Визначення природно-ресурсного потенціалу

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

ВИЗНАЧЕННЯ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ



Зміст

Вступ

1. Роль природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу

2. Структура, розміщення та економічна оцінка ПРП України

3. Провідні галузі господарства України, що розвиваються під впливом її ПРП

4. Проблеми антропогенного впливу на навколишнє природне середовище

5. Найважливіші напрями раціоналізації використання охорони і відтворення ПРП України

Висновок

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Україна - одна з найбільших держав світу. Вона займає в Європі друге місце (після Росії) за територією - 603,7 кмІ. Природні ресурси України значні і різноманітні, вони відносно добре вивченні, інтенсивно розробляються і використовуються у господарській діяльності.

Цьому сприяє значна територіальна концентрація виробництва й населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, вигідне економіко-географічне положення, унікальність природних ресурсів, зокрема мінеральних, земельних, рекреаційних.

Дана тема є актуальною через те, що природні умови справляють істотний вплив на людину, яка буде в них працювати,структуру народного господарства країни, регіону та види виробництва, що залежать від природних умов. Присутність або брак якісь природних умов, диктує розміщення продуктивних сил на території.

Але, інколи, через зміну природних умов - доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території країни.

Дану тему досліджувало та продовжують досліджувати багато науковців, зокрема: Олійник Я.Б., Руденко Л.Г., Чернюк Л.Г., Солошенко Е.М., Трегобчук В.І., Шаблій О.І., Кифяк В.Ф., Халак С.Г., Січко С.М., Мельник І.І., Дмитрук О.В., Давидова О.Г. Всі вони вже зробили великий внесок у розвиток цієї проблематики. Наприклад, Олійник Я.Б. досліджуючи цю тему чітко обґрунтував значення природо-ресурсного потенціалу у соціально-економічному розвитку країни.

Мета курсової роботи - це визначення природно-ресурсного потенціалу.

Предметом дослідження є природні умови, до яких відносять клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва та вважатись несприятливими для людини, а в іншому - створювати сприятливі умови для технічного та матеріального прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатних температур, родючість рівнинного ґрунту, наявність тих або інших природних ресурсів, а також корисних копалин може бути одним із головних стимулів, поштовхом для розвитку економіки області, регіону, країни в цілому.

Завдання даної роботи проаналізувати значення природних ресурсів, як пріоритетного виду ресурсів землі, вивчення передумов, що сприятимуть розвитку природних умов, також подання методології оцінки природного потенціалу, що допоможе визначити напрями його розвитку.

Об'єктом дослідження даної роботи є природній потенціал України, його характеристика, сучасний стан, особливості розміщення і використання та основні негативних чинників і перспективи його розвитку.

Предметом курсової роботи виступає економічне та соціальне значення природного потенціалу, його методологічна оцінка, просторове розташування природних ресурсів, сучасні тенденції до їх розширення, вагомі перешкоди та передумови їх подолання.

Перший розділ курсової роботи інформує нас про роль природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу України. Дає уяву про економічну оцінку ресурсів. У другому розділі викладено інформацію про структуру та економічну оцінку природо-ресурсного потенціалу, про особливості розміщення ресурсів на території країни.

У наступному розділі описано які галузі народного господарства, які розвиваються під впливом природних ресурсів. Як використовують природній потенціал в нашій країні. Заключний розділ містить дані про охорону та відтворення природо-ресурсного потенціалу України, а також про найважливіші напрями раціоналізації природних ресурсів.



1. Роль природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.

Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо), територіальна - різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів, організаційна - можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо, вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо, вичерпні не відновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації, позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого,промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно цільового та багатоцільового призначення.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети.

До складу ПРП входять природні умови і ресурси. Природні ресурси, на відміну від природних умов, беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві й невиробничій діяльності.

У своїх працях А.А. Мінц визначає природні умови як тіла і сили природи, що при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності людського суспільства, а природні ресурси - як тіла і сили природи, що на певному рівні розвитку продуктивних сил можуть використовуватись для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Наявність природних ресурсів є головною умовою розміщення продуктивних сил на даній території.

Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси та економічні райони.

Природно-ресурсний потенціал району здійснює вплив на його ринкову спеціалізацію, місце в територіальному поділі праці, міжнародний рейтинг країни. Сучасний розвиток цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються для життєдіяльності людини як природний ресурс, ніж природні умови. За особливостями використання природні ресурси поділяються на невичерпні та вичерпні (серед останніх виділяються відновні, відносно відновні та невідновні).

Економічна оцінка природних ресурсів включає врахування багатьох чинників (економічних, соціальних, технічних, еколого-географічних), які обумовлюють просторові відмінності і значення природних ресурсів для життєдіяльності людини.

При їх економічній оцінці використовуються наступні критерії: розміри родовища, які визначаються його запасами, якість корисних копалин, їх склад і властивості, умови експлуатації, потужність пластів і умови залягання, господарське значення, річний обсяг видобутку.

Найправомірніше показниками економічної оцінки повинні бути:

- собівартість, яка характеризує поточні витрати;

- питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат.

Отже, можна сказати, що природно-ресурсний потенціал відіграє дуже важливу роль у формуванні економічного потенціалу країни. Треба зазначити, що природні умови істотно впливають на особливості й засади територіального виробництва, а також на людей.

2. Структура, розміщення та економічна оцінка ПРП України

Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання.

Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів - необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша - характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга - економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності. При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві, за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу.

За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації, позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. До промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу.

Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо), територіальна характеризує різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів, організаційна характеризує можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.

Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів. Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна.

При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання.

Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів - необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок:

- перша - характеризує економічні результати використання природних ресурсів;

- друга - економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища).

Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві, за додатковими за тратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо).

Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

3. Провідні галузі господарства України, що розвиваються під впливом її ПРП

Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі виділяють видобувні і обробні галузі. Видобувна промисловість займається видобутком різних видів палива і сировини з надр Землі, тому її розвиток і поширення залежать від розміщення і запасів корисних копалин.

До обробної промисловості відносяться галузі, які займаються обробкою чи переробкою сировини і напівфабрикатів.

Це - машинобудування, металургія, деревообробна та інші галузі.

За видом продукції, що випускається, галузі об'єднують у важку, легку і харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які виробляють товари народного споживання - одяг, взуття, тканини, парфумерію та ін. Харчова промисловість об'єднує галузі, що виробляють продукти харчування.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин - золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5-2 рази та скоротити імпорт сировини на 60-70% (без урахування вуглеводнів). Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га, її сільськогосподарська освоєння досягла майже 70,0%, розораність - 57,1%, частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого станом на 1998 р. складають 45,7 млрд. т., і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах, бурого вугілля - переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т. умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%.

Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т. умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ. На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях. Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища замученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства.

Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей. На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості, досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування, формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми. Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов'язані з посиленням ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг.

У найближчій перспективі необхідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних галузей народного господарства до нормативних величин. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів - Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господарство.

Для пом'якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км.), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси - запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря.

Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси.

Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд. кВт/год., з них технічно можливі для використання - 21,5 млрд. кВт/год., економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кВт/год..

Перспективи вирішення відзначених проблем полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлюваних функцій водних джерел. У найближчій перспективі необхідно посилити соціальну спрямованість водокористування, забезпечивши права людини на сприятливе водне середовище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел. Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21-22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4 млн. куб. м. у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м. у 1997 p., тобто майже на 30%.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами, значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву, обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва, скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Вирішення названих проблем тісно пов'язано з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання.

Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій і лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні можливості лісового господарства України.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення.

До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму.

До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси.

Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов'язаних регіонів).

Провідні галузі господарства України ефективно використовують природні ресурси.

Насамперед - це максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні, охороні і відновленні рекреаційних ресурсів, зростанні якості послуг у різних сферах.

Перспективи розвитку галузей господарства України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби тих чи інших галузей, інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому.



4. Проблеми антропогенного впливу на навколишнє природне середовище

Зв'язки між елементами біосфери не лише динамічні, а й досить стійкі. Разом з тим людина у процесі своєї діяльності часто завдає шкоди цим усталеним зв'язкам, тобто навколишньому середовищу, у якому досить розірвати його одну ланку, як порушується весь ланцюг - біота (сукупність рослинних і тваринних організмів).

Тому під впливом антропогенного фактора навколишнє середовище постійно змінюється і, на жаль, частіше в негативний бік. Великої шкоди завдають викиди в атмосферу різних хімічних сполук промисловими підприємствами і транспортними засобами. Випадаючи з опадами, вони забруднюють навколишнє середовище - ґрунт, водойми, підґрунтові води, природні вгіддя, моря, повітря. На Землі є лише окремі оазиси, де повітряний басейн відносно чистий, зокрема його нижні шари. Так, у районах, де виробляють цемент, за даними П.С. Пастернака, В.П. Ворона та ін. (1989), утворюється зона сильного залуження ґрунтів.

Несприятливо впливають на довкілля автомобільні дороги. За даними І.М. Подоби та А.В. Климова (1989), максимальна концентрація хімічних елементів спостерігається на відстані 20-30 м. від полотна доріг, де збільшується концентрація у верхньому шарі ґрунту натрію, магнію, алюмінію, міді, свинцю, кадмію та ін.

Кадмій, свинець, титан, нікель нагромаджуються у ґрунті на від стані 5-7 км. від доріг. На великих автострадах смуги забруднення збільшуються до 50-100 м. Якщо автострада пролягає на підвищеній частині рельєфу, то шкідливі елементи можуть нагромаджуватися на відстані 15-20 км. від неї.

Екологічну проблему в Україні становлять гірничі розробки від критим способом, відходи гірничо-збагачувальної промисловості.

Особливо це стосується Криворізького залізорудного басейну. При видобутку криворізької руди відкритим способом при кожному вибуху на кар'єрі в атмосферу надходить 150-250 т. дрібнозернистого пилу з токсичним вмістом 40-50 м. куб. оксиду вуглецю.

Пилогазова хмара об'ємом 15-20 млн. м. досягає висоти 150-200 м. і забруднює територію в радіусі до 15 км.

За рік на кар'єрах гірничо-збагачувальних комбінатів проводять 266 масових вибухів (М. Малаш, 1994).

Велику загрозу природі і людині в Україні становить величезна кількість відходів, у тому числі радіоактивних. Сумарна кількість цих відходів, за даними М. Малаша, становить 200 млд. т., в тому числі лише в одній Дніпропетровській області близько 50 млд. т.

Особливу екологічну небезпеку становлять місця зберігання рідких відходів гірничо-збагачувальних комбінатів. Рукотворні водойми, озера, заповнені рідкими шлаками, сягають глибини сотень метрів. Якщо накопичиться критична маса цих відходів, важко спрогнозувати наслідки екологічної катастрофи. Частинки пилу від вибухів у кар'єрах, а також ті, що випаровуються з «озер» та вивітрюються із сухих шламових «пляжів», знайдено навіть на Монблані (М. Малаш, 1994).

Екологічною проблемою є перевиробництво і перевитрата енергії в процесі промислового виробництва.

Доведено, що коли в інших країнах виробництво енергії на душу населення досягне рівня США, може настати екологічна катастрофа (А.В. Яблоков, 1989).

Щоб не зменшити обсягів промислового виробництва і задовольнити потреби суспільства, енергію необхідно економити. У США, Японії, Німеччині та інших країнах цьому надають величезного значення. Застосування сучасних електроприладів зменшує споживання електроенергії у 2-4 рази без зниження потужності.

Великої шкоди завдають пожежі, зокрема, на підприємствах нафтової і газової енергетики. Українському населенню та народному господарству країни завдала Чорнобильська АС - найбільша у світі техногенна ядерна катастрофа. Особливо постраждали території Поліського регіону. Унаслідок чорнобильського вибуху в Україні було радіаційно-забруднено більше ніж 2300 населених пунктів, розташованих на території 12 областей. Чорнобильська катастрофа порушила нормальну життєдіяльність і виробництво в багатьох регіонах України, Білорусі і Росії, призвела до зниження виробництва електроенергії для потреб економіки. Істотні збитки було завдано сільськогосподарським і промисловим об'єктам, постраждали лісові масиви і водне господарство.

Але ніякими фінансовими розрахунками не виміряти людське горе, пов'язане зі смертю чи втратою здоров'я ліквідаторів аварії, із хворобами дітей, зі страхом згубних наслідків катастрофи.

Збільшення площі і кількості потужних об'єктів, зокрема теплових і атомних електростанцій, у яких можливість аварії розрахована на один випадок за 10 тис. років, є передумовою нестабільності екосистем, важливою причиною негативної техногенної діяльності людини.

В цілому необачна техногенна діяльність людини є одним з головних негативних екологічних факторів.

Людина, як частина трофічного ланцюга, складова частина екосистеми і гетеротроф, уже давно не задовольняється існуючими трофічними зв'язками, їх масштабами і створює штучні біоценози, більш продуктивні, ніж природні. Так, при розорюванні земель фітоценози (природні рослинні угруповання) змінюються штучними - агрофітоценозами.

В них складаються якісно інші трофічні зв'язки. Природний процес зміни рослинності змінюється штучним і йде не від природи, а від людини - у зворотному напрямі. При цьому нагромаджується багато відходів, що не характерне для природної трофіки.

В таких випадках людина стає ніби чужою складовою частиною природи, виходячи із загального біогенного кругообігу. В результаті її діяльності створюється інший екологічний комплекс, який істотно порушує природні біоценози й екосистему.

Це, зокрема, можна спостерігати в сівозмінах, де застосовують технології вирощування культур, що передбачають внесення в ґрунт і на посівах великої кількості різних хімікатів, які в подальшому циркулюють у біосфері, що можна проілюструвати на прикладі пестицидів (додаток). Здебільшого вони згубно діють на рослини і ґрунтову біоту, природну трофіку. Створюються агробіоценози із зруйнованими зворотними зв'язками. Екологічні умови на таких полях різко погіршуються, продукція містить внесені хімічні сполуки.

Ферментативна система рослин не розкладає і не виводить їх з кореневими виділеннями, а тому вони накопичуються в рослинах.

Людина як споживач має підтримувати свій (антропогенний) трофічний ланцюг у біосфері і використовувати з нього органічної речовини (тобто поживних речовин або загалом енергії) не більше, ніж надходить у нього. Лише за такої умови забезпечується цілісність екосистеми. Тому створюване на полях - в системі сівозмін штучне біологічне середовище має функціонувати так само ефективно, як і природне.

Проте об'єм біологічного кругообігу речовин у ньому по винен бути набагато більшим, щоб забезпечити одержання необхідної кількості продуктів харчування і сировини для промисловості.

Штучно створена екосистема сівозміни або агроландшафту добре функціонує лише за оптимальної взаємодії усіх трьох складових трофічного ланцюга - продуцентів, консументів усіх порядків (включаючи людину) та редуцентів-деструкторів.

Це означає, що середовище (ґрунт, повітря, поливна вода) повинно бути сприятливим, не містити шкідливих компонентів, які б погіршували роботу, зокрема першої (продуцентів) і останньої ланки цього ланцюга редуцентів - мікроорганізмів-бактерій, дріжджових грибів, грибів-сапрофітів та інших, які мінералізують органічну речовину рослин них решток та органічні добрива. Як уже зазначалося, великої шкоди цим трофічним зв'язкам в агробіоценозі завдає неправильне використання мінеральних добрив, інсектицидів, гербіцидів. Тому рослинництво, як частина біосфери і основа агробіоценозу, має бути вільним від різних забруднювачів, забезпечувати біологічно й екологічно якісні зв'язки людини з екосистемами. Чистота довкілля, економія енергії в процесі виробничої діяльності є першочерговим завданням.

Від рослинництва люди повинні мати лише якісну продукцію. Для її одержання (аналогічно тому, як цього добиваються в промисловості) слід використовувати якомога менше енергоресурсів, тобто рослинництво, як провідна галузь сіль сільського господарства, повинне заощаджувати енергію і бути екологічно доцільним виробництвом.

Цьому, як засвідчують дослідження і практика сучасного інтенсивного рослинництва, сприяють застосування переважно біологічних, агротехнічних прийомів вирощування культур (застосування органічних добрив, біологічної азотфіксації, широке використання асоціативної мікрофлори, правильний догляд за посівами, впровадження сортів польових культур, які мало уражуються хворобами та шкідниками, тощо).

Отже, навколишнє середовище ще далеко не та оптимізована людиною ноосфера, про яку мріяв Вернадський.

Воно є результатом промислової діяльності людини, якою повністю охоплена земна поверхня, і називається техносферою. Негативний вплив її на навколишнє середовище, зокрема, на агроландшафти треба послабляти, що значною мірою залежить від загальних природоохоронних заходів та діяльності людини, спрямованої на поліпшення трофічних зв'язків у біологічному середовищі.

Однак це не може тривати довго, особливо коли з біоценозу випадає кілька рівнозначних видів рослин або тварин, бо при зникненні одного або кількох видів тварин чи рослин лишають ся поживи інші види. Порушуються також процеси утилізації речовин, що може спричинитись до загибелі біогеоценозу чи екосистеми. Це спостерігається, наприклад, у районах великих промислових розробок, видобутку корисних копалин, зокрема нафти, вугілля, де не завжди забезпечується своєчасне відновлення середовища (рекультивація). Звичайно, природа певною мірою себе перестраховує, і один біоценоз в екосистемі змінюється іншим. Так було і тоді, коли під впливом географічних катаклізмів (виверження вулканів, геологічні зміни, кліматичні фактори) змінювалися рослинні формації, трофічні зв'язки і самі біоценози.

5. Найважливіші напрями раціоналізації використання охорони і відтворення ПРП України

Охорона навколишнього середовища покликана забезпечити сприятливі умови для постійного залучення природних ресурсів у матеріальне виробництво та задоволення соціальних, культурних та естетичних потреб людей.

В Україні постійно здійснюються заходи, спрямовані на зниження забрудненості землі, води, лісів, передбачається очистка промислових стоків, які відводяться в річки, озера, моря.

Необхідне широке застосування якісно нових технологічних процесів, що забезпечують збереження всіх природних ресурсів та максимальну чистоту навколишнього середовища.

Основним напрямом раціоналізації використання охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу є ресурсозбереження. Ресурсозбереження - це прогресивний напрям використання ПРП, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.

Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів, впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології, широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини, стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо, ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення, збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600-700 млн. т. відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій.

Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини, створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки. Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%.

Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств, провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств, впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних технологій, запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв, залучити до паливно-енергетичного балансу відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України.

Для забезпечення раціонального використання природних ресурсів нині створюється правова база.

Закон «Про охорону природи в Україні», прийнятий у 1993 р., виступає основним документом з цього питання і передбачає державну охорону та регулювання використання земель, надр, водних ресурсів, лісів, полезахисних і водоохоронних лісосмуг, земельних насаджень, курортних місцевостей, рідкісних природних ресурсів, державних заповідників і заказників, тваринного світу, атмосферного повітря та інших природних багатств. Основні напрями раціонального використання природних ресурсів:

- впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення корисних компонентів з одиниці сировини і відходів;

- відтворення лісових, водних, земельних ресурсів;

- розширення геологорозвідувальних робіт;

- розвиток екологічної інфраструктури (очисні споруди);

- збереження та примноження системи заповідників і заказників.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає змогу збільшити кількість промислової сировини.

Масштаби видобутку її переробки сировини та палива досягають таких розмірів, що навіть порівняно незначний вміст у них тих чи тих компонентів має велике економічне значення.

Наприклад, у кольоровій металургії поряд з міддю з мідної руди вилучають цінні компоненти і на їх основі виробляють додатково понад 20 видів продукції. Вартість міді при цьому набагато нижча, ніж компонентів, які вилучають з руди при її виплавлені.

При комплексному використанні сировини в кольоровій металургії одержують майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організують промислове виробництво багатьох необхідних видів продукції. Впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу й содових продуктів.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств, провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств, впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних технологій, запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв, залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впровадження ресурсозберігаючих техніки і технологій. Зниження матеріало- й енергомісткості виробництва рівнозначне зростанню виробництва промислової продукції за тієї самої кількості використаних сировини й палива. Взаємовідносини людини з природою відображаються шляхом використання природно-ресурсного потенціалу, який позначається на розміщенні продуктивних сил як на державному, так і на регіональному рівнях. Ці взаємовідносини можуть мати умисний або невмисний характер. Перші виникають у процесі матеріального виробництва з метою задоволення певних потреб суспільства, вони заздалегідь плануються, фінансуються, координуються, наприклад: видобування мінеральної сировини, вирубка лісів, спорудження ГЕС тощо.

Невмисний вплив - це побічний наслідок умисного впливу людини на природно-ресурсний потенціал.

При цьому як сумісний, так і невмисний вплив людини на природно-ресурсний потенціал може виявлятися прямо або опосередковано.

Прямий вплив відбувається у процесі безпосередньої дії господарювання на природне середовище.

Опосередкований вплив проявляється, як правило, унаслідок ланцюгів взаємопов'язаних дій.

Отже, природними ресурсами ми називаємо компоненти природного середовища, природні а також природно-антропогенні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані у господарській та іншій діяльності як джерела енергії, продукти виробництва, предмети споживання тощо. Природні ресурси завжди беруть участь у виробництві, адже вони є предметом праці «Природно-ресурсний потенціал будь-якої території визначає рівень її потенційної можливості задовольняти різні потреби суспільства. Тобто це здатність природних систем без шкоди для себе, а отже, і людей, надавати суспільству продукцію або виконувати корисну для нього роботу.

При цьому майже всі природні ресурси абсолютно або відносно вичерпні, якщо застосовуються досить тривалий час із високою інтенсивністю. Можна говорити лише про умовну невичерпність деяких природних ресурсів, принципово вичерпних або вичерпних відносно.

Отже, є абсолютна або відносна межа ступеня будь-якого ресурсу,що і називається його вичерпністю в широкому розумінні.



Висновок

В даній роботі я розглянула загальну характеристику природно-ресурсного потенціалу України, визначила його складові частини, найважливіші властивості природно-ресурсного потенціалу території. Розглянула раціональне природокористування. Надала кількісну та якісну оцінку природно-ресурсного потенціалу. Можу зазначити, що природно-ресурсний потенціал України - має важливий характер, тому що природні умови істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва, а що головне, на людей.

Економічна оцінка природних ресурсів - необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша - характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга - економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища).

Якщо оцінювати природно ресурсний потенціал з економічної точки зору, йому немає ціни через те, що він в собі має! Економічний розвиток нашої країни неможливий без раціонального використовування природних ресурсів, без розкриття дійсного великого потенціалу природи.

В Україні постійно здійснюються заходи, спрямовані на зниження забрудненості землі, води, лісів, передбачається очистка промислових стоків, які відводяться в річки, озера, моря.

В результаті вищеописаного можна сказати що, безумовно, раціональне використовування природно - ресурсного потенціалу і своєчасне його відновлювання, використання нових, екологічних та ресурсозберігаючих технологій, підтримки виробництва державою, національної свідомості кожного громадянина, який думає і дбає за майбутнє своєї країни все це є - позитивними факторами ресурсозбереження, що впливають на підвищення рівня виробництва в Україні. Наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди. Останнім часом відокремилась і така тенденція: чим вище рівень розвитку виробництва у країні, тим менше він залежить від ресурсного фактора.



Список використаних джерел

1. Закон України «Про охорону павколишнього середовища» від 25 червня 1991р. №1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №41.

2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища. - К.: Суми, Університецька книга, 2002. - 365 с.

3. Голиков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії: підручник. - К.: Либідь, 2001. - 320 с.

4. Горленко Й.А., Руденко Л.Г., Малюк С.Н. Проблеми комплексного развития территории. - К.: Наукова думка, 2001. - 296 с.

5. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. - К.: Знання, 1998. - С. 178-215.

6. Поповкін В.Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. - К.: Наукова думка, 2002. - 210 с.

7. Ковалевський В.В., Михайлюк О.М., Семенов В.Ф. та ін. Підручник: Розміщення продуктивних сил - К.: Знання, КОО, 2000. - С. 139-179.

8. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил: Підручник / К.: Вища школа, 2000. - С. 4-10.

9. Руденко В.П. Рресурсний потенціал України. - К.: Либідь, 1999. - 150 с.

10. Трегобчук В. Ресурсне-екологічна складова національної безпеки // Економіка України. 1999. - №2. С. 4-15.

11. Дорогунцов С.І., Данилишин М.А., Чернюк Л.Г. та ін. Прогноз розвитку продуктивних сил - К.: РВПС України НАН України, 2003. - Т. 1. - 163 с.

12. Дорогунцов С.І., Данилишин Б.М., Чернюк М.І. та ін. Прогноз розвитку продуктивних сил - К.: РВПС України НАН України, 2001. - Т. 2. - 117 с.

13. Руденко В.П. Довідник з географії природно-ресурсного потенціалу України. - К.: Вища школа, 2002. - 180 с.

14. Тамбовцев Г.В. Типи впливу економіки на природу й особливості їх регулювання // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту. Сер. Географія. - Вінниця, 2002. - Вип. 4. - 118-124 с.

15. Шаблій О.І., Білецький М. І., Заставецький Б.І. Соціально-економічна географія України: Навч. посіб., Львів, видавництво ”Світ” 2000. - 679 с.



Додаток

економічний господарство соціальний

Мал. - Циркуляція пестицидів у біосфері:

Размещено на Allbest.ru