Економіка підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет

Контрольна робота

з дисципліни: «Економіка підприємства»

Виконав:

Студентки ЕП-ІІІ-Із

Сідко Ю.В.

Керівник: Швець Л.В.

Київ-2014

Зміст

Вступ

1. Об'єднання підприємств та тенденції їх розвитку в сучасних умовах

2. Види доходу і прибутку та їх розрахунок

3. Задача

Висновки

Література

Вступ

У сучасних умовах переходу України до засад ринкової економіки в механізмі функціонування підприємств відбуваються суттєві зміни, що викликані економічними реформами, які впроваджуються в нашій державі. Основним принципом управління діяльністю підприємств стає ринкове саморегулювання з мінімальною необхідною мірою державного втручання.

Діяльність підприємств, яка пов'язана із задоволенням потреб кожної людини, підлягає впливу багатьох факторів і охоплює широкий спектр питань організаційно-технологічних, економічних та фінансових, які потребують повсякденного вирішення.

Наявність в економіці держави різних форм власності і підприємницької діяльності створює важливі передумови для формування і розвитку ринкових відносин, які пов'язані зі значним динамізмом зовнішнього середовища, для якого характерне посилення ролі споживачів, невизначеність умов функціонування підприємств, зростання міри їхньої залежності від зовнішнього оточення, загострення конкурентної боротьби.

Стабільність діяльності підприємств, досягнення конкурентних переваг, зміцнення позиції підприємства на ринку -- все це досягається впровадженням раціональної і виважено розробленої економічної політики суб'єктів господарювання. Саме тому особливої актуальності набуває проблема формування та управління економічною політикою підприємства.

В умовах ринкової економіки виживають лише ті підприємства, які найбільш правильно і компетентно визначають вимоги ринку, організовують виробництво конкурентоспроможної продукції, послуг, що користуються попитом, уміло здійснюють мотивацію висококваліфікованої творчої праці персоналу. Усе це потребує фундаментальних і глибоких економічних знань, а отже, і відповідної підготовки фахівців з економіки.

Слово «економіка» є грецького походження, що буквально означало «мистецтво ведення домашнього господарства». У це слово тепер вкладається набагато більше змісту, ніж спочатку заклав грецький філософ -- мислитель Ксенофонт, якого вважають автором популярного терміна.

У наш час слово «економіка» має таке значення:

по-перше, економіка -- це господарство в широкому розумінні цього слова (господарство окремого регіону, країни), тобто сукупність усіх засобів, предметів, речей, субстанцій матеріального і духовного світу, що використовується людьми з метою забезпечення умов життя, задоволення потреб. В цьому розумінні економіку треба сприймати як створену людьми систему їхнього життєзабезпечення, відтворення життя, підтримки і поліпшення умов існування;

по-друге, економіка -- це наука, сукупність знань про господарство і пов'язану з ним діяльність людей, про використання різноманітних, частіше всього обмежених, ресурсів з метою забезпечення життєвих потреб людей і суспільства; про відносини, що виникають між людьми в процесі господарювання.

Ця наука займається вивченням народного господарства, його галузей, окремих підприємств, а також окремих елементів виробництва (капіталу, фондів, праці і т. п.);

по-третє, економіка -- це сукупність відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва.

Дисципліна «Економіка підприємства», як і політична економія, макроекономіка і мікроекономіка, є економічною наукою. Спільним для них є те, що всі вони досліджують виробничі відносини між людьми й дію економічних законів та закономірностей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ. Але між політекономією і макроекономікою, з одного боку, і економікою підприємства -- з іншого, є різниця, яка полягає в рівнях здійснюваного ними аналізу. Перші дві досліджують економіку в цілому та її великі підрозділи.

Економіка підприємства є більш конкретною наукою. Об'єкт її дослідження -- виробничі відносини й економічні закони та закономірності, що виникають і діють лише в окремих підприємствах і враховують особливості виробництва конкретного підприємства.

Цією конкретикою вона відрізняється і від мікроекономіки, яка вивчає і досліджує діяльність окремих економічних суб'єктів усіх галузей народного господарства.

Предмет економіки підприємства -- вивчення комплексу питань господарчого керівництва діяльністю підприємства, методів раціонального поєднання усіх елементів виробничого процесу з метою щонайкращого їх використання.

Економіку підприємства можна сформулювати як науку про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Економіка підприємства -- це сукупність економічних процесів, які здійснюються на підприємстві при використанні ресурсів для задоволення матеріальних потреб у відповідності до матеріальних можливостей учасників господарської діяльності.

Галузеві економічні науки вивчають конкретні форми прояву виробничих відносин в окремих галузях.

Пропонований підручник -- результат теоретичного осмислення досвіду функціонування вітчизняних підприємств в умовах ринкової економіки та досвіду підготовки фахівців зі спеціальності «Економіка підприємства».

Підручник написаний відповідно до типової програми курсу «Економіка підприємства» і призначений для студентів, аспірантів, викладачів вищих навчальних закладів, керівників науково-дослідних організацій, інноваційних підрозділів підприємств, менеджерів усіх рівнів.

1. Об'єднання підприємств та тенденції їх розвитку в сучасних умовах

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств, фірм в організаційні структури. Згідно з чинним законодавством, в Україні можуть створюватися й функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень): 1) добровільні; 2) інституціональні.

Об'єднання підприємств - це добровільне об'єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їхніх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

Як свідчить світовий та вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання.

Розглянемо окремі типи організаційних структур, найбільш розповсюджених у вітчизняній ринковій та розвинутій економіці.

Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій, які створюються для спільного виконання однорідних функцій та координації загальної діяльності. Асоціації належать до м'яких форм об'єднання, мінімально обмежуючи дії членів асоціації, які входять до них. Учасники асоціації володіють правом входити до будь-яких інших асоціацій.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація може координувати загальні розробки й дослідження, надавати учасникам послуги, здебільшого юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою, інформацією технічних розробок, промисловими стандартами і статистикою), а також інші (пошук нових ринків тощо). Асоціація набула поширення як один з провідних видів збуту, сфер споживання, розробки і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності (Асоціація "Меблідеревпром").

Корпорація - це акціонерне товариство, що поєднує діяльність декількох фірм для досягнення спільних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі підприємства, які входять до її складу, і є самостійним суб'єктом підприємницької діяльності ("Богдан", "УкрАвто" - ZAZ, ROSHEN).

Трест - форма об'єднання підприємств однієї або декількох галузей, при якій підприємства, які входять до складу об'єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано (ВАТ трест "Київміськбуд-1", ОАО "Трест Житлобуд-1", ЗАТ "Трест Стахановшахтобуд").

Концерн - багатогалузевий комплекс підприємств, в якому структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю (General Motors, Ford Motor, DaimlerChrysler, Концерн "Стирол"). В Україні концерни створюються на базі великих державних підприємств і об'єднань.

Ці організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям диверсифікації виробництва володіють певною стійкістю до коливань ринкової кон'юнктури, здатні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних напрямах.

Виникнення концернів у країнах з розвинутою ринковою економікою історично було обумовлено перш за все концентрацією капіталу, його пере накопиченням в окремих товаровиробників. Важливою ознакою концернів стало об'єднання власності фірм, що входять до них, підприємств, банків. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а за суттю економічних стосунків.

Консорціум - форма тимчасового об'єднання підприємств з метою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. Підприємства, які входять до консорціуму, зберігають повну самостійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму (консорціум "Трансмагістраль", "Газотранспортний консорціум", консорціум банків АКІБ "УкрСиббанк" та АКБ "ХФБ Україна"). Консорціум - це потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних та фінансових ресурсів.

Фінансово-промислова група (ФПГ) - це комплекс різногалузевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), які об'єднані спільністю економічних і фінансових інтересів і здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою збереження домінуючих позицій на ринку (фінансово-промислова група Технології енергозбереження, ЗАО "ФПГ Енергоконтракт", ВАТ ФПГ "ДОНСІЛЬМАШ").

Учасниками ФПГ є юридичні особи, які підписали договір про їх створення і затверджена ними центральна компанія ФПГ, або основне та дочірне товариства, що створюють фінансово-промислову групу. Основними умовами створення повинна бути наявність організацій, які діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків та інших кредитних організацій. До їхнього складу можуть входити інвестиційні інститути, недержавні пенсійні й інші фонди, страхові організації, участь яких зумовлена їхньою роллю в забезпеченні інвестиційного процесу в фінансово-промисловій групі. Якщо у складі учасників є юридичні особи, що перебувають під юрисдикцією держав - учасників СНД, то фінансово-промислова група реєструється як транснаціональна.

Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції. Ці об'єднання сприяють усуненню зайвої конкуренції між підприємствами (алмазний синдикат "Де Бурс", національний телевізійний синдикат, синдикат цукрозаводчиків).

В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують інституціональні об'єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать виробничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та після продажного сервісного обслуговування виробів тривалого використання.

Умови функціонування сучасних підприємств будь-якої форми власності, організаційно-правової форми господарювання та галузевої належності характеризуються невизначеністю та динамічністю соціально-економічного середовища. Ефективне протистояння підприємства змінам зовнішнього середовища можливе тільки за умов здійснення випереджувальних заходів, спрямованих на збереження його життєздатності та забезпечення конкурентоспроможності, тобто за умов постійного розвитку підприємства.

Розвиток підприємства означає якісні зміни та оновлення його господарської системи та організаційної структури, підвищення ефективності функціонування на основі вдосконалення техніки, технології та організації праці у всіх структурних підрозділах, підвищення якості продукції та послуг, що ним надаються. [1]

Слід зазначити, що поняття «розвиток» та «зростання», хоча й взаємопов'язані, однак за своїм змістом часто можуть не співпадати. Підзростанням підприємства часто розуміють збільшення його розмірів та обсягів виробництва. Про зростання підприємства свідчать показники випуску продукції, обсягу продаж, чисельності працівників тощо.

Зростання розмірів підприємства може бути:

· Горизонтальним. Воно відбувається шляхом збільшення обсягу випуску та продажу одних і тих же товарів на старих і нових ринках. Може приймати вигляд географічної експансії, поглинання інших товаровиробників тієї ж галузі тощо.

· Вертикальним. Таке зростання відбувається шляхом організації нових або об'єднання вже існуючих технологічно взаємопов'язаних виробництв. Здійснюється з метою наближення до кінцевого споживача або до постачальника ресурсів.

· Диверсифікованим. Такий вид зростання передбачає об'єднання різнорідних виробництв, що належать до різних галузей в єдиний конгломерат. Як правило, такий вид зростання забезпечує підприємству міцні конкурентні позиції та зменшує негативний вплив галузевих ризиків.

Зростання є складовою економічного розвитку підприємства. В той же час, розвиток підприємства можливий не тільки за одночасного його зростання, а й за незмінних масштабів його діяльності, тобто відсутність зростання не є перешкодою для розвитку підприємства.

Найбільш часто поштовхом до змін на підприємстві є кризові ситуації. Необхідні зміни у стратегії, виробничих процесах, організаційній структурі можуть здійснюватись поступово, у вигляді низки кроків, або ж радикально, у вигляді великих стрибків. Відповідно до цього розрізняють «революційну» та «еволюційну» моделі розвитку на підприємстві.

«Революційна» модель змін була запропонована американськими фахівцями у галузі менеджменту М. Хаммером та Дж. Чампі у 1991 році. Вона набула ще назвуконцепції реінжинірингу бізнесу. Вони розглядають реінжиніринг бізнесу як принципове переосмислення та радикальне перепроектування підприємства і його найважливіших процесів з метою кардинального поліпшення найважливіших кількісно вимірюваних показників сучасної ефективності: вартості, якості, сервісу та оперативності.

«Еволюційна»модель змін (або концепція організаційного розвитку) базується на концепції планування, ініціювання та здійснення процесів зміни соціальної системи, що передбачає залучення великої кількості учасників. Тобто, організаційний розвиток розглядається як довготерміновий, ретельний та всеохоплюючий процес зміни та розвитку підприємства та людей, які в ньому працюють.

Концепція організаційного розвитку передбачає здійснення змін у структурному та кадровому аспектах. В межах структурного підходу робиться спроба за допомогою організаційного регулювання створити сприятливі умови для досягнення підприємством поставлених цілей. В межах кадрового підходу проводяться заходи із підвищення кваліфікації працівників підприємства (розвитку персоналу) та стимулювання їхньої готовності до сприйняття змін.

Серед наукових підходів до організаційного розвитку найбільшого поширення набули концепції розвитку підприємства через зміну його структури, тобто взаємозв'язків між окремими сферами бізнесу, відділами та підрозділами підприємства. Так, нова корпоративна модель управління сучасним бізнесом означає розширення коопераційних зв'язків між конкурентами, постачальниками і споживачами. Науково-технічний прогрес, автоматизація виробництва та управління на основі широкого використання обчислювальної техніки і засобів телекомунікації змінили традиційні уявлення про межі підприємств, руйнують їхню замкненість і роблять малоефективними тих з них, які базувалися переважно на ієрархічних структурах.

Основною характерною рисою сучасних систем внутрішньофірмового управління є орієнтація на довгострокову перспективу, зосередження уваги на фундаментальних дослідженнях, диверсифікацію діяльності, активне впровадження інновацій, максимальне використання творчої активності персоналу підприємства.

2. Види доходу і прибутку та їх розрахунок

Ключові слова і поняття: прибуток, функції прибутку, операційні, фінансові, інші доходи, фінансовий результат, доходи від звичайної діяльності, прибуток до оподаткування, чистий прибуток, валовий торговий доход, торгові надбавки, рівень валового торгового доходу. Найважливішим критерієм успішної роботи підприємств є їх прибутковість. Підприємства зобов'язані одержувати такі доходи, які не тільки покривають видатки, але й у достатній мірі їх перевищують. Факт перевищення прибутків над витратами, пов'язаними з діяльністю підприємства, означає, що підприємство отримує прибуток -- позитивний фінансовий результат.

Прибуток -- найважливіша економічна категорія, основна стратегічна й найближча ціль підприємства, основна умова функціонування підприємств у ринковій економіці. Прибуток характеризує остаточний результат діяльності підприємства, його отримання -- обов'язкова умова розширеного відтворення підприємства, забезпечення самофінансування та зміцнення його конкурентоспроможності на ринку.

Прибуток виконує ряд функцій.

1. Оцінна функція. Прибуток використовується для оцінки ефекту господарської діяльності.

2. Розподільна функція. Прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства (відрахування в бюджет і частка для підприємства).

3. Стимулююча функція. Прибуток є джерело формування різних фондів стимулювання трудового колективу підприємства. Створюється зацікавленість в удосконалюванні й розвитку господарської діяльності для зростання прибутку.

Прибуток як економічний показник поєднує інтереси держави, підприємства, господарюючого суб'єкта, працівника і власника.

Прибуток, як якісний показник, відображає зміни обсягів господарської діяльності, рівня використання ресурсів, поєднує в собі всі сторони діяльності підприємства.

У процесі керування прибутком використовуються різні ознаки її класифікації.

1. За видом діяльності й порядку розрахунку прибуток визначається в кожній галузі окремо., Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Прибуток" для розрахунку прибутку використовуються два показники: доходи та фінансовий результат. Вони класифікуються за наступними видами діяльності:

Прибутки про звичайну діяльність:

а) прибуток (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

б) інші операційні прибутки;

в) фінансові прибутки;

г) інші прибутки.

Оскільки підсумком діяльності підприємства можуть бути прибутки" замість ""збитків", то у звітності дається узагальнена назва "фінансовий результат", що диференціюється за видами діяльності:

1. Фінансовий результат від операційної (основної) діяльності (прибуток, збиток).

2. Доход від участі в капіталі (за мінусом витрат).

3. Інші фінансові доходи (за мінусом фінансових витрат).

4. Перелічені три види фінансових результатів дають загальний "фінансовий результат" від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток, збиток).

5. Податок на прибуток від звичайної діяльності.

6. Фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток, збиток).

Надзвичайні прибутки й витрати. Надзвичайною діяльністю (незвичайною) вважається, наприклад, діяльність, пов'язана з усуненням стихійного лиха, пожежі, аварій, тобто яка відрізняється від звичайної діяльності і не є частою або регулярною.

За цією діяльністю підприємство одержує страхове відшкодування в покриття збитків. І при визначені фінансових результатів окремо визначається фінансовий підсумок за надзвичайною діяльністю (прибуток або збиток).

Головним показником прибутку є чистий прибуток, тобто прибуток після сплати податків.

Інші ознаки класифікації прибутку:

- за методикою оцінки: номінальний та реальний прибуток;

- за метою використання: бухгалтерський і економічний прибуток;

- за розміром: мінімальний, цільовий, максимальний прибуток.

Вивчаючи надану тему, студент зобов'язаний звернути увагу на те, що в залежності від галузевої належності підприємства, по-різному формуються доходи та прибуток. Так, у виробничих підприємствах кошти, що надходять за реалізовану продукцію без акцизів і ПДВ, називаються "чистим виручкою від реалізації". Якщо від неї відняти собівартість реалізованої продукції, то частина, що залишилась, буде складати прибуток від реалізації (валовий прибуток).

ПР = ЧВ -- Св, де

ПР -- прибуток від реалізації продукції;

ЧВ -- чистий виручка від реалізації продукції (тобто виручка без ПДВ і акцизному збора);

Св -- собівартість реалізованої продукції.

Прибуток виробничих підприємств може бути отримано за рахунок різних видів діяльності. Сума всіх прибутків утворює загальний прибуток. Основними його елементами є:

- прибуток від реалізації продукції, виконаних робіт, надання послуг (ПР);

Попер = ПР + ОДінш --ОР,

де Попер -- прибуток від операційної діяльності;

ОДінш -- інші операційні прибутки;

ОР -- операційні витрати (адміністративні, по збуту, інші).

Пзд = Попер + ДК + ФД + Вф + Вк + Ід + ПР,

де Пзд -- прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

ДК -- прибуток від участі в капіталі;

ФП -- фінансовий прибуток;

Вф -- фінансові витрати;

Вк -- витрати від участі в капіталі;

Ід -- інші доходи; Ів -- інші втрати.

ЧПзд= Дзд -- Пзд,

де ЧПзд -- чистий прибуток від звичайної діяльності;

Дзд -- прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

Пзд -- податок на прибуток від звичайної діяльності.

Як правило, основним елементом загального прибутку виробничого підприємства є прибуток від реалізації продукції.

Величина прибутку від реалізації може бути визначена за формулою:

Ів= (Ці-Сі)Уі

Ці - відпускна ціна одиниці І-і продукції ( ціна виробника)

Сі- собівартість одиниці І -- і продукції;

Уі -- обсяг реалізованої продукції.

Фактори, що впливають на прибуток. Прибуток від реалізації на виробничому підприємстві залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішнього відносяться: прискорення НТП, рівень господарювання, компетентність керівників, менеджерів, конкурентоспроможність продукції, організація виробництва, праці та ін. До зовнішніх факторів, які не залежать від діяльності підприємства, відносяться: кон'єктура ринку, рівень цін на споживані ресурси, норми амортизації, система оподаткування, вплив світового ринку та ін.

Незважаючи на те, що прибуток є найважливішим економічним показником, тільки його суми недостатньо для повної характеристики ефективності роботи підприємства. Необхідно порівняти результати (у даному випадку масу прибутку) із витратами, ресурсами, що забезпечили отримання прибутку. Результатом такого порівняння будуть показники, рентабельності Якщо зіставити прибуток, який міститься в ціні виробу, із собівартістю, то одержимо рентабельність даного виробу, рентабельність продукції.Рентабельність продукції = сума прибутку по всій продукції \ сума витрат на всю продукцію х100% .Розраховуються також інші показники рентабельності.Необхідно звернути увагу на те, що для розрахунку рентабельності можуть використовуватися як загальний, так і чистий прибуток, тобто сума прибутку, що залишається в підприємстві після сплати податків та обов'язкових платежів. Тому в економічній роботі застосовується дві групи показників рентабельності, -- показники рентабельності, розраховані на основі загального балансового прибутку, та показники рентабельності, на основі частого прибутку підприємства.Показники рентабельності пов'язані з усіма показниками виробництва, зокрема, із собівартістю продукції, фондомісткістю продукції, оборотністю оборотних коштів, асортиментом та якістю продукції та ін. Тому необхідно використовувати цілий комплекс заходів для підвищення рентабельності та росту маси прибутку (зниження собівартості продукції, раціональне використання усіх видів ресурсів, диверсифікація виробництва, розширення ринку збуту, гнучка цінова політика, маркетингові заходи щодо вивчення ринку, його прогнозування та ін.).

Особливості формування та оцінки валового доходу в торгівлі. Економічну базу для торгової діяльності утворюють торгові надбавки, що додаються до покупної ціни та залишаються у торгового підприємства після реалізації товару.

Торгова надбавка є своєрідна ціна за послуги, пов'язана з доведенням товарів від постачальника до споживача.Сума всіх торгових надбавок і є валовий доход торгового підприємства від реалізації.Вивчаючи проблеми валового доходу в торгівлі, варто звернути увагу на сутність валового доходу, яка трактується у двох значеннях -- у загальноекономічному та галузевому розумінні. У загальноекономічному розумінні валовий доход торгівлі, як і в інших галузях економіки, виступає сукупним результативним показником фінансово-господарської діяльності, охоплює доходи від усіх видів діяльності як загальна сума доходів від реалізації товарів, торгових послуг та інших видів економічної діяльності (див. роботи тих же авторів). У загальноекономічному розумінні валовий доход виступає як сума виручки, тобто товарообіг.

Починаючи з 1997 року, в Україні, у зв'язку з переходом на нині діючий Закон "Про оподаткування прибутку підприємств", на торгівлю розповсюджено загальноекономічного порядку розрахунку валової виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). У формі № 2 "Звіт про фінансові результати та їх використання" торгові підприємства на першому рядку 010 (якщо немає інших видів робіт, послуг) почали вказувати суму товарообігу з ПДВ. Раніше по цьому рядку вказувався валовий доход від реалізації, тобто сума реалізованих торгових надбавок з ПДВ. Цілком логічно, що за рядком 050 цієї ж форми вказувався валовий доход без ПДВ як частина торгової виручки, яка залишається на користь підприємства від продажу товарів. Галузеве розуміння валового доходу знайшло своє відображення у звітності, його слід називати торговим доходом (ТД). Торговий доход (ТД), стосовно економіки держави, становить обсяг виробленої у торгівлі продукції (робіт, послуг), без урахування ПДВ. Його можна представити наступною формулою:

ТД = Т --Нк --ПВ,

де Т -- товарообіг у цінах реалізації;

Нк- непрямі податки;

ПВ -- покупна вартість реалізованих товарів.

Об'єктивна необхідність валового доходу полягає в тому, що діяльність торгових підприємств повинна здійснюватися на принципах самооплатності та самофінансування, а валовий доход від реалізації є єдиним власним джерелом фінансових ресурсів.Основне джерело торгового доходу-- надбавки; За чинним законодавством України тільки по соціальне важливим продтоварам торгові надбавки регулюються, інші визначаються вільно за законом ринкового ціноутворення.

Значення валового доходу. Він необхідний як головний засіб, що забезпечує досягнення кінцевої стратегічної мети підприємства -- одержання прибутку. За рахунок суми валового доходу (у галузевому розумінні) підприємство покриває витрати обігу (операційні витрати), сплачує ПДВ у долі, яка приходиться на торгівлю, створює прибуток від реалізації (від операційної діяльності). Тобто ВД використовується за трьома напрямками: покриває поточні витрати, йде на сплату ПДВ та утворення прибутку від основної діяльності.Для економічного керування валовим доходом використовуються наступні основні показники:

- сума валового доходу (?ВД), у цілому по підприємству;

- сума валового доходу по і товару (?ВДі);

- рівень валового доходу в цілому по підприємству (Рвд) як процентне відношення суми ВД до товарообігу (Т):

Рвд=ВД\Тх100% рівень валового доходу по окремому товару визначається або за попередньою формулою, або шляхом перерахування відсотка торгової надбавки до товарообігу в роздрібних цінах (до роздрібної ціни товару):

Увд по і-му товару= Тнв% до покупної ціни \ (100+ Трв % до покупної ціни) х 100%

Можливості застосування інших методів планування ВД сьогодні дуже обмежені. Розрахунково-аналітичний, економіко-статистичний, економіко-математичне моделювання -- доцільні при умові стабільної ринкової кон'єктури та стійкого розвитку товарообігу. В сучасних ринкових умовах доцільніше за все прогнозування валового доходу здійснювати методом програмно-цільового підходу, тобто план ВД орієнтувати на досягнення обраної цілі. Отримання певної цільової суми прибутку (Пц) може бути ціллю підприємства, або досягнення, спочатку, точки беззбитковості (ТБЗ), а потім цільового, або мінімального прибутку (ПМІН).

Програмно-цільовий підхід дозволяє торгівельному підприємству розраховувати оптимальний валовий доход. Критична точка валового доходу (ВДКР) -- це мінімально припустима сума ВД, достатня для покриття витрат обігу.

ВД крбезпдв=ВО\(1-ВОперем\ВДфакт)

прибуток дохід праця оплата

де ВОПОСТ -- витрати обігу постійні, сума;

ВОперем -- витрати перемінні, сума;

ВДфакт -- сума ВД без ПДВ фактична.

Валовий доход від реалізації, який забезпечує отримання цільового прибутку (ВДц).

ВДц=(ВОпост+Пц)/(1-ВОперем\ВДфакт)

Де Пц - цільовий прибуток, сума

Запас фінансової міцності (Зфм) розраховується за формулою:

Зфм=(ВДфакт-ВДкр)\ВДфакт х 100%

Вивчаючи управління валовими доходами торгових підприємств, необхідно звернути увагу на негативні тенденції у їх розвитку, які погіршують фінансовий стан підприємств -- є для більшої долі підприємств причиною збитковості реалізації товарів. Тому важливо придбати вміння ефективно керувати торговим доходом.

Досягнення необхідного торгового доходу можливе тільки за наступних умов:

- розвитку товарообігу в необхідних розмірах;

- оптимізації структури товарообігу, тобто формування його торгового складу з товарів, які користуються високим та стійким попитом, із конкретними термінами можливої реалізації;

- аналізу, виявлення причин змін торгового доходу, торгі-вельних надбавок за окремими товарами;

- удосконалення прогнозування та планування торгового доходу;

- уведення в практику торгівельних підприємств та постійне удосконалення методів обґрунтування розміру торгівельних надбавок.

Метод обґрунтування торгівельних надбавок. Існує декілька методів обґрунтування надбавок в умовах ринкової нестабільності. Основні з них:

Метод повних витрат -- цей метод означає, що в основу розміру торгівельних надбавок закладені свої намічені індивідуальні витрати обігу та норма прибутку:

ТН = ВО + П + ПДВ

Цей метод широко розповсюджено в СІЛА, в Україні він був в 1993 р. Тоді для торгівлі було встановлено граничного рівня рентабельності -- 5%. Використання методу повних витрат є корисним при вузький товарній спеціалізації.

Метод вартості реалізації--торгівельна надбавка визначається як сума витрат за одиницю товару плюс сума бажаного прибутку. Даний метод необхідний у тому випадку, якщо підприємство намічає нарощування прибутків.Метод рентабельності інвестицій -- найбільш відомий у закордонній практиці. Рентабельність повинна бути не нижче вартості позикових коштів (тобто відсоткової ставки за кредит). В умовах інфляції при нестійких ставках банків цей метод небезпечно застосовувати.

Метод маркетингових оцінок -- наступних різновидів:

- метод оцінки реакції покупців;

- метод приступної ціни (проходження за конкурентом);

- метод установлення цін на основі рівня відчутної цінності.

При встановленні цін з урахуванням реакції покупців з'ясовують, яка ціна є найбільш прийнятною для покупця.Орієнтація на конкурентів означає, що торгові надбавки встановлюють, виходячи не з витрат підприємства, а з цін конкурентів. Витрати при цьому визначаються методом зворотної калькуляції.Метод зворотної калькуляції. Він застосовується для визначення торгівельних надбавок у тому випадку, коли продавець відчуває, що не може впливати на ринок, на його ціни, повинен приймати сформовані ринкові ціни.

ТН = Цр-Цов,

де Цр -- ціна роздрібна з ПДВ;

Цов -- Ціна оптово-відпускна з ПДВ

Опитно-експертний метод. Проводиться експертна оцінка цін та обирається прийнятна. Метод емпіричний -- аналіз факторного явища на ТН, вивчення тенденцій та закономірностей формування надбавок.

Метод оптимізації розміру торгових надбавок. При цьому методі підприємство вивчає, при яких ТН можна отримати мінімального, максимального та середнього прибутку. ТН встановлюють на певну рентабельність. Додаткові джерела валового доходу формуються за рахунок додаткових платних послуг. При цьому, обчислювання тарифу засновується на принципі окупності та прибутковості додаткових послуг.

1. Плата за термінові замовлення на постачання товарів.

2. Плата за комплексне товарне забезпечення.

3. Плата за централізовану доставку товарів (нічне завезення, завезення за графіком, завезення дрібними партіями, сумісництво завезення та збору тари, доставка товару до точно встановленого часу).

4. Прийняття товару на відповідальне зберігання.

5. Послуги по реалізації надлишкових товарів.

Планування прибутку:

1 . Прибуток -- це фінансовий результат діяльності підприємства.

2. Розмір прибутку визначає можливості підприємства самофінансування свого розвитку, що характеризується коефіцієнтом самофінансування -- Кс:

Кс= (Пн+А)\(К+КЗ)

де Пн -- прибуток, який направляється у фонд накопичування;

А -- амортизаційні відрахування;

К -- позикові кошти, кредиторська заборгованість та ін. залучені кошти;

Кс -- демонструє, наскільки обсяг власних джерел фінансування перевищує обсяг залучених коштів.

3. Від розміру прибутку та рівня рентабельності залежить процес формування та поповнення власних оборотних коштів підприємства, що у свою чергу, визначає платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.

4. Достатньо рентабельне підприємство здатне залучати до свого господарчого обороту кредити. Якщо ж прибутку немає або його замало, то залучення кредитів просто розорить підприємство, тому що не можна буде їх повернути.

5. Якщо підприємство отримує достатній прибуток, то у нього є можливості створювати за рахунок відрахувань від прибутку фонд споживання та соціального розвитку колективу.

6. Рентабельне підприємство є конкурентноспроможним, може створювати фонд комерційного ризику, застосовувати активну гнучку цінову політику не боятися активно наступати на конкурентів.

7. Рентабельне прибуткове підприємство є привабливішим порівняно з нерентабельним для діяльності та розвитку.

8. Якщо підприємство отримує прибуток у достатньому розмірі, то у такого підприємства є грошові кошти на рахунках у банках, наявність яких забезпечує підприємству абсолютну (термінову) ліквідність.

Особливості панування прибутку в торгівельному підприємстві:

План складається з двох розділів:

I. Визначення можливої суми (маси) прибутку за кожним видом діяльності; визначення загальної суми балансного прибутку в цілому по підприємству, розрахунок фінансових результатів по кожній структурній одиниці. Період планового розрахунку: квартал, можливо півріччя, 9 місяців, рік.

II. План розподілення прибутку за призначенням. Методи планування прибутку: нормативний, економіко-аналітичний, економіко-статистичний, в тому числі метод прямого рахунку, економіко-математичне моделювання, програмно-цільовий. Найбільш розповсюдженим є другий метод, його різновид -- метод прямого рахунку. Планова сума загального операційного прибутку визначається за схемою:

Попер =Пр+ОДінш-ОВ

де Попер -- прибуток загальний операційний;

Пр -- прибуток від реалізації;

ОДінш -- інші операційні доходи;

ОВ -- операційні витрати (адміністративні, по збуту, інші). Основну долю займає прибуток від реалізації товарів (Пр):

Пр = ВД-ПДВ -- ВО

де ВД -- планова сума валового доходу з ПДВ;

ВО -- планова сума витрат обігу (операційні витрати).

Програмно-цільовий підхід в плануванні прибутку. Суть даного підходу в плануванні полягає в тому, що підприємство відповідно до стратегії свого розвитку намічає своєю ціллю отримання такої маси прибутку, яка задовольнила б його споживача.

Найчастіше планові розрахунки можуть бути трьох варіантів:

* Розрахунок цільового прибутку (Пц);

* Розрахунок прибутку мінімального рівня рентабельності (Пмін);

* Розрахунок максимального прибутку (Пмакс).

Мінімальний прибуток визначається за формулою:

Пмін=ВК х % ДР\100

Де ВК - власні кошти підприємства, його капітал;

%ДР - відсотки, які виплачуються банкам за депозитними рахунками.

Для забезпечення реальності проектів планово-цільового та мінімального прибутку слід розраховувати обсяг реалізації (випуску продукції), товарообігу, які необхідні для отримання Пц та П мін та перевірити можливості підприємства в досягненні потрібних обсягів господарської діяльності. Формули розрахунку необхідного обсягу товарообігу:

1. товарообіг, необхідний для отримання цільового прибутку ( Тпц) визначається за формулою:

Тпц без ПДВ= ( ВО пост+Пц)\(РВД без ПДВ - РВО перем без ПДВ) х100%

2. Товарообіг в точці МРР (Тмрр) рекомендується визначати за формулою:

Тмрр без ПДВ = (ВО пост +П мін)/ (РВД бе з ПДВ -РВО перем без ПДВ) х 100% Максимальна маса прибутку (Птах) може бути розрахована з використанням методу граничних величин [17].

Розподілення прибутку. План розподілення прибутку на майбутній період повністю входить складовою частиною до балансу доходів та витрат підприємства. Основою розподілення прибутку є чинне законодавство в державі. В даний момент таким документом є Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств". Законом встановлюється порядок та норма сплати податку на прибуток, можливі інші обов'язкові сплати. Тільки після оплати податків та обов'язкових сплат у підприємства залишається чистий прибуток (Пч)^ який підприємство має право самостійно розподіляти.

Планування розподілу прибутку в торгівельному підприємстві здійснюється у два етапи. На першому етапі визначається потреба в прибутку за наступними напрямками його використання: для фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства;

- для фінансування власних оборотних коштів; для створення фінансових резервів;

- для погашення довгострокових та середньострокевих кредитів банку та сплати відсотків за ними;

для погашення інших видів кредитних зобов'язань підприємства та сплати відсотків за ними; використання прибутку для придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств; для фінансування діяльності об'єднань, асоціацій, к©н-цернів та інших горизонтальних структур, членом яких є дане підприємство;для забезпечення соціального розвитку підприємства та підвищення матеріальної зацікавленості робітників з урахуванням потреби в соціальних, культурних, житлових заходах та їх вартості;

для забезпечення виконання податкових зобов'язань перед державою;

для виплати дивідендів, якщо такі витрати передбачені установчими документами. На другому етапі порівнюється сума потреби в прибутку за всіма напрямками та її використання з можливостями підприємства по її отриманню. Остаточне рішення за планованими напрямками використання прибутку приймається після затвердження плану прибутку з урахуванням можливостей його отримання. Якщо план прибутку більший або менший, ніж прогнозований розмір прибутку виходячи з потреби в ньому, то це дає підставу для уточнення розміру прибутку за відповідними напрямками його використання.Загальним для всіх підприємств незалежно від форм власності є розподілення прибутку відповідно до уставу, установчого або колективного договору на наступні цілі:

- сплати до бюджету;

- відрахування до позабюджетних фондів, створених за

- рішенням уряду або місцевих органів влади;

- формування фонду накопичення;

- формування фонду споживання;

- формування резервного фонду;

- благодійні цілі;

- інші цілі.

Фонд накопичення та фонд споживання -- це фонди спеціального призначення . Фонд накопичення створюється для фінансування виробничого розвитку підприємства:

- на фінансування капітальних вкладень;

- на розширення нових розробок;

- на погашення позичок та відсотків за ними;

- на утримування об'єктів, призначених для культурно-просвітительських робіт;

- на поповнення власних оборотних коштів та інше фінансування.

Фонд споживання -- це джерело коштів, зарезервованих підприємством для здійснення заходів із соціального розвитку та матеріального заохочення робітників колективу. Він використовується на наступні цілі:

- на виплату одноразових винагород за підсумками роботи за рік;

- на виплату дотацій на оплату проїзду; на видачу безвідсоткових позичок; на встановлення надбавок працюючим пенсіонерам;

- одноразові заохочення робітникам;

- установлення трудових та соціальних пільг;

на виплату дивідендів за цінними паперами. Резервний фонд створюється підприємством на випадок припинення його діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Резервний фонд, у випадку недостатності чистого прибутку для виплати відсотків за облігаціями, дивідендів за привілейованими акціями, може використовуватися на ці цілі.

Задача

Визначити розмір заробітку основного робочого приладобудування заводу згідно відрядно-преміальної системи оплати праці . За місяць робітник відпрацював 172 години . Премії нараховуються за виконання норм-10%,а кожний процент оплати праці ,по 1 %.

Норма на виріб Тн=65

Фактично за місяць виготовив В ф\м=190 шт ; За місяць Тм =172 год

Виробіток Зв прем.-?

Премії а) за виконання норм-10%

б) за перевиконання -1%

Рішення

1) розцінка -оплата за кожний виріб

Рв= 10 грн\год* 65/60=10,83 грн\шт

2) Зв пряма-190*10,83=2058 грн

3) Норма виробітку за місяць

В н\м=172*60/65=159 шт

4) Виконання норми :

? в =190/159*100?120 %

5) Премія

10%+20*1=30%

6) Зв -прем.=2058*(1,30)=2675,4 грн

Висновок: Отже розмір заробітку основного робочого приладобудівного заводу згідно відрядно-преміальної системи оплати праці становить 2675,4 грн.

Висновок

Успішний розвиток виробництва значною мірою залежить від рівня організації управління. Підбір нових людей на підприємстві йде з урахуванням їх професійних і ділових якостей та використанням соціально-психологічних аспектів. Підбір і розстановка кадрів проводиться з метою досягнення найбільш доцільного використання трудових якостей працівника, який володіє необхідними знаннями та навичками для виконання дорученої роботи. Контроль виконання на підприємстві дозволяє координувати, контролювати процес виробництва, своєчасно реагувати на події, у виробництві зміни.

Метою управління персоналом стало спонукання працівників до розвитку їх здібностей для більш інтенсивного і продуктивного труда. Вважається, що керівник повинен не наказувати своїм підлеглим, а спрямовувати їх зусилля, допомагати розкриттю їх здібностей, формувати навколо себе групу однодумців. Тому важливого значення набули соціально-психологічні аспекти управління, у зв'язку з чим у роботі проведена оцінка управлінсько-психологічного стилю менеджерів підприємства.

Важливо, щоб на керівній роботі були активні, творчо мислячі люди, переважно сангвініки, вольові, з позитивними рисами характеру.

У період формування ринку виникла необхідність ув'язування нової якості праці управлінського персоналу, підвищення ролі його творчої, інтелектуальної складової з мінливими умовами економічного зростання, з усвідомленням об'єктивного характеру розвитку суспільної організації праці.

Серед методологічних проблем ефективності праці важливе місце займає питання про сам принцип її визначення. З цього приводу висловлюються різні судження. До найбільш обгрунтованого слід віднести погляд на ефективність як на соизмерение результатів праці персоналу управління, виражених корисним (технічних, технологічних, організаційних, соціальних, економічних та ін) ефектом.

Найбільш слабкою ланкою в оцінці ефективності праці персоналу управління є недостатня розробка методології кількісного вимірювання витрат та результатів праці. Основна проблема оцінки ефективності управлінської праці полягає у визначенні його частки в отриманому ефекті підприємства, об'єднання, галузі.

З огляду на специфічний характер праці управлінських працівників та її неоднозначний вплив на кінцеві виробничі результати, оцінку ефективності слід виробляти комплексно. Підвищення ефективності праці управлінського персоналу і отримання конкретних її оцінок - проблеми, від правильного рішення яких багато в чому залежить розвиток ринкових відносин у суспільстві.

Література

1. Маслов Є.В. Управління персоналом підприємства.М., 2010. - 379 с.

2. Менеджмент: Учеб. посібник. Вершигора Є.Є. - М.: ИНФРА-М, 2012. - 345 с.

3. Мескон та ін Основи менеджменту. - М: Справа, 2009. - 654 с.

4. Загальний менеджмент. Дайджест навчального курсу / Під ред.А.К. Казанцева. - М.: ИНФРА-М, 2013. - 278 с.

5. Петрушин В.І. Психологія менеджменту. М.: Юніті. -. - 168 с.

6. Райсс М. "Оптимальна складність управлінських структур" / / Проблеми теорії і практики управління. - 2008. - № 5

7. Самигін С.І., Столяренко Л.Д. Менеджмент персонала.М., 2008. - 380 с.

8. Стародобінскій Е.Є. Як управляти персоналом. - М., 2010. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru