Організація діяльності підприємства. Сертифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

Контрольна робота

з дисципліни "Економіка і організація діяльності підприємства в галузі"

Лисичанськ 2015



Зміст

1. Види підприємств за різними ознаками

2. Сертифікація продукції

3. Задача 1

4. Задача 2

5. Задача 3

6. Задача 4

Література



1. Види підприємств за різними ознаками

Підприємства можна поділити на окремі види за різними ознаками.

1. За ознакою форми власності, на якій засновано підприємство їх поділяють на: приватні, колективні, державні та змішані. У відповідності до цього за діючим законодавством в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

- господарське товариство;

- підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

-комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

- державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство. Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з умов:

підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава; підприємство є суб'єктом природних монополій.

Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об'єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

2. За організаційними формами і змістом господарювання в Україні у відповідності з державним реєстром здійснюють діяльність наступні суб'єкти:

- індивідуальні підприємства - засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

- сімейні підприємства - засновані на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом;

- приватні підприємства - засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

- колективні підприємства - засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

- державні підприємства - засновані на загальнодержавній власності;

-державні комунальні підприємства - засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць;

-спільні підприємства - засновані на базі об'єднання майна іноземної юридичної або фізичної особи і суб'єктів господарювання (юридичні та фізичні особи) України;

підприємства, засновані на власності громадянин або юридичних осіб інших держав - повністю належать іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником яких є окремі іноземні громадяни або юридичні особи інших держав;

- кооперативи - вид підприємств, які створені громадянами України, що добровільно об'єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності;

-орендні підприємства - створені на базі орендованого майна державного підприємства.

Оренда є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Об'єктами оренди є:

цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій чи їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць);

окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

- селянські (фермерські) господарства - форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, котрі об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою;

- споживчі товариства - самостійні демократичні організації громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану;

- спілки споживчих товариств - об'єднання на добровільних заса-дах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегу-вати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій;

- господарські товариства - підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

акціонерні товариства - товариства, які мають статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

закриті акціонерні товариства - вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

товариства з додатковою відповідальністю - товариства, статутний фонд яких поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

- у промисловості та будівництві - з чисельністю працівників до 200 чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працівників до 50 чоловік;

- у науці та науковому обслуговуванні - з чисельністю працівників до 100 чоловік;

- у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працівників до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - з чисельністю працівників до 15 чоловік.

Особливості створення та діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України. В процесі господарської діяльності підприємство може здійснити реорганізацію шляхом: злиття, розподілу; перетворення; приєднання та виділення. Злиття передбачає об'єднання двох і більше підприємств в нове підприємство (В), яке виникає в результаті їх злиття:

Розподіл передбачає поділ підприємства на два і більше нових підприємств з припиненням існування реорганізованого підприємства :

Перетворення передбачає припинення діяльності підприємства і утворення на його базі нового підприємства :

Приєднання передбачає приєднання діяльності підприємства, що припиняє своє існування, до складу іншого підприємства, що продовжує свою діяльність :

Виділення передбачає виділення зі складу підприємства нового підприємства при продовженні діяльності реорганізованого підприємства :

Сума розмірів майна (активів) усіх підприємств до реорганізації повинна дорівнювати сумі розмірів майна (активів) усіх підприємств, що створені шляхом реорганізації.

Актуальним для підприємницької діяльності є створення дочірніх підприємств. Слід сказати, що у світовому бізнесі дочірні підприємства поширені як традиційна гнучка і налагоджена у правовому відношенні організаційна форма підприємництва. Чинним законодавством України порядок створення, правове положення, діяльність дочірніх підприємств не врегульовані.

В законодавстві тільки згадується, що господарські товариства, мають право створювати на території України та за її межами філії та представництва відповідно до чинного законодавства.

За економічним змістом “дочірнє підприємство” - це підприємство, створене як юридична особа іншим підприємством (установою) шляхом передачі йому частини свого майна в повне господарське відання.

На підставі цього визначення, мова йде про підприємство - юридичну особу, а, отже, основні економічно-правові ознаки і формально-юридичні реквізити цього суб'єкта є аналогічні як і для підприємств. Визначення “дочірнє” виключає лише повний статус самостійного товаровиробника, оскільки материнське підприємство як власник не тільки створює та реєструє своє дочірнє підприємство як юридичну особу, але й визначає шляхом затвердження статуту його цілі, предмет діяльності та межі статутної правоздатності. Однак материнське підприємство, якщо інше не передбачене статутом, не має права втручатися безпосередньо в господарську діяльність свого дочірнього підприємства.

2. Сертифікація продукції

В умовах конкуренції завоювати відповідний ринковий сегмент можна, тільки надавши потенційним споживачам достовірну інформацію про якість товару. Зважаючи на необхідність забезпечення споживача об'єктивною і достовірною інформацією про якість, почав поширюватися такий вид контролю, як сертифікація.

Сертифікація -- це діяльність з підтвердження відповідності продукції установленим вимогам. Вона здійснюється третьою, незалежною організацією. Майже в усіх країнах Західної Європи, США та Японії обов'язкова сертифікація набула значного поширення і пов'язана, як правило, з безпекою, охороною здоров'я і навколишнього середовища. У багатьох країнах сертифікація ґрунтується на законах про безпеку, сертифікацію продукції, потенційно небезпечної для людей і навколишнього середовища.

Сертифікація базується на таких основних принципах;

- забезпечення державних інтересів підчас оцінки безпеки продукції та вірогідності інформації про її якість;

- добровільність або обов'язковість;

- об'єктивність, тобто незалежність від виготівника і споживача;

- достовірність, тобто використання професійної випробувальної бази; виключення дискримінації в сертифікації продукції вітчизняних і закордонних виготівників;

- надання права вибору органу сертифікації й випробувальної лабораторії;

- установлення відповідальності учасників сертифікації;

- правове і технічне забезпечення, а також багатофункціональність використання результатів сертифікації (сертифікатів і знаків відповідності) виготівником, торгівлею, споживачами, органами нагляду, митницею, страховими організаціями, біржами, аукціонами, арбітражем, судом;

- відкритість інформації про позитивні результати сертифікації або про припинення дії сертифіката;

- розмаїтість форм і методів проведення сертифікації продукції з урахуванням її специфіки, характеру виробництва і споживання.

Організація сертифікації має дві стадії:

- забезпечення та реалізація умов для створення і виробництва продукції, що належить сертифікації;

- організація і проведення сертифікації продукції як підтвердження її відповідності вимогам нормативно-технічної документації.

Сертифікація включає економічні й організаційно-технічні аспекти. Поряд із сертифікацією виробництв і продукції Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) здійснюється сертифікація або акредитація випробувальних центрів, що можуть проводити сертифікацію продукції. Цим центрам ISO видає ліцензію на сертифікацію.

Правові основи обов'язкової і добровільної сертифікації продукції, послуг та інших об'єктів в Україні регламентуються Законом "Про сертифікацію продукції і послуг", що відповідає міжнародним нормам у цій сфері. Організація і контроль робіт із сертифікації здійснюється Комітетом зі стандартизації, метрології і сертифікації.

Відповідно до цього Закону сертифікат відповідності (далі -- сертифікат) -- документ, виданий за правилами системи сертифікації для підтвердження відповідності сертифікованої продукції установленим вимогам. Знак відповідності -- зареєстрований у встановленому порядку знак, яким за правилами, прийнятими в певній системі сертифікації", підтверджується відповідність маркованої ним продукції визначеним вимогам.

Система сертифікації однорідної продукції стосується визначеної продукції, процесів або послуг, для яких застосовуються ті самі конкретні стандарти і така сама процедура. Система сертифікації однорідної продукції поширюється на різні види виробів (наприклад, холодильники, радіоприймачі, автомобілі, комп'ютери), якщо всі вони сертифікуються за тими самими правилами на відповідність тій самій вимозі (наприклад, електромагнітної сумісності).

Органи сертифікації -- це органи, що здійснюють специфікацію і відповідають за її результати. Але вони обов'язково мають пройти акредитацію, тобто отримати офіційні повноваження на здійснення діяльності сертифікації.

Заявники -- це підприємства, організації, громадяни, що звернулися з заявкою на проведення сертифікації конкретного типу (марки) продукції.

Сертифікаційні центри -- це органи, що проводять сертифікацію продукції дуже вузької номенклатури.

Випробувальні лабораторії -- це виробничі підрозділи, що безпосередньо проводять випробування, перевірку і зіставлення їхніх результатів.

Надзвичайно важливу роль у всіх системах сертифікації відіграють експерти-аудитори, що проходять спеціальну підготовку і потім атестуються на право проведення визначених видів робіт у сфері сертифікації.

Під час організації систем сертифікації необхідно приділяти серйозну увагу чіткому поділові відповідальності між учасниками сертифікації.

Інспекційний контроль за діяльністю акредитованих органів (лабораторій), експертів-аудиторів у системі сертифікації здійснюється органом сертифікації. Інспекційний контроль за сертифікованою продукцією, станом її виробництва здійснює орган, що проводить сертифікацію цієї продукції. Як правило, це робиться з залученням територіальних органів Держстандарту України. У більшості випадків запрошують представників товариств споживачів.

Законом України "Про сертифікацію продукції і послуг" Держстандарту доручено встановлювати загальні правила і рекомендації з проведення сертифікації на території України, здійснювати державну реєстрацію систем сертифікації і знаків відповідності. Держстандарт України за участю міністерств, відомств, організацій і підприємств, суспільних об'єднань розробив, затвердив і зареєстрував у Міністерстві юстиції України "Правила проведення робіт із сертифікації в Україні" і "Порядок проведення сертифікації продукції в Україні". Розроблено і затверджено комплекс документів, що встановлюють вимоги до органів сертифікації й випробувальних лабораторій. Діють "Правила акредитації в Україні". З огляду на міжнародну практику і закордонний досвід, Правилами передбачено розмежування функцій з акредитації і сертифікації, створення самостійної єдиної системи акредитації органів сертифікації й випробувальних лабораторій. Положення всіх зазначених документів поширюються як на обов'язкову, так і на добровільну сертифікацію. На їх основі формуються будь-які системи сертифікації та встановлюються процедури робіт. У Держстандарті України організована державна реєстрація систем обов'язкової і добровільної сертифікації і знаків відповідності. Цим органом підписані угоди про взаємодію з органами виконавчої влади, на які законодавством України покладене встановлення державних норм, вимог і методів випробувань у визначених сферах діяльності та контроль за їхнім виконанням.

Відповідно до законодавства про введення обов'язкової сертифікації розроблені і зареєстровані Держстандартом України в державному реєстрі такі галузеві системи сертифікації, як:

- Система сертифікації "ДСТУ". Вона охоплює велику номенклатуру продукції загальнопромислового призначення (машинобудування, медичної техніки, електронної, електротехнічної промисловості і приладобудування, сировинних галузей, засобів інформаційного захисту та іп.). Організовує сертифікацію Держстандарт України;

- Система сертифікації авіаційної техніки й об'єктів цивільної авіації. Організовує сертифікацію Міждержавний авіаційний комітет;

- Система сертифікації на повітряному транспорті України. Організовує сертифікацію відповідне міністерство;

- Система сертифікації "Електрозв'язок". Організовує сертифікацію Міністерство транспорту та зв'язку України;

- Система обов'язкової сертифікації з екологічних вимог. Організовує сертифікацію Держкомекології України.

За результатами опитування населення під впливом сертифікації останнім часом у регіонах знизилася кількість скарг на якість автосервісу, ремонту побутової техніки, послуг суспільного харчування.

Інтенсивно розвиваються системи добровільної сертифікації. Діють системи добровільної сертифікації: банківських технологій; охоронних і детективних послуг; послуг з оцінки майна та ін.

З метою визнання українських сертифікатів і подолання бар'єрів у торгівлі Україна почала застосовувати кілька міжнародних систем сертифікації, наприклад, у такі як:

- Система випробувань електроустаткування на відповідність стандартам безпеки (МЕК);

- Система сертифікації легкових, вантажних автомобілів, автобусів та інших транспортних засобів (ЄКК 00Н);

- Система сертифікації ручної вогнепальної зброї і патронів;

-Система сертифікації виробів електронної техніки (МЕК);

-Міжнародна система сертифікації метрологічного устаткування і приладів та ін.

Ефективність сертифікації складається з таких напрямів.

1. Участь України в міжнародних системах сертифікації, що забезпечує:

- доступ на закордонний ринок автомобілів виробів електротехніки електронних компонентів, цивільної авіації, засобів виміру, зброї цивільного призначення і патронів;

- виключення валютних витрат на повторні випробування і сертифікацію за кордоном;

- зниження загальних витрат на випробування і сертифікацію.

2. Запобігання надходженню на споживчий ринок небезпечної продукції.

3. Визначення стратегії розвитку торговельних відносин із закордонними країнами на основі використання даних сертифікації.

4. Діяльність із забезпечення безпеки продукції.

5. Надання державної підтримки організаціям -- експортерам товарів і послуг.

У короткий строк у масштабі України була створена національна система сертифікації. Це велике практично досягнення в реальній розробці і застосуванні механізмів ринкової економіки. Воно стало можливим завдяки активній взаємодії Держстандарту, Державного антимонопольного комітету, міністерств і відомств, активності комерційних структур і науково-технічної громадськості. Відзначимо важливу роль методичного центру, яку виконує НДІ сертифікації.

Серцевиною будь-якої системи сертифікації є спосіб, метод перевірки відповідності продукції заданим вимогам, що називається схемою сертифікації. Вибір схеми сертифікації здійснюється заявником, хоча органові за сертифікацією не заборонено давати рекомендації, пропозиції з можливих варіантів і ступеня їхньої вірогідності з урахуванням характеру продукції, її обсягу, на який мас бути поширена дія сертифіката, що видається. Мірою розвитку сертифікації продукції змінюються запити споживача. Споживач починає розуміти, що якість забезпечується не разовими, частковими заходами, а постійно діючою на підприємстві системою якості. Споживач розглядає сертифікат на систему якості як гарант стійкості якості виготовлення продукції. З цієї причини спостерігаються випадки, коли за наявності сертифіката па систему якості споживач не вимагає сертифіката на продукцію.

Сертифікована і чітко працююча система якості все частіше стає гарантом того, що оголошені постачальником значення якості продукції будуть забезпечуватися в період її випуску. Незаперечним фактом є також і те, що створити систему якості, забезпечити її усталену роботу і провести сертифікацію -- справа непроста, яка потребує певних зусиль, часу і витрат. Проте керівники, що розуміють значення системи якості для забезпечення конкурентоспроможності продукції і підприємства, усе частіше використовують таку можливість.

Сертифікація систем якості здійснюється третьою стороною. Як нормативну модель приймають, як правило, норми стандартів ISO серії 9000.

Зразкова програма робіт з доведення діючої на підприємстві системи якості до рівня відповідності вимогам Міжнародних стандартів ISO серії 9000 може здійснюватися у кілька етапів.

Задача 1

сертифікація затрата товарний продукція

Цех машинобудівного заводу має 103 станків. Режим роботи двозмінний. Тривалість зміни 8 годин. Річний обсяг випуску продукції 280 тис. виробів, виробнича потужність цеху - 313тис. виробів. Відомо, що в першу зміну працюють усі станки, у другу - 50 % . Кількість робочих днів у році - 260, річний фонд часу роботи 1 станка - 4000 год. Визначити коефіцієнт змінності роботи станків, коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного, інтегрального завантаження.

Рішення Розрахуємо коефіцієнт змінності роботи станків (Кзм) як відношення фактично відпрацьованого числа станкозмін за період до максимально можливого числа станкозмін на встановленому обладнанні за одну зміну того ж періоду

де,

- число станкозмін у зміну

- максимально можливе число станкозмін на встановленому обладнанні за одну зміну того ж періоду

Коефіцієнти екстенсивного використання обладнання ()

= = 0,96

Тоб.ф и Тоб.пл - фактичний та плановий часроботи обладнання,

Tсм - тривалість зміни.

Коефіцієнт інтенсивності обладнання

Вф - фактична виробітка обладнання продукції на одиницю часу

Вн - технічно обоснована нормативна виробітка обладнанням продукції за одиницю часу.

Визначимо показник,об ^,єднуючий інтенсивні та екстенсивні резерви.



Висновок: на підприємстві є резерви для підвищення виробництва обладнання та невикористані резерви часу.

Задача 2

У цеху заводу три групи станків: шліфувальні - 8 одиниць; стругальні - 14 одиниць; револьверні - 18 одиниць. Норма часу на обробку одиниці виробу у кожній групі станків відповідно: 0,5 години; 1,1 години; 1,5 години. Визначити виробничу потужність цеху, якщо режим роботи двозмінний, тривалість зміни - 8 годин, регламентовані простої устаткування складають 7 % від режимного фонду часу, кількість робочих днів у році - 255.

Рішення Режимний фонд часу одного станка визначається кількістю робочих днів (255 дн.), кількість змін (2зм) и тривалість зміни (8 год):

Фреж=255*2*8=4080 часов.

Наявний фонд часу - це режимний фонд часу з урахуванням регламентованих простоїв:

Фнаяв=4080*(1-0,07)=3794,4 час.

Наявний фонд часу всього цеху станків:

шліфувальні: 3794,4*8=30355.2 час.,

стругальні: 3794,4*14=53121.6 час.,

револьверні: 3794,4*18=68299.2 час.

Враховуючи величину наявного фонду часу кожної групи станків и норми часу на оброрбку одиниці виробу, визначимо, яка кількість виробів може бути оброблена кожною групою станків протягом аналізуємого періоду часу: шлифовальные: 30355.2/0,5=60710 вир.,

строгальные: 53121.6/1,1=48292вир.,

револьверные: 68299.2/1,5=45532вир.

Виробнича потужність підприємства представляє максимальний Об`єм продукції. В даному випадку виробнича потужність підприємства визначається мінімальною кількістю оброблених виробів по групам станків.

Найслабкішим в даному випадку виступають револьверні станки. Виробнича потужність підприємства - 45532 изд. в год.

Задача 3

Підприємством заплановано виготовити у плановому році 113тис. одиниць продукції, в тому числі вищого сорту 65 % від загальної кількості. Ціна одиниці продукції першого сорту 1,8 грн., а до ціни вищого сорту встановлена надбавка в розмірі 20 % ціни першого сорту.

Визначити коефіцієнт сортності продукції по заводу у плановому році та його зміну в порівнянні зі звітним, якщо у звітному році коефіцієнт сортності складав 0,96.

Рішення

Коефіцієнт сортності обчислюється з співвідношення

, де Кс - коефіцієнт сортності одиниці

N1, N2 - випуск продукції

Ц1, Ц2 - ціна одиниці виробу

= 1,13 од.

Отже фактична сортність є вищою від звітної на 17% (113-96)

Задача 4

Визначити затрати на 1 грн. товарної продукції і відсоток зниження собівартості продукції за наступними даними:



Данні

Вироби	Річний випуск, шт.	Собівартість одиниці продукції, грн/шт.	Гуртова ціна одиниці, грн/шт.
	Звіт	План	Звіт	План
А Б	4008 10003	4003 90003	81,5 17	79,5 17	84,5 21

Визначимо витрати на 1 грн товарної продукції у звітному та плановому періодах виробу А

де В-- витрати на і грн продукції;

С-- собівартість одиниці певного виду продукції;

О -- обсяг виробництва певного виду продукції у натуральному вимірі.

- затрати на 1 грн. виробу А у звітному періоді;

- затрати на 1 грн., виробу А у плановому періоді

Тепер визначимо витрати на 1 грн. товарної продукції у звітньому і плановому періодах виробу Б

- затрати на 1 грн., виробу Б у звітньому періоді

- затрати на 1 грн., виробу Б у звітньому періоді

2. Розрахуємо відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції в звітному і плановому періодах виробу А



Пзн - відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції.

Розрахуємо відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції в звітному і плановому періодах виробу Б

Ми визначили витрати на 1 грн продукції в звітному і плановому періодах , для виробів А і Б і з^, ясували , що витрати на 1 грн. в звітному періоді виробу А складає 0,96 грн., в звітному періоді виробу Б - 0,90, в плановому періоді виробу А складає 0,94, виробу Б - 0,81. Розрахований відсоток витрат на 1 грн товарної продукції виробів А і Б і з^, ясували що складає у виробу А - 2,08, виробу Б - 10%



Література

1. Економіка підприємства: Підручник. / За заг. ред. С.Ф.Покро-пивного. - Вид.2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001.

2. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник / С.Ф.Покропивний, Г.О.Швиданенко, О.С.Федонін та ін. За ред. С.Ф.Покропивного. - К.: КНЕУ, 2000.

3. Бойчик І.М., Харів П. С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. - Львів: В-во "Сполом", 1998.

4. Курочкин А.С. Организация производства: Учеб. пособ. - К.: МАУП, 2001.

Размещено на Allbest.ru