Неефективність ринків та їх державне регулювання

Досвід розвинених країн свідчить, що ринковий механізм, хоч і добре налагоджений, може вирішувати найважливіші економічні завдання, все-таки не спрацьовує у низці сфер господарської життєдіяльності. Останню ситуацію в економічній літературі називають "провалами" (фіаско, неспроможністю) ринку.

"Провали" ринку -- ситуації, за яких ринковий механізм не може забезпечити ефективного використання ресурсів.

У сучасній науковій літературі з економіки вирізняють чотири типи неефективних ситуацій, що свідчать про "провали" ринку і пов'язані з існуванням: суспільних благ; зовнішніх ефектів (екстерналій); недосконалої (асиметричної) інформації та монополії. Монетаристи додають до цього переліку ще й неспроможність ринку забезпечити обіг потрібною кількістю грошей. У таких випадках об'єктивно потрібне втручання найвагомішої інституції суспільства -- держави. В узагальненому виді "провали" ринку та їх соціально-економічні наслідки подано у табл. 1.

Неоінституціональні функції держави з подолання цих "провалів" (надання суспільних благ, регулювання зовнішніх ефектів (екстерналій), регулювання монополій, знищення асиметричної інформації та організація ефективного грошового обігу) належать до мінімально необхідних меж регулювання ринку. Взагалі ринку, що існував би за межами будь-якої діяльності держави, в суспільстві немає. Тому завжди йдеться про ступінь, межі, ефективність тощо втручання держави у функціонування та розвиток ринку.

Чисто суспільне благо (товари) -- благо, яке споживають колективно усі громадяни незалежно від того, сплачують люди за нього чи ні.

Таблиця 1. Перелік не спроможностей ринку та їх наслідків для ефективності економіки

Джерело: Малий І Й., Диба М.І., Галабурда М.К. Держава і ринок: філософія взаємодії / За заг. ред. І.Й. Малого. -- К., 2005. -- С. 113.

У ринковій економіці всі дії економічних агентів спрямовані на задоволення потреб, що виражаються через платоспроможний попит. Проте у суспільстві є і такі потреби, які не можна виміряти в грошах і перетворити у попит: оборона, охорона суспільного порядку, державне управління, управління єдиними загальнонаціональними системами (енергетичною та ін.). В економічній науці ці блага називаються суспільними товарами, в реальній економіці ринок намагається уникнути їх надання. Особливості суспільних товарів полягають у тому, що їх не виключають зі споживання і їх отримують усі споживачі в однаковому обсязі; часто споживають колективно; не вибіркові у споживанні. Це означає, що споживання суспільних товарів однією людиною не зменшує його доступності для інших. Оскільки граничні витрати для додаткового споживача дорівнюють нулю, то такі товари неконкурентні.

Від суспільного блага споживачі одержують вигоди незалежно від того, платять вони за нього чи ні. Тому з'являється бажання обійтися без додаткових виплат, отримати це благо безкоштовно -- проблема безбілетника. Частіше вона виникає у великих групах споживачів, ніж у малих, оскільки вперше важче одержати необхідну інформацію про становище платників. Унаслідок проблеми безбілетника виробництво і надання суспільних благ здійснюються з більшими затратами, на що не погоджуються приватні виробники і ринок. Виправити такі "провали" ринку допомагає держава шляхом виконання своїх функцій.

Економічна політика держави у виробництві суспільних благ має забезпечити:

-- підтримання рівноваги між доходами бюджету, які формуються із податків, і його видатками, оскільки громадяни країни купують суспільні потреби за ціною, рівноважною податку;

-- відповідність структури бюджетних витрат до структури попиту на суспільні товари;

-- збільшення або зменшення державного бюджету згідно зі збільшенням або зменшенням спектра та кількості суспільних товарів;

-- ефективне співвідношення приватних і суспільних благ. Зовнішні ефекти, екстерналії -- витрати або вигоди від ринкових угод,

що не відображаються у цінах. Таку назву вони отримали тому, що стосуються не тільки економічних агентів, які беруть участь у цій операції, а й третіх осіб; виникають у результаті як виробництва, так і споживання товарів та послуг.

За природою розрізняють негативні та позитивні зовнішні ефекти. Перші пов'язані з витратами, другі -- з вигодами для третіх осіб.

Класичним прикладом негативного ефекту є будівництво греблі у верхів'ї річки. У цьому випадку для тих, хто проживає нижче по течії річки, погіршуються умови риболовства. Тобто негативний зовнішній ефект виникає, якщо діяльність одного економічного агента спричинює втрати іншого. Приклад позитивного зовнішнього ефекту: фермер проводить зрошувальний канал на своїй ділянці землі, внаслідок чого якість сусідніх земель покращується, хоча їх власники для цього не вкладають капітал. Отже, позитивний зовнішній ефект виникає у разі, коли діяльність одного економічного агента приносить вигоди іншим.

За негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується в більшому обсязі порівняно з ефективним, тобто має місце перевиробництво товарів і послуг з негативним зовнішнім ефектом. За наявності позитивного ефекту економічне благо продається і купується в меншому обсязі, порівняно з ефективним, тобто має місце недовиробництво товарів і послуг з позитивним зовнішнім ефектом.

Шляхом наближення граничних приватних витрат (відповідно і вигод) до граничних соціальних можна досягти трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні. А. Пігу (1877--1959) для розв'язання такої проблеми запропонував використовувати корегуючи податки та субсидії.

Корегуючи податки -- це податки на випуск економічних благ, що характеризуються негативними зовнішніми ефектами. Вони підвищують граничні приватні витрати до рівня граничних суспільних.

Корегуючи субсидій -- субсидії, що надаються виробникам або споживачам економічних благ і характеризуються позитивними зовнішніми ефектами; дають змогу наблизити граничні приватні вигоди до граничних суспільних.

Розвиваючи з цього приводу теорему Коуза, яка правильна для обмеженої кількості учасників угоди (двох-трьох), Дж. Стіглер акцентує увагу на рівності в умовах досконалої конкуренції приватних і соціальних витрат. Проте зі зростанням чисельності учасників різко збільшуються трансакційні витрати і передумова про їх нульове значення вже не коректна.

У ринковій економіці з величезною кількістю "гравців" за процес регулювання зовнішніх ефектів відповідає держава. Особливе місце серед них займають ті, що пов'язані з екологічними аспектами виробництва. Орієнтована на попит ринкова економіка протягом століть стимулювала державні регулятори, які мають попередити негативні екологічні наслідки ринкової конкуренції: 1) встановлення норм або стандартів по шкідливим викидам; 2) запровадження плати за викиди; 3) продаж тимчасових дозволів на викиди.

Отже, для запобігання або нейтралізації негативних результатів зовнішніх ефектів держава повинна: 1) ввести спеціальні податки, які разом із субсидіями з державного бюджету дають змогу перерозподіляти засоби на користь постраждалих від зовнішніх ефектів; 2) встановлювати ціни, що враховують зовнішні ефекти.

1.3 ОСНОВНІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ

У підгрунтя державного регулювання економіки країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні.

Основоположною в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку нерідко характеризують як теорію попиту, її основні ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит і, певна річ, підтримка державної поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом -- ресурси інвестицій і процентні ставки.

Згідно з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована на подолання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків.

Альтернативні макроекономічні концепції державного регулювання були започатковані у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, що викликало недовіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань і теорію "економіки пропозиції".

Монетаризм поширився у 60-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки, і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції.

Теорія раціональних очікувань дістала свого поширення з середини 70-х років, коли в економіці підвищилися рівні інфляції та безробіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля.

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфлящю з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "економіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень податків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Державне регулювання економіки може бути жорстким, прямим і частковим, м'яким. Вперше форма жорсткого державного регулювання економіки була запроваджена в колишньому СРСР.

Сутність форми жорсткого державного регулювання економіки полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових завдань для учасників суспільного виробництва і є юридичним законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити.

Здавалося б, на перший погляд, існуюча система відносин між державою і підприємством є зручною для обох сторін і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Але це не так:

По-перше, жорсткий план націлює виробництво лише на те, що заплановано. А це, з одного боку, сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів продукції, а з другого -- ліквідує стимули саморозвитку.

По-друге, для збалансованості розвитку народного господарства через план слід обчислити не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. При номенклатурі продукції, яка перевищує десятки мільйонів її найменувань, навіть найсучаснішим ЕОМ це не під силу.

Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів всеохоплюючого державного керівництва економікою, створення системи часткового, м'якого державного регулювання ринку.

Сутність часткового, м'якого регулювання економіки, яке характерне для більшості країн світу, полягає у тому, що держава шляхом застосування адміністративних, економічних, правових важелів регулює поведінку товаровиробників, визначає перспективу розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу функцію щодо реалізації довгострокових програм розвитку. При цьому вона може впливати на підприємства, фірми, корпорації, асоціації вільних підприємців шляхом впровадження певної податкової, кредитно-фінансової політики, антимонопольного та інших юридичних законів, надання державних позик (субсидій, субвенцій), контролю за цінами і т.ін.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Існує ще одна група економічних суб'єктів, яка приймає активну участь в економічному житті країни. Це підприємства державного сектору, урядові організації та установи, які покликані задовольняти не індивідуальні, а колективні та суспільні потреби. На відміну від ділових фірм та домогосподарств, діяльність органів державної влади орієнтована не на максимізацію особистої вигоди, а на досягнення максимуму суспільного добробуту. Разом з тим, слід зазначити, що економічна поведінка державних установ підпорядкована тим же основним принципам, що і поведінка інших економічних суб'єктів: перш за все вибору раціональних рішень на основі співставлення вигод та витрат, оцінці результатів з позицій граничного аналізу.

Сучасна модель економічного устрою суспільства являє собою змішану економіку, яка поєднує ринковий механізм та механізм державного регулювання і контролю для вирішення різноманітних проблем.

Незважаючи на різні погляди, які існують серед економічних шкіл, щодо питання про роль держави в економічному житті країни, майже всі погоджуються з тим, що саме держава може найкращим чином виконувати ряд економічних функцій, головними з яких виступають:

- правове забезпечення функціонування ринкового механізму;

- підтримка конкуренції;

- коригування розподілу ресурсів з врахуванням зовнішніх ефектів;

- забезпечення суспільних товарів та послуг;

- перерозподіл доходів та майна;

- стабілізація економіки.

Отож зупинимося детальніше на розгляді цих основних економічних функцій держави.

Правове забезпечення функціонування ринкового механізму. Державне втручання в економіку перш за все має за мету підтримку та полегшення функціонування ринкової системи. Як відзначив відомий соціолог Карл Поппер у своїй книзі “Відкрите суспільство”: “... промислове суспільство, яке ґрунтується на ринкових відносинах та яке передбачає значну свободу вибору, немислимо без правової системи, без влади закону”. За допомогою ефективної правової системи уряд будує суспільне довкілля, яке сприяє ефективному функціонуванню приватного підприємництва та економіки в цілому. Перш за все держава розробляє та приймає законодавство, яке регулює та захищає права власності, визначає правовий статус організації підприємництва, встановлює закони, які регулюють стосунки між підприємцями та споживачами і сприяють дотриманню укладених угод.

Важливу роль в юридичній системі суспільства має законодавство про захист прав споживачів. Держава вводить правила поведінки, якими мають керуватися виробники у своїх стосунках із споживачами. На ґрунті законодавства державні установи виконують функції арбітра в галузі економічних зв'язків, виявляють випадки шахрайства, випуску фальсифікованої продукції, застосовують владу для вжиття відповідних санкцій. Важливі послуги, що їх забезпечує уряд включають підтримання громадського порядку, встановлення стандартів якості продукції, організацію функціонування грошової системи країни.

Уряд в системі ринкової економіки також визначає та захищає право на приватну власність, та на доходи, що одержуються від цієї власності. Власник, який не впевнений в недоторканності своєї власності, буде хвилюватися за її відчуження і обмеження свого права на неї та не матиме змоги ефективно використовувати свій творчий та інтелектуальний потенціал. Уряд розробляє закони, які захищають інтелектуальну власність, регулюють банківську систему та ін. Все це сприяє створенню стабільної ситуації в країні та сприяє покращенню роботи ринкового механізму.

Підтримка конкуренції. Важливою турботою держави в сучасній економіці, безумовно, є захист конкуренції. Використовуючи непрямі інструменти впливу на виробників, наприклад, здійснюючи розумну податкову політику або розробляючи правила, які регламентують відносини між товаровиробниками, держава відіграє важливу роль в захисті здорової конкуренції, забезпечує динамічний соціально-орієнтований розвиток економіки, стимулює фірми до задоволення суспільних потреб.

Необхідно розрізняти два різновиди такого регулювання. До першого слід віднести створення законодавчої бази, що передбачає недопущення монополій, які негативно впливають на економіку країни загалом (антимонопольне законодавство). До другого напрямку необхідно віднести регулювання діяльності “природних монополій” та контроль за цінами на товари та послуги, які вони надають, а також інформування населення про стан економіки в цілому та конкретних ринків. Отже, держава в цій галузі керується правилом “більше конкуренції - краще суспільству, краще суспільству - краще державі”.

Коригування розподілу ресурсів з урахуванням зовнішніх ефектів. Внаслідок наявності позитивних та негативних зовнішніх ефектів, уряду доводиться коригувати неефективний розподіл ресурсів. Уряд здійснює різноманітні заходи для збільшення виробництва товарів і послуг з позитивними зовнішніми ефектами. Для стимулювання позитивних побічних наслідків держава використовує механізм субсидій (або дотацій) перш за все таких сфер економіки, як освіта, охорона здоров'я та ін. Що стосується захисту населення від шкідливих неринкових ситуацій, перш за все забруднення навколишнього середовища, уряд використовує різні методи:

- переконання;

- оподаткування;

- субсидії;

- законодавче регулювання.

Переконання використовують для того, щоб змусити людей не робити такого, що може нанести шкоду іншим. Держава може стягувати податки з виробників продукції, які забруднюють навколишнє середовище, щоб знизити обсяги продукції, що спричиняє негативні побічні наслідки. Подптки підвищують ціну на таку продукцію (так звані екологічні податки). Для стимулювання зменшення викидів шкідливих речовин в навколишнє середовище держава може надавати субсидії виробникам, які встановлюють очисне устаткування. Інший приклад - надання субсидій фермерам, щоб вони охороняли, а не нищили ґрунти.

Регулювання може використовуватися урядом для створення стандартів безпеки (наприклад, гранично допустимі концентрації шкідливих речовин та ін.). Уряд може заборонити виробництво особливо шкідливих продуктів. Нещодавно з'явилась можливість використовувати ринковий механізм через систему дозволу, або кредиту на забруднення.

Забезпечення суспільними товарами і послугами. Оскільки ринкова система не виділяє ресурси на суспільні блага, а товарами і послугами громадського вжитку користується багато людей, ці товари виготовляються та надаються людям урядами на основі групових або колективних рішень, тобто політичними методами, насамперед шляхом голосування. Обсяги суспільних благ є питанням державної політики. Після прийняття зазначених рішень визначаються ресурси, необхідні для їх фінансування (це, головним чином, податки, а також позики уряду на фінансовому ринку). Так, податки на прибуток підприємств та доходи громадян вивільнюють ресурси з виробництва інвестиційних товарів та товарів особистого споживання. Уряди використовують ці ресурси на виробництво суспільних товарів (будівництво автошляхів, державних шкіл, державних університетів, лікарень, тощо).

Перерозподіл доходів та майна

Кожне сучасне суспільство допомагає своїм громадянам, які отримують невисокі доходи (пенсіонерам, інвалідам, багатодітним, безробітним та ін. категоріям населення). Через різноманітні соціальні програми держава перерозподіляє доходи населення. Крім цього уряд здійснює соціальне страхування та надає субсидії для підтримки цін на деякі види сільськогосподарської продукції.