Основні проблеми організації агробізнесу і підприємництва в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.В. ДОКУЧАЄВА

Кафедра виробничого менеджменту та агробызнесу

ІНДЗ

На тему: «Основні проблеми організації агробізнесу і підприємництва в сучасних умовах»

Виконала: студентка 5 групи

ОКР «магістр»Спеціальності

«плодоовочівництво та виноградарство»

Слепцова Ольга Юріївна

Перевірила:

доцент Пономарьова Марина Сергіївна

Харків 2016



План

Вступ

1. Підприємництво в аграрній сфері

2. Головні причини гальмування розвитку малого підприємства

3. Перспективи та пролеми агробізнесу України

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Становлення в Україні підприємницької діяльності відбувається в складних соціально-економічних умовах.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності. Вчені-економісти минулого виділяли три фактори виробництва:

1)праця;

2)земля;

3)капітал.

Розквіт країн з ринковою економікою свідчить про те, що економічні досягнення забезпечує вміла реалізація їх підприємницького потенціалу як четвертого фактора виробництва. В законі України “Про підприємництво“ зазначено, що підприємництво - це самостійний, господарюючий, статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Перехід до ринку передбачає якісно новий стан економіки, що потребує значних змін в організації виробничої діяльності. Ці зміни полягають в розвитку вільного підприємництва через формування господаря-власника і становлення багатоукладної економіки.

В теоритично-методологічному плані вихідною позицією вирішення проблеми є визнання різних форм підприємництва. Це вимоги будь-якої економіки, діяльності і господарювання об'єктивно необхідні в аграрному секторі. При цьому лише посилання на зарубіжний досвід не може бути відправним моментом для вирішення проблеми.

Ринкова економіка передбачає наявність права власності, відповідної системи обліку та культури підприємництва.

Підприємство створює конкурентне середовище через стимулювання господарської активності запровадження нової техніки і технології. Через основну мету - одержання прибутку - воно сприяє розвитку перспективних напрямів господарської діяльності, отже з важелем зміни структури економіки, сприяє раціональному використанню ресурсів та забезпечує стимули до високоефективної праці. Працівники,які мають власну справу і є власниками, якнайбільше заінтересовані в якісній і високопродуктивній праці, порівняно з найманими працівниками. Велике значення має форма організації підприємницької діяльності і корпорації.

підприємництво аграрний реформа рентабельність

1. Підприємництво в аграрній сфері

Аграрне виробництво як єдність продуктивних сил і відносин економічної власності. Підприємництво - основа розвитку економіки, здійснення виробничої діяльності з фінансовою, моральною, та соціальною відповідальністю. Але першоосновою є організація як система. Питанням організаційного розвитку в економічній літературі приділяється значна увага. Переважно досліджується суть підприємництва під кутом зору спрямування цього процесу управління, існуючі концепції і методи стосовно організації розвитку господарських формувань грунтуються невикористанні природної моделі організації, які об'єднуються поняттям ”організаційний розвиток та зміни”.

Прагнення людей до багатства закладені в них природно і проявляються в усі історичні епохи. Шляхи задоволення цих природних безмежних бажань досить різноманітні. На всіх етапах розвитку підприємництва поряд з позитивними виявляються і його негативні ознаки. Нині такі явища, як ухилення від оподаткування, тіньова економіка, недоброякісність продукції, неправдива реклама тощо, більш завуальованих шляхів наживи, але суть залишилася тією самою. При чому особливий прояв негативізму простежується в перехідних економіках.

Більш широке поняття підприємництва було відоме значно раніше: у XIII ст. Термін “підприємництво” використовувався в Франції, однак діяльність підприємця вже не обмежувалася торгівлею.

Вивчення історичного процесу розвитку підприємництва дає підстави зробити деякі висновки щодо специфіки дії економічних, культурних та соціально-психологічних факторів в Україні.

1.Характерною для підприємства є функція колонізації, освоєння нових земель. Менша порівняно з країнами Західної Європи густота населення в більшості регіонів, наявність неосвоєних територій зумовлювали підприємницьку функцію освоєння нових земель, послаблюючи увагу підприємців до поліпшення кожної земельної ділянки.

2.Відсутність культу багатства, що породжувало негативне ставлення до заможних людей.

3. Торгівля як провідний вид діяльності підприємців.

4.Серед людських цінностей виділяються колективізм, взаємодопомога, служіння вітчизні.

5. Меценацтво

6.Негативні риси підприємців-купців, що проявляються в нечесності.

7.Відсутність державності. Український народ тривалий час знаходився під пануванням інших держав, що не сприяло розвиткові національного підприємства. Замість стратегічної орієнтації на успіх переважала орієнтація на пристосування, виживання різними шляхами.

8.Національна особливість українського народу працелюбство, однак не всім притаманна здатність до постійної напруженої праці, а лише в короткий проміжок часу з великою віддачею сил і енергії, що пояснюється особливістю природнокліматичних умов.

9. Общинно вічеві засади устрою як ідеал.

Рушійною силою організації виробництва є господарські формування. Згідно із Законом України “Про підприємництво” підприємництво здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця (стаття 6).

Звичайно, нові колективні і приватні підприємницькі структури, що утворюються в агропромисловому виробництві в процесі реформування, не відповідають загальноприйнятим у світовій практиці. Однак їх зміст можна реально оцінювати з позицій специфіки становлення ринкових відносин.

Ефективність виробництва в окремому підприємстві, з одного боку, залежить від його організаторів, а в умовах ринку - від підприємців і результатів їх діяльності, а з другого - від працівників та умов їх праці. Підвищення ефективності праці можливе лише тоді, коли інтереси підприємств і працівників збігаються. Рушійною силою виробництва є підприємець, що підтверджує приклад роботи окремих господарств, які очолювали керівники з підприємницькими рисами.

Реформування відносин власності сприяє появі нових мотивів до виробничої діяльності, які грунтуються на забезпеченні відповідних ринкових умов: вільний вибір форм підприємницької діяльності, розвиток конкуренції і обмеження монополізму, високий рівень розвитку горизонтальних зв'язків, обмеження втручання з боку держави у господарську діяльність держави.

Таким чином, підприємство є економічною категорією, для визначення якої пропонується такі методичні підходи:

1. Підприємництво є особливим типом людської діяльності, яка стратегічно зорієнтована на успіх, отже, перш за все на отримання прибутку. Якщо нечесні шляхи збагачення задовольняють лише власні потреби, то позитивна діяльність підприємця забезпечує задоволення власних потреб і, опосередковано, суспільних. Цільова орієнтованість на успіх вимагає постійних новацій і реалізується через пошук та реалізацію нових можливостей, задовольняючи цим нові суспільні потреби, замовляючи динамічне суспільне зростання. Врахування цього вимагає наявності відповідного комплексу умов для розвитку позитивної діяльності підприємця, спрямованої на економічний прогрес.

Цей тип діяльності включає новаторство як основний засіб діяльності, грунтується на ряді принципів і вимог, які найповніше реалізуються при товарно-грошових відносинах, присутній на всіх рівнях відтворення.

Економічний прогрес забезпечує, насамперед, матеріальне виробництво. Підприємство як діяльність зорієнтована на прибуток розвиватиметься переважно у тих сферах, де є можливість одержати найбільші прибутки. Дане протиріччя вирішується економічними методами. Якщо встановлені правила в суспільстві зумовлюють високу продуктивність у сферах обігу, то підприємництво розвивається саме тут, а, значить, поза сферою матеріального виробництва, і така підприємницька діяльність не приводить до економічного зростання, не виконує функцію задоволення суспільних потреб, а лише не чисельних прошарків населення.

Отже, перший узагальнений висновок: категорія “підприємництво” - це система відносин між суб'єктами з приводу особливого типу діяльності по задоволенню суспільних потреб шляхом здійснення новаторської функції, стратегічно зорієнтованої на успіх.

2.Економічна категорія підприємництва відбиває виробничі відносини, в основі яких лежать відносини власності. Підприємництво є формою реалізації відносин власності і проявляється через систему інтересів.

3.Підприємництво є чітко персоніфікованим. Суб'єктом підприємництва є людина не тільки з певними потребами та інтересами, але особливим типом особистості. В економічній системі з широким запровадженням ринкових регуляторів управління здійснюється переважно за допомогою економічних інтересів. Цей постулат вимагає знання потреб та інтересів суб'єктів підприємництва, їх природи, а також ступеня підпорядкованості і взаємозв'язку інтересів кожного суб'єкта в суспільстві в цілому. В протилежному випадку система економічних інтересів може призвести до занепаду виробництва, що необхідно враховувати в перехідних економіках.

4. Підприємництво є історичним явищем і зазнало у своєму розвиткові значних змін.

5. Як кожне суспільне явище, підприємництво розглядається в загальному зв'язку і взаємозалежності, у безперервному розвитку під дією боротьби протилежностей.

З іншого боку, підприємець як особливий тип особистості характеризуються не тільки особливими природними якостями. Його поведінка формується переважно під впливом економічних і, особливо, історичних та культурних цінностей. Тому категорія “підприємництво” включає особистість суб'єкта підприємництва, в якому реалізуються виробничі відносини, а значить, відносини власності. Але визначення тільки економічної категорії підприємництва не вичерпує це явище. Необхідно доповнити його характеристиками таких наук, як соціологія та психологія. Таким чином, можна дати визначення категорії підприємства як системи економічних відносин з приводу особливого типу діяльності, стратегічно зорієнтованої на успіх, по задоволенню суспільних потреб шляхом здійснення новаторсько-координованої функції особливим типом особистості, в якій реалізуються відносини власності з позначеними соціально-психологічними характеристиками.

Суб'єкти і об'єкти підприємництва в аграрному секторі

Вихідним при характеристиці економічної категорії є визначення суб'єктів і об'єктів підприємництва. Конкретним проявом підприємницької функції є підприємницька діяльність, яка виступає об'єктом підприємництва. Згідно з економічною теорією головною ознакою діяльності, в тому числі підприємницької, є організація, що передбачає оцінку економічної ситуації, розробку плану дій, організацію адміністративного управління та контролю за виконанням плану. Однак об'єктом підприємництва є не просто діяльність, а згідно з його регульованою функцією - новаторська діяльність по комбінації факторів, виконанню управлінських функцій для виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку, виявлення суспільних потреб.

Підприємницька діяльність досить різноманітна. На основі аналізу першоджерел пропонується наступна схема її класифікації.

За фактором новаторства виділяють два види підприємницької діяльності: науково-технічне, або інноваційне підприємництво і ринкове підприємництво.

Науково-технічне підприємництво передбачає діяльність щодо економічної реалізації нововведень і винаходів у різних сферах економіки, включаючи організацію та управління. Різновидом інноваційного підприємництва є венчурне, особливо ризикове - це діяльність з розробки та комерційного використання результатів науково-технологічних нововведень, інвестори передають венчурним компаніям свій капітал на безоплатній основі, однак у випадках успіху їм надається права на результати наукових розробок, одержання засновницького прибутку і прав основного акціонера.

Фірми сплачують вищу процентну ставку за кредит, ніж існуючі крупні компанії через побоювання ризику. Ряд дослідників підкреслюють, що причиною фінансової нестабільності дрібних та середніх структур є нестача власних коштів.

Суб'єктами підприємницької діяльності, виходячи із трактування поняття “підприємець”, є приватні особи. Вони можуть організовувати різні підприємства: одноосібні, сімейні, засновані на власній праці, а також більш крупні з найманою працею. Сучасна економіка представлена не лише приватними індивідуальними структурами. Більшу частину прибутку одержують у великих корпораціях, тому виникає питання про можливість підприємництва в різних організаційних формуваннях. Відповідно до Закону України ”Про підприємництво” суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності, передбачених Законом України» про власність”. Законодавство визначає юридичною особою підприємство як суб'єкт господарського права, що здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку. Виділяють чотири ознаки юридичної особи: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, участь у суспільному виробництві від свого імені, самостійна майнова відповідальність. Враховуючи це, суб'єктами підприємницької діяльності як юридичні особи мають бути такі види підприємств: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності фізичної особи, господарське товариство; підприємство, засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємництво, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Розмежування власності та управління, відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності появу корпоративного підприємництва. Тому виникає питання про можливість підприємництва в організаціях з різними формами власності.

Виходячи із вище викладеного та суті підприємницької функції, можна визначити економічну категорію підприємництва як систему економічних відносин між суб'єктами з приводу особливого типу діяльності щодо здійснення новаторсько-кординуючої функції з метою одержання прибутку, соціального ефекту та специфічну соціально психологічну форму.

2. Головні причини гальмування розвитку малого підприємства

Головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є: неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити в тіньову економіку. Про це, зокрема, свідчить той факт, що неухильно зменшується питома вага діючих малих підприємств до кількості зареєстрованих.

· відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Недостатньо врегульовані відносини суб'єктів підприємницької діяльності з органами влади і управління, відсутній законодавчий механізм державної фінансової підтримки малого підприємництва, немає єдиного трактування понять: “підприємництво”, “малий бізнес”, “суб'єкти підприємницької діяльності” тощо;

· обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів. Багато малих підприємств не розпочали свою діяльність через відсутність достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;

· недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести передусім такі:

· обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та зниженням реальних доходів населення;

· вкрай незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів.

Разом з тим, малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме:

· низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі;

· низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин;

· прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзинга, субпідряду тощо, а у нас це відсутнє);

· поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку;

· відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;

· відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;

· практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки;

· недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб'єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.

Зовсім інша (якщо не сказати - протилежна) ситуація спостерігається сьогодні в економіці України. В цілому правове, соціально-економічне середовище для малого підприємництва стає, на жаль, дедалі несприятливішим. Крім того, відбувається активний процес концентрації капіталу з одночасним встановленням фінансового і управлінського контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній й відповідних монопольних угруповань.

3. Перспективи та пролеми агробізнесу України

Агробізнес є одним з найбільш перспективних видів бізнесу в Україну. Вже до початку 2012 року у світі залишилося не освоєно лише 9% земель, які можуть бути придатні для сільського господарства. Згідно з прогнозами Організації економічного співробітництва та розвитку, зростання цін на продукти харчування складе 20-50% за найближчі десять років. З причини обмеженості земельних ресурсів, агросектор представляє величезний потенціал для Україні. Що чекає на український агробізнес?

Зростання населення і відповідно збільшення попиту на продукти харчування, збільшення споживання м'яса, молочних продуктів, овочів і фруктів в Україні пророкують агросектору Україні світле майбутнє. Однак є одне "але".

Одним з факторів, що визначають рівень привабливості сектора, є можливість вільної купівлі-продажу землі. Відсутність приватної власності на землю гальмує розвиток галузі за 3 основних причин:

1) Інвестиційний потенціал сектору для іноземного інвестора нижче, ніж міг би бути в разі вільної купівлі-продажу землі. Вкладаючи кошти, інвестор хоче бути впевнений у завтрашньому дні і хоче, щоб його капіталовкладення були захищені.

2) Нераціональне використання землі. Селяни здають свою землю в оренду на короткий термін, орендарі при цьому вирощую одну і ту ж саму культуру протягом декількох років з метою одержання більш високої прибутковості, проте при цьому виснажують землю.

3) Відсутність можливості залучення кредитів за доступними ставками. Земля не може виступати заставою під фінансування через відсутність узаконеної власності на землю.

Великим кроком до створення в Україні ринку землі було прийняття Закону України «Про земельний кадастр», який набув чинності 1 січня 2012 року. Мета цього закону - реєстрація земельних ділянок та упорядкування відомостей про них. Таким чином, стане можливим уникнути шахрайства з видачею більше одного держакту на кількох власників на одну земельну ділянку.

На даний момент ідея вільної купівлі-продажу землі і, зокрема, прийняття законопроекту "Про ринок земель" є предметом активних дискусій. Зі зняттям мораторію на вільну купівлю-продаж землі, агросектор України стане в рази привабливіше для інвесторів, а інвестиції - це один з основних факторів, який необхідний для розвитку вітчизняного агросектора. З введенням закону «Про ринок земель» виграють не лише підприємці, зацікавлені у вкладенні коштів у цю сферу, а й Україна в цілому, а значить і всі її громадяни. Ніхто не обіцяє, що економічний ефект від введення закону з'явиться вже завтра, знадобиться час. Однак без прояву рішучості і жорсткості з боку уряду і впровадження непопулярних заходів, досягнення результату неможливе.

Згідно з найбільш реалістичним прогнозом, законопроект "Про ринок земель" буде прийнятий до кінця поточного року і вступить в силу в 2013 році. Законопроект передбачає заходи щодо недопущення монополізації сектора і спекуляцій з перепродажем землі.

Також в даний момент уряд працює ще над двома законодавчими актами для запровадження ринку землі в Україні.

Продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах

	на 1 зайнятого в сільськогосподарському виробництві, у постійних цінах 2010 року; грн.
	сільськогосподарське виробництво	рослинництво	тваринництво
1990	50388,5	59554,9	41184,4
1991	42826,6	49187,9	36506,7
1992	36369,7	50510,0	25250,7
1993	36707,5	56794,3	21391,1
1994	31117,5	46943,3	19467,4
1995	30254,8	45822,2	17596,0
1996	26339,8	39573,6	15097,3
1997	28174,2	44012,2	12402,0
1998	25484,8	36203,6	14121,4
1999	24103,8	33461,2	13575,5
2000	27066,9	...	...
2001	34577,2	...	...
2002	40728,8	51315,0	23691,1
2003	38007,0	44266,3	27351,7
2004	63376,9	78074,1	36084,0
2005	72621,9	86198,1	47992,8
2006	83854,6	98033,7	58507,4
2007	88571,3	94905,2	75970,2
2008	127372,5	142513,5	92722,8
2009	131332,0	138741,7	113976,7
2010	132680,4	133603,0	130473,7
2011	165229,0	171142,8	148840,3
2012	159679,0	155543,8	171798,3
2013	201216,9	202220,5	198185,6
20141	227753,4	228884,7	224105,1

Аграрна реформа вимагає ретельної підготовки, опрацювання нормативних документів і законодавчих актів, а значить і часу. Однак перші кроки вже зроблені, що говорить про те, що уряд налаштований рішуче і проявляє політичну волю провести аграрну реформу.

Український агробізнес має всі шанси для розвитку. Для того щоб бізнес став більш ефективним, необхідні інвестиції, які дозволять впровадити новітні технології та залучити кваліфікований персонал. Іноземні інвестори зацікавлені в українському ринку і, за наявності гарантії, готові вкладати кошти в український агросектор. Далекоглядні міжнародні інвестори, розуміючи, що першочергове право покупки землі будуть мати орендарі, як і раніше, так і в поточний момент продовжують покупку фермерських господарств, які мають договори оренди з пайовиками (власниками землі). Завдяки уряду, який активно працює над створенням ринку землі, є всі підстави для того, щоб сподіватися на створенням сприятливих умов в аграрному секторі для залучення інвестицій, а отже і розвитку галузі.

Рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах (відсотків)

	продукція сільського господарства	у тому числі
		продукція рослинництва	з неї	продукція тваринництва	з неї
			зерно	насіння соняшнику	цукрові буряки (фабричні)	картопля	овочі відкритого ґрунту		м'ясо великої рогатої худоби1	м'ясо свиней1	м'ясо овець та кіз1	м'ясо птиці1	молоко	яйця
1990	42,6	98,3	275,1	236,5	29,5	27,2	27,6	22,2	20,6	20,7	2,3	17,0	32,2	27,3
1991	56,2	114,6	166,2	307,6	59,9	150,4	60,3	33,9	43,9	36,0	29,3	2,6	21,7	47,1
1992	118,9	206,5	346,0	541,6	142,9	233,8	72,8	76,1	131,2	95,4	119,0	32,0	39,6	67,8
1993	116,2	214,6	361,1	505,6	143,5	68,6	39,4	56,7	88,0	67,0	84,7	13,4	42,0	75,1
1994	57,8	123,2	214,1	224,1	66,0	112,1	106,8	15,7	29,8	31,0	28,9	-2,3	-5,2	55,0
1995	13,6	55,5	85,6	170,9	31,2	34,3	12,8	-16,5	-19,8	-16,7	-31,9	-18,4	-23,2	36,5
1996	-11,7	29,7	64,6	53,0	3,8	6,4	-26,5	-39,7	-43,1	-42,1	-51,8	-32,8	-44,0	-2,4
1997	-24,1	14,5	37,5	19,4	-10,4	-24,1	-37,4	-54,3	-61,5	-57,4	-58,8	-44,9	-53,7	-5,5
1998	-29,5	-3,3	1,9	22,0	-12,0	-18,6	-25,2	-49,9	-59,3	-47,4	-59,4	-43,4	-46,7	-1,3
1999	-22,1	8,0	12,0	54,5	-14,8	-12,5	-12,8	-46,6	-57,9	-51,0	-57,0	-45,5	-36,6	-0,7
2000	-1,0	30,8	64,8	52,2	6,1	14,0	-1,7	-33,8	-42,3	-44,3	-46,4	-33,2	-6,0	10,6
2001	18,3	35,8	43,3	68,7	1,5	11,4	-0,8	-6,6	-21,4	-7,2	-24,9	-1,7	-0,8	25,1
2002	4,9	22,3	19,3	77,9	-8,6	24,2	8,9	-19,8	-40,5	-16,9	-26,7	-1,1	-13,8	14,6
2003	12,6	41,7	45,8	64,3	6,2	33,5	30,9	-18,8	-44,3	-33,0	-37,8	11,0	9,9	18,5
2004	8,1	20,3	20,1	45,2	-0,8	-0,7	-5,0	-11,3	-33,8	-14,4	-44,3	3,8	-0,4	15,2
2005	6,8	7,9	3,1	24,3	4,8	17,8	16,1	5,0	-25,0	14,9	-32,1	24,9	12,2	23,5
2006	2,8	11,3	7,4	20,7	11,1	56,2	14,8	-11,0	-38,4	-9,2	-34,3	12,1	-3,7	-6,8
2007	15,6	32,7	28,7	75,9	-11,1	24,7	14,1	-13,4	-41,0	-27,6	-46,4	-19,0	13,8	9,1
2008	13,4	19,6	16,4	18,4	7,1	7,9	11,1	0,1	-24,1	0,3	-38,6	-11,3	4,1	13,0
2009	13,8	16,9	7,3	41,4	37,0	12,9	19,1	5,5	-32,9	12,1	-31,8	-22,5	1,4	13,1
2010	21,1	26,7	13,9	64,7	16,7	62,1	23,5	7,8	-35,9	-7,8	-29,5	-4,4	17,9	18,6
2011	27,0	32,3	26,1	57,0	36,5	17,7	9,9	13,0	-24,8	-3,7	-39,6	-16,8	18,5	38,8
2012	20,5	22,3	15,2	45,8	15,7	-21,5	-6,8	14,3	-29,5	2,0	-40,0	-7,2	2,3	52,6
2013	11,2	11,1	1,5	28,5	2,7	23,0	7,0	11,3	-43,3	0,2	-42,8	-10,0	13,6	47,6
20142	25,8	29,2	25,8	36,5	17,9	9,2	16,7	13,4	-35,9	5,6	-52,2	-15,4	11,0	58,8

¹ Реалізація худоби та птиці на м'ясо без урахування їх передачі на переробку на власних виробничих потужностях.

² Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Висновки

Сільське господарство є конкурентноздатною галуззю, оскільки Україна має потужний агропромисловий потенціал, а також володіє сприятливими кліматичними умовами і якісними земельними ресурсами, наявність яких свідчить про можливість ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва.

Аграрний сектор є важливою стратегічною галуззю української національної економіки, який, дає значній частині сільського населення робочі місця і формує 16-17% валового внутрішнього продукту. Якщо співставити цей показник у різних державах, то варто зауважити, що у Білорусії та Казахстані, він становить 13%, в Росії - майже 7%, в Грузії - більше половини, Вірменії, Киргистані та Узбекистані - близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора України використовуються не повністю. Аграрний сектор забезпечує близько 60% фонду споживання населення, займає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту і залишається практично єдиною галуззю, яка багато років поспіль забезпечує позитивне зовнішньоторгівельне сальдо [2].

Сільськогосподарські підприємства виробляють 44,9 % валової продукції сільського господарства, у т.ч. 45,1 % продукції рослинництва і 44,7 % продукції тваринництва.

Середньорічне виробництво валової продукції у 2012-2013 рр. проти 1999 р. зросло на 44 %, у тому числі рослинництва - на 74,4 % і тваринництва - на 13,8%. Обсяг сільськогосподарського виробництва становив 117,5 %, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах - 123,8 %, у господарствах населення - 112,3 %. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у фактичних цінах становив 265,1 млрд грн. Виробництво продукції рослинництва вперше перевищило рівень 1990 р. - на 11,1 %, однак продукції тваринництва було вироблено на 46 % менше [4].

У 2008 р. і 2011 р. отримано найвищий за всю історію України урожай зернових - відповідно 53,3 і 56,7 млн тонн проти 51 млн тонн у 1990 р.

Починаючи з 2001 р. виробництво сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах є прибутковим, рівень рентабельності у 2010 р. становив 21,1 %, що є найвищим показником за останні 10 років. У 2012 р. сільськогосподарські підприємства одержали 17,1 млрд грн чистого прибутку, в тому числі 12,7 млрд грн від реалізації сільськогосподарської продукції [4].

Продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах у 2010 р. перевищила рівень 1990 року у 2,5 рази. За рахунок власного виробництва забезпечується внутрішня потреба у зерні, цукрі, олії, картоплі, овочах, зросло споживання на одну людину молока і м'яса. Проте урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин значно нижчі, ніж у розвинених країнах світу. Продовжується скорочення поголів'я худоби та птиці [4].

Низька дохідність виробництва стримує його модернізацію, впровадження нових технологій, оновлення матеріально-технічної бази. Інвестиції на розвиток соціальної сфери села нині становлять лише 7,6 млрд грн, що набагато нижче потреби в них. Праця у сільському господарстві залишається мало престижною, продовжує погіршуватися демографічна ситуація на селі: зменшується загальна чисельність і питома вага сільського населення, зростає кількість людей пенсійного віку. Внаслідок цього відбувається подальший міграційний відплив сільської молоді у міста [4].

Недостатньою залишається державна підтримка сільського господарства. У 2012 році сільськогосподарські підприємства одержали 4,38 млрд. грн державної підтримки, у тому числі 3,13 за рахунок відшкодуванню податку на додану вартість і 1,25 за рахунок бюджетної дотації. Із розрахунку на 1 гектар сільськогосподарських угідь ця підтримка становила 211 грн, тоді як у Польщі вона сягала 155 $ USD. [4].

Тому, можна говорити про те, що ресурсний потенціал сільського господарства, в основі якого знаходяться високопродуктивні землі сільськогосподарського призначення та сприятливі агрокліматичні умови, має значні можливості для подальшого свого розвитку [4].

Тому, необхідно створити сприятливі умови для більш повного використання потенціалу сільського господарства, а саме: забезпечити формування конкурентоспроможних на внутрішньому та зовнішніх ринках виробничих структур, продовжити реформи в самій економіці країни та її аграрному секторі, і шляхом формування ефективної науково-технологічної, бюджетної, податкової, фінансово-кредитної та цінової політики держави. Оскільки, сучасний вплив держави на розвиток сільського господарства України з одного боку є доволі значним а з іншого недостатньо ефективним тому, що єдиним комплексним нормативно-правовим документом, який виражає державну підтримку аграрного сектору сьогодні є Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 2004р [4].

Але, незважаючи на ці показники на сьогоднішній момент сільське господарство в України переживає не найкращі часи. Оскільки, в більшості регіонів переважає споживче сільське господарство, тобто жителі на власних ділянках вирощують тільки ту кількість сільгосппродукції, яка необхідна для задоволення власних потреб, і в незначній мірі - для роздрібного продажу, і це пов'язано зі складною економічною обстановкою як всередині держави так і в світі.

Тому, на мою думку, для того щоб сільське господарство розвивалося потрібні суттєві зміни, а саме:

1. потрібні стабільні ціни, орієнтуючись на які фермери могли б визначати оптимальний обсяг виробництва продукції

2. потрібно запровадити заходи, які б сприяли збільшенню кількості фермерських господарств (найважливішою проблемою у їх створенні є відсутність стартового капіталу, де цю проблему можна усунути шляхом надання підприємцям вигідних кредитів;

3. потрібно забезпечити гарантії збуту всієї виготовленої сільськогосподарської продукції за вигідними цінами;

4. впровадження інноваційних технологій задля зміцнення конкурентоспроможності с/г продукції;

5. зменшення ризиків від природно-кліматичних умов та удосконалення системи захисту господарств;

6. вдосконалення нормативно-правових актів щодо аграрної політики держави (оскільки, з одного боку, відсутнє в повному обсязі фінансове забезпечення законів, що приймаються, а з іншого - невиконання вже прийнятих законів та інших нормативно-правових актів);

7. повинен забезпечуватися державою принцип пріоритету соціального розвитку села (державна підтримка жителів села,які займаються сільським господарством);

8. потрібно підвищити продуктивність та оплату праці в сільському господарстві;

9. сформувати високоосвічені професійні кадри для створення та впровадження у виробництво високопродуктивних сортів (рослин), нових порід тварин і птиці;

10. створити сприятливі умови для розвитку і захисту вітчизняного товаровиробника на світовому ринку;

11. надання пільгових довгострокових кредитів на закупівлю пального, витратних матеріалів, техніки;

Розвиток сільського господарства в Україні на сьогодні має загальмований характер. З огляду на проблеми, накопичені в аграрному секторі щодо сільського виробництва, більшість із цих заходів потребує нагального вирішення і впровадження змін.

Досвід аграрних перетворень в Україні переконливо свідчить про недостатнє теоретичне обгрунтування проблем трансформації відносин власності, входження в ринкову економіку і розвиток підприємницької діяльності. Важливе значення має розробка методології і об'єктивний аналіз практики, виявлення переваг і недоліків тих чи інших видів підприємницьких структур, розробка пропозицій і підходів до їх формування і функціонування, побудови внутрішньогосподарських економічних відносин.

Ринкові відносини формуються під впливом саморегулюючих і регульованих економічних механізмів, їх співвідношення може сприяти створенню стимулів для організації ефективного виробництва з метою отримання прибутку. Забезпечення прибутку, орієнтація на попит і конкуренцію стимулюють виробництво і є методом для запровадження інновацій.

Організаційний аспект підприємницької діяльності в аграрній сфері полягає в забезпеченні:

високого життєвого рівня сільськогосподарських товаровиробників;

через розширення виробництва та високої купівельної спроможності населення;

через зайнятість і оплату праці.

Стосовно сільського господарства суб'єктами підприємництва виступають колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, кооперативи, господарські товариства з різним ступенем відповідальності, інші приватні формування, державні підприємства. Основними напрямами формування цих суб'єктів є приватизація майна радгоспів і реструктуризація колгоспів та колективних сільськогосподарських підприємств. Ключовим підходом до цього є орієнтація індивіда на задоволення своїх потреб і інтересів через працю, здібності і підприємливість. Усвідомлення потреб працівником через інтерес служить дійовим чинником задоволення цих потреб і спонукає його до участі у підприємницькій діяльності.

Формування ринкових відносин зосереджується на різноманітності форм власності та конкретних формах її прояву. Активізувати підприємницьку діяльність неможливо без середовища суб'єктів ринкового господарства. Тому для підвищення підприємницького потенціалу необхідно, поряд з індивідуальним, розвивати і колективне підприємництво.

Розвиток підприємницької діяльності у великих господарських структурах можна забезпечити шляхом поглиблення внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин. В рамках таких структур суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути повністю сільськогосподарські кооперативи, колективні підприємства, фермерські, сімейні господарства, господарські товариства, агрофірми і інші організаційні форми, що будують свою діяльність на приватній і колективно-пайовій формі власності.

Підприємництво в Україні вже має свою історію, певний досвід. Його слід розглядати як самостійну, ініціативну, систематичну діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку. Проте для етапу формування ринкового середовища важливо переосмислити окремі теоретичні передумови і методичні підходи до розвитку підприємницької діяльності.

Список використаної літератури

1. Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. -- К.; 1993. - С. 52.

2. Мескон М.X. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. -- М.: 1998.

3. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. -- К., 2001. -- С. 274.

4. Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов / Под ред. А. А. Радугина. -- М.: Центр, 1998.

5. Павлова Л.Н. Финансы предприятия: Учебник. -- М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

6. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. -- Пг., 1917. - С. 10.

7. Політична економія: Навч. посіб./ К.Т. Крищенко, В.С. Савчук, О. О. Беляев та ін. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 219.

8. Пол А. Самуэлъсон. Вильям Д. Нордхауз. Экономика: Пер. с англ. - М., 1997. - С. 617.

9. Посошков И.Т. Книга о скудости и богатстве и другие сочинения. - М., 1951.

10. Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету. -- К., 1995. - С. 136.

11. Реструктуризация предприятия: рациональная система бизнес -единиц / Под ред. Басырова 3.А. -- М.: Дело, 1996.

12. Румянцева 3.П., Пугачев Н.Б., Шрамченко Т.Е. Общее управление организацией: принципы и процессы. -- М.: ИНФРА-М, 1999.

13. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М., 1962.

Размещено на Allbest.ru