Приватизація: форми та наслідки

Грошова приватизація, яка прискорила процеси приватизації, також набула спотвореного вигляду. Не було створено реальних конкурсних умов через те, що фінансова еліта, яка виникла під час приватизації і прийшла у владні структури, та політики, котрі займаються господарською діяльністю (легально чи нелегально), активно протидіють цьому. Грошова приватизація не заважає вітчизняним мільйонерам через відсутність чіткої законодавчої бази та некерованість цим процесом з боку держави, використовуючи різні схеми, отримувати найпривабливіші об'єкти державної власності.

Відсутність дієвого регулювання процесу роздержавлення з боку держави призводить до таких негативних явищ: зниження рівня відкритості, доступності і, як наслідок, конкурентоспроможності приватизації -- приватний власник визначається не стільки з погляду його ефективності для підприємства, скільки завдяки хабарям та наближеності до певних політичних кіл. Виникає загроза криміналізації промислового сектору економіки, монополізації окремих галузей і видів виробництв; зниження рівня корпоративного контролю за діяльністю об'єкта до та під час його приватизації, що призводить до безвідповідальності і погіршення фінансово-майнового стану об'єкта приватизації. Можна навести багато прикладів, коли вищий менеджмент свідомо доводив власне підприємство до межі банкрутства, оскільки фінансово ослаблене підприємство об'єктивно коштує дешевше і, таким чином, його легше привласнити «офіційним» шляхом, легалізувати і зміцнити свою владу; уповільнення темпів приватизації внаслідок, з одного боку, тривалої боротьби між різними фінансово-політичними угрупованнями за контроль над найпривабливішими підприємствами і нехтування проблемами решти підприємств -- з другого. Зволікання з процедурними аспектами приватизації, у свою чергу, стримує подальшу реструктуризацію підприємства, що приватизується, оскільки жодна зі сторін, які конкурують за встановлення контролю над ним, не зацікавлена у прийнятті об'єктивно необхідних, проте соціально непопулярних рішень -- переорієнтації виробництва, звільненні працівників, скасуванні пільг та дотацій, виокремленні інфраструктури соціального призначення тощо.

Відсутність сприятливого інституціонального середовища в Україні не тільки призвела до зазначених вище спотворень у приватизації державного майна, а й не дала змоги поповнити дохідну частину бюджету країни.

Однією з проблем процесу зміни власності є недотримання покупцями державних пакетів акцій умов договорів купівлі-продажу. Повернення у державну власність пакетів акцій від тих покупців, які не змогли ними ефективно управляти і не вкладали обумовлений обсяг інвестицій у виробництво, дає змогу виставляти їх на повторний продаж. Як показує практика, такий продаж є досить ефективним і дає набагато більші надходження порівняно з їх попередньою реалізацією.

Досвід української моделі приватизації переконує в помилковості політики, спрямованої на зменшення державного регулювання цим процесом. Навіть у післяприватизаційний період державна підтримка підприємств є необхідною. У цьому переконує досвід країн Центральної та Східної Європи, які використовують такі методи та інструменти післяприватизаційної підтримки: державні замовлення; державні субсидії, дотації та субвенції; державні гарантії інвестицій та кредитування; державна фіскальна політика; захист інтересів підприємств під час міжнародного співробітництва тощо.

Для інверсійної моделі трансформації характерним є не обмеження участі іноземного капіталу. Країни сподіваються на іноземну допомогу у вигляді капіталу та передової технології і створюють іноземцям сприятливі умови для інвестування. Останні, особливо транснаціональні компанії, зацікавлені в участі у приватизації стратегічних підприємств, оскільки це відкриває доступ до нових ринків збуту і підсилює їхню могутність. Це може бути використано урядом країн з перехідною економікою, із застосуванням при цьому таких важелів захисту національних інтересів, як: збереження державної частки у приватизованих підприємствах, що дає змогу контролювати розміщення акцій і виливати на прийняття менеджментом найважливіших рішень; > закріплення за державою контрольного чи блокуючого пакета акцій або випуск акцій, що мають особливі характеристики, які дають змогу державі забезпечити свій вплив. Для цього акціям надається вигляд «особливих акцій» (Франція) чи «золотих акцій» (Велика Британія, Росія). За допомогою «золотих акцій» держава регулює найважливіші моменти діяльності акціонерних товариств, може скористатися правом вето на загальних зборах акціонерів.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі наведене теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання щодо приватизації, її форм та наслідків. Сформульована низка висновків теоретико-методологічного та науково-практичного характеру, які дозволяють вирішити головні завдання відповідно до поставленої мети.

Досліджена економічна сутність категорії приватизація та встановлено, що поняття приватизації вживається в економічному і формально-юридичному розумінні. В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто на приватну чи колективну власність. У формально-юридичному значенні: приватизація - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

В роботі розглянуті шляхи проведення приватизації та її форми.

В ході проведеного дослідження встановлено, що існують різні шляхи передачі прав власності з рук держави в руки приватних осіб. Вибір того чи іншого шляху залежить від політичних, економічних і соціальних реалій, а також від пріоритетів в кожній конкретній країні. Відповідно до цього твердження, запропонована класифікація шляхів приватизації. Яка полягає у наступному:

· передача підприємств у власність трудових колективів;

· продаж об'єктів державної власності громадянам і юридичним особам (недержавним);

· поділ державної власності між громадянами країни.

Серед форм приватизації виділені: формальна приватизація; реальна приватизація; відкритий і обмежений тендер; аукціон; Management-Buy-Out; Management-Buy-In та наведена їхня характеристика.

Проведений порівняльний аналіз приватизації та її наслідків серед розвинених країн світу таких, як Англія, Франція, Японія, та країн, що розвиваються: Аргентина, Бразилія, Чилі, Мексика. Наголошено, що в кінці 70-х -- на початку 80-х років в історії підприємництва настав перелом, і Великобританія першою на Заході пішла по шляху масової приватизації та досягла найкращих результатів, набувши досвіду, який став предметом пильного вивчення урядами і дослідниками багатьох країн.

Також досліджений досвід Російської Федерації при проведенні приватизації, як країни пострадянського простору, та встановлено, що за участю держави в процесі приватизації структура власності, в кінцевому підсумку, змогла набути наступного вигляду: державні підприємства, приватний бізнес, народні підприємства, акціонерні корпорації з переважанням державного капіталу, акціонерні недержавні підприємства. Така структура і характерна для багатоукладної ринкової економіки. Ринок необхідний для російської держави, як засіб вирішення багатьох економічних і господарських проблем, що нависли в результаті тривалого збереження в Росії командно-адміністративного механізму управління економікою.

Проведене дослідження процесу приватизації державного майна в Україні, розпочате в 1992 році. Виділені чотири основні етапи приватизації в Україні та наведена їхня характеристика, що дає змогу стверджувати наступне: досвід української моделі приватизації переконує в помилковості політики, спрямованої на зменшення державного регулювання цим процесом. Навіть у післяприватизаційний період державна підтримка підприємств є необхідною. У цьому переконує досвід країн Центральної та Східної Європи, які використовують такі методи та інструменти післяприватизаційної підтримки: державні замовлення; державні субсидії, дотації та субвенції; державні гарантії інвестицій та кредитування; державна фіскальна політика; захист інтересів підприємств під час міжнародного співробітництва тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про власність. Верховна Рада УРСР; Закон від 07.02.1991№ 697-XII Втрата чинності від 20.06.2007.

2. Про приватизацію державного майна Верховна Рада України; Закон від 04.03.1992 №2163-XII

3. Про Державну програму приватизації Верховна Рада України. Закон від 18.05.2000 №1723-III Припинення дії від 19.02.2012

4. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію). Верховна Рада України; Закон від 06.03.1992 №2171-XII

5. Про приватизаційні папери. Верховна Рада України; Закон від 06.03.1992 №2173-XII

6. Про місцеве самоврядування в Україні. Верховна Рада України; Закон від 21.05.1997 №280/97-ВР

7. Конституція України. Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

8. Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі Верховна Рада України; Закон від 10.07.1996 № 290/96-ВР

9. Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України. Верховна Рада України; Закон від18.05.2000 №1741-III.

10. Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва. Верховна Рада України; Закон від 14.09.2000 № 1953-III.

11. Про довірчі товариства Кабінет Міністрів України; Декрет від 17.03.1993 № 23-93.

12. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії Президент України; Указ, Положення від 19.02.1994 № 55/94.

13. Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації Президент України; Указ від 11.05.1994 № 224/94 Втрата чинності від 9.07.2007.

14. Щербина В.С. Господарське право. Навчальний посібник. Київ, Юрінком Інтер, 2001.

15. Сучасна економіка . Он-лайн бібліотека, 2005 http://library.if.ua/book/64/4747.html

Размещено на Allbest.ru