Механізми державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

РЕФЕРАТ

зі спеціальності 08.00.03 - Економіка та управління національним господарством



Зміст

інвестиційний правовий економічний стратегія

Вступ

1. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

2. Стратегії та методи державного регулювання інвестиційної діяльності. Засоби правового регулювання інвестиційної діяльності

3. Механізми державного регулювання умов інвестиційної діяльності

Висновки

Список використаної літератури і джерел



Вступ.

Розглянуто основні аспекти реалізації механізмів державного регулювання інвестиційною діяльністю в Україні. Викладено основні форми, стратегії та методи державного регулювання. Запропоновано заходи державного впливу щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Ключові слова: механізми державного регулювання, державне управління, інвестиції.

Considered based aspects of state regulation of investment activity in Ukraine. The basic forms, strategies and methods of state regulation. The basic measures of public influence to improve the investment climate in Ukraine.

Key words: mechanisms of Public regulation, Public administration, investment.

Актуальність теми. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні є важливою складовою системи державного регулювання економіки та інструментом реалізації інвестиційної політики держави. Основною проблемою державного регулювання інвестиційної діяльності є формування і підтримка на оптимальному рівні суспільно-необхідної норми нагромадження, розмір якої відповідав би реальним потребам суспільства в інвестиціях. Проблемам державного регулювання інвестиційної діяльності присвячено публікації таких вчених, як Т.В.Бова, Г.В.Абрамович, О.Д.Вовчак, Н.Жовтанецький [1-4] та ін. Так, зокрема, Т.В.Бова приділяє увагу аналізу методологічної бази досліджень державного регулювання інвестиційної діяльності [1]. Г.В.Абрамович вважає, що для пожвавлення інвестиційної діяльності першорядне значення мають такі макроекономічні умови, як зміцнення фінансового (в тому числі фондового) ринку, його орієнтація на інвестування реального сектора економіки; перетворення заощаджень населення в інвестиції; збільшення сукупного попиту; збільшення обсягу державних інвестицій і раціональне їхнє розміщення [2]. О.Д.Вовчак ґрунтовно досліджує теоретичні питання методів державного регулювання інвестиційної діяльності [2]. В публікації Н.Жовтанецького [3] наведено класифікацію інструментів макроекономічного управління інвестиційною діяльністю, де виділено групи інструментів прямого і непрямого впливу. Разом з тим, проблема формування та функціонування механізму державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні вимагає подальших досліджень.

Проведення теоретичних досліджень і обґрунтування практичного впровадження отриманих результатів неможливо без чіткого понятійного апарату. Наукова спрямованість даної роботи полягає в теоретичному визначенні поняття «механізм державного регулювання інвестиційної діяльності» та дослідженні особливостей його формування в Україні.

Метою дослідження є наукове обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Об'єкт дослідження - процес державного регулювання інвестиційної діяльності

Предмет дослідження - механізми державного регулювання інвестиційними інвестиційної діяльності в Україні

Досягнення поставленої мети потребує вирішення таких задач:

* розглянути форми державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні;

* розглянути найбільш пріоритетні напрями інвестування, що підлягають державному впливу;

* розглянути наявні методи та інструменти державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні;

* розглянути державні стратегії підтримки інвестиційної діяльності підприємств;

* обгрунтувати загальні принципи регулювання інвестиційної діяльності в України;

* запропоновано заходи державного впливу щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні;

* запропоновано класифікацію засобів державного регулювання інвестиційної діяльності за низкою критеріїв;

* розглянути механізми державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні;

* розглянуто основні напрями інвестиційної політики в Україні.



1. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні є важливою складовою системи управління економікою та інструментом реалізації інвестиційної політики держави. Головною його метою є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України.

Також державне управління інвестиційною діяльністю можна визначити як підзаконну, юридично-владну виконавчу та розпорядчу діяльність відповідних органів виконавчої влади зі здійснення покладених на них функцій управління, необхідних у процесі управління економічним розвитком країни.

Інвестиційна діяльність як у державі, так і в її регіонах є одним з основних напрямків розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарства на базі науково-технічного прогресу, що уможливлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності, а також на цій основі вирішення соціальних проблем (будівництво житла, об'єктів соціально-побутового призначення, комунального господарства тощо).

Однією з проблем в інвестиційній сфері України та її регіонів є недостатність фінансових ресурсів і незначні можливості їх залучення. Так, за рахунок державного та місцевих бюджетів за дев'ять місяців 2013 р. освоєно лише 8,7 % інвестицій в основний капітал. Головним же джерелом фінансування інвестицій в основний капітал, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств та організацій (за їхній рахунок освоєно 59,0 % капіталовкладень). Через нерідко непродуману фінансову політику в регіонах практично втрачено кошти приватних та інституційних інвесторів: ні домогосподарства, ні вітчизняні, ні іноземні інвестори - юридичні особи не поспішають вкладати свої кошти в реальну економіку [8, с. 306].

Тому важливо охарактеризувати стратегії і визначити основні засоби, методи, принципи та напрямки державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні з метою закладення підвалин економічного зростання.

Для визначення ролі держави в управлінні інвестиційною діяльністю, в першу чергу, необхідно визначитись, що собою являє державне регулювання.

Отже, державне регулювання - це сукупність інструментів, за допомогою яких відповідні органи держави на базі законодавства та в межах своєї компетенції здійснюють вплив на процес функціонування тієї чи іншої сфери суспільного життя.

Основне завдання державного регулювання полягає не у скасуванні принципів і механізмів ринкового регулювання, а в тому, аби сприяти створенню сприятливих умов для активації діяльності господарюючих суб'єктів на основі ринкового механізму [12].

Упровадження ринкових реформ потребує значної фінансової підтримки з боку держави, але її внутрішні джерела дуже обмежені і використовуються переважно для підтримки життєво важливих сфер економіки, тому велика увага приділяється пошуку додаткових джерел фінансування, розвитку народного господарства, серед яких велике значення відіграють іноземні інвестиції. Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність (рис. 1) [2, с. 327].

Прямий вплив держави полягає в тому, що держава може виступати в ролі інвестора й приймати на себе функції фінансування галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер й, відповідно до діючого законодавства, може бути вироблена тільки на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких не буде проводитися найближчим часом.



Рис.1. Важелі державного впливу на інвестиційний клімат

Держава може також фінансувати розвиток виробництв, доцільність яких диктується ринковою кон'юнктурою, з метою одержання доходів у майбутньому й використання їх для розширеного відтворення й соціального захисту населення. Державне фінансування збиткового виробництва з метою його штучної підтримки, що супроводжується перекладом грошей з ефективного виробництва, являє собою одну з форм прямого впливу. Однак, це надзвичайний захід, використання якої перешкоджає розвитку конкуренції, знижує ефективність господарювання, стримує інвестиційну активність.

Держава здійснює прямий вплив на інвестиційну діяльність через державні підприємства. Державні інвестиційні вкладення можуть здійснюватися й на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи іноземних шляхом створення акціонерних товариств із участь на паях держави.

Цілі створення акціонерних товариств із частковою державною участю такі:

- стимулювання росту ефективності господарської діяльності підприємств і поліпшення їхнього фінансового становища;

- сприяння структурній й інноваційній перебудові виробництв;

- стимулювання інвестиційної й інноваційної активності;

- підготовка підприємств до ефективної подальшої приватизації;

- відбір і навчання підприємницьких і менеджерських кадрів для господарюючих суб'єктів.

Підприємства з державною участю на паях можна класифікувати, розділивши їх, з урахуванням розміру державної частки в статутному капіталі, на три основні групи:

1. Підприємства, в яких державі належить контрольний пакет акцій. У цьому випадку держава найбільш активно втручається у функціонування підприємства, в особі своїх представників присутня на всіх рівнях управління.

2. Підприємства, в яких державі належить понад 10% акцій. Тут представник держави бере участь у визначенні стратегії розвитку підприємства, але не втручається в деталі управління.

3. Підприємства з незначним державним пакетом акцій. Управління таким пакетом не вимагає спеціального механізму, тому що частка держави у фінансуванні невелика.

Управління державними інвестиціями здійснюється центральними й місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню коштів з державних джерел фінансування.

Головними коштами мобілізації грошових ресурсів для забезпечення державної інвестиційної діяльності є бюджет, сформований за рахунок податків.

У сучасних умовах можна виділити такі найбільш пріоритетні напрями інвестування, що підлягають державному впливу:

- виробництва, орієнтовані на випуск імпортозамінної продукції;

- виробництва, орієнтовані на випуск конкурентоздатної продукції;

- виробництва, на продукцію яких, відповідно до прогнозних оцінок, протягом тривалого часу буде зберігатися підвищений попит;

- підприємства, що освоюють випуск нової продукції або продукції вищої якості; виробнича й соціальна інфраструктура.

Основними формами непрямого регулювання державою інвестиційної діяльності є:

І) бюджетно-податкова політика держави, спрямована перш за все на систему заходів, пов'язаних із перерозподілом доходів підприємств і громадян країни, з метою оптимального формування дохідної частини бюджету й збереження у підприємств ринкових стимулів до інвестиційної діяльності та одержання прибутків. Оскільки бюджет складається з доходної та витратної частини, то і бюджетні методи регулювання інвестиційної діяльності можна розділити за двома напрямами: податкова політика держави та державне управління видатковою частиною бюджету; 2) податкова політика держави вважається одним із найвагоміших напрямків регулювання інвестиційної діяльності. Важлива роль в активізації інвестиційної діяльності засобами податкової політики належить загальному рівню оподаткування та ставкам окремих податків, які формують обсяги прибутків господарюючих суб'єктів. Стратегічною метою податкової політики є створення стабільної податкової системи, яка забезпечувала б достатній обсяг надходжень до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки, створення умов для подальшого інтегрування України до світової економіки;

3) державне управління видатковою частиною бюджету є дієвим механізмом або засобом впливу на економічне зростання й підвищення інвестиційної активності. Бюджетне регулювання інвестицій здійснюється переважно через: визначення обсягів бюджетного фінансування та кредитування для пріоритетних галузей економіки; державні контракти, за допомогою яких можна регулювати інвестиційну активність підприємств недержавної форми власності, продукція яких є важливою необхідністю для державного споживання;

4) значний вплив на рівень інвестиційної активності має грошово-кредитна політика держави, яка проводиться НБУ і в рамках якої можуть застосовуватися інструменти прямого державного регулювання. У цьому випадку об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає НБУ, який здійснює грошову емісію та за допомогою арсеналу засобів впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування;

5) значний вплив на рівень інвестиційної активності в Україні має й амортизаційна політика, яка повинна бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів;

6) для активного економічного зростання та підвищення інвестиційної активності важливе значення мають також державне регулювання фондового ринку, інноваційна політика держави та політика заохочення іноземних інвестицій в економіку країни.

Перелік і вплив засобів державного регулювання на інвестиційну діяльність можна продовжити й за іншими напрямами. Зокрема, актуальними сьогодні є:

а) проведення єдиної державної регулятивної політики у сфері підприємництва, спрямованої на досягнення оптимального рівня регулювання державою підприємницької діяльності, визначення правових засад державної підтримки малого підприємництва, регулювання процедури ліцензування та перегляду нормативно-правових актів із регулювання підприємницької діяльності в окремих секторах економіки з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності суб'єктів господарської діяльності;

б) державна політика у сфері приватизації, яка спрямовується на: інвестиційну та інноваційну приватизацію великих підприємств та підприємств-монополістів за окремими планами шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне та технологічне оновлення підприємств за рахунок частини коштів, що надійдуть від приватизації;

в) державна аграрна політика, основним завданням якої є утвердження повноцінного ринку землі, сучасних земельно-орендних та іпотечних відносин, запровадження економічних стимулів раціонального використання та охорони земель, застосування дозволених нормами СОТ механізмів захисту національного аграрного ринку.

2. Стратегії та методи державного регулювання інвестиційної діяльності. Засоби правового регулювання інвестиційної діяльності

У світовій практиці за рівнем і формам підтримки інвестиційної діяльності з боку держави прийнято виділяти: державні стратегії активного втручання; децентралізованого регулювання; змішані. При цьому використовуються специфічні методи державного забезпечення інвестиційної діяльності: методи створення інвестиційного клімату, а також методи стимулювання попиту і пропозиції на інвестиції (рис. 2). Стратегія активного втручання в інвестиційну діяльність передбачає визнання державою інвестиційної діяльності переважаючим фактором економічного зростання економіки різних країн та забезпечує провідну роль у визначенні масштабів, термінів і пріоритетів інноваційного розвитку. При цьому держава не тільки опосередковано бере участь у реалізації інвестиційних програм, але й сприяє активному їх фінансовому забезпеченню. Крім того активне втручання держави спостерігається у наданні суттєвих пільг як підприємницьким структурам, так і вищим освітнім закладам, котрі самостійно виконують НДДКР (Японія).

Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет.

Стратегія децентралізованого регулювання характеризується більш опосередкованою участю держави в інвестиційному розвитку окремих організацій та суб'єктів господарювання. Це означає менший ступінь централізації управління інвестиційними процесами з боку держави. Держава реалізує свою інвестиційну політику шляхом створення нововведень у державному секторі. З метою створення початкового попиту на нововведення державою виділяються відповідні ресурси. Для впровадження цієї стратегії передбачаються податкові пільги та інші преференції щодо інвестиційної діяльності.



Рис.2. Стратегії та методи державного регулювання інвестиційної діяльності

У стратегії децентралізованого регулювання ініціатива переходить до суб'єктів господарювання. Держава використовує податкові та інші стимули для інвестиційного розвитку та створює сприятливі правові, інвестиційні, техніко-економічні умови для цієї діяльності. Найбільше розповсюдження стратегія отримала у США, Великобританії та інших країнах.

Змішана стратегія розповсюджена у країнах із потужним державним сектором, відносно якого держава проводить активну інвестиційну політику, пряме та непряме регулювання. Що стосується приватного сектора, то переважаючою виступає стратегія децентралізованого регулювання. Ця стратегія використовується у Франції, Швеції [4, с. 2].

В Україні спостерігаються окремі риси кожної із наведених стратегій, але в чистому вигляді не можна з певним ступенем достовірності стверджувати про домінування якої-небудь із наведених стратегій.

Держава здійснює управління інвестиційною діяльністю шляхом реалізації інвестиційної політики, котра базується на законодавчих, нормативних актах й заходах, сприяючих створенню позитивного інвестиційного клімату у країні. Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій.

Під інвестиційним кліматом розуміється сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, організаційно-правових, природних факторів, властивих тій чи іншій країні, регіону, який визначає вибір інвесторів відносно місця, часу і форми вкладення коштів. Інвестиційний клімат складається під впливом незалежних від конкретного підприємства процесів і суттєво впливає на інвестиційну поведінку.

До значущих факторів, які визначають інвестиційний клімат, відносяться: передбачуваний темп інфляції і ставка процента на ринку, а також ризики, пов'язані із законодавчими регуляторними і податковими нормами.

Заходами щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні мають бути:

- лібералізація зовнішньої торгівлі та руху іноземного капіталу;

- модернізація митної і транспортної політики;

- запровадження прозорої процедури сертифікації імпортних товарів;

- приведення законодавства щодо українського страхового ринку у відповідність до європейських і світових стандартів;

- подальший розвиток можливостей фінансового сектору;

- стимулювання інвестиційної діяльності шляхом введення пільгового оподаткування;

- введення в господарський облік додаткових національно доступних інвестиційних ресурсів;

- подальша лібералізація та дерегулювання підприємницької діяльності;

- створення системи партнерської взаємодії органів влади та бізнесу, стабілізація законодавчого середовища та “правил гри” для бізнесу;

- удосконалення корпоративного та державного управління, зниження політичних ризиків, розроблення на рівні держави концепції інноваційного розвитку країни на середньо- і довгострокову перспективу;

- підвищення рівня інформованості потенційних інвесторів щодо ринкової кон'юнктури [9, с. 15].

Сьогодні законодавчо-правова база щодо регулювання інвестицій нараховує більше ніж 100 різних нормативних документів (законів, указів, постанов, декретів, інструкцій тощо), серед них слід насамперед відзначити Закони України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про лізинг”, “Про інноваційну діяльність”, “Про цінні папери та фондовий ринок”, які створюють правову основу інвестиційної діяльності. Окремі положення яких є неоднозначними і суперечливими, а зміни і доповнення до цієї бази нерідко погіршують умови діяльності іноземних інвесторів. Незважаючи на значну кількість нормативних актів, недосконалість законодавства сьогодні є однією з основних причин, які гальмують розвиток інвестиційної діяльності.

Згідно зі ч. 3 ст. 12 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється за допомогою таких адміністративно-правових засобів: подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; установлення державних норм та стандартів; застосування заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції; роздержавлення і приватизації власності; визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; політики ціноутворення; проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва; інших заходів.

З метою як найповнішого дослідження регуляторних можливостей держави в інвестиційній сфері пропонуємо класифікувати засоби державного регулювання інвестиційної діяльності за низкою критеріїв.

За формами державного регулювання, в рамках яких застосовуються засоби, слід виділяти:

- засоби встановлення умов здійснення інвестиційної діяльності;

- засоби нагляду/контролю в інвестиційній сфері;

- гарантії прав та законних інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності.

За роллю в механізмі правового регулювання засоби поділяються на:

- стимулюючі;

- обмежувальні;

- нейтральні.

За визначенням А. Малька, правовий стимул є правовим спонуканням до законослухняного діяння, що створює для задоволення власних інтересів суб'єкта режим сприяння. Правове ж обмеження є правовим стримуванням протизаконного діяння, що створює умови для задоволення інтересів контрсуб'єкта та суспільних інтересів щодо охорони і захисту; це встановлені в праві межі, в яких особи повинні діяти. Автор вказує, що категорії стимулу та обмеження - кібернетичні, а дихотомія “стимул - обмеження” має не тільки загальнонауковий статус, а й притаманні масовій свідомості та повсякденній поведінці (“пряник та кнут”) [6, с. 71-72].

Крім того, значна частина правових приписів взагалі не має ознак стимулів або обмежень, тобто є нейтральними щодо інтересів суб'єктів, яких вони стосуються.

Прикладами можуть слугувати такі засоби правового регулювання інвестиційної діяльності як державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва або державна реєстрація іноземних інвестицій. Зрозуміло, що в разі неадекватності, незбалансованості, непрозорості реєстраційних та дозвільних процедур вони дефакто виступатимуть обмеженнями відповідної діяльності, однак такий вплив не матиме нічого спільного з задекларованими цілями цих заходів.

За характером впливу на поведінку суб'єктів інвестиційної діяльності розрізняють:

- засоби команди-контролю;

- заохочувальні засоби;

- засоби ринкового впливу.

Засоби команди-контролю являють собою встановлення стандартів поведінки, недотримання яких тягне за собою застосування санкцій. Такі засоби мають свої переваги, до яких належать: можливість швидкого впровадження; чітке визначення неприйнятної поведінки; демонстрація політичної рішучості суб'єкта регулювання; та недоліки: небезпека виникнення “регуляторної пастки” - тісний зв'язок між суб'єктом та адресатом регулювання може призводити до того, що суб'єкт регулювання починає діяти в інтересах адресата, а не в публічних інтересах; легалізм - складність, негнучкість і надмірна обтяжливість встановлюваних правил; складність визначення належних стандартів поведінки.

Заохочувальні засоби мають на меті модифікування поведінки адресатів регулювання шляхом зміни граничних витрат або граничних вигод, пов'язаних з певними рішеннями або діяльністю. Перевагами таких засобів є: низька дискреція суб'єкта регулювання; можливість вибору варіантів поведінки адресатами регулювання; низькі витрати впровадження; заохочення технологічних інновацій. Недоліками є: ймовірність створення складних і негнучких правил; презюмування економічної раціональності, яка не завжди має місце; складність прогнозування наслідків регулювання.

Різновидом заохочувальних засобів є засоби, пов'язані з результативністю господарювання. Тут заохочення пов'язуються з отриманими результатами без надання чітких вказівок щодо того, яким чином ці результати мають бути отримані.

До засобів ринкового впливу належать засоби конкуренційного регулювання, укладання договорів з приватними партнерами на конкурсній основі, продаж ліцензій і квот на викиди шкідливих речовин, вимоги щодо розкриття інформації. Перевагами таких засобів є реагування підприємств на вимоги ринку, а не бюрократів; гнучкість низькі витрати впровадження. А недоліки - це непевність і трансакційні витрати, пов'язані із застосуванням; можливість створення бар'єрів для доступу на ринок; залежність від прозорості і надійності інформації.

За структурою уявляється необхідним поділяти засоби на дискретні та комплексні.

Дискретні засоби є відносно самостійними в механізмі правового регулювання, застосування кожного окремого засобу має власний регуляторний ефект, кожен засіб повинен піддаватися аналізу з точки зору співвідношення втрат і вигод від його застосування.

Комплексні засоби мають складну структуру - можуть бути розкладені на кілька окремих засобів, однак регуляторний ефект досягається внаслідок застосування усіх складових у їх взаємозв'язку. Прикладом комплексного засобу є спеціальний режим господарської/інвестиційної діяльності, який являє собою правовий режим, що визначає особливий порядок організації і здійснення господарської діяльності на певній території, у певній галузі економіки, який відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством та запроваджується державою у певних цілях для забезпечення розумного поєднання публічних та приватних інтересів шляхом встановлення обмежень та/або заохочень для суб'єктів господарювання.

Комплексний засіб повинен розглядатися як єдине ціле і для цілей аналізу з точки зору співвідношення втрат і вигод від його застосування.

За рівнем застосування можна виділити: засоби макрорівня; засоби мікрорівня.

Засоби макрорівня слугують державному регулюванню інвестиційної діяльності в межах країни, регіонів, галузей народного господарства (державні програми, визначення пріоритетних напрямів інвестиційної/інноваційної діяльності, засоби конкуренційного регулювання тощо).

Засоби мікрорівня спрямовані на модифікування параметрів господарської діяльності окремих суб'єктів інвестиційної діяльності (регулювання умов інвестиційних договорів, державна підтримка на адресній основі та ін.).

За стадіями інвестиційного процесу виділяємо засоби, які застосовуються:

- на передінвестиційній стадії;

- на стадії інвестування;

- на експлуатаційній стадії [10].

Також відповідно до зазначеного Закону державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється в таких формах: пряме управління державними інвестиціями; регулювання умов здійснення інвестиційної діяльності, що включає організаційно-правові, економічні, грошово-кредитні методи; контроль за законністю здійснення інвестицій усіма учасниками інвестиційної діяльності.

Варто зазначити, що державне пряме регулювання інвестиційних процесів включає: прогнозування і планування обсягу державних інвестицій; визначення умов і виконання конкретних дій щодо державного інвестування; розміщення державних замовлень та контроль за їх виконанням.

3. Механізми державного регулювання умов інвестиційної діяльності

Держава, як суб'єкт ринкових відносин, повинна нести певну відповідальність за організацію інвестиційного процесу. В ринковій економіці вирішальною умовою розвитку і забезпечення життєздатності підприємств будь-якого профілю є ефективність вкладення капіталу в той чи інший інвестиційний проект. Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності [5]. В той же час, державні методи регулювання умов інвестиційної діяльності можна поділити на такі групи: організаційно-правові, економічні та грошово-кредитні методи [2].

Організаційно-правові методи регулювання умов здійснення інвестиційної діяльності охоплюють: розроблення відповідного нормативного законодавства; розробку державних норм та стандартів в інвестиційній сфері; ліцензування інвестиційної діяльності; державну експертизу державних програм і проектів; антимонопольні заходи; приватизацію і роздержавлення; умови використання землі та інших природних ресурсів.

Створення правової основи функціонування суб'єктів інвестиційної діяльності є однією з найважливіших економічних функцій держави в ринковій економіці. Формування правової бази передбачає прийняття законів і правил, що регулюють економічну діяльність суб'єктів інвестування, а також контроль за їх виконанням. На даний час нормативно-правова база щодо регулювання інвестицій нараховує більше 100 різного роду нормативних документів (законів, указів, постанов, інструкцій тощо), серед яких основними є закони України: «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р., «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р., «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р., «Про інститути спільного інвестування» від 15.03.2001 р. та ін. Провідною метою інвестиційного законодавства є створення правового середовища, сприятливого для успішної інвестиційної діяльності. Однак, незважаючи на значну кількість нормативних актів, недосконалість та нестабільність вітчизняного законодавства сьогодні є однією з основних причин, які гальмують розвиток інвестиційної діяльності в Україні. Наприклад, в один лише закон про ПДВ внесено близько 650 змін за весь період його існування.

Економічні методи регулювання умов здійснення інвестиційної діяльності включають: податковий механізм, амортизаційну політику, систему ціноутворення, надання фінансової допомоги [2, с. 108-114].

В системі економічних методів державного регулювання інвестиційної діяльності чільне місце відведено системі оподаткування. Розмір податкового навантаження суттєво впливає на формування власних капіталів інвесторів. Тому зменшення податкового навантаження стимулюватиме розвиток інвестиційної діяльності за рахунок збереження прибутків і формування довгострокових фінансових ресурсів для інвестиційних операцій.

Основними інструментами грошово-кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є: встановлення нормативів обов'язкових резервів, які зобов'язані створювати банки для покриття ризиків, тим самим сприяючи активному використанню коштів для кредитування та інвестування; операції на відкритому ринку з державними цінними паперами; політика облікової ставки НБУ, за якою він продає кредитні ресурси банкам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій [11].

Встановлення обов'язкових нормативів передбачає резервування банками в обов'язковому порядку певної частини коштів від залучених вкладів. Ці кошти не можуть бути використані ними для кредитування. Для цієї мети використовують резервну норму - це обов'язковий резерв коштів банків щодо суми належних їм вкладів. Змінюючи розмір резервної норми, НБУ впливає на обсяг пропозиції грошей. Підвищення резервної норми означає обмеження грошової пропозиції, і, як наслідок, зменшення здатності банків створювати нові гроші шляхом кредитування, а зниження її призводить до розширення грошової пропозиції, а, отже, збільшення такої здатності.

Іншим не менш важливим інструментом державної грошово-кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є проведення операцій на відкритому ринку з державними цінними паперами. Держава в економіці виступає в ролі продавця і покупця цінних паперів. Операціями на відкритому ринку є операції держави з купівлі-продажу своїх цінних паперів, здійснювані з юридичними та фізичними особами. Основним об'єктом купівлі-продажу в цих операціях виступають державні облігації. Коли держава купує цінні папери у банків, підприємств і населення, вона здійснює грошові виплати і, тим самим, збільшує пропозицію грошей. У банків, зокрема, збільшуються кредитні ресурси і зростає потенціал кредитування. Якщо ж держава здійснює продаж цінних паперів, то це призводить до зменшення грошової пропозиції, а у банків знижується потенціал кредитування.

Надзвичайно важливим фактором, який впливає на активність інвестиційної діяльності, є політика облікової ставки. Облікова ставка - це процентна ставка за позичками, що надаються з боку НБУ комерційним банкам. Змінюючи облікову ставку, НБУ справляє певний вплив на процеси, що відбуваються в економіці. Підвищення облікової ставки стимулює скорочення позичок, у результаті чого відбувається зменшення грошової пропозиції. Одночасно це виступає стримувальним чинником інфляції. І навпаки, зниження облікової ставки робить кредитні гроші НБУ доступнішими для банків, що призводить до зростання грошової пропозиції, яка, в свою чергу, може стати стимулом підвищення ділової активності, створення нових робочих місць тощо.

Залежно від цілей, на які орієнтована кредитно-інвестиційна політика, а також від порядку використання інструментів регулювання, розрізняють рестриктивну та експансивну кредитно-інвестиційну політику. Рестриктивна кредитно-інвестиційна політика («політика дорогих грошей») проводиться з метою зменшення інвестиційної активності економічних суб'єктів шляхом обмеження пропозиції грошей і націлена на стримування інфляції. Подорожчання кредитних ресурсів змушує інвесторів вкладати кошти тільки в найбільш ефективні, прибуткові проекти, сприяє росту державних інвестицій, залученню коштів на депозити фінансово-кредитних установ. Експансивна кредитно- інвестиційна політика («політика дешевих грошей») проводиться з метою розширення інвестиційної активності шляхом збільшення пропозиції грошей і націлена на стимулювання зростання виробництва й зайнятості. Кредитна експансія передбачає інтенсивне розширення кредитних операцій з метою отримання прибутку. Вона включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їх облікові операції, зміну норм обов'язкових резервів кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, скасування кількісних обмежень на кредити.

З метою уповільнення темпів інфляції 13.11.2014 р. рівень облікової ставки НБУ було підвищено з 12,5 до 14%. Підвищуючи рівень облікової ставки, НБУ проводить політику кредитної рестрикції, спонукаючи кредитні установи скорочувати кредитну активність. Це веде до підвищення процентних ставок та відповідно до зниження інвестиційної активності. Ставка рефінансування в Україні все ще залишається досить високою порівняно з Європою та США: у CША вона становить 0,25%, у зоні євро - 1%, у Польщі - 3,5% [7].

В сучасних умовах обмеженості вітчизняних фінансових ресурсів особливо важливого значення набуває механізм залучення іноземних інвестицій. З цією метою в Україні створено систему державних гарантій захисту іноземних інвестицій, яка передбачає: встановлення правового режиму інвестиційної діяльності; гарантії у разі зміни законодавства; гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб; компенсацію і відшкодування збитків іноземним інвесторам; гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності; гарантії переказу прибутків, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Однак, незважаючи на вищезазначені гарантії, в сучасних умовах очікувати великого припливу іноземного капіталу в Україну не доводиться, оскільки інвестиційний клімат залишається несприятливим. Основними перешкодами для іноземних інвестицій в Україну є: нестабільне та надмірне державне регулювання; нечітка правова система; мінливість політичного та економічного середовища; корупція; великий податковий тягар; низький рівень доходів громадян; труднощі в спілкуванні з урядом та приватизаційними органами; відсутність матеріальної інфраструктури; проблеми виходу на внутрішній та зовнішній ринки тощо.

Щодо принципів управління інвестиційною діяльністю, то це об'єктивні закономірності правильної організації та здійснення державою функцій управління, спрямованих на забезпечення ефективного залучення та використання інвестицій.

За змістом принципи державного управління інвестиційною діяльністю можна розділити на соціально-політичні, організаційні та спеціальні.

Державне управління інвестиційною діяльністю має базуватися на таких спеціальних принципах:

- взаємної відповідальності інвесторів і держави;

- дотримання основних прав і свобод інвесторів;

- юридичної відповідальності інвесторів за порушення вимог законодавства України або міжнародних договорів;

- послідовної децентралізації інвестиційного процесу та розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

- залучення іноземних інвестицій переважно для реалізації державних пріоритетних програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки та надання переваги завершенню раніше розпочатих будівництв, технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств; - вдосконалення законодавства про інвестиційну діяльність [7, с. 108].

Також потрібно звернути увагу, що Україні для створення оточення, яке сприяло б прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Привабливе правове оточення повинно відповідати трьом умовам: по-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів; по-друге, інвестори мають бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найдосконаліше законодавство не має ніякої цінності, якщо не впроваджується на практиці. З цього випливає, що інвестори зацікавлені також у реалізації законодавства - дієздатності судової системи та юридичних процедур; по-третє, інвестори потребують стабільності та передбаченості системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів. Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство стосовно іноземних інвестицій тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично немає єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжних інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами [3].

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства. Разом з цим інвестиційна політика має бути спрямована на усунення перешкод і запровадження стимулів для інвестування, захисту прав інвесторів.

Отже, механізм державного регулювання інвестиційної діяльності - це система організаційно-правових, економічних, грошово-кредитних та регулюючих державних заходів, які впливають на здійснення інвестиційної діяльності в країні з метою досягнення очікуваних економічних, соціальних та інших результатів. Серед організаційно-правових методів державного регулювання інвестиційної діяльності основними є: розробка відповідної законодавчої бази; розробка державних норм та стандартів в інвестиційній сфері; ліцензування інвестиційної діяльності. В системі економічних методів державного регулювання інвестиційної діяльності чільне місце відведено системі оподаткування. Основними інструментами державної грошово-кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є: встановлення нормативів обов'язкових резервів, які зобов'язані створювати банки для покриття ризиків; операції на відкритому ринку з державними цінними паперами; політика облікової ставки НБУ. Окремо потрібно виділити систему державних гарантій захисту іноземних інвестицій, яка передбачає: встановлення правового режиму інвестиційної діяльності; гарантії у разі зміни законодавства; гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб; компенсацію і відшкодування збитків іноземним інвесторам; гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності; гарантії переказу прибутків, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Проте, незважаючи на вищезазначені гарантії, обсяги залучення іноземних інвестицій є досить незначними внаслідок несприятливого інвестиційного клімату в Україні. Тому найближчим часом на державному рівні необхідно провести ряд організованих заходів із залучення іноземного інвестора в економіку України.

Основними напрямами інвестиційної політики в Україні мають бути:

- послідовне зниження регуляторного тиску на інвесторів і відсутність диверсифікованих джерел інвестицій, нерівномірність їх розподілу між регіонами;

- зростання динаміки інвестування не лише в галузі зі швидким обігом капіталу, а й у високотехнологічні або стратегічно важливі для держави сфери; - зниження соціального напруження, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери;

- скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, передусім з власних коштів підприємств;

- залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості, агропромислового комплексу;

- створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю [5, c. 19].

Кабінет Міністрів України 2 лютого 2011 р. N 389 схвалив Програму розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні, завданням якої є створення сприятливих умов для залучення інвестицій з метою забезпечення розвитку базових галузей економіки та інноваційної інфраструктури, підвищення ефективності механізму надання державної підтримки, збільшення обсягу інвестицій, кредитування економіки, державних капітальних вкладень та забезпечення їх концентрації на модернізації виробництва, впровадження високих технологій. Реалізація активної державної політики сприятиме збалансованому розвитку державного та приватного сектора, концентрація зусиль на пріоритетах розвитку, підвищення привабливості об'єктів інвестування, створенню умов як для прямої участі держави в інвестуванні, так і непрямої шляхом стимулювання залучення інвестицій.



Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що державне регулювання інвестиційної діяльності - це складова державного управління економікою, що полягає в підтримці інвестиційної діяльності з боку держави, що здійснюється шляхом прямої участі держави в інвестиційній діяльності та через створення сприятливих умов для її розвитку.

Державі необхідно впливати на подальшу активізацію інвестиційних процесів, створюючи пільги та знімаючи обмеження щодо діяльності іноземних інвесторів, вдосконалюючи нормативно-правову базу, забезпечуючи належні умови для підприємств з іноземними інвестиціями, сприяючи процесу приватизації, дотримуючи курсу євро-інтеграції, ефективно вивчаючи та впроваджуючи передовий досвід у сфері інвестування, налагоджуючи сприятливе середовище для прибуткового функціонування капіталів у державі, причому однаковою мірою як для вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Інвестиційна політика повинна сприяти вирішенню таких питань: інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки; збільшення обсягу інвестиційних ресурсів за рахунок всіх джерел та їх ефективне використання; визначення пріоритетних напрямів та забезпечення ефективного використання капіталовкладень. Для покращення інвестиційного клімату в Україні необхідно зробити все можливе, щоб зарубіжні інвестори не боялися вкладати кошти в економіку нашої країни, зокрема, чітко визначити пріоритети розвитку на довготерміновий період, забезпечити систему узгодженості і стабільність законодавчої бази, особливо з формування і функціонування спеціальних економічних зон, територій пріоритетного розвитку; зменшити податковий тиск на підприємства, які вкладають ресурси в інвестиційний розвиток; створити однакові умови конкурентної боротьби; спрямовувати інвестиції у пріоритетні, з погляду ефективності, проекти; надати урядові гарантії інвесторам і закріпити їх на законодавчому рівні; забезпечити мінімізацію інвестиційних ризиків.

Основними пріоритетними напрямами розвитку іноземного інвестування мають стати: стабілізація політичної ситуації в Україні, формування стабільного законодавчого середовища для підприємництва; розвиток внутрішнього інформаційного забезпечення іноземних інвесторів з боку держави, розвиток інформаційного забезпечення інвесторів за кордоном стосовно розміщення українських інвестиційних проектів і програм; створення інфраструктури для організаційної та правової підтримки інвестиційної діяльності; здійснення рекламної компанії, випуск спеціалізованих інформаційних бюлетенів. У зв'язку з цим доцільно створити організації, що будуть розробляти та проводити експертизи проектів підприємств; страхові компанії, що здійснюватимуть страхування комерційних і некомерційних ризиків при реалізації виробничих проектів; інформаційно-консалтингові фірми, інвестиційні фонди. Зниження податкового навантаження сприятиме підвищенню формування сприятливого інвестиційного клімату для розширення залучення інвестицій та подальшого розвитку економіки України, тим самим сприяючи збільшенню ВВП.



Список використаної літератури і джерел

1. Про інвестиційну діяльність : Закон України від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII. - Режим доступу : http:rada.gov.ua.

2. Вовчак О. Д. Інвестування : навч. посіб. / О. Д. Вовчак ; заг. ред. О. Д. Вовчак. - Львів : Новий Світ - 2000, 2008. - 544 с.

3. Гераймович В. Л. Проблеми державного регулювання інвестиційного процесу в Україні / В. Л. Гераймович. - 2011. - Режим доступу : www.nbuv.gov.ua.

4. Денисенко М. П. Державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні / М. П. Денисенко, Т. Є. Денисенко // Вісник ЖДТУ. - 2010. - № 1 (51).

5. Іваноньків О. О. Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні та перспективного прямого іноземного інвестування / О. О. Іваноньків. - Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 11 (77). - С. 12-17.

6. Малько А. Правовые стимулы и ограничения: двоичность информации как метод анализа / А. Малько // Общественные науки и современность. - 1994. - № 5. - С. 67-76.

7. Медвідь Я. Ф. Державне управління інвестиційною діяльністю в Україні / Я. Ф. Медвідь, Я. І. Ніколаєва // Наукові праці МАУП. - К., 2011. - № 1 (28). - С. 107-112.

8. Палка І. М. Роль державного регулювання інвестиційної активності в системі управління економікою / І. М. Палка // Інноваційна економіка. - 2012. - № 3 (29).

9. Парцхаладзе Л. Інвестиційний клімат України: глобальне потепління / Л. Парцхаладзе // Дзеркало тижня. - 2004. - № 29. - С. 15.

10. Поєдинок В. В. Форми та засоби державного регулювання інвестиційної діяльності / В. В. Поєдинок . - 2010. - Режим доступу : http//www.nbuv.gov.ua.

11. Савіцька О. П. Державне регулювання інвестиційних процесів в Україні / О. П. Савіцька, Н. В. Савіцька. - 2011. - Режим доступу : http//www.nbuv.gov.ua.

12. Чернуха М. М. Особливості становлення та розвитку адміністративно- правового регулювання інвестиційною діяльністю в Україні / М. М. Чернуха. - 2011. - Режим доступу : http:www.nbuv.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru