адекватно і прогресивно в довгостроковому періоді.

Актуальність даної теми полягає у ознайомленні з принципами державного регулювання економіки та ринку конкретно, так як на даний момент ми живемо в часи ринкової економіки, з наявністю державного регулювання. Іншими словами, вивчення одного з складових нормального функціонування економіки сьогодення є актуальним.

Практичність вивчення основ державного регулювання ринку є те, що дана наука (державне регулювання економіки) являється більш практичною, ніж теоретичною: ця наука дає прямі інструменти та кроки для пожвавлення економічної кон'юнктури країни.

Дослідження проблем впливу держави на сферу економічних відносин є потребою як наукової, так і практичної діяльності. Сучасний розвиток науки характеризується посиленою увагою науковців до трансформації економічної форми організації суспільних відносин та з'ясування ролі держави в цьому процесі. Особливо актуальним є дослідження змістовного наповнення поняття функцій щодо моделей економічного розвитку, які передбачають різні межі функціонального втручання держави в економічні процеси. ринок доход макроекономічний

Проблема державного регулювання ринку є однозначно важливою для розвитку і вдосконалення ринкових відносин. Причиною цього ми бачимо в самій цілі створення науки державного регулювання економіки: втручання держави за допомогою різних інструментів в процеси економіки з метою її покращення.

Предметом дослідження являються теоретичні основи державного регулювання ринку та методи його застування, які вже проявили себе на практиці.

Метою роботи ми бачимо не тільки в осмисленні теоретичних засад науки, а й в можливості аналізувати та пропонувати варіанти подальшого розвитку економіки за допомогою інструментів державного регулювання.

Тобто, завдання роботи такі :

1)Зрозуміти необхідність наявності такого інструменту як державне регулювання економіки, в більш вузькому значенні - регулювання ринку. Ознайомитись з так званими "провалами ринку";

2)Вивчити методи державного регулювання, на основі яких критично оцінювати ситуацію та дати спробу надання певних рекомендацій економіки України;

Методи дослідження даної теми: емпіричний, індукції та дедукції.

Дослідження теми буде проводитись за допомогою робіт таких науковців як Д.М. Кейнс, П. Самуельсон та інших.

Розділ 1. Історія становлення державного економічного регулювання

Швидке усуспільнення, концентрація і централізація виробництва в кінці 19 - початку 20 століття зумовили докорінну зміну економічної ролі держави, господарські функції різко зросли. З того часу держава - активний учасник суспільного процесу відтворення благ. У більшості цивілізованих країн світу, незалежно від їх політичної орієнтації, вона взяла на себе функції забезпечення розвитку транспорту і зв'язку, інших систем комунікацій, освіти і охорони здоров'я, захисту навколишнього середовища, пенсійного забезпечення, соціальної та ринкової інфраструктури, соціальної справедливості, оборони.[8]

Держава контролює проведення структурних макроекономічних змін, створює умови для розвитку науки і техніки, економіки окремих регіонів. Вона забезпечує грошовий обіг, валютне і митне регулювання, проводить позичкову і податкову політику.

В арсеналі державного регулювання є як прямі, так і побіжні методи впливу на виробничі і соціальні процеси, співвідношення між якими час від часу змінюється, відбиваючи різні тенденції розвитку сучасного господарського життя.[14]

В умовах високорозвиненої ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількості не лише дрібних і середніх підприємств, а й великих виробничих комплексів, про вільну конкуренцію економічних сил не може бути й мови. Щодо діалектики розвитку економіки країн Заходу та еволюції механізму її регулювання американський економіст П. Самуельсон писав, що, мабуть, Америка 19 ст. підійшла ближче, ніж будь-яка інша країна, до стану laissezfaire (невтручання. --Авіті.)[7], який Карлейль назвав "анархія плюс констебль"[13]. Результатом цього виявилися ціле століття прискореного економічного розвитку та обстановка індивідуальної свободи. Однак це призвело також до періодичних економічних циклів, виснаження природних ресурсів, які не відновлюються, до бідності й багатства, розкладу державного апарату, які переслідують різні цілі, і часом до витіснення монополією саморегульованої конкуренції.

Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала систему нормативних актів, що регулюють діяльність суб'єктів ринку в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства. В державних судових органах розглядалися не тільки кримінальні справи, але й майнові господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, але й фінансувала закупівлі зброї і спорядження у приватних компаній. В ряді країн державі належали залізниці і так звані "казенні" заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку 20-го століття була гранично обмежена, народне господарство залишалося майже винятковою сферою приватного бізнесу.

Становище змінилося в період першої світової війни, коли спочатку в Німеччині, а потім і в країнах Антанти країна стала активно втручатися в господарське життя з метою мобілізації обмежених ресурсів для досягнення воєнної перемоги. Зазначені заходи, однак, мали надзвичайний, воєнно-мобілізаційний характер, а тому із закінченням війни державне втручання у господарське життя зійшло нанівець, все повернулося до минулого рівня державного контролю.[15]

До початку 30-х років серед західних економістів панувала думка про те, що економічні спади (кризи) пояснюються випадковими причинами, що механізм ринкового саморегулювання в принципі забезпечує відповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією, отже, і автоматичний вихід економіки з кризи та наступне її піднесення на базі оновлення основного капіталу й ліквідації нерентабельних підприємств. Звідси робиться висновок про небажаність і навіть шкоду державного втручання в економічне життя.

Однак глибока криза і затяжна депресія 30-х років докорінно суперечили зазначеній теорії. Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулювання не справляється з своїми функціями, не забезпечує автоматичний вихід з кризи, що й потребувало переходу до активного державного регулювання економіки. Таке регулювання на практиці стало здійснюватися в США з 1933 р. командою З.В. Рузвельта, яка розробила і реалізувала так званий "новий курс". Теорія державного регулювання ринкової економіки була, як відомо, створена Дж. М Кейнсом і його послідовниками. Кейнс зробив висновок про те, що вихід з глибокої кризи, зростання обсягів виробництва та рівня зайнятості неможливі без активної участі держави, яка має не тільки стимулювати зниження дисконтної норми комерційних банків (процента), але й здійснювати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, держава повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним, людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху.[15]

Таким чином, найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн приходять до принципового висновку про те, що ринковий механізм має бути доповненим механізмом прямого державного регулювання економіки. В результаті реалізації даної концепції склався своєрідний тандем: ринковий механізм і механізм державного регулювання при провідній ролі ринку, який і регулює сучасну ринкову економіку.

Необхідно зазначити, що система заходів державного регулювання, запропонована Дж. М. Кейнсом, мала виражений антикризовий характер, мета цих заходів полягала в тому, щоб допомогти капіталістичній ринковій економіці вийти із затяжної кризи, забезпечити відновлення виробництва і максимальну зайнятість працездатного населення. Тому багато учнів і продовжувачів Кейнса критикували обмежений характер запропонованих ним рецептів, говорили про те, що у нього "держава відіграє роль пожежної команди, яка гасить пожежу, що вже почалася". Неокейнсіанці 50х - 60х років (А. Хансен, Ст. Чейз, П. Самуельсон та інші) обгрунтували висновок про те, що державне регулювання ринкової економіки має передбачити довгострокові, перспективні цілі: прискорення НТП і структурної перебудови народного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення найсприятливіших умов для ринкової конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, усунення надмірної диференціації доходів, підтримання соціального миру і, в кінцевому підсумку, забезпечення на цій основі високого рівня та якості життя переважної частини населення, тобто надання ринковій економіці соціально орієнтованого характеру. Саме такі цілі домінують у системі сучасного державного регулювання ринкової економіки у розвинутих країнах Заходу і Сходу.[6][7]

Розділ 2. "Провали ринку" та інші причини існування державного регулювання ринку

Що ж таке державне регулювання ринку? Пропонуємо взяти значення даного терміну з наукового підручника для чіткого уявлення про те, що ж ми намагаємось вивчати та аналізувати: державне регулювання ринку - сукупність методів, способів, засобів впливу держави на економіку для забезпечення нормальних умов роботи ринкового механізму та підтримки тих сфер економіки, де ринкові механізми недосконалі. Державне втручання у функціонування ринкової економіки реалізується через державне регулювання економіки.

Державне регулювання економіки - це вплив держави на діяльність господарюючих суб'єктів і ринкову кон'юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму.[11]

"Провали ринку"

Якими є економічні функції держави? Це - забезпечення ефективності справедливості та сприяння макроекономічному зростанню і стабільності. Державні програми забезпечення справедливості використовують податки і видатки для перерозподілу доходів щодо певних груп. Уряди покладаються на податки, видатки та регулювання грошового обігу, щоб сприяти макроекономічному зростанню та стабільності, зменшувати безробіття та інфляцію, водночас стимулюючи економічне зростання. Розглянемо коротко кожну функцію.

Уряди роблять спроби виправити невдачі ринку (провали ринку) щоб забезпечити ефективність економіки.

Провали ринку - ситуації, за яких ринковий механізм не може забезпечити ефективного використання ресурсів.

У сучасній науковій літературі з економіки вирізняють чотири типи неефективних ситуацій, що свідчать про "провали" ринку і пов'язані з існуванням: суспільних благ; зовнішніх ефектів (екстерналій); недосконалої конкуренції та (асиметричної) інформації Монетаристи додають до цього переліку ще й неспроможність ринку забезпечити обіг потрібною кількістю грошей. У таких випадках об'єктивно потрібне втручання найвагомішої інституції суспільства - держави.[5]

Неоінституціональні функції держави з подолання цих "провалів" (надання суспільних благ, регулювання зовнішніх ефектів (екстерналій), регулювання монополій, знищення асиметричної інформації та організація ефективного грошового обігу) належать до мінімально необхідних меж регулювання ринку. Взагалі ринку, що існував би за межами будь-якої діяльності держави, в суспільстві немає. Тому завжди йдеться про ступінь, межі, ефективність тощо втручання держави у функціонування та розвиток ринку.[2]

Економіка інколи терпить від невдач ринку. Наприклад, фірма може отримувати високий прибуток, підвищуючи ціни або збільшуючи виробництво(недосконалість конкуренції). Деякі фірми забруднюють повітря або скидають токсичні речовини в грунт (екстреналії). У кожному випадку ринкові невдачі призводять до неефективного виробництва і споживання. Держава може відігравати корисну роль у боротьбі з провалами ринку. Проте, оцінюючи роль держави у боротьбі з вадами ринку, ми мусимо також бути уважними до помилок,- ситуацій, в яких уряд намагається виправляти ринкові невдачі, і можливо, погіршує становище або спричиняє інші проблеми.

Недосконала конкуренція: Суттєвим відхиленням від досконалої конкуренції є недосконала конкуренція, або елементи монополії.

Згадаємо, наскільки точним є визначення досконалого конкурентного ринку. Досконала конкуренція виникає на ринку, коли існує достатня кількість фірм або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не може впливати на ціну певного товару. Недосконалий конкурент - це той конкурент, чиї дії можуть вплинути на ціну товару.

Насправді майже всі власники підприємств, можливо, за винятком кількох мільйонів фермерів, кожен з яких виробляє незначну частку сукупного врожаю, є недосконалими конкурентами. Крайнім проявом недосконалої конкуренції є монополіст - єдиний постачальник, який сам визначає ціну певного товару.

Якими є наслідки монополістичної влади - здатності великої фірми впливати на ціну товару на певному ринку? Влада монополії веде до того, що ціна товару значно перевищує витрати, і це зменшує кількість купованих виробів, продаж яких падає нижче від ефективного рівня. Цей варіант дуже високих цін і дуже малого виробництва є критерієм неефективності, пов'язаною з владою монополії.

Протягом минулого століття уряди вживали заходів, спрямованих на приборкання влади монополій. Держави інколи регулюють ціни і прибутки монополій, як у випадку побутових послуг. Крім того, антитрестівське законодавство забороняє такі дії, як встановлення і підтримання цін і поділ ринків.[1][9]

Побічні наслідки економічної діяльності або зовнішні ефекти(екстреналії). Інша ситуація падіння ефективності виникає, коли мають місце зовнішні, або позаринкові, фактори. Ринкові операції - це добровільний обмін, за якого люди обмінюють товари за гроші. Коли фірма використовує обмежені ресурси, такі як земля, вона купує землю у власника на ринку землі. Коли фірма виробляє цінний товар, наприклад, видобуває нафту, вона отримує всю вартість від покупця на ринку нафти.

Однак багато угод насправді мають місце поза ринками. Фірма А скидає токсичні відходи у річку і забруднює її для людей, які ловлять рибу або купаються. Фірма А використовує чистий обмежений ресурс - воду без оплати людям, які терплять від забруднення води. Фірма Б, навпаки, забезпечує своїм працівникам безплатні щеплення проти інфекційних хвороб; коли імунітет набуто, працівники і поза фірмою мають вигоду від зменшення небезпеки захворювання.

За природою розрізняють негативні та позитивні зовнішні ефекти. Перші пов'язані з витратами, другі - з вигодами для третіх осіб.

В обох випадках фірма допомагає або шкодить людям позаринковими операціями, тобто існує економічна дія без економічної плати.

Побічні, або позаринкові, ефекти виникають, коли фірма або люди завдають збитку або приносять вигоду іншим позаринковими відносинами.

Коли наша країна стала щільніше заселеною, обсяг виробництва енергії, хімічних та інших речовин збільшився, а негативні позаринкові впливи зросли від невеликих незручностей до великої загрози, саме тоді втручається держава. Мета державного регулювання - контроль побічних наслідків економічної діяльності, таких як забруднення повітря і води, відкриті розробки корисних копалин, небезпечні відходи, недоброякісні напої та їжа, радіоактивні матеріали тощо.[1]

Суспільні блага: Фірмам можна заборонити викидати відходи, встановлюючи відповідні обмеження; набагато складніше уряду заохотити виробництво товарів колективного споживання. Останні виступають як економічна діяльність - надання великих чи малих вигод суспільству - яка не може ефективно здійснюватися приватним підприємством. Прикладами товарів народного споживання є підтримка національної безпеки, охорони порядку, побудова мережі автомагістралей, підтримка фундаментальної науки та охорони здоров'я. Приватне виробництво товарів колективного споживання неможливе, тому що вигоди від них настільки поширюються серед населення, що жодна окрема фірма чи споживач не мають економічного стимулу в їх наданні.

Податки

Держава мусить вишукувати надходження, щоб заплатити за товари колективного споживання, і для програм перерозподілу. Такі надходження отримуються від податків на особисті доходи і доходи корпорацій, заробітну плату, продаж споживчих товарів та інші статті. Уряд на всіх рівнях збирає податки, щоб оплачувати свої видатки.

Податки нагадують ціну, яку громадяни платять за товари колективного споживання. Проте податки суттєво відрізняються від цін. Податки не є добровільними. Кожен громадянин є об'єктом дії податкового законодавства. Ми усі зобов'язані оплачувати частину витрат на товари колективного споживання. Звичайно, ми як громадяни самі накладаємо на себе податки і кожен з нас має право на свою частку товарів колективного споживання, які забезпечуються урядом.

Однак тісний зв'язок між видатками і споживанням, який ми бачили для товарів індивідуального споживання, не існує для податків і товарів колективного споживання. Я куплю гамбургер чи светр з вовни лише в тому разі, якщо я його хочу, але я мушу платити свою частку податків, що використовуються для фінансування безпеки і освіти, навіть якщо мене зовсім не цікавлять ці види діяльності.[10]

Отже, коротко, для видимої руки діяльність уряду ґрунтується на економічній логіці. Держава встановлює правила дорожнього руху, збирає податки і збори, щоб оплачувати діяльність державних установ, купує товари колективного споживання, наприклад, такі, як автомагістралі. Ці види діяльності сприяють нормальному функціонуванню підприємництва, попереджують зловживання і обмежують діяльність фірм, коли викиди в повітря загрожують життю і майну.

Розділ 3. Справедливість розподілу доходів та макроекономічна стабільність

3.1 Справедливість

Наш аналіз ринкових невдач, таких як влада монополії чи видатки на товари колективного споживання, зосередився на недоліках розподільної функції ринків - вадах, які можна скоригувати розумним втручанням. Але припустімо на хвилину, що економіка функціонує з повною ефективністю - завжди на межі виробничих можливостей і ніколи всередині неї, завжди вибирає правильне співвідношення між товарами індивідуального і колективного споживання тощо. Навіть якби ринковий механізм функціонував так досконало, як було описано, це все одно могло б призвести до небажаних наслідків. Чому?

Ринки не обов'язково забезпечують розподіл доходу, що розглядається як суспільно допустимий і справедливий. Чиста економіка вільного підприємництва може продукувати неприйнятні для суспільства розриви в доходах і споживанні.[5]

Чому ринковий механізм не може давати розв'язання питання справедливого розподілу? Причина полягає в тому, що доходи визначаються неусталеним набором обставин - спадщиною, невдачею, важкою працею, ціновим фактором тощо. Тому результат розподілу доходу, можливо, не завжди відповідає критерію справедливості. До того ж згадайте, товари ідуть за доларовими голосами, а не за найбільшою потребою. Кіт багатої людини, можливо, випиває молоко, яке необхідне бідній дитині, щоб бути здоровою. Чи відбувається це через помилки ринку? Зовсім ні, оскільки ринковий механізм виконує свою функцію - надає товари в руки тих, хто володіє доларовими голосами. Якщо в країні більше використовується на їжу для тварин, ніж на допомогу бідним, щоб вони навчалися в коледжі, то це дефект розподілу доходів, а не ринку. Навіть найефективніший ринковий механізм може продовжувати велику нерівність.

Часто розподіл доходів в ринковій системі є результатом випадковостей в розвитку технології. Припустімо, винахід робота може спричинити різке падіння конкурентної ціни на працю, зменшуючи доходи робітників у разі спрямування 95 % національного доходу власникам роботів. Чи буде кожен сприймати це як необхідне право чи ідеал? Можливо, ні.

Чи можна дозволити, щоб хтось став мільярдером, просто успадкувавши 5000 квадратних миль землі або нафтові свердловини? Це є зворотний бік ринкового механізму. Чи ви хотіли б оподаткувати доходи роботів, або запровадити високі податки на спадщину та нагромаджене багатство? Люди глибоко розходяться з питання: чи дуже високі доходи мають обкладатися дуже високими податками?

Нерівність у доходах може бути політично чи етично не сприйнятною. Для країни рішення конкурентних ринків як наперед визначені і незмінні не є обов'язковими. Люди можуть перевірити ринковий розподіл доходів і вирішити, що він несправедливий. Якщо демократичне суспільство не погоджується з розподілом доларових голосів за вільної системи підприємництва, то воно може вжити заходів щодо зміни розподілу доходів.

Припустімо, виборці вирішили зменшити нерівність у доходах. Які інструменти може застосувати влада? По-перше, вона може використати прогресивне оподаткування, оподатковуючи великі доходи вищою ставкою, ніж малі. Федеральний подохідний податок і податок на спадщину є прикладами такого прогресивного перерозподільного оподаткування.[3]

По-друге, оскільки низькі податкові ставки не можуть допомогти тим, хто зовсім не має доходів, в останні десятиліття держава створила систему трансфертних платежів, або грошових виплат населенню. Такі трансферти включають допомогу престарілим, сліпим немічним, батькам з неповнолітніми дітьми, а також страхування безробітних. Ця система трансфертних платежів створює "мережу безпеки" для захисту нещасливців від нестатків. І, нарешті, держава інколи субсидіює споживання груп з малим доходом, надаючи продовольчі талони, безплатну медичну допомогу і дешеве житло.

Через економічне зростання і програми соціальної допомоги, які встановлюють мінімальний життєвий рівень, багато значних і очевидних недоліків капіталізму 19 століття, були ліквідовані у 20 столітті. Проте відносна бідність вказує на труднощі розв'язання цієї проблеми. Внаслідок змін у складі сімей за останні роки масштаби бідності зросли.

Що можуть внести економісти в дебати про справедливість? Економіка як наука не може відповісти на такі нормативні питання, яку величину конкуренто визначеного доходу треба передати бідним сім'ям. Це політичне питання, яке повинно розв'язуватися на виборчих дільницях.

Економісти можуть аналізувати втрати чи вигоди від різних систем перерозподілу. Економісти витратили багато часу, аналізуючи, чи спричинюють соціальні програми, соціальні втрати, коли люди працюють менше або купують наркотики, а не їжу. Економісти вивчали, чи є надання бідним грошей, а не товарів, ефективним засобом зменшення бідності. Економіка як наука не може відповісти на питання, який рівень бідності прийнятий і справедливий. Проте вона може допомогти розробити ефективніші програми для збільшення доходів бідних.

3.2 Макроекономічне зростання і стабільність

Окрім забезпечення ефективності і справедливості, держава також виконує макроекономічну функцію підтримання економічного зростання та стабільності економіки.

Від свого початку капіталізм терпів від періодичних приступів інфляції (зростання цін) і депресії (високого безробіття). Іноді, як під час Великої депресії у 30-ті роки, нестатки і труднощі тривали ціле десятиліття, бо уряди ще не знали, як оживити економіку.

Сьогодні, завдяки інтелектуальному внеску Джона Мейнарда Кейнса і його послідовників, ми знаємо, як контролювати найгірші прояви ділового циклу. Ми тепер розуміємо, як уряд може впливати на обсяг виробництва, зайнятість та інфляцію, обережно застосовуючи монетарну і фіскальну політику. Фіскальна політика держави, як уже зазначалося, це право оподатковувати і право витрачати. Монетарна політика встановлює пропозицію грошей, впливаючи, таким чином, на процентні ставки та пропозиції, та інші чутливі до процента видатки. За допомогою цих двох головних інструментів макроекономічної політики держава може впливати на розмір сукупних видатків, темпи зростання і обсяг національного виробництва, рівні зайнятості та безробіття, на рівні цін і темпи інфляції в економіці.

Уряди індустріально розвинених країн успішно застосовували уроки кейнсіанської революції протягом останнього півстоліття. Численні монетарні і фіскальні заходи прискорили економічний розвиток країн з ринковою економікою, засвідчивши безпрецедентне зростання після другої світової війни. Проте, зіткнувшись з економічними труднощами у 70-ті роки. - високою інфляцією і зростаючим безробіттям та уповільненням темпів зростання продуктивності праці - дехто висловлював скептичні зауваження щодо здатності монетарної і фіскальної політики стабілізувати економіку. Два завдання перебувають у фокусі довгострокової макроекономічної політики: швидке економічне зростання і висока продуктивність праці. Економічне зростання визначає зростання національного обсягу виробництва, а продуктивність праці впливає на обсяг виробництва на одиницю ресурсів, або ефективність застосування ресурсів.[13]

У 70-ті роки уряди розробили макроекономічну політику, щоб забезпечити довгострокові завдання економічного зростання і підвищення продуктивності праці. Фіскальні заходи були розроблені, щоб збільшити зацікавленість у виробництві. Розміри податків було зменшено в більшості розвинених країн, зростання програм державних податків уповільнилося. Уряди цих країн тривожилися впливами своїх фіскальних заходів на заощадження, інвестиції та інновації. Наприкінці 80-х і на початку 90-х років Сполучені Штати намагались зменшити дефіцит державного бюджету, щоб збільшити розмір національних інвестицій і прискорити економічне зростання. Водночас монетарна політика стала більш активною в управлінні короткостроковими коливаннями в обсязі виробництва, рівні безробіття і темпах інфляції. Результатом поєднання орієнтованих на зростання фіскальних і активних монетарних заходів стало найтриваліше в історії США в мирний період економічне піднесення з 1982 по 1990 рр.[12]

Макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію і економічне зростання, включають фіскальні заходи разом з монетарними заходами. З формуванням макроекономіки як науки у 30-ті роки уряд успішно справляються з найважчими проявами інфляції та безробіття.

В усіх передових країнах панує змішана економіка, в яких ринок визначає більшість індивідуальних цін і кількість товарів. Водночас уряд управляє економікою через програми оподаткування, видатки і регулювання грошового обігу.

Обидві частини - ринок і уряд - важливі для здорового функціонування економіки. Управляти сучасною економікою, вилучивши одну з них,- це пробувати аплодувати однією рукою.

Розділ 4. Поведінка суб'єктів господарювання (вирішення задач)

4.1 Поведінка суб'єкта в умовах ринкового попиту та пропозиції

Мій варіант - 14, отже, я додаю до даних Р 14

Таблиця 4.1.

Ціна (Р)	Попит (D)	Пропозиція (S)
64	2	20
59	4	18
54	6	16
49	8	14
44	10	12
39	12	10
34	14	8
29	16	6
24	18	4
19	20	2

1. Намалюємо графік відповідно до даних з таблиці 4.1.

Рис. 4.1. Графік кривої попиту та пропозиції

2. Точка ринкової рівноваги знаходиться в точці перетину кривих попиту і пропозиції (дивитися рис. 4.1.) и названа Е. Рівноважна ціна при точці Е дорівнює 41, а рівноважний обсяг продукції дорівнює 11, так як Qe=11

3. Як зміниться ситуація на ринку, якщо ціна на даний товар буде:

Якщо ціна на наш товар збільшиться на 5 гривень, то ми можемо спостерігати відповідне збільшення пропозиції та зменшення попиту. Ситуація з одного боку вигідна для виробника, але через зниження попиту та паралельне збільшення пропозиції товар не буде купуватися споживачами, так як ціна підвищилась. Це зумовить затоварювання товару, тобто перевиробництво. Надмірний рівень пропозиції буде створювати відповідний тиск та прагнути до рівноваги: точки Е (див. Рис. 4.1.).

Якщо ж ціна зменшиться на 10 гривень, то ми ситуація буде дещо інша, ніж в попередньому варіанті. Відповідно до змін, ми отримуємо збільшення попиту та зменшення пропозиції. Так як ціна мала то виробник не зацікавлений в виробництві такої кількості товару, яку бажає споживач (так як пропозиція збільшується). Все це призводить до дефіциту товару. Надмірний рівень попиту зумовлює підвищуючий тиск до рівноважного стану і прагне то дочки рівноваги - точки Е (див. Рис 4.1.).

4.Ситуація на ринку може змінитися завдяки різним чинникам попиту та пропозиції(Дані взяті з підручника).[20]

Основними чинниками попиту, окрім ціни даного товару, вважаються:

ь Ціни товарів-замінників

ь Ціни доповнюючих товарів

ь Дохід споживачів

ь Уподобання споживачів

ь Очікування споживачів щодо змін на ринку

ь Накопичене майно.

До основних факторів зміни пропозиції належать:

ь Ціни на ресурси.

ь Технології виробництва

ь Кількість продавців на ринку.

ь Податки та дотації.

ь Природно кліматичні умови

Для усунення негативних наслідків порушення ринкової рівноваги держава використовує інструменти державного регулювання економіки. Для захисту споживача вона встановлює максимальні ціни, а для захисту виробника - навпаки, встановлює мінімальні ціни.

5.Зміна рівноважної ціни і рівноважного обсягу продукції на ринку при даних змінах на ринку (дані взяті з підручника) [17] :

а) Якщо знизяться доходи покупців, а даний товар - звичайний, доброякісний товар, то знижується попит. Відповідно до цього крива попиту зміщується вліво. Рівноважна ціна та рівноважний обсяг зменшуються.

б) Якщо очікується зростання ціни даного товару, то попит зростає. Відповідно до цього крива попиту зміщується вправо. Рівноважна ціна та рівноважний обсяг збільшується.

в) Якщо очікується зниження ціни даного товару, то попит зменшується. Відповідно до цього крива попиту зміщується вліво. Рівноважна ціна та рівноважний обсяг зменшується.

г) Якщо зросте число покупців даного товару, то попит зростає. Відповідно до цього крива попиту зміщується вправо. Рівноважна ціна та рівноважний обсяг збільшується.

д) Якщо зменшиться число покупців даного товару, то знижується попит. Відповідно до цього крива попиту зміщується вліво. Рівноважна ціна та рівноважний обсяг зменшуються.

е) Якщо зросли ціни на ресурси, то пропозиція зменшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вліво. Рівноважна ціна зростає, а рівноважний обсяг зменшується.

ж) Якщо знизились ціни на ресурси, то пропозиція збільшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вправо. Рівноважна ціна зменшується, а рівноважний обсяг збільшується.

з) Якщо держава ввела податок на продаж даного товару, то пропозиція зменшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вліво. Рівноважна ціна зростає, а рівноважний обсяг зменшується.

и) Якщо держава надала дотації виробникам даного товару, то пропозиція збільшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вправо. Рівноважна ціна зменшується, а рівноважний обсяг збільшується.

к) Якщо на підприємствах галузі введено нову, більш прогресивну технологію, то пропозиція збільшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вправо. Рівноважна ціна зменшується, а рівноважний обсяг збільшується.

л) Якщо фірми галузі змушені перейти на стару технологію, то пропозиція зменшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вліво. Рівноважна ціна зростає, а рівноважний обсяг зменшується.

м) Якщо підвищились ціни на інші товари, то пропозиція зменшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вліво. Рівноважна ціна зростає, а рівноважний обсяг зменшується.

н) Якщо знизились ціни на інші товари, то пропозиція збільшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вправо. Рівноважна ціна зменшується, а рівноважний обсяг збільшується.

о) Якщо кількість продавців даного товару зросла, то пропозиція збільшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вправо. Рівноважна ціна зменшується, а рівноважний обсяг збільшується.

п) Якщо кількість продавців даного товару зменшилась, то пропозиція зменшується. Відповідно до цього крива пропозиції зміщується вліво. Рівноважна ціна зростає, а рівноважний обсяг зменшується.

р) Якщо зросте ціна на товари-замінники, то попит зростає. Відповідно до цього крива попиту зміщується вправо. Рівноважна ціна та рівноважний обсяг збільшується.

с) Якщо знизиться ціна товарів, доповнюючи даному товару, то попит зростає. Відповідно до цього крива попиту зміщується вправо. Рівноважна ціна та рівноважний обсяг збільшується.

т) Якщо зростуть доходи покупців, а даний товар - товар нижчої категорії, то попит зменшується. Відповідно до цього крива попиту зміщується вліво. Рівноважна ціна та рівноважний обсяг зменшується.

Таблиця 4.2.

Ціна (Р)	Попит (D)	Дохід фірми
64	2	128
59	4	236
54	6	324
49	8	392
44	10	440
39	12	468
34	14	476
29	16	464
25	18	450
19	20	380

Рис. 4.2. Крива попиту фірми

Рис. 4.3. Крива доходу фірми

Фірма максимізує прибуток (476) при умові наявності ціни 34.

4.2 Витрати суб'єкта господарської діяльності в умовах досконалої конкуренції та монопольного ринку

За даними, які ми отримали після отримання всіх розрахунків будуємо графіки середніх, граничних витрат та граничного доходу підприємства.

Q(L)	FC	VC	TC	P	ТR	AR	MR	AFC	AVC	ATC	MC	EP
0	50	0	50	55	0							-50
1	50	50	100	50	50	50	50	50	50	100	50	-50
2	50	78	128	45	90	45	40	25	39	64	28	-38
3	50	98	148	40	120	40	30	16,6667	32,6667	49,3333	20	-28
4	50	112	162	35	140	35	20	12,5	28	40,5	14	-22
5	50	130	180	30	150	30	10	10	26	36	18	-30
6	50	150	200	25	150	25	0	8,33333	25	33,3333	20	-50
7	50	172	222	20	140	20	-10	7,14286	24,5714	31,7143	22	-82
8	50	210	260	15	120	15	-20	6,25	26,25	32,5	38	-140
9	50	255	305	10	90	10	-30	5,55556	28,3333	33,8889	45	-215
10	50	310	360	5	50	5	-40	5	31	36	55	-310

Таблиця 4.3.

Провівши все необхідні розрахунки та заповнивши таблицю, на основі цих даних будуємо графіки граничних, середніх витрат та граничного доходу фірми (дивитися Рис. 4.4.). [19]

Беручи до уваги те, що фірма протягом усього аналізованого періоду має більші валові витрати, ніж валові виторги, можемо зробити висновок, що:

1. Фірма не отримує прибутку (всі ЕР нижче нуля);

2. Оптимальна кількість виробництва має бути при мінімізації збитків фірми, тобто, коли ЕР =-22;

Розрахунки дають нам можливість стверджувати що:

1. При досконалій конкуренції на ринку фірма робить збитки мінімальними при умові MR=MC=P та при Q=1 та P=50

2. При недосконалій конкуренції, а точніше при монополії, фірма мінімізує збитки при умові MR=MC та при Q=4.5, P=35 :

Рис. 4.4. Графік кривих середніх, граничних витрат та граничного доходу

4.3 Поведінка суб'єкта господарювання в умовах монопольного ринку

Таблиця 4.4

Обсяг продукції, шт.	Валові витрати, одиниці
0	12
1	14
2	18
3	24
4	32
5	42
6	54

Таблиця 4.5.

Ціна, грн.	Обсяг попиту за одиницю часу, шт.
6	7
7	6
8	5
9	4
10	3
11	2
12	1
13	0

За наведеними вище даними розрахуємо наступні показники [16] :

1. Сукупну та граничну виручку (табл. 4.6.).

TR = Р · Q, MR=

2. Сукупні та граничні витрати (табл. 4.7.).

MC = .

3. Середні валові витрати (табл. 4.7.).

ATC =

Таблиця 4.6

Обсяг попиту за одиницю часу, шт.	Ціна	TR	MR
0	13	0
1	12	12	12
2	11	22	10
3	10	30	8
4	9	36	6
5	8	40	4
6	7	42	2

Таблиця 4.7.

Обсяг продукції, шт.	ТС	ATC	MC
0	12
1	14	14	2
2	18	9	4
3	24	8	6
4	32	8	8
5	42	8,4	10
6	54	9	12

На основі аналізу даних нам таблиць (табл. 4.6., табл. 4.7.) порівняємо TC і TR при кожному обсязі продукції.

Можемо зазначити, що монополіст отримує максимальний прибуток EP=6 грн. при Q=3 та P=10. Але паралельно в даного монополіста не відбувається умова максимізації прибутку, тобто МR=MC. Це зумовлює нас до пошуку рішення проблеми через вивчення графіку (Рис 4.5.).За нашим графіком MR=MC=7, при Q=3.5. При таких обставинах Р буде дорівнювати 9,5 грн., а прибуток - 5грн. [18]

Рис. 4.5. Графік: лінія попиту, граничної виручки, граничних витрат та середніх валових витрат

Висновки

Можна з впевненістю сказати, економічна роль держави на різних стадіях розвитку суспільства відігравала особливу роль.

Об'єктивна можливість державного регулювання ринку виникає з досягненням певного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва та капіталу. Необхідність же державного регулювання полягає у наростанні проблем, як соціальних, так і економічних, вирішення яких і покладається на державне регулювання економіки.

На сьогодні, у період переходу до ринку, особливо важливо державне регулювання. Після десятиліть тотального диктату держави в економіці, висловлюються думки про повну відмову від державного втручання в економіку. Істина, як завжди, десь посередині. Саме тому для України важливий світовий досвід державного регулювання економіки, що і потрібно вивчати. Очевидно, що в арсеналі держави є широкий набір засобів і методів регулювання економіки, від регулювання економічного законодавства, встановлення тим самим правил поводження економічних агентів, до впливу на грошовий ринок за допомогою політики дисконтної ставки та боротьбою з "провалами ринку". Однозначно визначити, де знаходиться грань між цивілізованим регулюванням економіки і грубого втручання в ринкові механізми на сьогоднішній день дуже важко.

Недарма на цей рахунок існує множина думок, деякі з них і були розглянуті вище. З впевненістю можна лише зробити висновок про те, що державне регулювання ринку необхідно і потрібно визначити лише ступінь державного втручання і його методи. Звісно, неприйнятні міри "фізичного впливу" на ринкові механізми, що можуть підірвати всю економічну систему. Державне регулювання економіки в умовах переходу до ринкового господарства представляє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, що здійснюється правоздатними установами і суспільними організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи відповідно до умов, що постійно змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили - людини.

Державне регулювання виконує кілька завдань, зокрема, стимулювання економічного росту, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень в галузевій та регіональній структурах, підтримка експорту. В залежності від гостроти соціально-економічних проблем наша країна і визначає конкретні напрямки, форми та масштаби державного регулювання економіки. Основні напрямки державного регулювання в Україні на сучасному етапі відрізняються від напрямів державного регулювання у розвинутих країнах, що пояснюється кризовим станом нашої економіки, відсутністю законодавчої бази, яка б забезпечила ефективність державного регулювання економічних процесів, а також залишковим впливом командно-адміністративних методів у регулюванні економіки. Все це вимагає постійних змін у застосуванні важелів державного регулювання вітчизняної економіки.

Хотілося б зазначити, що Україна не повинна переходити до тотального регулювання ринкових відносин. Як відомо економіка повинна розвиватися гармонійно за ринковими законами, оскільки вони розставляють усіх суб'єктів економічних відносин на свої місця. Розвиток економіки повинен здійснюватись за принципом конкуренція повинна існувати скрізь де можливо, державне регулювання там де воно необхідне.

Список використаних джерел

1. А.Ф. Мельник "Державне регулювання економіки" К: 1994р ст 4-20.

2. Т.Г Морозова А.В. Пикулькин "Государственное регулирование экономики и социальный комплекс" М: 1997 ст 3-25.

3. Экономика / под ред. А.С. Булатова. - М. : БЕК, 1999. - 263 с.

4. Мочерний С.В. Економічна теорія: noci6. для студентсв вищих навчальних закладів освіти / С.В. Мочерний. - К. : ВЦ "Академія", 1999. - 592 с.

5. Теорія та практика державного управління: зб. наук. праць. - X. : Вид-во XaPI НАДУ "Магістр", 2007. - Вип. 4 (19). - 324 с.

6. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег /Пер. с англ.. - М.: Гелиос АРВ, 1999. - 352 с.

7. Самуэльсон П.Экономика. - М.: Прогресс, 1964. - 839 с.

8. Агапова И.И. История экономических учений. Учебное пособие. - М.: "Экономист", 2004. - 285 с.

9. Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / за ред. докт. екон. наук М.М. Якубовського. К.: НДЕІ Міністерства економіки України, 2005. - 410 с.

10. Данілов О.А. Податкова система та шляхи її реформування: навч. посіб. / О.А. Данілов, Н.П. Фліссак. - К. : Парламентське видавництво, 2001. - 216 с.

11. Державне регулювання економіки: Навч. посібник /СМ. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - Вид. 2-ге, доопрац. і допов. - К.: КНЕУ, 2004.

12. Дорогунцов С.І., Гош ОН. Політична економія: науковий курс. - К.: Оріони, 2004.

13. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли: От пророков до профессоров. - 2-е изд. испр. и доп. - М.: Дело, 2000.

14. Злучко С. Основи історії економічної теорії. - Львів: ЛНУ, 2001.

15. Історія економічних учень: Підручник //За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К: КНЕУ, 1999

16. Базилевич В., Лук'янов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997.

17. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика: В 2-х т. / Общая редакция В.М. Гальперина. - СПб.: Экономическая школа, 1999.

18. Гамільтон Джонатан. Методичний посібник до "Мікроекономіки" Роберта С. Піндайка та Деніела Л. Рубінфелда. - К.: Основи, 1996.

19. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій. - К.: Т-во "Знання", 2000.

20. Карагодова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. - К.: Четверта хвиля, 1997.

21. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка: Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. А.П. Наливайка. - К.: КНЕУ, 1999.

Размещено на Allbest.ru