Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 330.101.541:330.567.2 (477)

МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАОЩАДЖЕНЬ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія

економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ВАТАМАНЮК Остап Зіновійович

Львів 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Панчишин Степан Михайлович, Львівський національний університет імені Івана Франка, декан економічного факультету.

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор Кваснюк Борис Євгенович, ДУ “Інститут економіки і прогнозування” НАН України, заступник директора;

доктор економічних наук, професор Радіонова Ірина Федорівна, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, професор кафедри макроекономіки та державного управління;

доктор економічних наук, професор Павлишенко Михайло Миколайович, Львівська комерційна академія, професор кафедри економіки підприємства.

Захист відбудеться 29 січня 2008 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м.Львів, проспект Свободи, 18, ауд. 115.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “ 25 ” грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ____________________ Стасишин А.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для збереження перспективи долучитися до кола розвинених країн Україна потребує підтримання високих темпів економічного зростання, що неможливо без помітного збільшення інвестицій. Обсяги залучення іноземного капіталу, незважаючи на сприятливі тенденції кількох останніх років, є недостатніми. Повне ж усунення перешкод для припливу капіталу може спричиняти у вітчизняній економіці серйозні збурення з непередбачуваними наслідками.

Водночас навіть за швидкого зростання мобільності капіталу в умовах глобалізації зв'язок між рівнями національних заощаджень та інвестицій, виражений відомим парадоксом Фельдштейна-Горіоки, є достатньо стійким. Причому цей зв'язок відчутно сильніший у країнах, що розвиваються, і у країнах з середнім рівнем доходу, що пояснюють вищими ризиками, пов'язаними з наданням позик цим країнам, нижчим рівнем розвитку фінансових ринків і використанням контролю за іноземним капіталом. Країни з перехідною економікою мають обмежений доступ до ринків капіталу через притаманні їм специфічні макроекономічні та інституційні ризики. Досягнення достатньо високого рівня національних заощаджень для забезпечення прискореного розвитку і майбутнього достатку було одним з важливих завдань країн Центрально-Східної Європи у процесі їхнього приєднання до Європейського Союзу.

За цих обставин спроможність мобілізувати достатні обсяги заощаджень у вітчизняній економіці є одним із ключових чинників успішного розвитку країни. Тому особливої ваги набуває всебічний аналіз процесу формування національних заощаджень, які постають основним джерелом інвестиційних коштів і покликані підтримувати високі темпи економічного зростання в Україні. Вивчення закономірностей формування заощаджень усіх інституційних секторів, дослідження взаємозв'язків між компонентами національних заощаджень в умовах перехідної економіки України, з'ясування впливу макроекономічної політики на заоща-джувальний процес є особливо актуальними і важливими завданнями.

Такий аналіз може бути результативним лише за умови, що він спиратиметься на найновіші досягнення економічної науки і водночас братиме до уваги специфіку перебігу трансформаційних процесів в економіці України. Фундамент багатьох сучасних підходів до вивчення широкого кола проблем, пов'язаних з заощадженням і нагромадженням, було закладено ще у працях класиків економічної науки, зокрема А.Сміта, Д.Рікардо, Т.Мальтуса, Н.Сеніора, Дж.Реі, Дж.-Ст.Міля, К.Маркса, Є.Бем-Баверка, А.Маршала, Дж.Гобсона, М.Туган-Барановського, Є.Слуцького, І.Фішера, Дж.М.Кейнса. На формування сучасної теорії споживання / заощадження у другій половині минулого століття визначальний вплив мали праці Ф.Модільяні, М.Фрідмана, Р.Гола. В останні десятиліття важливу роль у вивченні різних аспектів процесу заощадження відіграють дослідження відомих зарубіжних учених Р.Баро, Б.Бернхейма, М.Броунінга, С.Венті, Р.Габарда, В.Ґейла, П.-О.Ґурінчаса, А.Дітона, К.Керола, Д.Лейбсона, А.Лусарді, Ґ.Манківа, Т.О'Донах'ю, Дж.Паркера, Дж.Потерби, М.Рабіна, Р.Сейлера, Дж.Скінера, М.Фельдштейна, С.Чесарато та інших.

Різні грані проблеми національних заощаджень у період ринкової трансформації економіки України досліджували відомі вітчизняні вчені: О.Болховітінова, Т.Вахненко, А.Гальчинський, В.Геєць, А.Гриценко, Н.Дорофєєва, С.Злупко, Б.Кваснюк, С.Киреєв, О.Ковалюк, М.Крупка, І.Крючкова, І.Луніна, М.Меламед, А.Мороз, П.Орлов, М.Павлишенко, С.Панчишин, І.Радіонова, С.Реверчук, М.Савлук, А.Скрипник, А.Соколовська, В.Шевчук та інші. Заслуговують на увагу дослідження процесів заощадження у країнах з перехідною економікою зарубіжних науковців Н.Акіндінової, А.Булатова, Р.Ван Роодена, Х.Вольфа, П.Ґреґорі, С.Денізер, П.Конвея, Я.Корнаї, В.Лісіна, Д.Стребкова, Є.Ясіна та ін.

Водночас багато питань, пов'язаних з дослідженням особливостей формування заощаджень в економіці України у трансформаційний період, є недостатньо вивченими. Відчувається потреба у комплексному підході до розгляду процесу заощадження на етапі відновлення зростання вітчизняної економіки. Нагальним завданням постає ширше використання теоретичних напрацювань світової економічної науки для пояснення заощаджувальної поведінки домашніх господарств і фірм, що сприятиме підвищенню ефективності економічної політики уряду. Бракує досліджень впливу потенційних визначників заощаджень в умовах перехідної економіки України з застосуванням сучасного економетричного інструментарію. Актуальним залишається і поглиблення розуміння взаємозв'язків між заощадженням і економічним зростанням у неусталених господарських системах.

Важливість і злободенність згаданих проблем зумовили вибір теми і основні напрями дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна тема є складовою наукових досліджень, що проводяться кафедрою економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка у межах виконання наукової теми “Дослідження закономірностей формування економічної системи в Україні”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (№ державної реєстрації 0103U005947).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисер-таційного дослідження є комплексний макроекономічний аналіз процесу заощадження у трансформаційній економіці України та теоретичне обґрунтування практичних заходів, спрямованих на підвищення рівня заощаджень у вітчизняній економіці. Для досягнення цієї мети у дисертації поставлено такі завдання:

- проаналізувати теоретико-методологічні засади вивчення заощаджень у сучасній економічній науці;

- з'ясувати підходи до аналізу процесів заощадження і нагромадження у радянській економічній науці, виявити характерні риси трансформації заощаджень в інвестиції у директивно-плановій економіці;

- дослідити макроекономічні аспекти формування заощаджень домашніх господарств в останні роки адміністративно-командної системи;

- проаналізувати динаміку і структуру національних заощаджень та їхніх компонентів у роки ринкового реформування вітчизняної економіки;

- виявити вплив основних визначників особистих і національних заощаджень в умовах перехідної економіки України;

- розглянути роль компонентів національних заощаджень як джерел інвестування на різних етапах трансформаційного процесу в Україні;

- з'ясувати вплив амортизаційної політики держави на динаміку заощаджень корпоративних секторів національної економіки;

- дослідити зв'язок між приватними і державними заощадженнями в економіці України у контексті забезпечення ефективності фіскальної політики;

- вивчити зарубіжний досвід стимулювання заощаджень домашніх господарств і оцінити перспективи застосування подібних підходів в Україні;

- з'ясувати вплив монетарної політики на заощаджувальну поведінку домогосподарств у вітчизняній економіці;

- визначити перспективні напрямки використання інструментарію фіскальної і монетарної політики для підвищення рівня національних заощаджень; заощадження національний економіка фіскальний

- простежити зв'язки між заощадженням та економічним зростанням на різних етапах ринкового реформування економіки України;

- проаналізувати можливості підвищення ефективності використання національних заощаджень, зокрема удосконалення механізму трансформації заощаджень в інвестиції у вітчизняній економіці;

- виявити роль соціокультурних та інституційних чинників для підвищення рівня національних заощаджень.

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес заощадження у трансформаційній економіці України. Предметом дослідження є закономірності формування компонентів національних заощаджень та взаємозв'язків між ними і теоретико-методологічні та прикладні засади посилення впливу економічної політики уряду на заощаджувальний процес у вітчизняній економіці.

Методологічною основою дисертаційної роботи стали загально-наукові методи пізнання, концептуальні положення сучасних теорій ринкової економіки, методологічні засади комплексного і системного аналізу. Для виконання поставлених у роботі завдань використано широкий спектр методів. Передусім - системний підхід, згідно з яким усі явища вивчаються у взаємозалежності та розвитку. Дослідження процесу становлення сучасної теорії споживання / заощадження ґрунтувалось на єдності історичного й логічного підходів. Для пояснення особливостей динаміки національних заощаджень та їхніх компонентів використовувались методи наукової абстракції, аналізу і синтезу, індукції та дедукції. Для з'ясування впливу визначників заощаджень у перехідній економіці України і встановлення зв'язків між заощадженням та економічним зростанням застосовано кореляційний аналіз, множинний регресійний аналіз, тест Ґрейнджера, моделювання поведінки економічних суб'єктів тощо. У роботі широко використано аналіз динамічних рядів, порівняння, графічні методи. Розрахунки проводились за допомогою сучасних програмних пакетів.

Інформаційною базою дослідження стали основні положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, статистичні дані Державного комітету статистики та Національного банку України, ресурси мережі Інтернет.

Наукова новизна одержаних результатів. До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта, належать такі.

Вперше:

- на рівні дисертаційного дослідження здійснено комплексний макроекономічний аналіз процесу заощадження в умовах трансформаційної економіки України з використанням досягнень сучасної теорії споживання / заощадження і бігевіористської економічної теорії, що дає змогу з'ясувати закономірності динаміки національних заощаджень та їхніх компонентів, виявляє можливості впливу на процес формування заощаджень за допомогою засобів макроекономічної політики;

- на основі всебічного аналізу проблеми вимушених заощаджень населення в Україні напередодні розвалу адміністративно-командної системи обґрунтовано, що монетарний надлишок (показник частки вимушених заощаджень в економіці) в Українській РСР був приблизно на третину вищим, ніж у СРСР загалом, відтак існували об'єктивні передумови для того, щоб темпи інфляції в Україні після лібералізації цін були помітно вищими порівняно з іншими пострадянськими країнами;

- за допомогою регресійного аналізу з'ясовано вплив визначників заощаджень домогосподарств та національних заощаджень в економіці України у роки ринкової трансформації; зокрема, ключовими чинниками особистих заощаджень у цей період були реальний ВВП на одну особу, частка сумарних трансфертів (крім допомог у натурі) сектору домашніх господарств у ВВП, частка податкових надходжень у ВВП і державні заощадження; основними визначниками валових національних заощаджень стали рівень заощаджень попереднього року, рівень державних заощаджень, частка суми усіх соціальних допомог сектору домогосподарств у ВВП, рівень монетизації та політичні чинники (нестабільність, спричинена проведенням виборів);

- досліджено співвідношення між приватними і державними заощадженнями в економіці України з позицій рікардівського підходу; показано, що у роки трансформаційного спаду в Україні простежувалася майже повна взаємозамінність між цими компонентами національних заощаджень; з відновленням економічного зростання масштаб такого ефекту витіснення зменшився, що розширює можливості уряду для стимулювання підвищення рівня національних заощаджень;

- на основі ґрунтовного дослідження теоретичних і практичних аспектів зарубіжного досвіду стимулювання заощаджень домогосподарств з позицій основного потоку економічної теорії та бігевіористського підходу проаналізовано відповідні стимули у вітчизняній економіці і запропоновано перспективні напрямки їх удосконалення, передовсім, використання ідеї автоматичної реєстрації працівників для участі у пенсійних програмах.

Удосконалено:

- обґрунтування тези, що наслідки політики форсованого зростання і проблеми у сфері нагромадження - відчутне зниження рівня нагромадження, погіршення його структури і перманентне зниження ефективності, хибна інвестиційна стратегія - стали одними із ключових чинників занепаду директивно-планової економіки;

- методику аналізу заощаджень інституційних секторів у трансформаційній економіці України; зокрема, показано, що використання як показника державних заощаджень суми дефіциту бюджету та інвестиційних видатків уряду дає змогу адекватно описати основні тенденції зміни державних заощаджень у вітчизняній економіці;

- методику аналізу монетарної політики у перехідній економіці України; показано, що на початку періоду трансформаційного спаду в Україні здійснювалася політика фінансового стримування, спричинена адресним кредитуванням вибраних підприємств і галузей економіки; натомість, згідно з результатами кореляційного аналізу, у перші роки відновлення економічного зростання в Україні зростання реальної процентної ставки сприяло збільшенню організованих заощаджень домогосподарств;

- методику аналізу взаємозв'язків між економічним зростанням та заощадженням у трансформаційній економіці України; зокрема, за допомогою сучасного економетричного інструментарію виявлено існування двобічного зв'язку між динамікою реального ВВП та низкою показників заощаджень, що відображає можливість формування сприятливого “зачарованого кола” між збільшенням заощаджень та економічним зростанням у вітчизняній економіці.

Набули подальшого розвитку:

- дослідження впливу амортизаційної політики держави на формування заощаджень корпоративних секторів економіки; зокрема, обґрунтовано перевагу лібералізованої моделі амортизаційної системи, за якої власники основного капіталу матимуть більшу свободу у виборі амортизаційного режиму;

- методика аналізу структури системи оподаткування як чинника формування заощаджень домашніх господарств; зокрема, показано, що нещодавні законодавчі зміни, які стосуються оподаткування доходів фізичних осіб, сприяли підвищенню рівня особистих заощаджень в економіці України;

- підхід до розуміння причин катастрофічного погіршення економічної ситуації в Україні у роки трансформаційного спаду: обґрун-товано тезу про те, що основною передумовою такого несприятливого розвитку подій стало тривале зволікання з проведенням реальних реформ;

- дослідження шляхів удосконалення трансформації заощаджень в інвестиції в умовах перехідної економіки України: проаналізовано напрями підвищення ефективності використання національних заощаджень, обґрунтовано важливість врахування впливу соціокультурних та інституційних чинників на процес заощадження.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані у дисертаційній роботі теоретичні результати можуть бути враховані і використані органами державної влади та управління у процесі формування макроекономічної політики. Зокрема, висновки і рекомендації, зроблені дисертантом, можна використати для прогнозування впливу заходів фіскальної та монетарної політики на заощаджувальну поведінку домогосподарств і рівень національних заощаджень загалом; для обґрунтування оптимальної системи оподаткування в Україні; для удосконалення пенсійних схем, що пропонуються системою недержавного пенсійного забезпечення; для розроблення дієвих стимулів збільшення організованих заощаджень домашніх господарств.

Теоретичні висновки, концептуальні положення і практичні результати дисертації використовуються у навчальному процесі на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка у процесі викладання курсів “Макроекономіка”, “Макроеко-номіка-2”, “Економіка України” (довідка № 2986-В від 2.07.2007 р.).

Результати дисертаційного дослідження використовуються в аналітичній роботі Головного управління статистики у Львівській області (довідка № 08-11/83 від 22.06.2007 р.). Висновки і рекомендації, подані у дисертаційній роботі, використовуються Головним управлінням економіки Львівської облдержадміністрації при прогнозуванні динаміки економічних показників області, розробленні програм соціально-економічного розвитку та інших програмно-цільових документів (довідка № 40-40-1-1595 від 21.06.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Наукові результати і висновки, що виносяться на захист, отримані автором особисто. З-поміж статей, опублікованих у фахових виданнях, лише одну виконано у співавторстві; особистий внесок у ній вказано у переліку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на наукових і науково-практичних конференціях, серед яких: науково-практична конференція “Роль грошових заощаджень населення у розбудові економіки України” (Київ, 2002 р.); міжнародна науково-практична конференція “Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи” (Львів, 2003 р.); міжнародна науково-практична конференція “Економіка України в євроінтеграційних процесах” (Львів, 2004 р.); міжнародна науково-практична конференція “Економічна система України. Минуле, сучасне, майбутнє” (Львів, 2005 р.); міжнародна науково-практична конференція “Наукова спадщина Є.Є.Слуцького: розвиток наукових ідей в економічній науці” (Київ, 2007 р.); міжнародна наукова конференція до 40-річчя економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Українська економічна наука: досягнення, проблеми, перспективи” (Львів, 2007 р.); щорічні конференції науково-педагогічних працівників Львівського національного університету імені Івана Франка у 2002-2007 роках.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано одноосібну наукову монографію “Заощадження в економіці України: макроекономічний аналіз” (обсягом 32,4 друк. арк.); дисертант є автором двох одноосібних навчальних посібників (обсягом 10,2 і 16,1 друк. арк.), співавтором двох колективних монографій (дисертанту належать 1,45 та 1,9 друк. арк.), співавтором трьох навчальних посібників (особистий внесок - 1,3, 1,05 та 0,9 друк. арк.), співавтором підручника з грифом Міністерства освіти і науки України (особистий внесок - 0,7 друк. арк.), автором 22 статей у наукових виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові. Загальний обсяг цих публікацій становить понад 77 друк. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків до кожного з розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 456 сторінок. Основний зміст дисертації викладено на 403 стор., у тому числі 22 таблиці і 45 рисунків на 33 стор. Список використаних джерел містить 411 найменувань на 35 стор. Робота має 5 додатків на 16 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів і їх практичне значення, подано дані про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі дисертації “Теоретико-методологічні засади аналізу заощаджень в економіці України” стисло розглянуто значення категорії заощадження у моделях макроекономіки та мотиви і чинники формування заощаджень у національній економіці, простежено етапи становлення сучасної теорії споживання / заощадження і перспективні напрями її розвитку, проаналізовано особливості бігевіористського підходу до вивчення проблем, пов'язаних з міжчасовим вибором споживачів.

Економічна теорія визначає заощадження як ту частину доходу, що не витрачається на поточне споживання. Поняття заощадження здебіль-шого вводять під час глибшого аналізу моделі кругопотоку та розгляду ключових макроекономічних тотожностей, а далі уточнюють зміст національних заощаджень та їхніх компонентів. У сучасній макроекономіці категорія заощадження відіграє важливу роль у поясненні загальної економічної рівноваги та короткострокових коливань ділової активності, економічного зростання і впливів держави на перебіг економічних процесів.

Особливості заощаджувальної поведінки домогосподарств, відмова яких від споживання частини поточного доходу відіграє первинну роль у формуванні заощаджень в економіці, досліджує сучасна теорія споживання / заощадження. У дисертації зазначено, що ключовими етапами на шляху її становлення свого часу стали теорія міжчасового вибору споживача І.Фішера, кейнсіанська теорія функцій споживання та заощадження, теорія життєвого циклу Ф.Модільяні, гіпотеза постійного доходу М.Фрідмана, гіпотеза випадкового блукання Р.Гола. Ґрунтовний аналіз сучасних зарубіжних джерел дав дисертантові підстави для висновку, що сьогодні теорію життєвого циклу / постійного доходу (інакше - далекоглядну теорію споживання, стандартну теорію споживання / заощадження) розглядають як широкий загальний підхід, у межах якого будують багато різноманітних конкретних моделей. В основу цієї теорії покладено принцип, що з перебігом часу індивіди намагаються зберігати граничну корисність своїх видатків постійною; це відображає їхнє прагнення до зрівнювання споживання як у короткостроковому, так і у довгостроковому періодах.

Дисертант відзначає, що упродовж останніх років увагу більшості дослідників зосереджено на вивченні таких різновидів стандартної теорії, які враховують існування застережних заощаджень і дають змогу описати помітно ширший спектр особливостей поведінки людей упродовж життєвого циклу. Перспективними напрямами подальшого розвитку сучасної теорії споживання / заощадження вважають: моделювання рішень щодо міжчасового розподілу ресурсів індивідів паралельно з їхніми рішеннями щодо одержання освіти та розширення родини; врахування відмінностей різних видів товарів, які споживають домогосподарства; врахування відмінностей між різними видами активів, якими володіють індивіди; врахування гетерогенності домогосподарств. Загалом, поєднання теоретичного підходу життєвого циклу / постійного доходу, використання нових і повніших даних та відповідних економетричних методів їх опрацювання дає підстави сподіватися на подальший прогрес у розумінні процесів споживання та заощадження.

Значну увагу приділено аналізу проблеми міжчасового вибору у межах бігевіористського підходу в економічній теорії, який особливо активно розвивається в останні роки. Послідовники цього підходу продовжують традиції І.Фішера та Дж.М.Кейнса, які наголошували на важливості психологічних чинників при ухваленні людьми економічних рішень. Дисертант акцентує на тому, що у центрі критичної уваги прихильників бігевіористської традиції перебувають три ключові риси загально-прийнятого підходу до моделювання економічної поведінки людей: необмежена раціональність, необмежена сила волі та необмежений егоїзм.

У багатьох ситуаціях результати, отримані у межах бігевіористського підходу, гармонійно доповнюють висновки економічної теорії основного потоку і поглиблюють розуміння найрізноманітніших економічних процесів. Дисертант показує, що врахування у моделях міжчасового вибору обмеженої раціональності індивідів, притаманних їм проблем з самоконтролем і прагнення до взаємності у відносинах з іншими людьми дає змогу пояснити низку особливостей поведінки домогосподарств щодо міжчасового розподілу своїх ресурсів. Зокрема, визнання існування проблеми самоконтролю і використання так званого гіперболічного дисконтування логічно пояснює надмірну чутливість споживання до змін поточного доходу, що є однією з найактуальніших проблем сучасної теорії споживання / заощадження.

Неймовірно цікаве і складне завдання на перспективу, на думку дисертанта, полягає у тому, щоб пов'язати гетерогенність домогосподарств з психологічними чинниками, тобто поєднати традиційний і бігевіористський підходи до аналізу міжчасових рішень індивідів. Це дало б змогу моделювати гетерогенність домогосподарств і комплексно аналізувати весь набір рішень, що їх приймають люди упродовж життєвого циклу: стосовно освіти і кар'єри, одруження і кількості дітей у родині, заощадження і трансфертів іншим поколінням тощо.

У другому розділі “Заощадження в Україні у період занепаду адміністративно-командної системи” з'ясовано теоретико-методо-логічні підходи до аналізу процесу заощадження у радянській економічній науці, простежено зв'язок між проблемами у сфері нагромадження та поступовим погіршенням економічної ситуації у 1970-1980-х роках, проаналізовано макроекономічні аспекти формування особистих заощаджень населення в останні роки адміністративно-командної системи.

Дисертант зазначає, що аналіз процесу нагромадження у політекономії соціалізму базувався на відомих схемах відтворення К.Маркса, які визначали умови, необхідні для збалансованого і пропорційного розвитку макроекономічної системи і стали підґрунтям балансового методу моделювання натуральних і вартісних результатів виробництва, їх розподілу та споживання. Водночас поєднання марксових схем відтворення з ідеєю зростання органічної будови капіталу призвело до формулювання закону переважного зростання виробництва засобів виробництва. Незважаючи на неодноразові спроби частини радянських економістів заперечити універсальність цього закону, хибна теоретична ідея безумовної пріоритетності виробництва засобів виробництва послідовно втілювалася у життя упродовж багатьох десятиліть.

Після невдалої спроби помітно підвищити значення економічних методів управління у ході реформи 1965 року економічна ситуація в СРСР почала поступово погіршуватися. Упродовж наступних двох десятиріч темпи приросту основних економічних показників неухильно знижувалися. Дисертант обґрунтовує тезу, що гальмування економічної динаміки у 1970-1980-х роках стало закономірним наслідком політики форсованого зростання, здійснюваної керівництвом СРСР. Такий тип економічного зростання підриває власну основу - після досягнення високих темпів зростання вони неминуче знижуються, а серйозні диспропорції і деформації у структурі економіки залишаються. Тому максимізація темпів зростання упродовж одного-двох десятиріч не лише призводить до скорочення поточного і майбутнього споживання, а й завдає непоправної шкоди для створення передумов розширеного відтворення у тривалій перспективі.

На основі вивчення праць, опублікованих українськими економістами у 1980-х роках, дисертант доходить висновку, що вітчизняні вчені глибоко аналізували причини негативних тенденцій у розвитку економіки і визначили одним із ключових їх чинників серйозні недоліки у сфері нагромадження та інвестування. Упродовж 1970-х - 1980-х років рівень нагромадження в СРСР помітно знизився - з 29,5% до 24%, так що наприкінці 1980-х років відставання СРСР від США за часткою чистого нагромадження у ВВП становило майже два рази. Частка ж виробничого нагромадження у структурі фонду нагромадження в Українській РСР знизилася у цей період до 25-28% проти 60% у США. Відтак не повинен дивувати той факт, що за офіційними даними на квітень 1986 року лише 16% виробничого потенціалу СРСР (машини та устаткування) перебувало на рівні вищих світових досягнень, 28,1% “не відповідали сучасному рівневі і підлягали заміні”, а 55,9% “відповідали вітчизняним стандартам, але підлягали модернізації у найближчі роки”.

У реферованому розділі показано, що характерними ознаками економічної ситуації наприкінці 1980-х років були надмірне нагромадження спрацьованих і застарілих основних виробничих фондів, гостра нестача технологічного устаткування, неймовірні масштаби незавершеного будівництва і надвисокі витрати на капітальний ремонт. З погляду вітчизняних учених, здійснення якісних перетворень в економіці було неможливим без ефективного стимулювання інвестиційної діяльності та прискорення інновацій і потребувало дуже серйозних змін у процесі нагромадження. Саме розв'язання назрілих проблем у сфері нагромадження українські економісти вважали тією ключовою ланкою, за допомогою якої поступово вдасться досягти системних змін в економіці загалом.

Дисертант акцентує і на тому, що у другій половині 1980-х років різко загострилася проблема дефіциту споживчих товарів і послуг. На середину 1989 року без перебоїв продавалися лише 106 з 989 видів споживчих товарів, за якими у той час проводилось спостереження. Домогосподарства не мали змоги купити потрібну їм кількість товарів і послуг, що призвело до швидкого зростання особистих заощаджень як у формі надлишку готівки на руках у населення, так і у вигляді додаткових вкладів у фінансовій системі. За своєю природою ці заощадження були значною мірою вимушеними. Сформувався так званий монетарний, або грошовий, надлишок, який становив серйозну загрозу інфляційного вибуху у разі лібералізації цін.

Дисертант аналізує широкий спектр позицій стосовно динаміки та масштабів монетарного надлишку в економіці СРСР. Оскільки економіка Української РСР була складовою єдиного господарського механізму та функціонувала у межах єдиної грошової системи, моделювання динаміки вимушених заощаджень в окремо взятій УРСР неможливе. Проведені дисертантом якісні порівняння дають підстави для висновку, що монетарний надлишок в Україні був приблизно на третину вищим, ніж у СРСР загалом.

Достовірна оцінка обсягів вимушених заощаджень у ті роки важлива передовсім для розуміння природи і джерел зростання цін на початку перехідного періоду. Порівняльний аналіз поведінки цін у трансформаційних економіках підтверджує теоретичні передбачення про існування безпосереднього зв'язку між величиною монетарного надлишку і темпами зростання цін після їх лібералізації; більше того, що різкішим був початковий стрибок цін, то вищими залишалися темпи інфляції і надалі. Дисертант доходить висновку, що помітно вищий стрибок інфляції в Україні у січні 1992 року (385% проти 245% у Росії) був, значною мірою, об'єктивно зумовленим, а монетарний надлишок, нагромаджений в останні роки адміністративно-командної економіки, став одним із важливих джерел гіперінфляції 1992-1994 років.

Більшість фахівців уважала монетарний надлишок серйозною пере-шкодою на шляху ринкової трансформації директивно-планової економіки. Зарубіжні і радянські економісти пропонували низку різноманітних заходів, спрямованих на розв'язання цієї проблеми. Проте відсутність політичної волі, а згодом вже і часу, призвели до того, що практично жодного із цих заходів не було реалізовано. На порозі 1990-х років адміністративно-командна система вичерпала останні резерви свого розвитку і виявилася цілковито неспроможною вирішувати назріле завдання широкої структурної перебудови економіки з акцентом на інтенсивні чинники зростання.

У третьому розділі “Заощадження домогосподарств в економіці України” з'ясовано значення особистих заощаджень у період ринкового реформування економіки України і загальні проблеми, пов'язані з їх вимі-рюванням; простежено динаміку, структуру і характерні риси заощаджень на різних етапах трансформаційного процесу; проаналізовано особливості впливу ключових чинників особистих заощаджень у вітчизняній економіці.

Дисертант зазначає, що у країнах з розвиненою економікою особисті заощадження зазвичай вивчають за допомогою декількох агрегованих показників, які подають різнобічну інформацію стосовно розвитку економічних процесів і взаємодоповнюють один одного. В Україні макроекономічні аспекти заощаджень домогосподарств аналізують на основі даних Системи національних рахунків та Балансу грошових доходів і витрат населення (БГДВН). В умовах перехідної економіки використання підходів і категорійного апарату СНР дещо ускладнене, водночас іншим важливим чинником постає недостатня якість інформаційного забезпечення. Методологія БГДВН декілька разів удосконалювалася, проте ще не всі недоліки вдалося усунути. Загалом, як наголошує дисертант, проблема одержання достовірних і надійних статистичних даних щодо заощаджень домогосподарств досі залишається актуальною.

У реферованому розділі обґрунтовано тезу, що у 1992-1994 роках динаміка особистих заощаджень в Україні значною мірою визначалася чинниками, успадкованими від адміністративно-командної економіки. За умов гіперінфляції і швидкого зниження реальних доходів домогосподарства активно витрачали заощадження. Урядова стратегія фінансування дефіциту бюджету через інфляційний податок стимулювала вилучення залишків цих заощаджень з банківського сектору. Вклади населення як відсоток ВВП знизилися від понад 38% у 1991 році до менш ніж 2% у 1994 році. Основною формою заощаджень стала іноземна валюта.

У період відносної стабілізації у 1995-1999 роках після запровадження повноцінної національної грошової одиниці зародилися дві важливі тенденції - поступове зростання організованих заощаджень, передовсім вкладів у банківській системі, і підвищення схильності до заощадження у національній валюті. Ці тенденції ще чіткіше проявилися у перші роки відновлення в Україні економічного зростання. За підсумками 2006 року сума депозитів фізичних осіб перевищила 20% ВВП, а на початок червня 2007 року становила понад 121 млрд грн. Водночас і досі частка неорганізованих заощаджень, зокрема в іноземній валюті, залишається значною, а обсяг депозитів у іноземній валюті за 2003-2006 роки зріс у 6,35 разів, тоді як у гривнях - у 5 разів.

Рішення стосовно заощадження частини доходу є лише однією з складових загальної стратегії економічної поведінки домогосподарств. Дисертант показує, що упродовж більшості років трансформаційного періоду єдиною доступною стратегією для значної більшості населення в Україні виявилася стратегія виживання. Переважна частина заощаджень мала не інвестиційний, а страховий та резервний характер. Прояви ”нової” заощаджувальної поведінки домогосподарств стали помітнішими тільки в останні роки.

У дисертації докладно проаналізовано механізми дії ключових визначників особистих заощаджень у ринковій економіці та результати нещодавніх емпіричних досліджень у цій царині. Важливий практичний висновок полягає у тому, що вплив частини з цих чинників може бути різним за різних рівнів розвитку ринкової економічної системи.

Згідно з результатами проведеного на основі даних СНР за 1992-2004 роки регресійного аналізу, основними визначниками особистих заощаджень в Україні у цей період були реальний ВВП на одну особу, частка сумарних трансфертів (крім допомог у натурі) сектору домашніх господарств у ВВП, частка податкових надходжень у ВВП та державні заощадження (див. табл.1).

Таблиця 1

Визначники особистих заощаджень в Україні, 1992-2004 роки (залежна змінна - частка валових заощаджень домогосподарств у ВВП)

* - значущість з , ** - , *** - .

Обчислено за статистичним збірником “Національні рахунки України за 1990-2000 роки”, статистичними щорічниками України за 2001, 2002, 2003, 2004 роки, статистичним довідником “Україна у цифрах у 2005 році” та даними В.Пріснякова (Прісняков В.Ф. Детінізація економіки // Фінанси України.- 2005.- № 3.- С.72-81).

де X₁ - реальний ВВП на одну особу, у % до 1990 р.; X₂ - реальний ВВП на одну особу з урахуванням тіньової економіки, у % до 1991 р; X₃ - державні заощадження як частка ВВП, у %; X₄ - частка податкових надходжень у ВВП, у %; X₅ - частка суми соціальних допомог (крім допомог у натурі) у ВВП, у %; X₆ - частка валових заощаджень сектору домашніх господарств у ВВП у попередньому році, у %.

Як видно з табл.1, є декілька варіантів моделей, які описують динаміку частки валових заощаджень домогосподарств у ВВП. Високі значення скоригованого коефіцієнта детермінації та F-статистик свідчать про наявність суттєвого зв'язку між рівнем особистих заощаджень і змінними X₁-X₆ та достовірність отриманих результатів. Варто додати, що ці ж чинники визначають і динаміку чистих заощаджень, що логічно з огляду на незначні відмінності між показниками валових і чистих заоща-джень домогосподарств. Достовірність результатів додатково підтверджу-ється побудовою регресій за логарифмічного перетворення усіх змінних.

У четвертому розділі “Заощадження інших економічних суб'єктів в економіці України” простежено динаміку компонентів національних заощаджень у 1992-2004 роках і з'ясовано особливості впливу їх визначників, проаналізовано роль амортизаційної політики як ключового чинника заощаджень підприємств, розглянуто теоретичні аспекти і методологічні підходи до аналізу державних заощаджень, досліджено причини виникнення та особливості фінансування дефіциту бюджету у трансформаційній економіці України.

Аналізуючи роль заощаджень у процесі ринкової трансформації економіки України, дисертант зосереджує увагу на підході, запропонованому американським дослідником П.Конвеєм. Згідно з ним, розвиток економічної ситуації у країнах з перехідною економікою варто аналізувати передовсім з огляду на заощаджувальну поведінку економічних суб'єктів і динаміку компонентів національних заощаджень. З погляду П.Конвея, більшість проблем перехідного періоду пов'язані саме з нестачею заощаджень, опосередкованих через фінансові ринки.

Незважаючи на різке зниження у роки трансформаційного спаду, у 2004 році показники валових і чистих національних заощаджень в Україні фактично повернулися до своїх рівнів початку 1990-х років. Проте у реальних величинах вони не досягли ще й 60% рівня 1990 року. Дисертант показує, що роль компонентів валових внутрішніх заощаджень як джерел інвестування вітчизняної економіки помітно змінювалася на різних етапах трансформаційного періоду. Після остаточної ліквідації у 1993 році монетарного надлишку, нагромадженого за останні роки директивно-планової економіки, приватних заощаджень стало недостатньо для нейтралізації від'ємних державних заощаджень і забезпечення процесу інвестування. У 1994-1998 роках окрім приватних заощаджень суттєву роль у фінансуванні інвестицій відігравали заощадження іноземців, а у 1999-2004 роках - державні заощадження.

Згідно з результатами регресійного аналізу, основними визначниками валових національних заощаджень в Україні у 1992-2004 роках були рівень заощаджень попереднього року, рівень державних заощаджень, частка суми усіх соціальних допомог сектору домогосподарств у ВВП, рівень монетизації та політичні чинники (нестабільність, спричинена проведенням виборів); див. табл.2. Тут ужито такі позначення:

X₁ - частка валових заощаджень у ВВП в попередньому році, у %; X₂ - відношення грошового агрегату М2 до ВВП, у %; X₃ - частка суми усіх соціальних допомог включно з соціальними трансфертами в натурі сектору домашніх господарств у ВВП, у %; X₄ - державні заощадження як частка ВВП, у %; X₅ - змінна, що враховує вплив політичних чинників, зокрема президентських та парламентських виборів; вона набуває значення ”1” у 1994, 1998, 1999, 2002 та 2004 роках і “0” у решті випадків.

Таблиця 2

Визначники національних заощаджень в Україні, 1992-2004 роки (залежна змінна - частка валових заощаджень у ВВП)

* - значущість з , ** - , *** - .

Обчислено за статистичним збірником “Національні рахунки України за 1990-2000 роки”, статистичними щорічниками України за 2001, 2002, 2003, 2004 роки, статистичним довідником “Україна у цифрах у 2005 році”.

Скоригований коефіцієнт детермінації у цих моделях також є дуже високим; достовірність результатів підтверджується і побудовою регресій за логарифмічного перетворення усіх змінних. Регресійний аналіз виявив також доволі суттєві відмінності між визначниками валових і чистих національних заощаджень. На рівень чистих національних заощаджень вагомий вплив у різних моделях мали рівень заощаджень попереднього року, рівень державних заощаджень, реальний ВВП на одну особу, частка суми соціальних допомог (окрім допомог у натурі) у валому скоригованому доході сектору домогосподарств у ВВП, рівень монетизації та політичні чинники. На думку дисертанта, виявлені відмінності відображають особливо вагому роль заощаджень домогосподарств у формуванні чистих національних заощаджень.

У дисертації обґрунтовано, що серйозні наслідки для процесу відтворення в Україні мало порушення гармонійності розподілу валового наявного доходу між інституційними секторами економіки, особливо у роки трансформаційного спаду. Податкова система країни у цей час була орієнтована на зростання частки використовуваних доходів сектора загального державного управління за рахунок зниження часток підприємств і домашніх господарств. Упродовж кількох років чисті заощадження сектору нефінансових корпорацій були від'ємними на рівні приблизно 10% ВВП. Ситуація помітно поліпшилася лише з відновленням в Україні економічного зростання.

Ще одним ключовим чинником згаданої динаміки заощаджень підприємств була амортизаційна політика, яка на всіх етапах характеризувалася низкою серйозних недоліків. У 1992-1994 роках унаслідок неповної індексації основних фондів амортизаційні відрахування підприємств були практично зведені до нуля. Після індексації основних фондів у 1995-1996 роках зростання обсягів амортизації штучно стримувалося за допомогою використання знижувальних коефіцієнтів. Запроваджена у 1997 році нова амортизаційна модель також недостатньо повно враховує особливості вітчизняної економіки на етапі її ринкової трансформації, зокрема проблематичність застосування методу прискореної амортизації для значної кількості підприємств. Аналіз праць провідних вітчизняних фахівців з питань амортизаційної політики дає дисертантові підстави для висновку, що найефективнішою для України може стати лібералізована система, яка враховуватиме вільний вибір власниками основного капіталу амортизаційного режиму та право на його зміну відповідно до власних інтересів у межах державного регламенту.

Аналіз державних заощаджень в Україні пов'язаний з певними методологічними труднощами. Як свідчать результати низки досліджень вітчизняних вчених, дані щодо валових заощаджень сектора загального державного управління, ймовірно, не виявляють навіть достовірної тенденції зміни заощаджень держави. Тому як показник державних заощаджень, згідно з достатньо поширеною зарубіжною практикою, дисертантом запропоновано використовувати суму дефіциту бюджету та інвестиційних видатків уряду. У межах такого підходу динаміка державних заощаджень в Україні безпосередньо визначається динамікою дефіциту бюджету.

У перші роки трансформаційного спаду бюджетні дефіцити були особливо значними, що обґрунтовувалося необхідністю підтримання виробництва і соціального захисту населення. Емісійне фінансування дефіциту у 1992-1994 роках стало ключовим чинником гіперінфляції в Україні. Перехід до боргового фінансування дефіциту бюджету розірвав зв'язок між генеруванням інфляційних очікувань і прискоренням темпів інфляції, проте спричинив зростання державного боргу. На початку 2000-х років основним джерелом фінансування дефіциту були зовнішні позики, що посилює вразливість боргової позиції уряду до зовнішніх збурень. Після кількох років фактично бездефіцитного бюджету, у 2004-2007 роках проблема дефіциту бюджету в Україні знову загострилася.

У п'ятому розділі “Вплив макроекономічної політики на процес заощадження в Україні” з'ясовано теоретичні аспекти впливу заходів фіскальної і монетарної політики на формування національних заощаджень та їхніх компонентів, проаналізовано механізми реалізації такого впливу в умовах трансформаційної економіки України, розглянуто перспективні напрямки використання фіскальних та монетарних інструментів для підвищення рівня заощаджень.

Дисертант виходить з того, що визначення оптимального рівня втручання держави у функціонування економіки і забезпечення ефективності цього втручання є одним з ключових завдань сучасної економічної науки. З теоретичного погляду, низка чинників може знижувати результативність впливу фіскальної політики на ситуацію в економіці країни загалом і на розвиток заощаджувального процесу зокрема. Серед цих чинників - складність розмежування постійних і тимчасових, а також прогнозованих і непередбачуваних змін економічних змінних, оцінка дисконтування майбутніх податкових зобов'язань, жорсткість позичкового обмеження для частини домогосподарств тощо. Проте більшість науковців погоджується, що рівність Рікардо, яка заперечує дієвість фіскальної політики, може розглядатися лише як більш чи менш вдале наближення.

У реферованому розділі проаналізовано співвідношення між державними і приватними заощадженнями в Україні з використанням альтернативних показників державних заощаджень. З огляду на формування ефективної макроекономічної політики уряду ступінь взаємозамінності між цими компонентами національних заощаджень має ключове значення. Якщо державні заощадження лише частково витісняють приватні, уряд отримує змогу безпосередньо впливати на величину національних заощаджень. Підвищення рівня такої взаємозамінності зменшуватиме ефективність заходів, спрямованих на стимулювання приватних заощаджень. Як свідчать отримані результати, принаймні упродовж 1992-1998 років співвідношення між державними і приватними заощадженнями в Україні загалом відповідало логіці Рікардо, надалі ж їх взаємозамінність зменшилася.

Дисертант обґрунтовує тезу, що важливим визначником особистих заощаджень у трансформаційних економіках може бути структура системи оподаткування. На відміну від непрямих податків, прямі податки несприятливо впливають на заощадження домогосподарств. Показано, що в Україні з 1994 року більша частка податкових надходжень припадала на прямі податки, проте різниця між внеском прямих і непрямих податків постійно змінювалась, а у 2005 році вона була мінімальною. Відсутність послідовної і виваженої політики у сфері оподаткування, з погляду дисертанта, несприятливо впливала на розвиток економічних процесів в Україні, у тому числі і на формування національних заощаджень.