Фактори економічного зростання

Отже, економічна ефективність - це досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність - це конкретна форма вияву дії закону економії часу. В умовах капіталістичного способу виробництва узагальнюючим показником економічної ефективності є норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає не максимізація прибутку, а максимізація чистого прибутку на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

3.2 Зміст і типи економічного зростання

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у ХХ ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, - майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб "обійняти неосяжне". Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

У теоретичному і практичному аспектах поняття "економічне зростання" тісно пов'язане з терміном "розширене відтворення", але за своїм змістом - це не тотожні економічні категорії. Так, остання (розширене відтворення) охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки. Сам механізм економічного зростання, як правило, у західній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні (економічній системі).

Сутність поняття "економічне зростання" можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за даний період [19].

Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну "зростання" близьким є поняття "розвиток", але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток - це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого - тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.

Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати матеріальну базу для інтенсивного економічного зростання. Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефективність суспільного виробництва. Ефективність вимірюється динамікою таких макроекономічних вартісних показників як ВНП, ВВП, НД до загальних витрат, тобто ефективність суспільного виробництва на рівні країни - це співвідношення [19]:

ВНП =

Воно показує, з якими витратами отримано той чи інший обсяг відповідного макроекономічного показника.

3.3 Рушійні сили економічного зростання (прогресу)

Суспільне виробництво перебуває в постійному русі, але він відбувається не просто по замкненому колу, а по висхідній лінії, хоча й не завжди рівномірно.

Аналіз змісту рушійних сил економічного зростання починається з розгляду відтворення суспільного виробництва як безперервного процесу виробництва. Розвиток виробництва, підвищення його ефективності досягаються зусиллями людей, їх працею та соціально-економічною активністю. Але що спричиняє людей до вчинків і дій? Відповідь на дане запитання є надзвичайно важливою для розуміння умов економічного розвитку.

Джерелом економічного прогресу, як і кожного іншого динамічного піднесення, є суперечності. Тобто економічний розвиток має діалектичний характер, тому відсутність внутрішніх суперечностей рівнозначна призупиненню розвитку явища чи процесу, припиненню самого життя. Адже насправді існувати - це значить перебувати в процесі руху. У такому аспекті рух становить єдність внутрішніх суперечностей. Співіснування двох взаємно суперечливих сторін, їх боротьба є сутністю діалектичного розвитку. Відтворюваність тотожності сторін діалектичних суперечностей робить будь-яку систему чи процес саморушійним організмом.

Загальною основою і рушійною силою розвитку виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. З одного боку, економічні потреби породжують ідеальний образ продукту і в такому сенсі стимулюють його створення. У реальному житті ця суперечність - лише найзагальніша основа розвитку виробництва незалежно від його суспільної форми, що значною мірою знаходить своє виявлення у відповідному типі економічної системи: традиційній капіталістичній (ринковій), командній (адміністративно-командній), змішаній, перехідній (від адміністративно-командної до ринкової). З точки зору економікс та сучасної західної навчальної літератури дана суперечність (ресурси-потреби) трактується як аксіома стосовно невідповідності безмежних економічних потреб обмеженим виробничим ресурсам [24, 147].

У сфері економічних відносин потреби набувають форми економічних інтересів і стимулів. У попередніх темах зазначалося, що економічні інтереси - це спонукальні мотиви господарської діяльності людей (як господарюючих суб'єктів), які зумовлені їх місцем у системі відносин власності та наявній системі потреб. В останніх концентрується сутність інтересів: інтерес - це форма прояву потреб. Тому інтереси виступають потужним "двигуном" економічного розвитку, образно кажучи, формують ту "пружину", яка "каталізує" і рухає весь економічний механізм.

З точки зору політекономічного розуміння цих аспектів важливо підкреслити, що економічні інтереси в різних соціальних класів (страт), верств та інших далеко не однакові, а в ринковій (капіталістичній) економіці часто діаметрально протилежні. Трактуючи економічні інтереси (як і інші економічні категорії), необхідно виходити з того, що вони походять не просто з біологічної сутності природи людини, а визначаються її станом як відповідного соціально-економічного суб'єкта в економічному укладі суспільного життя, що врешті детермінується формами власності. За всієї різноманітності індивідуальних уподобань, запитів та цілей у дрібного виробника - одні інтереси, у найманого працівника - другі, а в підприємця-капіталіста - треті.

Варто враховувати, що людина одночасно виступає як окремий індивід і як представник того чи іншого соціального класу (страти), групи, прошарку тощо. Відповідно до цього вона є і носієм різноманітних інтересів.

Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагуватись від них, а тим більше від їх сукупності [19].

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні традиції. Усі вони, будучи "продуктом" багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів і відносин економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі.

У загальному вигляді структуру названих факторів можна проілюструвати за допомогою схеми (рис. 3.2).

Рис. 3.2 Структура факторів економічного зростання [18]

Разом з тим загальні риси економічного зростання, які притаманні різним періодам (етапам) розвитку суспільства, завжди виступають у конкретних історичних формах, що відповідають якісним характеристикам факторів і результатам виробництва на даному конкретному історичному відрізку часу.

На сучасному етапі перед кожною країною постає необхідність розв'язання таких проблем економічного зростання:

визначення тенденцій і ресурсів (факторів) зростання;

забезпечення усталеності економічного зростання в довгостроковій перспективі;

вимірювання конкретної результативності дії факторів економічного розвитку;

визначення темпів і строків для встановлення більш прогресивної структури народного господарства;

окреслення соціально-економічних наслідків для країни з вибором тієї чи іншої моделі технологічного розвитку.

3.4 Вплив НТР на економічний розвиток

До основних факторів економічного зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у тому числі природні ресурси), праця (функція трудових ресурсів), а також підприємницькі здібності. Усі вони різною мірою впливають на створення ВНП, і кожний з них становить сукупність факторів "органічно взаємозв'язаних". До капіталу в узагальненому вигляді можна віднести і НТР, вплив якої на темпи, характер економічного зростання постійно посилюється. Дані фактори матеріалізуються як у кількісних, так і в якісних параметрах, ще їх називають факторами пропонування. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.

В основі сучасного типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції, початок якої відносять до середини 50-х рр. XX ст. Друга половина цього століття - це епоха бурхливого прогресу науки і техніки, що зумовила революційний переворот у технологічному способі виробництва. За порівняно короткий проміжок (останнє століття) були досягнуті більш значимі результати в економічному прогресі, ніж за всю його попередню історію.

Революційна форма НТП, тобто НТР, - це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні й технологічні принципи функціонування. Головною особливістю сучасного етапу НТР є зрощування нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп'ютерною технікою. Усе це різко підвищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізноманітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів [19].

Нова якість економічного розвитку тісно пов'язана зі зміною його напряму, що знаходить своє виявлення у посиленні соціальної спрямованості економічного зростання. Особливо це виявляється в зростанні ролі людини у виробничому процесі, що є першою характерною рисою нової якості економічного розвитку.

Другою ознакою цього процесу є докорінна зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов'язано з інтенсивними трудо-, матеріало- та фондозберігаючими факторами.

Сучасна НТР - складне, багатопланове явище. В узагальненому вигляді можна виділити її три важливих складових, які органічно пов'язані:

глибинний процес інтеграції науки і виробництва, для якого характерне перетворення виробництва економічних благ на специфічний "технологічний цех науки";

принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітні технології потребують і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високодисциплінованого, який гнучко пристосовується до техніко-технологічних нововведень;

кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами; виробництво переходить на нову техніко-технологічну основу - комп'ютерну технологію.

НТР охоплює всі сфери і напрями діяльності людини, що свідчить про її універсальний, загальний характер. Усе це має принципове значення для динаміки, масштабів, якості економічного розвитку суспільства, відповідно активізує пошук економістів різних шкіл і напрямів щодо подальшої наукової розробки теорій і моделей економічного зростання.

Висновки

Отже, економічні ресурси - всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор - підприємницький талант.

Науково-технічна революція неодмінним фактором виробничого прогресу визнала інформацію. Вона необхідна і як умова роботи сучасної системи машин, і як засіб підвищення якості робочої сили, і як передумова досконалої організації самого процесу виробництва.

На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи окремого підприємства.

У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Однак блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Загалом потреба - це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її.

Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, - обмеженими.

Рівень потреб суспільства є безмежним, а ресурси, для задоволення цих потреб - обмежені. Тому постає нагальне питання про ефективність суспільного виробництва та ефективне використання ресурсів.

Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці. Вивчення різних аспектів результатів, отриманих внаслідок використання суспільної праці, економічного механізму їх зростання є "наскрізною" проблемою економічної теорії.

Для визначення результатів застосування у виробництві суспільної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці - як живої, так і уречевленої, що повніше відбиває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують як співвідношення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в процесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю додаткового продукту лі. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції с + v (с - вартість засобів виробництва, v - заробітна плата).

Економічна ефективність - це досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність - це конкретна форма вияву дії закону економії часу. В умовах капіталістичного способу виробництва узагальнюючим показником економічної ефективності є норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає не максимізація прибутку, а максимізація чистого прибутку на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

Література

Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія: підручник 7-е вид., стер. - К. Знання-Прес, 2008. - 719 c.

Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. - М.: Международные отношения, 1995. - Т.1 - 608 с., Т.2 - 750 с.

Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. - 442 с.

Білецька Л.В. Білецький О.В. Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навч. посіб. для студ. вузів. - К. Центр навчальної літератури, 2005. - 652 c.

Гальчинський А.С. Єщенко П.С. Економічна теорія: підруч. для студ. вузів. - К. Вища шк., 2007. - 503 c.

Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.

Дідківська Л.І, Головко Л.С. Опорний конспект лекцій з курсу "Державне регулювання економіки". - К.: КДТЕУ, 2000.

Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. - СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 1994. - 448 с.

Корецький М.Х. Дацій О.І. Кульнєва Г.М. Вініченко І.І. Економічна теорія: Навч. посіб. для студ. вузів. - К. ЦУЛ, 2007. - 256 c.

Костюк В.С. Андрющенко А.М. Борейко І.П. Економічна теорія: навч. посіб. - К. ЦУЛ, 2009. - 282 c.

Кравцова Т.М. Державне регулювання господарської діяльності: адміністративно-правові аспекти: монографія; Відкритий міжнар. ун-т розвитку людини "Україна". - Суми Мрія, 2006. - 184 c.

Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. - К.: Хагор-Демос, 1993.

Маркс К., Енгельс Ф. - Соч. - т. 46. - С. 23.

Мельник Л.Ю. Макаренко П.М. Економічна теорія - політекономічний контекст: навч. посіб. для студ. вузів. - К. Кондор, 2008. - 524 c.

Михасюк I., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. д-ра. екон. наук, проф., акад. АН вищої школи України І.Р. Михасюка. - Львівський національний університет ім. І. Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. - К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. - 592 с.

Михасюк І.Р. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Підручник. - Л. Магнолія плюс: Видав. В.М. Піча, 2006. - 220 c.

Мочерний С.В. Економічна теорія: навч. посіб.. - Вид. 3-є, доп. і переробл.. - К. Академія, 2008. - 640 c.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К.: Вища школа - Знання, 2003. - 743 с.

Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001.

Предборський В.А. Гарін Б.Б. Кухаренко В.Д. Економічна теорія: Підручник. - К. Кондор, 2007. - 492 c.

Селіванов В.М., Паламарчук В.О. Відносини власності в процесі демократичної трансформації українського суспільства // Економіко-правові проблема трансформації відносин власності в Україні. - К, 1997 - С. 5-11.

Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. 3-є вид., випр. - К. Знання, 2006. - 262 c.

Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. - М., 1991. - С. 7-10.

Тарасевич В.М. Економічна теорія: Підруч. для студ. вузів. - К. Центр навчальної літератури, 2006. - 784 c.

Транченко Л.В. Лисенко Н.О. Державне регулювання економіки: навч.-метод. посіб. для студ. вузів. - К. Вид-во Європ. ун-ту, 2007. - 196 c.

Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Навч. посів. - К.: Знання, 2006. - 435 с

Эклунд К. Эффективная экономика - шведская модель: Пер. со швед. - М.: Экономика, 1991.

Размещено на Allbest.ru