Система соцiального захисту населення

Розширення сфери застосування систем соціального страхування і забезпечення виходить за рамки прямої залежності між внесками і посібниками і підводить суспільство до розуміння того, що воно повинно нести відповідальність за своїх незаможних членів, по різних причинах, в яких існує нестаток. Ця відповідальність виміряється скоріше реальними нестатками, ніж передбаченими правами.

“При всіх недоліках, властивим системам соціального страхування в західних країнах, необхідно відзначити, що принципи, концепція цих систем у великій мірі відповідають цілям і задачам, поставленим у деклараціях про права людини. Розвинуті країни, у яких упроваджені такі системи, сьогодні наближаються до критеріїв, сформульованим у конвенціях і рекомендаціях Міжнародної Організації Праці, Всесвітньої Організації Охорони здоров'я і МАСО.

Ріст витрат на соціальні нестатки як у формі безпосередніх грошових виплат, так і у формі соціального обслуговування став можливим у результаті бурхливого і стійкого економічного росту і високого рівня зайнятості, що були характерні для розвинутих країн до середини 70-х років. Пізніше ріст витрат на соціальні нестатки сповільнився, програми соціального захисту досягли високого рівня зрілості. Виникли і нові проблеми, і насамперед був початий пошук нових ефективних регуляторів взаємодії між соціальними програмами, економікою і ринком праці, а також нових форм і способів функціонування соціальних служб. У США, наприклад, плани широкого поширення приватних індивідуальних пенсій деякими колами відкрито розглядаються як альтернативу державній пенсійній системі, що пропонується поступово демонтувати, передавши практично все соціальне страхування в руки приватного страхового бізнесу.”

Як показує досвід розвитих країн, наявність збалансованих систем соціального страхування і соціального забезпечення як базових елементів соціального захисту трудящих і всього населення розширює і зміцнює трудові ресурси країни, підсилює національний потенціал економічного росту, є необхідною умовою проведення реформ, а також сприяє політичної й економічної стабілізації суспільства.

Поняття соціального захисту, її складових, було дано ще в 1952 р. у Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення, прийнятою Міжнародною Організацією Праці (МАРНОТРАТ). Конвенція установила 9 видів соціального захисту: медичне обслуговування, допомога по безробіттю, по виробничому травматизмі, по інвалідності, у зв'язку з утратою годувальника, по вагітності і родах, через хворобу, сімейні допомоги і пенсія по старості.

На базі Конвенції фактично формувалися національні законодавства в багатьох країнах. Законодавство в соціальній сфері найбільш розвинуто в країнах Північно-Західної Європи, найменш -- у США, де “центр ваги рішення соціальних питань переноситься на колективні угоди, систему арбітражу і т.п.”

“Різниця в підходах до побудови системи соціального захисту безсумнівно обумовлений національними особливостями суспільства, що склався менталітетом. Так, для населення США найбільш характерне прагнення до особистої ініціативи і самореалізації, до відповідальності людини за свої успіхи, за своє життя, своє майбутнє, тому держава надає допомогу тим, хто не зміг у силу об'єктивних причин подбати про себе сам.

Принципово інший підхід відзначається в такій країні, як Швеція: так званий солідарний підхід припускає, що в інтересах суспільства повинна бути виключена сама можливість убогості, тому що це може викликати ріст соціальної напруженості, а також зажадає великих економічних вкладень. Податкова система в цій країні побудована так, щоб звести до мінімуму соціальне розшарування громадян по доходах.”

Тут приведені два приклади побудови системи соціального захисту, заснованої на діаметрально протилежних принципах. У більшості країн система заснована на принципах, що займають проміжне положення між цими двома крайностями.

Соціальне страхування включає обов'язкове пенсійне страхування, страхування на випадок хвороби, від нещасливих випадків і по безробіттю. Фінансування виплат здійснюється за рахунок внесків роботодавців, роботоотримувачів і державних дотацій. Види страхування відрізняються сумами внесків і виплат при настанні страхових випадків.

Державне пенсійне страхування. Для сплати внесків фіксується деяка верхня межа доходів працівника, вище якого доход звільняється від сплати внесків. Внески по цьому виді соціального страхування оплачуються працівником і роботодавцем у рівних частках.

Страхування на випадок хвороби. Тут також внески виробляються в рівних частках і працівником, і роботодавцем. Але перевищення деякої межі доходу працівника звільняє його від обов'язку застраховуватися, хоча йому надається право страхуватися на добровільній основі.

Страхування від нещасливих випадків. Внески по цьому виді страхування сплачуються тільки роботодавцем (підприємством). Розмір внеску нараховується на фонд заробітної плати підприємства.

Страхування по безробіттю. Принципи сплати внесків тут такі ж, як і в пенсійному страхуванні: поділ розміру внесків нарівно між працівником і роботодавцем і встановлення межі доходу, понад якого він уже не підлягає “обкладанню”.

Розмір внесків по обов'язковому державному пенсійному страхуванню складає 17,7% від доходу, що підлягає обкладанню внесками. Вік для одержання пенсії по старості, як правило, складає 65 років, але жінки і безробітні одержують право на таку пенсію при досягненні 60 років. Для облич вільних професій, для домогосподарок, самозайнятих передбачається добровільне пенсійне страхування. Державна пенсія по старості складає приблизно 45-60% від останнього “чистого” доходу: мається на увазі доход, що не перевищує межі, з якого обчислюються внески. Такий же розмір пенсій призначається по непрацездатності, по втраті ж професійної працездатності пенсія, як правило, дорівнює 30-45% від колишнього “чистого” доходу. Уплинути на розмір пенсії при обов'язковому державному пенсійному страхуванні практично неможливо, хіба що збільшенням свого доходу, і тут передбачений деяка межа. У добровільному ж страхуванні розмір пенсій прямо залежить від розміру внесків, що сплачуються.

Інший вид обов'язкового державного соціального страхування -- страхування на випадок хвороби. Функції страховика здійснюються лікарняними касами, подібними тим, що існували в дореволюційній Росії. Вони є “правовими корпораціями самоврядування”.

Про страхування від нещасливих випадків населення в цілому мало інформовано, тому що внески по ньому сплачуються винятково роботодавцем за працюючих по найманню. Задачами цього виду соціального страхування є: запобігання нещасливих випадків на виробництві, відновлення працездатності потерпілого, у тому числі допомога в придбанні нової професії, грошові страхові виплати постраждалому чи його родичам як відшкодування понесеного працівником збитку.

У світовій практиці частіше використовуються диференційовані норми страхових виплат, що обчислюються в залежності від рівня травматизму і професійних захворювань, отриманих унаслідок шкідливості виробництва, і визначаються для кожного конкретного підприємства, крім норм, розроблювальних для галузі в цілому. Такий підхід робить стимулююча дія на керівництво підприємства: щоб знизився розмір страхових внесків, повинні поліпшуватися умови праці, зменшуватися шкідливість виробництва і число нещасливих випадків.

Для одержання права на виплати по страхуванню по безробіттю безробітний повинний пройти реєстрацію на біржі праці, як шукаючий роботу. Але можна подати заява заздалегідь, при одержанні повідомлення підприємства про закінчення вашої роботи на ньому по різних причинах (це, як правило, здійснюється). У результаті, що звільняється одержує можливість зареєструватися на біржі праці і тим самим уникнути перерви в одержанні засобів для існування.

Розділ 5. Державна допомога малозабезпеченим в Україні

Організації соціального забезпечення приймають на себе турботу про ті категорії, частини населення, що у законодавчо-встановленому порядку мають у своєму розпорядженні право на тривалу чи постійну допомогу в зв'язку з віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування. Існують види стабільної соціальної підтримки визначених шарів і категорій населення з боку держави, уряду, суспільства, не зв'язані безпосереднім образом з надзвичайними ситуаціями. Мова йде про людей, які знаходяться на тривалому чи постійному утриманні держави і суспільства, які живуть в основному за рахунок державного забезпечення. Для того щоб допомогти цим людям, гарантувати їхніми необхідними засобами, існує соціальна галузь економіки називана соціальним забезпеченням.

Найбільш розповсюджений вид соціального забезпечення - пенсійне забезпечення. Пенсіонерам за віком виплачується пенсія, що залежить від стажу роботи і рівня заробітної плати, що одержував пенсіонер до виходу на пенсію. Однак у будь-якому випадку кожному пенсіонеру гарантована виплата пенсії не нижче мінімального передбаченого законом рівня. Поряд з пенсією по старості виплачуються пенсії по інвалідності і не залежать від віку й обумовлені тільки станом здоров'я, чи неможливістю обмеженою можливістю людини здійснювати трудову діяльність. Пенсії виплачуються за рахунок засобів пенсійного фонду, утвореного з відрахувань підприємств і організацій у цей фонд і частково за рахунок держбюджету. В міру переходу до ринкових відносин і підвищення господарської самостійності підприємства одержують можливість створювати власні пенсійні фонди для виплати пенсій своїм працівникам.

Крім пенсій із засобів державного і місцевого бюджетів надаються різноманітні допомоги і виплати різним категоріям нужденного населення. Допомоги і виплати можуть носити постійний, тривалий і тимчасовий характер. Можливе надання разової, одномоментної соціальної допомоги. Допомоги видаються найчастіше з метою соціальної підтримки дітей, хворих, старих, облич, позбавлених засобів існування. Виявляється турбота про старих людей не маючих дітей і рідних, здатних надати їм допомогу. Для таких людей, що бідують не тільки в грошах, але й у відході в наданні послуг, надаються місця в будинку старих.

Соціальна допомога виявляється також у виді надання людям, родинам кредитів на будівництво житла, благоустрій, придбання домашнього майна. Розповсюдженим видом грошової допомоги учнівській молоді є виплата стипендій.

Держава надає значну допомогу безробітним насамперед, вона виявляється у виді виплат офіційно зареєстрованим безробітної державного посібника по безробіттю. Для облич, що втратили роботу, такий посібник у перші місяці виплачується в обсязі, близькому до тієї заробітної плати, що вони мали перед утратою роботи. У наступні місяці посібник знижується. Звичайно прийнято надавати допомогу по безробіттю в плині на півроку з часу втрати роботи. Поряд з допомогою державний фонд зайнятості затрачає засоби на навчання безробітних, допомога їм в оволодінні новою спеціальністю.

Висновки

Підводячи підсумок, ще раз відмітимо, що неможливо усіх забезпечити соціальним захистом. Лише деякі окремі шари і групи населення найбільше в ньому потребують можуть розраховувати на підтримку соціального захисту.

Існує соціальна галузь економіки названа соціальним забезпеченням. Найбільш розповсюджений вид соціальної забезпеченості - пенсійне забезпечення.

Крім пенсій надаються посібники, виплати, стипендії. Особливий вид соціальної допомоги - медична допомога. Обличчя потерпілі від катастроф, стихійних лих, аварій, інваліди через хворобу, жертви епідемій мають потребу в соціальній реабілітації. Держава надає цим людям допомогу.

Варто засвоїти, що держава не здатна допомогти всім потребуючим, тому ми повинні виявляти жаль, допомагати іншим: турботою, речами і простою порадою.

Список використаної літератури

1. Конституція України - Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30.-ст.141.

2. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 2004 р.// Відомості Верховної Ради України.

3. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 р.

4. Закон України “Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 2004 р.

5. Закон України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 р.// Голос України.- 1997. - від 26.07.

6. Постанова КМУ від 21 січня 1992 р. № 23 “Про розподіл відрахувань на соціальне страхування”

7. Постанова КМУ від 27 квітня 1994 р. № 263 “Про розподіл відрахувань на соціальне страхування у 1994 році”

8. Проект прогнозу економічного і соціального розвитку України до 2009 і 2010 року

9. Статистичний щорічник України за 2010.

10. Статистичний щорічник України за 2011.

11. Вірич О. Учать фінансово-кредитних установ у проведенні пенсійної реформи в Україні // Соціальний захист. - 2001. - №2. - С. 36-37.

12. Мельник О.М. Реформування пенсійного забезпечення в Україні // Фінанси України. - 2002. - №4. - С. 32-38.

Размещено на Allbest.ru