Статистичне дослідження національного багатства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Курсова робота

Статистичне дослідження національного багатства

Виконала:

Верпека Альона

Мета статистики національного багатства:

чітке визначення економічного змісту національного багатства, компонентів, які входять у його склад парламенту й їх кордонів;

підготовка відповідних класифікацій різноманітні ознаками (формам власності,натурально-вещественному складу, галузям і секторам економіки та ін.);

вироблення єдиних методологічних принципів оцінки конкретних елементів багатства: землі, природних ресурсів, нематеріальних активів тощо;

розробка необхідної інформаційної бази щодо відображення обсягу, структури та динаміки національного багатства і окремих елементів;

розробка й твердження статистичного інструментарію для контролю над елементами національного багатства;

розробка методології розрахунку похідних показників для економіко-статистичного аналізу ролі елементів національного багатства у розвитку економіки нашої країни.

Показники національного багатства по найважливішим елементам (усього світу і душу населення) служать однією з найважливіших характеристик досягнутого країною рівня соціально-економічного розвитку. Показник національного багатства використовується для характеристики майнового становища країни загалом. Аналогічні розрахунки, проведені лише на рівні окремих одиниць господарювання і секторів економіки, дозволяють визначити чисту вартість їхнього перебування власного капіталу.

Статистичне дослідження національного багатства

Основні принципи оцінки найважливіших елементів національного багатства сформульовані в роботах У. Петті, А. Сміта, М. Кінга і інших економістів. Після їх перших оцінок почався більш ніж двохстолітній період розроблення і нагромадження інформації про національний прибуток, розподіл його на споживану і нагромаджувальну частини, без чого складно визначати масштаби елементів національного багатства.

Практично лише в двадцятому столітті почали пропонуватися методи розрахунків відповідних показників в різних країнах і перерахунку їх в єдині грошові одиниці, для вироблення міжгалузевих співставлень. Широку популярність отримали оцінки італійського економіста К. Джіні, який на прохання Ліги Націй оцінив національне багатство головних учасників першої світової війни і нанесений збиток. Подальший розвиток методів оцінок національного багатства вироблявся окремими вченими, а також статистиками Японії, США, СРСР і ряду інших країн, але розрізнено і по різних концепціях.

Тільки утворення ООН дозволило перейти до розробки єдиних методологічних принципів оцінки національного багатства на основі даних систем статистичної інформації. Саме останнє десятиріччя минулого століття ознаменувалося посиленням уваги економістів до методологічних і інформаційних проблем оцінки цієї категорії. Причому дослідження в цій області сконцентрувалися в ООН (Статистична комісія) і її спеціалізованих установах (Всесвітній банк ВБ і Програма розвитку ПРООН). У цих організаціях узагальнюється світовий досвід таких досліджень, виробляються міжнародні рекомендації по одноманітному численню відповідних статистичних показників, нагромаджуються банки відповідної інформації, а також здійснюються експериментальні оцінки. Саме в цих міжнародних організаціях в зв'язку з розробкою «програм розвитку», особливо на кінець минулого і початку цього століття, розроблена концепція «стійкого розвитку людини» нарівні з концепцією «розвитку, що підтримується». У таких концепціях головна увага приділяється людському потенціалу, як найважливішому елементу національного багатства, а потім - природному багатству, що має також важливе значення для розвитку людини і національного багатства, що є важливим елементом. Статистичне спостереження є першим етапом статистичного дослідження. Він є дуже важливим, бо від отриманих результатів буде залежати подальший хід дослідження. Інформація, отримана шляхом статистичного спостереження повинна:

1) бути достовірною;

2) носити масовий характер (значення повинні носити узагальнюючий характер на якомусь великому масиві, адже статистика - це спостереження саме за масовими явищами і процесами);

3) бути порівняльною (вираженою в таких одиницях виміру, які роблять можливим її порівняння з аналогічною інформацією).

До статистичних даних придатних для науково-обгрунтованих узагальнень ставиться ряд вимог:

1) дані повинні бути повними (а не випадковими і уривчастими). Повні дані одержують на основі реєстрації значення ознак всіх одиниць сукупності за певний період чи на певний момент часу.

2) дані повинні бути достовірними і точними.

3) одноманітними і порівняльними.

Завданням статистичного спостереження є одержання достовірної вихідної інформації, яка об'єктивно висвітлює фактичний стан речей. Звітністю називають форму спостереження, при якій статистичні дані надходять у статистичні органи від підприємств і фірм у вигляді обов'язкових звітів про їх роботу за встановленими формами та в відповідні строки. Статистична звітність складається на основі даних первинного обліку, який ведеться на всіх підприємствах організаціях установах та фірмах. Звітність буває загальнодержавна і відомча. Загальнодержавна подається як у вищу установу так і в органи державної статистики. Відомча звітність подається лише у вищу організацію.

Статистичне спостереження - це науково організований збір масових даних про явища та процеси, які відбуваються в суспільстві. Спостереження не завжди буває статистичним (наприклад, спостереження за якістю продукції на ринку не є статистичним). Спостереження буде статистичним тоді, коли:

1) вивчаються статистичні закономірності (ті закономірності, які проявляються в масовому процесі у великої кількості одиниць сукупності).

2) ведеться реєстрація фактів, які заносяться у відповідні документи і підлягають подальшому аналізу.

Людське суспільство, незалежно від його масштабів, може існувати лише в тому разі, якщо додержує певних економічних законів. Бажання окремих осіб, груп людей чи цілих країн нехтувати об'єктивно існуючими законами призводить, як учить історія, до необхідності болісних зрушень у суспільстві, щоб зрештою пристосуватися до цих законів. Результатом такої «перебудови» найчастіше є штучне зменшення кількості споживачів за допомогою концтаборів, війн, голодної смерті з метою приведення її у відповідність до зменшеного обсягу життєвих благ.

Як ми знаємо з економічної історії, виробництво необхідної кількості матеріальних благ та послуг забезпечується підтриманням на відповідному рівні процесу їх відтворення. І хоча цей процес безперервний, відправним пунктом його є створення необхідних елементів для виробництва матеріальних благ. Ніяк не применшуючи значення послуг та створення багатства в грошовому вигляді, все ж доводиться констатувати той беззаперечний факт, що без матеріальних благ ні послуг, ні грошей не існує. Статистика національного багатства-- це система показників, за допомогою яких вимірюють наявні та нагромаджені в країні цінності, призначені для підтримання безперервності та розширення процесу суспільного відтворення. Показники національного багатства за найважливішими елементами (у цілому і на душу населення) є найістотнішими характеристиками суспільно-економічного розвитку, досягнутого країною.Обсяг, структура та ефективність їх використання (виключаючи, звісно, майно населення, яке є специфічним елементом, і на відміну від інших відіграє у відтворенні пасивну роль) впливають на основні темпи й пропорції розвитку країни, зростання національного доходу та рівня життя населення.

На визначення цих характеристик національного багатства і спрямована, насамперед, система статистичних показників, які можуть бути об'єднані в такі групи:

1) обсягу і структури;

2) відтворення складових;

3) динаміки національного багатства в цілому та його складових елементів;

4) розміщення по території.

Багатство як економічна категорія - це єдність його двох сторін: матері-ально-речової та соціальної. Строго кажучи, подібна подвійність властива будь-якій економічної категорії. Але в багатстві єдність та взаємодія двох названих сторін проявляється найбільш наочно. Сказане пов'язане з тим, що деякі основні ознаки матеріального утримання багатства (накопичуваність, довготривалість використання, відтворення за рахунок додавання тієї чи іншої форми суспільної праці, багаторазова відчужуваність в процесі життєвого циклу та ін..) роблять його переважаючою формою матеріалізації пануючої системи відносин власності.

Національне багатство -- це сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних та духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний потенціал країни. Національне багатство визначається у натурально-речовинній та вартісній формах на певну дату.

Національне багатство містить такі три складові:

1. Матеріальне багатство - це основний та оборотний капітал суспільства, а також обіговий капітал. Основний капітал -- засоби праці: будинки, споруди, верстати, устаткування тощо. Оборотний капітал -- предмети праці: сировина, матеріали, енергетичні ресурси, оброблені людською працею. До обігового капіталу належать готова продукція та страхові внески. Структуру цього багатства становлять всі матеріальні блага соціальної сфери: університети та школи, лікарні та санаторії, об'єкти культури та спорту, житловий фонд, майно населення, державні запаси, природні ресурси, які вже залучені до процесу виробництва. По суті, речове багатство являє собою нагромаджену працю суспільства, виражену в матеріальних благах за певний тривалий історичний період. Зміст структури речового багатства постійно змінюється під впливом НТР та соціально-економічних зрушень. У міру розвитку суспільства речове багатство нації збільшується.

2. Нематеріальне багатство. До нього належать грошові цінності у вигляді грошових знаків, цінних паперів, а також усі людські здібності й досягнення в науці, культурі, спорті, мистецтві, нагромаджений виробничий досвід суспільства, виражений у загальнолюдському знанні.

3. Природне багатство -- це пізнані (розкриті) природні ресурси: земля, вода, повітря, ліс, розвідані корисні копалини, клімат. Багатоманітні елементи природи є природним даром людині з боку природи і по суті -- потенційним багатством нації. Природа -- матеріальна передумова виробництва та природне середовище життєдіяльності нації. Більшість елементів природного багатства не збільшується, а зменшується в результаті антропогенного впливу. Тому існує проблема збереження та суворої економії елементів природного багатства.

Національне багатство є різноманітним за своїм складом і змістом, а та-кож за роллю у суспільному відтворенні. Ту частку національного багатства, яка є результатом нагромаджених продуктів суспільної праці, називають національ-ним майном. Природні ресурси, що їх не залучено до процесу відтворення, є по-тенційним багатством нації. За своїм складом одна частка національного багатства виступає як засоби виробництва, інша -- як предмети невиробничого споживання. Засоби вироб-ництва, включаючи й залучені до економічного обороту природні ресурси, є речовинними (матеріальними) елементами продуктивних сил суспільства. Національне багатство можна розглядати з точки зору його натурально-речовинної та вартісної форми. За натурально-речовинним складом національне багатство -- це сукупність багатьох споживних вартостей. Передумовою перет-ворення їх у елемент багатства є їх здатність нагромаджуватись, складати запас, існувати поза процесом праці, хоча це і не є абсолютним чинником багатства. Наприклад, затрати праці, пов'язані із поліпшенням природних ресурсів, осво-єнням цілинних земель, осушенням боліт та ін., не приймаючи уречевленої фор-ми, також відносяться до багатства.

Залежно від економічного призначення і ролі у процесі відтворення, елементи національного багатства поділяються на виробничий і споживчий (невиробничий) фонди. Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси, котрими виступають земля, ліс, води, розвідані корисні копалини, повітря, тощо. До нематеріальної форми національного багатства належать нагромаджений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності. Роль цього компоненту національного багатства за умов НТР надзвичайно зростає.

Розподіл національного багатства у суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів. Основну частину національного багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, професійним, культурним рівнем, потребами і творчими здібностями. Від ефективності його використання залежить економічний та соціальний прогрес суспільства. Елементи національного багатства по-різному взаємодіють в умовах певного типу економічного розвитку (розширеного відтворення). Розрізняють екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку. При екстенсивному типі економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш час революційна форма його розвитку -- НТР, що розгортається.

Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва. При інтенсивному типі економічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими й невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів і запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів довготривалого користування. У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до праце-, фондо- і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного виробництва.

Для постійного зростання суспільного багатства необхідно:

по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися всі засоби виробництва і робоча сила;

по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми і методи організації праці, досягнення науки, інформація;

по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження, відповідали найновішим досягненням науки і техніки;

по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу нематеріального виробництва, або сферу послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, рекреаційні послуги тощо);

по-п'яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього середовища.

Суть економічного зростання легко зрозуміти, розглянувши модель, що відображає зв'язок між використаними ресурсами та отриманим продуктом. Коли комбінація (поєднання) ресурсів залишається незмінною, то для збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість ресурсів. Існує цілий ряд інших чинників, які значно впливають на темпи економічного зростання. Наприклад, немає ніякого сумніву, що обширні запаси різноманітних природних ресурсів, якими володіють США, внесли вагомий внесок в економічне зростання країни. Хоч велика кількість природних ресурсів є могутнім позитивним чинником економічного зростання, це зовсім не означає, що країни з недостатніми запасами приречені на невисокі темпи економічного зростання. Притому, що в Японії природні ресурси обмежені, темпи економічного зростання цієї країни в післявоєнний період були значними. Крім цього існують і такі чинники економічного зростання, виміряти які неможливо. Зокрема, великий позитивний вплив на економічне зростання надає соціальна, культурна і політична атмосфера в країні.

Для успішного економічного зростання Україні потрібно значно скоротити базу оподаткування, адже, високі податкові ставки, забираючи у людей значну частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи і продуктивного використання ресурсів. Особливо важлива гранична податкова ставка - частка приросту прибутку, яка йде у вигляді податку. Коли гранична податкова ставка зростає з рівнем прибутку, частка додаткових заробітків, яку дозволяється залишати собі, скорочується. Високі граничні податкові ставки скорочують національний продукт і національний прибуток по трьох причинах.

По-перше, вони відбивають бажання працювати з повною віддачею і знижують продуктивність праці. Підвищення граничної податкової ставки до 55 або 60% залишає людям та підприємствам в результаті менше половини того, що вони заробили. Той, хто не має можливості залишати собі велику частину заробленого, втрачає прагнення багато заробляти. У деяких випадках високі податкові ставки навіть примушують найбільш працездатних громадян виїжджати в країни з низькими податками. Ці зміни скорочують пропозицію праці і спричиняють в країні зниження виробництва. Високі податкові ставки породжують і неефективне використання праці. Деякі люди будуть міняти заняття, прибутки від яких оподатковуються, на менш продуктивні, але не оподатковувані податком види діяльності. Результатом стають втрати і економічна неефективність.

По-друге, високі податкові ставки скорочують як масштаби, так і ефективність капіталовкладень. Вони відлякують іноземних інвесторів, а внутрішніх примушують шукати інвестиційні проекти за кордоном, де податки нижче. Це приводить до скорочення темпів оновлення капіталу, і тим самим дестимулює економічне зростання. Крім того, внутрішні інвестори звертаються до проектів, де легше укрити поточний прибуток від податків, і відмовляються від проектів, що володіють високим рівнем прибутковості, але меншими можливостями уникнути оподаткування.

Рис. 1. Структура національного багатства (згідно з СНР Євростату)

Зрозуміло, що в статистиці національного багатства, де об'єднуються в окремі групи різнорідні елементи, можуть бути використані лише вартісні показники. Цей підхід не тягне за собою ускладнень при обчисленні обсягу та структури національного багатства. Система національних рахунків (СНР) - це сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин. Національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно з стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 р. Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п'ять секторів:

- нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;

- фінансові корпорації - комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності (банки, страхові компанії тощо);

- сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, фонди соціального страхування;

- сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців;

- сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій) безоплатно або за цінами, що не мають економічного значення.

У СНР національне багатство подається як сума нагромаджених у країні нефінансових і чистих фінансових активів станом на певний момент часу (як правило, на початок і кінець року).

Активи -- це економічні об'єкти, щодо яких інституційні одиниці індивідуально або колективно здійснюють право власності та від володіння якими або внаслідок використання яких можуть бути отримані економічні вигоди протягом деякого періоду. Важливою ознакою такої вигоди є здатність активу приносити дохід у майбутньому. Такі активи, як будівлі, споруди, обладнання і т. ін. використовуються у виробництві та роблять внесок в отримання доходу одиницею, що їх використовує. Фінансові активи й земля можуть давати дохід від власності, належний власникам таких активів. Інші активи не слугують джерелом доходу, але є засобам збереження багатства, наприклад дорогоцінні метали. Вигоди, які можна отримати з активу, поступово можуть зменшуватися до нуля, особливо якщо актив фізично використовується в процесі виробництва. Однак у будь-який момент вигоди, що залишаються, які можуть бути отримати з активу, є запасом вартості. Їх можна реалізувати продажем активу іншій інституційній одиниці. У СНР до активів належать тільки ті, які використовуються в економічній діяльності або є об'єктом прав власності. У СНР не враховуються в національному багатстві екологічні активи (моря, повітря тощо), деякі споживчі товари тривалого користування, інтелектуальний потенціал (досвід, знання, здібності людей і т. ін.).

Національне багатство -- сума нагромаджених у країні нефінансових й чистих фінансових активів станом на певний момент часу (як правило, на початок і кінець року). Нефінансові активи виступають як матеріальні активи, що відтворюються, й активи, що не відтворюються. Активи, що відтворюються, поділяються, у свою чергу, на основний капітал (основні фонди), запаси матеріальних оборотних засобів і цінності. Невироблені активи можуть бути матеріальними і нематеріальними. Фінансові активи (зобов'язання) виникають, коли одна інституційні одиниця (кредитор) надає кошти й отримує платіж від іншої одиниці (дебітора) відповідно до умов договору, укладеного між ними.

Як зазначалося вище, економічні активи поділяють на фінансові та нефінансові. Фінансові активи (зобов'язання) виникають, коли одна інституційна одиниця (кредитор) надає кошти й отримує платіж від іншої одиниці (дебітора) відповідно до умов договірних відносин, укладених між ними. Таке фінансове зобов'язання є фінансовим активом для кредитора і фінансовим пасивом для боржника. Майже всі фінансові активи виникають з фінансових зобов'язань, але монетарне золото і спеціальні права запозичення Міжнародного валютного фонду також розглядаються як фінансові активи, хоча для них немає відповідних фінансових пасивів. Фінансові активи існують у різних формах. Це може бути валюта, депозити, векселі, акції та інші цінні папери, позики.

Економічні активи, не включені в сукупність фінансових активів, називаються нефінансовими активами. Вони можуть виступати як матеріальні активи, що відтворюються, й активи, що не відтворюються. Активи, що відтворюються, поділяються, у свою чергу, на основний капітал (основні фонди), запаси матеріальних оборотних коштів і цінності. Невироблені активи можуть бути матеріальними і нематеріальними. Активи, що відтворюються, є результатом праці. Активи, що не відтворюються, не є результатом праці людини, однак необхідні для процесу виробництва.

Основний капітал (основні фонди) -- це активи тривалого користування, що відтворюються, які багато разів використовуються в процесі виробництва. Матеріальний основний капітал охоплює житлові та нежитлові будівлі, споруди; машини й обладнання, зокрема транспортне та інше обладнання, за винятком військового, яке не використовується багато разів і постійно; так звані активи, що «культивуються» (продуктивна, робоча і племінна худоба, дерева й чагарники, які культивуються заради отримання з року в рік продуктів).

Нематеріальний основний капітал охоплює геологорозвідувальні роботи, які ведуться для того, щоб відкрити нові поклади мінералів або палива для подальшого розроблення; комп'ютерне програмне забезпечення, яке мають намір використати у виробництві протягом одного або більше років; оригінальні розважальні програми літературних і художніх творів. Запаси матеріальних оборотних коштів охоплюють запаси сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів у споживача; запаси готової продукції на складах у виробників і на підприємствах сфери обертання; товари в дорозі; державні матеріальні запаси; незавершене виробництво в усіх галузях економіки.

Цінності -- це товари значної вартості, які в основному не використовуються з метою виробництва або споживання, а зберігаються тривалий час як засіб зберігання, оскільки їхня вартість не зменшується щодо загального рівня цін. Це дорогоцінні метали й камені, ювелірні вироби, твори мистецтва і т. ін. Матеріальні активи, що не відтворюються, є природними факторами. Як і основний капітал, вони використовуються в процесі виробництва і приносять дохід виробнику, що використовує активи. Якщо користувач не є власником, то платежі власнику від користувача становлять дохід від власності. Матеріальні активи, що не відтворюються, включають землю, поклади корисних копалин, біологічні ресурси, що не культивуються, водні ресурси (водоймища, озера, ріки, підземні води). Нематеріальні активи, що не відтворюються, наявного права, що дозволяють їх власникам займатися конкретними видами діяльності або виробляти товари і послуги. До таких прав належать: право на розроблення корисних копалин, рибальство або полювання; право на виробництво і продаж копій наявного унікального товару; переважне право (опціон) на закупівлю або продаж фінансових активів або товарів на узгоджених умовах і т. ін. Ці права можуть бути втілені в патентах, торгових марках, авторських правах тощо. Національне багатство розраховується на підставі даних балансу активів і пасивів СНР. Залежно від моменту обліку розрізняють початкові та заключні баланси активів і пасивів.

Початкові баланси активів і пасивів -- це активи і пасиви на момент відкриття балансу, тобто на початок періоду. Заключні баланси активів і пасивів характеризують їхню величину на кінець періоду.

Рух активів і пасивів (матеріальних і фінансових) відображається в балансах, які зліва містять активи, а справа -- пасиви і власний капітал. У балансі активів і пасивів власний капітал є сальдуючою статтею і визначається відніманням від суми активів сум фінансових пасивів.

Заключні баланси активів і пасивів дорівнюють початковим балансам активів і пасивів плюс операції за рахунком капіталу (капіталовкладення всередині країни і за кордоном), плюс переоцінки, необхідні для приведення активів у ціни на кінцеву дату.

Зміни в балансах активів і пасивів дорівнюють різниці між заключними та початковими активами й пасивами. Ці зміни можуть бути як додатними, так і від'ємними. В активній частині балансу містяться такі активи: матеріальні активи (що не відтворюються і які відтворюються), фінансові активи (без акцій) і акції. У складі пасивів міститься заборгованість (без акцій), а також акції та чисті активи. Чисті активи як складова частина пасивів є балансуючою статтею та визначаються розрахунковим шляхом з їхньою допомогою врівноважуються активи й пасиви. Чисті активи дорівнюють різниці між загальним підсумком активів і загальною сумою заборгованості, включаючи акції. Рух запасів чистих активів від початку до кінця періоду описується за допомогою таблиці «Операції за період», яка охоплює всі операції чотирьох головних рахунків країни, а також переоцінку. Чисті активи можуть бути визначені й іншим способом, як сума матеріальних і чистих зарубіжних активів, які визначаються як різниця між підсумком пасивів і активів за балансом зарубіжних активів і пасивів.

Для того щоб побудувати заключний баланс активів і пасивів на кінець року, необхідно з'ясовувати зміну активів і зобов'язань протягом року, а такими можуть бути: валове нагромадження основного капіталу, споживання основного капіталу, приріст запасів матеріальних оборотних засобів, чисте придбання землі та матеріальних цінностей, чисті зарубіжні трансферти капіталу, інші зміни в обсязі активів (втрати активів унаслідок стихійних лих, аварій і т. ін). Крім того, зміни в активах і пасивах можуть відбуватися внаслідок холдингових операцій (збільшення або зменшення вартості активів за рахунок зміни цін) і в результаті зміни протягом року зарубіжних фінансових активів і зобов'язань (приріст (+), зменшення (-)).

Отже, для визначення величини нефінансових активів на кінець року необхідно до їхньої величини на початок року додати чисте нагромадження (визначається як сума валового нагромадження основного капіталу за мінусом споживання основного капіталу плюс приріст запасів матеріальних оборотних засобів, плюс чисте придбання землі та матеріальних цінностей), чисті зарубіжні трансферти капіталу, інші зміни в обсязі активів і номінальний холдинговий прибуток або збиток (як суму реального холдингового прибутку (збитку) і нейтрального холдингового прибутку (збитку)). Фінансові закордонні активи на кінець року визначаються як сума їх на початок року плюс зміна зарубіжних фінансових активів. Фінансові закордонні зобов'язання на кінець року визначаються аналогічно, тобто як сума їх на початок року плюс зміна закордонних фінансових зобов'язань. Отже, величину чистих закордонних фінансових активів на кінець року можна визначити як різницю між величиною закордонних фінансових активів на кінець року і величиною закордонних фінансових зобов'язань на кінець року.

Таблиця 1. Експериментальний баланс нефінансових активів України за 2013 р.(млн.грн)

Таблиця 2. Експериментальний баланс фінансових активів і пасивів за 2013 рік

В рамках СНР оцінка національного багатства розглядається як окремий випадок балансу активів і пасивів, коли баланс складається для країни у цілому, у структурі якого виділяються:

1) нефінансові активи:

- вироблені активи (основні фонди, запаси матеріальних оборотних коштів),

- невироблені активи (матеріальні невироблені активи, нематеріальні невироблені активи);

2) фінансові активи і пасиви:

- монетарне золото та SDR;

- готівкова валюта та депозити;

- цінні папери (окрім акцій);

- акції та інші форми участі у капіталі;

- кредити та позики;

- страхові технічні резерви;

- дебіторська/кредиторська заборгованість.

Однією із найбільш загальних макроекономічних категорій, що дає уяв-лення про наявні ресурси і потенціал розвитку країни є національне багатство. Для України, яка володіє значними обсягами національного багатства, актуа-льною в період визначення її стратегічних пріоритетів, стає проблема його комплексної оцінки. Відсутність системних досліджень національного багатства не дає можливості у повній мірі використовувати його з метою оптимізації структури економіки, активізації внутрішніх факторів економічного зростання, вирішення соціальних проблем та підвищення добробуту нації.У цьому контексті вартісна оцінка елементів національного багатства України є одним із важливих кроків дослідження цієї надзвичайно важливої категорії, що й обумовило мету даної статті - на основі вивчення різних мето-дологічних підходів визначення національного багатства зробити кількісну оцінку багатства України в динаміці.

Серед тих, хто зробив значний внесок у визначення поняття національ-ного багатства, слід назвати В.Петті, який одним із перших у XVII столітті представив його як суму нагромаджених матеріальних цінностей. Наприкінці XIX на початку XX століття представники історичної школи (визнавали багатство лише окремих осіб, залишаючи осторонь поняття національного багатства країни.

Сучасні визначення національного багатства (НБ) відрізняються тим, що в них розглядається багатство суспільства у цілому, зокрема, у фінансовому словнику НБ представлено як "сукупність матеріальних благ, створених і нагромаджених суспільством у процесі попереднього розвитку, а також природних ресурсів, залучених до господарського обороту" . До його складу належать: основні і невиробничі фонди країни, оборотні фонди матеріального виробництва, включаючи товарні запаси у виробництві й торгівлі, а також державні резерви та страхові запаси, особисте майно громадян тривалого використання, природні ресурси, залучені до процесу відтворення (запаси корисних копалин, гідроенергії, лісовий та земельний фонди). Сюди ж зараховують і золотий запас держави. А в деяких випадках і науково-технічний рівень та досвід працівників, культурно-духовні цінності, інтелектуальну власність тощо.

Список використаних джерел

національний багатство нефінансовий актив

1. Адамов В.Е. Факторный индексный анализ. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 317 с.

2. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Підручник / В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, Л.О. Баластрик. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання, 2006. - 623 с.

3. Гринів Л.С. Національна економіка: навч. посібник / Л.С. Гринів, М.В. Кічурчак. - Львів: Магнолія-2006, 2009. - 462 с.

4. Національне багатство України [Монографія] / За ред. Дорогунцова С.І. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - 224 с.

5. Національна економіка: навч. посібник / за заг. ред. В.П. Решетило; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Х.: ХНАМГ, 2009. - 386 с.

6. Національна економіка: підручник / [П.В. Круш, С.О.Тульчинська, М.В. Шашина, О.А. Підлісна та ін.]. - К.: Каравела, 2008. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru