Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність 08.02.02 - Економіка й управління науково-технічним прогресом

УДК 330.341.1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ В ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Федорович Петро

Петрович

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економіки підприємств і корпорацій Тернопільського державного економічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник кандидат економічних наук, доцент ХАРІВ Петро Степанович, Тернопільський державний економічний університет, доцент кафедри економіки підприємств і корпорацій

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Білопольський Микола Григорович, Приазовський державний технічний університет, завідувач кафедри обліку і аудиту (м. Маріуполь) кандидат економічних наук Самуйлов Валерій Олегович, завідувач відділом Спеціального конструкторсько-технологічного бюро “Турбулентність” (м. Донецьк)

Провідна установа: Національний університет “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України, кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва (м. Львів)

Захист відбудеться „8 ” листопада 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.07 у Донецькому національному університеті за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198-а, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24

Автореферат розісланий “6 ” жовтня 2006р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.Г.Беспалова

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Науково-технічний прогрес у багатьох країнах світу демонструє ознаки вступу на новий етап свого розвитку, який характеризується прискореним оновленням споживчих товарів і виробничих потужностей, зміною технологічних цілей і рішень, поступовим підвищенням ролі інноваційного розвитку економічних систем.

Однак в Україні склалася ситуація інноваційної кризи, коли при наявності великої кількості нереалізованих наукових винаходів, практично неможливим є впровадження інновацій, оскільки технологічна основа майже всіх галузей економіки застаріла фізично і морально. Для забезпечення виходу України із важкої системної кризи і переходу до стійкого економічного розвитку за необхідне вважається активізація інноваційної діяльності, впровадження її ринкових механізмів, що дозволить активізувати науково-дослідні й конструкторські роботи, знайти джерела фінансування, впровадження їх результатів у виробництво.

Використання механізмів інноваційної діяльності, притаманних ринковій економіці, передбачає впровадження науково-технічних розробок, їх технологічне обґрунтування, а також створення відповідної інфраструктури, у складі якої важливе місце посідають інноваційні банки, інвестиційні фонди та інші. Але найбільш ефективною новою формою інноваційного підприємництва виступає венчурний бізнес, який є економічним інструментом фінансування введення в експлуатацію компаній, їх розвитку, а також придбання інвестором власності при їх реструктуризації. Інвестор надає компанії необхідні кошти, отримує обумовлену частку у капіталі компанії, а також приймає на себе відповідний комерційний ризик, суттєва частка якого пов'язана з довгостроковими інвестиціями та невизначеною мірою ризику невизнання ринком нововведень.

Венчурне підприємництво виступає в різних формах і охоплює процеси пов'язані з підготовкою до виробництва, випробуваннями і промисловим освоєнням відкриттів і винаходів інноваційними компаніями. Створення компаній з управління венчурними фондами покращує якість використання венчурного капіталу та зменшує сумарний ризик діяльності.

Дослідженням фундаментальних питань венчурного бізнесу присвячені роботи вітчизняних і зарубіжних вчених: Алимова А.М., Алімаушкаса Ю.Ю., Білопольського М.Г., Волкова І.М., Грачевой М.В., Гончарова В.В., Дейнеко О.А., Ідрісова В.Г., Краюхіна Г.А., Кулагіна А.С., Лебедева В.А., Лойко Л.В., Линника Н.В., Прилуцкого Л.О., Пригожина А.І., Разумновой І.І., Рудаковой І.Е., Перминова С.Б., Серегина А.С., Тодосійчука А.В., Фірсова В.А., Фурсенко Ф.Ф., Водачека Л., Водачковой О., Денса Т., Келлі К., Мадда Дж., Мендельсона М., Меридита Дж., Менсфілда Е., Санто Б., Тацуно Ш., Твісса Б., Фостера Р., Хучека М.., Шумпетера Дж.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до держбюджетної теми кафедри економіки підприємств і корпорацій Тернопільського державного економічного університету „Обґрунтування шляхів підвищення ефективності функціонування підприємства в умовах трансформації економіки України” (номер держреєстрації 0102U002562), зокрема розділу „Активізація інноваційної діяльності на підприємстві”. Автором розроблено методику та практичні рекомендації зі створення венчурних фондів як джерела фінансування інноваційної діяльності, а також модель аналізу венчурних інноваційних проектів.

Наукова новизна отриманих результатів.

В дисертації обґрунтовано об'єктивну необхідність та практичну значущість розробки важливої задачі для економіки країни - формування організаційно-економічного механізму розвитку венчурного бізнесу в промисловості України, ціллю якого є адаптація до вимог ринку, що дозволить забезпечити ефективну діяльність венчурних компаній. В процесі дослідження автором були отримані наступні результати:

вперше:

розроблено модель оцінки усередненої імовірності успішності інноваційного проекту на основі кратності рентабельності проекту по етапах фінансування, значенню прайм-рейту, що дозволить визначити його привабливість для інвестування;

розроблено модель якісної та кількісної оцінки впливу ризику та невизначеності на ефективність реалізації інвестиційних проектів на основі апроксимації функцій актуальності проекту, підготовленості його виконавців та усередненої імовірності успішності інноваційного проекту, що дозволяє передбачити ризикованість реалізації проектів;

розроблено метод розрахунку обсягу венчурного фонду на основі оцінки ризикованості проектів, визначення привабливості джерел фінансування із формуванням оптимального інвестиційного портфеля, що дає можливість забезпечити ефективну діяльність венчурної компанії;

удосконалено:

модель формування збалансованого портфелю венчурних інвестицій, який базується на методі цілочисельного програмування та галузевих середньостатистичних оцінок і забезпечує відбір проектів при заданому обсязі венчурного фонду;

метод оцінки привабливості джерел фінансування на основі мінізації плати за кредитні ресурси, що дозволить підвищити ефективність діяльності венчурного підприємства.

дістало подальшого розвитку:

методологічне обґрунтування економічної сутності понять “інновація”, “інноваційний потенціал”, “інноваційна діяльність”, обґрунтування необхідності інноваційного типу розвитку, яке поглиблює й удосконалює категорійно-понятійний апарат управління венчурним інноваційним бізнесом промислових підприємств;

визначення факторів впливу на вибір організаційної форми венчурної інноваційної діяльності, що дозволить забезпечити її стійке функціонування в складних економічних умовах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення, викладені в дослідженні, доведено до рівня конкретних пропозицій і рекомендацій. Запропоновані в роботі модель оцінки венчурних інвестиційних проектів та модель якісної і кількісної оцінки впливу ризику та невизначеності на ефективність реалізації цих проектів було впроваджено у ПМП “Комбустіолог”, що дозволило одержати економічний ефект у сумі 28,7 тис. грн. (довідка про впровадження №4 від 09.01.2006р.). Теоретичні положення і методичні рекомендації, що подані в роботі, використовуються в навчальному процесі Тернопільського державного економічного університету Міністерства освіти і науки України при викладанні дисциплін “Економіка підприємств”, ”Економіка і організація виробництва”, ”Економіка і організація інноваційної діяльності” (довідка №126-28/1855 від 30.12.2005р.).

Особистий внесок здобувача. Усі викладені в роботі наукові результати отримано дисертантом особисто і відображають авторський підхід до розв'язання задачі формування організаційно-економічного механізму розвитку венчурного бізнесу в промисловості України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались і здобули позитивну оцінку на всеукраїнській науковій конференції “Шляхи активізації вітчизняного виробництва: теорія і практика, проблеми підготовки фахівців” (м. Хмельницький, 25-26 травня 2001 року); науково-практичній конференції “Стратегія розвитку вітчизняних підприємств” (м.Тернопіль, 2003); науково-практичній конференції “Облік, аналіз і аудит у сучасному бізнесі” (м. Львів, 2004); міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні” (м. Харків, 7 - 8 жовтня 2005 року).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 одноосібних робіт, в тому числі 4 наукові статті у фахових виданнях. Загальний обсяг наукових праць складає 2,4 д.а.

Обсяг та структура роботи: Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел із 126 найменувань та 5 додатків, викладених на 191 сторінках друкованого тексту, містить 23 рисунки, 34 таблиці.

2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі - “Теоретичні основи організаційно-економічного механізму розвитку венчурного бізнесу в промисловості України” - проаналізовано актуальні проблеми управління інноваційними процесами, виділені основні напрямки розвитку венчурного бізнесу, розроблено концепцію формування та реалізації організаційно-економічного механізму розвитку венчурного бізнесу в промисловості України.

Під організаційно-економічним механізмом розвитку венчурного бізнесу розуміється взаємопов'язана сукупність організаційних та економічних форм, методів і заходів впливу на становлення і розвиток системи венчурного підприємництва в промисловості країни. Для здійснення венчурної діяльності необхідна взаємодія на ринку чотирьох суб'єктів: інвесторів, венчурних фондів, венчурних компаній по управлінню венчурними фондами та компаній, що потребують венчурного фінансування для реалізації своїх бізнесових цілей. Це фінансування надається підприємствам, що знаходяться на ранніх етапах свого становлення, а також діючим підприємствам для розширення і модернізації їх діяльності. Як правило, воно починається з дослідних розробок і виробництва та закінчується виходом інноваційного товару на ринок. За межами процесу знаходяться фундаментальні дослідження, подальший розвиток виробництва і реалізації продукції.

Процес венчурного фінансування умовно поділяється на ряд стадій: достартову, стартову, стадію початкового розвитку, розширення, забезпечення ліквідності. На достартовій стадії інвестиції найбільш ризикові, оскільки достовірна інформація, що дозволяє визначити життєздатність пропонованого проекту практично відсутня. Стартовий етап припадає на перший рік створення нової компанії: її організації, підбору персоналу, завершується розробка і випробування прототипу нововведення, а також вивчення можливостей його просування на ринок. Нова компанія потребує коштів для випуску перших партій і реалізації нової продукції. Стадія розвитку настає в тому випадку, якщо випробування прототипів пройшли досить успішно і подальший технічний ризик при освоєнні новинки буде мінімальним. Сприятливі результати, отримані при вивченні ринку дозволяють перейти до налагодження початкового, невеликого за масштабами, комерційного виробництва продукції.

На стадії розширення нова компанія починає виробляти продукцію в обсязі, що дозволяє покривати її витрати. Вона характерна швидким збільшенням обсягу продажу виробленої продукції і отриманого чистого прибутку, що значно зменшує рівень інвестиційного ризику. Для досягнення або підтримки необхідних високих темпів зростання потрібні кошти, які ще не можна забезпечити за рахунок внутрішніх ресурсів. Під час стадії забезпечення ліквідності ще може зберігатися потреба у венчурному фінансуванні для підтримки високих темпів зростання виробництва, однак загалом стан підприємства є вже досить стабільним. Наближається кінцева мета венчурних капіталістів - продаж придбаної частки акцій нової компанії. На етапі забезпечення ліквідності інвестори отримують нарешті той прибуток, на який розраховували, беручи участь у створенні нової компанії.

Аналіз сучасного стану венчурного підприємництва в розвинутих країнах світу дозволив зробити наступні висновки: на сучасному етапі спостерігається підйом венчурного підприємництва; найбільшого розвитку воно набуло в передових країнах та регіонах, які здійснюють експансію в менш розвинуті; основними об'єктами вкладень є підприємства, що розробляють технології в сфері комп'ютерних систем, програмного забезпечення, електроніки, біотехнології, роботів. Нарівні з цим зростає попит на фінансування інноваційних підприємств, які працюють в галузі медичного обслуговування, природозберігаючих технологій при високих інвестиціях і в традиційні галузі. Величезний вплив на процеси становлення і розвитку венчурної діяльності здійснює податкова політика, особливо зміна ставки податку на прибутки від операцій з цінними паперами або на прибуток від приросту капіталу.

Аналіз організаційних передумов розвитку венчурного підприємництва України виявив ряд проблем. Це передусім проблеми розвитку науково-технічного потенціалу країни. Незважаючи на те, що перехід до ринку при відсутності підтримки з боку держави та конкуренція із зарубіжними компаніями при втраті монопольних позицій поставили наукові організації в Україні у дуже скрутне становище, збереглося ядро української науки - організації та підприємства, що виконують наукові та науково-технічні роботи. Однак великою проблемою України є високі темпи втрат наукового потенціалу, коли з країни під різним приводом щорічно виїжджають сотні вчених. Протистояти поглибленню цієї проблеми може лише система механізмів, що стимулюють роботу на батьківщині і повернення з-за кордону. Принципово важливим є створення умов для цивілізованої, з урахуванням зацікавленості держави й особистої зацікавленості вчених, комерціалізації науково-технічних досягнень, розвитку науково-інноваційного підприємництва, зокрема венчурної діяльності. В умовах браку коштів сьогодні це, очевидно, один з реальних шляхів істотного поліпшення фінансування науки і підвищення зарплати ефективно працюючим науковцям.

З іншого боку, оскільки на сучасний момент рівень економічного розвитку визначається не масштабами виробництва, а його інноваційною спрямованістю і гнучкістю управління, на порядку денному в Україні стоїть проблема стимулювання системних нововведень, починаючи від фундаментальних досліджень, стадій впровадження нових технологій, товарів та послуг і закінчуючи комерційним освоєнням новинок, тобто створення умов, які сприятимуть активізації венчурної інноваційної діяльності. До даних умов можна віднести: 1) розробку системи законодавчих і нормативних актів, що регулюють венчурну інноваційну діяльність; 2) розвиток інститутів фінансової підтримки венчурної інноваційної діяльності; 3) створення інфраструктури інноваційної діяльності (інформаційне забезпечення: системи зв'язку; фінансові, економічні, правові консультаційні послуги; консультування в сфері маркетингу і реклами); 4) розв'язання питань стандартизації і управління якістю продукту; 5) розвиток міжнародної науково-технічної співпраці.

За цих умов повинно відбутися становлення та розвиток основних форм венчурного підприємництва: від венчурних фондів та керуючих венчурних компаній до бізнес-інкубаторів, технополісів та науково-технічних парків. Сумний досвід програми випереджаючого розвитку технопарків в Україні доводить необхідність напрацювання ефективних методів роботи на рівні таких первинних венчурних організаційних форм як венчурні фонди.

Сьогодні в Україні діє ряд центральних фондів, асоціацій, що сприяють розвитку венчурної діяльності. До них відносяться: Фонд технологічного розвитку, Фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції, а також Фонд сприяння розвитку малих форм підприємств в науково-технічній сфері. Ці фонди надають пільгові кредити, організовують на конкурсній основі отримання грантів для реалізації венчурних інноваційних проектів, навчальні програми, направлені на розвиток венчурної діяльності. Однак для подальшого розвитку венчурного підприємства повинна бути створена розгалужена мережа регіональних фондів.

Практика діяльності венчурних фондів виявила ряд проблем в їх організації та забезпеченні ефективного функціонування: складність прогнозування середньої рентабельності фонду та оцінки його мінімального обсягу, оцінки інвестиційної привабливості окремих проектів та формування інвестиційного портфеля, вибору джерел фінансування та планування діяльності фонду. Напрацюванню методів щодо розв'язання поставлених проблем присвячені наступні розділи роботи.

У другому розділі - “Формування організаційно-економічного механізму розвитку венчурного бізнесу в промисловості України” представлено методи і моделі аналізу ризику венчурної діяльності, привабливості інноваційних проектів та формування венчурною компанією інноваційного портфеля.

Для дослідження ризику венчурної діяльності будуються оцінки успішності (ufsf) стадій (sf) венчурного фінансування. Такі оцінки будуються працюючими фондами на основі досліджень власної комерційної діяльності. Для фондів, які тільки створюються, така інформація є закритою. Однак наближено такі оцінки можна встановити на основі теоретичного аналізу. В якості базового співвідношення такого аналізу в роботі пропонується представлення очікуваної рентабельності стадії венчурного фінансування (orsf) як добутку її успішності (ufsf) на середню рентабельність (dsf) її інвестиційних проектів:

Звідси неважко визначити успішність стадії фінансування:

Середні рентабельності венчурних проектів можна отримати на основі відкритих статистичних даних. Очікувану рентабельність стадії фінансування венчурної діяльності встановлено на основі теоретичних оцінок їх привабливості та відомих фактів венчурної діяльності. Зокрема врахована інформація про збитковість першої стадії фінансування, неприбутковість другої стадії та монотонне зростання прибутковості наступних стадій.

В даному підході прибутковість фінансування третьої стадії приймається рівною прайм-рейту, тобто рівню банківського проценту при короткотермінових позиках великим корпораціям з бездоганною репутацію. Він трактується як середній рівень мінімальної прибутковості. Прибутковість на останній стадії трактується як максимально близька величина до прибутковості проектів, яка, проте, не перевершує останню і виражається у величинах кратних не менше половині прайм-рейту. На основі статистичних досліджень виявлено, що вона рівна потроєному прайм-рейту. Оскільки прибутковість четвертої стадії повинна суттєво відрізнятися від попередньої та наступної, то вона приймається рівною середньому значенню між прибутковостями третьої та п'ятої стадій. В результаті отримано оцінки успішності проектів, які узгоджуються із статистичними даними відсотку успішних проектів на початковій стадії та частками компаній, що фінансують венчурні проекти на відповідних стадіях. Зокрема ризик фінансування перших трьох стадій, який визначається як величина, що доповнює імовірність успіху до одиниці, перевищує 15%. Цей рівень на основі аналізу функцій ризику, проведеного А.О. Недосєкіним, можна вважати надзвичайно високим, що відповідає незначній частці компаній, яка ними займається (табл. 1).

Оцінка успішності стадій фінансування дає можливість визначити середню рентабельність венчурного фонду, який бере участь у всіх із них. Середню рентабельність фінансування венчурного фонду (RF) визначимо як відношення очікуваних прибутків по сукупності проектів до обсягу інвестицій фонду (ОІ). венчурний бізнес інвестиційний промисловий

Таблиця 1 Оцінки успішності вкладень венчурного капіталу

Суму очікуваних прибутків можна обчислити як добуток коштів, вкладених в проект на середню дохідність фінансування проектів даної стадії. Очікувані вкладення в проект певного виду визначаємо як добуток коефіцієнта частки портфеля (dpsf) для даного етапу фінансування на обсяг інвестицій фонду (ОF):

Частки портфеля по етапах фінансування прямо пропорційні середнім обсягам фінансування та обернено пропорційні успішності проекту. Їх визначаємо на основі наступного співвідношення:

де sosf - середній обсяг інвестування проекту відповідної стадії. Проведені розрахунки згруповані в таблиці 2.

Отримана рентабельність фінансування венчурної діяльності коректується на рівень інфляції в Україні для визначення її номінального значення (RF). На основі статистичних даних роботи вона склала 27%. Рентабельність самого фонду буде дещо нижчою, оскільки необхідно враховувати його накладні витрати (NV). Оцінивши їх рівень та задаючи рівень рентабельності фонду (MPF) можна оцінити обсяг щорічних інвестицій в нього для забезпечення відповідної рентабельності:

.

Таблиця 2 Оцінка рентабельності фінансування венчурного фонду

Наведені загально-статистичні оцінки не можуть служити критеріями прийняття рішень щодо вибору проектів для інвестування в поточній діяльності фонду: кожен венчурний проект по своєму унікальний, але можна виявити їх спільні параметри, згідно яких формувати рекомендації щодо прийняття або відхилення відповідного проекту. Це дозволить оцінювати привабливість проектів з єдиних позицій.

Однією із ключових характеристик проекту служить імовірність його успіху (UP), яка представляється у вигляді добутку коефіцієнтів, які приймають значення в діапазоні від 0 до 1. Розглядаються коефіцієнти сприятливості інвестиціям SI даного проекту, підготовленості його ініціаторів (PI), а також актуальності проекту (AP):

,

де sf - стадія фінансування; g,tg- галузь реалізації проекту та її тип; sp- ступінь підготовленості розробників проекту, T - тривалість реалізації проекту, CP- частка затрат часу по проекту в загальному циклі становлення нового підприємства.

Сприятливість інвестиціям оцінюється на основі достовірної статистики венчурного фонду щодо впливу стадії фінансування та галузі проекту на його потенційну успішність:

,

де KUP(sf,g) - кількість успішних проектів; ZKP(sf,g) - загальна кількість проектів. При відсутності статистики сприятливість інвестиціям може бути попередньо визначена за допомогою успішності стадій венчурного фінансування:

Підготовленість ініціаторів проекту оцінюється на основі присвоєння авторському колективу певної градації згідно лінійної шкали підготовленості в інтервалі між її мінімальними і максимальними значеннями, які встановлюються експертним шляхом. Для оцінки коефіцієнта актуальності проекту (AP(tg, T)) використовується його квадратичне наближення:

Експерти фонду задають три характерних часи для кожного типу галузей інвестування: максимальний час реалізації проекту Ttg,0, що не приводить до його морального старіння, мінімальний час реалізації проекту Ttg,P, що наполовину знецінює його ефективність через моральне старіння, мінімальний час реалізації проекту Ttg,N, що зовсім знецінює його через моральне старіння.

Вказані часи встановлюються для всього циклу розвитку нового підприємства від достартових розробок до викупу підприємства певним власником. Кожна стадія фінансування розвитку цього підприємства розглядається як окремий проект. Тому при оцінці проекту час його виконання повинен бути розділений на частку середньої тривалості даного етапу в загальному циклі розвитку. Вона є постійною для всіх галузей, залежить лише від стадії фінансування і може бути встановлена на основі відкритої статистичної інформації. Таким чином, після задання мінімальної експертної інформації щодо градуювання шкали підготовленості учасників проекту, середніх тривалостей проектів по стадіях фінансування та ключових термінів його актуальності, для кожного типу галузей інвестування на основі поточної інформації про галузь проекту, склад його ініціаторів, час реалізації та стадію фінансування можна побудувати оцінку його успішності.

На наступному етапі розглядається питання оцінки привабливості венчурних проектів із формуванням оптимального інвестиційного портфеля. Критерієм такої привабливості пропонується вибирати їх середньорічну чисту приведену вартість (SPV):

де NPV - чиста приведена вартість; T - час реалізації проекту. В цьому критерії враховується не тільки отримана загальна прибутковість проекту, але і динаміка її формування. При формуванні інвестиційного портфеля класичний підхід Марковіца не може бути використаний за відсутності історичної інформації про діяльність підприємства та високої динаміки зміни її характеристик. Тому було розроблено власну методику, що звела задачу формування портфеля до задачі цілочисельного програмування.

Цільовою функцією цієї задачі служить сумарне відхилення (VP) середньорічної приведеної вартості проектів від їх мінімально допустимої прибутковості. Мінімально допустима прибутковість проекту обчислюється на основі його мінімально допустимої рентабельності (MRT) та затрат проекту (ZP). Тобто, якщо розглядається m претендентів на включення до інвестиційного портфеля, то цільова функція представиться у виді:

де UP - успішність проекту; RK - рекомендація на включення проекту в портфель. При рекомендуванні проекту до включення в портфель змінна приймає значення 1, або у протилежному випадку - 0.

Мінімальна рентабельність визначається як середньостатистична рентабельність проектів (rt), відповідно до їх успішності, зменшена на відсоток (VVP) відносного відхилення прибутковості, який встановлюється експертами фонду:

Середня рентабельність проектів будується як регресія середніх рентабельностей венчурних інвестицій (orsf) до встановлених вище оцінок їх успішності (uf). При цьому низьким значенням успішності проектів відповідають високі рентабельності, які повинні покривати ризик фінансування. На експериментальних даних показано, що використання квадратичної регресії забезпечує достатню точність апроксимації (рис.1).

Отже таким чином побудована цільова функція забезпечує включення в портфель проектів, прибутковість яких найсильніше перевищує середню рентабельність.

Цільова функція задачі формування портфеля доповнюється обмеженнями по максимальних затратах проектів (MZP). Вони оцінюються відповідно до прогнозу успішності проектів, оскільки зрозуміло, що крупні інвестиції можуть бути виділені лише під достатньо надійні пропозиції:

,

де VMZ - середня межа затрат по проекту відповідно до його успішності; VVZ - відносне відхилення затрат по проекту, що задається експертом. Функція VMZ будується на основі аналізу залежності середніх затрат по стадіях фінансування та оцінок їх успішності. При цьому внаслідок швидкої зміни допустимих обсягів фінансування в залежності від зміни успішності фінансування виникла необхідність кусково-лінійної апроксимації даної функції (рис.2).

Ще одне природне обмеження задачі виникає внаслідок обмеженості коштів (OF), що можуть бути використані для фінансування проектів

Сформована таким чином задача цілочисельного програмування (11), (13), (15) дозволяє автоматизувати і прискорити процедуру побудови рекомендацій щодо реалізації венчурних інвестиційних проектів. При цьому можуть бути відібрані не лише високоприбуткові проекти, що полягають у викупі підприємства, а й перспективні проекти ранніх стадій, оскільки їхня прибутковість порівнюється із очікуваною, яка будується для рівня ризику даної стадії фінансування.

Проведено модельні розрахунки щодо формування оптимального інвестиційного портфеля для фонду з обсягом 200 млн. грн. Зокрема один із варіантів розрахунку включає аналіз семи венчурних проектів, ключові параметри яких представлені в таблиці 3.

На основі описаних методик оцінюється підготовленість проектів, результати якої наведені в таблиці 4. Зокрема будуються оцінки коефіцієнтів сприятливості інвестиціям, підготовленості проекту та його актуальності, добуток яких формує очікувану успішність. На її основі за допомогою співвідношень (12), (14) встановлюються обмеження на допустимі рентабельності проектів. На наступному етапі розв'язується задача вибору оптимального портфеля, підсумкові оцінки якої наведені в таблиці 5.

Аналіз розрахунків підтверджує, що проекти 4-6 відхилені внаслідок перевищення їх затрат над максимально допустимими. Наведені приклади ілюструють використання методики формування оптимального портфеля при апріорно заданому обсязі венчурного фонду.

У третьому розділі - “Організаційно-економічний механізм функціонування венчурної інноваційної діяльності” - розроблено механізм створення венчурних фондів та оцінено їх вплив на результати інвестиційної діяльності.

Аналіз організації венчурного підприємництва дозволив виділити основну тенденцію в розвитку організаційних форм венчурної діяльності - створення внутрішніх, зовнішніх і спільних венчурів, а також венчурних фондів. В залежності від організаційної форми і видів діяльності венчурним підприємствам пропонується використання різних організаційних структур управління. Для зовнішніх венчурів це лінійні і лінійно-функціональні структури, внутрішнім венчурам відповідає дивізійна і матрична структура. Найбільше поширення повинні отримати гібридні і мережеві структури при організації спільних венчурів і венчурних фондів. Умовою розвитку венчурної діяльності в Україні є мережа інжинірингових, консалтингових і впроваджувальних компаній, технопарків, “інкубаторів бізнесу”, які будуть надавати послуги малим інноваційним підприємствам і авторам інноваційних проектів в пошуку венчурних інвесторів, в оформленні бізнес планів інноваційних проектів, а також здійснювати юридичні консультації при реєстрації підприємств і укладенні договорів.

Для оптимізації процесу залучення коштів венчурним фондом розглянута задача лінійного програмування, цільовою функцією якої вибрані сумарні затрати на оплату процентів за кредит. З метою спрощення задачі згруповано кредити по трьох видах: короткотермінові, середньо та довготермінові, кожній із яких приписані середні терміни надання кредитів - . Невідомими задачі є обсяги кредитних ресурсів k-го виду(), залучених підприємством в j-ому комерційному банку. Тривалість періоду оцінки наслідків венчурної діяльності прийнята рівною величині Т. При цих допущеннях сумарні затрати на оплату процентів за кредит (PKR) представлені наступним співвідношенням: