Національна економіка і її особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Змістовність терміну «національна економіка»

1.1 Предмет і об'єкт дисципліни «національна економіка»

1.2 Методи і завдання національної економіки

1.3 Функції національної економіки

2. Принципи національної економіки

3. Загальні риси суспільних економічних систем

1. Змістовність терміну «національна економіка»

У Німеччині середини ХІХ ст., у зв'язку з пошуком шляхів захисту національних економічних інтересів при об' єднанні дрібних держав, поділених митними кордонами та відкритих до експансії іноземних товарів, публікується «Національна система політичної економії» Ф. Ліста (1841 р.), де надається перша цілісна теоретична концепція національної економіки, а в післявоєнні 50-ті роки ХХ ст. при формуванні національної моделі об' єднання ринкових сил, державного регулювання та національних традицій, ця концепція отримує подальший розвиток в праці В. Ойкена «Основи національної економії».

Значущість національно-економічних досліджень значно зростає наприкінці ХХ -- початку ХХІ століття. По-перше, в нових незалежних країнах відбувається активний пошук ефективних моделей національної економіки та системи національної економічної безпеки. По-друге, в умовах глобалізації загострюється проблема об' єднання загальносвітових тенденцій і закономірностей розвитку з національними інтересами та цілями, відповідного коригування економічної політики.

Національна економіка як самостійна наука є порівняно молодою, проте її передумови формуються протягом багатьох століть. Йдеться про поступове накопичення загальних ідей та концепцій з основ функціонування та розвитку економіки країни; урахування в наукових дослідженнях не тільки загальних законів і закономірностей економічного розвитку, а й національної специфіки економіки країни (особливості історичного розвитку, інституційного устрою, національної свідомості тощо), а також впливу неекономічних сфер (соціальної, політичної, екологічної, духовної) на економічний розвиток країни.

Аналіз наукової літератури свідчить, що термін „національна економіка" не має однозначного тлумачення вченими-економістами, а в економічних словниках та енциклопедіях його визначення взагалі відсутнє.

Так, наприклад, російські вчені визначають національну економіку, по- перше, як наукову дисципліну, по-друге, як об'єкт вивчення цієї дисципліни і, по-третє, як явище соціально-економічної реальності.

Як наукова дисципліна національна економіка становить собою комплексне систематизоване вчення про закономірності становлення та функціонування господарської системи суспільства, а також теоретичні та методологічні підходи щодо розробки державної політики з питань подальшого розвитку національної господарської системи.

Як явище соціально-економічної реальності національна економіка - це єдина економічна система суспільства, в якій стабільними, динамічними, повторюваними та стійкими взаємозв'язками поєднані умови та фактори виробництва, його результати, сукупність економічних агентів і економічних відносин, інститути, традиції, принципи та механізми господарювання, що у своїй взаємодії формують єдиний господарський механізм нації.

З таких позицій національна економіка представляє собою економіку певної країни, що має ознаки економічної системи (загальне) та власні особливості і принципи розвитку (особливе), що проявляються в таких формах: економічний потенціал, структура господарського комплексу та галузей господарства, внутрішні чинники соціально-економічного розвитку, господарський механізм регулювання та координації, особливості програмування та прогнозування соціально-економічних процесів, а також особливості забезпечення економічної безпеки держави в умовах поглиблення тенденцій до інтеграції і глобалізації світогосподарських зв'язків.

З точки зору поєднання в національній економіці загальних та особливих закономірностей розвитку вона може розглядатись як соціально економічна модель суспільства, що структурно і функціонально відображає особливості прояву форм власності та відносин, які формуються на їх основі, типи господарювання, механізми регулювання та координації економічного буття суспільства, економічну політику та культуру, засади державного устрою, менталітет та характер, особливості реалізації засад демократичного розвитку, свободи вибору, взаємовідносин між традиціями та інноваціями у структурі соціально-економічних відносин суспільства

З позицій системного підходу національна економіка також може бути визначена і як система організації господарського життя у певній державі.

то сучасна національна економіка будь-якої держави - це така модель економіки, яка базується на закономірностях змішаної соціально-економічної системи і одночасно включає національні особливості її функціонування, що проявляються в економічному потенціалі даної країни, особливостях прояву господарського механізму регулювання та координації, галузевій системі організації та господарських комплексах економіки певної країни, державному устрої, особливостях національної економічної політики, традиціях, внутрішніх чинниках розвитку, особливостях забезпечення економічної безпеки держави, місця і ролі економіки у системі світового господарства, рівні продуктивних сил суспільства, культури, техніки і технології, що направлена на формування постіндустріального суспільства.

1.1 Предмет і об'єкт дисципліни «національна економіка»

Метою національної економіки як науки є вивчення законів і закономірностей функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з іншими країнами.

Об'єктом національної економіки як науки є економіка країни в цілому та її складові у єдності й взаємодії в контексті суспільно-природного розвитку, а предметом -- економічні процеси національного відтворення, їхні закони і закономірності, умови, фактори та результати.

Предметом вивчення дисципліни «національна економіка» є вся сукупність продуктивних сил, економічних відносин, соціокультурних, політичних, морально-етичних традицій і цінностей ведення господарської діяльності, що встановились у певній державі і впливають на особливості її економічного розвитку.

Методологічне підґрунтя національної економіки складають підходи і методи політичної економії, мікроекономіки, макроекономіки, міжнародної економіки, економічної історії та історії економічних вчень. Особливість полягає в тому, що економічні проблеми національної економіки роз- глядаються в контексті взаємодії різних сфер суспільного життя, взаємин з іншими країнами, а також впливу глобального управління.

1.2 Методи і завдання національної економіки

Кожна наука має арсенал засобів для дослідження власного предмету. Він становить методологію даної науки - сукупність методів пізнання явищ і процесів об'єктивної реальності, категорій та закономірностей їх розвитку.

Національна економіка використовує для дослідження свого предмету загальнонаукові та спеціальні методи. До загальнонаукових методів курсу національна економіка можна віднести: системний метод, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та історичного. Спеціальні методи національної економіки представляють собою сукупність засобів та заходів, підходів і шляхів вивчення предмету науки, і використовуються і в інших сферах наукового знання. Це такі методи, як економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування, позитивний і нормативний економічний аналіз.

Завдання національної економіки як науки полягає у дослідженні загального і особливого в економіці країни з урахуванням неекономічних чинників та напрямів інтеграції у світове господарство для обґрунтування пріоритетів і заходів економічної політики держави, спрямованих на економічний розвиток країни та підвищення якості життя населення.

національний економіка дисципліна суспільний

1.3 Функції національної економіки

До функцій національної економіки слід віднести пізнавальну, ідеологічну, методологічну, практичну.

Пізнавальна функція полягає у вивченні реальних процесів та явищ економіки країни в суспільно-природному середовищі. В цьому сенсі національна економіка є позитивною наукою, яка формує наукові відповіді на запитання: «Що саме відбувається в економіці країни?».

Ідеологічна функція «відповідальна» за формування економічного мислення й певної ідеології людини. Національна економіка як наука є своєрідним полем взаємодії ідей, концепцій, теорій різних напрямів сучасної економічної думки, що об'єктивно пов'язані з інтересами різних соціальних верств і прошарків. Так, для крупних підприємців, які уособлюють фінансовий, торговий і промисловий капітал, більш близькою і зрозумілою є неокласика. Значна частина найманих робітників, фермерів, дрібних і середніх підприємців є прихильниками державного регулювання ринкової стихії, а тому адекватним виразником їхніх інтересів є кейнсіанство. Значна частина інтелігенції, представників висококваліфікованої праці, соціально незахищених верств населення можуть знайти пояснення власних проблем і обґрунтування своїх вимог в соціально-інституціональних теоріях. Марксизм залишається близьким найманим робітникам, службовцям, тим численним соціальним верствам, які мріють про майбутнє справедливе суспільство. Ідеологічна функція національної економіки пов'язана з певною «презентацією» інтересів і поглядів основних верств населення, особливостей їхнього світогляду, а також формуванням ідеологічних засад механізму узгодження й гармонізації різноманітних інтересів з огляду на пріоритети розвитку економіки країни.

Методологічна функція національної економіки як складової економічної теорії передбачає застосування певних прийомів і правил дослідження (від грецьк. «methodos») та обґрунтування шляхів і методів їх ефективного використання (від грецьк. «logos») для здобуття нових знань, пояснення нових економічних явищ і процесів. Ця функція ґрунтується на тому, що національна економіка як наука, використовуючи досягнення інших наук, визначає загальні економічні закони й закономірності розвитку, які стають початковою методологічною посилкою досліджень в інших науках, тобто формує методологічну основу не тільки для власного подальшого розвитку, а й розвитку інших економічних наук, розробляє загальні методологічні принципи для обґрунтування практичних рішень з перетворення й вдосконалення економічної дійсності.

Практична функція національної економіки поєднує декілька взаємо- пов' язаних вимірів:

1. За виміром «теорія -- практика» об'єктивні економічні реалії, конкретні факти є вихідною базою теоретичного дослідження. Зазвичай, на його першому етапі відбувається збір і первинна обробка фактичних матеріалів, формуються необхідні передумови і припущення, виділяються репрезентативні економічні суб'єкти (домашнє господарство, фірма, держава), поведінка яких аналізується за допомогою відповідного методологічного інструментарію.

На другому етапі отримані результати узагальнюються (агрегуються), розробляються відповідні гіпотези і моделі, виявляються залежності, тенденції, закономірності та закони руху національної економіки на всіх рівнях, на основі яких формуються пропозиції та рекомендації органам державної влади.

Змістом третього етапу є верифікація (перевірка) зазначених гіпотетичних розробок реальною практикою господарювання. Підтверджені практикою гіпотетичні розробки набувають статусу концепцій, теорій, наукових законів або закономірностей. Отже, національна економіка як наука починається з практики і завершується практикою.

2. За виміром «минуле -- сучасне -- майбутнє» економіко-теоретич- ний аналіз минулого, по-перше, дозволяє висувати нові гіпотези, а також перевіряти й коригувати вже існуючі, а по-друге, -- є передумовою аналізу майбутнього, головна мета якого -- розробка прогнозів можливого розвитку національної економіки.

3. На відміну від позитивної, нормативна наука відповідає на запитання: «Якою повинна бути національна економіка?». Вона є сукупністю уявлень про її «еталонний», оптимальний стан. Найбільш концентрованого

вигляду нормативна наука набуває у розробці економічної політики, перш за все, її економічних цілей та інструментів.

Функції національної економіки взаємопов'язані та взаємообумовлені. Наприклад, чим ґрунтовніші позитивні наукові положення про реальні економічні процеси, тим більш практично значущими є наукові пропозиції та рекомендації органам державної влади. Важливо не допускати абсолютизації одних функцій і недооцінки інших, враховувати певний баланс між ними. Так, надмірна заідеологізованість економічних рішень за радянських часів часто суперечила не тільки науковим обґрунтуванням і доказам, але й здоровому глузду. Будь-яка економічна політика не буде успішною, якщо не опиратиметься на принципи узгодженості та оптимізації економічних інтересів різних соціальних верств і прошарків населення країни.

2. Принципи національної економіки

Курс національної економіки, враховуючи специфіку для даної галузі знань задач, виробляє власні методологічні принципи та засоби їх дослідження і вирішення. До таких принципів відносяться:

1. Принцип системності - дослідження національної економіки як

цілісного господарського комплексу, який складається зі взаємопов'язаних підсистем, елементів цих підсистем, ієрархічних рівнів та постійних взаємозв'язків між ними.

2. Принцип науковості - намагання відійти від суб'єктивізму в дослідженні свого предмету, подолати власні симпатії та антипатії, вигоди і інтереси, тобто вирішення задач дисципліни об'єктивно, у тому вигляді, в якому вони представляються в об'єктивній реальності.

3. Принцип діалектичної єдності - врахування при дослідженні господарського комплексу держави загальних, специфічних і одиничних особливостей та тенденцій її розвитку.

4. Принцип історичності - господарський комплекс суспільства повинен розглядатись через призму його історико-економічного розвитку, у ретроспективі та перспективі.

5. Принцип динамізму і безперервності - національна економіка як явище соціально-економічної реальності є динамічним, рухливим, тобто перебуває у постійному розвитку, так само наукове знання повинно відслідковувати та аналізувати динаміку її розвитку.

6. Принцип цілепокладання - будь-яке знання повинно отримуватись та використовуватись для досягнення певних цілей. Воно вже у зародковому стані повинно враховувати та обґрунтовувати цілі, кінцеву мету та засоби її досягнення.

7. Принцип збалансованості - тобто необхідної і достатньої кількісної відповідності та оптимального поєднання наукового знання та його практичного застосування.

3. Загальні риси суспільних економічних систем

У своему розвитку суспільні економічні системи пройшли два якісно різні рівні щодо структури і форм організації національних економік:

> рівень натурального виробництва;

> рівень товарного виробництва.

Натуральне виробництво. Історично першою економічною формою функціонування людського суспільства було натуральне виробництво.

* Натуральне виробництво-- тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямований на задоволення лише власних потреб виробника.

У натуральному господарстві продукт не набував товарної форми (не ставав об'єктом купівлі-продажу), а утворював фонд життевих засобів для самого виробника. У докапіталістичних формаціях господарство було переважно натуральне.

З погляду вартості структуру продукту, створеного в натуральному виробництві, відображає таке рівняння:

В = О + Т

де В -- вартість створеного продукту в натуральному виробництві; О-- вартість відшкодованих витрат на виробництво продукту; Т-- вартість оплати власної та найманої праці.

Натуральна форма господарювання адекватна лише тому рівню розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відносинам, які визначають украй обмежену мету виробництва, підпорядковують її задоволенню незначних за обсягом і одноманітних за складом потреб.

Товарне виробництво. Зароджується з поглибленням суспільної організації натурального виробництва, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через купівлю-продаж продуктів їхньої праці. Продуктів праці тепер виробляється більше, ніж необхідно для власних потреб, вони перетворюються на товар і стають предметом товарно-грошового обміну, а виробництво -- товарним виробництвом.

Для розвитку товарного виробництва потрібні такі передумови:

-суспільний поділ праці. Має своїм наслідком обмін продуктами, створеними в різних видах виробництва, оскільки на цій основі відбувається процес відособлення різних видів праці;

-право індивідуального привласнення результатів праці і розпорядження ними. Забезпечує регулярність товарного виробництва, оформлення його у сферу життєдіяльності суспільства;

-набуття виробництвом продукту товарної форми, його повторюваність і відтворення у більших масштабах за рахунок вищої вартості продукту порівняно з витратами на його виробництво.

Рівняння вартісної структури продукту товарного виробництва має такий вигляд:

В= О + Т+ ВП

де В -- вартість створеного в товарному виробництві продукту, валовий випуск; О -- вартість відшкодованих матеріальних витрат на виробництво продукту, обіговий капітал; Т-- вартість оплати власної і найманої праці, трудовий капітал; ВП-- валовий прибуток. З визріванням цих умов виникає обмін товарами як форма економічного зв'язку між виробниками.

* Товарне виробництво-- форма організації суспільного виробництва, що характеризується глибоким суспільним поділом праці, виготовленням продуктів не лише для задоволення потреб виробників, а й для товарно-грошового обміну, отримання доходів, більших від витрат виробництва (прибутків), і задоволення потреб суспільних інститутів і людей, які не працюють.

Особливістю поділу праці в товарному виробництві є те, що він:

-пов'язує виробників у єдину господарську систему виробництва, розподілу, обміну і споживання;

-сприяє зростанню продуктивності праці, зменшенню витрат виробництва і збільшенню обсягів продукції остаточного споживання;

-зумовлює позитивні соціальні зміни: розвиток соціальних послуг, полегшення умов праці, поліпшення соціальної структури суспільства тощо;

-забезпечує формування суспільства з єдиною системою норм організації виробництва, розподілу, обміну, споживання, управління, регулювання тощо.

Виділяють такі рівні суспільного поділу праці:

> загальний (поділ суспільно-товарного виробництва на найбільші його галузі: промисловість, сільське господарство, будіництво, транспорт та ін.);

> частковий (поділ найбільших галузей людської діяльності на їх складові: у промисловості-- машинобудування, приладобудування; у сільському господарстві -- рослинництво, тваринництво та ін.);

> одиничний, або індивідуальний (поділ усередині підприємства на основі професійної спеціалізації виробників -- токар, слюсар, водій та ін.).

Територіальне поширення рівнів поділу праці всередині країни зумовлює розвиток єдиної економічної системи з її територіальними особливостями виробництва. Територіальний поділ праці передбачає територіальні зв'язки, обмін продуктами і послугами, на яких спеціалізується господарство окремих територій країни чи країн (рис. 1.1).

Поділ праці в межах національної і міжнародної економік посилює диверсифікацію -- розширення діяльності окремих виробників, перетворення її на багатогалузеву і як наслідок -- поглиблення технологічної кооперації, комбінування виробництва та ін.

За глибокого міжнародного поділу праці формується так звана "друга економіка" в межах самих міжнародних корпорацій. Її суть полягає у тому, що єдиний виробничий процес членується на операції, які здійснюють у різних країнах. Чим глибший поділ праці у виробництві і просторі, тим інтеґрованіше суспільство як єдиний національно-суспільний організм зі своїми особливостями розвитку.

Такі етапи були властиві розвитку економічної системи на території України, яка в умовах політичної незалежності набуває характеристик національної.

Размещено на Allbest.ru