Державне регулювання фармацевтичної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров`я України

Національний фармацевтичний університет

Контрольна робота

з дисципліни «Організація економіки фармації»

на тему: «Державне регулювання фармацевтичної діяльності в Україні»

Підготував:

Троцький С. В.

Перевірила:

Панфілова А.Л.

Зміст

Вступ

1. Фармацевтична діяльність

2. Реєстрація та ліцензування господарської діяльності у фармації

3. Державне регулювання зовнішньо економічної діяльності підприємств фармацевтичної галузі

Висновки

Література

Вступ

Фармацевтична галузь України динамічно розвивається за роки незалежності. Перехід до ринкових відносин сприяв інтенсивному розвитку аптечних і хіміко-фармацевтичних підприємств. Ліки є насущною проблемою сьогодення. Щоденно в аптеку звертаються тисячі хворих, щоб отримати ліки, як надію на видужання, як надію на спасіння від важкого недугу.

Щоб потрапити в аптеку майбутні ліки проходять довгий шлях. Від народження ідеї про створення нового лікарського засобу до його появи в аптеці проходить багаторічний пошук, в якому приймають участь спеціалісти різного профілю: провізори, хіміки-синтетики, фармакологи, лікарі, технологи, маркетологи та інш. На кожному етапі створення, виробництва чи реалізації лікарського засобу діють нормативні положення, які регулюють діяльність спеціалістів того чи іншого профілю.

1. Фармацевтична діяльність

Фармацевтична діяльність ( ФД ) -- сфера науково-практичної діяльності в охороні здоров'я, яка охоплює маркетингові дослідження фармацевтичного ринку, визначення потреби в окремих препаратах, науковий пошук отримання лікарських засобів, дослідження щодо створення лікарських препаратів (ЛП), всебічне вивчення їх властивостей, включаючи безпеку та специфічну дію, розроблення відповідної науково технічної документації, аналіз препаратів, стандартизацію, реєстрацію, виробництво, контроль якості, умови зберігання, інформацію з постачання, реалізації та застосування ліків, фармацевтичну опіку, підготовку та перепідготовку фармацевтичних кадрів, а також керівництво фармацевтичними підприємствами (ФП) та їх структурними підрозділами.

Світовий досвід показує, що діяльність, пов'язана з виробництвом та обігом ліків, враховуючи особливості її впливу на стан і здоров'я людини, виділяється в специфічну групу діяльності -- фармацію. При цьому чим більше діяльність людини наближена до індивідуального виготовлення або відпуску ліків, тим вищі вимоги висуваються до рівня кваліфікації спеціаліста. Ліки є основним предметом ФП діяльності. Крім ЛП, предметом діяльності ФП та аптечних підприємств є також біологічні добавки до їжі (парафармацевтики, нутрицевтики, еубіотики), вироби медичного призначення, дитяче харчування, парфумерно-косметичні засоби, індивідуальні діагностичні прилади, предмети догляду за хворими, санітарно-гігієнічні вироби, мінеральні води тощо, які тісно пов'язані з лікуванням, профілактикою хвороб, підтриманням здорового способу життя або догляду за хворими.

Це потребує від спеціалістів фармації необхідності надавати споживачам консультації високого професійного рівня. Фармацевтична система є підсистемою охорони здоров'я. Незважаючи на те, що нині законодавством та іншими нормативно-правовими актами України,термін ФД не визначено, він широко використовується в науковій та практичній діяльності суб'єктів господарювання та контролюючих органів. Чинне законодавство відносить аптеки та аптечні склади (бази) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм та форм (моделей) господарювання до закладів охорони здоров'я. Суб'єктами господарювання у фармації виступають юридичні особи та фізичні особи -- підприємці без створення юридичної особи.

Вимоги та критерії до них установлюються нормативно-правовими актами При цьому для фармацевтичних (аптечних) суб'єктів діяльності характерні як виробничі (технологічні), так і комерційні процеси і функції з урахуванням особливостей ліків як товару, до якого пред'являють підвищені вимоги контролю з боку держави.

Суміщення функцій медикаментозного забезпечення з науковою, виробничою, контрольно-аналітичною, комерційною, медичною, інформаційною та допоміжними функціями надає ФП особливості в їх діяльності. Часто такі функції мають право виконувати лише спеціалісти з фармацевтичною освітою високої професійної кваліфікації, яка повинна обов'язково періодично поновлюватися на етапах післядипломної освіти (інтернатура, магістратура, підвищення кваліфікації, отримання відповідних кваліфікаційних категорій, наукових ступенів та звань). Особливості ліків як товару (висока біологічна активність, постійне підтримання стандартів та контроль якості кожного ЛП на всіх етапах руху, достатній асортимент ліків, особливість використання препаратів в лікувальному та профілактичному процесі з урахуванням рекомендацій та призначень, державного контролю за цінами на ліки та ін.) надають йому специфічної соціальної значущості. Водночас діяльність, пов'язана з виробництвом та реалізацією ЛП, регулюється нормативно-правовими актами України, які належать до інших видів діяльності (напр. торгівлі), що суперечить основним принципам надання лікарської допомоги хворому.

В науково-практичній роботі виділяють групи діяльності, які забезпечують виробництво, оптовий та роздрібний продаж ЛП, а саме: діяльність, що здійснюється виключно спеціалістами з фармацевтичною освітою (напр. виготовлення, зберігання, відпуск ліків в аптеках, керівництво аптеками, аптечними складами (базами) та їх структурними підрозділами); діяльність, що здійснюється як спеціалістами з фармацевтичною освітою, так і лікарями, хіміками, біологами, технологами та ін.; діяльність, яка не потребує обов'язкової роботи спеціалістів фармації та медицини (напр. вивчення фармацевтичного ринку, просування ліків, імпорт-експорт ліків, керівництво суб'єктами господарювання, діяльність щодо представництва ФП, безпечне знищення медикаментів, координація фармацевтичної системи, діяльність щодо навчання у сфері фармації). Межі розподілу умов ведення окремих видів діяльності, пов'язаної з ЛП, та відповідальності за їх порушення встановлюються нормативно-правовими актами.

Так, відповідальність за неналежне виконання професійних обов'язків фармацевтичними працівниками передбачена нормами Кримінального кодексу України. Згідно з Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» виробництво, оптова та роздрібна торгівля медикаментами як вид господарської діяльності підлягає ліцензуванню . ФД- як господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання як у формі підприємницької діяльності, так і некомерційної діяльності. Так, остання, напр., характерна для аптек та їх підрозділів бюджетних лікувально-профілактичних закладів, військових частин, госпіталів та ін. Регулювання ФД здійснюється нормативно-правовими актами загального та галузевого характеру, а державний контроль за ФД та якістю ЛП -- спеціальними органами. Фармацевтичне законодавство базується на загальних принципах охорони здоров'я та фармації (закони України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про лікарські засоби», накази МОЗ та ін.), цивільного, господарського, трудового, податкового, адміністративного, кримінального, торговельного, митного законодавства та законодавств інших галузей.

Фармацевтичні (аптечні) установи здійснюють виготовлення, збереження і відпуск лікарських і імунобіологічних препаратів, перев'язувальних матеріалів, предметів догляду за хворими й інших медичних товарів.

До фармацевтичних закладів відносяться:

o Аптека.

o Аптечна база (склад).

o База (склад) медичної техніки.

o База спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна).

o Контрольно-аналітична лабораторія.

o Лабораторія з аналізу якості лікарських засобів.

o Магазин (медичної техніки, медичної оптики).

Аптека - заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення.

Аптека, на яку покладено організаційно-методичне керівництво аптеками району (міста), називається центральною районною (міською) аптекою.

Аптека, яка призначена для переважного забезпечення однієї або декількох лікарень, інших закладів охорони здоров'я, а також населення медикаментами і предметами медичного призначення, називається відповідно лікарняною або міжлікарняною аптекою.

Аптечна база (склад) - установа, що здійснює прийом, збереження і відпуск лікарських засобів, предметів санітарії і гігієни, медичного обладнання, інструментів та інших медичних товарів закладам охорони здоров'я (аптекам, лікарням тощо) та іншим організаціям.

Аптечна база постачає сировиною фармацевтичні підприємства.

Щоб реалізувати права громадян України на охорону здоров'я держава забезпечує доступність найнеобхідніших лікарських засобів, захист громадян у разі заподіяння шкоди їх здоров'ю внаслідок застосування лікарських засобів за медичним призначенням, а також встановлює пільги і гарантії окремим групам населення та категоріям громадян щодо забезпечення їх лікарськими засобами в разі захворювання.

Державна політика у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів спрямовується на підтримку наукових досліджень, створення та впровадження нових технологій, а також розвиток виробництва високоефективних та безпечних лікарських засобів, забезпечення потреб населення ліками належної якості та в необхідному асортименті здійсненням відповідних загальнодержавних програм, пріоритетного фінансування, надання пільгових кредитів, встановлення податкових пільг, тощо.

Верховна Рада України визначає державну політику і здійснює законодавче регулювання відносин у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів.

Кабінет Міністрів України через систему органів державної виконавчої влади проводить у життя державну політику в сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, організує розробку та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм у межах своїх повноважень, забезпечує контроль за виконанням законодавства про лікарські засоби.

Управління у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів у межах своєї компетенції здійснюють:

o Міністерство охорони здоров'я України;

o Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення;

o Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів;

o Державний фармакологічний центр МО3 України;

o Комітет з контролю за наркотиками;

o Держаний науково-експертний фармакопейний центр та ін

До компетенції Міністерства охорони здоров'я України відноситься:

¦ забезпечення здійснення відповідно до законодавства державної реєстрації та контролю за виробництвом;

¦ забезпечення належного режиму зберігання і реалізації, якості лікарських засобів та виробів медичного призначення;

¦ підтримка обов'язкового асортименту лікарських засобів й виробів медичного призначення, в тому числі необхідного запасу на випадок стихійного лиха, катастроф, епідемічних захворювань;

¦ організація забезпечення населення лікарськими засобами;

¦ інформація працівників закладів охорони здоров'я і населення про лікарські засоби, дозволені до застосування;

¦ забезпечення дотримання встановленого порядку надання пільг щодо відпуску громадянам медикаментів безоплатно та на пільгових умовах.

Державне управління у сфері обігу лікарських засобів здійснюється шляхом:

-ліцензування господарської діяльності;

-реєстрації лікарських засобів та ведення Державного реєстру лікарських засобів України;

-сертифікації лікарських засобів;

-підготовки фахівців, які працюють у сфері обігу лікарських засобів;

-створення системи стандартизації та державного контролю виробництва, виготовлення, реалізації, якості, ефективності, безпеки лікарських засобів.

Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення - урядовий орган державного управління, що діє в складі МО3 України та йому підпорядковується. її діяльність визначено Постановою КМ України "Про утворення Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення" від 2 червня 2003 р. № 789.

Державний реєстр лікарських засобів України - це нормативний документ, який містить відомості про лікарські засоби, дозволені для виробництва і застосування в медичній практиці.

Основні завдання Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері виробництва, контролю за якістю та реалізацією лікарських засобів і виробів медичного призначення;

- забезпечення державного регулювання та контролю виробництва, ввезення в Україну, вивезення з України, реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення, в тому числі вирішення питань їх державної реєстрації та державного контролю за якістю;

- здійснення державного контролю за дотриманням законодавства щодо забезпечення населення і закладів охорони здоров'я якісними, високоефективними, безпечними та доступними лікарськими засобами і виробами медичного призначення, а також законодавства щодо їх обігу, зберігання, застосування, утилізації та знищення.

2. Реєстрація та ліцензування господарської діяльності у фармації

Реєстрація господарської діяльності здійснюється згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців".

Статею 5 цього Закону визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи.

Місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без доручення, за певною адресою. Ця адреса має бути вказана засновниками або учасниками в установчих документах, за нею має здійснюватися зв'язок з юридичною особою.

Місцезнаходження фізичної особи є місце проживання фізичної особи-підприємця. Місцем проживання фізичної особи-підприємця є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем.

Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється державним реєстратором. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" державним реєстратором є посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

ліцензування фармацевтичний господарський зовнішньоекономічний

3. Державне регулювання зовнішньо економічної діяльності підприємств фармацевтичної галузі

Основні тенденції державної політики регулювання зовнішньоекономічного сектора на сучасному етапі. Комплексний аналіз та вивчення сучасного стану зовнішньоекономічної діяльності на вітчизняному фармацевтичному ринку, основних перешкод на шляху її здійснення та напрямків їх подолання, узагальненої схеми послідовності дій при здійснені зовнішньоекономічної діяльності. Питання державного регулювання фармацевтичної галузі досліджуються у працях А. Немченко, Б. Парновського, О. Посилкіної, В. Толочка та інших.

Постановка - виявити основні тенденції державної політики регулювання зовнішньоекономічної діяльності фармацевтичного сектора на сучасному етапі; - дослідити особливості зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) на вітчизняному фармацевтичному ринку; - провести аналіз сучасного стану ЗЕД на вітчизняному фармацевтичному ринку, основних перешкод на шляху її здійснення та напрямків їх подолання; Результати та виклад основного матеріалу. Світова фінансово- економічна криза розвивається в повній відповідності з теорією соціально- економічних криз, описаною ще у 1894 р. видатним українським вченим- економістом Михайлом Туган - Барановським [9].

Треба відзначити, що глобальна криза, яка почалась з фінансової восени 2008 р., поступово переросла в рецесію світової економіки, яка, в свою чергу, веде до негативних соціальних наслідків у різних сферах людського життя. Критичні кризові трансформації сучасної світової фінансово-економічної кризи склались під впливом безпрецедентного відриву світових фінансових ринків від реальної економіки. Тенденції, які останніми роками панували на світових фінансових ринках, засновувались на постійному скороченні обслуговування фінансовими послугами реального сектору, збільшенні торгівлі спекулятивними фінансовими продуктами та накопиченні прибутків в фінансовій посередницькій ланці.

Вихід із кризи знаходиться у площині посилення ролі реального сектору економіки, поверненні довіри до банків (через скорочення спекуляцій), посиленні державного контролю, встановлені нових правил у фінансовій системі та поверненні світових реальних грошей до виробничого сектору у вигляді платоспроможного попиту на товари та послуги. В умовах кризи для України особливого загострення набули чинники значної залежності розвитку економіки від зовнішніх ресурсів та локальності у світовому розподілу праці. Найбільш вірогідними очікуваннями у найближчій перспективі стануть активізація угод злиття і поглинання українських активів, реструктуризація бізнесу, інвестиції в конкретні активи, а не в комбіновані портфелі. Ризиками для України залишаються висока інфляція, зростання цін на енергетичні і продовольчі ресурси, тінізація фінансових потоків. Відтак, це - агонія ліберально-ринкової системи, яка накопичила гігантську масу фіктивного грошового капіталу, який у сотні разів перевищує обсяг реальної економіки. Фіктивний капітал панує над реальною економікою, і зараз ця перевернута піраміда починає ламатися (про що попереджали спеціалісти, зокрема, Ліндон Ларуш) . Отже, поки ця піраміда повністю не зруйнується, потенціал системної кризи буде впливати на економіку.

В цих умовах актуалізується важливість ідентифікації ключових чинників, які створюють передумови для поглиблення кризи в Україні. Національна економіка не має запасу міцності, відтак криза стала екзаменом, який засвідчив неспроможність державного управління і науки створювати ефективний заслін негативному впливу кризи. Фактором, який посилює соціально-економічні диспропорції в сучасному суспільстві є інфляція, яка розгортається з 2002 р. [5] Принциповим у розумінні причин інфляції є не збільшення грошової маси, а скорочення товарної пропозиції.

В цих умовах вступ України до СОТ був здійсненний із втратою національних економічних інтересів, що можна спостерігати на прикладі надмірної лібералізації національного фінансового ринку. Банками- нерезидентами в період кризи було здійснено критичний вивіз капіталу з України. Антикризові пріоритети мають бути орієнтовані на модернізацію національного господарства, посилення його інноваційного потенціалу, обмеження спекулятивного капіталу, захист внутрішнього ринку, оновлення енергетичної інфраструктури, зміцнення організаційно-правових основ функціонування національного виробничого сектора.

Попередній критичний перетік спекулятивного капіталу до України, внаслідок чого процеси на внутрішньому ринку країни почали набувати деструктивного впливу, який порушив їх пропорційний розвиток і підвищив вразливість від зовнішніх процесів. На цьому фоні неефективна процентна політика Національного банку України, посилення доступності до кредитних ресурсів та зневажання до фінансових ризиків призвело до вибуху системи в часи кризи. Треба наголосити на загостренні загроз невикористання додаткових експортних можливостей української промисловості в умовах світової фінансово-економічної кризи. Слід сприймати як даність, що навіть після відновлення росту світової економіки, та пожвавлення фінансових ринків, "дешевих" та "легких" грошей вже не буде. В цих умовах Україні стратегічно важливо не втрати конкурентні переваги в традиційних експортних галузях економіки. Зокрема це стосується фармацевтичного ринку України. Світова фінансово-економічна криза може стати саме тим поштовхом, який, у разі системного просування української продукції на світові ринки, здатен відновити роль та місце України у світовому виробництві лікарських засобів (ЛЗ). Фармацевтична галузь у розвинутих країнах належить до числа найбільш динамічних і рентабельних, але водночас виступає як особливий сегмент ринку, що регулюється державними органами влади, а також контролюється страховою медициною.

В останні роки фармація починає інтегруватися зі сферою медичних послуг. Фармацевтична сфера, основу якої складає вітчизняна фармацевтична промисловість, в Україні вже сформувалася і характеризується, з одного боку, потужними виробниками, такими як ВАТ «Фармак», ЗАТ «ФФ «Дарниця», Корпорація «Артеріум», ТОВ ФК «Здоров'я», ЗАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», тощо, розвинутою системою дистриб'юторів роздрібної та оптової торгівлі. З іншого боку, рівень концентрації виробництва у фармацевтичній промисловості залишається недостатнім, хоча галузь майже досягла європейського рівня.

Загалом ринок українських ліків надзвичайно швидко розвивається в умовах достатнього фінансування, його потужність оцінюється в 3 млрд. грн. [12] Це свідчить про те, що саме зараз потрібно виробити комплексну політику розвитку цієї галузі. І в нагоді може стати досвід країн з подібним соціалістичним минулим, таких, наприклад, як Польща, Угорщина, Болгарія та інші. Так, економічна трансформація Польщі, яка розпочалася на початку 90-х років, опиралася на поступову перебудову ринку фармацевтичної промисловості - реформування системи медичної опіки, приватизацію цієї галузі, появу нових національних фірм і відповідне входження на ринок найбільших міжнародних фармацевтичних концернів. Незважаючи на підвищення цін на лікарські засоби, ціни на фармакологічні товари Польщі, особливо національного виробництва, у 4 рази нижче, ніж у країнах Європейського Союзу. Щоправда, на сьогодні національні фірми Польщі не мають достатнього економічного потенціалу для дослідження інноваційних ліків, за винятком тих генериків, що виробляються в країні. Більшу частину фармацевтичного ринку становлять іноземні продукти як за обсягом продажу, так і як зареєстровані фармакологічні засоби. Імпорт у країні сягає близько 60%. Реформування галузі дозволило збільшити доступність фармакологічних препаратів і зменшити загальні витрати на лікування пацієнтів.

Але існують проблеми науково-дослідних робіт - винайдення формули фармпрепаратів, проведення цих робіт в умовах обмеженого фінансування, недостатність кадрів і зменшення потенціалу в дослідницьких центрах. І це все при одночасному зростанні попиту на дослідження власних лікарських ЛЗ і напрацювань, пов'язаних з комплектацією документів. Нині в Польщі стурбовані необхідністю приведення галузі до стандарту належної виробничої практики (GMP). Цей процес вимагає виділення підприємцями певних фінансових коштів. Разом з цим відсутнє юридичне регулювання виконання умов GMP, що значно обмежує експортні можливості виробників. Поляки сподіваються на поліпшення цієї ситуації після одержання членства у Міжнародній фармацевтичній організації.

Початок розквіту польської фармацевтичної промисловості в цілому починається з процесом приватизації з 1994 року. Відтоді 100% державними залишились тільки 6 підприємств (для порівняння: в Україні працює 172 суб'єкта підприємницької діяльності, державна власність становить 10% від усіх підприємств). У Польщі існує декілька великих комерційних підприємств, які під час злиття і включення в себе дрібніших підприємств створили фундамент всепольських дистриб'юторських структур. Ці підприємства становлять групу лідерів, які планують зміни у формі власності в гуртовій фармацевтичній торгівлі і виступають ініціаторами більшості початих процесів у фармації. Медична політика уряду Польщі до сьогоднішнього дня не була спрямована на розвиток власних національних виробництв. Тому нині польській фармакологічній промисловості загрожує маргіналізація через конкуренцію з найбільшими європейськими світовими концернами, а польські підприємства обмежуватимуться випуском застарілих генеричних форм ЛЗ. Такому стану речей сприяє встановлення цін на ЛЗ і ліберальна митна ставка. З 1992 року готові ЛЗ, імпортовані з країн ЄС, а також країн, з якими Польща підписала угоду про вільну торгівлю, мають нульове мито. Серед ЛЗ, які рекламуються з бюджетних коштів, частка ліків польського виробництва, поступається на користь ліків, вироблених та імпортованих із-за кордону. З року в рік витрачається все більше бюджетних коштів на рекламування ліків. Наслідком цього є підвищення цін на імпортні ЛЗ, аніж на власні, вироблені в Польщі. Польські державотворці виходом з цього становища вбачають створення холдінга, до якого увійдуть фармакологічні підприємства, контрольовані державою, що дозволить раціоналізувати виробництво і протистояти іноземній конкуренції. Аналізуючи досвід нашого сусіди, не хотілося б, щоб через кілька років фармацевтична промисловість України теж шукала вихід за рамки, окреслені іноземними компаніями. Фармацевтична галузь посідає значне місце і в економіці України, оскільки є важливим сегментом національного ринку, багато в чому визначає національну і оборонну безпеку країни, відрізняється великою наукоємною і розвиненою кооперацією.

Упродовж останніх років галузь демонструвала стійку тенденцію до зростання в грошовому вираженні на рівні близько 20% на рік. Якщо в 2002-2003 рр. вважалося великим досягненням приблизитися до обсягу ринку в розмірі 1 млрд USD, то в передкризовий 2007 р. обсяг ринку перевищив 3 млрд USD. Українська фармацевтична промисловість виробляє близько 1400 із 3000 препаратів, що продаються в Україні. Фармацевтичні компанії України виробляють лікарські засоби майже в усіх формах (твердих, рідких, порошкоподібних тощо). Основними групами є серцево-судинні препарати, анальгетики, вітаміни, засоби для лікування респіраторної та ендокринної систем, шлунково-кишкового тракту і антибіотики. Фармацевтичні субстанції в Україні виробляють 49 зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності. У структурі вироблених субстанцій 76 найменувань синтетичного походження, а 82 - природного.

Субстанції вітчизняного виробництва складають всього лише 30% від загальної кількості, всі інші імпортуються з Китаю, Німеччини, Індії, Росії та США. На фармацевтичному ринку сьогодні наявна продукція понад 300 виробників з країн далекого зарубіжжя, країн СНД і Балтії, а також 160 вітчизняних виробників, серед яких 22 виробники, що займалися виробництвом лікарських засобів ще за часів Радянського Союзу. Сьогодні на ринку з зареєстрованих лікарських засобів 34% - препарати українського виробництва, решта - іноземного. У фінансовому вираженні приблизно 70% ринку займають імпортні препарати, 30% - вітчизняні. В упаковках навпаки: українські препарати - 70%, імпортні - 30%.

Висновки

Таким чином, можна дійти виснову, що основним завданням органів9 державного управління є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фармацевтичного ринку. При визначенні та впровадженні державної політики щодо забезпечення населення лікарськими засобами головне місце відводиться національній лікарській політиці, що базується на концепції ОЛЗ й реалізується урядом країни та міністерством охорони здоров'я України. Законодавча база України у сфері державного регулювання процесом забезпечення населення ЛЗ потребує кардинального вдосконалення з метою вирішення таких питань: усунення законодавчих суперечностей до Конституції України, а також регламентація чіткої структури органів державного управління фармацевтичною галуззю. Ця структура має бути відокремлена, згідно з визначеними повноваженнями, від Міністрерства охорони здоров'я України та мати статус центрального органу управління і діяти як єдиний регуляторний орган. Основним завданням такої структури має бути формування НЛП, політичним та соціально-економічним чинниками якої є прийнята в Україні

Література

1. Постанова Кабінету Міністрів України вiд 17.11.2004 № 1568 «Питання звільнення від обкладення ввізним митом фармацевтичної продукції та сполук, що використовуються для її виготовлення, які не виробляються в Україні».

2. Жаліло Я.А. Пріоритети економічної політики держави // Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О.С. Власюка. - К.: НІСД, 2002. С. 355-400.

3. Зарічкова М. В. Оптимізація зовнішньоторговельної діяльності на вітчизняному фармацевтичному ринку: Автореф. дис. ... к-та фармацевт. наук.: 03.07.08./ Національний фармацевтичний у-т, м. Харків, 2008. - 39 с.

4. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: пер. с англ. - М.: Дело, 2000. - 701 с.

5. Мицюк О. Наукова діяльність політико-економіста М. І. Туган-Барановського. Л.: Госиздат, 1931- 233 с.

6. Немченко А. С., Немченко О. А. Организационно-экономические проблемы реализации парафармацевтических товаров в Украине и за ру

Размещено на Allbest.ru