Такі процеси відбуваються найчастіше на ринках, де є сильна конкуренція певних видів товарів. Часом можлива також удавана диверсифікація продукту, коли якість певної продукції не змінюють, а змінюють лише упаковку або дизайн і пропонують цей продукт як новий за вищу ціну.

2. Вихід за межі основного бізнесу, проникнення в нові галузі та сфери господарювання. Такі процеси здійснюються шляхом створення нових підприємств і скуповування їх або злиття з ними. У наслідок цього відбувається перехід від односторонньої виробничої структури до багатопрофільного виробництва. Великі фірми і компанії поступово перетворюються в багатогалузеві виробничі комплекси.

Цей процес почав набувати все більших масштабів і в нашій країні, в окремих провідних галузях здійснюється широка диверсифікація основного виробництва. Цей процес пов'язується із поступовим посиленням регіоналізації економіки, коли галузева структура поступово переростає в територіальні виробничі комплекси.

Диверсифікація -- порівняно нове явище, воно швидко поширюється на Заході з 50-х років XX ст. На Україні диверсифікація розпочалась вже після розпаду СРСР в останні 5 років XX ст. Диверсифікація сприяє посиленню науково-технічної революції, конкурентної боротьби, є необхідною умовою пристосування бізнесу до швидких структурних змін. Вона також є інструментом використання переваг комбінування та проникнення в нові прибуткові галузі, стабілізації бізнесу.

Створення великих територіальних багатогалузевих комплексів дає змогу компенсувати спад збуту на ринку одних товарів його зростанням на інші. Завдяки цьому диверсифіковані підприємства більш стійкі та конкурентоспро-можні, ніж вузькоспеціалізовані. Вони мають можливість направляти свій капітал у найбільш прибуткові галузі. Диверсифікація може розглядатися як організаційно-економічний фактор підвищення ефективності виробництва. Завдяки диверсифікації сьогодні з'явилося багато концернів, конгломератів, що об'єднують підприємства багатьох галузей економіки, які не пов'язані між собою технологічним ланцюгом. Ці підприємства діють як самостійні, вони лише фінансово залежать від управління об'єднань, конгломератів. Диверсифікація стимулюється чинним антимонопольним законодавством, яке обмежує горизонтальну експансію компаній, що загрожує монополізацією галузі, і сприяє вертикальній експансії, яка базується на диверсифікаційній діяльності, її наслідком є багатогалузева компанія, частка якої на окремому ринку не сягає критичних значень і, таким чином, не створює монопольного середовища.

Таким чином, виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та можливої кооперації виробництва.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій послідовності: агрегати з групи технологічного обладнання - виробничі дільниці - цехи (корпуси, виробництва) - підприємство у цілому.

Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими потужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з урахуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підвищенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.

Література

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник - К: “Атіка”, 2002.

2. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник.-Л.: “Сполом”, 1998.

3. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник.-К: “А.С.К.”,2004.

4. Економіка підприємства: Підручник С.Ф. Покропивний,- 2-ге видання - К.: КНЕУ,2001.

5. Економіка підприємств: Посібник П.С. Харіва. - Тернопіль: Економічна думка, 2000.

6. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. Посібник / С.Ф. Покропивний : - К.: КНЕУ, 2000. Економіка підприємства: Підручник/ За редакцією А.В. Шерди. - К.: Знання, 2006

7. Харів П.С. Економіка підприємства: Збірник задач і тестів: Навчальний посібник - К.: “Знання - Прес”, 2001.

8. Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.Ю. Економіка підприємства: навчальний посібник. - Ж.: ЖІТІ, 2000.

9. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: - К.: Каравела, 2004.

Размещено на Allbest.ru