Зовнішньоекономічна діяльність є одним з головних напрямків розвитку багатьох сучасних держав, джерелом товарів, виробництво яких неможливе усередині країни, також доходів від експортно-імпортних операцій. Для багатьох країн, де з певних причин відсутні виробничі процеси, ЗЕД - єдиний спосіб забезпечення себе необхідними товарами,

Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність, пов'язана з товарообміном між партнерами, що знаходяться в різних країнах.

Розглянемо об'єктивні причини, які змушують держави займатися зовнішньоекономічною діяльністю. Це нерівномірність розподілу сировини по поверхні землі (в одних країн є корисні копалини, а в інших немає); різні кліматичні умови, що позначається на способі обробітку землі, врожайності сільського господарства; розходження в економіці та економічній структурі держав (є розвинені промислові країни, а є менш розвинені - аграрні); неоднаковий рівень розвитку техніки і технології в окремих галузях (наприклад, німецькі автомобілі, японська електроніка, французькі вина, російське озброєння, американські літаки тощо, майже в кожній державі є товари, які вони роблять краще за інших). Державі вигідніше спеціалізуватися на виробництві тих товарів, витрати при виробництві яких - мінімальні, і завозити ті товари, витрати, з виробництва яких вище, ніж при їх ввезенні.

У зв'язку з прагненням України стати повноправним членом міжнародного співробітництва та товарообміну, налагодити економічне співробітництво з іноземними партнерами, обсяги здійснення зовнішньоекономічних операцій досить сильно збільшилися за останні роки. Крім того, багато національних підприємства розширюють масштаби своєї діяльності, виходять на нові рівні, в тому числі захоплюють частки іноземних ринків. Звичайно, все це позитивно позначається на економіці країни, тому що сприяє зростанню національного доходу, підвищує імідж України на міжнародному ринку.

1. Зміст і цілі зовнішньоекономічної діяльності України

зовнішньоекономічний державний товар продавець

Поняття зовнішньоекономічної діяльності з'явилося в 1987 р. з переходом на нову систему управління і початком здійснення зовнішньоекономічних реформ. Суть їх зводилася до децентралізації зовнішньої торгівлі і переходу від міжурядових зовнішньоекономічних зв'язків до зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємств. У результаті в процесі зовнішньоекономічних реформ склалися два поняття: зовнішньоекономічні зв'язки і зовнішньоекономічна діяльність, останнє з яких змінило існуюче раніше значення і характер зовнішньоекономічних зв'язків.

Зовнішньоекономічна діяльність на відміну від зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств і т.д.) з повною самостійністю у виборі іноземного партнера, номенклатури товару для експортно-імпортної угоди, у визначенні ціни і вартості контракту, обсягів і термінів постачання і є частиною їх виробничо-комерційної діяльності, як з внутрішніми, так і з закордонними партнерами.

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність являє собою сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і комерційних функцій. Обов'язковими супутніми умовами зовнішньоекономічної діяльності є виконання певних операцій по забезпеченню просування товару від продавця до покупця; по своєчасному наданню різного роду зовнішньоторговельних послуг - транспортних, страхових, експедиторських, банківських; по здійсненню платіжно-розрахункових операцій, а також наявність комерційної і валютно-фінансової інформації про кон'юнктуру зовнішніх товарних і грошових ринків.

Відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу, міжнародної (або зовнішньоторговельної) вважається угода, укладається між контрагентами, тобто торговими партнерами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних країнах, або, іншими словами, в юридичному адресі яких вказані різні держави.

Вихідним принципом зовнішньоекономічної діяльності підприємств служить комерційний розрахунок на основі принципів господарської та фінансової самостійності і самоокупності з урахуванням власних валютно-фінансових і матеріально-технічних можливостей. Відповідальність за результати зовнішньоекономічної діяльності лежить на самому підприємстві не тільки в частині експортних поставок, а й імпортних закупівель для розвитку експортного та імпортозамінного виробництва, технічної реконструкції.

Зовнішньоекономічну діяльність і зовнішньоекономічні зв'язки слід розглядати як єдине ціле. Держава значним чином впливає на зовнішньоекономічну діяльність окремих підприємств. Воно може, як стимулювати, так і обмежувати її.

Основні цілі зовнішньоекономічної діяльності держави, можна класифікувати таким чином:

1. Митний контроль товарів, що переміщуються через державний кордон;

2. Нетарифне регулювання експорту та імпорту окремих товарів загальнодержавного значення;

3. Заходи оперативного регулювання зовнішніх економічних зв'язків, включаючи тарифне регулювання (податки, мита і збори).

Ці цілі істотно впливають на визначення стратегії зовнішньоекономічної діяльності галузевих міністерств, відомств, окремих підприємств і об'єднань.

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність держави складається із сукупності підприємств, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Основною метою ЗЕД держави є її регулювання.

Відповідно до закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів, яка побудована на взаємовідносинах між ними і має місце на території України або за її межами.

Цей же закон визначає і принципи ЗЕД діють на території України. Всього принципів 8, але розглянуті будуть основні найбільш важливі серед них:

1) Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва. Даний принцип означає, що вступ у ЗЕД є добровільним. Однак слід зауважити, що вільний вступ застосовується лише для великих підприємств у пріоритетних сферах виробництва. І таким чином, щоб невеликому підприємству, що займається, наприклад, виробництвом мінеральної води, необхідно для виходу на зарубіжний ринок або просто для експорту продукції спочатку наростити власне виробництво, далі виконати безліч бюрократичних процедур. Всі ці заходи значно обмежують свободу суб'єкта, що бажає займатися ЗЕД, і вимагають вагомою доопрацювання в законодавстві, щоб відповідати цим принципом.

2) Принцип юридичної рівності і недискримінації. За цим принципом забороняється дію держави, яке обмежує діяльність ЗЕД. І, тим не менш, зберігаються елементи дискримінації українських експортерів за кордоном, а також застосовуються методи обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки.

3) Принцип захисту інтересів суб'єктів ЗЕД. Суб'єкти ЗЕД захищаються на своїй території, поза територією України відповідно до міжнародного законодавства (захист державних інтересів України). Відносно цього принципу, захист суб'єктів ЗЕД на своїй території вимагає значного доопрацювання нашого законодавства з приводу ЗЕД, а також конструктивні заходи уряду для поліпшення і збільшення зовнішньоекономічних зв'язків з розвиненими і країнами, що розвиваються.

4) Принцип еквівалентності обміну і неприпустимості демпінгу при ввезенні (вивезенні) товару. На жаль, цей принцип неодноразово порушувався суб'єктами ЗЕД України щодо експорту продукції металургійного комплексу. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» також визначено види зовнішньоекономічної діяльності, здійснювані на Україну. До них відносяться:

- експорт та імпорт товарів (продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності, капіталів, робочої сили);

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, аудиторських, юридичних та інших, не заборонених законами України;

- надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності, навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном на території України та за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності, аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, симпозіумів, аукціонів, торгів, конференцій, семінарів та інших подібних заходів за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі;

- орендні, в тому числі лізингові операції;

- операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, біржах і на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності не заборонені законами України.

2. Особливості зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Зовнішньоекономічний аспект сучасної політичної ситуації на Україні обумовлюється існуванням і впливом трьох потужних факторів:

- фінансової залежності країни від західних міжнародних організацій,

- енергетичної залежності від Росії та країн СНД,

- зацікавленості у просуванні українських озброєнь на ринки зарубіжних країн, у тому числі і країн «третього світу», а також країн СНД.

Слід спеціально зазначити, що у зв'язку з несприятливо складається для України кон'юнктурою світового ринку, а також з в зв'язку з руйнуванням виробничого потенціалу української паливно-видобувної та метало-переробної промисловості, традиційно формувалася зацікавленість її в просуванні на зовнішні ринки товарів продовольчої групи, а також продуктів виробництва чорної і кольорової металургії та вугільної та хімічної промисловості має явну тенденцію до зниження.

Україні необхідно виходити з того, що ЗЕД, що є всі види господарської діяльності, пов'язані з участю країни в міжнародному поділі праці, є невід'ємною частиною всієї господарської діяльності держави.

У нових умовах, коли економіка Україна прагне до ринкових умов, коли в країні зруйновані структури державного регулювання ЗЕД, характерні для командно-адміністративної системи управління, а нові перебувають у процесі становлення, цілі і завдання державного регулювання ЗЕД істотно змінилися. У сучасних умовах, які характеризуються падінням виробництва, дестабілізацією фінансової системи країни, широкої лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності, що означає по суті ліквідацію державної монополії на зовнішню торгівлю та інші види ЗЕД, необхідно визначити ті форми й методи впливу на суб'єктів господарювання - учасників ЗЕД, які були б здатні забезпечувати захист державних інтересів.

Досвід проведеного в Україну (в т.ч. у складі колишнього СРСР), починаючи з 1987 року, курсу на лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в умовах загальної нестабільності, серйозного соціально-економічної кризи, порушення господарських зв'язків між виробниками практично у всіх сферах економіки, наявності значних цінових диспропорцій, економічно абсолютно необґрунтованого невідповідності між цінами на сільськогосподарську і промислову продукцію на користь останньої, дезорганізації господарської інфраструктури на великому економічному просторі, показав, що політика поспішної лібералізації ЗЕД призвела до досить великим витратам в економіці.

Відсутність належного порядку у зовнішньоекономічній сфері діяльності, необґрунтоване послаблення державного контролю у цій галузі робить негативний вплив на розвиток національної економіки, призводить до значного відтоку капіталу із країни, оскільки нестабільне політико-економічне становище в Україні не може стимулювати виробничі капіталовкладення. І в цих умовах лібералізація ЗЕД, неефективність державного валютного контролю призвели до "витоку" капіталів з України. До того ж "знецінюється" і сам курс на лібералізацію ЗЕД: безглуздо стимулювати експорт, якщо валютні доходи осідають за кордоном і не вкладаються в українську економіку.

У таких умовах, що склалася в країні ситуація вимагає:

- посилення контролю над репатріацією українських капіталів,

- створення умов для надійного та вигідного приміщення іноземної валюти в національні банки.

Але для цього необхідно скоригувати політику лібералізації ЗЕД в бік більш чіткої і раціональної організації державного контролю ЗЕД, який, з одного боку, має забезпечити захист державних інтересів, а з іншого боку, не порушувати дії суб'єктів господарської діяльності як з економічної, так і з правової точок зору.

На сучасному етапі складаються напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України створюють реальну загрозу національному виробництву, яке вже зараз серйозно потерпає від конкуренції багатьох товарів, що надходять по імпорту. До такої вільної, не захищеної державою конкуренції українська промисловість ще не готова. Тут необхідний дуже виважений підхід при визначенні пріоритетів у зовнішньоекономічній політиці Україна і виборі тих чи інших засобів такої політики, здатних захистити від руйнування ряд галузей української промисловості, і, перш за все, наукомістких виробництв. За деякими оцінками, якщо становище не зміниться, через 2-3 роки може скластися ситуація, при якій багато галузей національної промисловості, включаючи електроніку і деякі інші наукомісткі та трудомісткі прогресивні види виробництва, виявляться остаточно зруйнованими.

Щоб змінити вкрай несприятливий розвиток подій, необхідно, нарешті, покінчити з оманою, що держава лише має створювати правила ринкової поведінки, а вже економіка, якщо їй не заважати, сама піде ринковим шляхом саморозвитку і саморегулювання. Як свідчить світовий досвід, держава ніде і ніколи не відігравало ролі стороннього спостерігача. Воно нерідко і дуже активно втручалася в економічні процеси, і особливо це відноситься до кризових станів в економіці. Ні в одній країні світу вихід з кризи не відбувався (та й не міг відбуватися) без істотного впливу держави на економіку. І лише потім стає реальним все більший вплив ринкових стимулів і методів. А вже зовнішньоекономічної діяльності вищесказане стосується в першу чергу.

З метою суттєвого підвищення ефективності участі України в міжнародному поділі праці, у світових зв'язках, зміни положення в зовнішньоекономічній сфері, основний акцент слід зробити на державну підтримку, наприклад, галузей-локомотивів з сильним держсектором, включаючи оборонні галузі з потужним науково-технічним потенціалом, здатних до інтервенції у світову економіку, а також до налагодження високоефективного виробництва, щоб на цій основі стимулювати розвиток інших галузей промисловості, і перш за все тих, які дозволять домогтися значного внутрішнього зростання виробництва і споживання.

1. На перших порах в якості першочергових заходів доцільно зробити спроби в пошуках відповідних "ніш" на світових ринках для тієї продукції, доведення якої до рівня світових вимог можливо в короткі терміни за рахунок порівняно обмежених коштів.

Для реалізації такої зовнішньоекономічної політики необхідні конкретні державні програми, підкріплені відповідним фінансуванням, і система добре організованого державного контролю їх реалізації.

2. Слід також налагодити ефективну підтримку експорту шляхом збільшення державного кредитування експортерів та виробників, досить широке надання державних гарантій під експортні операції. На зміну багатьом дрібним організаціям, які виходять в даний час на зовнішній ринок, повинні прийти порівняно нечисленні зовнішньоторговельні організації, що об'єднують навколо себе виробників, що випускають значні обсяги експортної продукції, великі зовнішньоекономічні спеціалізовані акціонерні товариства, надають на оплатній основі на високому професійному рівні зовнішньоторговельні, транспортно-експедиторські, фінансові, валютно-кредитні та інші послуги, зовнішньоекономічні асоціації, холдинги і т.д.

3. Однією з важливих сфер ЗЕД є залучення іноземних капіталів в українську економіку. Але при цьому вкрай необхідно визначити пріоритетні галузі і види виробництв, куди в першу чергу слід ці інвестиції залучати, а також створити для цього відповідні економічні умови та правове забезпечення гарантій цих капіталовкладень. І якщо мати на увазі залучення іноземних інвестицій, то в цьому плані пріоритетними галузями швидше, мають бути такі, які мають експортну структуру і спрямованість і можуть досягти необхідної конкурентоспроможності в процесі участі в світових господарських зв'язках.

4. У той же час вкрай важливо розробити і послідовно здійснювати активну політику захисту українського внутрішнього ринку. Необхідна раціональна політика виборчого протекціонізму найбільш важливих для української економіки галузей, пов'язаних в першу чергу з авіакосмічної індустрією, з деякими галузями ВПК і ін.

Таким чином, держава покликана не тільки задавати загальні орієнтири реформи ЗЕД, а й послідовно прокладати їм дорогу. При цьому в першу чергу потрібна жорстка і в той же час зважена політика держави, спрямована на подолання кризових ситуацій, з тим, щоб перетворити її в ефективний сектор української економіки.

3. Практичне застосування державного регулювання у сфері ЗЕД