Теорія і практика сільськогосподарської кооперації в Україні у контексті її світового розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа "Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України"

УДК 330.8:334.73 (477)

Теорія і практика сільськогосподарської кооперації в Україні у контексті її світового розвитку

08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Дідківська Леся Володимирівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України".

Науковий керівник

доктор економічних наук, старший науковий співробітник ГОРКІНА ЛАРИСА ПАВЛІВНА, Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України", головний науковий співробітник відділу економічної історії.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, ЮХИМЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ, Білоцерківський інститут економіки та управління ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", ректор;

кандидат економічних наук, ТИМЧЕНКО ЮЛІЯ ВІКТОРІВНА, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, старший викладач кафедри історії економічної думки та економічної історії.

Захист відбудеться 3 грудня 2009 р. о 12 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 у Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 2 листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

кооперація сільськогосподарський економічний ринок

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Для побудови соціально орієнтованої ринкової економіки України та її європейської інтеграції проблема реалізації потенціалу кооперації в цілому та сільськогосподарської кооперації зокрема набуває особливого значення. Історичний досвід засвідчує, що сільськогосподарська кооперація як соціально-економічна організація дрібних сільськогосподарських виробників є одним з необхідних чинників переходу аграрного сектора економіки до ринкових відносин та його ефективного функціонування в умовах сучасного ринку. Між тим, сьогодні в Україні і теорія, і практика сільськогосподарської кооперації все ще знаходяться на початковій стадії свого формування. Проблема вивчення історичного кооперативного досвіду та його адаптації до сучасних умов ринкових трансформацій в Україні була поставлена у жовтні 2006 р. на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Споживча кооперація України: історія, сучасність, перспективи розвитку", де з програмною доповіддю "Українська кооперація: історичний досвід в аспекті сучасного її відродження" виступив академік В. Геєць.

Актуальність теми. У контексті завдання відродження теорії і практики кооперативного руху в Україні особливого значення набуває аналіз вітчизняного досвіду становлення й розвитку сільськогосподарської кооперації, який припадає на період кінця ХІХ - 20_х рр. ХХ ст. Саме тоді селянська кооперація набула найбільшого поширення та виявила свою перспективність в умовах переходу до ринкових відносин, що стало поштовхом до формування та стрімкого розвитку теорії сільськогосподарської кооперації. На період другої половини 20-х рр. ХХ ст. припадає і процес згортання сільськогосподарської кооперації одночасно із згортанням НЕП та заміна її колгоспами. Аналіз цієї складної еволюції у контексті розвитку світового кооперативного руху, співвіднесення її зі світовим досвідом розвитку кооперації сприятиме науковому осмисленню соціально-економічної суті сільськогосподарської кооперації та її значення для належного функціонування вітчизняного сільськогосподарського комплексу в умовах ринкової економіки.

Надзвичайно важливим сьогодні є вивчення наукової спадщини таких провідних українських та російських економістів, як Б. Бруцкус, С. Бородаєвський, В. Косинський, В. Левитський, Л. Літошенко, К. Мацієвич, С. Прокопович, М. Туган-Барановський, які обґрунтували і довели неперехідне значення сільськогосподарської кооперації у піднесенні селянського господарства в умовах ринку. Великий інтерес становлять і праці економістів та кооператорів тієї доби з практичних проблем кооперативного будівництва на різних його рівнях, обґрунтування шляхів і чинників його інституційного забезпечення, умов реалізації визнаних у світі кооперативних принципів та цінностей.

Актуальність теми зумовлена і недостатньою вивченістю проблеми як у теоретичному, так і в історичному аспектах. З кінця 80-х - початку 90_х рр. ХХ ст. українські дослідники вивчають можливості використання кооперації для розв'язання поточних завдань піднесення вітчизняного сільського господарства відповідно до тих чи інших спроб держави реформувати економіку, тобто підпорядковують дослідження переважно практичній меті. Серед них такі відомі вчені, як С. Бабенко, С. Гелей, В. Гончаренко, Ф. Горбонос, М. Малік, В. Марочко, О. Могильний, Л. Молдаван, О. Онищенко, Б. Пасхавер, П. Саблук, В. Юрчишин, П. Юхименко та інші.

Можна вважати, що вперше якісно новий підхід до дослідження сільськогосподарської кооперації досить чітко окреслений на початку 90_х рр. ХХ ст. у працях відомого історика-економіста Л. Горкіної. Суть цього підходу становить концепція сільськогосподарської кооперації передусім як соціально орієнтованої ринкової форми господарювання. Сучасний підхід до вивчення теоретичної спадщини вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі сільськогосподарської кооперації, практичних досягнень та проблем зарубіжної кооперації пропонує відомий спеціаліст у цій сфері В. Зіновчук. Дослідженням проблем сільськогосподарської кооперації присвячені і праці молодих вчених, зокрема А. Пантелеймоненка, Ю. Тимченко, М. Шевчишин, Ю. Ушкаренко.

Проте й сьогодні залишаються дискусійними питання ідентифікації сільськогосподарської кооперації, її форм та організацій, а також їхнього статусу як об'єкта оподаткування, ролі різних чинників забезпечення кооперативного руху, передусім проблеми взаємовідносин державних інститутів та кооперативних об'єднань як форми господарської самоорганізації та інші, що й зумовлюють вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з планами науково-дослідних робіт, програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у рамках планових тем науково-дослідних робіт відділу економічної історії ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України", а саме: "Формування ринкового середовища в Україні: сучасний дискурс" (№ ДР 0105U006972), "Історія ринкових інститутів в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХІ століття)" (№ ДР 0107U009715). У межах зазначених НДР автором підготовлений розділ "Еволюція сільськогосподарської кооперації в Україні" у монографію.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є узагальнення історичного досвіду еволюції в Україні теорії і практики сільськогосподарської кооперації в контексті її світового розвитку для наукового обґрунтування теоретичних і практичних засад її відродження. Для реалізації мети в дисертації поставлено і розв'язано такі завдання:

· оцінити стан дослідження в сучасній історико-економічній літературі еволюції теорії і практики сільськогосподарської кооперації в Україні, виявити найбільш перспективні здобутки у висвітленні цієї проблеми вченими-економістами дореволюційної школи у першій третині ХХ ст., а також науковцями української діаспори у 30-ті - 80_ті рр. ХХ ст.;

· проаналізувати еволюцію у трактуваннях поняття "сільськогосподарська кооперація" в процесі її розвитку від перших артільних форм землеробства до сучасного стану, виявити вплив західноєвропейської кооперативної теорії і практики на розуміння соціально-економічної сутності сільськогосподарської кооперації та її значення для піднесення сільського господарства в умовах ринкової економіки;

· оцінити різні підходи до пояснення ринкової природи сільськогосподарської кооперації та економічних засад її функціонування, передусім господарського розрахунку та прибутковості, вияснити роль кооперативних принципів у формуванні сільськогосподарської кооперації як дієвого чинника демократизації суспільства на основі становлення соціально орієнтованої ринкової економіки;

· розкрити особливості формування інституційного середовища, необхідного для розвитку сільськогосподарської кооперації, роль у цьому процесі формальних та неформальних інститутів у їх взаємообумовленості;

· встановити послідовність та закономірність виникнення та розвитку різних видів сільськогосподарської кооперації, роль універсальної сільськогосподарської кооперації у становленні сучасних її форм;

· проаналізувати характер змін у теорії і практиці сільськогосподарської кооперації у 20-ті рр. ХХ ст. та їх основні чинники;

· виявити історичні здобутки кооперативної теорії і практики, котрі повинні враховуватись у процесі відродження сільськогосподарської кооперації в Україні;

· розробити рекомендації щодо формування та розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні в сучасних трансформаційних умовах.

Об'єктом дослідження є процеси розвитку сільськогосподарської кооперації та кооперативної думки в Україні в кінці ХІХ - першій третині ХХ ст.

Предметом дисертаційного дослідження є еволюція теорії і практики сільськогосподарської кооперації в Україні в кінці ХІХ - першій третині ХХ ст. у контексті її світового розвитку та можливості використання набутого досвіду в умовах розбудови в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи об'єктивності, системності та історизму. Понятійно-категоріальний апарат кооперативної теорії досліджено за допомогою логічно-функціонального підходу з використанням методів індукції та дедукції, аналогії та порівняння. Підґрунтям висвітлення історичного досвіду становлення та розвитку сільськогосподарської кооперації є дескриптивний, структурно-функціональний, проблемно-хронологічний підходи та метод економіко-статистичного аналізу. При узагальненні результатів дисертаційного дослідження використано методи проблемно-логічного та порівняльного аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів. До найбільш вагомих результатів дисертаційної роботи, які визначають її наукову новизну, належать такі.

Вперше

· обґрунтована методологічна доцільність застосування комплексного інституціонального підходу до дослідження еволюції теорії і практики сільськогосподарської кооперації в Україні, що включає в себе також порівняльний аналіз вітчизняного та закордонного досвіду, в тому числі здобутків вчених української діаспори; такий підхід дозволяє розкрити сутність сільськогосподарської кооперації саме як ринкової і водночас найбільш соціально орієнтованої господарської організації;

· доведена необґрунтованість занадто широкого трактування поняття сільськогосподарської кооперації (включення до неї хліборобських артілей, сільськогосподарських спілок, громадських організацій та інших позаринкових утворень); запропоновано розуміння сільськогосподарської кооперації як комплексу взаємопов'язаних і взаємообумовлених господарсько-організаційних кооперативних форм, які забезпечують конкурентоспроможність дрібних селянських виробників: кредитної, споживчої, постачальницької, переробної, а також універсальної та спеціалізованої кооперації різних видів;

· спростовується поширене в сучасній вітчизняній літературі та законодавчих актах положення про сільськогосподарську кооперацію як неприбуткову організацію: на основі історичного досвіду її діяльності доведено слушність висновків економістів ринкової орієнтації, зокрема К. Мацієвича, Л. Літошенка, Б. Бруцкуса, К. Коберського, про підприємницький характер цього виду кооперації.

Удосконалено

· концептуальний підхід до розуміння сільськогосподарської кооперації як необхідної складової формування змішаної економіки країн, одного з чинників, що забезпечує дотримання "правил гри" на ринку всіма суб'єктами господарювання різних форм власності, сприяє демократизації системи державного управління та підвищенню її ефективності;

· положення про комплекс інституційних чинників, які є необхідною передумовою як утворення, так і відродження сільськогосподарської кооперації; найважливішими з них визначено: створення необхідного правового забезпечення її розбудови, утвердження селянської власності на засоби виробництва, передусім на землю, формування кооперативного сегменту у фінансово-кредитній системі, внесення кооперативної ідеології в широку громадську свідомість та відповідна освіта селянства, виховання кооперативних кадрів тощо при всебічному сприянні держави;

· висновок про універсальну кооперацію, що поєднує функції кредитної та різних видів селянської кооперації, як ефективну форму переходу до спеціалізованих форм сільськогосподарської кооперації;

· теоретичні висновки про причини зміни сутності й завдань сільськогосподарської кооперації в 20-ті рр. ХХ ст.: головними з них визнані деформація поняття кооперативної власності, надання їй статусу колгоспно-кооперативної (по суті державної) власності на засоби виробництва та модифікація на цій основі всіх основних кооперативних принципів її діяльності.

Дістало подальшого розвитку

· теза про те, що розвиток кооперативного руху в аграрній сфері економіки напряму пов'язаний зі ступенем та особливостями формування сучасного ринку в різних країнах; щодо України це засвідчують, зокрема, інтенсивний розвиток сільськогосподарської кооперації у другому десятилітті ХХ ст. у результаті реформ C. Вітте та П. Столипіна та її згортання в радянський період одночасно із згортанням політики НЕПу;

· положення про принципову відмінність виробничого кооперування селянства як об'єднання праці у землеробстві від власне сільськогосподарської кооперації як господарської організації, здатної забезпечити конкурентоспроможність сільських виробників в умовах ринкових капіталістичних відносин;

· погляд на процес формування сільськогосподарської кооперації від найпростіших форм виробничого кооперування до утворення єдиної централізованої кооперативної системи як закономірну тенденцію її еволюції; на цій підставі обґрунтовано висновок, що ідея відродження сільськогосподарської кооперації тільки за допомогою держави, яка домінує в теперішній час, не може вважатися продуктивною.

Практичне значення одержаних результатів. Проведене дослідження та зроблені висновки сприятимуть більш адекватному висвітленню історії та теорії кооперації у науковій та навчальній літературі; врахуванню внеску українських економістів у розвиток теорії кооперації; розробленню сучасної концепції сільськогосподарської кооперації в Україні з урахуванням світового досвіду та власних історичних надбань, уникненню помилок, допущених на початку минулого століття. Наукові розробки використані Броварською районною державною адміністрацією при підготовці внутрішніх нормативних документів та при розробленні стратегії розвитку сільського господарства району (№ 172/08-17 від 21.10.2008).

Положення дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Державної Академії житлово-комунального господарства при підготовці та викладанні студентам лекційних курсів "Політична економія", "Економічна історія та теорія" (№ 54/21-14 від 16.02.2009), а також Вінницького кооперативного інституту при розробці методичного забезпечення навчальних дисциплін "Теорія та історія кооперації", "Сільськогосподарська кооперація", "Споживча кооперація", "Кредитна кооперація" (№ 152 від 24.04.2009). Наукові розробки та методологічні підходи автора щодо удосконалення практики державної підтримки кооперації в аграрному секторі економіки України використані при підготовці науково-аналітичного матеріалу "Державне регулювання процесів становлення та розвитку кооперації в аграрному секторі економіки: вітчизняний досвід" (лист подяки від Міністерства економіки України від 12.05.2009 р. № 3004-20/41).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми ринку продукції АПК в умовах глобалізації" (2007, м. Миколаїв) та на таких Міжнародних науково-практичних конференціях: "Актуальні проблеми розвитку кооперації в ринкових умовах" (2007, м. Херсон), "Галузева менеджмент-освіта в сучасних умовах" (2007, м. Дніпропетровськ), "Теорія і практика економіки і підприємництва" (2008, м. Алушта), "Економіка аграрних підприємств: проблеми теорії та практики" (2008, м. Полтава), "Теорія та практика менеджменту, маркетингу та дорадництва у формуванні конкурентоспроможного АПВ на інноваційній основі (соціально-економічні аспекти)" (2009, смт. Кирилівка).

Публікації. За результатами наукового дослідження автором опубліковано 12 одноосібних праць, у тому числі 9 статей та 3 виступи на конференціях, опублікованих у вигляді тез. Загальний обсяг публікацій - 5,4 д.а.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, основної частини (трьох розділів), висновків, списку використаних джерел (260 найменувань) та 8 додатків на 8 сторінках. Основний зміст дисертації викладено на 170 сторінках комп'ютерного тексту. Дисертація містить 22 таблиці та 8 рисунків на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі "Методологія і стан досліджень еволюції сільськогосподарської кооперації в Україні" систематизовано теоретичні підходи до трактування соціально-економічної сутності й завдань сільськогосподарської кооперації, її місця й ролі у структурі аграрного сектора, які формувалися з кінця ХІХ ст. в умовах розвитку ринкової економіки. Крім того, проведено аналіз сучасних історико-економічних досліджень у галузі розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні.

На основі аналізу історичної та сучасної наукової літератури з питань кооперації обґрунтовано висновок про відсутність чіткого визначення поняття "кооперація", яке б дозволило ідентифікувати кооперативну організацію, відрізнити її від інших господарських організаційно-правових структур. Досі не знайдено єдиного підходу до тлумачення соціально-економічної суті кооперативної організації, тому немає і чіткого її визначення. Найбільш поширеним у трактуванні природи кооперативних організацій на початку ХХ ст. був підхід, зумовлений впливом соціалістичних ідей. Його прихильниками були С. Бородаєвський, П. Височанський, В. Косинський, С. Прокопович, М. Туган-Барановський, О. Чаянов та багато інших українських та російських економістів. Ці вчені цілком справедливо акцентували увагу на видатній соціально-економічній ролі кооперації як засобу захисту інтересів широких мас трудящих в умовах розвитку капіталізму, але при цьому схильні були ідеалізувати кооперацію. Розглядаючи кооперативну організацію як наслідок розвитку ринкових відносин, вони, разом з тим, у ряді випадків намагалися протиставити її господарські засади та цілі об'єктивним вимогам ринкової економіки. Наприклад, при розв'язанні такої актуальної і досі проблеми, як розмежування понять "кооперація" та "корпорація" більшість економістів наголошували на тому, що визначальними елементами кооперативу є особи, а не капітали. Така ж подвійність прослідковується і у трактуванні ними прибутковості кооперативів як необов'язкового чинника їх діяльності тощо. Лише зусиллями економістів з послідовною ринковою орієнтацією, передусім Л. Літошенка, К. Мацієвича, Б. Бруцкуса теорія кооперації почала еволюціонувати в бік розуміння її ринкової сутності. Їх концепція кооперації як соціально орієнтованої ринкової форми господарювання має особливо важливе значення для формування сучасних підходів до проблеми відродження сільськогосподарської кооперації.

Важливим здобутком вчених-економістів наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. у формуванні теорії і практики сільськогосподарської кооперації стало виявлення ними принципової відмінності виробничого кооперування селянства (колективного землеробства) як об'єднання праці та засобів виробництва від власне сільськогосподарської кооперації. Ця відмінність виявилася насамперед у нездатності артільних форм землеробства (які бурхливо розвинулися в Україні у 90_ті рр. ХІХ ст. під керівництвом "артільного батька" М. Левитського і занепали вже на початку ХХ ст.) забезпечити їхню конкурентоспроможність в умовах ринкової економіки. Досвід артілей М. Левитського став предметом дослідження П. Височанського, В. Країнського, В. Левитського, С. Прокоповича, М. Туган-Барановського, Ф. Щербини та багатьох інших вчених, які прийшли до висновку про невідповідність колективних форм землеробства умовам капіталізму. Разом з тим вони відзначали, що артільний досвід М. Левитського значно вплинув на поширення кооперативної ідеї в Україні та Росії. Перспективність поглядів на сільськогосподарську кооперацію як ринкову форму господарювання, котра об'єднує не виробництво, а виробників у сфері кредиту, постачання, переробки, збуту сільськогосподарської продукції тощо була підтверджена всім подальшим досвідом її розвитку. Водночас у сучасній вітчизняній економічній літературі більшість дослідників продовжують відстоювати положення про ефективність сільськогосподарських виробничих кооперативів, а також наполягають на неприбутковості сільськогосподарського кооперативу. Така позиція підтверджується і діючими законодавчими актами (Закони України "Про сільськогосподарську кооперацію" (1997), "Про кооперацію" (2003)).

Привертається увага і до значення для формування сучасної кооперативної думки наукових розробок вчених-кооператорів української діаспори, які в еміграції широко розгорнули дослідницьку та видавничу діяльність. Розкрито положення про наукову цінність праць таких видатних вчених, як С. Бородаєвський, І. Витанович, В. Доманицький, К. Коберський, М. Литвицький та багатьох інших. Саме вони продовжили дослідження соціально-економічної природи кооперації, особливостей економіко-організаційних та правових аспектів її діяльності як в умовах ринкової економіки, так і в умовах її згортання. У працях цих економістів проаналізовано зокрема негативні наслідки для сільськогосподарської кооперації політики воєнного комунізму, а також поступового згортання НЕПу, що, зрештою, призвело до повної ліквідації на початку 30-х рр. ХХ ст. цього виду селянської кооперації. Праці вчених-емігрантів зберегли величезний масив фактичного та теоретичного матеріалу з проблем сільськогосподарської кооперації, втрачений через історичні обставини в Україні. Цей матеріал має стати одним з дієвих чинників сучасної постановки та розв'язання проблеми відродження сільськогосподарської кооперації.

Особлива увага приділена формуванню нового теоретико-методологічного підходу до вивчення історії сільськогосподарської кооперації в Україні, вихідні концептуальні положення якого вперше в сучасній українській економічній літературі були запропоновані Л. Горкіною. Виходячи з розуміння кооперації як допоміжної ринкової форми функціонування селянського господарства в умовах ринкової економіки, дослідниця продемонструвала новий підхід до таких проблем, як визначення історичного місця виробничого кооперування селянства, колективного землеробства та його ролі у формуванні теорії сільськогосподарської кооперації, сучасна оцінка концепцій кооперації М. Туган-Барановського, а також В. Леніна, виявлення особливостей розвитку та чинників деформації сільськогосподарської кооперації та кооперативної думки в умовах НЕПу тощо. У зв'язку з необхідністю уточнення сутності та змісту кооперативної власності відповідно до ринкових умов її реалізації проаналізовано позицію щодо цієї проблеми таких сучасних дослідників, як Ф. Горбонос, В. Зіновчук, В. Семчик. Ці вчені доводять: незважаючи на те, що у чинному Законі України "Про власність" кооперативна власність, як і інші форми власності недержавних юридичних осіб, віднесене до колективної форми власності; право кооперативної власності є одним з видів права приватної власності. Таку правову позицію займає і Міжнародний кооперативний альянс. Дійсно, йдеться про колективну власність, якщо привласнення здійснюється в інтересах колективу, проте кооператив утворюється з метою виживання окремих товаровиробників у ринкових умовах, тому кооперативна власність є різновидом приватної власності. Причому сучасні економічні реалії розвинених країн світу підтверджують, що специфіка власності в аграрному секторі передбачає превалювання приватної власності. Внесення відповідних змін у Закони України "Про власність" (1991) та "Про кооперацію" (2003) сприяло б більш інтенсивному розвитку процесів кооперативного будівництва на селі.

Підкреслено необхідність дослідження історії сільськогосподарської кооперації у взаємодії кооперативної теорії і практики, які на різних етапах розвитку кооперації змінювали свою пріоритетність (бурхливий розвиток кооперації на базі нагромадження практичного досвіду з його подальшим теоретичним узагальненням на початку ХХ ст.; цілеспрямоване підпорядкування кооперативної практики офіційній економічній ідеології соціалізму в 20-ті рр.). Зроблено висновок про доцільність застосування для дослідження історичної еволюції теорії і практики сільськогосподарської кооперації в Україні інституціонального підходу, який дозволяє враховувати не тільки економічні чинники, що впливають на цей процес, але й увесь комплекс формальних та неформальних інститутів, задіяних в ньому у їхній функціональній взаємозалежності.

У другому розділі "Становлення та розвиток теорії і практики сільськогосподарської кооперації в Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття" досліджено закономірності формування засад сільськогосподарської кооперації в Україні та еволюцію перших теоретичних уявлень у цій сфері в дорадянський період. Доведено, що розвиток кооперативного руху в аграрній сфері економіки напряму пов'язаний зі ступенем та особливостями формування розвиненої ринкової економіки в різних країнах. Ця теза підтверджена даними про розвиток кооперації в Західній Європі, а також про випереджаючий розвиток торгівельно-промислових форм сільськогосподарської кооперації на західноукраїнських землях порівняно з їхнім розвитком у Східній Україні. Розкрито вплив ідей та практики кооперативного руху на Заході на розвиток кооперації в Україні.

Встановлено, що сільськогосподарська кооперація в Україні виникла як на ґрунті інтенсивного розвитку ринкових відносин у другій половині ХІХ ст., так і на основі формування цілого ряду організаційних форм сприяння піднесенню селянського господарства. Маються на увазі перші благодійні кредитні товариства (засновником яких вважають видатного українського діяча Г. Галагана), ощадно-позичкові каси, утворені за підтримки держави, земські каси дрібного кредиту та інші форми допомоги селянському господарству з боку земств, перші землеробські артілі, сільськогосподарські спілки. Їх основними завданнями стали: підвищення освітнього рівня селянства, забезпеченість його сільськогосподарським реманентом, агрономічна та ветеринарна допомога тощо. Ці форми, однак, ще не мали кооперативних ознак. З одного боку, вони не були пов'язані з ринком, в який селянське господарство втягувалося дуже повільно, з іншого - у них були відсутні кооперативні засади і принципи. Однак, саме ці форми допомоги селянському господарству великою мірою сприяли розвитку селянської споживчої і, головне, кредитної кооперації. Остання розцінювалася відомими істориками і теоретиками кооперації, зокрема О. Чаяновим, С. Бородаєвським, К. Мацієвичем, як найважливіший вид селянської кооперації, в якому втілився основний кооперативний принцип взаємодопомоги. Поряд із цим згадані особливо наголошували на цільовому спрямуванні позичок кредитних товариств на виробничі потреби сільськогосподарських виробників - виключно членів цих кооперативів тощо. Крім того, кредитні товариства в Україні брали на себе і посередницькі операції, поступово поєднуючи їх з переробкою сільськогосподарських продуктів, поліпшенням умов та якості землеробства, скотарства тощо, тим самим беручи на себе функції сільськогосподарської кооперації.

Разом з тим зазначено, що розвиток кооперативного руху як в Російській імперії в цілому, так і в Україні зокрема відбувався значно повільніше, ніж у країнах Західної Європи. Це пояснюється не тільки слабким економічним розвитком країни, а й досить довгою бездіяльністю і негативним ставленням держави до кооперативів, які розпочали свою діяльність майже нелегально за відсутності будь-якої законодавчої бази. Так, закон про артілі було ухвалено у 1902 р. у той час, як їх виникнення в Україні датується 1863 р. Затвердження нормального статуту споживчих кооперативів відбулося у 1897 р., хоча перше споживче товариство в Україні виникло ще в 1866 р. Якщо кредитна кооперація почала розвиватися в Україні та Росії в 70-х рр. ХІХ ст., то перший закон про організацію дрібного кредиту вийшов тільки у 1895 р., а закон про кооперативний кредит - в 1904 р. У 1898 р. урядом було затверджено нормальний статут для місцевих сільськогосподарських спілок, поява яких фіксується 1880 р.

На значному історичному матеріалі доводиться, що головною перепоною на шляху розвитку селянської кооперації та її інституційного забезпечення було общинне землеволодіння, яке стримувало закономірний процес диференціації селянства до зростання його середнього прошарку, стояло на заваді підвищення товарності селянських господарств та розвитку їх підприємницького характеру. Тому природним явищем у процесі еволюції кооперативного руху в сільському господарстві України, як і Росії, став артільний рух, очолений відомим українським кооператором М. Левитським. Зауважено, що для артілей було характерне збереження власного господарства артільцями, оренда ними додаткових масивів землі, спільна праця за допомогою власного реманенту та робочої худоби тощо і, головне, можливість отримати кредит та тим самим зміцнити власне господарство. Але навіть при такій своєрідній формі артільний рух успіху не мав, довівши вже на початку ХХ ст. всю свою безперспективність. Натомість поширились форми селянської кооперації, зв'язані з виходом селянства на ринок.

Головними інституційними передумовами виникнення сільськогосподарської кооперації в Україні стали ринкові реформи С. Вітте та П. Столипіна, розвиток на цій базі фінансово-кредитної системи, удосконалення кооперативного законодавства, поширення агрокультурної та просвітницької роботи на селі тощо. Доведено, що саме завдяки впровадженню заходів столипінської реформи протягом другого десятиліття ХХ ст. сільськогосподарська кооперація набула розгалуженої структури, втягнула селян у товарні відносини, мала досвідчених фахівців і навіть налагодила міжнародні контакти. Так, за даними К. Мацієвича, в 1904 р. налічувалося лише 58 сільськогосподарських спілок та одне сільськогосподарське товариство, а в 1914 р. в Україні ефективно функціонувало 648 спілок та 81 сільськогосподарське товариство. Швидкий розвиток кооперації і зростання кількості селянських господарств, включених до кооперативних організацій, слугує кращим доказом того, що в сільськогосподарській кооперації селянське господарство знайшло найбільш життєздатну і вдалу форму захисту своїх інтересів.

Сприяло цим процесам і піднесення наукової кооперативної думки, передусім, формування організаційно-виробничого напряму сільськогосподарської кооперації, відомої у світі як школи Чаянова. Вчені цієї школи (О. Чаянов, М. Макаров, О. Рибніков, в Україні - Б. Бруцкус, О. Челінцев, К. Маньковський та інші) досліджували економіку селянського господарства, відстоювали необхідність кооперування селянства у сфері кредиту, збуту, постачання, переробки продукції тощо. У становленні цієї школи визначну роль відіграли праці українських економістів - В. Косинського, В. Левитського, К. Мацієвича, Ф. Щербини та ін.

До здобутків теорії кооперації в перші десятиліття ХХ ст. можна віднести узагальнення набутого досвіду розбудови сільськогосподарської кооперації, розвиток цілого ряду положень щодо чинників, організаційних форм, засобів її поширення та удосконалення. Так, відомі вчені-кооператори, зокрема В. Доманицький, В. Коваль, Б. Мартос, П. Пожарський, М. Туган-Барановський, відзначали незначний розвиток вітчизняної сільськогосподарської кооперації (у 1915 р. налічувалося лише 150 сільськогосподарських товариств). Однак, вони наголошували на тому, що її функції успішно виконувала розвинена система кредитної кооперації (у 1915 р. вона включала 794 ощадно-позичкових та 1978 кредитних товариств), що мала універсальний характер. Завдяки універсальному характеру кредитної кооперації на її базі вибудувалася струнка організаційна структура сільськогосподарської кооперації. Вона включала низові кооперативи, районні та обласні союзи на чолі з координаційною установою "Централ" (1918 р.), яка об'єднала діяльність всієї сільськогосподарської кооперації в галузях кредитування, збуту і переробки продукції, постачання техніки, піднесення рівня агрокультури тощо. В 1919 р. "Централ" об'єднував 43 союзи та 728 сільськогосподарських кооперативів. Головним здобутком кооперативної теорії в цей час стало узагальнення досвіду державного сприяння розвитку господарств різних форм власності, створення для селян умов для свободи вибору, державної підтримки селянина-господаря та розвитку різних видів селянської кооперації. Не втрачає свого науково-практичного значення і досвід створення системи кооперативного кредиту, в тому числі кооперативних банків ("Українбанк", "Центробанк").

У третьому розділі "Стан та особливості еволюції сільськогосподарської кооперації України в радянський та пострадянський період" проаналізовано специфіку діяльності сільськогосподарської кооперації в умовах, докорінно відмінних від тих, в яких вона розвивалася у дореволюційний період, проаналізовано причини та чинники деформації та остаточного її переродження наприкінці 20-х рр. ХХ ст., а також - основні проблеми відродження кооперації в сучасних умовах створення національної української економіки.

Відзначається, що сільськогосподарська кооперація показала себе життєздатною навіть в умовах громадянської війни та революції, проте нищівною для неї виявилася політика воєнного комунізму, в результаті якої кооперація була одержавлена і перетворена на розподільчий апарат радянської влади.

Проте послаблення державного тиску та часткове відновлення ринкового механізму господарювання в період НЕПу (введення продподатку, відновлення вільної роздрібної торгівлі, дозвіл на оренду засобів виробництва, у тому числі землі, сільськогосподарської техніки, переробних підприємств тощо) сприяло відродженню кооперації та бурхливого розвитку кооперативного будівництва на селі. Позитивним результатом цієї політики стало передусім відокремлення сільськогосподарської кооперації від споживчої та підтримка принципу автономності кооперативної системи (Декрет від 13.04.1921 про відміну поширеного в Україні декрету "Про споживчі комуни" від 20.03.1919, Декрети "Про сільськогосподарську кооперацію" від 16.08.1921, 26.10.1921). Слід відзначити, що радянська влада зуміла оптимально використати потенціальні можливості менталітету українського селянства - насамперед його прагнення до нормальних господарських стосунків з державою, працелюбність, намагання підвищити культуру землеробства, господарський індивідуалізм, ініціативність та підприємливість, навички самоорганізації, самодопомоги та участі у всіх видах сільськогосподарської кооперації.

Практично сільськогосподарська кооперація зуміла відновити і розширити поле своєї діяльності: в її системі діяли універсальні та спеціалізовані товариства (скотарсько-молочарські, пасічні, садівницькі та городницькі, бурякові, насіннєві, меліораційні, машинно-тракторні тощо - близько 30 видів), а також переробні кооперативні підприємства, відновлені нею агрокультурні пункти і станції (рис. 1). Посилювало можливості сільськогосподарської кооперації і розгортання її союзного будівництва. Якщо до числа союзних об'єднань 1922 р. входило 49 союзів різних рівнів, то 1927 р. - 24 сільськогосподарських універсальних союзи, 46 спеціальних ("Добробут" (1924), "Кооптах" (1924), "Плодоспілка" (1925), "Бурякспілка" (1926) та ін.) та 18 кредитних. Об'єднав цю багатогалузеву структуру "Сільський господар", у складі якого в 1928 р. налічувалося 22116 сільськогосподарських товариств (майже 3 млн членів). Їхній річний оборот становив понад 617 млн руб.

Незважаючи на досягнення сільськогосподарської кооперації та її видатну роль у відбудові народного господарства, одним з найбільш дискусійних питань протягом 20-х рр. залишалося питання щодо її торгівельної діяльності. Партійні діячі та економісти (М. Бухарін, М. Власов, М. Мещеряков, В. Мілютін та ін.) підтримуючи стратегічний офіційний курс на згортання ринку, пропонували передати цю функцію споживчій кооперації (з метою обмеження приватної торгівлі та посилення державного впливу). Втім перемогла думка економістів та кооперативних діячів дореволюційної школи про те, що без отримання грошових засобів в результаті закупівлі та збуту продукції сільськогосподарські кооперативи втратять здатність до повноцінного функціонування. Як засвідчують дані рис. 2, кооперативна торгівля (порівняно з державною і приватною) охоплювала значний сегмент загального товарообігу України.

Рис. 1 Стан сільськогосподарської кооперації в Україні в 1922-1927 рр., од.

Рис. 2 Структура товарообігу в роздрібній торгівлі України в 1925-1929 рр., %

Однак, упродовж 20-х рр. ХХ ст. в усіх напрямах економічної діяльності сільськогосподарської кооперації виявилась стійка тенденція до посилення державного впливу. У безпосередню залежність від держави сільськогосподарську кооперацію поставила в першу чергу відсутність системи кредитної кооперації, функції якої перебрала на себе держава (кредитну природу зберігали тільки низові кредитні товариства у складі сільськогосподарської кооперації, всі інші фактично розподіляли державні кошти). Фактично кредитна кооперація перетворилася на знаряддя державного контролю над сільськогосподарською кооперацією, мобілізації зароблених нею коштів на потреби прискореного розвитку державної промисловості. Цій меті слугувала і державна політика заниження цін на продукцію сільського господарства порівняно з цінами на промислові товари ("ножиці цін"), яка здійснювалася через одержавлення оптової торгівлі, монополію зовнішньої торгівлі, а також поширення системи контрактації тощо. Негативно впливало на розвиток сільськогосподарської кооперації і примусове включення до її системи таких неефективних форм колективного землеробства, як комуни, артілі та товариства для спільного обробітку землі (Декрети від 21.09.1922, від 12.10.1924). Не маючи ні кооперативної природи, ні кооперативних принципів ці колективні господарства, що не могли злитися з сільськогосподарською кооперацією, певний час утримувалися за її кошти і, як правило, розпадалися. Це засвідчують такі дані: в 1927 р. колективні господарства охоплювали лише 1,35% всіх селянських господарств і 1,07% посівної площі, а через рік - 2,5% господарств і 1,26% посівної площі. При цьому з понад 8000 тракторів, які мала тоді сільськогосподарська кооперація, 2000 обслуговували колективні господарства (з кінця 20-х рр. ХХ ст. кооперативні машинно-тракторні станції були одержавлені).

Одним із найвидатніших завоювань сільськогосподарської кооперації, на яке й сьогодні варто звернути особливу увагу, є її широке сприяння науковій та культурно-просвітницькій роботі. Так, плідну наукову і освітню діяльність у галузі теорії і практики сільськогосподарської кооперації виконувала кооперативна секція Товариства українських економістів при ВУАН, Київський, Харківський та Одеський кооперативні інститути, численні кооперативні технікуми, професійні школи та курси. Основним джерелом поширення кооперативних знань стала відновлена 1922 р. Всеукраїнська кооперативна видавнича спілка "Книгоспілка". Тільки 1925-1926 рр. цією спілкою видано 551 назва книжок, серед яких переважали видання про сільське господарство та кооперацію (267 назв). До того ж видавалися журнал "Нова громада" і газета "Кооперативне життя". Серед періодики, що видавалася іншими кооперативними центрами, - "Кооперативне будівництво", "Кооперативне село", "Міжкооперативний щоденник", "Кооперативне життя" та ін. Однак, на межі 20-30-х рр. були відкинуті, як ворожі, плідні ідеї, котрі розвивали в 20-ті рр. ХХ ст. українські та російські вчені, передусім організаційно-виробничої школи О. Чаянова, близькими до якої в Україні були А. Дідусенко, І. Коротков, К. Кононенко, Л. Літошенко, О. Челінцев та багато інших українських економістів та кооператорів. Того часу її розвиток продовжувався як на західноукраїнських землях (до 1939 р.), так і в українській діаспорі. Весь цей матеріал повинен стати вагомою складовою сучасного відродження теорії і практики сільськогосподарської кооперації.

Сучасний стан сільськогосподарської кооперації засвідчує, що основними причинами затримки у її відродженні в умовах ринкової трансформації економіки України є передусім незавершеність земельної реформи як основної причини незначного розвитку фермерського руху, недостатність його підтримки з боку держави та органів місцевого самоврядування, відсутність кооперативного сегменту у сучасній кредитно-банківській системі, нерозвиненість ринкової інфраструктури села, неадекватне розуміння сутності сільськогосподарської кооперації, відсутність комплексу заходів, спрямованих на поширення кооперативної ідеології та підготовки кооперативних працівників тощо.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі з нових методологічних позицій здійснено теоретичне узагальнення вітчизняного та світового досвіду розвитку теорії і практики сільськогосподарської кооперації в контексті її сучасного відродження. Проведене дослідження дозволяє обґрунтувати такі висновки.

1. Аналіз стану сучасних історико-економічних досліджень еволюції теорії і практики сільськогосподарської кооперації в Україні наприкінці ХІХ - у першій третині ХХ ст. засвідчує, що вони потребують подальшого розвитку. Врахування цього єдиного вітчизняного досвіду кооперативного будівництва як в умовах переходу до ринкової економіки, так і наступного її згортання повинен стати вагомою складовою сучасного відродження сільськогосподарської кооперації.

2. Найбільш перспективними для виконання даного завдання визнані нові теоретико-методологічні принципи дослідження історії та теорії сільськогосподарської кооперації, запропоновані сучасними економістами (Л.Горкіною, В.Зіновчуком, В.Семчиком, Ф.Горбоносом та ін.). Ці принципи дозволяють оцінювати набутий кооперативний досвід з позицій його відповідності завданню розбудови в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки. Разом з тим, аналіз ролі формальних і неформальних інститутів у становленні та розвитку сільськогосподарської кооперації показав, що найбільш повно розкрити соціально-економічну сутність сільськогосподарської кооперації і визначити інституціональні передумови її формування та розвитку в умовах ринку можна тільки застосувавши сучасний інституціональний підхід до дослідження еволюції її теорії і практики.

3. Сільськогосподарська кооперації в Україні розвинулася на основі теоретичного та практичного досвіду західноєвропейського кооперативного руху, пройшовши шлях від ідей утопічного соціалізму, общинних ідей, поширених в Російській імперії, та перших спроб колективного (артільного) землеробства до розуміння ринкової природи сільськогосподарської кооперації та створення її розгалуженої системи як важливого сегменту ринкової економіки. Важливу роль у цій еволюції відіграли праці українських та російських вчених-економістів М. Бунге, І. Вернадського, М. Туган-Барановського, С. Прокоповича, Б. Бруцкуса, К. Мацієвича, Л. Літошенка та багатьох інших.

4. Вивчення наукової спадщини згаданих економістів набуває особливого значення в сучасних трансформаційних умовах України, оскільки сприяє розумінню сільськогосподарської кооперації як ринкової, соціально орієнтованої господарської організації індивідуальних товаровиробників. Дійсно, світова практика засвідчує, що завдяки об'єднанню міцних селянських (фермерських) господарств у сфері постачання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, вони стають конкурентоспроможними, займаючи стійку позицію на ринку.

5. Разом з тим, слід враховувати і те, що, визнаючи ринкову природу сільськогосподарської кооперації, більшість українських і російських економістів минулого під впливом ідей соціалізму були схильні до ідеалізації цієї форми організації селянського господарства. Це виявлялося передусім у недооцінці ролі капіталу у функціонуванні кооперації, запереченні її підприємницького характеру, необхідності прибутковості тощо. Подібні тенденції спостерігаються сьогодні. Тому особливо важливим є врахування точки зору таких економістів, як Л. Літошенко, К. Мацієвич, Б. Бруцкус, К. Коберський: їх концепція кооперації як соціально орієнтованої ринкової форми господарювання має особливо важливе значення для формування сучасних підходів до проблеми відродження сільськогосподарської кооперації.

6. Історичний досвід (як дореволюційний, так і часів НЕПу) засвідчує, що як продукт ринкових відносин сільськогосподарська кооперація залежить від особливостей ринкового середовища країни і у свою чергу впливає на удосконалення ринку, відіграє важливу роль у формуванні засад сучасної соціально орієнтованої ринкової економіки.

7. Формування і розвиток сільськогосподарської кооперації безпосередньо залежить від інституційного забезпечення цього процесу, дієвого використання в ньому формальних і неформальних інституційних чинників. Передусім це стосується ролі держави у сприянні кооперативному будівництву, створення необхідного правового поля для розвитку сільськогосподарської кооперації, забезпечення умов для конкурентоспроможності індивідуальної та кооперативної власності, їх рівноправного партнерства на ринку з іншими формами власності, створення системи фінансово-кредитного забезпечення при вирішальній ролі її кооперативного сегменту, врахування особливостей еволюції соціального та господарського менталітету українського селянства, широка постановка системи підвищення його культурно-освітнього рівня.

8. У межах цього підходу видається недоцільним включення до складу сільськогосподарської кооперації таких позаринкових утворень, як перші благодійні кредитні товариства, ощадно-позичкові каси, утворені за підтримки держави, земські каси дрібного кредиту та інші форми допомоги селянському господарству з боку земств, сільськогосподарські спілки, хліборобські артілі. Їх слід розглядати як чинники, які сприяють кооперативному будівництву, - поширенню кооперативної ідеології, кооперативних знань, навичок взаємодопомоги, підвищення культури землеробства, освітнього рівня селян тощо.

9. При відродженні сільськогосподарської кооперації в Україні необхідно брати до уваги ту неперехідну історичну роль, яку у становленні сільськогосподарської кооперації відіграла кооперація кредитна. Саме на її базі розвинулась універсальна кооперація як вихідна форма сільськогосподарської кооперації, в результаті її розвитку відбулося становлення спеціалізованих форм сільськогосподарської кооперації (меліоративних, машинних, скотарсько-молочарських, садово-городницьких, виноградницьких, бджільницьких, бурякових, насіннєвих тощо). За відсутності розгорнутої мережі кредитної кооперації в Україні на сучасному етапі функції універсальних кооперативів можуть виконувати споживчі кооперативи при відповідному використанні їх матеріально-технічних можливостей.

10. Історично вихідною первинною ланкою сільськогосподарської кооперації є самодостатнє селянське (фермерське) господарство. Тому неодмінною умовою успіху державної політики в галузі сільськогосподарської кооперації слід вважати: розвиток сімейних фермерських господарств, послідовне завершення земельної реформи з метою впорядкування земельної селянської власності, відповідна податкова політика, розвиток інфраструктури села тощо.

11. Зважаючи на ринкову природу сільськогосподарської кооперації, положення Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" про кооператив як неприбуткову організацію не відповідає її призначенню. Спроби заперечити підприємницьку сутність сільськогосподарської кооперації, відродити її як неприбуткову організацію не дозволяють їй реалізувати свою основну функцію - піднесення продуктивності селянського господарства, забезпечення соціально-культурних потреб селянства не тільки за рахунок держави, а шляхом добровільної акумуляції та ефективного використання власних коштів селянства.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дідківська Л.В. Роль ринкових реформ у становленні сільськогосподарської кооперації в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. / Л.В. Дідківська // Таврійський науковий вісник: Зб. наук. праць ХДАУ. - Херсон: Айлант, 2007. - Вип. 51. - С. 223-230 (0,5 д.а.).

2. Дідківська Л.В. Питання кооперації в науковій спадщині Є.Є. Слуцького / Л.В. Дідківська // Історія народного господарства та економічної думки України: Зб. наук. праць. - К., 2007. - Вип. 39-40. - С. 293-301. - (Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України") (0,6 д.а.).

3. Дідківська Л.В. Роль кооперації у формуванні ринку збуту сільськогосподарської продукції в Україні / Л.В. Дідківська // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства. Економічні науки. - Харків: ХНТУСГ, 2008. - Вип. 70. - С. 101-108 (0,4 д.а.).

4. Дідківська Л.В. Законодавчо-інституційне забезпечення реалізації сільськогосподарської кооперації в Україні / Л.В. Дідківська // Агросвіт. - 2008. - №13. - С.16-20 (0,6 д.а.).

5. Дідківська Л.В. Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку ХХ ст. / Л.В. Дідківська // Історія народного господарства та економічної думки України: Зб. наук. праць. - К., 2008. - Вип. 41. - С. 293-301. - (Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України") (0,6 д.а.).

6. Дідківська Л.В. Роль кооперативної освіти у становленні сільськогосподарської кооперації в Україні наприкінці ХІХ - 20-ті роки ХХ ст. / Л.В. Дідківська // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету. - 2008. - №1. - С. 79-81 (0,4 д.а.).

7. Дідківська Л.В. Економічна сутність сільськогосподарської кооперації у працях українських вчених / Л.В. Дідківська // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. наук. праць. - К., 2009. - Вип. 4 (95). - С. 133-140. - (Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України) (0,8 д.а.).