Аналіз попиту і пропозиції на ринку праці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «КИЇВСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

РЕФЕРАТ

на тему: «Аналіз попиту і пропозиції на ринку праці України»

Виконала

Толок Ярослава

План

Вступ

1. Особливості ринку праці України

2. Аналіз попиту та пропозиції робочої сили в Україні

3. Проблеми і перспективи розвитку ринку праці України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Україна, як суверенна держава, знаходиться в стадії глибоких економічних реформ з метою побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки. Ринкова економіка формується і розвивається, як органічна єдність багатьох ринків: землі, капіталу, житла, товарів, послуг, робочої сили, тощо. Ринок праці є невід'ємною складовою частиною загальноекономічного ринкового механізму. Формування інноваційної економіки неможливо без раціонального використання робочої сили. Особливістю вітчизняного ринку праці є наявність значного числа вакансій і безробітних одночасно, що свідчить про невідповідність професійно-кваліфікаційної структури припливу і відтоку робочої сили на ринку праці.

Актуальною проблемою розвитку національної економіки є наявність дисбалансу між реальними потребами ринку праці в фахівцях певних компетентностей і пропозицією, що формується вищими навчальними закладами у вигляді випускників. Наслідком цього є існування певних диспропорцій на ринках праці та освітніх послуг, зокрема: перенасиченість фахівцями з вищою освітою за певними напрямами підготовки. Такі проблеми притаманні не тільки Україні та країнам СНД, але й ринкам праці держав Європи, США та інших країн, і тому вважаються глобальними.

Головною причиною дисбалансу між реальними потребами ринку праці і пропозицією є відсутність сучасної системи державного прогнозування та стратегічного планування, побудованої на єдиних концептуальних засадах. Успішна реалізація державної політики в галузі вищої освіти неможлива без використання сучасних методів та розробки моделей прогнозування попиту на фахівців певного рівня та напряму освіти. Оцінку якості функціонування системи планування підготовки фахівців надає ринок праці шляхом забезпечення випускників роботою на посадах відповідно до напряму та рівня їх кваліфікації. Тому виникає необхідність у проведенні всебічного статистичного аналізу попиту та пропозиції робочої сили в Україні та окремих її регіонах. Дослідження попиту та пропозиції робочої сили дозволить виявити особливості у розподілі робочої сили.

1. Особливості ринку праці України

Праця - це найважливіша якісна характеристика будь-якого виробничого процесу. Від якості праці залежать якість виробленої продукції і, як наслідок, попит на неї. Це особливо важливо, коли фірма веде нецінову конкурентну боротьбу. Таким чином, праця - це визначальний фактор виробництва, оскільки за допомогою нього відбувається якісне злиття основних фондів підприємства (обладнання, технологій) і оборотних коштів (сировини, різних матеріалів).

Робоча сила - специфічний товар, фактор виробництва, що бере участь безпосередньо в процесі створення нових товарів і послуг для задоволення потреб економічних суб'єктів. Таким чином, у будь-якій країні важливою проблемою є збільшення трудових ресурсів. Для цього держава як вищий орган влади інвестує, субсидіює і заохочує трудову діяльність. Стосовно попиту та пропозиції на ринку праці слід виділити роботи таких науковців, як: Гуртов В. А. [1], Жукевич Г. В. [2], Парикова Н. В. [3]. Основними напрямами таких досліджень є аналіз попиту та пропозиції на ринку праці, вивчення факторів, що впливають на попит та пропозицію на ринку праці, вивчення і розробка методів дослідження попиту та пропозиції на ринку праці в Україні.

Ринок праці як система упорядкованих взаємовідносин між агентами попиту на робочу силу та її пропозиції є невід'ємною частиною економічного простору країни і природним чином залежить від динаміки його розвитку і змін у його структурі. Тому під час аналізу і прогнозування динаміки зайнятості та ринку праці необхідно враховувати вплив демографічних та макроекономічних факторів. Необхідність повернення на траєкторію стійкого економічного зростання особливо гостро ставить проблеми узгодженого розвитку основних факторів виробництва. Їх вирішення має бути спрямоване на забезпечення ефективної зайнятості населення країни та її регіонів. Ефективна зайнятість означає відповідність між попитом на робочу силу з боку виробництва та її пропозицією, раціональне використання праці, узгодженість процесів формування зайнятості та її структур з демографічним розвитком, вдосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів.

Поточна кон'юнктура українського ринку праці характеризується диспропорціями у співвідношенні попиту і пропозиції праці, які мають застійний характер, що стримує рух працівників між підприємствами, галузями й секторами економіки.

Законодавчі норми та економічні програми створюють основу для більш повної та цивілізованої взаємодії і взаємозв'язку попиту та пропозиції як реакції на інформацію щодо ринкової ціни праці і конкуренцію. Таким чином, кон'юнктура ринку праці - співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, що визначає ставки заробітної плати на конкретні види трудової діяльності та рівень зайнятості.

Майбутнє українського ринку праці значною мірою визначається станом локальних (регіональних, галузевих, професійних) ринків робочої сили. Без вирішення виниклих на регіональному рівні завдань неможливо досягти довготривалої розрядки на загальноукраїнському ринку праці в цілому. З іншого боку, за всієї схожості проблем, що виникають у сфері зайнятості, існує помітна регіональна специфіка, для врахування якої необхідне подібне дослідження процесів, що відбуваються на регіональному ринку праці.

Попит на працю формується під впливом основних макроекономічних факторів і тенденцій. Чисельність зайнятих кількісно характеризує задоволений попит на працю і, спільно з об'ємом вакантних робочих місць (поточний попит), відображає сукупний попит економіки на працю. Останній і його територіальна та галузева (за КВЕД) структура визначаються, перш за все, обсягами виробництва та інвестицій в основний капітал, оскільки останні створюють нові робочі місця.

Пропозиція праці відображає готовність працівників продавати послуги своєї праці за наявну на ринку та безробітні, відповідно), і її структури (територіальної, галузевої (за КВЕД), професійно-кваліфікаційної (за видами занять), освітньої) безпосередній вплив мають демографічні тенденції, політика в галузі доходів і заробітної плати, якість трудового потенціалу.

Пом'якшенню гостроти проблеми дефіциту трудових ресурсів будуть сприяти: вирішення структурних проблем зайнятості та ринку праці, підвищення економічної активності населення, зростання продуктивності праці, внутрішня і зовнішня (імміграція) міграція.

2. Аналіз попиту та пропозиції робочої сили в Україні

Формування інноваційної економіки неможливо без раціонального використання робочої сили. Особливістю вітчизняного ринку праці є наявність значного числа вакансій і безробітних одночасно, що свідчить про невідповідність професійно-кваліфікаційної структури припливу і відтоку робочої сили на ринку праці.

У результаті виникають диспропорції між структурою попиту і пропозиції на ринку праці, що призводять до значних втрат країни. Ці втрати виражаються у вигляді недовиробництва ВВП, зростання чисельності безробітних, неефективного використання значної частини бюджетних коштів на систему освіти робочої сили, підвищення її кваліфікації та якості. Втрати працівників пов'язані з низькою заробітною платою; із здійсненням відтворення робочої сили в простому, а не в розширеному масштабі; з більш низькою продуктивністю праці; з неефективністю робочих місць або повною їх відсутністю в багатьох економічних районах країни [1].

За декілька останніх років в Україні попит на робочу силу має тенденцію до зниження, ідентична тенденція стосується і пропозиції. 2007 рік був своєрідним піком попиту на робітників, і з того часу попит на робочу силу знизився на 73,9 %. Пропозиція робочої сили у 2013 році зменшилася на 41,8 % відносно 2007 року. Відповідно, попит на робочу силу за останні роки знижується швидшими темпами, що також свідчить про збільшення навантаження на одне робоче місце з 4 осіб на одну вакансію у 2007 році, до 10 осіб на кінець 2013 року.

У 2013 році спостерігається зниження попиту робочої сили на 18,11 % та збільшення незайнятих майже на п'ять відсотків, що свідчить про негативні тенденції на ринку праці України (рис. 1).

Розглядаючи попит робочої сили за видами економічної діяльності, варто зазначити, що значного спаду у 2013 році порівняно з попередніми, зазнали всі галузі економіки, крім державного управління, де зниження складало лише 0,4 %. Всі інші галузі економіки зазнали спаду попиту робочої сили більше ніж 10 %. Але структура потреби у працівниках за видами економічної діяльності майже не змінилася: сільське господарство як було, так і залишилося на першому місці за потребою у працівниках.

Розглядаючи зрушення в структурі попиту на робочу силу за видами економічної діяльності, можна зробити висновок, що порівняно з докризовим 2007 роком потреба у працівниках у кожній професійній групі зменшилась, що є наслідком нестабільності та кризової ситуації в країні (рис. 3).

За професійним складом найбільш збалансованою групою у 2013 році є фахівці. Навантаження на одне робоче місце в цій групі складає лише 6 осіб і відповідно до інших груп така ситуація виглядає досить прийнятною. Для порівняння: у кваліфікованих робітників з інструментом - 33 особи на одну вакансію, а у працівників сфери торгівлі - 22 особи на одне вільне робоче місце.

Найбільше незайнятих спостерігалося серед робітників із обслуговування технічного устаткування - 101 332 осіб та найпростіших професій - 83 124 осіб. Найвищими значеннями показників попиту характеризувалися кваліфіковані робітники із інструментом та професіонали, відповідно 9 650, 8 182 вакансій.

Найменше незайнятих у 2013 році було зафіксовано у професійній групі кваліфіковані робітники сільського господарства - 20 291 осіб, проте ця група виділяється найменшою кількістю вільних робочих місць, лише 622 вакансії, що і стало причиною такого високого навантаження на 1 робоче місце. Структура потреби та пропозиції працівників за професійними групами зазнала значних змін у період із 2007 по 2013 роки. Спостерігається тенденція до скорочення попиту у спеціалістах по роботі з інструментом та з експлуатації технологічного устаткування. Також зменшилася частка попиту на кваліфікованих працівників у сфері сільського господарства. Ситуація у цій сфері залишається однією з найгірших [2]. У професійному аспекті варто виділити професії, рівень незайнятості яких найвищий. Це економіст, кухар, бухгалтер, продавець продовольчих товарів, слюсар-ремонтник, водій транспортних засобів, прибиральник службових приміщень, сторож, робітник на низько кваліфікованих ручних роботах у сільському господарстві та підсобний робітник. Найбільший дисбаланс між попитом на робочу силу та її пропозицією спостерігається у робітників на низько кваліфікованих ручних роботах у сільському господарстві - 110 осіб на одну вакансію, трактористів - 64 особи, економістів -46 осіб, операторів комп'ютерного набору - 43 особи, юристів - 34 особи, менеджерів з персоналу -31 особа та адміністраторів - 30 осіб.

Що ж до високої потреби на професії, то тут виокремлюються такі спеціальності: спеціаліст державної служби, медична сестра, електрогазозварник, швачка, водій автотранспортних засобів та двірник. Робітникам цих спеціальностей набагато легше знайти роботу порівняно із іншими професіями. Рівень навантаження на вільні робочі місця порівняно низький і коливається в межах 1 - 4 особи на одне вільне робоче місце.

Аналіз попиту робочої сили за економічними районами в Україні у 2013 році показав, що найбільшим попитом користуються працівники у столичному економічному районі, який включає в себе Київську, Чернігівську, Житомирську області та місто Київ. Кількість вільних робочих місць у цьому районі складає більше 17 тис.

Дослідження співвідношення попиту і пропозицію показало, що найпроблемніша ситуація спостерігається у центральному економічному районі, де на одне вільне робоче місце припадає 51 незайнята особа. Черкаська область, яка входять до складу цього економічного району, має навантаження 140 осіб, що і стало причиною такого високого значення показника за районом в цілому.

Відповідно до доповіді "Ринок праці у І півріччі 2012 року" основними тенденціями, що притаманні ринку праці у 2012 році в порівнянні з 2011 року щодо економічної активності населення віком 15-70 років є:

- збільшення рівня економічної активності з 64,3% до 64,6%;

- збільшення рівня зайнятості з 59,0% до 59,6%;

- зменшення рівня безробіття (за методологією МОП) з 8,2% до 7,8%;

- зменшення серед безробітних (за методологією МОП) частки вивільнених з економічних причин з 37,8% до 33,3%;

- зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 21,3%;

- зменшення кількості вільних робочих місць на 13,5%;

- збільшення навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць, вакантних посад з 57 до 59 осіб;

- зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 35,0% до 35,9%;

- зменшення рівня прийому робочої сили з 14,2% до 13,2% та зменшення рівня вибуття з 14,2% до 14,0% середньооблікової кількості штатних працівників;

- зменшення кількості працівників, які працювали у режимі неповного робочого дня (тижня) з економічних причин, з 7,4% до 5,8% середньооблікової кількості штатних працівників;

- зростання середньомісячної номінальної заробітної плати на 16,9%;

- зростання реальної заробітної плати на 15,6%;

- зменшення суми заборгованості з виплати заробітної плати на 18,9%.

Детальний аналіз ринку праці дає можливість стверджувати, що кількість вільних робочих місць (вакантних посад) на підприємствах, в установах, організаціях на кінець червня 2012 р. становила 78,3 тис, що на 13,5% менше, ніж у відповідному періоді минулого року. Скорочення потреби в працівниках на заміщення вільних робочих місць спостерігалося в усіх видах економічної діяльності, крім діяльності готелів та ресторанів і державного управління.

У загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених підприємствами на кінець червня 2012р., кожне четверте було на підприємствах переробної промисловості, кожне сьоме - в державному управлінні та кожне дев'яте - на підприємствах торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку.

3. Проблеми і перспективи розвитку ринку праці України

Для визначення перспектив розвитку ринку праці в Україні потрібно брати до уваги, який спадок отримала наша держава від командно-адміністративної системи СРСР. В першу чергу це неефективна економіка у стані кризи, яка розпочалася задовго до здобуття Україною незалежності. Наприклад, середньорічні темпи приросту ВВП в Україні у 1961-1965 pp. становили 6,9%, у 1971-1975 - 5,6%, а у 1981-1985 - 3,3%. У 1986-1990 pp. цей показник навіть без урахування зміни цін становив 1,9%. Загалом упродовж 1961-1990 pp. середньорічні темпи приросту ВВП і національного доходу знизилися утричі. ринок праця попит пропозиція

Зайнятість у сфері послуг була на 20-40% менше, а в сільському господарстві у 3-6 разів та в промисловості у 1,5-2,0 рази вище, ніж відповідні показники у розвинутих країнах світу. Таке співвідношення між різними секторами зайнятості було зумовлене пануванням марксистської доктрини, що передбачала необхідність випереджального розвитку засобів виробництва порівняно з предметами споживання [2].

Нинішній етап постіндустріальної економіки України характеризується як етап структурної перебудови. Ринок праці (див. таблицю 1) продовжує формуватися як основний елемент економічної системи, що чутливо реагує в цілому на всі процеси в суспільстві [3].

Аналіз кількості зайнятого та безробітного населення у віці 15-70 років свідчить про підвищення економічної активності населення, що характеризується зростанням рівня зайнятості і зниженням рівня безробіття у 2010 р. порівняно з 2000 р.

Проте тенденція до підвищення рівня зайнятості з 2009 р. уповільнилася. Так, зростання рівня зайнятості у 2010 р. порівняно з 2009 р. становило 36,9%, а порівняно з 2000 р. - 45%.

Натомість рівень безробіття у 2010 р. порівняно з 2000 р. знизився на 32,8%, у 2009 р. спостерігалось уповільнення його зменшення проти 2008 р., а у 2010 р. порівняно з 2009 р. рівень безробіття зменшився лише на 8,8%.

Головною причиною уповільнення темпів підвищення рівня зайнятості в Україні була світова фінансово-економічна криза, що сталася восени 2008 р., та нарощування другої її хвилі, яка, за твердженням деяких фахівців, уже розпочалася і ознаки її стають все більш помітними в сучасних умовах розвитку української економіки.

На кризу кінця 2008 р. український ринок праці відреагував досить відчутно: фактично відбувалася руйнація не лише підприємств, а й цілих галузей, особливо в промислово розвинутих регіонах. За 2009 р. чисельність зайнятих скоротилася майже на 1 млн. осіб. Найбільші втрати відбулися в бюджетоутворюючих секторах економіки та в експортно-орієнтованих галузях. Незважаючи на те, що криза позначилась на фінансових можливостях Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у проведенні масштабних активних програм сприяння зайнятості, загалом протягом 2009 р. державна служба зайнятості надала традиційні та інтерактивні послуги більш як 9 млн.осіб, у тому числі безпосередньо в центрах зайнятості - майже 4 млн. громадян. За рік було працевлаштовано 700 тис. осіб, охоплено професійним навчанням 160 тис., надано профорієнтаційних послуг 3,5 млн. громадян, залучено до громадських робіт 240 тис. осіб.

Ознаки депресивності українського ринку праці за законами інерції перейшли у 2010 р. Скорочення утричі попиту на робочу силу з одночасним зменшенням можливостей створення робочих місць - такою є реакція ринку праці України на світову фінансову кризу в 2010 р., і це лише верхівка айсберга, бо досі дають про себе знати більш глибокі і тривалі суперечності у сфері зайнятості, які накопичувалися десятиліттями, насамперед - поглиблення професійно-кваліфікаційного дисбалансу. Ринок праці України й нині чекає позитивних сигналів макроекономічного оздоровлення [6].

Протягом 2011 р. поступово зростала зайнятість населення, зменшувалися обсяги вивільнення працівників, скорочуються обсяги вимушеної неповної зайнятості, знижується рівень безробіття. Рівень зайнятості населення у середньому по Україні зріс до 59 %. Безробіття скоротилося до 8,6 % економічно активного населення, порівняно з 8,8 % у 2010 р. та 9,6 % у 2009 р. Розроблені та здійснюються програми перенавчання і сприяння зайнятості, в т. ч. менш конкурентоспроможних категорій громадян (випускників навчальних закладів, осіб із обмеженими можливостями, вихованців інтернатів, звільнених з місць позбавлення волі та ін.) Станом на початок 2012 р. на обліку Державної служби зайнятості знаходилося 501,4 тис. осіб з 1 млн. 855 тис. тих, хто перебував на обліку протягом 2011 р. З них працевлаштовано 762,7 тис, проходили профнавчання 215,6, брали участь в оплачуваних громадських роботах 363 тис осіб. На кінець 2011 р. кількість зареєстрованих безробітних становила 482,8 тис осіб, або 1,8 % населення працездатного віку. Головні зусилля держави щодо ринку праці концентруються переважно на одному (причому незначному за вагою) складнику - регулюванні масштабів офіційного безробіття. Цілісна стратегія розвитку ринку праці, яка була б інтегрована в загальний контекст соціально-економічної політики держави, відсутня. Хоча модель ринку праці залишається ефективним "буфером" зростання соціальної напруги (при тому, що висока адаптивність досягається за рахунок ігнорування вимог законодавства та контрактів), скорочення виробництва не супроводжується адекватним скороченням зайнятості, внаслідок чого підприємства зберігають надлишкову зайнятість. Це гальмує процеси структурної перебудови економіки, консервується неефективна структура зайнятості.

Таким чином, існуюча модель українського ринку праці фактично перетворилася на перешкоду для ефективної реструктуризації зайнятості. Деінституціалізований ринок праці супроводжується значними соціальними втратами передусім у вигляді високих міграційних інтенцій, знецінення і декваліфікації робочої сили тощо. Проблеми, породжені неструктурованим ринком праці, поглиблюють кризові явища в економіці, стримують структурні перетворення, перешкоджають створенню передумов для довгострокової макроекономічної стабілізації.

На конференції “Гідна праця: глобальна мета і її реалізація в Україні” зазначалось, що у 2011 р. вперше за останні роки спостерігається позитивне співвідношення між кількістю прийнятих на підприємства, в установи та організації та кількістю вибулих. Зокрема, у першому півріччі 2011 р., порівняно з відповідним періодом 2010 р., кількість прийнятих працівників перевищила кількість вибулих на 7,6 тисячі та становила 1,5 млн. осіб - 14,2% середньооблікової кількості штатних працівників. За інформацією Мінсоцполітики України, у першому кварталі 2011 р. кількість зайнятого населення порівняно з відповідним періодом 2010 р. збільшилась на 19,8 тис. осіб та становила 20,1 млн. осіб. Рівень зайнятості населення в середньому по Україні зріс з 58,0 до 58,6%. В середньому за перший квартал 2011 р. порівняно з відповідним періодом 2010 р. кількість безробітних зменшилась на 58,9 тис. осіб і становила 1,9 млн. осіб. Рівень безробіття населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), знизився з 9,0 до 8,7% економічно активного населення. Така ситуація характерна для всіх регіонів України [7].

Покращенню ситуації на вітчизняному ринку праці сприяли деякі заходи у сфері зайнятості. Зокрема, 25 грудня 2008 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення”. Цим законом були визначені заходи державного регулювання безробіття в період кризи. Головними цілями цього документа були: мінімізація впливу негативних наслідків світової фінансової кризи на український ринок праці, підвищення інституційної здатності щодо прискорення повернення до продуктивної зайнятості громадян, які з незалежних від них причин втратили роботу.

Враховуючи зазначене можна констатувати, що кризові явища в економіці України є неминучими і вони можуть призвести до негативних наслідків в економічному розвитку України. Проте таку ситуацію, яка склалася на ринку праці, підвищення рівня безробіття і зменшення рівня зайнятості необхідно розглядати як каталізатор структурних змін у вітчизняній економіці. Для цього в першу чергу необхідно сформувати пріоритетні напрями реформування ринку праці. До них можуть бути віднесені такі [9]:

- вдосконалення системи оплати праці;

- розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів;

- соціальна підтримка окремих груп населення;

- підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;

- запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування;

- впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва (на даний момент це можливе лише за умов подолання економічної кризи);

- запровадження досвіду провідних країн світу щодо підвищення рівня соціально-економічного розвитку.

Зокрема, на початку ХХІ ст. ними були запропоновані нові проекти соціально-економічного розвитку, пов'язані із скороченням безробіття, звуженням прірви між багатими і бідними, підвищенням соціального захисту, стабільною зайнятістю та економічним зростанням [10]. В Європі місце Лісабонської стратегії 2000 р. у березні 2010 р. посіла стратегічна програма “Європа-2020”. Однак нею передбачається, що після виходу із сучасної фінансово-економічної кризи підвищення зайнятості населення Європи віком від 20 до 64 років становитиме лише 69-75%, а кількість європейців, які живуть за межею бідності, знизиться із 80 млн. до 60 млн. осіб.

Також важливим заходом, що сприяє мінімізації негативних наслідків кризи на ринку праці, є запровадження страхової моделі забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

Проте для виходу з кризи не меншою мірою потрібне посилення ролі реального сектору економіки, повернення довіри до банків та підтримки платоспроможного попиту на товари та послуги. Українським феноменом на шляху подолання кризи має стати соціальний діалог як підґрунтя, на якому зростатимуть і соціальна відповідальність бізнесу, і соціальна згуртованість людей праці та соціальна стабільність у державі [6]; підвищення ролі профорієнтації, навчання та підвищення кваліфікації дорослого населення, яке має стати ключовим національним проектом, що дозволить синхронізувати зменшення безробіття з відновленням економіки та посиленням зайнятості, тощо.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства.

Майбутнє українського ринку праці значною мірою визначається станом локальних (регіональних, галузевих, професійних) ринків робочої сили. Без вирішення виниклих на регіональному рівні завдань неможливо досягти довготривалої розрядки на загальноукраїнському ринку праці в цілому. З іншого боку, за всієї схожості проблем, що виникають у сфері зайнятості, існує помітна регіональна специфіка, для врахування якої необхідне подібне дослідження процесів, що відбуваються на регіональному ринку праці.

Попит на працю формується під впливом основних макроекономічних факторів і тенденцій. Чисельність зайнятих кількісно характеризує задоволений попит на працю і, спільно з об'ємом вакантних робочих місць (поточний попит), відображає сукупний попит економіки на працю. Останній і його територіальна та галузева (за КВЕД) структура визначаються, перш за все, обсягами виробництва та інвестицій в основний капітал, оскільки останні створюють нові робочі місця.

Пропозиція праці відображає готовність працівників продавати послуги своєї праці за наявну на ринку винагороду. На величину сукупної пропозиції праці, яка складається із задоволеної і поточної пропозиції праці (зайняті та безробітні, відповідно), і її структури (територіальної, галузевої (за КВЕД), професійно-кваліфікаційної (за видами занять), освітньої) безпосередній вплив мають демографічні тенденції, політика в галузі доходів і заробітної плати, якість трудового потенціалу.

Пом'якшенню гостроти проблеми дефіциту трудових ресурсів будуть сприяти: вирішення структурних проблем зайнятості та ринку праці, підвищення економічної активності населення, зростання продуктивності праці, внутрішня і зовнішня (імміграція) міграція.

Висновки

Теоретичний аналіз і узагальнення практики функціонування ринку праці в Україні дає змогу виділити такі положення й висунути пропозиції щодо вдосконалення механізму його регулювання:

1. Причиною невідповідності попиту та пропозицій робочої сили є, по-перше, відсутність науково обґрунтованого прогнозу потреби в робочій силі, по-друге, відсутність добре налаштованих зв'язків галузей економіки (підприємств і організацій) із навчальними закладами, які готують кадри. Виникає суперечність між пропозицією людей з відповідною професією, спеціальністю в конкретній роботі та потребою ринку праці в робочій силі.

2. Одним із найбільш оптимальних шляхів регулювання ринку праці є реалістична оцінка його стану, особливостей, спостереження процесів і чинників, які мають усталений характер, виявлення залежностей між економічними, соціально-економічними показниками та зайнятістю. Вихідною базою для формування такої системи повинні стати наукові концепції прогнозування розвитку ринку праці.

3. Об'єктивна реальність потребує передбачення в програмах зайнятості сучасних методологічних розробок щодо механізму узгодження цілей та завдань політики зайнятості з іншими напрямами соціально-економічного розвитку; системи показників, за якими оцінюється ситуація на ринку праці та визначається ступінь його напруженості; системи показників ефективності програм сприяння зайнятості; методичних рекомендацій з питань створення галузевих програм зайнятості з урахуванням перспектив виходу галузей із кризи.

4. Соціальний захист населення країни передбачений тільки для незайнятих (ст. 11 Закону "Про зайнятість населення") і знаходиться на низькому рівні. Не вирішено проблеми страхування у зв'язку з безробіттям і медичним страхуванням, які використовуються в країнах із ринковою економікою. Бажано було б запровадити механізм страхування безробіття, який би поєднував принцип солідарності із нагромадженням певної частини внесків на індивідуальних рахунках платників.

5. Органи державної влади на ринку праці України, виходячи з національного інтересу, можуть забезпечити сприятливіші умови для масового входження маркетингу в практику регулювання попиту і пропозиції робочої сили шляхом поліпшення інформаційного забезпечення ринку, маркетингової підтримки незайнятого населення, стимулювання розвитку підприємництва, вдосконалення законодавчої та нормативної бази функціонування ринку праці.

Сучасний ринок праці потребує посилення керованості процесами, які відбуваються на ньому На сьогодні практично відсутня прийнятна модель управління ринком праці та розвитком трудового потенціалу, позиція профспілок та громадських організацій не відіграє належної ролі у формуванні соціально-економічного партнерства при якому має забезпечуватися відносний баланс інтересів всіх учасників ринку праці.

За останній час в Україні проведено низку важливих заходів прикладного характеру, які спрямовані на розвиток ринку праці, становлення механізмів його функціонування, здатних забезпечити проведення гнучкої політики у сфері зайнятості. З цією метою ухвалено пакет законодавчих і нормативних документів, створено мережу державних служб зайнятості, закладено підвалини для формування механізму соціального захисту тимчасово непрацюючого населення. Але деякі заходи потребують адаптації до існуючих економічних умов перехідного періоду.

Список використаної літератури

1. Гуртов В. А. Структура занятого населения в соответствии с уровнем образования и занятиями / В. А. Гуртов,А. Л. Кекконен // Человек и труд. - 2011. - № 5. - С. 43-45.

2. Жукевич Г. В. Новые количественные оценки спроса и предложения на современном рынке труда : монография / Г. В. Жукевич, С. В. Сигова. - М. : Изд. "Проспект", 2011. - С. 114-123.

3. Парикова Н. В. Структура обеспечения регионального дополнительного спроса на квалифицированные кадры (региональный аспект) / Н. В. Парикова // Социально-трудовая сфера и занятость населения: состояние, проблемы, инновации : сб. материалов Международной научно-практической конференции (28 - 29 апреля 2011 г.). - Краснодар, 2011. - С. 322-325.

Размещено на Allbest.ru