Міграція населення і трудових ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Економічні ефекти міграції робочої сили

З теоретичної точки зору, доходи країни-експортера робочої сили далеко не обмежуються грошовими переказами емігрантів з-за кордону, хоча вони і складають їх основну частку. У числі інших доходів, які збільшують сукупний ВВП і сприятливо позначаються на платіжному балансі, - податки, що накладаються на фірми з працевлаштування за кордоном, прямі і портфельні інвестиції емігрантів в економіку рідної країни, скорочення соціальних витрат (на навчання, охорону здоров'я тощо), які покриваються для емігрантів іншими країнами. Повертаючись на батьківщину, мігранти, за оцінками, привозять з собою ще стільки ж накопичень, скільки ними було переведено через банки. Більше того, набувши досвіду роботи за кордоном і підвищивши свою кваліфікацію, мігранти привозять цей досвід додому, в результаті чого країна безкоштовно отримує додатково кваліфіковану робочу силу.

Еміграція робить досить відчутний позитивний вплив на економіку трудонадлишкових країн, оскільки від'їзд працівників за кордон скорочує масштаби безробіття. Так, в 70-егг. ХХ ст. єгипетський уряд, приймаючи програми боротьби з безробіттям, спеціально закладало в них стимулювання еміграції до країн Перської затоки. У Пуерто-Ріко закон про мінімальну зарплату виходив з того, що, щонайменше, третина робочої сили переїде в США. міграція робочий зарплата населення

"Витік мізків" є серйозною проблемою для більшості країн, що розвиваються, особливо в Африці (Малаві, Судан, Заїр, Замбія). Однак "витік мізків" в більшості випадків припиняється, коли економічне становище країни поліпшується. Так, індійські вчені, які повернулися на батьківщину після того, як вони кілька років попрацювали у високотехнологічних американських корпораціях в районі Силіконової долини, сприяли розвитку індійських фірм, що спеціалізуються на створенні нових комп'ютерних програм.

Економічні ефекти імміграції найчастіше спрощено описуються як негативні, оскільки робітники, які приїжджають з-за кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак, відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання та навички. США, Канада і Австралія - країни, що виникли в результаті імміграції. Часто іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії та Малайзії, підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські та ліванські бізнесмени в Африці, йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більш того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все одно немає претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини та Північної Африки становлять 60-80% імміграції у ФРН і Франції. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більш того, в деяких регіонах є дають експортний дохід країні галузі виробництва, які не вижили б без іммігрантів. Такі гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській Республіці, Малайзії та Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.

Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативні наслідки імміграції, які в розвинених країнах пов'язані, перш за все, зі зниженням в результаті припливу іммігрантів реальної зарплати некваліфікованої робочої сили.

2. Міграція населення

Одним із проявів інтернаціоналізації та демократизації господарського і соціально-культурного життя людства, а також наслідків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень між народами та країнами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих є великомасштабні внутрішньодержавні та міждержавні переміщення населення і трудових ресурсів у різних формах. Це і добровільні мігранти, що користуються правами та можливостями, наданими їм світовою цивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання та роботи, біженці і вимушені мігранти, що залишають отчий дах не за своєю волею, а під тиском обставин. Масштаби потоків і драматизм положення таких мігрантів в окремі історичні періоди та роки перетворюються в глобальні проблеми. їх розв'язання вимагає широкого міжнародного співробітництва.

Міжнародний поділ праці як вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах, передбачає наявність у різних країнах трудових ресурсів різного обсягу та кваліфікаційного складу. Широке трактування міжнародного поділу праці як відокремлення окремих видів людської діяльності необов'язково має на увазі його наступну кооперацію, засновану на міжнародному поділі праці, стійкому обміні між країнами продуктами, виробленими ними з найбільшою економічною ефективністю. Але якщо така кооперація здійснюється, то відбуватися вона може в двох "формах: міжнародного обміну товарами (міжнародної торгівлі), виробленими на основі поділу праці, або на основі міждержавного переміщення самої праці - міжнародної трудової міграції.

Міждержавна міграція населення та трудових ресурсів виникає за наявності значного контрасту в рівнях економічного та соціального розвитку і темпах природного демографічного приросту країн, які приймають і віддають робочу силу. Географічними центрами імміграції є найбільш розвинуті країни, такі як США, Канада, Австралія, більшість західноєвропейських країн, а також країни з високими доходами від продажу нафти та швидким економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати та ін.).

Види трудової міграції. Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили, що відбувається між регіонами однієї держави, та зовнішню міграцію, що торкається кількох країн. Наука міжнародної економіки займається зовнішньою міграцією робочої сили й її економічними причинами.

Основні поняття, що використовують при вивченні проблем міжнародної міграції, такі:

* Міграція робочої сили (labor force migration) - переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більше ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру

° Імміграція (immigration) - в'їзд працездатного населення в дану країну з-поза її меж.

° Еміграція (emigration) - виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

* Міграційне сальдо (net migration) - різниця еміграції з країни та імміграції в країну.

° "Витік мізків" ("brain drain") - міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

° Рееміграція (re-emigration) - повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Міжнародна міграція робочої сили виникла багато сторіч тому і за минулий з тих пір час перетерпіла серйозні зміни. Найбільш активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х років у рамках моделей економічного зростання. їх основна ідея полягає в тому, що міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, впливає на темпи економічного зростання, його причиною є міждержавні розходження в рівні оплати праці. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна людина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція приводить до зростання добробуту приймаючої країни, причому економічний розвиток держави, до якої відбувається еміграція, залишається незмінним чи, у всякому разі, не погіршується.

Міжнародні мігранти підрозділяються на п'ять основних категорій:

- іммігранти та неіммігранти, легально допущені в країну. Для країн що традиційно приймають іммігрантів, 80-90-і р. були періодом високого рівня імміграції;

- робітники-мігранти за контрактом. їх до кінця 90-х pp. у світі нараховувалося понад 25 млн. чоловік. Багато країн залежать від іноземної робочої сили. Домовленості про її контрактування укладаються між країнами з надлишковою робочою силою в деяких районах Азії і, наприклад, низкою країн Близького Сходу, Європи;

- нелегальні іммігранти. їх число наприкінці 90-х pp. перевищувало 30 млн. чоловік. Майже всі індустріальні країни мають у себе нелегальних іммігрантів. Частина з них проникає через кордон, інші залишаються в чужій країні з простроченими візами; зазвичай вони заміщають робочі місця, що знаходяться на нижчому щаблі трудової ієрархії;

- особи, що просять притулку. До 80-х pp. чисельність цієї категорії мігрантів була вкрай незначною, потім вона помітно збільшилася - до понад 1 млн. чоловік на кінець 90-х pp. Прохання про притулок люди направляють з політичних мотивів, а також через скрутний економічний стан у своїх країнах;

- біженці. За даними" ООН, у світі на кінець 90-х років нараховувалося понад 22 млн. біженців (з них близько 4 млн. - ті, що повернулися на місця колишнього проживання, але знаходяться під патронажем ООН). Більшість сьогоднішніх біженців живуть у спеціальних таборах, які знаходяться під опікою ООН чи приватних агентств. За оцінками, лише менше 1% біженців оселяються в розвинутих країнах Заходу.

Найбільш прийнятними кількісними показниками міждержавного переміщення трудових ресурсів є показники, що фіксуються в платіжному балансі. Як і в інших випадках, нерезидентом вважається приватна особа, що перебуває в країні менше року. Якщо людина перебуває в країні більше року, то з метою статистичного обліку вона перекласифіковується в резиденти. У статистиці платіжного балансу показники, зв'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу по точних операцій і класифікуються за трьома статтями:

° Трудовий доход (labor income), виплати зайнятим (compensation of employees) - зарплати та інші виплати готівкою чи натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються також і всі відрахування резидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидента. До кола приватних осіб-нерезидентів відносяться всі іноземні працівники що знаходяться в даній країні менше року, у тому числі сезонні робітники, робітники з прикордонних країн, що приїжджають у дану країну на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств.

° Переміщення мігрантів (migrants' transfers) - оцінний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючись в іншу країну. При цьому вивіз майна емігрантів у натурі показується як експорт товарів із країни, а його оцінний грошовий еквівалент (як би оплата за цей експорт) - за даною статтею.

* Перекази працівників (workers' remittances) - пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині. У випадку пересилання товарів враховується їх оцінна вартість.

Принципова різниця між статтею "трудові доходи" (яка в платіжних балансах деяких країн називається "виплата зайнятим") і статтями "переміщення мігрантів" і "перекази працівників" полягає в тому, що в статті "трудові доходи" враховуються доходи нерезидентів, тобто тих, які тимчасово (терміном до 1 року) знаходяться в даній країні. В той же час у статтях "переміщення мігрантів" і "перекази працівників" показуються доходи і витрати резидентів, тобто мігрантів, що виїхали з батьківщини і залишилися за кордоном, принаймні, терміном більше ніж на рік. Ці дві статті поєднуються в рамках поточних операцій у групу приватних неоплачених переказів.

° Приватні неоплачені перекази (private unrequited transfers) - оцінний грошовий еквівалент майна, що переміщується мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і наступні посилки товарів на батьківщину. Включає статті "переміщення мігрантів" і "перекази працівників".

На практиці точно визначити, за якою саме статтею мають фіксуватися ті чи інші міжнародні перекази, досить складно. Людина. спочатку може поїхати за кордон просто на тимчасові заробітки, але потім з будь-яких причин затриматися там більше ніж на рік, ставши мігрантом. І навпаки, люди, що мали намір емігрувати за кордон назавжди, чиє майно було зареєстроване як перекази працівників, вирішують повернутися на батьківщину, не проживши за кордоном і року. Загальне правило, що діє в даному випадку, полягає в тому, що облік ведеться за станом на момент перетинання кордону, і якщо навіть пізніше з'ясовується, що запис було зроблено неправильно, його зазвичай не переглядають.

За приблизними оцінками, щорічне міграційне сальдо до середини 90-х р. становило приблизно 1 млн. чоловік, тобто в країни, що приймають, приїжджало в середньому на 1 млн. чоловік більше, ніж виїздило. За прогнозами, у найближчі роки в зв'язку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдо буде скорочуватися.

Обсяги щорічних грошових потоків, пов'язаних з міжнародною міграцією, вимірюються сотнями мільярдів доларів і цілком співставні за масштабами з щорічними прямими іноземними інвестиціями.

Найбільші виплати трудового доходу приватним особам нерезидентам здійснюють Швейцарія, Німеччина, Італія, Японія, Бельгія, США. В світі, що розвивається, найбільш активно іноземну робочу силу використовують ПАР, Ізраїль, Малайзія, Кувейт. Най більші перекази приватного характеру здійснюються з основних розвинутих країн (США, Німеччини, Японії, Великобританії) та нових індустріальних і нафтодобувних країн, що розвиваються (Кореї, Саудівської Аравії та Венесуели). Основними одержувачами переказів з-за кордону є розвинуті країни, в основному за рахунок переказу частини зарплат працівників іноземних підрозділів транснаціональних корпорацій, військовослужбовців, розміщених за кордоном, та ін. У багатьох країнах, що розвиваються, масштаби переказів приватного характеру становлять 25-50% доходів від товарного експорту (Бангладеш, Єгипет, Греція, Ямайка, Малаві, Марокко, Пакистан, Португалія, Шрі-Ланка, Судан, Туреччина). У Йорданії, Лесото, Ємені перекази сягають 10-50% ВНП.

У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди спрямовувалися з країн із низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямки міжнародної міграції безупинно змінювалися залежно від змін економічних умов. Внаслідок відсутності достовірної статистики міжнародного переселення та широкого розвитку нелегальної міграції встановити точно ієрархічність основних напрямків міграції досить складно.

Можна виділити такі країни та регіони, що є центрами тяжіння для мігрантів з інших країн:

° США, Канада й Австралія. Будучи найбільш економічно розвинутою країною сучасного світу, США є основним напрямком міграції як малокваліфікованої, так і висококваліфікованої робочої сили. Кожен рік туди приїжджає більше іммігрантів, аніж в усі інші країни, разом узяті. Основні потоки малокваліфікованої робочої сили спрямовуються в США з прилеглих латиноамериканських країн - Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично з усіх країн світу, включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію й ін. Приплив іммігрантів у США та Канаду до середини 90-х років оцінюється в 900 тис. чоловік за рік. У США легально іммігрують 740 тис. чоловік у рік і емігрують 160 тис. чоловік. Чиста імміграція (міграційне сальдо)становить 580 тис. чол.

° Західна Європа. Найбільш розвинуті західноєвропейські країни, насамперед країни, що входять у Європейський Союз, притягають робочу силу з менш розвинутих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн Північної Африки та Близького Сходу, країн Африки на південь від Сахари, східноєвропейських країн і республік колишнього СРСР. Міграції працівників з африканських країн - колишніх колоній західноєвропейських держав сприяють спільність мови, історично сформовані традиційні торгові й інші зв'язки. Припливи іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х р. оцінювалися на рівні 180 тис. чоловік на рік. Більше того, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і розвивається загальний ринок робочої сили, що передбачає свободу переміщення працівників між країнами Європейського Союзу й уніфікацію трудового законодавства.

° Близький Схід. Нафтовидобувні країни цього регіону залучають дешеву іноземну робочу силу на важкі низькооплачувані роботи. Робітники приїжджають в основному із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Більше половини робочої сили Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Катару, Бахрейну, Кувейту й Оману складають іноземні робітники.

° Інші країни, що розвиваються. Новий феномен 90-х рр. - інтенсифікація трудової міграції серед самих країн, що розвиваються. Зазвичай потоки працівників спрямовуються в ті країни, що швидше просуваються шляхом економічних реформ. Так, у Латинській Америці сезонні робітники та робітники на складальні підприємства направляються в Аргентину і Мексику. В Африку на південь від Сахари, на Берег Слонової Кістки, Нігерію і ПАР приходиться більше половини припливу всіх іммігрантів. У результаті війни в Перській затоці в 1991 р. близько 1 млн. єгиптян залишили Ірак, 800 тис. йєменців виїхали із Саудівської Аравії та близько 500 тис. палестинських і йорданських робітників залишили Кувейт, куди на їх місце приїхали робітники з Індії та Єгипту.

* Нові індустріальні країни. У зв'язку з бурхливим розвитком:: цих держав Південно-Східної Азії туди значно збільшився приплив іммігрантів, які наймаються на тимчасові роботи. Особливо це помітно на прикладі Південної Кореї та Малайзії.

Практично всі країни, в які іммігрує понад 25 тис. чоловік у Рік, - високорозвинені держави з ВНП понад 6900 дол. на душу населення. Джерело еміграції - країни, що розвиваються, головні з який - Мексика і країни Азії.

Отже, кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених переказів, що являють собою оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і наступні посилки товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, що одержується в результаті міграції, відбувається у формі зростання доходів мігрантів, переказів коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, що одержують грошові перекази. Розвинуті країни є основним напрямком імміграції, а ті, що розвиваються джерелом еміграції.

У той час як більшість країн світу просуваються шляхом реалізації своєї зовнішньої торгівлі, практично всі вони вживають заходів які обмежують міжнародну міграцію. Як було показано вище, міграція приводить до зростання сукупного обсягу виробництва, хоча розподіл економічних вигод від міграції далеко не рівномірний. Однак позитивні економічні ефекти міграції можуть перекриватися негативними ефектами, що також мають місце. Один із них - фінансовий тягар, який іммігранти покладають на бюджет більш розвинутих країн. Особливо чітко це проявляється, коли розвинуті країни близько розташовані чи навіть межують з менш розвинутими державами. Типовим прикладом є, з одного боку, США, Мексика і країни Карибського басейну, з іншого - Франція та країни Мадрида, Німеччина і Туреччина. Таке близьке сусідство приводить до напливу не тільки легальних, а й нелегальних іммігрантів, що потребують фінансових витрат, або для матеріальної підтримки, або для депортації. За оцінками, у США постійно знаходиться близько 4 млн., а в Західній Європі - близько 3 млн. нелегальних іммігрантів.

Проблеми, що несе із собою міжнародна міграція робочої сили, привели до створення широкої системи державного та міждержавного регулювання. Втручання держави в міжнародний рух робочої сили почалося значно раніше, ніж її участь в регулюванні міжнародної торгівлі. Вже наприкінці ХVIII ст. в Англії були прийняті закони, що забороняли промисловим робітникам емігрувати за кордон. Протягом XIX ст. багато європейських країн приймали закони, що обмежують в'їзд небажаних осіб. Тоді ж країни стали укладати двосторонні конвенції, що регулюють міграцію, частина з який діє дотепер.

Размещено на Allbest.ru