Індустріальне суспільство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індустріальне суспільство

Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно -- починаючи з ХVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Суть промислової революції полягає у переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство використовувало в основному енергію м'язів, рідше -- води і вітру, то з початком промислової революції починають використовувати енергію пари, а пізніше -- дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства -- нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами. Тепер всього-на-всього 5--10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.

Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер", "залізничник" та ін.), зникають станові перегородки -- уже не благородне походження чи сімейні зв'язки є підставою для визначення місця людини в суспільній ієрархії, а її особисті дії. У традиційному суспільстві дворянин, який збіднів, залишався дворянином, а багатий купець все одно був особою "неблагородною". В індустріальному ж суспільстві кожен завойовує свій статус особистими заслугами -- капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.

В індустріальному суспільстві ускладнення системи соціальних зв'язків приводить до формалізації людських стосунків, які в більшості випадків стають деперсоналізованими. Сучасний городянин за тиждень спілкується з більшою кількістю людей, ніж його далекий сільський предок за все своє життя. Тому люди спілкуються через свої ролеві і статусні "маски": не як конкретний індивід з конкретним індивідом кожен з яких наділений певними індивідуальними людськими якостями, а як Викладач і Студент чи Міліціонер і Пішохід, або Директор і Працівник ("Кажу вам як спеціаліст...", "у нас так не заведено...", "професор сказав...").

Постіндустріальне суспільство

Постіндустріальне суспільство (термін запропонований Деніеллом. Беллом у 1962 р.). Свого часу Д. Белл очолював "Комісію 2000 року", створену рішенням Конгресу США. Завданням цієї комісії було напрацювання прогнозів соціально-економічного розвитку США у третьому тисячолітті. На основі проведених комісією досліджень, Деніелл Белл разом з іншими авторами написав книгу "Америка в 2000 р.". У цій книзі, зокрема, доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав "постіндустріальним".

У другій половині XX ст. у найрозвинутіших країнах світу, таких, як: США, країни Західної Європи, Японія різко зростає значення знання та інформації. Динаміка оновлення інформації стала такою високою, що вже у 70-х рр. XX ст. вчені-соціологи зробили висновок (як показав час -- правильний), що у XXI ст. неписьменними вважатимуться не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, які не вміють учитися, забувати непотрібне, і вчитимуться знову.

У зв'язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства -- все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємною та інформаційною продукцією (як-от: кіно, телепрограми, комп'ютерні програми тощо). У постіндустріальному суспільстві вся духовна надбудова інтегрується в систему виробництва і -- тим самим -- долається дуалізм матеріального та ідеального. Якщо індустріальне суспільство було економіко центричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуро центричністю: зростає роль "людського фактора" і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри). Як зауважив Деніелл Белл, "постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне, так само як індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор економіки". Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною". Домінантними для неї стають нові, "пост матеріалістичні" цінності (табл. 1).

Першим "виходом на суспільну арену" людини, для якої пріоритетними є "пост матеріалістичні цінності", вважають (Г. Маркузе, С. Айерман) молодіжний бунт наприкінці 60-х рр. XX от., який задекларував смерть протестантської трудової етики як морального підґрунтя західної індустріальної цивілізації.

Таблиця 1. Порівняння індустріального та постіндустріального суспільства

Над розробкою концепції постіндустріального суспільства плідно працювали такі вчені: Збігнєв Бжезінський, Елвін Тоффлер, Реймон Арон, Кеннепг Боулдінг, Уолт Ростоу та ін. Щоправда, деякі з них вживали власні терміни для назви нового типу суспільства, який приходить на зміну індустріальному. Кеннет Боулдінг називає його "постцивілізація". Збігнєв Бжезінський віддає перевагу терміну "технотронне суспільство", підкреслюючи тим самим вирішальне значення у новому суспільстві електроніки і засобів комунікації. Елвін Тоффлер називає його "суперіндустріальним суспільством", позначаючи ним складне мобільне суспільство, яке базується на високо передовій технології і пост матеріалістичній системі цінностей.

Елвін Тоффлер у 1970 р. писав: "Мешканці Землі розділені не тільки за расовою, ідеологічною чи релігійною ознаками, але також, у певному сенсі, і в часі. Вивчаючи сучасне населення планети, ми виявляємо незначну групу людей, які все ще живуть мисливством і рибальством. Інші, їх більшість, покладаються на сільське господарство. Вони живуть приблизно так само, як жили їхні предки сотні років тому. Ці дві групи разом становлять близько 70 % населення Землі. Це люди минулого.

Понад 25 % населення земної кулі живуть у промислово розвинутих країнах. Вони живуть сучасним життям. Вони продукт першої половини XX ст. сформовані механізацією і масовою освітою, виховані на спогадах про аграрно-промислове минуле своєї країни. Вони -- люди сучасного.

Решта 2--3 % населення планети не можна назвати ні людьми минулого, ані людьми сучасного. Бо у головних центрах технологічних і культурних змін, в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо про мільйони людей можна сказати, що вони живуть у майбутньому. Ці першопрохідці самі того не усвідомлюючи, живуть так, як інші будуть жити завтра. Вони розвідники людства, перші громадяни суперіндустріального суспільства".

Можемо доповнити Тоффлера тільки в одному: сьогодні, майже через 40 років, у суспільстві, яке він називав суперіндустріальним, проживає уже понад 40 % людства.

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства визначається такими чинниками:

зміною у сфері економіки: перехід від економіки, орієнтованої на товаровиробництво до економіки, що орієнтується на сферу послуг та інформації. Причому, йдеться, насамперед, про висококваліфіковані послуги, такі як розвиток і загальна доступність банківських послуг, розвиток засобів масової комунікації і загальна доступність інформації, охорона здоров'я, освіта, соціальна опіка і тільки у другу чергу -- послуги, що надаються окремим клієнтам. У середині 90-х рр. XX ст. в сфері виробництва й у сфері обслуговування та надання інформаційних послуг було, відповідно, зайнято: в США -- 25 % і 70 % працюючого населення; в Німеччині -- 40 % і 55 %; в Японії -- 36 % і 60 %); що більше -- навіть у виробничій сфері у країнах з постіндустріальною економікою представники інтелектуальної праці, організатори виробництва, технічна інтелігенція і адміністративні кадри складають близько 60 % усіх зайнятих;

зміною в соціальній структурі суспільства (поділ за професійною ознакою приходить на зміну класовому поділу). Наприклад, Деніелл Белл вважає, що в постіндустріальному суспільстві зникає клас капіталістів, а його місце займає нова правляча еліта, яка володіє високим рівнем освіти і знань;

центральним місцем теоретичного знання у визначенні основних векторів розвитку суспільства. Основний конфлікт, таким чином, у цьому суспільстві пролягає не між працею і капіталом, а між знанням і некомпетентністю. Зростає значення вищих навчальних закладів: університет заступив промислове підприємство, чільну інституцію індустріальної епохи. Вища школа має за нових умов щонайменше два головних завдання: творити теорії, знання, які стають головним чинником соціальних змін, а також виховувати радників та експертів;

створенням нових інтелектуальних технологій (серед іншого, наприклад, генна інженерія, клонування, нові агротехнології та ін.).

Сучасний світ: індустріальні суспільства

Традиційні держави сьогодні повністю зникли з лиця Землі. Хоча суспільства мисливців та збирачів диких плодів, скотарські та аграрні суспільства ще існують у деяких регіонах, то лиш на окремих ізольованих територіях, і в більшості випадків навіть ці останні зразки давніх культур перебувають у стані розпаду. Що ж стало причиною зруйнування суспільних форм, які панували в людській історії протягом періоду, що закінчився лише два століття тому? Відповіддю на це запитання буде одне слово -- ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ, виникнення машинізованого виробництва продукції, опертого на застосуванні знеосіблених джерел енергії (наприклад, пари або електрики). ІНДУСТРІАЛЬНІ СУСПІЛЬСТВА (іноді їх називають просто "сучасними суспільствами") радикально відрізняються від будь-яких попередніх типів організації суспільного ладу, і їхній розвиток мав наслідки, які сягнули далеко за межі Європейського континенту, де саме вони й виникли.

Індустріалізація розпочалася в Англії у вісімнадцятому сторіччі внаслідок Індустріальної революції -- цією скороченою назвою позначають складну низку технологічних змін, що вплинули на засоби, завдяки яким люди мають змогу існувати. Ці зміни включали в себе винайдення нових машин (наприклад, прядильного верстата), опанування енергетичних ресурсів (передусім води та пари) з метою поставити їх на службу виробництву й використати здобутки науки для покращення методів виробництва. А що відкриття та винаходи в одній галузі сприяють новим відкриттям у інших, то поступ технологічних нововведень у індустріальних суспільствах відбувається надзвичайно швидко порівняно з традиційними суспільними системами.

Навіть у найрозвиненіших традиційних цивілізаціях більшість людей працювали на землі. Відносно низький рівень технологічного розвитку дозволяв лише невеличкій меншості бути звільненою від щоденної праці у галузі сільськогосподарського виробництва. Натомість найголовнішою характеристикою сьогоднішніх індустріальних суспільств є те, що переважна більшість зайнятого у виробництві населення працює на фабриках, в установах або закладах торгівлі, а не у галузі землеробства. Причому понад 90 відсотків людей живуть у містах, де більше можливостей знайти роботу і де постійно створюються нові робочі місця. Великі сучасні міста набагато більші своїми розмірами, аніж урбаністичні поселення, які ми знаходимо в традиційних цивілізаціях. У великих містах стиль життя стає більш імперсональним та анонімним, ніж раніше, адже у своєму повсякденному побуті ми значно частіше зустрічаємося з людьми незнайомими, аніж тими, яких добре знаємо. Великомасштабні організації, такі як ділові корпорації або урядові агенції, впливають на життя практично кожного індивіда.

Ще одна важлива характеристика сучасних суспільств пов'язана з організацією політичних систем, які набагато розвиненіші й діяльніші, аніж форми врядування в традиційних державах. У традиційних цивілізаціях політична влада (в особі монархів та імператорів) майже не мала прямого впливу на звичаї й побут більшості своїх підданих, які жили у відносно самостійних поселеннях. З розвитком індустріалізації транспортні перевезення та засоби комунікації стали набагато швидшими й ефективнішими, сприяючи утворенню інтегрованої "національної" спільноти.

Індустріальні суспільства стали першими національними державами, які виникли у світі. Національні держави -- це політичні спільноти, відокремлені одна від одної чітко визначеними кордонами, а не розмитими "нічийними" зонами, що звичайно розділяли між собою традиційні держави. Уряди національних держав мають потужні засоби впливу на чимало аспектів життя своїх громадян, формуючи закони, які застосовуються до всіх, хто живе в межах цієї держави. Британія -- це національна держава, як і практично всі суспільства, що існують у сучасному світі.

Застосування індустріальної технології аж ніяк на обмежується мирними процесами економічного розвитку. Вже на самій першій фазі індустріалізації сучасні виробничі процеси знайшли мілітаризоване застосування, і це в радикальний спосіб змінило характер війни, створивши набагато досконаліші, аніж у неіндустріальних культурах, арсенали зброї та способи воєнної організації. Вища економічна потуга, політична згуртованість та мілітарна перевага, разом узяті, пояснюють, чому за останні два сторіччя вплив західної цивілізації розповсюдився на весь світ.

Велика Британія як приклад індустріалізованого суспільства

індустріальний суспільство промисловий

Велика Британія -- це одна країна з близько двохсот національних держав, які існують у сьогоднішньому світі. Порівняно з деякими іншими сучасними державами вона невелика як за площею своєї території, так і за своїм населенням. У Великій Британії живуть 58 мільйонів людей. А скажімо, Німеччина, ще одна індустріалізована країна, має 81 мільйон населення, Японія -- 125 мільйонів, Сполучені Штати -- 258 мільйонів. Проте, будучи далеко не найбільшою країною у світі за своїм населенням, Велика Британія все ж має більше людей, аніж Римська імперія в добу свого злету, що вказує на те, наскільки густіше, аніж дві тисячі років тому, сьогодні заселений світ.

Індустріальний характер Великої Британії стає очевидним, коли ми звернемо увагу на те, як мало людей працює у ЇЇ сільському господарстві -- менш як два відсотки від усієї робочої сили. Як і інші індустріальні держави, Велика Британія імпортує велике розмаїття харчових продуктів із усього світу: чай -- з Південної Азії, яблука -- з Нової Зеландії, вино -- з Франції і чимало іншої продукції з інших країн. А проте 2% зайнятих людей у сільському господарстві виробляють харчів більше, аніж достатньо, щоб прогодувати все населення Британських островів.

Якщо міряти за середнім річним прибутком на душу населення, то Велика Британія не дуже багате суспільство у порівнянні з деякими іншими індустріальними націями. За цим показником Велика Британія стоїть на двадцять першому місці у списку індустріальних країн. На першому місці -- Швейцарія, на другому -- Люксембург, на третьому -- Японія. Але британці дуже багаті, якщо ми порівняємо їх з населенням сучасних суспільств, або теперішніх країн "третього світу". Велика Британія належить до країн, які іноді називають країнами "першого світу", на відміну від країн "другого" і "третього світу". До розгляду цих країн ми зараз і переходимо.

Размещено на Allbest.ru